Концепт "наукова картина світу" в суспільно-історичному процесі

У сучасних філософських дослідженнях наявна істотна потреба щодо визначення місця, ролі і значення концепту “наукова картина світу” в суспільно історичному процесі. Такий теоретичний аналіз конче необхідний, оскільки в кінці XIX на початку XX ст. відбулися суттєві зрушення у самовизначенні нових галузей природничих і гуманітарних наук, що призвело до перегляду змісту і значення цілої низки понять. Зокрема, наукова картина світу у соціально-філософському аспекті постає багатовимірним об'єктом, що вимагає нових методологічних підходів.

Об'єкт загальної картини світу весь світ, а не окремі його сфери.

Із розвитком емпіричного природознавства, після створення І. Ньютоном механіки як цілісної науки (висновки якої робляться із декількох вихідних положень трьох законів класичної механіки і закону всесвітнього тяжіння) створюється можливість для формування першої природничо-наукової механічної картини світу. В цьому контексті слід назвати праці Ламберта, Лампаса, Декарта, Пуанкаре, Бекона, Гоббса, Локка, Спінози, Фарадея.

Пізніше поряд із загально науковою картиною світу будувалися світоглядні концепції, що намагалися раціональними засобами обґрунтувати духовно цілісну сферу людського буття. Вже на початку XVIII ст. виокремилися такі концепти, як натуральна філософія (І. Ньютон), філософія пізнання (Дж. Локк), суспільно політична (Дж. Віко, Ж. -Ж. Руссо), енциклопедична (Ж. Ламетрі, П. Гольбах, К. Гельвецій) і релігійна філософія (С. Кларк, Дж. Берклі). Наука цього періоду в загально методичному плані тяжіє до гносеології, що логічно завершується німецькою класичною філософією. (І. Кант, Й. Фіхте, Г. Гегель, Ф. Шеллінг, Л. Фейєрбах).

Місце і роль людини в системі наукової картини світу розкривається в працях В. Борзенкова, С. Кримського, Р. Міняйло, В. Сабадуха, А. Шило, Е. Мирзояна, І. Сало, В. Кузнєцова, О. Тоффлер, М. Гайдеггер.

Формування сучасної наукової картини світу складний і суперечливий процес. У ньому нерівномірно беруть участь усі складові картини світу, як конкретно наукові, так і елементи ненаукової картини. Про те, яка ж з них є “головною” в панорамно-образному уявленні про світ, точиться чимало суперечок. У загальній картині світу поступово вимальовується безперервний ланцюг, який об'єднує інформацію з усіх сфер нашого життя, охоплюючи як природничо-наукове, так і гуманітарне знання.

Наукова картина світу тільки один з аспектів загальної моделі епохи. При створенні єдиної картини світу враховуються всі її складники для знаходження найоптимальнішого основи або стрижня картини даного часу. Трапляється, що зміна картини не завжди збігається зі зміною суспільного духу доби. Духовна єдність доби включає світогляд, світосприйняття, світовідчуття, світоспоглядання, світоперетворення. Найчастіше під духом доби розуміють емоційно-ціннісну сферу світонастанов. Провідними тут є світоглядні ідеї, як наукові, так і ненаукові, або ж позанаукові, хибні й істинні, позитивні й негативні, але завжди ціннісно значущі, тому вони й виконують роль своєрідних еталонів світовимірювання.

Міфологічна картина світу назагал відображає регулярність та організованість світу як досконалу й довершену архітектурність, яка доступна безпосередньому людському спогляданню. Людина в цьому Універсумі постає активним чинником світотворення. У міфі вперше відбувається систематизація, переосмислення і водночас утвердження й примноження знання тієї доби. За допомогою міфів від покоління до покоління передавалося нагромаджене знання, спосіб пояснення світу, вказувалося на те, що потрібно робити і що забороняється під страхом смерті в тих або тих ситуаціях, тобто формувались і передавались певні соціальні норми, ідеали, приписи й оцінки [5].

Пізнаючи світ, осмислюючи своє місце в міфічній картині світу, людина отримувала ту практичну інформацію, якою відтак керувалась упродовж життя. О. Білокобильський вважає, що “міфічна картина світу консолідує примітивний колектив, задає поле спільної діяльності, робить суб'єктом досвіду все суспільство (як наявне на даний момент, так і включаючи майбутні покоління), а не окремих індивідів і, крім того, закріплює пріоритет за певними поведінковими алгоритмами, відсіваючи альтернативні варіанти” [3, с. 3].

