Історико-філософська ретроспекція змістовного навантаження поняття "культура"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Кафедра філософії

ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКА РЕТРОСПЕКЦІЯ ЗМІСТОВНОГО НАВАНТАЖЕННЯ ПОНЯТТЯ "КУЛЬТУРА"

Абдрахманова М.Ж.

Україна, Київ

Анотація

Розглядаються особливості трансформації змістовного навантаження поняття "культура" у історико-філософському процесі. З цією метою авторка звертається до етимологічних витоків слова "культура", аналізує подальший розвиток його змісту й умови трансформації у поняття, а також виявляє змістовне осердя поняття "культура". На цьому тлі, підкреслюється, що змістовне навантаження поняття "культура" завжди проявляється через людину і по відношенню до людини. Іншими словами, людина та її діяльність виступає тим незмінним осердям, яке визначає змістовне навантаження не тільки поняття, але й феномену "культура".

Ключові слова: культура, виховання, норма, цінність, освіченість.

The article deals with transformation features of substantial meaning of the concept of "culture " in a historical and philosophical process. For this purpose, the author refers to the etymological origins of the word "culture ", analyzes the further development of its content and the conditions of its transformation into the concept and also identifies the semantic core of "culture". Against this background, it is emphasized that substantial concept of "culture " has always been manifested through a human being and in relation to a human being. In other words, the human being and his activities serve this permanent core that defines the substantial meaning not only of the concept but also of the phenomenon of "culture".

Keywords: culture, upbringing, standard, value, education.

У наш час гостро зростає інтерес до теоретичного осмислення проблем культури. Це, в свою чергу, пов'язано із системою виховання підростаючого покоління, а також із духовно-моральними цінностями в сучасному суспільстві, що стрімко рухається вперед. Разом із розвитком технічних можливостей перед індивідом нависла загроза бути втягнутим у досить негативне явище - "суспільство споживання". Піддаючись впливу "ринку", низькопробним взірцям масової культури, рекламі, людина підсвідомо поглинається в атмосферу духовної стандартизації та деградації. Формується стереотип "масової людини" - пасивної, не спроможної до творчого осмислення дійсності. Із іншої сторони, це відбувається через втрату духу традиційності та орієнтирів, що передбачає знання норм, правил, зразків як основних принципів культури. Величезний розрив між минулим і теперішнім - одна з характерних ознак нашого часу. А тому, як влучно зазначає Х. Ортега-і-Гассет, там, де немає культури, залишається тільки варварство. Все це, безумовно, актуалізує нові звернення до різних аспектів осмислення культури.

Варто відзначити, що до проблеми культури в історико-філософському процесі неодноразово зверталися науковці різних поколінь. Починаючи із ХХ ст. культура була об'єктом теоретичних розмірковувань О. Шпенглера, Х. Ортега-і-Гассета, Г. Маркузе. Серед відомих радянських дослідників, які приділили значну увагу проблемі культури були: М. Каган, С. Аверинцев, Д. Ліхачов, Ю. Бромлей та ін. Не менш плідні думки щодо ролі та значення культури в історико- філософському процесі висловили такі українські вчені як В. Шинкарук, В. Лісовий, В. Малахов, М. Жулинський, М. Русин, В. Гриценко та ін. Звичайно, роботи усіх згаданих дослідників є важливим теоретичним джерелом вивчення багатогранності не тільки феномену, але й терміну "культура".

Ґрунтовні філософські розвідки у царині культури тісно співіснують із наявністю надзвичайно великої кількості її дефініцій. Це призводить до того, що навіть тлумачні словники вказують на багатоаспектність даного слова. Це, безумовно, обумовлює понятійну плутанину не тільки у зрізі міждисциплінарних досліджень чи філософії, але й у буденному житті. Зрозуміти підкреслену багатоаспектність та відчути контекстуальну динаміку даного слова та терміну дає можливість історико-філософська ретроспекція змістовного навантаження поняття "культура".

