Соціокультурні детермінанти трансформації "пострадянського простору"

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національний університет “Одеська юридична академія»

Кафедра філософії

Соціокультурні детермінанти трансформації «пострадянського простору»

Гайтан В.В. аспірант

Україна, Одеса

Анотація

Надається аналіз трансформативних процесів в культурі пострадянських країн. Доводиться, що так званий “реальний соціалізм ” функціонував як супер етатизм - тотальний державницький тип регулювання всіх соціальних процесів. Сучасний стан державотворення національних держав теж актуалізує етатизм як підміну побудови національних цінностей культури державницькими. Політика та ідеологія міфологізуються не лише у формах транзиту західних цінностей та технологій, а й у формах “транзиту” комуністичної ідеології як неоміфології пострадянського простору. Сучасна транзитологія стає способом інтерпретації модернізації посткомуністичних держав, що, однак, потребує не маніпулятивного запозичення опрацьованих стереотипів “наздоганяючого розвитку”, а вибору особистісного шляху модернізації.

Ключові слова: соціокультурний простір, ідеологія, міфологія, “реальний соціалізм”.

Gaitan V.V. Social and cultural determinants of transformation “post-soviet”

In the article is given the analysis of dynamic processes in a culture of postsoviet countries. We think that “real socialism” functioned as an etatism - a total state type of adjusting of social processes. The current state of the creation of national states also treats an etatism as substitution of national values on state values. Policy and ideology mythologised into a myth not only in the forms of adaptation of western values and technologies but also in the forms of regeneration of communist ideology as new mythology of post-soviet space. The modern theory of transformation becomes the method of interpretation of modernization of the post-communist states that, however, needs not new mythology borrowing of worked out standards of “permanent development”, but choice of personality way of modernization.

Keywords: policy, ideology, mythology, real socialism.

Гайтан В.В. Социокультурные детерминанты трансформации “постсоветского пространства”

Предлагается анализ трансформационных процессов в культуре постсоветских стран. Характеризуется так называемый “реальный социализм”, который функционировал как супер этатизм - тотальный государственнический тип регуляции социальных процессов. Современное состояние создания национальных государств тоже актуализирует этатизм как подмену построения национальных ценностей культуры государственными. Политика и идеология мифологизируются не только в формах транзита западных ценностей и технологий, но и в формах “транзита” коммунистической идеологии как неомифологии постсоветского пространства. Современная транзитология становится способом интерпретации модернизации посткоммунистических государств, что, однако, нуждается не в манипулятивном заимствовании стереотипов “догоняющего развития”, а выборе особенного пути модернизации.

Ключевые слова: социокультурное пространство, идеология, мифология, реальный социализм.

В сучасному просторі інтегративних та дезінтегративних тенденцій країн пострадянського простору велику роль відіграє політична антропологія як філософська дисципліна, що на новому рівні рефлексії оцінює антропні, цивілізаційні, культурні ризики глобалізаційних процесів. Модернізація культурно-історичного потенціалу країн пострадянського табору часто-густо пов'язується лише з так званим транзитом - переносом західних моделей розвитку, ідеологій, соціальних механізмів регулювання в посткомуністичний простір, що не завжди є виправданим та результативним.

Актуальним є розглянути типи модернізації культурно-історичного потенціалу країн бувшого СРСР в контексті широкого спектру антропогенних факторів розмаїття культурних ландшафтів Сходу і Заходу, Півдня і Півночі. Всім відомо, що ідеологічне та політичне поле трансформаційних процесів соціокультурного простору бувших країн СРСР має міфотворчий підтекст, де всі трансформації соціального простору набувають холістичних ознак панівної надсистеми, до якої потрібно рухатися наздоганяючим країнам.

Втім англійський термін “трансформація” має два аспекти (transzition і transformation) транзит свідчить про те, що виникає не лише зміна, а перехід з одного стану в інший, трансформація говорить про докорінні зміни, які відбуваються з тими чи іншими якостями, що зараз виникають в політичній, ідеологічній та економічній сферах.

