Співвідношення соціального проекту та соціального прогнозу: філософський аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Гуманітарний інститут Національного авіаційного університету

Співвідношення соціального проекту та соціального прогнозу: філософський аналіз

Клешня Г. М.

аспірантка кафедри філософії

Здійснюється культурно-філософський аналіз проектування і прогнозування майбутнього в культурно-історичному контексті, а також зіставляються особливості соціального прогнозу та соціального проекту.

Ключові слова: культура, соціальний проект, соціальний прогноз, ідеал, утопія, майбутнє.

Тема прогнозу, прогностичних здібностей людини є фундаментальною для розуміння феномену людського буття. Здатність тих чи інших форм передбачення майбутнього становить одну з унікальних здібностей людини. З цієї точки зору, тема прогностичного початку в сукупній структурі людської діяльності є актуальною в осягненні феномену людини та її стосунків зі світом в рамках цілісного соціокультурного досвіду.

Як свідчить аналіз наукових робіт у галузі філософії, соціології, педагогіки, культури, політології, важко визначити сферу діяльності людини, у якій би не застосовувалися певні правила творення майбутнього. Ті творчі та конструктивні засади, що традиційно були притаманні технічній і інженерній галузі протягом останнього століття, набули нового застосування і нового статусу. Осягнене розумом втілення прогнозованих образів соціальної реальності - соціальне прогнозування та проектування, - з ХХ ст. є феноменом культури Західної цивілізації. Проте, поза увагою дослідників поки що залишаються зіставлення соціального прогнозу і соціального проекту для виявлення відмінностей між ними. Це і визначило мету даної статті.

Історико-філософські аспекти розвитку уявлень про майбутнє, генезис прогностичних здібностей людства, передумови виникнення прогнозування піднімалися у працях І. Бестужева-Лади, А. Гуревича, М. Бахтіна, Ж. Ле Гоффа, Л. Гумільова, К. Поппера, П. Сорокіна, O. Шпенглера, М. Еліаде, К. Ясперса та ін. Загальними питаннями футурологічного мислення, методологією передбачення, вивченням ролі передбачення у розвитку суспільства займаються такі автори, як І. Бестужев- Лада, Ф. Полак, П. Рікер, А. Турен та ін. Дослідження методології прогнозування представлено в працях Е. Араб-Огли, А. Бауера, І. Бестужева-Лади, П. Капіци, C. Курдюмова. Концепції майбутнього суспільного устрою наведено в роботах Д. Белла, Е. Гідденса, P. Дарендорфа, П. Дракера, Б. Де Жувенель,О. Тоффлера, М. Маклюена, Л. Мемфорда, Й. Масуда, Ч. Рейча, А. Етционі, М. Янга та багатьох інших зарубіжних авторів. Аналіз і класифікація західних футурологічних теорій найбільш повно подаються в роботах Е. Боулдинг, Л. Вдовиченко, В. Іноземцева. Запитання кореляції футурології з утопією, ідеологією, релігією висвітлюються в роботах таких дослідників, як А. Печчеї, Ф. Полак, П. Гуревич та ін. Але аналіз зазначених праць показав відсутність розробки даної проблеми з позицій філософії культури.

Однією з основоположних характеристик “людини культурної" є її здатність до проективної діяльності, тобто творчого та вільного перетворення реальності на основі “моделі потрібного майбутнього”. Як справедливо зазначав М. Каган [1, с. 62], ця здатність задається самою сутністю культури, яка є перш за все сукупністю “проектних” (тобто ідеальних, духовних) способів і результатів освоєння і перетворення світу - природи, суспільства, самої людини. Сенс культурної діяльності полягає в її вдосконалюючому характері, в “культивуванні” всіх складових людського буття, в здатності виводити людину за власні межі у формі цілепокладання, конструювання ідеального образу людини і світу.