Ціннісна зумовленість міфологічного світогляду вимагає усунення будь-яких нез'ясованих подій, які порушують уявлення про гармонію. Міфологічна картина світу всеохопна, вичерпна, доступна, гармонійна та практична. “Нам сьогодні важко уявити, якого високого ступеня єдності досягали ці архаїчні картини світу, як природно в них були поєднані в органічне ціле тваринний і рослинний світ, людина і соціум, простір і час (минуле, майбутнє і теперішнє), природа і весь всесвіт” [1, с. 60]. Саме тому міф є картиною світу, що має стійкий механізм розв'язання конфліктів і не ставить під сумнів світовий порядок.

Отже, якщо говорити про міф як про певну епоху, що передує розвитку наукової свідомості, то він не вигадка, а містить у собі строго визначену структуру, постаючи поєднанням свідомості та буття. При цьому варто розуміти, що міф мав свою власну, внутрішню логіку в рамках пізнання-сприйняття, яка була не менш жорсткою в дотриманні заданих правил. Проте логіка міфу відрізняється од тієї класичної, до якої ми тепер звикли.

Логіка міфу може водночас заперечувати і стверджувати протилежні судження. І це не буде абсурдом. Скоріше навпаки, неприпустимість ось справжній абсурд у міфі. Все, що відбувається в міфологічних оповідях насичене своєрідною логікою чудесного. В основі правил логіки міфу лежать зовсім інші передумови, оскільки цей тип мислення не абстрактний, а конкретний. Логіка міфу не розчленовує, а, навпаки, намагається об'єднати в єдиній свідомості буквально все, що правда, в образно-метафоричній формі. Тому міфологічна картина світу перший крок до впорядкування, узагальнення та наочного мислення.

Міфологічна картина уособлює символічну значущість і цінність навколишньому світу. Проте в ній немає розрізнення між мораллю, естетикою, логікою, оскільки це унеможливлювало б сам міф, убивало б його силу, його синкретичну самоцінність. Незважаючи на це, міф дає нам багатий матеріал для аналізу пріоритетів, алгоритмів поведінки, цінностей, цілей тощо. буття філософський науковий історичний

Динаміка наукова-філософського мислення фіксувала й упорядковувала спочатку чуттєвий досвід, виявляла загальні категорії, а потім пояснювала будову світу, основи і призначення. Антропологічний поворот у філософії зумовлений самою логікою пізнавального процесу: від фізики до гносеології. У центр науково-філософських пошуків ставиться гуманітарна проблематика. Починається перехід від абстрактних космологічних пошуків до соціально-культурних практичних питань. “Історично склалося, вважає К. Поппер, що вся західна наука результат грецького філософського припущення щодо космосу, світового порядку. Спільними предками всіх філософів і вчених є Гомер, Гесіод і досократики. Визначальним для них є дослідження структури всесвіту і нашого місця в цьому всесвіті, включаючи проблему нашого знання всесвіту (ця проблема, наскільки я бачу, залишається вирішальною для всієї філософії) [6, с. 184]”. Проблема людини була пов'язана з визначенням специфіки власне людського смислу, того, що відмінне від природного буття. Так, завдання Сократа і його послідовників полягало в експлікації найістотніших ознак, характеристик і можливостей людини, яка своєю сутністю розкриває таємницю буття.

І в міфологічній, і в релігійній свідомості вищі сили наділені антропоморфними рисами. Проте, якщо у міфах боги не знають моралі, а тільки “свою природу”, їхня діяльність передбачена, визначена самою природою, то в релігії Бог священний. Він найбільша абсолютна цінність і водночас носій етичних принципів.

Формування картини світу відбувається за допомогою різних типів людського пізнання (буденного, художнього, наукового). В життєдіяльності людей картина світу виконує ряд важливих функцій, зокрема, наповнює культурним змістом сприйняття оточуючих речей, опосередковує людські комунікації, сприяє виробленню програми практичної поведінки, орієнтації людини в світі соціальних явищ, у реалізації прийнятого способу життя. Вирішальна роль у становленні картини світу належить предметно практичній діяльності людей та науковим відкриттям і досягненням.

