Дискурсивна взаємодія влади і мас: філософський зміст і значення у ХХІ столітті

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 321 101.8

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара

ДИСКУРСИВНА ВЗАЄМОДІЯ ВЛАДИ І МАС: ФІЛОСОФСЬКИЙ ЗМІСТ І ЗНАЧЕННЯ У ХХІ СТОЛІТТІ

Карпенко С.Р.

Перетворення в суспільстві ХХІ століття висувають на перший план взаємодії політичних еліт і мас в багатьох вимірах людської свідомості. Філософський аспект даної взаємодії актуалізується через потребу вирішення традиційних філософських питань буття людини та суспільства. В межах взаємодій влади і мас в інформаційному суспільстві стає наочним традиційним співвідношення одиниці людини, як одиниці суверенного суб'єкта мислення і людини множини, яка стандартизується в умовах мережних структур та реакцій на зрежесовані недійними структурами подій і реакцій на них. Дискурсивна взаємодія влади і масового суспільства у минулому відображалася на основі філософських та філософсько-психологічних аспектів функціонування натовпу як особливої реальності. Наприкінці ХХ - початку ХХІ століття виникає нова соціально-філософська ситуація, коли натовп набуває кібернетичної природи і кіберспільнота через дискурсивні засоби, інтерактивність та маніпуляцію впливає на індивідуальну позицію кожної людини. Стандартним відгуком людини інформаційної доби на оточуючі події у суспільстві на глобальному та локальному рівнях стають усереднені реакції, які проявляються у висловлюваннях, що у сукупності становлять дискурс мас стосовно влади та її функціонування, а також дискурс владних речників стосовно населення та природи сучасного масового суспільства. Проблемою статті виступають особливості філософської інтерпретації дискурсивної взаємодії влади і мас у сучасному (постсучасному) суспільстві.

Серед останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення даної проблеми, чільне місце посідають розробки вітчизняних вчених, у яких реалізовані дисциплінарні (галузеві) підходи до специфіки дискурсу влади. Такими роботами є стаття О.В. Бакун [2], у якій розкрито вплив дуалістичних світоглядів на дискурс української преси, О.М. Кочубейник [7] вивчає автентичність особистості та трансформація дискурсу соціальності у контексті постмодерну, А.А. Таран [9] досліджує суспільно- політичний дискурс на основі термінологізація лексики. Водночас формування цілісного уявлення про філософське значення дискурсів влади і мас потребує подальших зусиль.

Метою статті є встановлення філософського змісту та значення специфічних рис дискурсу як процесу взаємного висловлення позицій влади і мас.

Виклад основного змісту статті. Дискурсивна взаємодія влади і мас у ХХ столітті набула сталих форм, її філософський зміст полягає у підпорядкуванні суб'єкту мовлення не лише через риторичні засади тексту і всієї сукупності висловлювань, але і через значення і ситуацію промов. Істинність тверджень з боку влади у тоталітарному суспільстві визначалася як непорушна й одноманітна. В межах тоталітарного суспільства дискурс мас і влади становив інтегральну єдність, в якій позиції слухачів “збігалися” з пропозиційними інтенціями автора. В умовах ХХІ століття тоталітарний дискурс стає зразком односпрямованої і керованої з боку дискурсивної взаємодії влади і мас. Н.Гронська, В.Зусман та Т.Батіщєва вказують, що “одночасна поява літературних свідчень тоталітаризму - момент цілком невипадковий. Т.Манн і М.Булгаков фіксують зародження тоталітарного дискурсу, що складається з дослідів над людьми, втрати глядачами свободи волі, котрі підпорядковуються магії вождя і здатними часом раптово виходити з-під гіпнозу” [5, с. 57]. Модальність тоталітарного дискурсу влади і мас виступає одним з ключових концептів для розуміння можливої мовленевої поведінки владних суб'єктів мовлення.

