Значення темпоральних образів при дослідженні процесу неперервної освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Значення темпоральних образів при дослідженні процесу неперервної освіти

Розкрито специфіку андрагогічного процесу через виявлення його темпоральної структури. Виокремлено три основні темпоральні образи: xpovog -- лінійний час, якому властиве минуле, теперішнє і майбутнє; aiwv -- життєва часовість, живий творчий процес, становлення; каїрод --час звершення, момент, який надає людині можливість виявити істинну природу будь-якої речі, відсилає до закладеної в ній ідеї.

Застосування темпорального аналізу не лише дозволяє дослідити динаміку процесу андрагогіки, а й оновити якість неперервної освіти, сприяти підготовці соціально активних, творчих фахівців, здатних до самовдосконалення, самодетермінації, самоактуалізації.

Сучасність висуває високі вимоги до професійної діяльності людини. У нестабільній плинностіінфосвіту сучасний спеціаліст змушений швидко реагувати на повсякчасні соціально-економічні виклики, створювати альтернативні шляхи розвитку своєї діяльності, безпосередньо приймати нестандартні, творчі, креативні рішення. Адже універсалізм сучасного спеціаліста полягає не в кількості відомостей з різних дисциплінарних сфер, що утримуються в пам'яті, а у володінні загальною системою орієнтації у потоці інформації, у створенні чітких способів відбору дійсно важливого та цінного, у формуванні вміння постійно поповнювати й оновлювати власні знання протягом життя. За словами американського вченого М. Ноулза [9], пріоритетною задачею сучасної освіти є виробництво компетентних людей - таких людей, які здатні застосовувати свої знання в умовах постійних змін, чия основна компетенція полягає в умінні включатися до самоосвіти протягом всього життя. Навчання такому самовизначенню, теоретичне освоєння і цілеспрямоване практичне оволодіння людиною динамікою можливостей, у яких вона постійно опиняється має забезпечувати неперервний процес андрагогічної освіти. Задля цього освіта дорослих як механізм соціальних перетворень має перебувати у неперервному процесі інноваційного пошуку та удосконалення методів, технологій, шляхів моделювання та опису багатовимірної системи життєдіяльності дорослої людини.

Відповідно процесуальний, динамічний, складно-організаційний характер андрагогіки породжує проблему виявлення її цілісності, повноти її структури та моделювання багатовимірного освітнього процесу. З огляду на це необхідним виявляється дослідження андрагогіки через філософську категорію “час”, що дозволить побачити темпоральний характер андрагогіки, описати її як динамічну, рухливу, відкриту, нелінійну систему, яка постійно перебуває в інноваційних інтенціях самооновлення. На переконання В. Буданова, освіта має перетворитися на “нелінійну ситуацію відкритого діалогу, прямого та зворотного зв'язку, на процес, що сприяє пробудженню власних сил того, хто навчається, співробітництву з собою та іншими учасниками освітнього процесу” [3, с. 97]. Такий процес, на відміну від традиційної моделі засвоєння знань, розкриває креативні ресурси людини та формує у неї здатність змінювати способи власної діяльності у складних, нестабільних умовах.

У філософських та педагогічних дослідженнях останніх років підкреслюється необхідність комплексного перегляду парадигми освіти на основі системного підходу до вирішення сучасних проблем життєдіяльності суспільства. Обґрунтування та пошук інноваційних методик та технологій освіти дорослих здійснили М. Громкова, М. Галущинський,

Б. Гершунський, С. Гончаренко, А. Даринський, І. Зязюн, В. Кремень, В. Луговий, Л. Лук'янова, Н. Ничкало, В. Онушкін, В. Подобєд, Н. Протасової, С. Сисоєва, Є.Тонконога. Проблему структурування освітнього процесу репрезентовано у працях Б. Ананьєва, К. Абульханової-Славської, Л. Виготського, П. Гальперіна, В. Давидова, Е. Клімова та інших. Дослідження структури педагогічного процесу здійснено: Ю. Бабанським, В. Давидовим, С. Гессеном, В. Ільїним И. Лернером та іншими вченими. Моделювання освітніх просторів і середовищ репрезентовано у працях: М. Князєва, Н. Крилова, А. Мудрика, І. Фруміна; інноваційних процесів: Л. Зоріна, С. Поляков, М. Поташника, В. Слободчикова. Самоорганізаційний характер освіти досліджено у працях О. Астафьєва, Л. Бевзенко, В. Буданова, Н.Кочубея, В.Кременя, В.Ільїна, В. Лутая та інших. Базовими для дослідження темпоральних образів стали у класичній філософії роботи Платона, Аристотеля, Плотіна, Августина.

