У вступі до Критики здатності судження І. Кант зазначає, що “предмети емпіричної когніції можуть бути визначені набагато більшою кількістю способів, ніж формальна умова часу” [4, с. 19]. Зазначена цитата є показовою у тому сенсі, що лінеарній часовій формі пізнання існує певна альтернатива, яка здатна по - новому визначати емпіричний досвід та розширювати межі людського розуміння.

В межах даної статті припускаємо, що саме естетична свідомість здатна розширювати межі людського розуміння. Обґрунтування даного тезису, у свою чергу, вимагає детального аналізу ролі та функціонального значення уяви у доробку відомого німецького філософа І. Канта.

У докритичних текстах І. Кант неодноразово апелює до функціональної ролі уяви. Варто зауважити, що систематичного викладу поглядів вченого щодо даного питання у докритичний період ще не існувало. Більшість функцій уяви були артикульовані І. Кантом у різноманітних наукових статтях та роботах. Проте можна виявити перелік наступних функцій, які надалі будуть трансформовані у більш пізніх роботах вченого:

1. Bildung: координація чи надання форми чуттєвій інтуїції

2. Abbildung: безпосереднє формування образу

3. Nachbildung: репродуктивне формування образу

4. Vorbildung: перспектива формотворення

5. Einbildung: продуктивне формування образу

6. Ausbildung: доповнююче формотворення

7. Gegenbildung: аналогічне (символічне) формотворення

8. Urbildung: формування архетипів за допомогою інтелектуальної інтуїції

Пункти 2-4 І. Кант більш детально артикулює у власних Лекціях з метафізики, які дійшли до сучасності лише завдяки конспектам учнів вченого. У цій роботі науковець закріплює за кожною із цих трьох функцій часовий вимір: Abbildung - вимір теперішнього, Nachbildung - вимір минулого та Vorbildung - вимір майбутнього.

На думку вченого, саме узгоджена робота цих трьох здатностей уяви дозволяє формувати синоптичний образ. Синоптичний образ - це збірний просторовий образ присутності предмету. Формування даного образу відбувається на асоціативній основі по принципу просторового правила - монограми. Варто зауважити, що темпорального правила, тобто трансцендентальної схеми, І. Кант не артикулює, кажучи про синоптичний образ.

Більш того, вимір теперішнього, закріплений вченим за Abbildung апелює не стільки до темпоральності, скільки до присутності предмету тут і тепер. Здатність уяви до формування синоптичного образу І. Кант називає формативною силою. Підсумовуючи, формативна сила уяви базується на:

1. асоціативній основі

2. присутності предмету

3. просторовій схемі - монограмі

У Критиці чистого розуму І. Кант наділяє уяву синтетичною силою, що ґрунтується на трьох синтезах: схоплювання, репродукції та рекогніції у понятті.

Синтез схоплювання дозволяє трансформувати та об'єднати чуттєве різноманіття у єдине сприйняття. Сам процес схоплювання чуттєвого відбувається на основі часової послідовності. Тобто, синтез схоплювання не тільки сприймає, але й поєднує сприйнята на основі часової послідовності у єдність явища.

Надалі синтез репродукції відтворює те, що раніше було сприйнято. Відтворення також відбувається на основі лінеарної форми часу або, як зауважує І. Кант, темпорального правила - трансцендентальної схеми. Існує переконання, що синтез репродукції відповідає лише за відтворення сприйнятого, не маючи продуктивного потенціалу.

естетична свідомість когнітивний потенціал кант

Тому варто зауважити, що синтез репродукції не просто відтворює лінеарну форму, але продукує темпоральне правило, за яким структурується чуттєве різноманіття, щоб потім отримати категоріальну логічну форму.

Синтез рекогніції у понятті відповідає за систематизацію та поєднання матеріалу, відтвореного на основі темпорального правила. Це своєрідна функція “впізнавання” єдності сприйнятого. Саме завдяки цій здатності можлива побудова цілісного образу, який підлягає узгодженню із категоріальним апаратом.

Саме узгоджена діяльність цих трьох синтезів уможливлює людський досвід та знання. Особливістю будь-якого синтезу є це відношення субординації - чуттєвого різноманіття до категорій розуміння. В об'єктивній дедукції І. Кант називає синтетичну силу уяви фігуративним синтезом.

