Критичний підхід в теорії аргументації Труді Говьє

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

Критичний підхід в теорії аргументації Труді Говьє

Політюк А.П.

аспірантка

Україна, Київ

Анотація

Розглядаються теоретичні здобутки представниці канадської школи неформальної логіки Труді Говьє в сфері теорії аргументації, зокрема бачення сутності неформальної логіки та процесу аргументації, ключові моменти критики логічного формалізму, поняття раціональної конфронтації, різновид кондуктивних (conductive) аргументацій та діалектичний вимір аргументації.

Ключові слова: аргументація, принцип обґрунтування, логічний формалізм, раціональна конфронтація, кондуктивна аргументація, діалектичний вимір аргументації.

Politiuk A.Р. Trudy Govier's critical approach to argumentation theory

The article investigates theoretical legacy of Trudy Govier, representative of the Canadian school of informal logic, in the sphere of argumentation theory, in particular with regard to her vision of the nature of informal logic and argumentation process, main critique of logical formalism, understanding of rational confrontation and conductive arguments, as well as dialectal tier of argumentation.

Keywords: argumentation, justification principle, logical formalism, rational confrontation, conductive argument, dialectical tier of argumentation.

Политюк А.П. Критический подход в аргументации Труди Говье

Исследуется теоретическое наследие представительницы канадской школы неформальной логики Труди Говье в сфере теории аргументации, в частности видение сущности неформальной логики и процесса аргументации, ключевые аспекты критики логического формализма, понятие рациональной конфронтации, разновидности кондуктивной аргументации и диалектическом измерении аргументации.

Ключевые слова: аргументация, принцип обоснования, логический формализм, рациональная конфронтация, кондуктивная аргументация, диалектическое измерение аргументации.

Одна з найбільш знакових праць сучасної теорії аргументації "Логічний Самозахист" канадських логіків Ральфа Джонсона та Ентоні Блейра у 70рр. минулого століття мала всі шанси не вийти друком. Видавництво спершу відмовилося її друкувати і змінило своє рішення лише після другого етапу рецензування. Роботу, яку ставлять серед ключових першоджерел неформальної логіки та яка викликала настільки жваву дискусію серед логіків того часу, що згодом теоретичний здобуток цієї дискусії сформував в межах теорії аргументації окрему школу, могли б не видати, якби не одна з рецензій, написана іншим канадським логіком Труді Говьє (Trudy Govier). Пізніше Ентоні Блейр назвав дослідницю "однією з повитух сучасної неформальної логіки" [1, с. 84].

Через відсутність перекладів в сучасній вітчизняній літературі з теорії аргументації ім'я Т. Говьє зустрічається, на жаль, лише час від часу і без детального аналізу її наукових здобутків. Роль, яку продовжує відігравати дослідниця, для подальшого розвитку школи неформальної логіки неможливо недооцінити, а тому метою цієї роботи є загальний аналіз ключових характеристик наукової творчості Т. Говьє та її визначення сутності логіки й перспектив її подальшого розвитку.

Дослідниця отримала ступінь доктора філософії в Університеті Ватерлоо (Канада) у 1971 році, вже маючи ступені бакалавра з історії (Університет Альберти) та магістра з філософії (Університет Калгарі). Викладала у численних навчальних закладах Канади, видала низку книжок та десятки статей, розвиваючи та збагачуючи теоретичну спадщину неформальної логіки.

Розуміння дослідницею ролі логічного знання та його застосування до міркувань, висловлених природною мовою, обумовлене, в першу чергу, критичним її ставленням до поширених на той час припущень щодо сутності логічного знання і його застосування в межах теорії аргументації.

