Філософія як історія філософії, історія філософії як філософія

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФЛОСОФЯ ЯК СТОРІЯ ФЛОСОФІ, СТОРЯ ФЛОСОФ ЯК ФЛОСОФЯ

Шегута М.А.

Професйне становлення, яксне оволодння професйними знаннями передбача формування широкого наукового свтогляду, нтелектальну та професйну гнучксть, певну методологчну культуру. Це неможливо без значного запасу загальноосвтнх, насамперед флософських, знань та нацональних духовних цнностей. Особливе велике значення це ма для майбутнього нженера-педагога, бо, крм технки технологй, вн буде мати справу з людиною - учнем. Отже, в нтелектуальному потенцал знання сут людини займа значне мсце.

Флософю, як гумантарними науками взагал, не вичерпуться вся сфера знань про людину багатство людсько духовност. Але саме флософя на протяз ус сво стор завжди ставила людину в центр флософських роздумв. Ще Сократ, який уперше в культур вропейско античност поставив людину в центр флософування, зробив висновок, що людина не може бути вивчена або зрозумла такими методами, якими ми вивчамо природу. Реальнсть же, до яко ма безпосередн вдношення флософя, буквально пронизу людське снування. Дйсно, обктом флософських роздумв завжди було вдношення людина - свт. Тому саме вивчення флософ покликано сформувати уявлення про таку складну стоту як людина. Але як викладати флософю щоб вона виконала це завдання?

На наш погляд, найбльш продуктивним уявляться викладання флософ як стор флософ. Звичайно, студентам технчних спецальностей слд читати спецальний курс флософ технки, студентам економчних спецальностей - спецкурс флософ економки тощо. Але сторико-флософський роздл ма бути чи не найбльшим. Н для мистецтва, н для науки сторя не невддльною формою снування, флософя ж сну тльки в форм стор флософ. Це зумовлено тим чинником, що флософськ проблеми у певному смисл “вчними”, тобто кожна епоха, кожне поколння х ставить по-новому вдповд на ц “вчн“ питання шука кожен раз нов, не вдкидаючи й попереднх ршень.

За останн пвтора десятирччя проблема спввдношення флософ та стор знову стала актуальною публкацями з ц проблеми заряснли шпальти часописв, журналв та монографй.[1]. Кажемо “знову”, бо ця проблема не була поза увагою вчених в минул часи. сторя флософ, зазначав Гегель, остльки набува ясност, у тому числ ясност викладу, оскльки ма свою передпосилкою ясне уявлення про саму флософю. Тому “… вивчення стор флософ вивчення само флософ, а по-ншому не може й бути”[2].

Слд вдзначити, що Гегель уперше здйснив - з повною визначеннстю з повною мрою рефлекс - дею “стор флософ як флософ” “флософ як стор флософ”, виходячи з того положення, що рзумння стор якого-небудь предмета необхдно зв'язано з уявленням про нього. завжди “флософ дйсно флософом в ункальнй неповторност флософського вдношення до свту, коли вн реалзу сво здбност як сторик флософ. сторик флософ тльки тод дйсно сторк флософ, коли “в промжок мж” флософськими системами вн мислить як флософ”[3]. Тльки сторико-флософський пдхд пдхд, манентний сут флософського мислення.

Мета флософ бачиться як прагнення до гармон внутршнього духовного свту людини з свтом зовншним, як пошук засобв тако гармонзац. Отже, центральною проблемою проблема людини. Професор флософ Гонконгського унверситету Л. Голдстейн пише про особливу нетлесну субстанцю в людин, маючи на уваз духовнсть. Проблема пошуку ц духовност дослдження природи “не може бути завданням фзичних наук, бо мова йде про дослдження нефзичного компоненту. Традицйно дослдження ц “прозоро сутності”, яку називають духом, душею або ж “Я”, випадало на долю флософ”[4].

Отже, флософя особливою формою суспльно свдомост, рефлексю над усю культурою; флософя, як казав Платон, бесда душ з самою собою таким чином спвбесда з ншею такою душею, рефлекся з приводу граничних основ буття через призму смислу буття, яка ма свом предметом всезагальн принципи людського вдношення до свту. Але ця форма суспльно свдомост дещо бльше, нж свтогляд, - це сам сторико-флософський процес. Бо флософування - це невпинний далог з свтовою флософю.

