Перформативні арт-практики в контексті антропології медіа

Размещено на http://www.allbest.ru/

Перформативні арт-практики в контексті антропології медіа

Вікторія Головей

Анотація

художній перформативність антропологія медіатизація

Досліджено феномен художньої перформативності в контексті актуальної проблематики антропології медіа. Обґрунтовується, що мистецтво перформансу можна вважати новим типом антропологічної практики. Відтворюючи екстремальні, граничні вияви людської екзистенції, перформативні події стають простором антропологічного експерименту, розкриваючи природу людини, базові рівні її ідентичності. Доведено, що розвиток перформативних арт-практик виявляє сталу тенденцію до медіатизації. З одного боку, відбувається медіатизація традиційних перформативних художніх акцій шляхом їх відеодокументації і поширення через Інтернет, а з другого боку, прискореними темпами розвиваються численні різновиди медіа-перфоменсу як важливого напряму сучасного медіамистецтва. Художні експерименти у сфері медіа-перформансу дозволяють репрезентувати динамічну взаємодію між тілесним і віртуальним «я» перформера, змінюючи традиційне сприйняття фундаментальних категорій тілесності, простору і часу.

Ключові слова: перформанс, арт-пракики, культура, мистецтво, медіа, тілесність, антропологія.

Аннотация

Головей В. Перформативные арт-практики в контексте антропологии медиа. В статье исследуется феномен художественной перформативности в контексте актуальной проблематики антропологии медиа. Обосновывается, что искусство перформанса можно считать новым типом антропологической практики. Воспроизводя экстремальные, предельные проявления человеческой экзистенции, перформативные акции становятся пространством антропологического эксперимента, раскрывая природу человека, базовые уровни его идентичности. Доказано, что развитие перфомативних арт-практик демонстрирует устойчивую тенденцию к медиатизации. С одной стороны, происходит медиатизация традиционных перформативных художественных акций путем их видеодокументации и распространения через Интернет, а с другой, ускоренными темпами развиваются многочисленные разновидности медиа-перфоменса как важного направления современного медиаискусства. Художественные эксперименты в сфере медиа-перфоманса позволяют представить динамическое взаимодействие между телесным и виртуальным «я» перформера, изменяя традиционное восприятие фундаментальных категорий телесности, пространства и времени.

Ключевые слова: перформанс, арт-пракики, культура, искусство, медиа, телесность, антропология.

Annotation

Golovey V. Performative Artistic Practices in the Context of Media Anthropology. The article examines the phenomenon of artistic performativity in the context of the actual problems of media anthropology. Different views on the essence of the performing arts are compared; its expressive forms which contain powerful critical-provocative and at the same time creative energy and significant transformational potential have been analyzed. It is grounded that the art of performance can be considered a new type of anthropological practice. Reproducing the extreme, boundary manifestations of human existence, the performing events become the space of anthropological experiment, revealing the nature of man, the basic levels of its identity: personal, ethnic, national, religious, and cultural. Performance is a mediator between art and society; it represents an excellent and special universal artistic language of bodily gesture that everyone understands, making it possible to engage in a broad discourse of universal values and world culture. The rapid development of perpetual art practices reveals a steady tendency towards mediatization. On the one hand, the mediatization of traditional performances through their video documentation and distribution through the Internet takes place, and on the other hand, numerous forms of media performances are developing at an accelerated pace, becoming one of the most important trends in contemporary media art. The artistic experiments in the field of media performance can represent the dynamic interaction between the bodily and virtual "I" of the performer, changing the traditional perception of the fundamental categories of physicality, space and time.

Key words: performance, artistic practices, culture, art, media, corporeality, anthropology.

Постановка наукової проблеми та її значення

В сучасних філософських і культурологічних дослідженнях поняття перформативності набуло доволі широкого, подекуди універсального, змісту. Термін перформативність був уведений в кінці 1950-х британським аналітичним філософом Джоном Остіном. Сьогодні модно говорити про перформативний поворот в культурі, про осмислення «культури як перформансу» (Е. Фішер-Ліхте) тощо. Не тільки актуальні мистецькі практики, але й наше сучасне життя, його політична, економічна й соціокультурна сфери сприймаються як сукупність перформативних актів. Як відзначив антрополог Віктор Тьорнер, «перформанс вже не так легко визначити й локалізувати: його ідея і структури поширилися повсюдно. Це поняття сьогодні є етичним і міжкультурним, історичним і поза історичним, естетичним і ритуальним, соціологічним і політичним» [10, c. 83].