У процесі виробництва (і освоєння, споживання) “предмета культури” людина рефлектує щодо його досконалих, ідеальних форм - ідеальної структури художнього продукту, ідеальних форм соціального устрою, ідеальних стосунків між людьми і т. д. Проектна діяльність відноситься до розряду інноваційної, творчої діяльності, бо вона передбачає перетворення реальності, будується на базі відповідної технології, яку можна уніфікувати, освоїти і вдосконалити. В дослідженнях, присвячених соціокультурному проектуванню [2, с. 6], здійснена досить вдала, на наш погляд, класифікація проектної діяльності. Так О. Марков та Г. Бирженюк пропонують за способом (методом) проектування виділяти: філософсько-теоретичне проектування - конструювання моделей світу і людини на основі раціонального мислення; духовно-ціннісне проектування - створення в рамках релігійно-етичних систем ідеалу, який втілює уявлення конкретної культури про досконалу людину; художнє проектування “другої реальності” за допомогою образу, знаку, символу ін. За об'єктом проектування вони виділяють: соціальне (створення моделей суспільних явищ, соціальних інститутів, нових форм соціального устрою і суспільного життя, розробка систем управління, законів і т.д.); педагогічне (створення моделей і образів ідеальної людини в рамках етичних і педагогічних систем, самопроектування особистістю свого розвитку); інженерне (проектування “другої природи” з матеріалу “першої”) та ін. Зазначена класифікація допомагає осмислити співвідношення прогнозної та проектної діяльності, що історично склалися в процесі творення культури Західної цивілізації.

Розглядаючи соціальне прогнозування, ми будемо виходити з того, що воно є ціннісно-орієнтованим явищем культури, багато в чому пов'язаним із прогресизмом і технологізмом західної цивілізації. У “Новій філософській енциклопедії” прогноз розуміють як імовірнісне судження про майбутні стани якогось процесу чи явища [3, с. 358]. У довідковій літературі нами не виявлено чіткого визначення соціального прогнозу, однак можемо відмітити, що це є творча діяльність, зорієнто- вана на виявлення та осмислення перспектив розвитку конкретних соціальних процесів, пов'язаних із життєдіяльністю суспільства. Крім проекту в історії розвитку філософської думки йшлося також про соціальний прогноз. Тому співвідносними можна вважати поняття утопії, ідеалу, прогнозу та проекту.

У різні культурно-історичні епохи мислителі по- різному розуміли ідеали до яких прагне людство. На спосіб репрезентації об'єкта проектування суттєво впливають світоглядні настанови, розуміння історичного часу, цінностей тощо конкретної історичної епохи. Ідеали Античності знаходимо у творах Платона, Аристотеля та інших. В європейській філософській думці Платон започаткував певну традицію, в якій розглядався ідеальний державний устрій як елемент суспільного ідеалу. Варто зауважити, що Платон не шукає щастя для людей, а, насамперед, - істину, що осмислена як мета. Свій проект ідеального суспільства він розробляє на основі співвіднесення поняття про державу з її ідеєю. Лише пізнавши ідею держави, вважає він, ми отримаємо її досконалий образ, з яким можна приступити до його влаштування, бо “недосконале не може служити мірою будь-чого” [4, с. 258]. За Платоном, це знання повинно служити утвердженню й обґрунтуванню ідеалу як зразка для наслідування. Якщо ж керуватися випадковими думками про те, що таке держава, то отримаємо таку державу, яку маємо, бо “ніколи, ні в якому випадку не процвітатиме держава, якщо її не опишуть художники за божественним зразком” [4, с. 254].

На відміну від Платона, Аристотель вибудовував свою концепцію суспільного ідеалу, виходячи з наявних форм державної організації. Для нього метою існування держави є моральні ідеали - верховна влада закону, свобода й рівність громадян, конституційний уряд, вишуканість людини в цивілізованому житті: “...вище благо є переважною метою найголовнішої з усіх наук і мистецтв - політики. Державним благом є справедливість, тобто те, що служить загальній користі” [5, с. 467]. Ідеалом державного устрою є конституційне правління, тому із самого початку Аристотель дотримувався думки, що над усім повинен стояти закон: “правильне законодавство має бути верховною владою.” [там само]. Філософи Античності, які так чи інакше висловлювалися щодо соціально-культурних змін вважали, що історія є циклічною, а не лінійною, та при цьому унікальною і неповторною у кожній своїй точці, у такий спосіб рефлектуючи циклічність плинності часу, що притаманна культурі Стародавньої Греції.

Наші розвідки щодо дослідження творення майбутнього у філософській думці Античності будуть не повними без дослідження філософського доробку Давньоримської культури, яка доповнила давньогрецьку культуру з її прагненням до пізнання світу, розвиненими уявленнями про доцільність речей і вчинків, про борг людини перед собою та державою, про значення закону й справедливості у житті суспільства. Низка дослідників (А. Кірхенгейм, Г. Адлер, К. Форлендер) відмічають відсутність утопічних ідей у латинській літературі, а Ф. Полак робить висновок, що “тверезий і практичний Рим не мав ні релігійних, ні світських ідеалістичних видів на майбутнє” [5, с. 85]. Однак ми не можемо по- вною мірою погодитись із цією думкою, оскільки активні пошуки форм ідеального державного устрою в Римі починаються саме тоді, коли виникають симптоми занепаду римської культури. Цей етап супроводжувався, на наш погляд, не менш активним пошуком соціальних ідеалів, ніж у відповідний період “кризи полісів” у Греції IV ст. до н.е. Римський мислитель Ціцерон, багато запозичує з “Держави” Платона з тією лише метою, щоб подати у більш досконалому світлі традиційні підвалини римської держави. У Ціцерона, Саллюстія і Сенеки були проекти вдосконалення соціуму, що виявлялися у аналізі “занепаду моралі” сучасної їм дійсності. Вони воліли шукали свої ідеали в минулому. Однак це ніяк не свідчить про відсутність соціального прогнозування в давньоримській культурі.