Ґрунтуючись на положеннях, викладених у роботах зазначених вчених, приходимо до висновку, що неперервна освіта є складно-організаційним та поліфункціональним процесом. Між тим динаміка, процесуальність темпоральна структура неперервної освіти досі залишаються не дослідженими. Це вимагає розширення методологічних підходів, понятійно-категоріального апарату філософії освіти і засобів моделювання, що могло б забезпечити повноту та цілісність андрагогіки, як багатовимірного процесу.

Мета - розкрити специфіку процесу неперервної освіти через виявлення її темпоральної структури. Задля цього слід уточнити значення темпоральних понять, - хp6vo, odrav і каїро - які мають власну специфіку й неоднозначність використання та інтерпретації. Такий підхід дозволить не лише по-новому побачити, зрозуміти та пояснити динаміку андрагогіки, але й сформувати нові вектори дослідження темпоральності людської життєдіяльності.

Проблема часу стає предметом аналізу майже з виникненням філософії як спеціалізованої сфери знання і культури. Антична філософія мала досить специфічне розуміння темпоральної сфери буття. Зокрема, використовувалися три поняття для позначення часу - хp6vo^, odrav і каїро^. Час-хронос, як “число руху” вперше математично обгрунтував Аристотель. До того моменту це поняття мало нестабільне значення, зрештою як поняття odrav та каїро^. Перше, ще до того як воно почало перекладатися як “вічність”, означало час життя, друге сприятливий момент, особливу, невловиму і щасливу мить. Але багатовікова історія використання та інтерпретації цих понять втратила їхнє первинне значення. Це обумовлено тим, що у давньогрецькій мові мав більше десяти різних значень, серед яких “сльози, піт, життя, час, чоловіче сім'я” тощо [15, с. 370]. А також тим, що ранньохристиянська традиція адаптувала грецьке odrav до латинського aevum, що перекладається як “вічність”, хоча його близьким відповідником є saeculum - “вік”. Така двоїста історія o^v часто ігнорується дослідниками, які узвичаїлись інтерпретувати та використовувати це поняття у значенні “вічність”, “чистої пустої форми часу, що звільнена від змісту теперішнього” [7]. Змішання давньогрецького та християнського смислів o^v є помилковим, оскільки у цьому втрачається його особливе значення, як живого життєвого часу. Для позначення цієї семантичної розбіжності аіом надалі буде використовуватися не у традиційній транскрипції “еон”, а як “айон”. Також полісемія каїро^ є проблематичною щодо інтерпретації та використання цього поняття. Хоча каїро^ і досі зберігає своє значення сприятливого моменту, але часто набуває значення “часу життя”, “якісного часу”, що було колись властиво o^v [15, с. 373]. Коли ж каїро^ у своїй первинній точці “роз'єднання”, “синтезу”, “переходу”, “стрибку”, що залежить від ймовірності та є початком нового, майже не використовується. Відповідно, час через осмислення його у темпоральних образах хp6vo^, rnrav і каїро^, дозволить якнайкраще зрозуміти сутність освітнього процесу, його динаміку та становлення.

