Літературоцентричність та владний дискурс

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Університет ім. Т.Г. Шевченка

Літературоцентричність та владний дискурс

БондаренкоО. О.

здобувач кафедри етики, естетики та культурології

В українському гуманітарному просторі, а особливо у студіях, присвячених російській культурі, вплив російського владного дискурсу є досить значним. Точніше сказати, поле артикуляції цього дискурсу поширюється також і на Україну. З цього витікає, що так само в Україні побутують і міфи, що функціонують в рамках цього владного дискурсу. Ф.М. Достоєвський є вельми значущою постаттю в гуманітаристиці взагалі -- як російської, так і світової. Тому у випадку свого перетворення на міф в межах певного дискурсу, він може привносити ці міфічні риси -- а разом з ними і дискурс, в якому вони виникли, -- навіть у тексти, автори яких початково перебували поза впливом цього дискурсу. Російські ж автори, що продукують найбільшу кількість текстів про Ф.М. Достоєвського, часто перебувають під впливом російського владного дискурсу і тими міфами, які він продукує, що не сприяє науковій об'єктивності цих текстів, а отже, читач повинен пильно стежити за змістом прочитаного, щоб розкодування смислів формувало як об'єктивну думку, так і, недовіру до метанарративу.

Ключові слова: влада, владний дискурс, гегемонія, міф, канон, ідеологія.

Проблема співвідношення дискурсу з владою є найважливішим аспектом його постмодерністських аналітик. Будучи частиною соціокультурного контексту, будь-який дискурс не може бути індиферентним по відношенню до влади. За оцінкою Р.Барта влада наявна в будь-якому дискурсі, навіть якщо він народжується в сфері безвладдя, дискурсивні (мовні) стратегії являють собою первинний рівень примусу [1, с.233]. Саме поняття влади трактується дуже широко. В концепції влади М.Фуко вона не належить окремим агентам (ані індивідам, ані державі), а поширюється через певні соціальні дії, на поверхні кристалізуючись в державні інститути і соціальні гегемонії. Влада є не тільки репресивною, а й продуктивною, вона створює дискурс, знання, людей і реальності [2, с.31]. Створюючи все соціальне, влада, однак, знищує альтернативні можливості.

Таким чином, згідно теорії М.Фуко, будь-який дискурс можна вважати “владним”. Оскільки артикуляція дискурсу - це проговорення певних значень за виключення всіх інших, дискурс завжди являє собою скорочення можливостей [2, с.51], що є примусом. Проте деякі дискурси мають більшу силу примусу, ніж інші. Такі дискурси називають гегемонними. Дискурси ніколи не сформовані кінцево, постійно відбувається боротьба навколо створення значень, за переартикулювання дійсності. Суперечка відносно значень може бути розв'язана за допомогою втручання гегемонії. Останнє, за теорією дискурсу, являє собою артикуляцію, що відтворює ясність за допомогою сили і фіксує значення в антагоністичних дискурсах [2, с.82]. Втручання гегемонії придушує альтернативне розуміння світу і змушує приймати єдину точку зору [2, с. 65].

Теорія критичного дискурс-аналізу Феркло розуміє владу у вужчому плані і замість поняття гегемонії користується поняттям ідеології - звідки з' являється термін ідеологічний дискурс. За Феркло, ідеологія - це значення, що слугує владі, точніше, певні конструкції значень, що сприяють створенню, відтворенню і перетворенню відношень влади [2, с.120]. Подібного визначення ідеології дотримується більшість дослідників. За Крістенсоном, ідеологія являє собою систему вірувань, що обґрунтовує і виправдовує політичну систему, якій суспільство надає перевагу [3, с.15]. За Селіджером, ідеологія являє собою соціальний феномен, що існує як словесне обґрунтування - пряме чи непряме - політичних актів [3, с.16]. Виходячи з цього, ідеологічні дискурси - це дискурси, що сприяють підтриманню і зміні відношень влади [2, с. 120].

З іншого боку існує таке поняття як “Міф”. Однією з найавторитетніших концепцій міфу є теорія Ролана Барта. Для нього міфологія є частиною семіології. В міфі, як і в будь-якій семіологічній системі, наявні означник, означуване і знак, однак міф створюється на основі послідовності знаків, яка вже існує до нього, тобто міф являє собою вторинну семіологічну систему, метамову, “другу мову, на якій говорять про першу”[4, с.78]. Для Барта вторинність міфу означає, що той паразитує на первинних структурах [3, с.145]. Первинний знак як ціле (яке Барт називає “змістом”) сам стає означником (“формою”). Єдність вторинного, міфологічного означника (“форми”) і відповідного вторинного означуваного (“концепта”) породжує знак другого порядку (“значення”, в прийнятих Бартом аналітичних термінах) - тобто власне міф [3, с.146]. “Роблячись формою, зміст втрачає свою випадкову конкретність, він спустошується, збіднюється, історія вивітрюється з нього і залишається сама лише літера. Відбувається парадоксальна перестановка операцій читання, аномальна регресія змісту до форми, мовного знаку до означника міфу” [4, с.81]. Водночас зміст не зникає, а лише відсувається на другий план, “втрачає свою власну значимість, але продовжує жити, живлючи собою форму міфу” [4, с.81]. “Вічна гра в схованки між змістом і формою складає саму сутність міфу” [4, с. 82].