Найбільшим досягненням філософської думки римського періоду, поряд з поширенням ідеї про єдність усього людства, став прорив крізь кільце циклічних теорій до лінійної концепції всесвітньої історії, що став можливим на основі синтезу не тільки грецьких і римських традицій, а й відповідних компонентів інших культур. Тобто римська епоха, яка дала найбільш серйозні об'єктивні передумови для поширення ідеї про єдність усього людства та всесвітній масштабі його історії значною мірою підготувала виникнення християнських утопій Середньовіччя.

Головне завдання релігії полягає у вдосконаленні природи людини, а для утопії - у вдосконаленні соціального устрою. Через вдосконалення природи людини ми отримуємо ідеальне суспільство, в іншому випадку - досконале суспільство сприятиме “виробництву” ідеальних людей. Без сумніву, найважливішим твором Середньовіччя, є трактат Августіна Блаженного “Про град божий”. Вчення Августіна про два града стає першим широкомасштабним тлумаченням історії з точки зору задуму Божого про людину. Природне народження робить людину членом земного Граду і подальший рух шляхом культури не може вивести за його межі. “Громадяни, які належать до обох градів, у мирському житті “перемішані”; грань, що відокремлює одних від інших, залишається для людини незримою, і тільки Богу вона видна. Очевидно, що в цих випадках “Град Божий” і “Град земний” не збігаються ні з земним державою, ні з видимою Церквою - у кожному випадку можна виявити громадян обох градів. Вони по суті дві містичні спільноти, що складаються з людей, що переслідують принципово різні цілі” [6, с. 72]. Тобто автор у даному випадку говорить про суспільний ідеал на основі соціального проекту. прогноз соціальний проект

Головний принцип розуміння соціального ідеалу в середньовічній суспільній свідомості - це установка на визнання влади абсолютного ідеалу - Бога. Досліджуючи соціальне проектування в середньовічній культурі, вважаємо за доцільне звернути увагу на виникнення нової форми суспільного життя - монастирів, які стали осередками культури епохи Середньовіччя. Самі ж монастирі - це своєрідна “проекція” Царства Божого на землі як спроби втілення соціального проекту християнства, адже певні ознаки соціального проекту видаються цілком очевидними. Дійсно, ідея самовдосконалення “рабів Божих” в умовах упорядкованого соціального устрою, за умови прагнення до абсолюту - Бога, містила багато спільного з майбутніми спробами побудувати утопічні спільноти, що практикували, наприклад, Ш. Фурьє та Р. Оуен. (Варто зазначити, що ідеї ранніх християн були надалі використані в соціальній моделі комуністичного устрою: засудження приватної власності, ідея спільного майна, заперечення багатства, прославляння аскетизму).

Роздуми античних і середньовічних мислителів про принципи досконалої держави надихнули творчість Т. Мора, ідеальний світ у якого - це реальна держава, побудована відповідно до ідеалу. При цьому метафізичний дуалізм Платона замінюється дуалізмом ціннісним. У такій заміні вже починає простежуватися тенденція утопічної думки щодо перетворення ідеалу на емпіричний факт. Характерними для культури Відродження і Просвітництва є виникнення нового виду утопій - буржуазних і соціалістичних (Т. Мор, Т. Кампанелла, Д. Гаррінгтон та ін.) У цей час виявляється зв'язок між соціальним і науково-технічним прогресом.

Формування нової історичної епохи супроводжувалося змінами в усіх сферах буття соціуму, його культурі. Виник особливий тип загальносвітової культури, що породив теорію європоцентризму. У свідомості людей та суспільства затверджується сподівання на можливість не тільки якісного поліпшення життя за допомогою наукових знань, але й порятунку через науку - сцієнтизм. Наука стає інструментом планування. Вона замінила церкву як вищий авторитет, що легітимізує політичний лад і соціальний порядок. Осмислення можливостей розвитку та перспектив суспільства притаманне ідеям щодо суспільного розвитку у філософії Нового часу (Т. Гоббс, Дж. Локк, Р. Декарт, Д. Віко). Ними простежувалась еволюція суспільства від “природного стану” до громадянського суспільства. Вони вважали, що суспільство потребує удосконалення, якого можливо досягнути за допомогою науки і пізнання суспільних законів розвитку.

