Феномен свободи в антиколоніальному дискурсі Лесі Українки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Феномен свободи в антиколоніальному дискурсі Лесі Українки

Поцюрко О.Ю.

Метою статті є дослідження концепту становлення особистісної та національної свободи у творчості Лесі Українки, та його впливу на формування української державності.

В нашому дослідженні використовувалися такі наукові методи: аналіз, порівняння, синтез, індукція, дедукція, аналогія тощо.

Стверджується, що свобода у творчій інтерпретації Лесі Українки є надзвичайно проблемним, багатогранним явищем, оскільки її власна свобода бере початок з протистояння складним життєвим обставинам, увібравши у творчість соціальний, культурний, політичний, жанровий аспекти.

Доведено, що у драматургії Лесі Українки відбувається постійна еволюція від індивідуальних свобод людини до свободи етичної, коли прагненням серця не суперечать прагнення духу. До цієї ідеї Леся Українка йшла усе свідоме життя, декларувала її не тільки для свого народу, а й для усього людства, історія якого є постійним протистоянням рабства і свободи.

Ключові слова: Леся Українка, антиколоніалізм, рабство, свобода, поневолювач.

Об'єктом нашого дослідження виступає творча спадщина Л. Українки, а також наукові розвідки в яких зачіпається феномену свобод в української поетки.

Вивченням проблеми феномену свободи в творчості Л. Українки займалися: А. Бичко [3], Л. Демська-

Будзуляк [5], Н. Іщук-Пазуняк [6],О. Юрчук [10]. Однак, усе ще бракує досліджень, у яких в яких було б ґрунтовніше означено роль творчого доробку Л. Українки для усвідомлення впливу колоніалізму на державницькі процеси в Україні.

Леся Українка творила на переломі двох століть - XIX і XX, відштовхуючись від минулого і пориваючись у майбутнє. Перший свій вірш “Надія” Леся Українка написала під впливом переживань за долю власної тітки Олени Косач, котру заарештували за спротив царському самодержавству: “Ні долі, ні волі у мене нема, Зосталася тільки надія одна” [9,т.1,с.53].

Наприкінці 1890троків Леся Українка дозріває як національно свідома українка, як чесна громадянка, що не могла дивитися спокійно на національне й соціальне поневолення України. Леся Українка виробила ясний ідеал правди для людей, для своєї знедоленої нації, для світу; і в центрі того ідеалу стоїть непереможне і горде слово свободи й гідності людини:

“Я гордо чоло підвела,

І очі, омиті сльозами, тепер проглядають ясніше,

І в серці моїм переможнії співи лунають...

Нехай там збирається гірша, страшніша негода, Нехай там узброїться в гостру, огненную зброю, - Я вийду сама проти неї і стану, - поміряєм силу!" [9,т.1,с.165].

Оцінюючи силу слова Лесі Українки І. Франко наголошує, що воно не моралізувало не в'язало, однак мало свою функцію - очищати атмосферу, прокладати шляхи для дії ідеї свободи для людини та нації.

Поетка бореться проти національного і соціального поневолення України. Про це засвідчують її останні збірки - “Невільничі пісні” та “Жидівські мелодії”. Вона виступає проти пацифізму та підпорядкування ворогові, а за необхідність боротьби:

“Завжди терновий вінець буде кращий, ніж царська корона.

Завжди величніша путь

на Голгофу, ніж хід тріумфальний" [9,т.1,с.165]. Поетка створює образ співця, котрий подібно як і Шевченків Перебендя, відчуває, що його сили пов'язані з народною стихією. Ця проблема висвітлюється у поемі “Давня казка”, де визначено завдання співця-поета: “Не поет, хто забуває Про страшні народні рани Щоб собі на вільні руки Золоті надіть кайдани!" [9,т.1,с.144].

Драматична поема “У пущі”, розвиває проблему свободи творчого духу і свободи совісті, а також вільного творчого вислову вартостей, що були невід'ємною частиною творчості Лесі Українки. Скульптор Річард мандрує із сонячної Венеції до країни свободи - Америки щоб тут зреалізувати свій творчий потенціал. Однак наштовхується на атмосферу нової духовної скованості, нових правил пуританської громади, котрі його ущемляють.

