Панєвропеїзм як елемент поступу в системі розвитку європейської цивілізації

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Суперечливість поняття “поступу” зумовлює множинність його тлумачень як в семантичному, так і в операціональному аспекті. В гуманітарному дискурсі поступ (та синонімічне йому поняття “прогрес”) тлумачиться як напрям розвитку від вищого до нижчого, поступовий рух уперед, до кращого. Соціальний контекст трактування прогресу як всесвітньо-історичного процесу сходження людських суспільств до вершин цивілізованого стану, заснованого на вищих науковотехнічних, політико-правових, морально-етичних досягненнях дозволяє розглядати поступ як одну з головних вартостей європейської цивілізації.

Слід зазначити, що поняття Європи багатозначне та суперечливе. Воно містить велику культурну спадщину та масштабне історичне минуле. Як вважає сучасний український дослідник Т. Радь, саме “... новітньої доби із звичного топонімічного найменування воно переросло у складний культурно-цивілізаційний феномен. Сформована в процесі цього європейська людина стала творцем типу мислення, що вперше сформував ідею світової історії” [7].

Унікальність Європи полягає в її динамічному, еволюційному, прогресивному та мінливому характері. Попри те, що з історичної точки зору європейська цивілізація була далеко не першою, саме шлях розвитку Європи об'єктивно підміняє собою або подекуди становить факт розуміння світової історії. Постійне прагнення до прогресу самобутня ознака європейської культури. Європейський, а згодом світовий дух став втіленням європейського універсалізму, що поширив свій вплив далеко на Захід і наражався на постійний спротив на Сході.

Історичний розвиток Європи як цивілізаційного утворення засвідчує безперервне тяжіння до політичної та культурної гегемонії даного континенту. Так званий “панконтиненталізм” (в європейському варіанті - панєвропеїзм) отримав теоретичне осмислення та наукове обґрунтування в ХХ столітті.

Спектр наукової та науково-популярної літератури, в якій осмислюється та по-різному інтерпретується феномен європейської цивілізації надзвичайно масштабний від фундаментальних праць історичного плану, як-от Нормана Дейвіса “Європа. Історія” чи Орлової Т.В. “Історія сучасного світу. XV-XXI ст.” [5] до наукових публікацій, в яких аналізується феномен Європи з культурологічних позицій зокрема, стаття Т. Радя “Феномен Європи в контексті західного розуміння історії: цивілізаційний вимір” [7]. Практично відсутні у вітчизняному науковому дискурсі системні праці, в котрих би осмислювався феномен панєвропеїзму і як теоретичної доктрини, і як чинника еволюційного розвитку європейського континенту. При висвітленні ролі і місця Центральної Європи в контексті розвитку європейської цивілізації в працях Мілана Кундери [3], Чеслава Мілоша [4] та відомої української дослідниці Олі Гнатюк [1] концепт панєвропеїзму не отримує достатнього розгляду загалом найбільш інтерпретованим феноменом на даний час продовжує залишатись ідентичність саме європейська.

Осмислюючи роль та місце панєвропеїзму в науковому дискурсі та в соціополітичному контексті, варто виокремити декілька взаємопов'язаних аспектів даного феномену. Перш за все це історичний вимір європейського експансіонізму, причому ключова проблема розмежування понять європоцентризму та панєвропеїзму, а принаймні встановлення спільних та відмінних характеристик. Окремо розглянемо теоретикоконцептуальний формат панєвропеїзму, як доктрини, остаточно сформованої в ХХ столітті. Вагомим моментом є вплив теоретичних конструктів соціополітичного та в деякій мірі культурологічного характеру на формування суспільних та політичних засад функціонування Європейського Союзу. Третім і найбільш контроверсійним аспектом розгортання ідей панєвропеїзму в об'єктивній географічній реальності є проблема інтерпретації поняття “Європа” як континентального поняття, розуміння ролі і місця окремих частин континенту в реалізації розвитку та поступу європейської цивілізації мова йтиме про Центральну Європу як теоретичний концепт та як чинник трансформації європейської політики та культури.