Особливого значення для розуміння темпоральних образів набуває гомерівський епос, оскільки саме в ньому ми знаходимо первинне та основне значення хp6vo^, odrav і каїро^. Образ часу-хроносу як богаКрона - п'ятидесятиголового та сторукого велетня, що пожирає власних дітей - відомий багатьом, оскільки він зіграв одну з головнихролей у походженні світу і богів. Він був батьком Зевса та втілював наймогутнішу стихію, що не має меж. “Підступний Крон, хитрощами скинув свого батька (Урана) і відняв у нього владу. Богиня Ніч народила на покару Кронові цілий сонм жахливих божеств” відтоді жах, смерть, обман та нещастя “принесли ці боги у світ, де воцарився на троні свого батька Крон” [8, с. 8]. На відміну від могутнього Крона, про наймолодшого сина Зевса - безсмертного Кайроса відомо дуже мало. Оригінальний образ цього бога не зберігся, хоча деякий його відгомі присутній на двох відреставрованих рельєфах: перший у Туринському музеї, другий - в Ермітажі. Дослідник творчості відомого античного скульптора Лісіппа О. Вальдгауен зазначає, що “статуяКайроса, "сприятливого випадку”, яка знаходилася у храмі в Сикіоні” була надзвичайно популярною в античності. Кайроса зображено“у вигляді юнака з крилами на ногах”, який балансував на кулі та тримав у лівій руці терези, а у правій - бритву. “Довге волосся обрамляєйого лоб, а на потилиці він коротко оголений” [4, с. 13]. О.Вальдгауен наголошує, що такий образ обрано художником для “досягнення враження безперервного руху вперед” [4, с. 24]. Зазначаючи велику алегорію та символізм статуї Лісіппа, дослідник посилається на одну епіграму, в якій подано діалог між статуєю та глядачем: - “Чому у тебе крила на ногах? - Я літаю зі швидкістю вітру. - Чому у тебе бритва в руці? - Щоб показати людям, що сприятливий випадок гостріший залезо ножа. - Чому у тебе волосся зачесане на лоб?- Для того, аби той, хто підходить до мене, міг би вхопитися занього. - Чудово, клянусь Зевсом; але чому ти лисий на потилиці. - Щоб ніхто не зміг вхопитися за мене” [4, с. 13].

Такий поетичний образ Кайроса вказує на двоїсте ставлення давніх греків до цього божества: з одного боку, це та нагода, яка може подарувати успіх та вдачу, з іншого - це фатальна мить втрати свого щасливого життєвого шансу. Такий момент містить суперечливу ідею статичної рівноваги та її динамічного порушення. На це вказує і сама етимологія поняття “кайрос”. Автори “Європейського словника філософій” вказують на те, що в “Іліаді” цим поняттям позначалася точка поєднання чи збирання обладунку, а також кістковий шов черепу, тобто всі точки, у які може влучити стріла та фатально визначити долю [15, с. 380]. Подібні ж значення поняття “кайрос” також знаходимо і в Грецько-руському словнику А. Вейсмана, а саме: належний час, слушний час, слушна мить, вигода, смертельно поранений [5, с. 650]. Також цікавим є значення “кайрос” у сенсі “говорити без підготовки, експромт”. Тут йдеться про те, що “кай- рос” визначає певний тип риторики, характерний для Алкідама, І Сократа і софістів та характеризує імпровізацію [15, с. 381]. Майстерність ритора полягає утому, аби відчути емоції, почуття аудиторії, він має завжди бути уважним до настроїв слухачів та вибудовувати свою промову “тут і зараз”, завжди у “сприятливу мить”, аби публіка була задоволеною. Таким чином, особливістю поняття “кайрос” є те, що воно завжди балансує, як юнак на кулі, між своїми інваріантами - критична точка розриву чи відкриття, момент кризи чи звершення, фатальний збіг обставин чи сприятливий час, фатальна нагода чи щаслива мить - який же варіант є найкращим “тут і зараз” визначить доля чи екзистенційний вибір людини.