Саме ідея свободи була тим “спірітусмовенс” в духовному розвитку поетки. Вона знала, що в її оточенні єднатимуться з нею в її змаганні за свободу тільки ті, що самі індивідуально вільні, що не носять у собі печаті рабства. Подібно як І. Франко, Леся Українка погор- джує рабською натурою, що подекуди оселилась в українській душі. Неначе удар по рабству духа звучать її слова:

“О горе тим, що вроджені в темниці!

Що глянули на світ в тюремнеє вікно.

Нехай впаде тюремная стіна

... і зрушене каміння

Покриє нас і наші імена!" [9,т.1,с.181].

Концепт особистої свободи відображений в персонажах різних драматичних творів поетки. Наприклад, проблема індивідуальної свободи, тісно пов' язана з вірністю самому собі, виступає в драмі “Камінний господар”. Як тільки Дон Жуані зрадив себе, свою свободу і піддався владі Донни Анни, то засудив себе тим самим на смерть.

Ще вищий ступінь свободи творчості заради прославлення власного народу відтворений у драмі “Оргія”. Поет-співецьАнтей не може погодитися з зверхнім ставленням до грецької культури завойовників-римлян та виступає речником ідеї свободи. Митець прагне, щоб його муза замовкла навіки, а ніж мала би служити на прославу завойовників. Він не воліє вшанування від римлян, а схиляється до галузки з хатніх лаврів. Центральною ідеєю твору виступає обґрунтування тези про те, що “ідеал свободи для рідного краю і гідність людини сильніші від смерті”. Правитель (Меценат), котрий запросив Антея на оргію підкреслює: “Наказувати тут не випадає. Антей не раб, а вільний громадянин” [9,т.3,с.408]. Цілком відмінну позицію займає його дружина, танцівниця Нерріса, колишня рабиня, що все готова пожертвувати заради слави і достатків. Саме тому, спалах антагонізму відносно Неріси, його дружини з рабською психікою, виявлений у найвищім апогеї, коли вона виступає з танком на ворожій оргії, - він вбиває її і себе. Краще смерть, аніж рабська психологія та зневага до святощів рідної мистецької творчості, - таким є висновок драми. Ця п' єса стає актуальнішою, коли під Римом ми будемо розуміти Росію, а під Грецією - поневолену Україну. Герой Антей в змаганні за свободу грецької культури є водночас речником української оборони рідної культури проти московського поневолення.

Отже, як підкреслює дослідниця творчості Лесі Українки Л. Демська-Будзуляк: “Основою аналізу драматичних творів Лесі Українки з погляду проблеми свободи можна вважати тезу французького персоналіста Ш. Ренув'є про те, що межами індивідуальної свободи є свобода іншого” [5]. Герої Лесі Українки - передусім інтелектуалізовані особистості, які або протистоять зовнішнім обставинам, або зламуються під їх тиском.

Крім цього, треба також наголосити, що поетка боронить свою домінантну ідею свободи і у ряді публіцистичних творів. Згадати хоча б її звернення до французьких письменників, що вітали московського царя у Версалі: “Ганьба лицемірній лірі, улесливі струни якої наповняли акордами залі Версалю. Ганьба чаклуванню зрадливої німфи, яка з хаосу віків викликала морок! Ганьба вільним поетам, які перед чужинцем дзвенять ланками своїх добровільно накладених кайданів! ... Так, Росія величезна, голод, неосвіченість, злодійство, лицемірство, тиранія без кінця. Царі її перевищили єгипетських своєю схильністю до масивного. приходьте ж великі поети,. подивитися на велич наших бас- тильських фортець,. огляньте нашу. в'язницю. Вона простора і її славне ім'я - Росія... А ти, французька музо, пробач співачці-невільниці, позбавленій імені.” [6,с. 313].

Леся Українка висловлювала часто в переносному розумінні відносини в Російській імперії, а саме національний і соціальний гніт в Україні, здійснюваний самодержавною Росією.

У драматичній поемі "Вавилонський полон” образ Вавилону, подібно як у Шевченка, уособлює самовладну Росію; боротьба за свободу - такий лейтмотив твору. В творі поет Елеазар закликає народ боротися за життя, розбити кайдани рабства:

“Терпіть кайдани - то несвітський сором,

Забуть їх, не розбивши, - гірший стид " [11].

