Мікроурбаністика: тілесні практики "близького міста"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мікроурбаністика: тілесні практики «близького міста»

Таміла Пригода

Стаття присвячена проблемі осмислення образу міста у контексті мікроурбаністичних студій. Місто позиціонується через призму погляду, дії, жесту, буденного існування окремого його жителя, особливого хаотично-впорядкованого руху міського життя. Особливе місце у такій моделі міста належить окремій деталі, погляду зблизька. Звертається увага на розрізнення концептуальних підходів до міста як макроурбаністичного проекту з універсальними принципами забудови та життєдіяльності і міста як середовища проживання пересічного містянина. Зазначається вплив дзенівських ідей японської естетики загалом на сучасну західну культуру, і, зокрема, на облаштування й сприйняття міського середовища. Проводяться паралелі певних тенденцій в історіографічній сфері, інтерес до мікроісторії окремої людини чи речі, до на відміну від метаісторії. Міська деталь виявляться особливим носієм прихованих і важливих сенсів конкретного міста, його історії, його специфічних локацій. Вони демонструють унікальність кожного міста, його характер, потенціал і перспективу.

Ключові слова: місто, урбанізм, мікроурбаністика, міське середовище, деталь, мікроісторія, буденність.

Пригода Т. Микроурбаниситика: телесные практики «близкого города». Статья посвящена проблеме осмысления образа города в контексте микроурбанистических студий. Город позиционируется сквозь призму взляда, действия, жеста, обыденного существования отдельного его жителя, особенного хаотически-упорядоченного движения городской жизни. Особое место в такой модели города принадлежит отдельной детали, взгляду вблизи. Обращается внимание на различение концептуальных подходов к городу как макроурбанистического проекта с универсальными принципами застройки ы жизнедеятельности и города как среды обитания среднего городского жителя. Определяется влияние дзеновских идей японской эстетики вообще на современную западную культуру и, в частности, на упорядочение и восприятие городской среды. Предлагаются параллели определенных тенденций в историографической сфере, интерес к микроистории отдельного человека или вещи, в отличии от макроистории. Городская деталь оказывается особенным носителем прикрытых и важных смыслов конкретного города, его истории, его специфических локаций. Они демонстрируют уникальность каждого города, его характер, потенциал и перспективу.

Ключевые слова: город, урбанизм, микроурбанистика, городская среда, деталь, микроистория, обыденность.

Prygoda T. Microurbanism: Bodily Practices of the "Near City". The article is devoted to the problem of understanding the image of the city in the context of micro-urban studies. The city is positioned through the prism of gaze, action, gesture, everyday existence of its individual inhabitant, a special chaotic and orderly movement of urban life. A special place in this model of the city belongs to a separate detail, with a close look. Attention is drawn to the differentiation of conceptual approaches to the city as a macro-urban project with universal principles of building and life and the city as the habitat of the ordinary township. The influence of the Zen ideas of Japanese aesthetics on the modern Western culture, and in particular on the arrangement and perception of the urban environment, is noted. Parallels of certain tendencies in the historiographic sphere, interest in micro-histories of an individual or a thing, in contrast to meta -history, are carried out. The urban detail will be a special bearer of the hidden and important meanings of a particular city, its history, its specific locations. They demonstrate the uniqueness of each city, its character, potential and perspective.

Key words: city, urbanism, micro-urbanism, urban environment, detail, microhistory, routine.

Постановка проблеми. Як можна сприймати місто? Величним агностичним універсумом, вічним, безмежним і неосягненним. Метаконцептуальною конструкцією з трансцендентною місією, утопічним утворенням з міфологізованими та ідеологізованими зонами, постатями, історіями. Стихійна динаміка космічного масштабу для маленької пересічної і конкретної людини. Місто на «Ви», з котрим важко бути «Я», вибудовувати врівноважені щоденні стосунки, місто, що втягує, змушує пристосовуватися, звикати до ритму і траєкторій, запахів і тіней. Таке місто - стихія, що раптом чи поступово оформилася, й матеріалізувала свої найрізноманітніші потенції: галасливе й хаотичне східне місто, імперська столиця, сучасний вавилоноподібний мегаполіс, динамічна багатомільйонна дійсність галактичної конюрбації, провінційна містечкова розміреність і самодостатність як спосіб існування і мислення тощо.