сторя флософ - це сторично спадкомна сукупнсть нтелектуальних учень вд доби античност до сьогодення, це сторя виникнення флософських систем, кожна з яких розробля сво засоби теоретичного бачення свту людини, принципи практично дяльност. Це особлива частина флософ , водночас, сторичне знання про закономрнсть тернистого шляху флософського тлумачення свту, природи, стор, людини. сторя флософ як наука також ма свою сторю; вона сама розвиваться проходячи певн стад, поки врешт-решт не ста наукою у власному, точному смисл слова. Гегель першим висунув принцип, згдно якого сторя флософ не тльки описовою сторографю флософських учень, шкл, течй концепцй, а ма свою внутршню флософську пзнавальну цннсть свою власну вдносно самостйну побудову.

У перод занепаду рабовласницького суспльства склалося негативно-скептичне вдношення до стор флософ, в якй бачили тльки свдоцтво марност намагань флософського осягнення стини, доказ нкчемност само флософ. Секст - Емприк, перший сторик флософ на античному грунт, писав: “Так как найвидатнш уми усх часв думали так по-рзному не могли прийти мж собою до згоди, то було б зухвало з нашого боку надятися досягти того, що не вдалося великим умам…” [5]. Через пвтори тисячі рокв Ф. Бекон буде вважати, що двохтисячорчна сторя флософ свдчить не про прогрес, а про занепад флософ. Одну з причин цього Бекон вбачав у розматт флософських учень суперечливсть х одне одному. Один з основних свох ударв, як вдомо, Ф. Бекон направля проти “долв театру”, що затверджують авторитетам флософським системам минулого. Зовсм в ншч часи, значно пзнше про “анархю” флософських систем говорили В. Дльтей, О. Шпенглер та нш мислител. тльки Гегель прийшов до висновку, що “розмаття флософських систем не тльки не наносить шкоди самй флософ, а, навпаки, таке розмаття було безумовно необхдним для снування само науки флософ…” Якими не були б рзномантними флософськ учення, вони всеж мають мж собою те спльне, що вс вони флософськими ученнями”[6]. Але сторя флософ - це не сторя хибних думок, хоч помилок в сторичному розвитку флософ було чимало; аналз флософських помилок розкрива х змстовнсть, вдкрива неусвдомлену, але таку, що намацуться, угадуться флософську стину. Тому й сторя помилок ма еврстичний характер. історія філософія людина гармонія

Розмаття флософських систем реальнстю. Псля Гегеля склалася традиця, звичка видляти з т чи ншо епохи тльки найбльш вдом мена флософв. Це дуже збдню спрощу сторико-флософський процес, з поля зору дослдникв з програм в навчальних закладах можуть зникати цл пласти флософського знання. Крм того, сторя культури зна чимало випадкв, коли т чи нш вчення, концепц, непопулярн мало вдом в одну епоху, в ншу знаходили чимало прихильникв викликали великий нтерес (досить згадати флософю А. Шопенгауера).

Свордний ніглзм щодо попередньо сторико-флософсько традиц поширився у нас, на терен тих кран, де марксизм - леннзм став офцйною флософю. Досить свордним було викладання стор флософ: звеличувались представники матералзму, як нердко по свому вкладу в духовну культуру не були значними мислителями, а видатн мислител виставлялись людьми як нбито не розумли елементарних речей, очевидних для якого завгодно дилетанта. Саме це мав на уваз М. Хайдеггер, коли з гркотою писав, що таким мислителям, як Аристотель, Декарт, Лейбнц Гегель “доводиться миритися з тим, що х спростову який-небудь докторант. Катастрофи ц настльки катастрофчн, що, кого вони торкаються, навть не замчають х.”[7] А так значущ флософськ вдкриття, як вдкриття Платоном свту дей - перший в стор вропейско культури прорив у духовнєсть - квалфкувались як груб деалстичн помилки.

У цьому аспект цкавою концепця стор флософ М. К. Петрова, яку вн запропонував чверть столття тому був, на жаль, вщент розкритикований [8]. Вн пропонував як засади побудови стор флософ так положення: рзномантнсть способв мислення та х рвноправнсть; сторико-флософський аналз будь-якого суспльства необхдно грунтувати на характер його ментальност; виключити економчну зумовленнсть т чи ншо под чи явища як дино можливу; обережно оперувати набором альтернативних характеристик: матералст - деалст, прогресивний - реакцйний тощо, особливо коли це стосуться невропейсько, а тим бльш схдно флософ т. д. Основна дея М. К. Петрова про те, що флософування - це невпинний далог з свтовою флософю перекликаться з добре вдомою сьогодн концепцю М. М. Бахтна про далог, полфоню (багатоголосся) культур.