Сучасна транзитологія - це система поглядів, яка характеризує соціокультурну реальність з позиції геополітичних реалій. Транзитологія стає наймоднішим і найулюбленішим способом інтерпретації модернізації посткомуністичних держав і трансформацій їх в соціокультурному та ідеологічному просторі соціокультурних ідей. Визначають декілька вимірів транзитології: всезагальний, коли будь-яка

трансформація свідчить про зовнішні впливи, особливий, коли трансформація не може відбутися без західних впливів (транзиту), адаптивно-рецептивний (китайський варіант, зокрема), коли трансформація може трансформувати форми самого транзиту, перетворюючи його з західного на “постзахідний” та ін.

Втім, якщо транзитологія характеризує перший рівень трансформації соціальних систем, вона не може бути всезагальним механізмом та горизонтом осмислення трансформації як соціокультурного явища. Саме тому актуальним є визначити метаантропологічні, метакультурні та екологічні горизонти самої “тансформативності” як глобалізаційного фактору культури сучасності, зокрема культури країн пострадянського простору.

Проблематиці трансформації пострадянського соціокультурного простору як певної соціальної системи присвячено багато робіт як економічного, геополітичного, соціокультурного вимірів, так і робіт з філософії політики посткомунізму. Це дослідження В. Андрущенка, О. Бикова, Є. Бистрицького, В. Бочарова, В. Дурнєва, В. Колпакова, Ю. Пивовара, В. Тишкова, В. Федотової, Н. Федотової та ін. [1; 2; 4; 3; 5; 6; 9; 10], проте маловизначеною є філософська проблематика транзиту західних цінностей культури.

Мета статті - визначити соціокультурний контекст аналізу трансформативних процесів у пострадянському просторі.

Політика як здійснений акт впровадження влади не може бути функціонально діючим механізмом, якщо вона не має ідеологічних детермінант. Проте ідеологія лише тоді стає дієвим актом, коли вона має здатність впливати на свідомість шляхом актуалізації сугестивної, експресивної системи ідей. Комплекс ідей розгортається як певна ідеологія - система ідентифікації ідеалу та реальності, що здійснює владную функцію. Комплекси ідей, що здійснюють функцію впровадження владних інтенцій, визначають комплекс самоздійснення того чи іншого політичного акту.

Якщо ідеться про “реальний соціалізм”, то немає більш складної конфігурації, яка б не піддавалась критиці. Вважається, що головний ідеолог КПРС М. Суслов охарактеризував цей стан суспільства як “розвинутий”, на межі 80-90-х років його легко інтерпретували як “застій” або стагнацію. Проте “реальний соціалізм” або “розвинений соціалізм” є евфемізмом радянської ідеології як пропагандистської тоталітарної машини ХХ століття. Однак є інші дефініції реального соціалізму, де категорія “реальність” виходить за межі суто ідеологічних та політичних ознак.

Вона визначається в більш широкому - світоглядному, філософському сенсі. Тобто це реальність, яка сформувалась в контексті соціалістичної ідеології, виникла як факт здійснення різних культурних форматів і різних геополітичних умова. Реальний соціалізм не закінчився у 80-90-ті роки з побудовою олігархічних субструктур. Так, інколи називають сучасний стан країн пострадянського простору “державним капіталізмом”, інколи характеризують його як етатизм або “суперетатизм”, тобто суто державний спосіб регулювання економікою [8]. В контексті політичних преференцій локус політичної ідеології - це певна система або доктрина, яка презентує намагання певної групи осіб здійснювати владні функції і продукувати ідеї, які вони втілюють в життя.

Політична ідеологія, згідно марксистському тлумаченню, є формою громадської свідомості, характеризується сукупністю ідей, які є істинними або брехливими. Ідеологія як механізм соціальної дії має свої підрозділи: перший рівень - теоретико-концептуальний, другий - програмно-політичний, орієнтований на експансію політичних концептуальних структур, актуалізованих в тій реальності культуротворення, що характеризує акт презентації, розповсюдження знань, ідей, їх експансію за межі суто теоретичного та світоглядного контексту.