Розгляд феномену європоцентризму в світовій історії та в науковому дискурсі доцільно розпочати з уточнення самого змісту поняття “цивілізація”. Слід зазначити, що остаточно в філософській думці воно утверджується у XVII ст. в рамках бінарної опозиції “цивілізація варварство”. Саме дане поняття виступило онтологічною основою експансії європейської цивілізації та практики розподілу світу без врахування інтересів інших неєвропейських культур. В сучасних інтерпретаціях поняття цивілізації зазнало чергових змін остаточно задекларовано відхід від географічної складової та перехід від формули “землі і крові” до принципу “мови і культури”. На сучасному етапі межі одиниць структурування цивілізацій проходять по ареолу поширення мов і певному способу життя, включно із сукупністю культурних характеристик та феноменів.

Що ж до проблеми європоцентризму окрім того, що в науці так і не виробилось єдине трактування даного феномену, навіть сам термін застосовується достатньо рідко. Більшість дослідників, в тому числі й автор наукової розвідки, присвяченої феномену європоцентризму, О. Сич, застосовують таку дефініцію: “...культурно-філософська установка, згідно з якою культурно-історичний розвиток Європи розглядається як зразок, своєрідний еталон “нормального”, “правильного” розвитку, а культурно-цивілізаційна специфіка інших регіонів світу як вияв їхньої “відсталості”, “недорозвиненості”, яку рано чи пізно (за допомогою тієї ж Європи) вдасться подолати” [8].

Історичний розвиток європейської цивілізації засвідчує її особливу життєздатність завдяки своїм суспільно-політичним, економічним, технологічним, військовим, інтелектуальним перевагам стала лідером у царині суспільного прогресу й довгий час визначала магістральні напрями та форми світового розвитку. Європейська цивілізація встановила модель розвитку для решти світу, що спричинило його європеїзацію. Саме тому історичний шлях розвитку європейського цивілізаційного типу можна трактувати одночасно і як етапи формування європоцентричних тенденцій у світовій історії.

Аналізуючи чинники та причини формування особливостей європейської цивілізації, українська дослідниця Т. Орлова стверджує, що ключовою детермінантою є інтенсивна технологія. “Цивілізація, що базується на такій технології, має діяльнісний і навіть радикальний характер, на відміну від тих цивілізацій, які тяжіють до пристосування і гармонійного співіснування з природою і важливою характеристикою яких є традиційність. Європейська цивілізація найбільше цінувала і цінує інновації” [5, с. 114].

Сутнісні характеристики європейського цивілізаційного типу пов'язані з етапами історичного розвитку Європи. Так, саме античність стала суспільно-світоглядним підґрунтям типологічних характеристик а саме полісний тип функціонування, антропоцентризм, який стане однією з ключових цивілізаційних характеристик європейської спільноти, агонізм оскільки з фактора змагальності народилась конкуренція як потужна рушійна сила розвитку в різних сферах людської діяльності. Державно-політичний досвід античності став фундаментом європейської цивілізації саме звідси беруть начало феномени громадянського суспільства, парламентаризму та поділу влади, партійно-політичної системи та демократії. Грецька традиція передбачала діалогічність у сфері думки, стверджувала рівноправне існування різних концепцій і політичних поглядів. Діалогічність і поліфонічність стали невід'ємною рисою європейського розвитку.

За часів Ренесансу можна виявити формування таких характерних рис європейської цивілізації, як активна підприємницька діяльність (купецька, банківська, промислова, особливо із появою перших мануфактур), формування централізованих держав і націй, раціональне ставлення до світу плюс жадоба наживи і дух авантюризму.

Великий вплив на ментальні основи європейської цивілізації справила і релігія вона визначила ті основні глибинні психологічні характеристики європейських етносів, які регулюють їхню поведінку, рефлексію і спосіб буття. Європейську цивілізацію відрізняє спрямованість до вироблення індивідуальної свідомості а також зосередженість на проблемах індивідуальної відповідальності. Одна з гілок християнства протестантизм також долучився до формування засад європейської цивілізації. Саме протестантизм сформував новий етос праці із цілою низкою настанов, що прискорили становлення і розвиток капіталізму. Одним з ключових чинників, які зумовили специфіку розвитку європейської цивілізації, став раціоналізм. Починаючи з XVI століття, в Європі раціоналізується все: способи ведення господарства, соціальна і культурна сфери.