Серед зарубіжних досліджень перформативних художніх практик слід відзначити напрацювання С. Діксона, Р. Голдберг, В. Тьорнера, А. Вуянович, Ю. Гніренко, Н. Абалакової, Н. Каткової, В. Савчука. З них варто виділити американську дослідницю історії мистецтва та арт-критика Роузлі Голдберг, монографія якої стала першим ґрунтовним аналізом історії становлення перформансу; зокрема, автор висвітлює його витоки в таких напрямках художнього авангарду початку ХХ століття як футуризм, дадаїзм та ін., розглядає особливості творчості сучасних митців-перформансистів [3]. Історико-культурні та мистецтвознавчі аспекти переважають і в наукових доробках українських дослідників перформансу - Ю. Починок, Л. Венедиктової, Я. Шумської, В. Романюк, О. Лачко. Водночас огляд наукових публікацій засвідчує недостатню увагу до медіа-антропологчного аспекту сучасних перформативних арт-практик.

Мета статті - аналіз художньої перформативності в контексті актуальної проблематики антропології медіа.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження

Феномен перформативності осмислюється філософами й культурологами в різних методологічних контекстах і, відповідно, набуває полярних оцінок. З одного боку, маємо авторитетні критично-негативні концепти «суспільства спектаклю» Гі Дебора, «симулякрів і симуляції» Жана Бодріяра. А з другого, - сучасні теорії, в яких робиться наголос на здебільшого позитивних характеристиках перформативних процесів, їх динамічності, пластичності, здатності генерувати політичні та соціокультурні перетворення.

Перформативну природу мають і найбільш авангардні мистецькі практики сучасності. Сюди ми відносимо новий театр (у тому числі анти-театр, пост-театр, соціальний театр тощо), а також такі різновиди сучасних мистецьких практик як акціонізм, хепенінг, перформанс. Варто відзначити умовність границь між художніми жанрами, що є прикметною рисою сучасного перформативнго мистецтва. Саме ці види творчості сьогодні найбільш «живі», вітальні, містять в собі потужну критично-провокативну і водночас креативну енергію, значний трансформаційний потенціал.

Що робить їх такими? Поєднання смислу і дії, динамізм, спонтанність, імпровізація, інтерактивність, а також злободенність, епатажність, пластичність, змінність, можливість оперативного відгуку на найбільш актуальні проблеми сьогодення. І, звичайно, щирість. Здатність глибоко вражати, інколи шокувати, і саме цим - руйнувати традиційні стереотипи, кліше, радикально змінювати наші уявлення й оцінки, наше ставлення до інших людей і до самих себе. В ідеалі перформативна дія - не просто взаємодія із глядачем, співпереживання, а співучасть. У будь-якому разі, це досвід взаємного збагачення і досвід перетворення. Саме в цих художніх напрямах в Україні після Майдану відбулися найбільш радикальні зміни. На нашу думку, саме перформативні арт-практики сьогодні перебувають в авангарді сучасного українського мистецтва. І серед них найбільш резонансним є перформанс.

Як відомо, термін «перформанс» (від англ. performance - виконання, представлення) в якості означення форми сучасного мистецтва набув спонтанного поширення на Заході з кінця 70-х років. Він побутував у мистецькому середовищі як позначення конкретних презентацій живого мистецтва. Уперше теоретичне обґрунтування цього поняття в контексті аналізу історичного становлення перформативних мистецьких практик було розроблено вже згадуваною нами американською дослідницею Роузлі Голдберг в книзі «Мистецтво перфомансу. Від футуризму до наших днів» (перше видання було опубліковане у 1979 р., четверте перевидання - у 2011 р.). Як стверджує авторка, упродовж усього ХХ століття, як і в наші дні, перформанс слугує дієвим засобом боротьби з умовностями традиційного мистецтва та втілення в життя різноманітних формальних і концептуальних ідей [3, c. 7]. Така радикальна опозиційність дозволила перфомансу стати своєрідним каталізатором розвитку сучасного мистецтва. Тому перформанс можна розглядати як своєрідний «авангард авангарду». «Перформанси-маніфести, від футуристичних до сучасних, були самовираженням незгідних, які намагалися знайти альтернативні способи дослідження й переживання мистецтва у повсякденному житті. Для митців перформанс був способом безпосередньо звертатися до величезної аудиторії і при цьому - шокувати публіку, змушуючи її переоцінювати власне розуміння мистецтва і його зв'язку з культурою. І навпаки, інтерес публіки до цього жанру …походив із явного бажання цієї публіки отримати безпосередній доступ до світу мистецтва, спостерігаючи за його ритуалами, і дивуватися неочікуваним, завжди оригінальним художнім актам», - пише дослідниця у передмові до своєї книги [3, c. 8]. Таким чином, історія мистецтва перформансу повстає в інтерпретації Р. Голдберг як історія вільного, нічим не обмеженого жанру із безкінечною варіативною синкретичною множинністю складових, де виконавці - митці, які прагнуть розширити або зруйнувати межі більш традиційних видів художньої творчості та безпосередньо донести своє мистецтво до публіки.