Так, панівною формою ідеології вважається лібералізм, який сформувався на підставі політичної філософії англійських провідників ХУІІ-ХУІІІ століть. Консерватизм виникає як певна реакція на французьку революцію 1789 року. Соціалізм стає найширшим контекстом відображення реакції суспільних потреб і намагань заперечити весь комплекс шкідливих, болючих наслідків експлуатації і презентує модерністські течії демократичної ідеології. Це широкий контекст, який має як теоретичну ідеологію, так і практичний політичний локус, орієнований на дією партії та ін. соціокультурний трансформативний пострадянський національний

Проте окрім політичного простру (ліберально-консервативного і соціалістичного) існує певна ідеологічна форма масової свідомості, міфологічні та квазірелігійні форми мас-медіа, які стають на певний час масовою ідеологією. Отже, форми ідеології мають релігійні, міфологічні ознаки, а потім переутворюються у простір політичних дій. Це перманентний процес, який ніколи не завершується, але у сучасному контексті глобалізації стає надзвичайно актуальним процесом трансформації соціального простору.

М. Рябчук пише: “Вважаю, що ніякого “соціалізму” в СРСР не було, а це був швидше різновид державного капіталізму. В ідеологічному плані ця система була, безумовно, комуністичною, оскільки нав'язувала обов'язкову для всіх ідеологію - комуністичну, а у політичному плані виражала тоталітарну диктатуру одної - комуністичної - партії. Називаючи цю систему “соціалістичною”, ми допускаємо дві помилки.

По-перше, затираємо принципову відмінність цієї системи від реального соціалізму, котрий більш менш розбудовують соціал-демократи без претензій на реалізацію комуністичних утопій.

По-друге, ми затираємо найголовніше в радянському комунізмі - його тоталітарних характер що визначається:

а) диктатурою комуністичної партії;

б) тотальним домінуванням саме комуністичної ідеології.

І з цих обставин можна поговорити про комуністичні країни, а не про “країни народної демократії”. Або, як те, що до сих пір описують як соціалістичний табір. Знов же, це шкідлива містифікація, так як у нас не було ніякої демократії або соціалізму, а була комуністична диктатура, що переживалася в більшої мірі як тоталітаризм Радянського Союзу” [7].

Втім “реальний соціалізм” - не лише теоретичний конструкт, а реальний негативний досвід культуротворення на підставах тотального холізму як утворення певної ідеологізованої надсистеми впливу на людину. Цей досвід можна визначити також як метаантропологічний феномен, бо він уніфікував культурно-історичну цілісність надзвичайно різних країн СРСР і намагався здійснити надпроект “радянської людини”, нехтуючи антропними характеристиками культур.

Ми бачимо, як ідеологічний злам сучасності здійснив транзит, який зараз обговорюється в різних країнах як система модернізації пострадянського простору. Транзит свідчить про зміни та встановлення трансформаційних механізмів. Однак потрібно охарактеризувати, як здійснюється функціонування форм державотворення. Всі форми транзиту, або трансформації пострадянського простору, виникли як апологія етатизму, який можна зазначити як політичну модель перехідного зразка. Відомо, що в просторі “суперетатизму” бюрократичної держави СРСР, яка існувала в рамках, так званого, реального соціалізму, за Сусловим, виникла нова бюрократична ідеологія державотворення, яка фактично не змінилася. Модифікувалися лише конституативні ідеологічні гасла, але пріоритет суперетатизму як принципу державотворення став провідним для того транзиту, який утворився в контексті пострадянських країн, зокрема України.

Сама складність перебудови, утворення ринкових відносин, лібералізації не лише визначала лібералізм, який прийшов замість “диктатури пролетаріату”, потрібно було розбудовувати нову соціальну систему водночас з розбудовою держави. І найголовніше, що потрібно було зробити, - здійснити справжню демократизацію суспільства. Цього, однак, не було здійснено в жодній з країн бувшого СРСР.

Отже, вибори є лише механізмом, але зовсім не показником демократії. Так, електоральна демократія, яка призводить до маніпулювання демократичними механізмами, була широко відома ще за сталінських часів, вона діяла як гарно впроваджений механізм диктатури. На Заході ніяк не могли зрозуміти, як так - Сталіна обирають, а він є таким кривавим диктатором. Досвід функціювання електоральної демократії є не перевершеним з точки зору маніпулятивних механізмів наслідування політичних ідеологій, які зараз показують свою функціональну дію в різних країнах пострадянського простору. Цього достатньо, щоб побачити, що консолідована демократія не є ідеалом, а є діючим функціонуючим механізмом політичної ідеології, який здійснюються в рамках доброї волі того політичного контексту, який виникає як симулятор неоетатизму. Перед тим, як говорити про політичну детермінацію та трансформацію соціокультурного простору, варто поставити радикальне питання, - а що ж знищило Радянський Союз? Чому він після багатьох випробувань, найдраматичніших і складних реалій боротьби, пов'язаною з утвердженням державностей в період після Другої Світової Війни, так легко розпався в контексті нових реалій? Тут є багато відповідей, але найголовніша з них апелює до процесів глобалізації.