Інтерес до практичних аспектів та перспектив застосування аргументативної теорії були обумовлені обмеженістю можливостей застосування методів формальної дедуктивної логіки до міркувань, виражених природною мовою. Т. Говьє неодноразово наголошувала, що оскільки розуміння та інтерпретація природної мові неформальним процесом, що вимагає розуміння мови, яка використовується для побудови міркування. Не менш важливими є і прагматичні чинники, як, наприклад, розуміння дискурсу, вміння відрізнити бажання обґрунтувати певну тезу через побудову міркування від звичайного інформування, яке не має типових ознак міркування. Т. Говьє робить спробу довести, що формальні методи є ані корисними для виявлення та розуміння міркувань, висловлених природною мовою, ані достатніми для оцінки логічних особливостей таких міркувань. логіка аргументація формалізм конфронтація

Відновлення інтересу до проблематики теорії аргументації у другій половині 20 ст. було закономірним процесом, тісно пов'язаним із еволюцією як науки, так і суспільства. Як і інші дослідники, Т. Говьє розвивала теорію аргументації з практичною метою. Своє завдання вона вбачала в обґрунтуванні теорії про міркування, що б "допомагала розвивати, формулювати та поширювати норми, які люди можуть розумно й ефективно використовувати для оцінки аргументів" [3, с. 109].

Дослідниця піднімала фундаментальні питання майбутнього логічного знання та перспектив подальшого практичного застосування наявного теоретичного доробку дисципліни. "Якщо логіка - це не лише вчення про доведення і правила умовиводу в аксіоматичних формальних системах, але і наука про міркування, що буде вчити розуміти і оцінювати міркування, які люди справді використовують, тоді логіка міркувань, виражених природною мовою, повинна бути неформальною", писала Т. Говьє [5, с. 203].

Логіка міркувань і є тією теорією аргументації, яку крок за кроком обґрунтовувала Т. Говьє у своїх чисельних статтях, монографіях та підручниках для студентів вищих навчальних закладів. Перспективи практичного застосування теорії аргументації жодним чином не зупинили її дослідження теоретичних принципів, що згодом лягли в основу її концепції.

Т. Говьє за свою успішну дослідницьку та викладацьку кар'єру працювала над багатьма різними теоретичними і практичними питаннями в межах теорії аргументації. Критика обмеженості формалізму дедуктивних доведень логічної теорії, пошуки теоретичних меж досліджень з неформальної логіки та її безпосереднє обґрунтування, визначення інструментів аналізу та оцінки аргументацій, дослідження прагматичних аспектів аргументації, ролі "аудиторії" та цілей, з якими можливо звертатися до аргументації. Перелік тем, якими займалася дослідниця, включає і фундаментальні проблеми (як, наприклад, діалектична основа аргументації), і аспекти, які спрямовані на конкретні практичні аспекти (проблеми використання аргументації за аналогією), і заслуговує на окреме дисертаційне дослідження.

Аби окреслити ключові аспекти її бачення сутності неформальної логіки та процесу аргументації, зупинимося на ключових моментах критики логічного формалізму, понятті раціональної конфронтації, різновиді кондуктивних (conductive) аргументацій та діалектичному вимірі аргументації.

Виміри оцінки аргументацій

Напрочуд цікавою є інтелектуальна суперечка між Т. Говьє та Ральфом Джонсоном (Ralph Johnson) щодо використання останнім діалектичних концептів в межах неформальної логіки.

Р. Джонсон вважає процес оцінки аргументації комплексним процесом. На першому рівні цього процесу розташувалися відомі ARS-критерії: acceptability (прийнятність), relevance (релевантність), sufficiency (достатність). В своїй сукупності вони означають, що засновки аргументації повинні бути раціонально прийнятними, релевантними до висновку, та достатніми аби погодитися з висновком. На другому рівні Р. Джонсон розмістив інтерактивну складову: "Наскільки добре аргументація здатна відбити заперечення та контр-аргументи та протистояти альтернативним позиціям" [6, с. 203]. Цю інтерактивну складову Р. Джонсон назвав діалектичним виміром, яку аргументація повинна мати, аби претендувати на звання переконливої.