Опанування філософськими смислами в межах опису картини світу у ХХ столітті формувало цілісну свідомість мас. У зв'язку з цим дискурс мас ставав певним відображенням, спрощеною реплікою дискурсу влади. В сучасних умовах філософське значення відображення можна знайти у діяльності засобів масової інформації, коли владний влив і примус у промовах і текстах замінюють на квазіліберальний вибір, який, щоправда, не надає жодних альтернатив.

Філософське значення безпосередньої дискурсивної взаємодії влади і мас за часів тоталітаризму відзначалося формуванням архетипу піклувальника в образі влади. В сучасних умовах цей компонент замінений квазівільним вибором з боку мас. “Проте вплив тоталітарного режиму на комунікативні процеси і дискурсивні практики в суспільстві був великим: визначався цей вплив особливим характером тоталітарної ідеології. Основна якість тоталітарної ідеології - телеологічна (цільова) орієнтація на суспільний розвиток - призвела до того, що звабливий щасливий образ майбутнього витісняв із суспільної свідомості повсякденні труднощі і тяготи. Друга якість - патерналістський характер ідеології, тобто протекційне, напівбатьківське ставлення вождів до народу, готувала сприятливий ґрунт для здійснення маніпулятивних акцій з масовою суспільною свідомістю”, зазначають сучасні вчені [5, с. 58]. Модус управління у дискурсивній взаємодії влади і мас досить сильно замаскований стилем спілкування, який демонструє особистісне ставлення владних промовців до натовпу та мас, як середовища сприйняття владних послань. У ХХІ столітті ліберально-демократична влада спілкується з масами опосередковано, надаючи населенню самому обирати пояснювальний матеріал щодо дій влади у суцільному потоці різноспрямованої інформації.

Мистецтво публічної промови тоталітарного лідера в сучасних умовах замінюється розтлумаченням дійсності за допомогою профільних експертів, які спонукають маси до нібито власних висновків. Приклад тоталітарної дискурсивної взаємодії влади і маси виступає відправною точкою у розумінні можливих альтернатив інтенцій влади, як чинника впливу на поведінку мас. На думку дослідників риторичного дискурсу, “успіх публічних промов Муссоліні багато в чому забезпечує простота мови. Дуче рідко використовує літературні алюзії, наукові та політичні терміни, запозичені слова. Його промови легко зрозумілі всім. Загальновідомий факт, що фашистська партія Італії проводила політику контролю над мовою, щоб “захистити” її від впливів інших мов та італійських діалектів. Однак це не означає, що виступи італійського вождя примітивні. Муссоліні активно користується традиційними, відомими кожному, ораторськими кліше. У аналізованої промови це, наприклад, такі фразеологізми, як “жереб кинуто”, “кораблі за спиною спалені”. Простота, з одного боку, і “красивість”, знайома всім, з іншого, дозволяють досягти необхідного ефекту. Декламаторство - одна з ознак тоталітарної мови” [5, с. 60]. Особливості тоталітарного дискурсу влади відображають спосіб мислення представників влади в умовах атомізації особистості.

Крім того, сучасні дослідники помічають і тотальність влади, що якраз має вираз у тоталітарному дискурсі, оскільки влада, навіть, у плюралістичному демократичному суспільстві прагне до домінування і однозначного тлумачення дійсності. Таким чином, тоталітарний тип дискурсивної взаємодії влади і мас, є граничним типом, який відображує філософію управління і онтологічні ролі влади і маси в людському суспільстві. Як вказують Н.Гронська, В.Зусман, Т.Батіщєва, “тоталітарний дискурс в цілому реалізує односпрямовану семантику “зверху-вниз”, що викликає масову реакцію захоплених слухачів, що зводять формат комунікації до монологічності. Ключові слова тоталітарної мови виступають при цьому як сигнали тоталітарного мислення” [5, с. 61]. Одним із способів розуміння значення дискурсивної взаємодії влади і мас є вертикальність та екстремізм у висловлюваннях. Граничне використання риторичного примусу та впливу на думку і свідомість мас породжує опір в умовах, коли тоталітарні обмеження скасовуються.