Справа в тому, що існування Радянського Союзу було ефективним в рамках зачиненого простору, коли існувала берлінська стіна, залізна завіса, коли комунікативні механізми трансформації інформації були досить нерозвиненими. СРСР був привабливою реальністю завдяки гомогенній моделі культури. Так, багато країн третього світу розбудовувати режими, які імітували режими СРСР. Згодом, коли інформаційний простір став тотальним, всі побачили сутність цього режиму, відбулася певна трансформація свідомості. Адже найголовнішим було те, що це не був соціалізм, це була суперетатистська бюрократична влада - режим, паралельний капіталізму.

Радянський Союз розпався не в наслідку військового полону, а на підставі своєї внутрішньої кризи. Річ в тім, що ідеологія, яка існувала в Радянському Союзі, мала риси певної сурогатної релігії. Ідеологія існувала як своєрідна світська сакральність, яка була зруйнована дуже швидко, бо не мала традиційних міцних коренів. Так, була зруйнована і сама реальність (реальний соціалізм), соцреалізм або реальність як сконструйований згори світ, розбудований в одній країні комунізм, Царство Боже на землі. Відомо, що не одна країна не може існувати без релігійної системи світогляду. Будь-яка державна влада має ту чи іншу державну сакральність. Ця сакральність не є лише віртуальною, вона є релігійною за своєю сутністю, або створює паралельний тип релігії, квазірелігію атеїзму в Радянському Союзі, зокрема.

Тобто соціалізм має соціальні, політичні, економічні, ідеологічні, міфологічні і водночас сакральні виміри, що спонукали до осмислення того суспільства, яке формувалося як антитеза капіталістичному, що начебто не має всіх тих вад, які існують при капіталізмі. М. Бердяєв показав сутність посткапіталістичної релігії, що, на відміну, від інших форм релігії є суто віртуальною. Це світ без особистості. Мрія соціалізму - мрія бідних, мрія про матеріальне забезпечення була діючим механізмом у суспільстві тотальних злиднів.

Коли ідеологія соціалізму змагалася в злиднях в контексті холодної війни, суспільство знайшло можливість здійснення більш-менш нормального рівня життя. Адже, коли воно почало порівнюватись з достатком і статком конкуруючих систем, то саме на цьому тлі змагання виявилось марним. Тобто можна стверджувати, що соціалістична релігія Царства Божого, здійсненого на землі, є по суті буржуазним, тобто вихованим в рамках елітної, якщо не театральної, то сценічної вигородки. Цією сценою стала одна із величних країн геополітичного простору світу. Проте ця вигородка була віртуальною ідеологічною сценою.

Комуністичні буржуа здійснювали функції суперетатизму, визначилися як правлячий клас, адже вони дуже захотіли володіти засобами виробництва і захотіли стати справжньою буржуазією, перетворити країну шляхом ідеологічного та політично-економічного транзиту, який модифікував простір владних еліт на пострадянський олігархічний простір.

О. Тарасов пише: “Таким чином, при суперетатизмі власником стає держава, а всі громадяни перетворюються на державних найманих робітників на службі у держави. Держава перетворюється в експлуататора, що присвоює собі експлуатаційний продукт. Суспільство складається із трьох основних класів: класу робітників, класу селян і класу найманих робітників розумової сфери праці, котра при найближчому розгляді складається із двох підкласів: управлінського апарату, чиновництва, по-перше, та інтелігенції, по-друге. Складаються суспільні однородність суспільства, в певному ступені - одновимірність (якщо використати, переосмислюючи його, термін Маркузе). Межі між класами розмиваються, таким чином, полегшується перехід з одного класу в інший, що є перевагою в порівнянні з капіталістичним суспільством” [8].