Отже, метою нашої роботи є виявлення змістовного осердя поняття "культура" крізь призму історико- філософської ретроспекції його змістовного навантаження. Реалізувати поставлену мету можна, насамперед, звернувшись до етимологічних витоків слова "культура". Воно походить від латинського "cultura" і в перекладі означає обробіток, вирощування, догляд. Першопочаткове значення слова "культура" стосувалося обробітку землі, застосовувалося у сільськогосподарському і лісовому господарствах і було пов'язане із працею селянина. Тобто, в Античностіслово "культура" вживалося у значенні "культивування землі", що вперше зафіксовано в праці Марка Порція Катона "Deagricultura" III ст. до н. е. Даний трактат присвячений не просто обробітку землі, але її догляду, що передбачало особливе душевне ставлення до неї. Так, Катон дає наступну пораду щодо придбання земельної ділянки: "Потрібно не лінуватися і обійти придбану ділянку кілька разів; якщо ділянка хороша, чим частіше її оглядати, тим більше вона буде подобатися. Ось це саме "подобатися" має бути обов'язково. Якщо його не буде, то не буде і хорошого догляду, тобто не буде культури" [14]. У свою чергу, давньоримський оратор і філософ М. Ціцерону "Тустуланських рукописах", хоча і в переносному значенні, починає використовувати це слово не по відношенню до землі, а по відношенню до духовності людини. Так, "культурою душі" він назвав філософію. У культурі мислення М. Ціцерон вбачав шлях до розширення духовного світу людини: "Як родюче поле без обробітку не дає результатів, так і душа. Обробіток душі - це і є філософія: вона виполює в душі пороки, готує душу до посіву і ввіряє їй-сіє, так би мовити, лише ті зерна, які, дозрівши, приносять щедрий урожай"[13].

У Давній Греції близьким до слова "культура" було слово "пайдейя", що використовувалося в якості виховання душі. Виникло у V ст. до н.е., у софістиці. У той час як для Аристотеля "пайдейя" -це умова щастя для усіх членів суспільства, для Платона вона мислиться як онтологічна категорія - умова спасіння душі, спосіб прилучення до істинного буття. Варто додати, якщо римляни вживали слово "cultura" переважно із яким- небудь об'єктом у родовому відмінку, тобто, у сполученнях, що позначали удосконалення певної навички (напр., "culturejuries" - вироблення правил поведінки, "culturelingual" - удосконалення мови, "culturescientiae" - засвоєння науки, "cultureliterarum" - удосконалення письма і т.д.), давні греки послуговувалися словом "techne" якості уміння виготовляти речі (майстерність) за певними засадами і правилами - те, що ми зараз називаємо "мистецтвом".

Дещо видозмінюється змістовне навантаження слова "культура" у період Середньовіччя (кін. V - поч. Х ст.). Так, воно продовжує вживатися у словосполученнях і означає ступінь майстерності в якій-небудь галузі, придбання розумових навичок. А також, поряд зі словом "культура" найбільшого поширення набуває слово "культ", яке застосовується виключно в релігійному контексті, в якості шанування Бога. Тож не випадково слово "культура" і "культ" схожі за змістом, адже, як зазначає П. Гуревич, "культура народилась із культу. Вона співприродна духовності і, відповідно, релігії" [12]. Однак, не зважаючи на позірну схожість, між ними існує суттєва відмінність. Культ - це поєднання трансцендентного і реального світу (рух зверху вниз), культура, втрачаючи сакральне значення, - це світ ratio (рух знизу вверх). Тому початкове значення "культури" у його сакральному значенні нерозривно зв'язане із "культом". Звідси - близькість культури і релігії за духовним началом.

Подальший розвиток, видозміна й трансформація слова "культура" в поняття відбувається у Новий час (Х'УГІ ст.). Зокрема, у працях німецького юриста і історіографа С. Пуфендорфа слово "культура" розглядається як результат суспільної діяльності людини, та вживається по відношенню до людини "штучної", вихованої у суспільстві, на противагу людині "природній", неосвіченій.

У ХУІІІст. перед ідеологами Просвітництва постала проблема пояснення специфіки образу життя людей, їх особливостей буття. Із цією метою вони почали активно використовувати термін "culture" на противагу слова "naturale" (природа). Просвітники трактували слово "культура" в якості засобу піднесення людини, удосконалення духовного життя і моральнісності людей, а також як виправлення пороків людини.

Відтепер не будь-який результат діяльності людини можна було назвати "культурою", а лише той, що стосувався її розвитку та самовдосконалення.

У філософський, а згодом і в науковий та повсякденний обіг першим слово "культура" запускає німецький просвітник І. Аделунга, який у 1782 році випустив книгу "Досвід історії культури людського роду". А вже через два роки виходить перший том книги Й. Гердера "Ідеї до філософії історії людства", де слово "культура" вже перестає слугувати метафорою, наповнюючись теоретичним і філософським змістом: "... виховання людського роду - це процес і генетичний, і органічний; процес генетичний - завдяки передачі, традиції, процес органічний - завдяки засвоєнню і застосуванню переданого. Ми можемо як завгодно назвати цей процес генезису людства у другому випадку, ми можемо назвати його культурою, тобто обробітком землі, а можемо згадати образ світла і назвати його просвітництвом. [6, с.230]. Культура формує людину як особистість та як частину соціуму, її основне завдання - наблизити людство до всезагального блага. "Яка культура, - каже Й. Гердер, - наскільки податливим є матеріал, від цього залежить становлення людини, її вигляд"[6, с.231].