Макропідхід у сучасній урбаністичній реальності зумовлений безумовним переважанням міської культури і намаганням узагальнити проблеми, характеристики, образи цієї новітньої глобальної мережі, об'єднаної (і роз'єднаної водночас) спільними й особливими деталями, унікальними кадрами буденності і неповторним перебігом універсальних тенденцій. «Місто для життя» (людини передусім), як і «будинок - машина для життя» - романтичні людиноцентричні установки першої половини ХХ століття. Місто як перспективний багатовекторний проект, соціальна телеологічна орієнтація, культурницькі мріяння, мультиетнічні ілюзії , економічно-побутові конотації, ідеологічні налаштування - багато технологічних і несвідомих моментів мав вбирати цей урбаністичний клаптиковий франкенштейн. Яким він, власне, і виявився. Проектом, ілюзією, ідеологією, утопією, фрагментарним у спіхом, культурологічною студією, естетичним казусом. Привабливим і страхітливим монстром, де може бути зручно незручному і де співіснують «зони комфорту» і «провальні ями», ризики, спокуси, паталогії і так звані норми, традиції і немислимі інновації, дивовижні і неймовірні мікси різних кольорів шкіри і цінностей. І, як не дивно, у ньому знаходять свої особливі чудернацькі закономірності співбуття різного, іншого, і досить мирного, динамічного, мозаїчного. Це місто і Місто. Де співіснують метафізичні міські зони і конкретні миттєві «скріни», умоглядна міська політика і безумовні звичаєві традиції, правильні бульвари і проспекти і хвороблива, але запаморочливо приваблива стихійна забудова, перспективні стратегічні наміри і постійний вічний ретро-двигун покручених вуличок, кітчевих балконів, дитячих площадок з пластиковими пальмами тощо…

Глобальні аспекти і тотальні тенденції не завжди здатні відобразити пістряву палітру урбаністичних реалій. Уніфікуючі резюме про структурні взаємодії у міському середовищі на різних рівнях нівелюють і знеособлюють одиничну реальність у потоці мільйонів. Місто як категорія вбиває місто. Звичайно, статистична звітність і всезагальна обізнаність із функціональною «кухнею» різних рівнів, що тонко взаємопов'язані, здатність вміло і прогностично жонглювати концептами, раціональними теоріями, реальним досвідом фундаментальних процесів великих і маленьких міст - важливий момент культурології міста. Все ж, немає однакових міст, як і однакових людей - даруйте за банальність. мікроурбаністика місто житель

Місто перетворюється на «пустий знак», коли презумпція семіотичного середовища домінує над реальністю, по суті, не визнаючи її, утверджуючи свою симулятивну самодостатність і смислову наповненість. «Артикульоване» місто: назване, позначене, омовнене, детерміноване певною мовною конструкцією, судженням, концептуальним еквівалентом підмінює «референтне місто» (нібито і неіснуюче у дослідницьких студіях та аналітиках). Тут якраз і починається (продовжується) найцікавіше…

«Не випадково уявлення про місто , позбавлене нюансів, - одне з найбільших потрясінь, якщо не сказати кошмарів, міського дослідника» [4, с. 10].

Фундаментальний контекст урбаністичної аналітики формує з хаотичного і спонтанного процесу людських переміщень-поселень розгорнутий міський космос, глобальний всесвіт, котрий неможливо назвати ні хаосом, ні космосом, а «хаосмосом» (Ж. Дельоз). Постійний безперервний перехід, невловимий рух з невпорядкованого, глиноподібної німоти і безобразності до по-своєму збалансованого, динамічного структурованого порядку, пластичного стану, транс фігуративних перевтілень, гнучкої трансформації, творення «на межах», зупинок, змін, схоплень, спотикань…