У поемі "В катакомбах” представлений ідеологічний диспут між неофітом-рабом, фанатичним визнавцем свободи, для якого навіть поняття “раба Божого” неприйнятне, і між єпископом, що символізує стабілізоване московськими царями удержавлене православ'я. Отож, поему можна інтерпретувати у кількох площинах - політичній, ідеологічній та релігійній.

Цікаві дебати між двома рабами, єгиптянином і жидом, відбуваються в поемі “В дому роботи, в країні неволі”. В той час коли єгиптянин будучи рабом, може любити свою країну, - жид може тільки ненавидіти її. Найвлучнішою інтерпретацією цього моменту є політична: єгиптянин представляє російську демократичну партію, а жид-раб - українську соціал-демократичну партію. Відтак поетка приходить до висновку, що кожен народ повинен мати також свою національну незалежність. Так органічно пов'язане у Лесі Українки її поняття власної гідності й особистої свободи із гідністю і свободою її нації.

Далі у поемі “Роберт Брюс, король шотландський”, поетка висвітлила на відомому історичному тлі - ідею активної боротьби за національну свободу шотландського народу, який “також не звик носити кайдани”.

Значний вплив на формування світогляду Лесі Українки здійснив її дядько М. Драгоманов, котрий обстоював лібералізм із його гаслами свободи для людини, індивідуалізму й обмеження державної влади до мінімуму. В національному питанні Драгоманов доволі часто висловлював протилежні думки. З одного боку, він ідентифікує москвичів в історичному процесі, коли пише про московський шовінізм, концепцію “Москва - Третій Рим”. З другогобоку, ця оцінка суті москвичів не довела до об'єктивного судження про національні різниці: “Я не відкидаю національностей, але не націоналізм, особливо націоналізм, що протистоїть космополітизмові” [6,с.284].

В свою чергу, для Лесі Українки, було зрозуміло, що немає прецеденту в історії, щоб сильніша сусідська нація справедливо трактувала націю, яку легко можна було б зробити залежною від себе і своїх інтересів. Тому й не припускала реальної можливості у відношенні до її нації в майбутньому. Вона ніколи не була прихильником космополітизму, відкидає терор, дипломатичну брехню та опортунізм. Поетка не має ненависті до жодної нації як такої, тільки до поневолювача - московського абсолютизму, що нищить її країну і позбавляє людської гідності її земляків.

Розуміння суспільного і політичного стану свого народу в умовах російської тюрми народів стало для Лесі

Українки імперативом її творчого життя, патріотичного пафосу, усвідомлення долі і потреб нації:

“Та хоч би й крила мені солов 'їні І воля своя, -

Я б не лишила тебе в самотині,

Країно моя!" [9,т.1,с.44].

Поетка всеціло прийняла завзяття М. Драгоманова в боротьбі проти царату, як сили, поневолюючої Україну. Вона повинна жити самобутнім життям, а не в федеративних “братніх” конгломератах, які передбачав у своїй політичній програмі М. Драгоманов, ідучи за утопічною теорією, згідно з якою власні державні устрої обтяжували б кожну окрему одиницю, а всі жили б мирно не признаючи утисків. Безумовно така теорія базувалася головним чином на недооцінюванні самобутності націй та на утопічному космополітизмі, якого Леся Українка також не прийняла.

Розмірковуючи над проблемою національного поневолення поетка приходить до висновку, що для звільнення нації потрібна зміна (звільнення) особистості. Отож, цей процес зміни вона починає з себе. По-перше, хоче позбутися всякого натяку на особисте рабство. Підчас перебування на Галичині, вона картає себе: “Мені видається, що на руках і на шиї у мене видно червоні сліди, що понатирали кайдани та ярмо неволі. і мені соромно за себе перед вільним народом.” [11]. Проте, поетка також наголошує: “Бачиш, у мене руки в кайданах, але серце і думка вільні, може вільніші ніж у цих людей”. Втім її поезія поглиблює цю думку:

“Коли я крицею зроблюсь на тім вогні,

Скажіть тоді: нова людина народилась;

А як зломлюсь, не плачте по мені!

Пожалуйте, чому раніше не зломилась"

[9,т.1,с.183]. леся українка драматургія

Саме з такою настаново підходить поетка до національних проблем. В такий проникливий спосіб вона бачить долю власного народу, усвідомлює його потребу в індивідуальному та суспільно-національному перетворенні.