Особливо цікавою виявляється трансформація ще одного темпорального образу - odrav, що мало вагоме значення як для давньогрецької філософії, так і для християнської теології. В “Іліаді” та “Одісеї” Гомера odrav позначає: “сльози, піт, а згодом і рідина спинного мозку ічоловіче сім'я, тобто все, що забезпечує життя та силу, що витікає йпроливається, і зникає з останнім подихом душі під час смерті” [15, с. 370]. Аіом - це, передусім, та “життєва рідина”, що уможливлюєсаме життя. У значені “речовина життя”, “тривалість життя”, “існування” odrav використовується Оніансом і Піндаром, причому поєднання “moira - odrav” означає: “доля життя, що призначена кожному” [15, с. 371]. Тут цікавим виявляється зв'язок “moira - кедром - odrav”, адже у давньогрецькій міфології Мойри були богинями долі: “МойраКлото пряде життєву нитку людини, визначаючи строк її життя. Обірветься нитка і скінчиться життя. Мойра Лахесіс виймає, не дивлячись, жереб, який випадає людині в житті”, третя ж Мойра Атропос все це заносить у довгий список, який неможливо змінити [8, с. 12-13]. Семантичну специфікацію тут отримує поняття “кайрос”, яке у своєму технічному значенні належить до “словника ткацтва та позначає регулювальну нитку, що розділяє нитки основи”, а також “уможливлює переплетіння між нитками основи та утоку” [15, с. 381]. Отже, Мойри упродовж життя людини виплітають її айон (життєвий час) зниток-кайросів, обираючи за жеребом для людини вдачу, нагоду, щасливу мить. Саме тому у Піндара є вираз “гарно зіткане життя”, тобто щасливе життя, яке сповнене кайромоментами. Розумна ж людинамає зрозуміти сутність цієї сприятливої нагоди, в якій відкривається безліч можливостей, та вміло ними скористатися. Адже “мить великого щастя” не чекає, хронос людського існування є незворотним.

Можливо, тому давні греки були байдужими до часу як такого. У гомерівському епосі лише зароджується тенденція до розуміння часу як хронології та відліку подій. Час-хронос не йде, він не має глибини та дискретності. Він позбавлений двох своїх основних модусів - минулого та майбутнього, й представлений лише у модусі теперішнього, в образі “завжди живих богів”. О.Лосєв вважає, що такий міфологічний час “припускає принцип присутності всього у всьому” [9, с. 33]. Тодіяк саме айон має безпосереднє відношення до життєвості, вітальності, присутності, дійсності. Також, якщо розглядати айон як джерело життя, то можна вбачати тут зв'язок з поняттям душі. Тому у первинно музначенні айон, за виразом Еврипіда, є “дитям хроносу”. Автори “Європейського словника філософій” вважають, що саме odrav Геракліт представляє в образі “дитя, що бавиться, грає в шашки” [15, с. 370].

Значення ж “вічності” odrav набуває відколи Платон у “Тімеї” співвідніс це поняття з життям богів. У даному діалозі Платон досліджує діалектику “єдиного” та “іншого”, проблема часу пов'язана з буттям “єдиного”, оскільки “якщо єдине належить буттю, то воно й належить і часу” [12, с. 387]. Так, час постає як своєрідний вимір єдиного, вищого принципу, що визначає трансформацію матерії та творчого перевтілення як набуття буттєвості. Тому усталеним у подальшому стає переклад odrav як вічності, як божественної моделі, за взірцемякої Деміург створював світ: “він замислив створити певну рухливу подобу вічності; створюючи небо, він разом з ним створює для вічності, що є у єдиному, одвічний образ, який рухається від числа до числа, який ми назвали часом” [12, с. 477]. Таким чином, хр6vo^ є ніби додатком, внесеним Деміургом задля того, аби світ став ще більш подібним до вічного бога. Хронос відповідно перетворюється на рухливий образ вічності.

Аристотель остаточно підтверджує розрив між “хро- нос” та“айон”: перше визначається як послідовність, ритмічність моментів “тепер”, друге - як тривалість життя, що має початок та кінець. Час-хронос є множинністю рухів, оскільки швидкість руху змінюється, різні швидкості порівнюються між собою: “Час, звичайно, є одним і тим самим як для якісної зміни, так і для руху, лише якщо їхнє число є однаковим та вони є одночасними: саме тому рухи є різними та відбуваються окремо один від одного, а час всюди один і той самий, оскільки й число для рівних речей всюди єдине” [2, с. 104]. Таким чином, проблема часу у контексті філософії Аристотеля вирішується суто функціонально.