Знищення монологічного контексту та наявність альтернативних думок призводить до вибуху радикалізму і дискурсивного повстання мас проти тоталізуючих дискурсів влади, що видно на прикладі лівого радикалізму у Західній Європі в 60-ті - 70-ті роки ХХ століття. Тероризм дискурсу був обґрунтований радикальністю дискурсивних висловлювань. Права мас на такі висловлювання і позицію ґрунтувалися на позиції Франкфуртської школи. К.Свасьян зауважує, що “тероризм дискурсу, який значно стримувався або маскувався ще в першій половині XX століття персональною харизматикою вождів, вривається в повоєнний простір оголошенням війни всьому особовому і, стало бути, непередбачуваному” [8, с. 57]. З середини ХХ століття філософське значення владно-масової дискурсивної взаємодії істотно змінюється під впливом інструментального використання тексту і дискурсу в межах маркетингової парадигми опису дійсності яка формує масовий світогляд.

Соціально-філософська сутність реклами як всезагального каналу набуття відомостей про світ, спричиняє різноманіття та артикуляцію потреб мас не лише у матеріальному споживанні, але й у наслідуванні культурних зразків. У зв'язку з цим, реалізація стратегії рекламного переконування за повної відсутності уваги до ідейного змісту повідомлень довела до досконалості використання стилістичних і риторичних прийомів дискурсу. Це зробило комунікаційний вплив в рамках рекламного дискурсу ще більш тотальним, ніж у тоталітарному суспільстві. В зв' язку з цим, масова свідомість постмодерної людини, масовий світогляд більше не висуває до влади жодних вимог, крім випадків, коли вона не є задоволеною рівнем споживання. Т. Безугла зазначає, що “специфіка впливу рекламних текстів полягає в управлінні групою людей за допомогою мовних засобів. У зв'язку з цим великого значення набувають прагматичні властивості рекламних текстів, що досліджуються з позицій теорії мовленнєвих актів і теорії імплікатур з урахуванням стилістичних аспектів. Таким чином, прагматика рекламного дискурсу відзначається реалізацією у ньому мовленнєвих актів різних іллокутивних типів, актуалізацією імплікатур і використанням у рекламному тексті прагмастилістичних засобів” [3, с. 32]. Рекламний контекст формує ґрунт для особливого типу спілкування влади з масами. Цей вплив реалізується не за рахунок смислів й тотального перетлумачення дійсності, але на основі екстрамовленнєвих прийомів.

Інструментальність цих заходів остаточно виводить владу і маси за межі простору продукування смислів. В умовах, коли дискурсивна взаємодія влади і мас не має філософського смислового підґрунтя, особливого значення набувають окремі стилістичні засоби, які визначають модульність і технологізм у використанні дискурсу. Дискурс втрачає сукупності інтенціональних висловлювань і виступає аспектом, частиною технологічного шуму. На думку вітчизняних дослідників, це проявляється у стандартизації мовленевих форм політичного дискурсу. “Метою кожного промовця, його комунікативним наміром є прагнення переконати адресата у своїй правоті, спонукати до відповідних дій. Очевидно, що досягнення її здійснюється значною мірою завдяки емоційно- насиченому мовленню, котре, безумовно, володіє найбільшою силою впливу. Саме тому у політичному дискурсі широко використовуються різноманітні мовні засоби чи “інструменти влади” особливе місце серед яких займає просодія [1].

Окремі прийоми мовлення розглядаються як прямі інструменти володарювання, тобто, навіть, в межах політичного плюралізму і демократії влада прагне використовувати дискурс для вирішення своїх функціональних завдань і не ставиться до мас як до співрозмовника. “Отже, просодичними “інструментами влади” в аналізованій промові виступають: спадна та висхідна шкали різної конфігурації, спадний, висхідний та рівний тони, чіткий поділ мовленнєвого потоку на синтагми, струнка ритмічна організація, зменшення тривалості пауз, прискорений темп, модифікації гучності від підвищеної до високої. Вони дозволили промовцеві донести до аудиторії сутність виступу, звертаючи увагу на інформативно важливі моменти, а також відобразили динаміку зміни його емоційного стану”, зазначає О.Алексієвець [1]. Попри інтенції влади щодо суцільного керування масами та вирішення завдань управління в межах дискурсивного простору, залишаються характеристичними вислови, які відображають смисловий підхід індивідів до критичного ставлення щодо функції влади.