Варто відзначити, що Й. Гердер, підкреслюючи унікальність різних культур, першим запропонував вжити термін "культура" у множині. Це дало йому можливість поставити проблему цінності самобутності кожного народу та рівноправності національних культур. Кожна культура, на думку німецького мислителя, неповторна і індивідуальна. Однак, що дуже важливо, дана індивідуальність проявляється завдяки мові і у мові, яка водночас є і способом культурного виховання: "Людина стає розумною завдяки мові, - каже Й. Гердер, - лише мова перетворила людину в людину", тож "мова - це печатка нашого розуму, завдяки якій розум набуває видимого вигляду і передається із покоління в покоління" [6, с.234-236].

Варто зазначити, що у європейський науковий обіг поняття культури входило повільно, адже тривалий час слово "культура" вживалось скоріше як метафора. Тож чимало часу знадобилось для того, щоб із метафори викристалізувалося строге наукове поняття та філософська категорія. Зрештою, на кінець Х'УІІІ ст. слово "культура" уже мало два значення: перший - панування над природою за допомогою знання і ремесел, другий - духовне багатство особистості.

Аналізуючи становлення змісту поняття "культура" не можна оминути увагою специфіку його трансформації в межах німецької класичної філософії. Зокрема, зводячи культуру до дисципліни розуму, основоположник німецької класичної філософії І. Кант її сутність вбачав у пануванні морального обов'язку над проявом почуттів. У кантівському розумінні культура означає здатність індивіда піднестись над своєю тварною природою (емпіричною, чуттєвою) до рівня морального (розумного) існування. Це дозволяло б вільно діяти в ім'я цілей, які індивід сам перед собою висуває, зважаючи на веління морального обов'язку.

У свою чергу, Г. Гегель пов'язував культуру з освіченістю. Для нього культура, будучи приналежною до "царства духу", веде до абсолютної свободи. Вона проявляється через освіченість ("buildung") - як "відчуження природного буття" [3, с.263], і є приналежною до "царства духу", а отже, до свободи як "субстанції духу": "...те, завдяки чому індивід тут володіє значимістю і дійсністю, є освіченість. Його істинною першопочатковою натурою і субстанцією є дух відчуження природного буття. Ось чому це зречення. водночас є засобом або переходом мислиннєвої субстанції в дійсність, так і навпаки - перехід певної індивідуальності в сутність. Завдяки освіченості індивідуальність готує себе до того, що вона є в собі, і лише через це в собі вона володіє дійсним наявним буттям; наскільки вона є освіченою, наскільки й дійсною, та розраховує на силу" [3, с.263]. Ось чому, за Г. Гегелем, наскільки людина є мислячою (а отже, освіченою), настільки й культурною, бо лише через здатність мислити індивід актуалізує дійсність, реалізує свободу духу. Варто зазначити, як і для Й. Гердера, засобом відчуження для Г. Гегеля є мова. У ній і тільки в ній дух проявляє власну самість та наповнюється формою. Мова, наука, мораль, право, релігія - ось формотворення людського духу та культури.

У той час як концепція Й. Гердера направлена на рівноцінність націй, для іншого німецького філософа Й. Фіхте вона представлена у вигляді ідеї месіанізму німецького народу та винятковості культури. Він переконаний, що тільки німецький народ - спадкоємець справжньої культури, а німецька мова - жива і творча, здатна відродити справжнє культурне життя [7, с.126-127]. культура ретроспекція етимологічний

У "Промовах до німецької нації" Й. Фіхте наполягає на створенні держави, що стане можливим завдяки поверненню німецької нації втраченої самобутності, яка, у свою чергу, залежить від нового національного виховання. Засобом до такого виховання та самовдосконалення індивіда є культура - вічна і самоцільна, в якій людина отримує своє призначення. Оскільки наше чуттєве Я залежить від зовнішніх речей, які порушують згоду Я із самим собою, тож має бути віднайдений ступінь впливу на речі (а заодно на почуття і уявлення), де б можна було контролювати речі і модифікувати їх згідно із нашими поняттями. Така модифікація, у свою чергу, можлива завдяки волі та постійним навикам-вправам. Набуття нових навиків і формує культуру. Тож культура, за Й. Фіхте, -"останній і вищий засіб кінцевого призначення людини - повної згоди із собою. Чуттєвість має культивуватися: це найвище і останнє, що з нею можна зробити" [7,с.17].