Отож історичне нашарування ключових характеристик європейської цивілізації зумовило перетворення Європи в центр економічного, політичного, соціального, інтелектуального та технологічного поступу людства. Саме цей феномен отримав в сучасному гуманітарному дискурсі назву європоцентризму. Аж до початку ХХ століття Європа визначала магістральні напрями, шляхи й засоби світового розвитку, поступово залучаючи на свою орбіту все нові регіони, країни та народи.

Апогей розвитку європоцентризму припадає на кінець ХІХ ст., проте вже Перша світова війна спричинила глибоку кризу та похитнула ідеологічні засади європоцентризму. Поширені в попередній період уявлення про європейську цивілізацію як найвище досягнення світової культури загалом, яка уособлює силу, багатство, інтелект, загальний прогрес усього людства, визначає шляхи його розвитку, були піддані серйозному сумніву і навіть тотальному запереченню. Саме тому на зміну європоцентризму приходить нова ідеологічна доктрина. В якій осмислюється місце і значення європейської цивілізації в світовому просторі, окреслюються перспективи її розвитку панєвропеїзм.

Першою спробою ідеологічного обґрунтування паневропеїзму була програмова праця P.H. Куденгове-Калерґі “Панєвропа” (1923) [2]. На думку теоретика панєвропеїзму, єдиний порятунок континенту політичне й господарське об'єднання всіх держав від Польщі до Португалії у державну спілку. Ідеологічною засадою масштабного континентального єднання повинна бути політична демократія. Конкретним здійсненням панєвропеїзму мають бути “Злучені Європейські Держави”, як практичне розв'язання “європейського питання”.

Панконтинентальні змагання африканського, американського континентів є проявом політичного та національного пробудження й піднесення, отже їхньої молодості. Натомість в сучасній Європі ми є свідками чогось протилежного. Європа пережила свою політичну весну сто років тому. Сьогодні вона відчуває на собі тягар осені своєрідний Шпенглерівський присмерк Європи, пов' язаний з її переходом в стадію цивілізації. Проте ключовим полюсом європейської цивілізації є її довершена націогенія. Куденгове-Калерґі стверджує, що “...не народи Європи є спільними, але їхні політичні системи” [2]. Історичне завданням європейського континенту є пошук творчого синтезу між національним індивідуалізмом і континентальним інтеґризмом.

Свого межового виразу ідея панєвропеїзму набула в концепції Жана Тіріара ідеолога руху “Молода Європа”. Викладені в праці “Імперія 400 мільйонів чоловік: Європа” [10] ідеї “об'єднаної, могутньої, комунітаристської Європи . що протистоїть радянському і американському блокам”, стали основою ідеології національного європейського комунітаризму. Концепція держави централізованої і понаднаціональної, політичного, правового і духовного спадкоємця Римської імперії, яка б надавала всім мешканцям спільне європейське громадянство стала однією з ключових в доктрині панєвропеїзму.

Пошук духовних коренів європейської цивілізації дозволяє стверджувати, що духовно-культурна ідентичність Європи є синкретичною спадщиною елементів античного світу та культурних досягнень латинських, кельтських, германських і слов'янських народів. Європейська ідентичність також виявляється у спільності цінностей, що беруть початок у християнстві, котре було культурною домінантою епохи Середньовіччя. Тому релігія, зокрема християнство часто є визначальною цивілізаційною рисою європейців. Ігноруючи аналіз християнських категорій, неможливо всебічно розглянути європейську ідентичність.

В науковому дискурсі ХХ ст. стосовно феномену “європейськості” почали переважати геополітичні концепції. В їхньому руслі особливу увагу привертає феномен регіоналізації європейського простору і пов'язана з ним проблема регіональних інваріантів цивілізаційної ідентифікації. Найбільш суперечливим моментом в наукових дослідженнях останнього часу є проблема цивілізаційної тотожності Східної Європи, де перехрещуються політично-культурні впливи різних цивілізацій західноєвропейської, візантійської, православної. Множинність релігійних напрямків, котрі вплинули на формування народів Східної Європи католицизму, православ'я, протестантизму, дає підставу констатувати наявність східноєвропейського варіанту європейської ідентичності з рядом особливих рис та проявів.