Важливо відзначити думку дослідниці про те, що сама природа перфомансу (синкретична, анархічна) суперечить однозначним дефініціям цього поняття, «окрім нехитрого твердження, що це - живе мистецтво у виконанні художників. Більш строге визначення одразу ж звело б нанівець саму можливість перформансу», - адже для нього характерні «запозичення із різноманітних дисциплін і медіумів: літератури, поезії, театру, музики, танцю, архітектури, живопису, а також із відео, кіно, фотографії й усної розповіді, використовуючи їх у найрізноманітніших комбінаціях» [3, c. 10].

Відкидаючи спробу дати строгу дефініцію перформансу, тим не менше спробуємо визначити його сутнісні ознаки. В основі перформансу як естетичного феномену - тілесна репрезентація певної концептуальної ідеї. Суть перформативної дії - у нестандартній тілесній реакції митця на навколишній світ, на гострі й болючі економічні, політичні, екологічні, соціокультурні проблеми сучасності. При цьому виражальна мова тілесних жестів не є засобом передачі певних думок, вона репрезентує актуальні переживання людини. Сила перформативного художнього жесту адекватна глибині людського переживання. «В акті перформансу створюється образ, який ініціює осмислення культури, топосу, часу. Перформансист не грає роль, він доносить те, що є, демонструючи і коментуючи, переживаючи і розуміючи одночасно, привносячи буттєвий контекст. Він використовує енергію жесту, звуки, запахи, візуальні образи, колективні дії, медитативні стани, страхи й очікування, табу і карнавально-святкове почуття його порушення тощо» [8]. Як зазначає авторитетний медіа-теоретик В. Савчук, жест перформера тільки тоді може претендувати на якість, коли він є результатом художньої рефлексії, коли в нього вкладаються зусилля вираження інваріантного стану іншого, коли є «концепт» образу та певна культурна дистанція. «Тілесний образ, створюваний художником, - це результат творчо-рефлексивного самопізнання. Пред'явлення такої точки відліку, коли людина виявляється посеред звичайних предметів і обставин, а не над ними. Його стан перформативний, оскільки представлення переживання і саме переживання тут співпадають» [8].

Тілесний жест є основним виражальним засобом перфомансу. Він виражає життєву й творчу позицію митця, набуваючи символічного характеру. Специфіка перформативного жесту - в його самодостатності, радикальності, епатажності, що потребує граничної емоційної напруги, нерідко важких фізичних і моральних випробувань. Згадаймо хоча б найбільш відомі перформанси Марії Абрамович, радикальні акції Петра Павленського. Або ж перформанси українських мисткинь Таїсії Мельник «Беповоротно…» та Ані Зур «Вулиця Інститутська», в яких вони втілили свої враження від трагічних подій на Майдані.

У цьому контексті доречно згадати етимологію слова «жест» - від давньофранцузького geste - «подвиг», «діяння» (як приклад, «Le geste de Roland»). Цей радикальний жест - акт трансгресії, переступання меж (у тому граничному значенні, яке вкладають у це поняття Жорж Батай, Мішель Фуко). Перформансист здійснює нераціональну, непрагматичну дію, яка виходить за межі повсякденного життя, здорового глузду, і воскрешає ритуальну ситуацію ініціації - першорани, здавленого біллю та стражданням крику, тобто, сакрально-символічного жесту. Відтворюючи екстремальні, граничні вияви людської екзистенції, перформативні практики водночас стають простором антропологічного експерименту, розкриваючи природу людини, базові рівні її ідентичності: особистісної, колективної, етнічної, національної, релігійної тощо (як приклад, резонансний «антиперформанс» Антона Романова «Мапи ідентичності: мова ворожнечі»).