Раціональний погляд на дискурсивні дії влади формує певну частину суспільства, яка опозиційно ставиться до її висловів. Нонконформізм у постмодерному суспільстві є засобом індивідуального протесту та породження нових філософських смислів у ставленні людини до влади і оточуючої дійсності, яку влада прагне всіма засобами закодувати.

Поряд з появою альтернативних реакцій масової людини на дії і дискурсивну політику влади слід вести мову про опір, визначений заздалегідь в масовій картині світу. Він формується у дискурсивних практиках, істотною рисою яких є привабливість єдиної картини світу для масового споживача. Важливою є неспроможність реалізувати самостійний дискурсивний вираз у ставленні до зображеної навколишньої дійсності та удаваних дискурсивних дій влади. Тому владний дискурсивний вплив залишається інваріантною константою. Як зазначають сучасні вчені, “породження і споживання текстів - це види знакової діяльності. Інколи поєднані, а інколи роз'єднані в часі, однак вони завжди залишаються компонентами механізму складної багатовимірної реальності вищого порядку, комунікативно-пізнавальної. Тобто йдеться про споживання текстової, знакової реальності як справжньої. І ця функція - не симулятивна, а є важливим механізмом відображення самої здатності свідомості працювати з образами, немов ця свідомість працює із самою реальністю” [6, с. 161]. Пошук оптимальної форми суспільного життя, а також прийнятної інституційно-організаційної основи дискурсивних практик влади і мас веде до філософської констатації універсальних форм та методів державного і політичного устрою.

Розумність та відповідність певним ціннісним ідеалам вбудовується у дискурсивну взаємодію. Проте здебільшого питання щодо політичної перебудови суспільства покладається швидше на владу, ніж на маси. У зв'язку з цим, як стверджує вітчизняний вчений В. Зотова, “соціалістичний реалізм як навіюваний і наданий “згори” тип реальності конструюється за допомогою монтажу атракціонів, які створюються саме в культурних практиках повсякдення. Можна стверджувати, що досвід виникнення, функціонування і розвитку дискурсивних практик, тобто тієї текстуальної, а водночас і промовної дієвості, яка утворюється в різних вербальних або невербальних типах артикуляції сенсу, є інваріантним” [6, с. 165]. Дискурсивна взаємодія влади і мас перебуває під впливом зовнішніх констант, які прямо не пов' язані із смислотворенням дискурсивних практик.

Водночас зміст соціально-політичного ладу у державі і суспільстві висуває окремі поняття на перший план філософського порядку денного дискурсивної взаємодії влади і мас. Як стверджує М. Гаврилов, “бажання створити державу, яка мала б демократичну структуру, найчастіше зводиться до побудови довільної конструкції, позбавленої розумної ідеї. Підсумком такого конструювання, як правило, є вигадана держава, що нездатна бути засобом для досягнення свободи для людини. Не вирішує цю проблему і просте запозичення історично сформованих моделей демократії” [4, с. 3]. Особливе філософське значення надається дискурсивній взаємодії влади і мас в умовах розвиненої західної демократії. Воно акцентує увагу на формальній непідпорядкуваності мас владі та суверенітеті народу в питаннях влади. влада елітарний онтологія тоталітарний

Такі особливості дещо деформують раніше визначені нами особливості дискурсивного комунікаційного та смислотворчого і конотативного впливу влади. Поряд з цим, у сучасному технологічному суспільстві ХХІ століття, самовираз мас як народу, суверенного чинника творення влади, є лише однією з опцій суспільного буття, яка може відображатися, а може й не відображатися в межах автономних дискурсів влади і мас. Згідно з М.Гавриловим, “реалізація сутнісних сил людини не може бути вирішена без взаємозв'язку з поняттям свободи. Свобода - це стан, який у демократичній державі досягається не стільки як результат, скільки як процес його здійснення за допомогою єдності прав і обов'язків. Знаходячи в праві міру реалізації свободи, людина в державі отримує владу над майбутнім” [4, с. 6]. Різниця між філософським значенням автономних сфер дискурсу влади і мас полягає також у гносеологічній ситуації, в якій влада перебуває як колективний суб'єкт пошуку найбільш прийнятних владних рішень для маси як сукупності споглядальних центрів уваги до владних дій.