Розгортання ідей раціоналізму стало центральною темою філософії доби Просвітництва. Концепції прогресивного суспільного розвитку активно розроблялися Вольтером, Ж.-Ж. Руссо, А. Сен-Сімоном, Б. Сен- П'єром, А. Р. Ж. Тюрго, І. Г. Гердеромм, а також економістами А. Смітом, А. Фергюсоном, які виділили економічний фактор і економічний устрій суспільства в якості детермінанти соціального розвитку.

Представники класичної німецької філософії І. Кант, І. Фіхте, Ф. Шеллінг, Г. Гегель обґрунтували ідею пізнавальної активності суб'єкта, загальності розвитку через становлення і вирішення суперечностей, загальної природи духу, свідомості. Г. Гегелю вдалося створити грандіозну філософську систему розвитку всієї духовної культури людства, розглянувши окремі її етапи як процес становлення абсолютного духу. І абсолютний дух, як абсолютна ідея став новим ідеалом, замінивши Бога як першопричину буття. Отже, у Г. Гегеля більшою мірою говориться про соціальний проект як втілення провіденціального плану.

Соціальному прогнозуванню приділялася значна увага класиками марксизму. Здатність людини до активного перетворення природи у власних інтересах названа К. Марксом “практикою”, або ж людською діяльністю. Протистояння детермінізму природи та надання природному “цілому” людських, соціальних рис - опре- дметнення - фактично є точкою відліку у визначенні соціального проектування як практики буття. На думку К. Маркса, утвердження суспільної власності на засоби виробництва забезпечить безмежний розвиток виробництва, встановить соціальну справедливість і загальний достаток: “Відмінною рисою комунізму є не скасування власності взагалі, а скасування буржуазної власності” [8, с. 21]. Держава робітничого класу, виконавши свої функції, перетвориться на асоціацію самоврядних громад - устрій, який можна буде назвати комунізмом: “На місце старого буржуазного суспільства з його класами і класовими протилежностями приходить асоціація, в якій свободний розвиток кожного є умовою свободного розвитку всіх” [8, с. 43]. Ці ідеї в подальшому стали засадами реалізації найбільшого в історії ХХ ст. соціального проекту - створення соціалістичної системи у світовому масштабі.

У XX ст. ідея суспільного розвитку вкорінюється в науковому, філософському, соціальному знанні, що стало переломним моментом у розробці соціальних проектів. Ідеї К. Маркса знайшли розвиток в працях неомарксистів А. Грамші, Г. Маркузе, Ю. Хабермаса та ін. Так висловлені ними ідеї стали засадами творення ідеалів майбутнього епохи індустріалізму, для якої характерним є посилення сподівань на роль науки і техніки, зміцнення віри в силу людського розуму, в “прийдешній земний рай”.

Реальній дійсності, обтяженій несправедливістю, насильством та іншими формами зла, протиставляється бажаний образ ідеального стану світу. Так, багато утопістів першої половини XIX ст., опираючись на теорію прогресу, заповідану філософами Просвітництва, вважали свої проекти і моделі справедливого суспільства абсолютно реальними, здійсненними і науковими. Значення цієї історичної події для зміни людського ставлення до світу було відзначено К. Ясперсом: “Тепер було створено передумови, завдяки яким стала дійсністю думка, що за допомогою людського розуму можна не сприймати існування людини таким, як воно склалося, а планомірно змінювати його, перетворюючи на таке, яким воно дійсно повинно бути” [9, с. 291].

Отже, якщо говорити про розуміння соціального проекту в культурі Античності та Середньовіччя то для нього більш підходить визначення Н. Алексеєва як “діяльність, під якою розуміється в гранично стислій характеристиці продумування того, що повинно бути” [11, с. 89]. Для культури Нового часу більш характерне є визначення В. Курбатова, який розглядає його як сконструйоване ініціатором проекту нововведення, метою якого є створення, модернізація або підтримання в зміненому середовищі матеріальної чи духовної цінності, яке має просторово-часові та ресурсні межі і вплив якого на людей вважається позитивним за своїм соціальним значенням [11, с. 9]. Що до сучасності, то соціальним проектом можна називати творчо-конструктивну діяльність, що спрямована на забезпечення досягнення потрібної моделі соціуму і яка має просторові, ресурсні, історичні обмеження у визначеному історичному горизонті прогнозування. А під соціальним прогнозом ми розуміємо імовірнісне судження про майбутні стани соціальної спільноти, що ґрунтується на підставі виявлених закономірностей і тенденцій.