Упродовж ХХ століття художній жест дедалі більше радикалізується, емансипується, стаючи врівень із словом, а згодом і перевершує його за виражальною силою та естетичною значимістю. Справжніми тріумфами радикального художньої жесту були «театр жорстокості» Антонена Арто, театр абсурду, танцювальні перформанси Піни Бауш та ін. Відома дослідниця сучасного мистецтва Н. Маньковська робить припущення, що еволюція традиційного жесту до рівня актуальної постмодерної «жестуальності» пов'язана із витісненням традиційної зображальності сучасною візуальністю і становленням віртуальної медіа-реальності [1, с. 76-77].

Єжи Онух, відомий польський художник і куратор, який стояв біля витоків перформативних арт-практик в Україні, зазначив: «Мистецтво перформансу - це медіа, яке переходить кордони між жанрами, статями, між приватним і публічним, між щоденним життям і мистецтвом» [4, с. 50]. Поняття медіа в цьому контексті вживається в широкому розумінні - як процес посередництва в передачі художнього жесту-висловлювання, чуттєво-образного смислового послання митця до реципієнтів - глядачів і слухачів. Перфоманс стає медіатором між мистецтвом і суспільством, дієвим каналом впливу мистецтва на усі сфери сучасного життя.

Сьогодні незліченна кількість текстів та зображень поширюється світом за лічені секунди, доходячи до мільйонів людей, чому сприяє поява все більш просунутих комп'ютерних технологій. У цьому мінливому медіа-середовищі «роботи художників-перформансистів, багаторівневі, міждисциплінарні, що йдуть в ногу із розвитком медіа, є ідеальним засобом спілкування з публікою режимі онлайн, який дозволить донести це мистецтво і до глядачів майбутнього», - пророчо зазначає Р. Голдберг на закінчення своєї книги [3, с. 306].

З кінця 80-х - початку 90-х років митці-перформансисти активно використовують медіа для відео-документації перформативної дії. Із поширенням нових медіа та Інтернету поступово відбувається заміщення: споглядання «живого» перформансу все частіше замінюється переглядом його відеопрезентації. Деякі перформанси в силу їх радикального характеру й вимушеної обмеженості для споглядання в режимі живого часу набули резонансу переважно завдяки їх відео-документації, поширеній в Інтернеті (перформанси П. Павленського, акції Pussy Riot, Фемен та ін.).

Нині ми є свідками масштабної медіатизації перформативних практик. Якщо раніше перформанс визначали як «публічне створення артефакту за принципом синтезу мистецтва і не-мистецтва, що не претендує на довговічність», як «мистецтво миті, яке балансує на межі буття і небуття» [2, с. 64], то сьогодні медіа-фіксація художніх акцій є не тільки обов'язковою формою їх архівування, тобто збереження в часі, але й умовою їх трансляції на значно більшу аудиторію. У цій площині виявляється одна з основних відмінностей між традиційною і сучасною перформативністю. Дихотомія «уявний образ / реальний об'єкт», характерна для традиційної перформативності, у просторі сучасної медіа-перформативністі поступається місцем уведеному Ж. Дельозом розрізненню «віртуальне / реальне». До того ж для останнього характерно не строге розмежування, а взаємоперехід: віртуальне завжди може актуалізуватися і навпаки.

Поширеною тенденцією розвитку перформативних арт-практик стало поєднання виражальних можливостей людської тілесності й аудіо-візуальних ефектів цифрових медіа. Результатом такого синтезу є медіа-перформанс (digital performance) як один із провідних різновидів інтерактивного медіамистецтва. На думку теретика і практика цього жанру Стіва Діксона, поняття «медіа-перформанс» включає в себе всі перформативні твори, в яких комп'ютерні технології відіграють ключову, а не другорядну роль у формуванні контенту, техніки, естетики або форми [9, с. 3]. Таким чином, в поняття «медіа-перформанс» входять театральні, танцювальні та перформативні постановки, які використовують оброблені на комп'ютері або маніпульовані за допомогою комп'ютера проекції віртуальної реальності; активують комп'ютерні пристрої або телематичні засоби; а також перформативні твори, доступ до яких надається через комп'ютер, включаючи події кібертеатру, інтерактивні витвори нет-арту, або мережевого мистецтва, та ін. Використання нових медіа уможливлює сміливі художні аудіо-візуальні експерименти: динамічні трансформації зображень рухів людського тіла, трьохвимірних простору і звуку. Величезні екрани, які одночасно транслюють різні відео-проекції художньої дії, трансформують і розширюють простір, демонструючи новий рівень взаємовідносин фізичного і технічного, тілесного і віртуального.