У цілому, Плотін поділяє позицію Платона щодо сутності часу, odrav, але він проблематизував момент народження часу через внутрішній акт душі та її прагнення до самостійного існування. Для нього Душа, як реальний початок “іншого”, нерозривно пов'язана з часом, “власне, спочатку вона сама стала часом, який замінив вічність” [11, с. 129], а вже потім вона віддала видимий світ, що постійно змінювався у властивість часу, споглядаючи нескінченну зміну явищ. Плотін вказує на сутність часу, а не на роль індивідуальної душі як акту виміру часу (що протилежне концепції Аристотеля). Він полемізує з Аристотелем та піддає критиці ототожнення часу з рухом. Отже, час за Плотіним не є ні рухом, ні міроюруху, ані взагалі якоюсь акциденцією певної несвідомої субстанції, але він є “якби самою протяжністю Світової душі, що не втрачає відсвого космічного характеру й не стає чимось суб'єктивним” [6, с. 128], - зазначає П. Гайденко.

Час у Плотіна знаходиться ваіо^ та є активним. Відповідно ми й отрималичас як відображення рухомого образу вічності. Світова душа - це нібимісток між чуттєвим та умоглядним світом, що створив всі наступністадії буття, та, завершуючи коло, повертається до своїх джерел. Головна ж мета даного процесу - це повернення людської душі з зовнішнього до внутрішнього світу. “Час є продуктом споглядання, що нерозривно пов'язаний з Душею, як і вічність пов'язана з умосяжним світом” [11, с. 108]. Таким чином, аіо^ є модусом буття Розуму так само, як хp6vo<; є модусом буття Світової Душі.

Намагаючись дати визначення вічності, він приходить до наступної дефініції: “живе буття існуючого у його повній, безперервній танезмінній сукупності - це і є вічність” [11, с. 95]. Відповідно, odov єбезмежним, повним життям, він “пронизує увесь цей світ”. Всесвітже отримує своє буття із неперервного творчого процесу, безперервного колообігу. У цьому втілене джерело його руху від майбутнього до вічного. Майбутнє постає носієм потенційної творчої стихії, сенсом якої є наближення до вічного. Таке нескінченне наближення і визначає реальність нашого буття. Цікаво, що саме імпульсом до творчої активності часу, циклу “космічного творіння” є каїро^. Майбутнє детермінує життя Всесвіту, окреслюючи межі реальної недосконалості останнього. Це призводить до вічного становлення, яке і визначає сутність буття. А час - це рух через майбутнє до вічного.

Таким чином, у філософії Плотіна вже накреслюється проблема співвідношення між зовнішнім та внутрішнім, між об'єктивним світом та світом суб'єктивним, а також часовим упорядкуванням цих- двох світів, тобто їхня темпоралізація. Він перший в історії філософії пов'язує модуси odov та хp6vo<; зі здатностями Розуму та Душі. Відтак, odov стає моделлю для хp6vo<; та пронизує собою “усе буття у цілому”, проявляючись на усіх його рівнях. Так, будь-яка істота залишається собою завдяки своїй єдності. Форма єдності виявляється нарізних рівнях, але всі вони підпорядковані вищому принципу єдності, яка є нескінченною. Плотін відкриває o^v як живий творчий процес, нескінченну необмежену продуктивну потенцію, “час, що тече завжди”. Відтак, неоплатонізм запроваджує поняття неперервності встановленні, “для якого лише згодом було відділено особливий термін, що наближається до поняття час-хронос, віддаляючись від вічності-айон, хоча воно і походить від останнього” [15, с. 372]. ЗгодомДамаскін позначив odov як “час, що тече завжди” поняттям “цілокупного часу”, пізніше цю категорію філософи почали називати “хронос”, відповідно “айон” як неперервність становлення поступово втрачає своє значення.

Особливий момент полягає у тому, що християнське богослов'я адаптує грецьке odov до латинського aevum. Коли ж латинським відповідником шу є saeculum, яке перекладається як “вік”. Так, у Августина aevum, як “вічність”, набуває позачасового значення. Філософ розрізняє два види вічності: “перший стосується виключно Бога, Який є абсолютно незмінним, а другий збігається з цілокупністю часів” [15, с. 373], тобто часом-хроносом. Намагаючись встановити відношення часу до буття, Августин визначає основні характеристики людського буття, а саме: час та часовість. Августин вперше аналізує час у зв'язку з душевним життям індивідуальної душі її почуттями та намірами. Така душа, в якій вірастимулює розум, прагне до істини через відкритість Бога, є особистістю.