Поєднання чуттєвого різноманіття та категорій розуміння відбувається за рахунок схеми - темпорального правила, відповідно до якого структуруються чуттєві дані та підводяться під формальні категорії розуміння. Підсумовуючи, фігуративна сила уяви базується на:

1. синтетичній основі

2. темпоральності

3. трансцендентальній схемі

Продуктивну силу уяви І. Кант вперше артикулює у докритичних текстах, кажучи про одну із її функцій - Abbildung. Надалі продуктивна здатність уяви буде більш детально розвинута вченим у власній роботі “Критика здатності судження”.

Принципова відмінність функціонального значення уяви у даній роботі є зміна її відношення до категорій розуміння. Тепер уява не субординована категоріям, а перебуває із ними у відношенні гармонії.І. Кант це називає вільною грою.

Це означає, що продуктивна сила уяви в межах естетичної свідомості не є синтетичною. А саме в результаті синтезу, як вище було зазначено, уможливлюється поява нового знання за І. Кантом. Цікавим фактом є те, що у Критиці здатності судження відсутнє детальне описання синтезу. Більш того, вчений не вживає слово “синтез”, описуючи естетичну свідомість.

Натомість, він вживає прикметник “синтетичний”, називаючи діяльність естетичної свідомості власне синтетичною. Відсутність описаного вченим синтезу у Критиці здатності судження підштовхнуло більшість дослідників його доробку до думки, що естетична свідомість не має когнітивного потенціалу.

Дійсно, синтез у його класичному розумінні

І. Кантом не має місця в межах рефлексивного судження. “Естетичне судження не послуговується об'єктивним синтезом, ґрунтуючись на синтезі суб'єктивного характеру. З цієї точки зору, естетичне схоплювання розуміється як суб'єктивний синтез уяви” [6, с.49].

Проте естетична уява все ж здатна до синтетичної активності у її суб'єктивному розумінні. Це синтез форми об'єкту із суб'єктивним предикатом задоволення як смаковим вподобанням людини. Предикат задоволення додається вільною грою уяви до форми предмету. У цьому сенсі діяльність продуктивної уяви може бути синтетичною, але це не є синтезом у класичному розумінні, тобто відношенням субординації.

Діяльність естетичної свідомості може бути синтетичною в описаному вище значенні навіть без апеляції до якісних характеристик охоплюваного. Виходить, що головна ознака естетичного схоплювання - його незацікавлений характер, зберігається.

Адже схоплюється форма невизначеного цілого, тобто синтези репродукції та рекогніції у понятті просто непотрібні в межах естетичного рефлексивного сприйняття. Схоплюване невизначене ціле не додає нового знання щодо якісних характеристик об'єкту, натомість акцентуючи на його формі.

Тому естетична свідомість в межах рефлексивного судження не спрямована на поповнення людського досвіду у якісному сенсі, і характеризується преконцептуальністю. Продуктивна сила уяви у даному випадку відсилає не до відношення субординації, а до відношення гармонії між формою предмету та темпоральним правилом структурування досвіду.

Таким чином, продуктивна сила уяви базується на:

1. несинтетичній у класичному розумінні основі

2. рівноправному відношенні уяви та категорій розуміння

3. преконцептуальності схоплювання

Проаналізувавши функціональне значення уяви у

доробку І. Канта, важливо показати, що саме продуктивна сила уяви, артикульована у естетичній теорії, має когнітивний потенціал та здатна розширювати межі людського сприйняття.

Для цього варто повернутися до функції продуктивного формотворення, що була зазначена на початку статті. У докритичних текстах І. Кант зазначає, що Einbildung або продуктивне формування образу здатне проявлятися як Ausbildung - доповнююче формотворення та Gegenbildung - аналогічне (символічне) формотворення.

На разі, особливу увагу варто звернути на Ausbildung або доповнююче формотворення. Це функція доповнення досвіду за таких умов, коли наявних даних не вистачає для формування цілісної картини світу. Тоді за допомогою уяви людина здатна переосмислити емпіричну систему знання. Надалі саме цю здатність уяви можна буде назвати функцією рефлексивної специфікації досвіду.

Нагадаємо, що у Критиці чистого розуму систематизація знання та побудова цілісної картини світу відбувалася у відповідності до регулятивних принципів розуму. Це, у свою чергу, викликало певний ряд питань та антиномій, підвівши людину до когнітивного ліміту - трансцендентного. Тому Критику здатності судження часто називають спробою вченого представити єдину концептуальну лінію попередніх критик та вирішити їх суперечності.