Як показав проведений культур-філософський аналіз творів провідних філософів минулого, у філософській думці мислителів переважала ідея формування суспільного ідеалу, як соціального проекту, недосяжного у реальному житті, хоча тут і були висловлені плідні думки, щодо суттєвих рис майбутнього суспільного ладу. Очевидно, що в культурі Античності та Середньовіччя не було реальних можливостей для здійснення соціальних прогнозів, тому соціальне пізнання існувало переважно у формі соціальних проектів як утопій.

А вже у Новий час соціальне проектування починає співіснувати із соціальним прогнозуванням, зокрема у творчості таких мислителів як К. Маркс та Ф. Енгельс.

Найповнішою мірою поєднання соціального прогнозування і соціального проектування виявлено нами у марксистській соціальній теорії, оскільки К. Маркс здійснив філософський, економічний і політично- економічний аналіз не лише сучасного йому суспільства, але й минулих етапів у його розвитку. Він виявив закономірності і тенденції розвитку суспільства, що дозволило йому здійснити соціальне прогнозування поступу західної цивілізації через перехід від однієї до іншої суспільно-економічної формації. На підставі соціального прогнозування в марксистській соціальній теорії був виявлений суспільний ідеал - побудова комунізму - і розроблено конкретні соціальні проекти на шляху до втілення цього суспільного ідеалу.

Отже, якщо говорити про розуміння соціального прогнозу - це творча діяльність, зорієнтована на виявлення та осмислення перспектив розвитку конкретних соціальних процесів, пов'язаних із життєдіяльністю суспільства на підставі виявлених закономірностей та тенденцій.

Соціальний проект (у сучасному розумінні) - це сконструйоване ініціатором нововведення, метою якого є створення, модернізація або підтримання в зміненому середовищі матеріальної чи духовної цінності, яке має просторово-часові та ресурсні межі і вплив якого на людей вважається позитивним за своїм соціальним значенням [10, с. 9].

Отже, ми бачимо, що і прогноз, і проект виступають засобами організації культурних об' єктів і процесів відповідно до потреб, запитів та інтересів суспільства. Тобто, вони орієнтовані на майбутнє людства, або окремі сфери суспільного життя. Якщо ж говорити про відмінності соціального проекту та прогнозу то вони виявляються в тому, що проект без реально виявлених тенденцій, які лежать основі прогнозу може бути лише утопічним.

Список використаних джерел

Каган М. С. И вновь о сущности человека / М. С. Каган // Отчуждение человека в перспективе глобализации мира. - СПб., 2001. - № 1. - С. 48-67.

Марков А. П. Основы социокультурного проектирования : учебное пособие [для студ. гуманитарных вузов] / А. П. Марков, Г. М. Бирженюк. - СПб : Санкт-Петербургский гуманитарный университет профсоюзов, 1997. - 268 с.

Новая философская энциклопедия: у 4 т. / В. С. Стёпин [ред. сов. В. С. Стёпин и др.] // Институт философии РАН. - М. : Мысль, 2001. - Т. 3. - 695 с.

Платон. Государство / Государство. Законы. Политика // [Предисл. Е. И. Темнова]. - М. : Мысль, 1998. - С. 63-382.

Аристотель. Сочинения : в 4 т. - М. : Мысль, 1983. - Т. 4.

Polak F. L. The image of the future / V. 1. // Leiden - New York, 1961. - Р. 419.

Августин Блаженный. О граде Божием. - Мн. : Харвест, М. : ACT, 2000. - 1296 с.

К. Маркс и Ф. Энгельс. Манифест Коммунистической партии // К. Маркс, Ф. Энгельс. Избранные произведения. - 1948. - Т. I. - С. 103.

Ясперс К. Смысл и назначение истории. - М. : Республика, 1994. - 527 с.

Курбатов В. И. Социальное проектирование : учеб. пособие [для студ. вузов] / В. И. Курбатов, О. В. Курбатова. - Рост.-н- Д. : Феникс, 2001. - 416 с.

Алексеев Н. Г. Проектирование и рефлексивное мышление / Н. Г. Алексеев // Развитие личности. - 20о2. - № 2. - С. 85-102.

Размещено на Allbest.ru