Августин переводить час моментальних структур, де він виступає як корелят душі, що пригадує, споглядає та очікує. Філософ відмовляється від розуміння часу як чогось об'єктивного, існуючого “ззовні”. Він акцентує увагу на духовному аспекті сприйняття часу, де він існує в духовному світі людини, яка здатна розділяти час на минуле, теперішнє та майбутнє. Він пише, що було б правильніше вести мову про три часи: теперішнє минулого, теперішнє теперішнього та теперішнє майбутнього, де пам'ять, споглядання та очікування співвідносяться з даними категоріями часу. Таким чином, ментальні структури стають центром, в якому фіксуються всі аспекти світогляду людської особистості. Відповідно дія, за Августином, є взаємодією пам'яті, очікуваннята уваги. Якщо пам'ять - це сприйняття образу-відбитку, що співвідноситься з речами у минулому й теперішньому та перебуває у пам'яті, тоочікування - це перед-сприйняття у теперішньому, завдяки якому можуть відбуватися майбутні події. Образ в очікуванні є причиною майбутніх речей. Це образ-знак, який і вже є (як передбачення) і його ще немає. Існує три дії нашої душі: пам'ять - теперішнє минулого, увага - теперішнє теперішнього та очікування - теперішнє майбутнього, здійснюються у теперішньому, яке стає активним через активність духу, який напружується в очікуванні, пам' яті та увазі. Дана активація духу характерна як для будь-якої дії упродовж людського життя, так і для загальної історії, де без розриву, який постійно здійснюється всередині потрійного теперішнього, протяжність небуде можливою.

Августин відкрив особливу мить, що приходить від самого Бога учас. Без цієї миті “все залишилося б сократичним”, бракувало б парадокса, в якому стикаються час і вічність [15, с. 384]. Це мить - кайрос, яка одночасно позначає кінець часу, виражаючи вічність. За П.Тілліхом, “Християнське тлумачення Кайроса підсилює момент трансцендування часу-хроноса” [14]. Адже в миті час перериває вічність і вічність проникає у час. Кайромить, таким чином, наповнюєчас, який у своєму становленні стає прийдешнім. Вічність - цеприйдешнє, що повертається як минуле, як “овічнення історичногота історизація вічного”.

Висновки

темпоральний освіта неперервний

Проведений аналіз дозволяє виокремити три основні темпоральні образи: перший - хронос, що є лінійним рухом, послідовністю часу, якому властиве минуле, теперішнє і майбутнє; другий - айон, що розкривається як життєва часовість, буття самої тривалості, не пуста форма тривалості, формальна пустота, а саме живий творчий процес, становлення; третій - кайрос, як час звершення, момент, який розкриває справжню, дійсну сутність будь-якої речі, надає людині можливість виявити її істинну природу, відсилає до закладеної в ній ідеї. Кайрос - це “момент істини”, який перериває звичайний часовий континуум, щозумовлює стрибок, перехід від раціонального процесу споглядання, пізнання, розкривання сутності речей до ірраціонального моменту. У такій динаміці “нове” відкриває своє обличчя. А оскільки саме “кайрос” набуває особливого значення у процесі темпоралізації, то освіту можна розглядати як кайродинамічний процес.

Найважливішою особливістю кайромоменту є те, що у своїй, нестабільності, плинності та спонтанності, він завжди є потенційним імпульсом для виникнення нових, бажаних подій, що уможливлюють динаміку творчого процесу та зумовлюють подальший напрям розвитку. Тут випадковість кайромиті, її стрибок, несподіваний перехід у “раптом”, може виявитися важливим фрагментом інформації, новизною, щасливим моментом прозріння або успішною бажаною подією. У становленні це набуває особливого значення, оскільки доступні людині мінімальні зусилля можуть відіграти вирішальну роль в реальному впливі на події і, таким чином, людина отримує можливість творити власне життя за власним бажанням. Людина постійно перебуває в динамічному потоці можливостей, що виникають і зникають, що перетинаються і нашаровуються кожну мить у кожний момент.