…Постать окремої людини на фоні великого міста…

Взагалі, увага до одиничної речі, до окремих, майже непомітних явищ природи, тонких людських емоцій притаманні естетиці дзен, що склалася в Японії під впливом чань-буддизму, даосизму, синтоїзму. Якщо ж пригадати, що з кінця ХІХ-початку ХХ століття інтерес - не просто комерційний, поверхнево-зневажливий, покровительський - до неєвропейських культур суттєво зростає, то і, відповідно, вияв цієї зацікавленості яскраво виразився в естетиці усього ХХ століття від архітектури, дизайну, фешн-індустрії, художніх запозичень до нових побутових звичок і ставлення до облаштування міського середовища не лише на рівні технічних і технологічних зручностей, а й етичних моментів. У дзені цінується природна краса, відбиток часу у старих і звичних, буденних речах і жестах, сумовита інтонація тимчасового перебування у цьому світі і в цьому місці. Уявлення про елітарну і масову культуру, взагалі, виглядають зайвими і недоречними. Особливою й ексклюзивною може бути тріщинка на старій, «з історією» чашці, що перетворює її у культову річ. І зовсім непривабливим виглядатиме «зі смаком» добраний багатоколірний, композиційно складний букет квітів. Практичність, навіть прагматизм японської ментальності не схильний концептуалізовувати і проблематизувати реальність, особливо її повсякденні вияви. «Свідомість, що базується на інтелекті, сильна своєю оформленістю, концептуальністю. Але вона безсила там, де поняття не в змозі охопити суперечливі якості предмету», - непрямо зацитовує Судзукі Мігунов [3, 25]. Тому повнота враження від дійсності і глибина асоціативних образів складається там, де знівельовані жорсткі межі між різними способами осягнення світу, і де відсутня чітка ієрархія «визнаних» і «неважливих» елементів цього світосприйняття. А від цього залежить так звана «картина світу», на базі котрої і формуються основні константи присутності-людини-у-світі. основи безмежної творчої енергії виявляються не лише в інтелектуальних досягненнях людини і культури в цілому чи художніх шедеврах, що мають універсальне значення, «декоруючи» її «ззовні» (у музеях, концертних залах, елітних клубах, естетичних концепція, канонах, догматах, книгосховищах, окремих митях, як «зупинися, мить прекрасна» у Г. Гете). А в елементарних діях і речах, що наповнюють повсякденність, складають її безпосередній зміст, при цьому система цінностей передбачає відсутність чіткого розмежування між прекрасним і потворним, піднесеним і низьким, між «так» і «ні» і т. п.

У дзен-буддійській літературі існує стиль «премудрого невігластва». Цей дискурс може бути поширеним на важливе у нашому контексті ставлення до буденності, коли стирається межа між мистецтвом і не-мистецтвом, природа цінується як вища краса і довершеність, мінімалізм і лаконізм стають способом життя і мислення. «Все почуте - поезія, все що видиме, - живопис». Мовчання знаючого, мудрого - окрема тема. Сьогодні серед трендових тенденцій замість дистильованих інтер'єрів і ландшафтів із чітко спланованими загальними ракурсами і статичними деталями у дизайні домінує ідея «нової бідності», природності стихійного людського й органічного світу. Межа проголошується умовною і нецікавою, а проекти підкреслено незавершені з прицілом на конкретного індивіда - жителя міста чи будинку (квартири).

Японська (дзенівська) «модель поведінки може бути визначена як така, що згортається, при якій потік інформації спрямований перважно досередини, а не назовні», - пише Д. Глаєва [1, 14-15]. Дослідник називає таку японську культурну рису «короткозорістю». Тобто семантика погляду з близької відстані великою мірою визначала не лише архаїчну Японію, й доволі органічно вписалася у модерні естетичні й ментальні умови великого міста для маленької людини.

Інтровертивна міська атмосфера, інтимні відстані і характеристики у межах одного будинку, двору чи вулиці, інтенсивна (а не екстенсивна), внутрішньо спрямована і зрозуміла виразність і вражальність окремих деталей, жестів, звичок, їх динамічна пластична образність «зблизька», матеріальна метафорика щоденного існування сьогодні займають специфічний локус у різноманітті модерних естетик і навіть здобувають прихильників і практиків.