Макс Вебер вважав, що “картини світу” визначають шлях, яким динаміка інтересів просуває людську історію по розвитку. Він визнав існування трьох способів світоглядного ставлення людей до світу: 1) конфуціанство і даосизм; 2) індуїзм і буддизм; 3) іудаїзм і християнство. М. Вебер стверджував, що суть першого світогляду складає пристосування до світу, другого втеча від нього, третього оволодіння світом; визнавав, що в кожній із цих ментальних світоглядних програм містяться в зародку відповідний “образ” і “стиль” життя людей, кожному з них відповідає система етичних норм і правил співжиття, типи раціональності тощо [2, с. 152].

В усі часи люди прагнули об'єднати елементи чи фрагменти свого досвіду (пізнавального або практичного) в певну систему знань. Справді, пізнати світ, орієнтуватися в розмаїтті його явищ людина була здатною, лише знаючи зв'язки між ними, зводячи світ до певного (мінімального) числа “начал”. Тільки це давало можливість побачити його як цілісну систему взаємодіючих елементів, зробити “зрозумілим”. Недивно, що й сучасна наука не може обійтися без створення моделі світу, однією з логічних форм якої і є наукова картина світу. Історичними формами таких моделей світу стали міфологія, релігія, філософія та наука. Найприйнятнішою і найпоширенішою нині є наукова картина світу, яка базується на пізнанні людиною дійсних зв'язків і відношень навколишнього світу, необхідних їй у різноманітній практичній діяльності, передусім матеріального характеру. Наукова картина світу включає насамперед комплекс знань про факти і закони світу, а також методи отримання необхідних знань. На основі наукової картини світу здійснюється активне осягнення істини, законів природного і соціального буття.

Наукова картина світу базується на природничо-науковому й гуманітарному світогляді. У природничо-науковій складовій світогляду синтезуються знання про об'єктивний світ шляхом узагальнення досягнень природничих наук і, частково, соціальних (матеріально-економічна й виробнича сфери) як галузей прикладного природознавства.

На відміну від природничо-наукової, гуманітарна складова, насамперед, синтезує знання про суб'єктивний світ і його взаємини з навколишнім середовищем: людьми, соціумом, природою. Гуманітарна складова є атрибутивною для життя будь-якого суб'єкта, вона складається в сукупність життєво важливих знань і слугує основою практики міжособистісних та інших взаємин людини зі Світом.

Наукова картина світу як синтетична форма теоретичного знання репрезентована різними науковими дисциплінами в конкретний соціокультурний період їхнього розвитку. Призначення наукової картини світу створювати образ, аксіологічно забарвлену теоретичну модель об'єктивної дійсності, що накладає, з одного боку, певні обмеження на можливості створення нових гіпотез, але й допомагає, з іншого боку, розвивати предметну сферу науки.

Поняття “наукова картина світу” ввійшло до наукового вжитку в середині XX ст., проте його зміст до цього часу залишається недостатньо визначеним. В Україні воно вперше сформульовано в “Філософському словнику” [10, с. 326-327]. Це поняття тут чітко не відмежоване від понять “світогляд”, з одного боку, та “наукова теорія” або “наукова система знань” з другого. Відсутнє також якісне одне визначене науковцями поняття “наукова картина світу” (НКС).

Який же зміст у нього вкладається? Якою є сучасна наукова картина світу?

Картина світу традиційно розглядається науковцями у контексті зустрічі конкретної особистості зі світом. Прагнення людини до осягнення того, як влаштований світ, зіштовхується з надзвичайною складністю побудови, системних і одночасно об'єктивованих уявлень про світ. Тим часом сучасна психологічна наука стверджує, що людина здатна сприймати світ цілісно, незалежно від віку, рівня освіти тощо.

Поняття “картина світу” міждисциплінарне, оскільки є предметом дослідження різних наук: філософії, психології, педагогіки, культурології. Паралельно з ним використовується ряд інших понять: “образ світу”, “когнітивна карта”, “модель універсуму”, “модель світу” “схема світобудови”, “уявлення про себе й про світ”. Частина дослідників вважає їх майже синонімічними. Інша частина вбачає в сутності цих понять суттєві відмінності, і, на їхню думку, вони повинні використовуватися як взаємодоповнюючі, але не взаємозамінні. На їхню думку поняття “образ світу” і “модель світу” можуть розкривати два різних змістовно-смислових рівні в системі цілісних уявлень про об'єктивну дійсність.