Т. Говьє підтримує ідею загалом, проте вважає, що в формулюванні Р. Джонсона є слабкі місця. Така позиція веде до потреби переглянути розуміння суті аргументації, принаймні, аргументації як продукту, з логічної точки. Якщо слідувати позиції Р. Джонсона, з'єднані між собою засновки та висновок більше не можуть вважатися аргументацією. Наприклад, текст в якому міститься аргументація, буде вважатися такою лише у випадку, якщо наявний діалектичний вимір. Вирішити цю проблему Т. Говьє пропонує шляхом правильного застосування термінології. Основу аргументації, яку складають засновки та висновок, потрібно, на її думку, все ж таки називати аргументацією. Діалектичний вимір потрібно враховувати і про нього безумовно потрібно говорити, але він не повинен бути підставою для маркування аргументації як непереконливої. Мова йде про ті ситуації, в яких аргументація в першу чергу задовольняє ARS-критерії.

Проте, зазначений аргумент щодо слабкості позиції Р. Джонсона не є єдиним. Окрім нього, Т. Говьє звертає увагу ще на два.

По-перше, якщо прийняти двовимірність аргументації, Т. Говьє бачить проблему нескінченного регресу: "Що означає добре відбивати заперечення та протистояти альтернативним позиціям", - запитує дослідниця [3, с. 215]. Відбивати заперечення та протистояти альтернативним позиціям означає будувати аргументацію проти них. Аби аргументація була переконливою, необхідно, щоб вона відповідала ARS-критеріям. Чи означає це, що аргументація проти заперечення також повинен мати діалектичний вимір? "Непослідовно було б вимагати від початкової аргументації наявності діалектичного виміру, а потім випускати це з уваги у стосунку відбиття контраргументів" - с. 215 - (Govier, 1999). Потреба мати діалектичний вимір в аргументації, яка спрямована на відбиття контраргументам, призведе до необхідності мати таки самий вимір і на рівень нижче, і так до нескінченності.

По-друге, дослідницю цікавить наскільки багато заперечень та альтернативних позицій потрібно враховувати в межах діалектичного виміру. В більшості випадків, спроба врахувати всі є не лише непрактичною, а й часто неможливою, через кількість потенційно-можливих альтернативних позицій або заперечень. Знову ж таки, виникає питання релевантності таких контраргументів та альтернативних позицій до початкової тези, яка стала причиною аргументації. Якщо ж говорити про врахування лише деяких з контраргументів - яких саме?

Разом з тим, замість поглиблення критичних коментарів, Т. Говьє вирішує піти конструктивним шляхом та пропонує альтернативу його позиції.

Основна (або початкова) аргументація складається з одного або більше засновків, що наводяться на підтримку висновку разом з всіма під-аргументаціями, які потрібні для підтримки запропонованих, але підданих сумніву, засновків. Аргументація - це процес, що відбувається певний час, і в певні моменти опоненти можуть внести заперечення чи запропонувати альтернативні позиції. В такі моменти, зазначає Т. Говьє, перед ініціатором аргументації постає "діалектичний обов'язок" [3, с. 216], відповісти на контраргументи релевантними зауваженнями на підтримку власних засновків.

Вичерпна аргументація описує ситуацію в певний момент t, коли ініціатор запропонував переконливу аргументацію на підтримку конкретної тези та відповів на всі заперечення та альтернативні позиції, які виникли до t. В прийнятній аргументації увага приділяється лише тим запереченням та альтернативним позиціям, яким необхідно було приділити увагу.

Місце кондуктивних аргументацій

Кондуктивні аргументації - є одним з різновидів аргументацій, які залишилися поза увагою дослідників. Обґрунтовуючи тезу про самобутність цього типу аргументації, дослідниця намагається довести, що будь- яка теорія відповідності або достатності обґрунтування (theory of ground adequacy/sufficiency) повинна брати до уваги кондуктивні міркування.

Т. Говьє виділяє чотири типи аргументацій, що відрізняються формами зв'язку між аргументами: дедуктивні, індуктивні, за аналогією та кондуктивні.