Увага до деталей, особлива цінність одиничних, неповторних і «ручних» речей, буденна естетика пересічної людини веде дослідника, знімаючи важкі шари різних інтерпретацій і контекстів міста і його життя. Перед поглядом постає неприкрита простота і достовірність Життя і Людини або життя і людини.

Урбаністичні тенденції можна співставити із цікавими і, мабуть, доречними ідеями стосовно історії, історичних критеріїв, історіографічного інструментарію. На місце мегаісторії, макроісторичної історіографії («історії про все») приходить мікроісторія, своєрідне метафоричне оповідання про подію чи людину. М. Фуко відкидав можливість написання безперервної історії і припускав можливість альтернативної історіографії з різноманітними інтерпретаціями подій і постатей. Нарративність сучасних історичних досліджень дискримінують аналітичні й умовно об'єктивні уявлення про минуле. Історик трансформується в автора , що з різною мірою таланту, уяви, освіченості, політичної та ідеологічної заангажованості і рівня професіоналізму «розповідає» «свою» історію. Суб'єктивність історика-автора у такому разі принципово не приховується і не нівелюється, а, навпаки, стає ключовою точкою відліку «історичного сюжету». У такому контексті цікавим за змістом і рівним за інформацією, хоча з різним підходом до «історичної чесності» (якщо така може існувати) і рівнем масштабності оповідача виступають мемуари генералів-командувачів військовою операцією з обох боків, військових журналістів-хронікерів з різних видань, окопних солдатів, сільського населення (жіночки, підлітка чи старости), де проходить лінія фронту, у подальшому, власне історика, що здатен, охопивши усі ці (практично, безвимірні) дані, скласти картину події. Теоретично, це можливо, а реальність пропонує чітко артикульовані та емоційно забарвлені історії окремих людей (навіть якщо це маршал) або умовно цілісні і умовно об'єктивно детерміновані описи подій, епох, постатей. І серед цих «холодних» аналітичних безкраїв найбільш правдивою і достовірно виглядає «близька тепла деталь», а не загальна схема, диспозиції сил, результати процесу, котрі можуть бути проінтерпретовані у дуже широкому політичному, ідеологічному, соціально-культурному діапазоні. Справа навіть не у порівнянні цих різних методологічних підходів. Вони не порівнювані принципово. Йдеться, про визнання і важливість «іншої» правди, в мікрооптичному вигляді, у погляді «зблизька».

І тут дзенівська традиція важливості історії окремої речі, людини, дня, сім'ї стають у чомусь синхронними. Сучасна людина втомилася від тотальних узагальнень, від авторитарних (часто дуже прихованих і акуратно завуальованих) до стереотипних уявлень про будь-що (на кшталт відомого «загонимо людину залізною рукою до щастя» А. Платонова).

…Чи можна спробувати з містом на «ти»? Як «перша людина» А. Камю? І вийти у місто не як у відкритий космос, а у сусідній двір, вуличне кафе, маленьку крамничку, улюблену лавочку чи небажаний гаражний тупик?

І тоді місто здатне кинути ніжний (чи брутальний) виклик Місту, а людина - Людині… Мікроурбаністичний простір буденної дійсності, пересічної людини зовсім відрізняється від мегапроцесів гігантського полісу. Перед нами постає деталізоване й евентуалізоване місто, подієва повсякденність мікрорайону, транспортної зупинки, ринку, скверу. Міська просторінь оживає у тисячах мікроемпіричних рухів, жестів, поглядів, вражень - різних мікромоментів і кадрів життєвої стрічки. Бачиться особливий індивідуальний малюнок маленького (навіть, коли воно велике) міста як індивідуальні відбитки пальців. Погляд знизу вверх. Органічна й інстинктивна самоорганізація людей як спільноти, що живе поруч, близько, і не лише територіально, а й емоційно, ментально, звичаєво, яка твориться «знизу вверх», від буденності до важливіших і універсальніших цінностей, етичних, суспільних, естетичних, релігійних. Такий дискурс демонструє горизонталізацією громадських зв'язків, особливу «одноповерхову» взаємодію, міські мережеві стосунки.