Тому Критика здатності судження може бути представлена як спроба систематизації досвіду на основі трансцендентального принципу. Розуміння наявних даних чуттєвості у відповідності до трансцендентального принципу рефлексивного судження дозволяє поглянути на чуттєве різноманіття світу із зовсім іншої точки зору, де головним питанням є не умови можливості досвіду та когнітивний ліміт людини в осягненні світу, але розуміння цілісної картини світу як системи.

У першому вступі до Критики здатності судження І. Кант зазначає, що рефлексивна систематизація досвіду ґрунтується на принципі узагальнення, який реалізується через індукцію, або принципі специфікації, що реалізується через аналогію.

“Відповідно до принципу детермінативного судження всі чуттєві даності схожі, оскільки можуть бути субординовані категоріям розуміння. Рефлексивне судження вказує на різницю між предметами дійсності, класифікуючи їх у різні роди, що можуть бути скоординовані у єдину систему" [6, с.54].

Дана цитата ілюструє, що дійсність можна розуміти не лише в межах лінеарної форми часу. Відношення субординації вимагає темпорального слідування, а відношення координації вказує на рівноправне співіснування різних частин. Відношення одночасного співіснування не може бути реалізоване за лінеарної форми часу. А це яскравий досвід існування альтернативних способів інтерпретації емпіричних законів та досвіду.

Проте головне відкриття полягає у тому, що цей альтернативний спосіб розуміння та інтерпретації досвіду вимагає специфікації наявних категорій. Рефлексивне судження “не може реалізувати спробу класифікації природи на основі її емпіричної диференціації без прийняття тезису, що природа вже є зрозумілою відповідно до трансцендентального закону” [4, с. 20]. Тобто специфікація досвіду починається із його загальної форми - категорій.

Варто зауважити, що специфікуючи, уява не додає нічого якісно нового до людського досвіду, але дозволяє розширити горизонт розуміння, апелюючи до форми вже наявного досвідного матеріалу.

Наприклад, механістичне розуміння І. Кантом природи вказує на закон причинності. Загальний принцип причинності віддзеркалює багатоманіття емпіричних законів, що діють у природі. Проте всі ці закони мають схожі риси, оскільки можуть бути підведені під загальну категорію причинності.

Але специфікуючи наявне знання, можна побачити, що окрім природи як лінеарного механізму, в ній можна виділити існування окремих частин - органічна та неорганічна природа тощо.

Даний факт не додає нового знання, але значно розширює горизонт людського розуміння природи як цілого. Дана інтерпретація вимагає специфікації категорії причинності та усвідомлення не лише лінеарної форми часу, але й рівноправного співіснування окремих частин.

Виходить, що форма, під яку підводиться чуттєве різноманіття, не є фіксованою, як у випадку із апріорним синтетичним судженням. Таким чином, естетична здатність до рефлексивного судження здатна розширювати межі людського сприйняття та слугувати альтернативним джерелом когніції.

Без рефлексивної здатності судження різноманіття емпіричних законів назавжди залишилося б емпіричним скупченням і ніколи не змогло б набути статусу цілісної системи. Саме рефлексивна здатність судження, яка грунтується на трансцендентальному принципі доцільності, уможливлює структуризацію всього емпіричного різноманіття законів по відношенню один до одного. Це і є зазначений І. Кантом “закон специфікації” [2, с.56].

Тому важливо наголосити, що рефлексивне судження не приписує даний закон природі чи способу її пізнання. Це власне епістемологічна настанова вченого - закон пізнання природи.

Висновки. В межах даної статті представлений аналіз естетичної свідомості людини як основи для розширення наявних горизонтів людського досвіду. Головну роль у формування досвіду має саме уява. З цієї причини представлений детальний аналіз її функціональності як формативної, фігуративної та продуктивної сили.

Внаслідок аналізу, було з'ясовано, що продуктивна сила уяви, вперше артикульована І. Кантом у повному обсязі в естетичній теорії, має здатність до специфікації наявних категорій розуміння. Дана специфікація базується на принципі аналогії, згідно із яким припускається існування альтернативних шляхів розуміння досвідного матеріалу, окрім лінеарної форми часу як правила структурування знання.

Естетична специфікація категорій дозволяє встановити відношення рівноцінного співіснування окремих частин, що засвідчує можливість альтернативного до лінеарної форми часового відношення. Це, у свою чергу, доводить когнітивний потенціал естетичної свідомості як здатності до структурування та осмислення наявного досвіду як цілісної системи.

Список використаних джерел