Пояснюючи зв'язок, що існує в дедуктивних аргументаціях, Т. Говьє називає його найбільш повним та формулює наступним чином: "якщо і тільки якщо А тягне за собою В, неможливо щоб В було хибним, якщо А - істинне" [3, с. 114]. Індуктивна аргументація заснована на аргументах, що знаходять свою підтримку в досвіді, на користь висновку, який стосується іншого досвіду. Важливим для індуктивної аргументації є поняття релевантності між аргументами, що відсилають до досвіду, та висновком. Аргументація за аналогією будується на основі наявності суттєвих подібностей між ситуаціями, що порівнюються для доведення певного висновку. Коли засновки поєднуються з висновком на підставі аналогії, такі засновки описують спільні риси/характеристики двох об'єктів та стверджується чи робиться припущення, що ці об'єкти також будуть мати спільні риси в інших ситуаціях.

Якщо першим трьом різновидам міркувань присвячено багато робіт та досліджень, то кондуктивні міркування з ряду причин стоять осторонь. Т. Говьє визначає їх наступним чином: "Кондуктивна аргументація - аргументація, в якій засновки (зазвичай багаточисленні) наводяться на підтримку висновку конвергентно" [3, с. 114]. Термін конвергентний походить від латинського слова convergere, де сопозначає "разом", а vergere - "зближатися". Зрозуміти такий приклад зв'язку буде легше на прикладі.

Дослідниця стверджує, що в "переконливій кондуктивних аргументації засновки повинні бути безпосередньо релевантними по відношенню до висновку. Однозначність, або сила висновку визначається шляхом оцінки кількості контраргументів, або спростувань засновків, які можливо навести для конкретної аргументації" [3, с. 355].

Розмірковуючи над методами оцінки кондуктивних аргументацій, Т. Говьє наголошує на помилковості думки про можливість завжди побудувати підрядну аргументацію для сумнівних засновків. Коли мова йде про кондуктивну аргументацію, засновки є свого роду причинами на користь і мають характеристику загальності. Тому для того, щоб оцінити наявні причини на користь висновку, потрібно оцінити загальні положення, що виносяться цими причинами на розсуд. Такі міркування за своєю суттю є ситуативними, а тому повністю відрізняються від аргументацій за аналогією.

Основні складнощі в оцінці кондуктивної аргументації з'являються при переході до критерію достатності (sufficiency). Як вже зазначалося, критерії релевантності та прийнятності застосовуються до кожного з засновків окремо, тоді як критерій достатності потрібно застосовувати по відношенню до сукупності засновків. Аби задовільнити цей критерій, необхідно оцінити кожен з засновків окремо, а потім визначити кумулятивну силу всіх наявних засновків разом.

Для оцінки кондуктивної аргументації врахування контр-аргументів та застережень є одним з найважливіших кроків. Разом з тим, доцільним застереженням буде не намагатися охопити все і не впадати в дуалізм, бажаючи однозначно довести тезу. Особливістю аргументацій, що досліджуються в межах неформальної логіки, як раз і є їх відносний характер та відмінні критерії оцінки. Критерій правильності формальної дедуктивної логіки суттєво обмежує обсяг міркувань, які можуть бути визнані правильними. Проти дуалізму на кшталт "біле або чорне" виступали не лише представники неформальної логіки.

"Якщо не можливо довести тезу однозначно, це не означає, що ми взагалі не можемо її оцінювати", - пише Т. Говьє [3, с. 360].

Хоча дослідниця наголошує на розповсюдженості кондуктивних аргументацій в повсякденному житті і надає розгорнуте обґрунтування існування таких аргументацій, як окремого класу, її позиція отримала не мало критики від інших дослідників. Таких як Джеймс Фріман (Freeman J.), Моріс Фінокьяро (Finocchiaro M.), Девід Хічок (Hitchcock D.).

Антагонізм в аргументації

В одному з розділів "Філософії аргументації" [3] Т. Говьє пропонує переглянути поняття "антагоністичності" (adversariality), що за своєю суттю характеризує стан конфлікту чи протистояння. Не кожна аргументація є антагоністичною та містить протистояння. Побудова аргументів на користь тези може презентуватиметься аудиторії, яка, наприклад, знайомиться з тезою вперше. Таким чином доводяться більшість наукових теорій.