Отже, та трансформація, яка відбулась у переході від одного типу етатизму до іншого, визначала той держаний імпульс, який став для всіх типів транзитів асоціюватися з глобалізмом. Так, трансформації соціокультурного потенціалу, які відбувалися в пострадянському просторі, можна зазначити як дві хвилі: перша хвиля - етап екстенсивного розширення комуністичної ідеології, друга - етап інтенсивного перевтілення. Можна стверджувати, що світ після Другої світової війни стає на ліві моделі, тобто тяжіє до екстенсивної трансформації.

В Європі - це території, які формуються на схід від Германії до Атлантичного моря, а також весь балканський півострів, за виключенням Греції. Польща, Чехословакія, Угорщина, Югославія, Румунія, Болгарія і Албанія стають частиною соціалістичної зони. Встановленні комуністичного режиму в Китаї, Кореї, а також в Індокитаї, В'єтнамі, Кубі та інших країнах здійснили надзвичайно гостру експансію комуністичного світу. Соціалістичний сектор на межі 50-70-х рр. стає одним із величезних обширів, сюди входить майже третина земної кулі.

Фактично виникає вся та мега структура, яка визначається як експансіонізм соціалістичного типу, що замінюється експансіонізмом іншого типу - капіталістичним. Майже всі зазначені країни пройшли шлях еволюції політико-ідеологічних констант від суперетатизму соціалістичного типу до суперетатизму капіталістичного розвитку, який формується в різних траєкторіях транзиту.

В цьому просторі виникає декілька союзів, але вони знов-таки виглядають як віртуальні угруповання. Це Союз Росії і Білорусії, що залишається й досі віртуальним, Євразійський Союз, який структурується як Митний союз з надією перерости в більш складну систему, це СНД, що несе в собі функції легітимації розпаду СРСР. Це ОДКБ - організація договору про колективну безпеку, що поєднує Росію, Білорусь, Казахстан Киргизію, Таджикистан, Вірменію. У завдання ОДКБ входить об'єднання для боротьби з міжнародним тероризмом, а також з наркотиками і психотропними засобами. ГУАМ об'єднує Грузію, Україну, Азербайджан, Молдову і стає певною альтернативою інтегративним зусиллям Росії.

Перманентні війни і конфлікти на території пострадянських країн свідчать про те, що ті конфлікти, які відбулися в Придністров'ї, Гагаузії, Молдові, Абхазії, Грузії, Чечні, а зараз вже й в Україні, не є несподіванкою, а частиною розподілу геополітичного простору між “братерськими” країнами поза моральними та гуманістичними принципами. Всі політичні кризи, які є характеристикою одної ідеологічної кризи, свідчать про те, що ідеологія пострадянського простору не є однорідною, формується в контексті національних державних структур. Її важко описати в рамках так званої транзитології, або в рамках інших інтерпретованих систем. Тут глобальна економічна уніфікація, виходячи наявності сировинних ресурсів, засобів виробництва, а також глобальна політизація не є ефективними.

На жаль, західна цивілізація з її величезними темпами технологічного зростання інформаційних технологій привела до надзвичайно драматичного культурного стану своєї цивілізації. Про це свідчить буквально весь комплекс тої культурної ситуації, яка вписується в контекст масової культури. Зараз вже нікого не приваблює диктат США, які раніше в рамках таких пропагандистів, як З. Бжезінський, намагалися нав'язувати молоді концепцію, що походить від масової культури і тотального споживання.

Вже мало кого цікавить сам простір технологій, бо він стає планетарно універсальним. А екстенсивний ріст технологій США призводить до певних систем ризику, це пов'язано з тим, що імпортно-експортна частина незрівноважені, всі країни, які пов'язані з високо розвинутими технологіями, складають лише чверть культурно-історичного та економічного потенціалу світової цивілізації. Адже вони застосовують майже 80% всіх ресурсів, які існують на планеті. Ця диспропорція - явний тупик, який не може існувати одвічно, і ніяка ідеологія, ніякі експансії, стимулювання, так званих, кольорових революцій не призводять до успіху цієї позиції.

Можна стверджувати, що саме генеративний підхід щодо тотальної деміфологізації економічних та ідеологічних відносин, підхід глибинної реконструкції соціокультурного потенціалу пострадянських країн є необхідним і достатнім, адекватним, щоб навести певні паралелі між сучасними процесами глобалізації і постмодерними тенденціями. Глобалізація свідчать про плюралізм, який зараз царює в глобальній політиці, ідеології, а також всіх інших культурних контекстах національних країн, а постмодерністська орієнтація культуротворення тяжіє до тотальності та глобальності.