Свтогляднй форм знання притаманним плюралзм, який виража творчу природу сторичного буття людей, його не жорстку детермнацю. Свтогляд - це синтетична форма свдомост, оскльки вдобража зв'язок людини з свтом. Оскльки люди живуть у рзних соцальних умовах, мають рзн цннсн орнтац настанови, то ставлення до свту у них неодинакове. Рзн погляди на свт, уявлення про нього, розмаття гпотез з проблеми вдношення людини до свту породжують численн флософськ учення. Тому сторю флософ можна визначити як сторю виникнення, розвиток змст флософських учень. Флософськ ж учення - це елементарна першоклтинка сторико-флософського процесу , як твердять фахвц, дина форма снування флософ.

Флософськ учення об'днують в систему сторя флософ явля собою сторю флософських систем. Саме це розмаття флософських систем, про що вже йшлося, завжди, починаючи з античност, було причиною певного недовр'я до стор флософ. Завдяки Гегелю сама сторя флософ предстала не як просте зведення випадкових розрзнених знань, а як диний генетичний процес, як динамчна система флософського пзнання стини. У такому випадку виходить, кажучи словами М. К. Мамардашвл, дине поле флософствування. Поява кожно ново флософсько концепц зовсм не значить, що стар концепц щезли, тобто перестали функцонувати в пзнанн. Тут свордно спрацьову концепця доповнюваност: сторя флософ представля собою широке поле взамод, взамовпливу, взамодоповнюваност, конкурування рзномантних флософських дей концепцй, кожна з яких оргнальною неповторною. Маючи на уваз феномен далогзму флософських систем, В. С. Бблер вважа, що “флософ - це людина, яка в думках сплкуться з флософами (простолюдьми) нших епох та культур, як з своми сучасниками спвбесдниками… Причм це сплкування крзь через столття для флософа смисл його власного мислення буття.”[9].

Але флософськ де, концепц, вчення мають значення не тльки для характеристики духовно культури т епохи, яка х породила. сторико-флософська спадщина завжди сучасна, кожна флософська парадигма живе на протяз столть не як така, що пшла назавжди збергаться як антикварат, а як функцонуюча продуктивна розумова структура. Сучаснсть стор флософ забезпечу безпосередню зустрч конкретного сторико-флософського феномена з будь-яким ншим в одному просторово-часовому вимр. Як наголошу професор Пенсльванського Унверситету (США) Стенл Роузен, “будучи сучасними, ми в одночас зв'язан традицю, а древнсть виявляться сучасною в силу причетност до дност тотожного ншого. Мова йде про такий рвень, коли час не роздля, а з'дну нас”.[10].

Отже, флософя сну тльки як сторя флософ, тобто як творче вдображення свого власного минулого. Кожна нова нтерпретаця флософського учення минуло доби чимось збагачу флософю. сторя флософ не зводиться, звичайно, до просто сукупност рзномантних флософських систем та учень, як механчно приходять на змну одне одному в час в рзних сторичних епохах, в рзному культурно-сторичному середовищ. сторя флософ - закономрний, певними сторичними умовами, процес. Це днсть дейно лн, у якй кожна нова ланка виника на грунт попереднього розвитку ста передпосилкою, вихдним моментом для наступного розвитку. Професор Йльского унверситету (США) Лу Дюпре в пулкац з характерною назвою “Чи являться сторя флософ флософю?” вдзнача, що “дв галуз знання - флософя та сторя - проявляють найбльший нтерес до свох витокв, до минулого. Саме в флософ нове не руйну цлком старе, навть привласню соб елементи попереднх концепцй. Нова флософя нколи не замню стару таким же чином, яким гелоцентрична система замнила геоцентричну.”[11].