Однак, трапляються і ситуації в яких протилежність думок є причиною початку побудови аргументації. В межах теорії аргументації існує підхід, відповідно до якого антагоністичність несе раціональній аргументації лише шкоду, приносячи в суперечку надмірну емоційність. Т. Говьє ставить під питання тезу про шкідливість будь-яких проявів антагоністичності в аргументації.

Припустимо, що дехто А переконаний в істинності тези Т, а дехто В, навпаки, впевнений в її хибності. В той момент як А і В десь у житті перетнуться і їх розмова заведе до обговорення тези Т, опоненти почнуть у той чи інший спосіб відстоювати свої точки зору. Говьє переконана, що неприязнь чи ворожнеча не обов'язково повинні бути частиною такої суперечки. На її думку, аргументація зовсім не повинна вести до конфронтації та закінчуватися визначенням переможців та переможених.

Навіть у антагоністичних суперечках, відмовитися від аргументації буде значити відмовитися від наведення доводів та свідчень на користь тез, та обов'язку підкріпити наведені свідчення, якщо тези будуть піддані сумніву. Відмова від аргументації призведе до ліквідації нашої здатності перевіряти свідчення на користь тез, та залишить нас вразливими до дії стратегій пропаганди.

"Надаючи недвозначні аргументи замість неявних припущень, ми демонструємо повагу до інших та їх інтелектуальної автономії. При спробі раціонального переконання, необхідно враховувати цінності та погляди опонентів, і тим самим демонструвати повагу до них. Саме на основі запропонованих доводів, опоненти зможуть судити чи приймати висновок, чи ні. Аргументація - це не примус прийняти засновки та погодитися з висновком, і може відбуватися без конфліктів і спроб домінування" [3, с. 203].

Ідея раціональної конфронтації Т. Говьє, однак, побудована на засновку, що аргументація не повинна прагнути змінити думку опонента. Погодитися з таким підходом не просто, адже він перетворює процес аргументації на безцільну активність, що немає кінцевої мети. Інакше кажучи, чи можливо було б оцінювати ефективність тієї чи іншої суперечки, якщо метою не є довести правильність твердження, яке виноситься на захист? Обмін аргументами закінчиться позицією, яку в англійській мові жартівливо називають "agreed to disagree" - погодилися не погоджуватися.

Суперечливість цього засновку, тим не менше, не применшує важливості думки про потребу кожного з учасників антагоністичної суперечки бути в змозі обґрунтувати власну точку зору релевантними аргументами. Якщо метою аргументації є раціональне переконання в прийнятності певного положення, а не нав'язування власної думки без гідних на те підстав, то навіть за умови наявності раціональної конфронтації, аргументація матиме результат. Звісно, за умови, що спірне положення буде підкріплене достатньою кількістю аргументів, що безпосередньо пов'язані з тезою, а також відсутніми чи відбитими контраргументами.

Варто також згадати і аргументації, що будуються навколо тез, пов'язаних із людськими цінностями та переконаннями, або аргументації, спрямовані на захист положень, про які одна із сторін має обмежену або спотворену інформацію. Прикладом першого випадку можуть послужити релігійні полеміки, а другий випадок добре характеризує полеміки, що існують в ідеологічно-інфікованих суспільствах. Детально цим питанням займався один з ідейних відроджувачів теорії аргументації в 20 ст. - бельгійський дослідник Хаїм Перельман (Chaim Perelman). В роботі "Нова Риторика" [7] він доводив, що в ситуаціях, які зачіпають особисті цінності, логічна демонстрація (процес, чимось подібний до доведення в стилі Т. Говьє) не працюватиме, якщо метою буде переконати співрозмовника в прийнятності незвичної для нього тези. На противагу Т. Говьє, Х. Перельман разом із співавторкою Люсі Ольбрехтс-Титекою доводили, що метою аргументації як раз і повинне бути переконання. "Об'єктом теорії аргументації є вивчення дискурсивних методів, які дозволяють викликати або підвищити прихильність розумів до тез, що пропонуються їх розгляду" [7, с. 4].