Питання досягнення істини в обох дискурсах (владному і масовому) має різний ступінь поширення та статус. У зв'язку з цим, оптимальним є зосередження владного дискурсу і дискурсу мас на відповідності висловлювань загальноприйнятій істині, що в умовах демократії відповідає волі до істини. Вольовий характер влади також визначає можливості постійного перетворення її дискурсивного впливу. Влада, як автономна реальність плюралістичного суспільства все одно прагне до реалізації своєї мети, оскільки це відповідає її творчій природі не зважаючи на когерентність істини з принципами свободи та індивідуалізму.

У зв'язку з цим, дискурсивний вплив влади на масову свідомість у ХХІ столітті набуває інших форм, ніж в межах тоталітарної традиції. Як стверджує М. Гаврилов, “дійсність розумного бачення світу полягає в тому, що ті, хто йде цим шляхом, приходять до єдиного знання. Не має сенсу критикувати вибір шляху, що веде до істини за допомогою розуму, як щось неприйнятне. Адже відомо, що істина одна, а шляхів, що ведуть до неї, існує безліч” [4, с. 12]. Особливості дискурсивної взаємодії влади і мас у сучасному плюралістичному суспільстві розкриваються також у гіпотетичній можливості зміни владної команди та зміни уряду, що також свідчить про імовірність зміни філософського змісту смислотворних дискурсів не лише в середовищі влади, а й в середовищі мас.

Короткотерміновість і мінливість влади в умовах демократії змушує маси бути готовими до переродження влади. Філософські ідеї підпорядкування і залежності у дискурсі влади і мас поєднуються в умовах, коли здійснюється зміна персоналій у владному середовищі через демократичні процеси вибору. Тому канали трансляції дискурсу мас мають певний оцінковий характер. “Усі форми влади мають свою дійсність лише в цій єдності, а їх розходження визначають суть ідеї державності демократичної держави” [4, с. 24]. Таким чином, аналіз філософського змісту дискурсивної взаємодії влади і мас дає змогу стверджувати, що обґрунтування управлінської ролі влади здійснюється на основі смислотворення та певного нав'язування цінностей та ідей шляхом смислонаповнення дискурсу з боку влади.

Водночас перетворення мас на народ як суб'єкт творення влади у часи модерну, перетворює дискурсивну взаємодію влади і мас на певний простір досягнення угоди щодо підтримки легітимності влади.

Таким чином, через наявність певних онтологічних особливостей дискурсу влади і мас, обидві сукупності висловлювань мають власну автономну специфіку.

Висновки

Отже, дискурсивна взаємодія влади і мас в сучасному суспільстві має кілька особливостей, розкритих у філософських значеннях сучасності. Актуальним є також динамічний аспект, який розкривається на основі філософського значення інформатизації суспільства. Постструктуралістське бачення кожного індивіда як потенційного автора підвищує статус висловлювань у масовому середовищі стосовно влади. Водночас специфіка взаємодій влади і людини, влади і маси змушує до диференціації суб'єктів мовлення, чиї висловлювання можна віднести до структури владно-масового дискурсу. На сучасному етапі дискурс влади про маси і дискурс мас про владу є двома автономними утвореннями, які лише частково вступають у сферу взаємодії. Дискурс владних елітарних промовців щодо маси населення має експертний характер та технократичні засади.