Л. Дюпре вважа, що сторична свдомсть XIX ст. створила дв рзн настанови в розумнн сторичност флософ. Перша зводила флософю до одн з глок стор культури. Практика флософствування поверталась при цьому вивченням стор флософ якихось релятивних парадигм. У другй настанов увага концентрувалась на чисто формальних проблемах логчного, концептуального, лнгвстичного аналзу, в якому сторичний елемент не вдгравав виршально рол. Позитивстський, аналтичний, феноменологчний пдхд вдмовився вд дослдження екзистенцальних проблем, плекаючи надю зробити флософю наукою, науковою дисциплною. На питання, чи повинен флософ, який позича деяк флософськ значення, вдчувати себе вльним вд х сторичного контексту, або в чому поляга мета роздумв про мислителв минулого, вважа Л.Дюпре, нелегко дати вичерпну вдповдь. сторичнсть флософ поляга в діалектиц старого минущого. Флософя перетворю тимчасове значення в деальну форму, трансформуючи при цьому самосвдомсть. Таким чином, становлення флософ йде через критичне засвоння власно стор; змст ц стор необхдно входить в змст само флософ. Флософя як форма суспльно свдомост як рефлекся над культурою не може снувати без вивчення свого власного шляху. Флософя - це дух часу, осягнутий в поняттях. Це значить занурення флософ в досвд часу, в досвд стор. У цьому досвд флософя шука надба досвд вчност. Але досвд змнються, флософя ж шука Абсолют, останн, граничн засади буття пзнання. Як процес пзнання в цлому, пошуки такого Абсолюту нескнченн. флософя прийма рзн форми в т чи нш епохи, але завжди тяжла до тих форм свдомост, як бльш за все претендували на стиннсть , будучи домнуючими, користувались великим довр'ям: мудрсть в античност, откровення, богослов'я в середньовчч, наука - в Новий час. Але в кожну сторичну епоху, завжди в будь-якй культур флософська думка прагне говорити насамперед про вчне, нескнченне, про одвчний сенс буття.

В укранськй флософськй думц цнсною орнтацю ще з доби Кивсько Рус став антропоцентризм, тобто була здйснена орнтаця на людину. Отже, з самого раннього етапу розвитку тут сформувалось екзистенцальне начало. Якщо платонвська лня виходить з того, що всяке снування ункальним, неповторним; кожен ндивд ункальним, його внутршнй свт надзвичайно багатим. Але оригнальну укранську флософю, яка частиною слав'янсько, вропейсько свтово думки, ще треба продовжувати вдтворювати. Вдтворити можна лише тльки дослджуючи сторю, вдшукуючи флософськ де по усьому проблемному полю нашо багато культури.

Література

Библер В. С. История философии как философия (К началам логики культуры)// Историко-философский ежегодник. М., 1989; Dupre L. Is the history of philosophy philosophy?// Rev. of metaphisics. New Haven, 1989. Vol 7, №3 - р. 464 - 482; Х. Ортега-и-Гассет. Что такое философия? М., 1991; Мамардашвили М. К. Классический и неклассический идеалы рациональности. Тбилиси, 1984; Поздняков В. И. Предмет философии и история философии. Минск, 1986 та н.

Гегель. Лекции по истории философии. Соч. т. IX. М., 1935. с. 35.

Библер В. С. История философии как философия (к началам логики культуры)// Историко-философский ежегодник. М., 1989. с. 42.

Goldstein L. The philosopher's habitat. An introduction to investigation in, and applications of, modern philosophy. L., N.Y.: Routledge, 1990. p. 114.

Секст-Емпирик. Соч. в двух томах. Т 1. М., 1976. с. 318.

Гегель. Лекции по истории философии. Соч. т. IX. М., 1935. с. 24, 25.

Хайдеггер М. Время и бытие. М., 1993. с. 340.

Див.: Петров М. К. Предмет и цели изучения истории философии. 1969. №2.

Библер В. С. Что есть философия (Очередное возвращение к исходному вопросу)// Вопросы философии. 1995. № 1. с. 168.

Rosen S. The ancients and the moderns: Rethinking modernity. New Haven. L.: Jale univ. press. 1989. XII. p. 176.

Dypre L. Is the history of philosophy philosophy? // Rev. of metaphisics. New Haven, 1989. Vol. 7, № 3. р. 464.

Аннотация

Шегута М.А.

Философия как история философии, история философии как философия

(Из опыта преподавания философии будущим инженерам-педагогам).

Опыт свидетельствует, что преподавать философию студентам инженерно-педагогических специальностей наиболее рационально как историю философии, поскольку философствование - это непрекращающийся диалог с мировой философией.

Annotation

Scheguta M.

Philosophy as history of philosophy, history of philosophy as philosophy.

(From experience of teaching of philosophy to future engineer-teachers).

The experience show to teach philosophy to students of engineer-pedagogical specialties is the most rational as history of philosophy because to philosophize means to conduct incessant dialogue with world philosophy.

Размещено на Allbest.ru