У науці існують різні підходи до класифікації картин світу. В теорії пізнання виділяють шість домінуючих картин світу: міфологічну (характеризується неподільністю сприйняття світу, наявністю персоніфікованого міфологічного героя, конкретністю, метафоричністю та символічністю образів); схоластичну (в межах цієї картини світу природа й суспільство трактуються як деякий шифр, текст, який можна (або не можна) прочитати, розшифрувати, зрозуміти, інтерпретувати); механістичну (природа й суспільство характеризуються як механізм, машина, які виконують характерні функції); статистичну (суспільство й природа розуміються як баланс різних сит природних, культурних, економічних, політичних, соціально-побутових, особистісних” групових тощо); системну (природа й суспільство характеризуються як організована система, що складається з підсистем та елементів, які здатні до змін, але забезпечують цілісність та життєстійкість як підсистем, так і великих систем); пал/центричну (реальність трактується як мозаїка, набір елемента оточуючого світу, пов'язаних і структурованих кожного разу в інакший спосіб, залежно від векторів розміщення сил).

Згідно із функціональною класифікацією А. Н. Суворової виділяються такі картини світу: вітальна (уявлення про впорядкованість світу); аксіологічна (включення системи цінностей пізнання і перетворення); гносеологічна (наявність певного обсягу глибини знань про світ); соціальна (організація життєдіяльності людини в структурі соціуму); герменевтична(пояснення світу через комунікації і взаєморозуміння між людьми); прогностична (побудова схеми майбутнього); пояснювальна (встановлення зв'язків і відношень світу); нормативна (закладання моральних зразків поведінки); прагматична (розв'язання проблем життєдіяльності через систему уявлень про закони і закономірності світу); світоглядна (основа життєдіяльності) [7].

Базуючись на способах відображення світу суб'єктом, дослідники розрізняють буденну, міфологічну, релігійну, художню, наукову, філософську, морально-етичну картини світу [4].

Буденна картина світу. Формується з найдавніших часів. Містить у собі достатній та необхідний мінімум знань про різнопланове й різнобічне життя людини. Ця картина світу дає необхідні знання для базового життєзабезпечення побуту людини й суспільства.

Міфологічна картина світу. Дійшла до нас із глибокої давнини. В основі міфологічної картини світу лежить глибокий зв'язок людини й природи на основі творчої уяви. Міфологічний світогляд базується на уяві, фантазії, чуттєво-емоційному підході до явищ навколишньої дійсності, передбачає бачення світу досконалим, цілісним, в ньому частина світового порядку. Важливою для сучасної людини є та мудрість віків, яка передається із покоління в покоління і не повинна бути забутою.

Релігійна картина світу. В цій картині світу головним постулатом є те, що наша тілесно-матеріальна дійсність не є єдино самостійною, а самодостатня і є результатом творіння Бога або богів. За своїм змістом релігійна картина світу значною мірою синкретична: вона обслуговує світоглядний, моральний, етичний і практичний аспекти буття людини, які пронизані смислами релігійної віри. Ця картина світу досить практична і значною мірою визначає життєвий устрій і поведінку віруючих людей.

У міфології вже наявні ціннісні характеристики (судження про корисне й шкідливе добро і зло, прекрасне і потворне). Міфологічна картина світу містить аксіологічні потенції, що проявляються через уявлення про досконалість і доконечність, скінченність і гармонійність, ритм і міру, хоча ціннісний аспект від когнітивного ще не відокремлювався. Вона виражає символічну значимість і цінність оточуючого світу, проте в ній ще відсутня диференціація когнітивних, моральних, естетичних і сакрально-релігійних цінностей, оскільки це знівелювало б унікальну синкретичну самоцінність і духовну силу міфології.

Художня картина світу. Художня картина світу нерозривно пов'язана з мистецтвом, естетичними почуттями і смислами буття на основі понять краси, гармонії, прекрасного у світі. Художня картина світу є складовою частиною світогляду певної епохи, входить до культури, де вона постійно коректується і розвивається в ході створення нових творів мистецтва, стимулюючи, появу нових оригінальних художніх конструкцій. Тобто, художня картина світу (емоційно-чуттєва, художньо уявна картина буття) формується на базі еволюції мистецтва.