В цілому міф у Бартівській концепції розуміється як ідеологічний інструмент (тобто аналогічно до “політичного міфу”Флада). З одного боку, він спрямований на деформацію реальності, має на меті створити такий образ дійсності, який би співпадав з ціннісними очікуваннями носіїв міфологічної свідомості. З іншого-міф турбується про приховання власної ідеологічності, оскільки будь-яка ідеологія прагне, щоб її сприймали не як одну з можливих точок зору на світ, а як єдино можливе його відображення.

Поняття “міф” по відношенню до Ф.М. Достоєвського позначає ідеологічно марковану, вторинну знакову систему, де (якщо вживати термінологію Барта), “формою (означником) є письменник Ф. М. Достоєвський зі своїми творами і біографією, а концептом-ідеологія (російської імперії в її традиційному або альтернативному варіанті).

Ще одне поняття, яке необхідно розглянути, оскільки міф “Достоєвський” включає в себе певний корпус текстів та образ “класичного” письменника-це канон.Характеристика канону ,перетинається з розглянутою вище характеристикою міфу. Канон встановлює межі для прочитання: “Там, де панує канон, на значимість може претендувати тільки зміст, опосередкований текстом канону” [5, с.138]. Канон несе на собі ідеологічну функцію підтримання наявних владних відношень “`Цільність і закритість тексту ідеально відповідають цільності і закритості групи або суспільного порядку. Функцією канону є соціальна інтеграція, а те, що не прагне до цієї мети, переслідується, як небезпечне” [5, с.149].

Таким чином, літературний канон можна вважати особливою (особливо стійкою, оскільки в ній фіксується план висловлення) формою міфу. Якщо йти за Р.Бартом, міф, означником якого є корпус канонічних текстів, можна вважати третинною семіологічною системою (як і міф на основі літератури взагалі). Тоді першим рівнем є біографія письменника та його тексти; другим-образ “класичного письменника”; третім- ідеологія, що туди вкладається. Канон, якщо він присутній у міфі, є найбільш стійкою його складовою. Третій рівень-ідеологія-може змінюватись, проте другий залишається незмінним. Наближення до нової ідеології може відбуватися тільки через коментар, що є легітимуючою основою для інновацій [5, с.136].Отже, якщо мати на увазі концепцію влади М. Фуко, теорію Р.Барта щодо концепції міфу, критичний дискурс- аналіз Феркло та деякі інші теоретичні конструкти, то суть анамнезу така: Достоєвський як міф, що слугує потужним фактором легітимації державної російської ідеології, склався завдяки поєднанню декількох факторів. Першим з них була ідеальна відповідність письменника матриці пророка і володаря дум, що є взагалі притаманною літературоцентричній російській культурі. Цій ідеальній відповідності Достоєвський завдячує, по-перше, своїй драматичній біографії-адже в даній міфологічній структурі заслужити право говорити від імені Істини можна тільки особистим стражданням і самопожертвою. По-друге, зіграла свою роль його специфічна антириторична манера письма, і особливо той неформально-інтимний стиль, що ним характеризувався “Щоденник письменника”. Вже сучасниками стиль “Щоденника” сприймався як такий, що руйнує культурні стереотипи і повертає літературу до часів, коли вона мала сакральну функцію.Літературоцентричність російської культури отримала додатковий поштовх завдяки здобуткам літератури ХІХ століття. До вже наявного образу письменника-пророка додався ще й також міфологічний статус належності до класичної літератури.

Це допомагає пояснити, чому Ф.М. Достоєвський залишався, та залишається “сакральним” канонічним автором за побутування різних дискурсів (дискурс, що побутував за життя письменника, дореволюційний, радянський, пострадянський). Визначена за допомогою контент-аналізу міра присутності владного дискурсу-і відповідного йому міфічного образу Ф.М. Достоєвського, - у сучасних російських достоєвських студіях, є досить значною. З проаналізованих текстів лише близько 17 відсотків не мають ознак його присутності (В аналізі використані матеріали симпозіума “Достоєвський в сучасному світі”, проведеному “Фондом Достоєвського” у грудні 2001 року. Надруковані в “Литературоведческий журнал”, № 16, 2002, “Октябрь” № 3, 2002), у близько 20 відсотках владний дискурс є основним. Більшість же текстів є опосередкованими ним, хоча і не являють собою його суцільну артикуляцію. Таким чином, Ф.М. Достоєвський в сучасній Росії-канонізований письменник, що є міфічною фігурою в межах дискурсу, опосередкованого державною ідеологією, а це, в свою чергу, означає лише одне-сприйняття текстів та взагалі постаті класичного письменника опосередковано лише ідеологією, і, напротивагу, повинно розглядатися та аналізуватися виключно з точки зору недовіри до метанаративу, в тому випадку, якщо суб'єкт бажає сформувати істину, а не йти по слідах владного дискурсу.

владний міф сакральний достоєвський

Список використаних джерел

Можейко М.А. Дискурс // Постмодернизм. Энциклопедия. - Мн.: Интерпрессервис; Книжный Дом, 2001. - С.232-236.

ФиллипсЛ.Дж., Йоргенсен М.В. Дискурс-анализ. Теория и метод. - Х: “Гуманитарный центр”, 2004. - 334с.

Флад Кристофер. Политический миф. Теоретическое исследование. - Москва, 2004. - 263с.

Барт Ролан. Избранные работы: Семиотика: Поэтика: Пер. с фр. / Сост., общ.ред. и вступ. ст. Г.К. Косикова. - М. : Прогресс, 1989. - 616 с.

Ассманн А., Ассманн Я. Канон и цензура // Немецкое философское литературоведение наших дней. Антология - Санкт-Петербург: Санкт-Петербургский университет, 2001. - С.125-155.

Размещено на Allbest.ru