Сьогодні митцю важливо не тільки здійснити перформативну дію в публічному просторі, але й забезпечити її медіафіксацію, вітворення якої стає головною умовою виробництва трансверсального (від лат. transversus - поперечний), тобто такого, що йде всупереч маніпулятивним стратегіям влади, розхитує і підриває їх. На думку українського медіафілософа Д. Петренка, такі медіа-практики демонструють можливості конструювання альтернативних антропологічних стратегій, сприяють «трансверсальному ствердженню людини як топосу радикальної відкритості» [5, с. 341]. Частина цих практик має яскраво виражений викривальний, протестний характер. Однак варто наголосити на важливості розрізнення між трансверсальними практиками справжнього супротиву та їх імітацією, між викриттям і деконструкцією прихованих механізмів влади, з одного боку, та їх закамуфльованим відтворенням у мейнстрімному контексті масової культури, з другого.

Висновки дослідження

Мистецтво перформансу можна вважати новим типом антропологічної практики. Відтворюючи екстремальні, граничні вияви людської екзистенції, перформативні події стають простором антропологічного експерименту, розкриваючи природу людини, базові рівні її ідентичності: особистісної, етнічної, національної, релігійної, культурної.

Перформанс стає медіатором між мистецтвом і суспільством, він репрезентує відмінне й особливе універсальною художньою мовою тілесного жесту, яка зрозуміла всім, уможливлюючи залучення до широкого дискурсу загальнолюдських цінностей та світової культури.

Упродовж останніх десятиріч стрімкий розвиток, урізноманітнення та поширення перформативних арт-практик виявляють сталу тенденцію до медіатизації. З одного боку, відбувається медіатизація традиційних перформативних художніх акцій шляхом їх відеодокументації і поширення через Інтернет, а з другого боку, прискореними темпами розвиваються численні різновиди медіа-перформансу, який стає одним із важливих напрямів сучасного медіамистецтва. Художні експерименти у сфері медіа-перформансу дозволяють репрезентувати динамічну взаємодію між тілесним і віртуальним «я» перформера, змінюючи традиційне сприйняття фундаментальних категорій тілесності, простору і часу.

Джерела і література

1. Бычков В.В., Маньковская Н.Б., Иванов В.В. Триалог: живая эстетика и современная философия искусства / В.В. Бычков,. Н.Б. Маньковская, В.В. Иванов. Москва: Прогресс-традиция, 2012. 840 с.

2. Гниренко Юлия. Перформанс как явление современного отечественного искуссства [Електронний ресурс] / Юлия Гниренко. Режим доступу: www.gif.ru/texts/txt-gnirenko-dip/.

3. Голдберг Р. Искусство перформанса. От футуризма до наших дней / Роузли Голдберг. М.: Ad Marginem, 2014. 320 с.

4. Онух Є. Перформанс / Єжі Онух. // Тиждень. UA. 2017. № 7 (483).

5. Петренко Д. Воспроизводить и трансверсировать. Философская антропология медиа / Дмитрий Петренко. Х.: ХНУ им. В.Н. Каразина, 2016. 372 с.

6. Починок Ю. Перфоманс як медіа-текст / Юлія Починок. // Іноземна філологія. 2014. Вип. 126. Ч. 2. С. 6 3-71.

7. Романюк В. С. Перформанс у просторі культури: архаїчні прототипи та сучасні репрезентації: автореф. дис. … на здобуття наук. ступеня канд. культурології: спец. 26.00.01 «Теорія та історія культури» / В. С. Романюк.Харків, 2008. 18 с. /9.

8. Савчук В. Что исполняет перформанс? [Електронний ресурс] / Валерій Савчук. Режим доступу: http://www.intelros.ru/subject/figures/valeriy-savchuk/13593-chto-ispolnyaet-performans.html

9. Dixon S. Digital Performance: A History of New Media in Theatre, Dance, Performance Art, and Installation / Steve Dixon. Cambridge, MA and London: The MIT Press, 2007. 808 pages.

10. Turner V. From ritual to theatre: the human seriousness of play / Victor Turner // Performing Arts Journal. New York: Performance studies series, 1982. 127 pages.

Размещено на Allbest.ru