Упродовж ХІХ ст. поняття культури розширюється, трансформуючись у комплексне поняття. Якщо для німецьких ідеалістів поняття культури було пов'язане із розвитком духовних (розумових) здібностей індивіда, то вже у ХІХ ст., а особливо це яскраво підтверджують погляди Ф. Ніцше і З. Фрейда, розум не лише не сприяє гармонізації людського життя, але заважає йому. Домінують чинники, які за своєю природою алогічні та ірраціональні. Їх дія має потужніший характер, тож розум не здатен їх опанувати, масштабами і силою вони перевершують його.

У 1871 р. виходить фундаментальне дослідження відомого англійського етнографа, культуролога і засновника антропології Е. Тайлора "Первісна культура". Починаючи з цього часу культура охоплює цілий комплекс складників: "Культура або цивілізація, - пише Е. Тайлор, -в широкому етнографічному сенсі складається у цілому із знань, вірувань, мистецтва, моральнісності, законів, звичаїв і деяких інших здатностей і звичок, засвоєних людиною як членом суспільства" [5, с. 18].

На переконання З. Фрейда культура не тільки шкодить людині, пригнічуючи її індивідуальність, а й подавляє численними нормами і заборонами. Звідси - постійні страждання людини (суспільства)від протиріч між бажаннями і нормами культури. Це, у свою чергу, спричинює розвиток неврозів. Тому, фактично, культура, на думку австрійського лікаря, є ворогом людини, що через свої норми і приписи руйнує природне начало в людині. Для Ф. Ніцше дане протистояння яскраво проявляється у мистецтві - суперечливої протидії інтелекту й фантазії.

Починаючи із ХХ ст. поняття культури наповнюється новими змістовними аспектами. Так, протиставлення "людина-природа" включає в себе екологічний аспект виховання людини (А. Швейцер), "людина-суспільство" - аксіологічний (М. Вебер), у контексті націєтворчого значення культури вона проявляється як головний фактор об'єднання спільноти у націю (О. Бауер), стає результатом діяльності національної спільноти (О. Шпенглер), та становить модель формування державних та національних утворень (Е. Сміт).

Так, для німецького соціолога М. Вебера культура - перш за все ціннісне поняття. "Говорячи... про зумовленість пізнання культури ідеями цінності, - пише М. Вебер, - ми сподіваємось, що це не стане підставою глибоко помилкового висновку про те, ніби для нас культурне значення мають лише ціннісні явища. До культурних явищ проституція належить аж ніяк не менше, ніж релігія чи гроші, і всі вони...прямо чи опосередковано зачіпають наші культурні інтереси..." [9, с. 227]. А для австромарксиста О. Бауера культура - це спільність характеру, котра витворює із спільноти націю: "Спільне походження і успадкована від

спільного племені культура створила у всіх германцях ту спільність характеру, котра витворює із них націю", - пише О. Бауер [10, с.29-30]. Варто додати, що культура за О. Бауером - це ще й "спосіб, у який він (характер індивіда - М. А.) веде. свою боротьбу за існування" [2, с.33].

Радикальні зміни в європейській соціокультурній ситуації поч. ХХ ст. змусили вчених та культурологів заговорити про "кризу в культурі", яка для німецького теолога та місіонера А. Швейцера була перш за все пов'язана із екологічною кризою, спричиненою низкою відчужень людини - від вироблених нею продуктів до суспільства та природи. У результаті - індивід втрачає своє значення як носія культури. Тож невід'ємним елементом, за А. Швейцером, є етичне самовдосконалення індивіда та суспільства. Прагнення людства, обумовлені етичними цілями, дозволяють їм повною мірою користуватися благами матеріального прогресу і при цьому залишатися хазяїном положення. Врятувати сучасне суспільство, на думку А. Швейцера, можна лише відмовившись від утилітаристської етики, що роз'єднує, і перейти до етики універсальної, яка полягає в тому, щоб виявляти однакове благоговіння перед життям як по відношенню до власної волі, так і по відношенню до будь якої іншої. Таким чином, критерієм розвитку культури А. Швейцер вважав досягнутий суспільством рівень гуманізму.