Зазначимо, що робота "Філософія аргументації" (Govier, 1999) була написана у 1999 році і хоча глобалізаційні процеси в Західній Європі та Північній Америці були досить розвинутими, до сучасного рівня вони не досягали. Саме тому, навіть якщо припустити існування "неаргументативних культур", до тих пір, поки ці люди будуть контактувати з іншими культурами або будуть прагнути жити в плюралістичному суспільстві, без аргументативної практики вони знаходитимуться в невигідному положенні тотальної маніпуляції та пропаганди.

Висновки. Характеризуючи науковий здобуток Т. Говьє, варто зазначити, що чимало її ідей щодо структури аргументації, характеристики помилок в аргументації, ролі аудиторії та інших важливих питань не лише знайшли розуміння та підтримку серед інших логіків, але і були суттєво поглиблені такими визнаними логіками як Ірвін Копі (Copi I.), Джеймс Фріман (Freeman J.), Моріс Фінокьяро (Finocchiaro M.), Девід Хічок (Hitchcock D.), Роберт Пінто (Pinto R.), Джон Вудс (Woods J.) та багатьох інших дослідників.

У цій статті ми окреслили ті аспекти її творчості, які мають безпосереднє відношення до найактуальніших проблем в межах неформальної логіки та мають потенціал для подальшого розвитку. Демонструючи легітимність та значення аргументації, як одного з вимірів людської діяльності перед обличчям чималої кількості логіків-критиків, обґрунтовуючи філософське значення та продуктивне начало неформальної логіки для вирішення теоретичних проблем у сферах не лише технічного, а й гуманітарного та природничого знання перед обличчям критиків-філософів, та вказуючи на невирішені та проблемні питання в межах неформальної логіки, Т. Говьє продовжує розвивати проблематику та успішно доводити теоретичне значення неформальної логіки.

Список використаних джерел

1. Blair A. Govier's "Informal Logic" [Article-Elekronnyy resource] // A. Blair: Informal Logic, Volume 33, No. 2, 2013. - Mode of access : http://ojs.uwindsor.ca/ojs/leddy/index.php/informal_logic /article/download/3889/3013, free. - The name of the screen.

2. Freeman J. Critical Review-The Philosophy of Argumen t[Article-Elekronnyyresource] // J. Freeman: Informal Logic,Volume 22, No.1, 2002, pp. 73-84. - Mode of access: http://ojs.uwindsor.ca/ojs/leddy /index.php/informal_logic/article/download/2574/2015, free. - The name of the screen.

3. Govier T. The Philosophy of Argument [Book]: T. Govier. Newport News, VA: Vale Press, 1999. - 264 p. - ISBN: 0-916475- 28-X.

4. Govier T. A Practical Study of Argument [Book]: T. Govier. Wadsworth, Canada : Cengage Learning, 2010. - 432 p. - ISBN-10: 0495603406

5. Govier T. Problems in Argument Analysis and Evaluation [Book]: T. Govier-Studies of Argumentation in Pragmaticsand Discourse Analysis, Vol 5. USA: Foris Publishing, 1988.-ISBN-10: 9067653411

6. Johnson R. Manifest Rationality: A PragmaticTheory of Argument [Book]: R. Johnson. - Canada : Routledge, 2000. - 408 p. - ISBN-10: 0805821740.

7. Perelman Ch. The New Rhetoric: a Treatise onArgumentation [Book]: Ch. Perelman, L. Olbrechts-Tyteca. Notre Dame, Indiana: University of Notre Dame Press, 2008 (copyright @ 1969 by University of Notre Dame). - 566 p. - ISBN-10:0268004463.

8. Toulmin St. The Uses of Argument [Book]: St. Toulmin. Cambridge University Press, 2003. - 262 p. - ISBN-10: 0521534836.

Размещено на Allbest.ru