Про переживання Л. Українки за рідний край, також свідчить її вислів із двох драматичних поем на біблійну тематику, написаних у ті ж - 1903 і 1904, - “Вавелонський полон” і “На руїнах”:

“Коли скінчиться той полон великий,

Що нас зайняв в землі обітованій?

І доки рідний край Єгиптом буде?

Коли скінчиться новий Вавилон?" [11].

Підневільний стан України, довголітня московська окупація - це найболючіша рана поетки. З другого боку, її лютить елемент рабського, що проступає подекуди, в основі свободолюбивої нації:

“Народ наш, мов дитя сліпеє зроду Ніколи світа-сонця не видав,

За ворогів іде в огонь і в воду

Катам своїх провадирів оддав"[6,с.401].

Національна проблематика та необхідність боротьби за власну державу чітко прослідковується у драмі Л. Українки “Бояриня”; незламна духом молода жінка Оксана, котра у своїй передсмертній слабості протистоїть московським традиціям (царату), які нищили і продовжують нищити єство української нації, є ніби уособленням самої авторки. В творі проходить лейтмотивом відгомін боротьби України за самостійність проти Мос- ковії в 2-й половині XVII ст. це т.зв. доба Руїни за гетьманування Петра Дорошенка, котрий хотів докінчити задум Б. Хмельницького і визволити всю Україну від небажаних політичних протекторів, польського і московського. Також у творі розвінчано міф про можливість реалізації українців як нації в колоніальній залежності, з очікуванням зміни ситуації у масці покори виступає Степан, який виправдовує свого батька:

“Чужим панам служити в ріднім краю він не хотів, волів вже на чужині служити рідній вірі, помагати хоч здалека пригнобленим братам, єднаючи для них цареву ласку ” [11].

Антиколоніалізм драматичних поезій Лесі Українки тісно переплетений з феміністичними ідеями. Як зауважує М. Шкандрій, творчість письменниці була націлена, не тільки проти імперської сваволі, а й української патріархальності.

Властиво, що головна героїня драми “Бояриня”, знайшла в собі сили і спромоглася на бунт української жіночої мужності проти пасивної чоловічої ролі:

“Степане, та куди ж се ми попались?

Та се ж якась неволя бусурменська?

Степан

Я й не казав тобі, що тута воля.

Та якби ми не гнули тута спини, то на Україні, либонь, зігнули б у три погибелі родину нашу московські воєводи...” [11].

Порівнюючи себе з татаркою бояриня Оксана все ж стверджує, що є землі де вона зі Степаном була б вільнішою ніж на московщині:

“Я, Оксано,

не хан татарський, щоб людей держати на присязі, мов на шнурку.

Ти вільна.

Се тілько я в неволі.

Оксана

Втікаймо в Польщу!

А ні, то на Волощину!” [11].

Далі, додає авторка, як виникає необхідність підтримати повстання Дорошенка, вона (Оксана) вимагає допомоги від чоловіка, засуджує його та себе за пасивність:

“От, здається, руки чисті,

Проте все мариться, що їх покрила Не кров, а так... немов якась іржа.

Як на старих шаблях буває, знаєш?” [11]. Засуджуючи власного чоловіка, який стверджує, що ніби вже на Україні утихомирилось, Оксана потрапляє в ситуацію вибору між роллю відданої дружини, що унеможливлює збереження національного етосу, та роллю жінки, яка зможе обстоювати право національної незалежності. Виходом з цієї ситуації, як підкреслює Леся Українка є смерть (мовчання, як містичний простір бажаної свободи):

“Як ти кажеш?

Утихомирилося? Зломилась воля,

Україна лягла Москві під ноги, се мир по-твоєму - ота руїна?

Отак і я утихомирюсь хутко в труні ” [11].

Проблема людської свободи жінки такожвисвітлю- ється в драматичній поемі “Йоганна, жінка Хусова”. Незважаючи на всі моральні тортури, яких Йоганні завдає її чоловік Хуса, вона залишається свобідною у внутрішньому духовному сенсі. Зламана зовнішніми обставинами, ворожими її натурі, внутрішньо вона не стає рабою, бо безмежно вірна ідеалові Христа.