Завдяки цьому перетину наше життя сприймається як інтегрована єдність часу, яка і є становленням, що розкриває всю повноту airav. Особливий же сенс творіння полягає у дії “enkairo” (П. Тілліх), тобто “у справжній час”. Лише для абстрактного, відстороненого споглядання час є порожньою формою тривалості, здатної вмістити будь-який зміст, але для того, хто перебуває у динамічному творчому житті, час сповнений кайромоментами, “загрожує можливостями” сповнений сенсу. Саме у творчому становленні розкривається вся якість людської життєвості, що утворює смислову єдність цінностей та цілей, уможливлює розвиток творчої свідомості, яка у кожну мить, відтворює духовний досвід людства та формує бажане майбутнє.

Враховуючи зазначене сучасна неперервна освіта має навчати людину діяти креативно, що означає оволодіти методологією постійної та ефективної гармонізації власної життєдіяльності не лише у стійких, а й у мінливих умовах соціального життя. Це реалізується у набутті людиною вміння бачити найближчі варіанти, забезпечувати їх різноманіття, створювати умови для виникнення нових та зберігати єдність елементів у їхньому відношенні один до одного. Така інноваційна модель неперервної освіти має сприяти формуванню та реалізації креативної діяльності людини задля створення й планування бажаних життєздатних смислових систем. Адже “рівень освіченості людини тим вище, чим ширше сфера діяльності і вище ступінь невизначеності ситуацій, в яких вона здатна діяти самостійно, - зазначає Є. Солодова, - чим більш широким спектром можливих способів діяльності вона володіє, тим ґрунтовнішим є вибір одного з таких способів” [13, с. 245]. Діяти креативно означає оптимально формувати власне життя як перехід від однієї фази гармонійної життєвої ситуації до іншої, що утворює когерентне середовище, гармонію між “Я” та його діями, намірами, можливостями. Креативна діяльність - це можливість схоплення можливостей, що створює невизначенність ситуації та перетворення їх на одну з альтернатив бажаного майбутнього.

Розглядаючи неперервну освіту як кайродинамічний процес можливо сформувати інноваційну систему освіти, яка сприятиме підготовці креативно-ефективної поведінки людини у невизначених станах, формуватиме здатність людини до оптимальних переходів з однієї альтернативи до іншої, забезпечить розвиток вмінь людини контролювати трансфер домінант власної діяльності в умовах різних впливів середовища, здатності визначити потрібний напрямок процесам подальшої актуалізації подій, бачити можливості системи та формувати бажане майбутнє.

темпоральний освіта неперервний

Список використаних джерел

темпоральний освіта неперервний

1.Августин Аврелий. Исповедь / Августин Аврелий (Блаженый); Пер. с лат. А.А. Столяров. - М. : Канон, 1997. - 464 с. - (История христианской мысли в памятниках).

2.Аристотель. Сочинения: в 4-х т. / Аристотель ; Ред. В.Ф. Асмус. - М. : Мысль, 1975. - Т.3.- 550 с. - (АН СССР; Институт философии).

3.Буданов В.Г. Методология синергетики в постнеклассиче-ской науке и образовании / В.Г. Буданов. - М. : Издательство ЛКИ / URSS, 2007. - 232 с.

4.Вальдгауен О.Ф. Лисипп / О.Ф. Вальдгауен. - РСФСР. Го-сударственное издательство, Берлин, 1923. - [Электронный ре-сурс]. - Режим доступа : http://ancientrome.ru/publik/art/waldhauer /wald02s.htm

5.Вейсманъ А.Д. Греческо-русскій словарь / А.Д. Вейсманъ. - С. -Петербургъ, Изданіе автора, 1899. - 1370 с.

6.Гайденко П.П. Время. Длительность. Вечность. Проблема времени в европейской философии и науке / П.П. Гайденко; РАН; Институт философии. - М. : Прогресс-Традиция, 2006. - 463 с.

7.История Философии: Энциклопедия / А.А. Грицанов, Т.Г. Румянцева, М.А. Можейко. - Мн.: Интерпрессервис; Книжный Дом, 2002. - 1376 с. - (Мир энциклопедий).

8.Кун М.А. Міфи давньої Греції / М.А. Кун; Пер. з рос. 0.М. Іванченко; Передм. Н.Ф. Міщенко. - К. : “Котигорошко”, 1993. - 267 с.

Размещено на Allbest.ru