Морально-етична картина світу. В центрі її уявлення про добро як найважливішу світову основу і спосіб існування людини у злагоді зі світом. Морально-етична картина світу включає в себе основні норми, заповіді моральної поведінки людини; на філософському рівні узагальнює багату і різнобічну моральну практику; розкриває сутність понять і реальності; осмислює загальні етичні категорії; створює етичні філософські концепції світоставлення Людини й Суспільства.

Філософія виконує інтегративну і методологічну функції у формуванні наукової картини світу. Як особлива культурна реальність остання почала складатись і набувати значимість у XVII-XVIII ст. При цьому в якості світоглядного образу вона виробляється не тільки загальною сукупністю наук. Якби останні були єдиними учасниками цього процесу, то його результат навряд чи зміг прийняти який-небудь цілісний характер, оскільки картини світу основних наукових дисциплін фізики, біології соціології, історії важко сумістити одна з одною. Суспільство і світ людської культури підпорядковані іншим закономірностям, ніж біологічний і фізико-хімічний світ. Тому у факті існування наукової картини світу відчутна не тільки участь в її виробленні основних наук про природу і людину, але й інтегруюча дія домінуючих в суспільстві філософських уявлень. Тут має місце двоякий процес: філософський світогляд вбирає в себе результати великих наукових відкриттів, але і сам він суттєво впливає на напрям наукового пошуку. Цей факт відмітили багато вчених. Так, один із провідних природодослідників ХХ ст. В. Гейзенберг писав: “Філософське мислення, що панує у даному столітті чи культурному середовищі, визначає той розвиток природознавства, який стає вирішальним” [8, с. 331].

Слід також відмітити, що у формуванні наукової картини світу внесок філософії і науки опосередкований складними процесами, що відбуваються у суспільній свідомості. Так, визначення домінуючого впливу на формування наукової картини світу тієї чи іншої науки або наукової теорії (наприклад, ньютонівської механіки у XVIII ст. чи дарвінівської теорії еволюції у другій половині XIX ст. не є просто наслідком теоретичних і філософських дебатів у науковому співтоваристві. Це скоріше своєрідне резюме практичного і культурного значення цих наук і теорій в житті суспільства. Важливо також підкреслити, що науковим картинам світу властива деяка інерційність, яка вказує на необхідність серйозного випробування нових ідей, що продукуються наукою.

Насамкінець важливо зазначити, що постнеокласична наукова картина світу не тільки адекватно репрезентує наше сучасне розуміння цінності буття природи і людини. Вона створює більш адекватний образ еволюціонуючого світу, тобто його передбачуваного майбутнього. Водночас у світлі цих уявлень усі попередні картини світу постають як актуалізовані лише потенції науки тієї чи тієї конкретної історичної доби.

Список використаних джерел

1. Будко В. В. Философия науки : учебное пособие / В. В. Будко. Х. : Консум, 2005. 268 с.

2. Заблуждающийся разум? Многообразие вненаружного разума : [сборник / отв. ред. и сост. И. Т. Касавин]. М. : Политиздат, 1990. 461 с.

3. Койре А. Очерки истории философской мысли / А. Койре : [пер. с фр. ; общая ред. А. П. Юшкевича]. М. : Прогресс, 1985. 286 с.

4. Кудрявцева О. А Гуманитарная картина мира в системесовременногозначения (философсько-методологический аспект) : дис. ... канд. филос. наук / О. А. Кудрявцева. Барнаул, 2004. 156 с.

5. Мареев С. Н. Классическаяфилософия и “философия науки” : монография / С. Н. Мареев ; [Современная гуматарная акад.]. Москва : Изд-во Современного гуманитарного ун-та, 2009. 320 с.

6. Постнеклассика: философия, наука, культура / [отв. ред. Л. П. Киященко, В. С. Степин]. СПб. : Мир, 2009. 672 с.

7. Суворова А. Н. Картина мира и проблема ее типологизации: дис. ... канд. филос. наук : 09.00.01 / Алевтина Николаевна Суворова. Самара, 1996. 176 с.

8. Философия : [учебник] / [отв. ред. В. Д. Губин]. 2 издание. М. : Проспект, 2004. 331 с.

9. Філософський словник / [за ред. І. В. Шинкарук]. К. : РВО Поліграфкнига, 1973. 600 с.

Размещено на Allbest.ru