Націєтворчий аспект становлення культури присутній у вченні О. Шпенглера, який, розмежувавши культуру і цивілізацію (цивілізація - вища стадія культури, у якій відбувається її остаточний занепад), стверджує, що кожна культура має власну долю, якою рухають нації. Тож культура - не стільки чинник формування національних спільнот, як результат діяльності цієї спільноти. "Якщо ми розглядаємо історію великих культур, - пише вчений, - то її об'єктом, тим, що рухає, є нація" [11, с.1138].

Обґрунтовуючи засадниче націєтворче значення культури, британський вчений Е. Сміт природу культури розглядає ширше. В одній із своїх останніх праць "Культурні основи націй. Ієрархія, заповіт і республіка" він вводить поняття "публічна культура", під якою розглядає "з одного боку, створення системи публічних ритуалів, символів і церемоній, а з другого - розвиток характерних публічних кодів і літератур" [4, с.61]. Іншими словами, під публічною культурою дослідник розуміє специфічну форму суспільного способу життя. Таких способів суспільного життя або публічних культур, на думку Е. Сміта, в історії людства було три - ієрархічна, заснована на заповіті і громадянсько-республіканська [4, с.107].

На основі оглядової історико-філософської ретроспекції змістовного навантаження поняття "культура" приходимо до висновку, що сучасне багатоманіття визначень поняття "культура", обумовлене соціокультурними та світоглядними умовами становлення його змісту. Важливим в цьому відношенні є те, що кожен з історично сформованих аспектів змісту поняття "культура", незважаючи навіть на певну не співмірність - як наприклад, обробіток землі і виховання душі, завжди іманентно присутній і виявляється лише в антропологічному вимірі. Який би з аспектів змістовного навантаження ми не розглядали, він завжди виявляється через людину і у відношенні до людини. Саме тому, єдиним і незмінним осердям змістовного навантаження поняття "культура" виступає діяльність людини, яка виявляється і як процес і як результат.

Список використаних джерел

1. Швейцер А. Благоговение перед жизнью / [Пер. с нем. А. Гусейнова]. - М.: Прогресс, 1992. - 576 с.

2. Вилков В. Западная нациология ХХ столетия: концептуальные портреты. - К.: Видавець Карпенко В.М., 2008. - 424 с.

3. Гегель Г. Феноменология духа / [Пер. с нем. Г. Шпета]. - СПб.: Наука, 1999. - 448 с.

4. Сміт Е. Культурні основи націй. Ієрархія, заповіт і республіка / [Пер. з англ. П. Таращук]. - К.: Темпора, 2009. - 312 с.

5. ТайлорЭ. Первобытная культура. - М.: Издательство политической литературы, 1989. - 573 с.

6. Гердер Й. Идеи к философии истории человечества / [Пер. снем. А. Михайлова]. - М.: Наука, 1977. - 703 с.

7. Фіхте Й. Промови до німецької нації // Мислителі німецького Романтизму / [Пер. з нім. Г. Кімак]. - Івано- Франківськ: Лілея-НВ, 2003. - С.110-134.

8. ФихтеЙ. Несколько лекций о назначении учёного // Сочинения в двух томах / [Сост. и прим. В. Волжского]. - СПб.: Мифрил, 1993. - Т. ІІ. - С.7-64.

9. Вебер М. "Об'єктивність" соціально-наукового пізнання // Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика / [Пер. з нім. О. Погорілий]. - К.: Основи, 1998. - С.192-263.

10. Бауэр О. Национальный вопрос и социал-демократия / [Пер. с нем. М. Панина]. - СПб.: Серп, 1909. - 608 с.

11. ШпенглерО. Закат Европы: Очерки мифологии мировой истории / [Пер. с нем. С. Борич]. - Мн.: Харвест; М.: АСТ, 2000. - 1376 с.

12. Гуревич П. Культ и культура. П.А. Флоренский: "культ -соприкосновение с иными мирами" // Философия культуры [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// society. polbu. ru/gurevich_culturephilo/ch12_i. html

13. Понятие "культуры" в эпоху Средневековья и Возрождения // Сборник научно-лекционных статей "Энтелехия" [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://entelehia.ru/Cultural_Studies/Ponyatie_kulturi_v_epohu_Sredne vekovya_i_Vozrozhdeniya.html

14. История слова "культура" // Четвёртый выпуск рассылки "Культура и культурология" от 08.10.2002 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://countries.ru/library/subscribe/etymology.htm

Размещено на Allbest.ru