Дискурс мас щодо влади є підвищено емоційним та таким, що реагує на поточні події. Важливим чинником розвитку дискурсивної взаємодії влади і маси є утворення посередницького дискурсу експертних спільнот, які можуть об'єднати два напрямки дискурсу у сучасному суспільстві. За масовими уявленнями, на сучасному етапі (у ХХІ столітті) можна констатувати належність експертних мовників до керівних верств у суспільстві. Проте наявність у них високо розвиненого фахового інтелекту робить їх придатними для надання дискурсивним реальностям влади і мас нового філософського змісту у вигляді діалогічного конструктивного характеру.

Список використаних джерел

1. Безугла Т.А. Лінгвопрагматичні та стилістичні властивості рекламного дискурсу / Т.А. Безугла // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Філологія. - 2013. - №74. - С.31-36.

2. Гаврилов М.І. Філософія демократичної державності: Автореф. дис... д-ра філософ. наук: 09.00.03 / М.І. Гаврилов; Дніпропетр. нац. ун-т. - Д., 2007. - 32 с.

3. Гронская Н.Э. Сопоставление тоталитарных дискурсов: три ритора, три текста, три языка [Текст] / Н.Э. Гронская, В.Г. Зусман, Т.С. Батищева // Вестник Нижегородского университета имени Н.И. Лобачевского. - 2013. - №1 (2). - С.56-62.

4. Зотова В.А. Дискурс влади і нонконформізму як культуротворчі чинники в культурі 60-90-х рр. ХХ ст. / В. А. Зотова // Культура України. - 2013. - Вип.41. - С. 158-166.

5. Кочубейник О.М. Постмодерн: автентичність особистості та трансформація дискурсу соціальності / О.М. Кочубейник // Вісник Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”. Філософія. Психологія. Педагогіка. - 2010.

Анотація

Вивчається дискурсивна взаємодія влади і мас як чинника відображення позицій представників елітарних і масових верств у сучасній соціальній онтології. Розглядається вплив інформатизації на філософське осмислення комунікації влади і маси, обґрунтовується, що дискурс влади і дискурс мас виступають автономними утвореннями, які перебувають в процесі пошуку взаємодій. Вивчається модальність тоталітарного дискурсу влади і мас. Метою статті є встановлення змісту філософського аспекту специфічних рис дискурсу як процесу висловлення позицій відносно влади і мас. Доводиться, що дискурсивна взаємодія виступає одним з ключових концептів для розкриття філософського змісту можливої мовленевої поведінки владних суб'єктів мовлення. Встановлено, що раціональний погляд на дискурсивні дії влади формує певну частину суспільства, яка опозиційно ставиться до її висловів. Стверджується, що нонконформізм у постмодерному суспільстві є засобом індивідуального протесту та породження нових філософських смислів у ставленні людини до влади і оточуючої дійсності, яку влада прагне закодувати. Розглянуто філософське значення посередницького дискурсу експертних спільнот у контексті розвитку дискурсивної взаємодії влади і маси.

Ключові слова: дискурс влади, дискурс мас, атомізація особистості, постмодерна людина, масовий світогляд.

The discursive interaction between power and weight as a factor reflected the positions of elite and popular groups in contemporary social ontology is examined. The influence of information on the philosophical understanding of power and mass communication, the paper shows that the discourse of power and discourse are the masses of autonomous entities that are in the process of finding interactions. Studied modality totalitarian discourse of power and masses. The aim of the paper is to establish the content of the philosophical aspect of the specific features of discourse as a process of expressing relative positions of power and masses. It is proved that discursive interaction is one of the key concepts for the disclosure of the philosophic contents of possible behavior of power speech actors. Established that a rational view of the discursive actions of the power forms a portion of society that treats its opposition statements. Non-conformism in postmodern society is a means of individual protest and the generation of new philosophical meanings in relation of human individual to the power bodies and the surrounding reality, which authorities are trying to encode. Considered the philosophical significance of the mediation expert discourse communities in the context of discursive interaction between the power and the masses.

Ключевые слова: дискурс власти, дискурс масс, атомизация личности, постмодернистский человек, массовое мировоззрение.