Подібну ситуацію Леся Українка описує у драмі “Адвокат Мартіан”, коли на закид дочки Аврелії, котра звинувачує його у пасивності батько відповідає: “Колись і я так думав,

але й громада наша, й сам єпископ мене запевнили, що більше значить для церкви ся моя таємна служба, ніж якби я пішов хоч і на смерть” [9,т.3,с.199]. Жінки часто постають носіями сили та ірраціональної волі, маскулінності; водночас чоловіки демонструють пасивність і непевність, фемінність. Проте, як наголошує Л. Демська-Будзуляк: “Обидва типи героїв Лесі Українки тісно пов'язані з феноменом свободи, через яку вони можуть проявлятися та само ідентифікуватися” [5].

Антиколоніальний дискурс присутній не тільки в художній творчості, айв епістолярії Лесі Українки. Зокрема в її листах до М. Павлика, М. Кривнюка та інших інтелігентів. В одному з них вона відмовляється від пропозиції М. Павлика перебратися до Галичини, відмовитись від політичної діяльності та покращити своє матеріальне становище: “Ні, друже, спитавши по щирості своєї душі, я не можу обіцяти, що буду жити на вільнішій землі тихше, ніж жила на зовсім поневоленій” [10,с.183]. У своїх листах вона викладає власний погляд на українсько-російські відносини, порівнює Україну з іншими європейськими державами. Отож, та свобода, яку вона бачить за кордоном, спричиняє біль, адже її Батьківщина перебуває у колоніальному ярмі.

Останній твір поетеси “Триптих” стає ніби її заповітом для власної скованої та скаліченої нації. Властиво її слова про долю нації залишаються актуальними і для сьогодення: “На всьому лежить печать мовчання, де стримані іскри і пісні, Де здавлені прокльони і ридання...” І Колима, і Мордовія, і грати тюрем - усе тут перед нами.

“Ти в руїнах тепера, єдиний наш храм,

Вороги найсвятіше сплямили.

На твоїм олтарі неправдивим богам Чужоземці вогонь запалили” [9,т.1,с.189].

У підсумку можна стверджувати про те, що індивідуальна свобода є найвищою цінністю у системі координат Лесі Українки, вона пов'язана з поняттями “воля”, “вибір” та “відповідальність”. Усвідомлення індивідуальної свободи неминуче приводить людину до постановки питання національної свободи (можливості використовувати власну мову, зберігати традиції, сповідувати релігію).

Список використаних джерел

1. Агєєва В. П. Поетка зламу століть. Творчість Лесі Українки постмодерній інтерпретації / В. П. Агєєва. - К. : Либідь, 1999. - 264 с.

2. Бабишкин О. , Курашова В. Леся Українка: життя і творчість / О. Бабишкин, В. Курашова. - К. , 1995. - 320 с.

3. Бичко А. К. Леся Українка: Світоглядно-філософський погляд / А. К. Бичко.-Київ: Український Центр духовної культури, 2000. -176 с.

4. Головаха І. Суспільно-політичні і філософські погляди Лесі українки / І. Головаха. - К. , 1953. - 209 с.

5. Демська-Будзуляк Леся. Драма свободи в модернізмі: пророчі голоси драматургії Лесі Українки: монографія [Електронний ресурс] / Л. Демська-Будзуляк. - Режим доступу: http://academia- pc.com.ua

6. Іщук-Пазуняк Наталія. Леся Українка: Ідея свободи України успектрі світової цивілізації. Розвідки і доповіді / Н. Іщук- Пазуняк. - К. : Видавництво імені Олени Теліги, 2008. - 432 с.

7. Леся Українка. Твори: У 12 т. - К. : Наукова думка, 19751979.

8. Мороз М. О. Літопис життя та творчості Лесі Українки / М. О. Мороз.- К. : Наук.думка, 1992. - 120 с.

9. Українка Леся. Твори в чотирьох томах / Л. Українка.- К. : Дніпро, 1982.

10. Юрчук О. У тіні імперії: Українська література у світлі постколоніальної теорії: монографія / Олена Юрчук. - К. : “Академія”, 2013. - 224 с.

11. Листи Лесі Українки до брата Михайла / Енциклопедія життя і творчості Лесі Українки [Електронний ресурс]. - Режим доступу :http://www.l-ukrainka.name/uk/.../18910225.html / 13(25).02.1891 р.

Размещено на Allbest.ru