Важливо вихопити із величі Міста окремого міського жителя і повернути його туди, бо він ніяким боком не присутній і не цікавий у масштабних мегаполісних проектах, у «статичній моментальній фотографії» (О. Запорожець) міста, не врахований як певна похибка. Адже місто - цілий світ різних заходів, випадків ситуацій, пригод, акцій, тобто «ці мікроподії , мікрологіки, маленькі міські матеріальності дуже важливі» [2]. Побутова дрібничка може дати розуміння чи відчуття, як влаштована не лише індивідуальна, а й суспільна психологія містян, уявлення про несвідому (чи неусвідомлену) традицію, назву, ритуал. Причому можна зорієнтуватися не лише на актуальні прояви цих міських нюансів, а на їхнє історичне походження, місцеве перекази і тлумачення, якісь архівні аргументи тощо.

Пригадуються вакуумні міські пейзажі італійських художників - представників так званого метафізичного живопису початку ХХ століття. Статично схоплені і ретельно відображені пусті вулиці, фрагменти міських забудов, манекени, античні статуї - завмерлі, застиглі, потойбічні і моторошні - кошмар без руху і без змін, без людей, без життя. Парадокс: при порожніх вулицях і площах людська присутність виглядала б зайвою і не потрібною. Ще один момент: стандартність та однаковість міських зон, котрим бракує стріт-арту, різнокольорових і різногабаритних лавочок, не завжди доречних у певних місцях дерев чи квітників, протоптані несанкціоновані доріжки, стихійні ринки, бабусі з букетиками. Саме ці деталі освоюють місто, «приручають», одомашнюють, знайомлять (туристів), знаходять і позначають «свої» і «ворожі » локації, надають їм певної енергетичної фактурності, подієвої символічності, знакових етикеток та стереотипних ярликів…

Мікроісторія міста у розповідях, у деталях. У миттєвій багато кадровій зйомці., точній і розмитій. Наративна містографія як авто(біо)графія людини. Правдива як міф. У кожного своя метафора і метаморфоза стосунків з містом, із собою через місто. Деталь, котра стає мало не шизоаналітичним образом, цілим світом у макрозйомці, можливо, одного-єдиного миттєвого кадру, враженням від «крупного плану». Ірраціональна дійсність конкретного факту, внутрішньо структурована і визначена траєкторія хаотичних прогулянок і пошуків… Органічна і технічна реальність, водночас, на перший погляд, траєкторія міських переміщень, переплетіння маршрутів конкретних людей і громадського транспорту як єдиного організму, великого тіла, зустріч поглядами, посмішки чи криві гримаси, конвульсії вуличних корків, людиноподібні ліхтарі зі «своїми», як правило, історіями, будинки з вікнами з двосторонніми очима (звідти і туди), містки, що розділяють і поєднують (сучасна і вже трохи заяложена традиція замочків «на вічну любов») - загальна емоція і чуттєвість міста, що приваблює чи відштовхує, вітальна пульсація освоєного простору з моментами завмирання і подивування, з аритмічними зупинками і стихійними колапсами…

Мікроурбаністика - альтернативна міська дійсність та історія, погляд «зблизька», що робить місто безпосереднім і живим середовищем життя. Перспектива таких «близьких» міст ставатиме реальність із зростанням і розростанням ультрасучасних мегаполісів і конурбацій, у певних тенденціях і мотивах перекликаючись з концепціями «зникаючого міста » початку ХХ чи «природної людини» ХVІІІ-ХІХ століття. Людство рано чи пізно повертатиметься до себе самих, втрачаючи і знаходячи. Ховаючи і воскресаючи…

Джерела і література

1. Глаєва Д. Г. Традиционная японская культура. Специфіка мировосприятия. - М. : Восточна література, 2003. - 264 с.

2. Запорожец О. Микроурбанизм. Как детали и микродействия влияют на городское пространство? // https://postnauka.ru/video/42798

3. Мигунов А. С. Vulgar. Эстетика и искусство во второй половине ХХ века. - М. : Знание, 1991. - 64 с.

Размещено на Allbest.ru