Список використаних джерел

1. Андрущенко В.П. Організоване суспільство. Проблема організації та суспільної самоорганізації в період радикальних трансформацій в Україні на рубежі століть: Досвід соціально-філософського аналізу. - К.: ТОВ “Атлант ЮЕмСі”, 2005. - 498 с.

2. Бистрицький Є. Посткомуністична філософія посткомуністичної доби // Євген Бистрицький // Політологія посткомунізму. - К.: Політична думка, 1995. - С. 13-67.

3. Бочаров А.В. Политическая антропология / В.В. Бочаров // Антропология власти. - Спб.: Изд. Спб Универс., 2006. - Т.1. - С.14-42.

4. Быков А.Н. Постсоветское пространство. Стратегии интеграции и новые вызовы глобализации / А.Н. Быков. - СПб.: Алетейя, 2009. - 192 с.

5. Дурнев В.А. Страны Южного Кавказа / В.А. Дурнев // Постсоветское пространство в глобализирующемся мире. Проблемы модернизации. - СПб.: Алетейя, 2008. - С. 225-259.

6. Пивовар Е.И. Постсоветское пространство: альтернативы интеграции. Исторический очерк / Е.И. Пивовар. - СПб.: Алетейя, 2010. - 400 с.

7. Рябчук Н. Украинская посткоммунистическая трансформация: между дисфункциональной демократией и неконсолидованным авторитаризмом / Н. Рябчук [Электронный ресурс].

8. Тарасов А. Суперэтатизм и социализм / А. Тарасов [Электронный ресурс].

9. Тышков В.А. Новая политическая тантропология / В.А. Тышков // Антропология власти. - Спб.: Изд. Спб Универс., 2006. Т.1. - С.49-57.

10. Федотова В.Г. Глобальный капитализм: три великих трансформации / В.Г. Федотова, В.А. Колпаков, Н.Н. Федотова. М.: Культурная революция, 2008. - 608 с.

References

1. Andrushhenko V.P. Organizovane suspil'stvo. Problema organizacii' ta suspil'noi' samoorganizacii' v period radykal'nyh transformacij v Ukrai'ni na rubezhi stolit': Dosvid social'no-filosofs'kogo analizu. - K.: TOV “Atlant JuEmSi”, 2005. - 498 s.

2. Bystryc'kyj Je. Postkomunistychna filosofija postkomunistychnoi' doby // Jevgen Bystryc'kyj // Politologija postkomunizmu. - K.: Politychna dumka, 1995. - S. 13-67.

3. Bocharov A.V. Politicheskaja antropologija / V.V. Bocharov // Antropologija vlasti. - Spb.: Izd. Spb Univers., 2006. - T.1. - S.14- 42.

4. Bykov A.N. Postsovetskoe prostranstvo. Strategii integracii i novye vyzovy globalizacii / A.N. Bykov. - SPb.: Aletejja, 2009. - 192 s.

5. Durnev V.A. Strany Juzhnogo Kavkaza / V.A. Durnev // Postsovetskoe prostranstvo v globalizirujushhemsja mire. Problemy modernizacii. - SPb.: Aletejja, 2008. - S.225-259.

6. Pivovar E.I. Postsovetskoe prostranstvo: al'ternativy integracii. Istoricheskij ocherk / E.I. Pivovar. - SPb.: Aletejja, 2010. - 400 s.

7. Rjabchuk N. Ukrainskaja postkommunisticheskaja transformacija: mezhdu disfunkcional'noj demokratiej i nekonsolidovannym avtoritarizmom / N. Rjabchuk [Jelektronnyj resurs].

8. Tarasov A. Superjetatizm i socializm / A. Tarasov [Jelektronnyj resurs].

9. Tyshkov V.A. Novaja politicheskaja tantropologija / V.A. Tyshkov // Antropologija vlasti. - Spb.: Izd. Spb Univers., 2006. - T.1. - S.49-57.

10. Fedotova V.G. Global'nyj kapitalizm: tri velikih transformacii / V.G. Fedotova, V.A. Kolpakov, N.N. Fedotova. - M.: Kul'turnaja revoljucija, 2008. - 608 s.

Размещено на allbest.ru