Актуальність проблеми європейської ідентичності та необхідність її дослідження зумовлені низкою чинників. Перш за все, після розвалу колишнього “соціалістичного табору” майже всі європейські країни висловили бажання приєднатися до європейської співдружності народів і продовжити рухатися до єдиної Європи. Подруге, об'єднавчі процеси зустріли досить мляву підтримку населення старої Європи, і жодний проявів ентузіазму з приводу “європейського братерства” зафіксовано не було.

Панєвропеїзм це політична концепція, заснована на ідеї європейської інтеграції, та створення загальноєвропейських міждержавних об' єднань та органів. В історичному аспекті ідея єдиної Європи сягає своїми витоками ще в Середньовіччя. Спочатку ідея панєвропеїзму мала релігійний характер, тобто інтеграція повинна була відбутися під крилом християнської (католицької церкви). Згодом на перший план вийшли ідеї політичних та військових союзів, інтеграції задля забезпечення політичних та економічних інтересів. Остаточної концептуалізації ідея панєвропеїзму набуває в ХХ столітті, в фундаментальних працях Р. Куденхове-Калергі, А. Тріана, О. фон Габсбурга.

В основі панєвропеїзму лежать чотири основні принципи:

1) Принцип свободи. Серцем будь-якої політики є індивідуалізм. Проте його ціллю було надихати і допомагати людям у досягненні більшої свободи та відповідальності. Лише таким чином можна досягнути прав людини та громадянина, а також право всіх людей на самовизначення. Держава та суспільство повинні надати громадянину повноправність та здатність чинити вибір. З цим нерозривно пов'язана реалізація права народів на самовизначення. Для захисту свободи потрібно створити сильну, неподільну Європу.

2) Християнство це душа Європи, основа її культурного, духовного та соціального розвитку. Пан'європа дотримується християнського принципу гуманізму людська гідність походить від Бога, і ніхто це право не може відняти у людини. Лише пам'ятаючи про християнське коріння, Європа може досягнути віри в себе і перемогти завдяки позиції мирної та моральної сили в світі. Пан'європа відкидає всі нігілістичні та антирелігійні тенденції як потенційну загрозу Європі. Християнське мислення та дії є єдиною альтернативою до людиноненависницьких ідеологій марксизму, споживацького матеріалізму, ісламського фундаменталізму та інших віровчень. Майже два тисячоліття християнство визначало Європу. Тому якщо Європа не буде християнською, вона не буде Європою [9].

3) Соціальний принцип передбачає зобов'язаність кожного політика дотримуватись принципів справедливості та поваги до людської гідності.

4) Принцип європейськості пов'язаний з концепцією великої Європи, яка трактується як нація етнічних груп, держав і релігій, в якій право на батьківщину гарантоване всім європейцям. Європа це величезний культурний союз. Грецька мудрість, римське право та християнська віра є її спільною спадщиною [6].

Практичну реалізацію теоретичні постулати панєвропеїзму отримали в формах організації Європейського Союзу. Із входженням до Євросоюзу країн колишнього соціалістичного табору ідея панєвропеїзму набула нових інтерпретацій відповідно до регіональної специфіки. На противагу дихотомічному поділу в працях Мілана Кундери [3], Чеслава Мілоша [4] остаточно відбувається формування концепції Центральної Європи. В сфері польських політологічних та соціальних студій виникає концепція так званого “міжмор'я” регіону між Балтикою та Адріатикою і Чорним морем, котрий представлений країнами Східної Європи, які для збереження власної самобутності повинні максимально інтегруватись.

Становлення Європейського Союзу на засадах панєвропеїзму органічно передбачає формування європейської ідентичності в межах єдиного соціокультурного простору. Усвідомлення належності до європейської культури в гіпотетичному плані повинно стати превалюючим в ментальності населення Європи, синкретично поєднавшись з національною ідентичністю. На думку відомої польської дослідниці О. Гнатюк, “...чуття культурної спільноти може існувати над національними тожсамостями. Іноді оте чуття стає зверхнім щодо національної ідентичності. За приклад править чуття належності до спільної європейської культури” [1, с. 53]. В межах великих господарсько-політичних об'єднань в тому числі й європейського що обіймають споріднені або близькі між собою народи, людство може досягнути вищого щаблю свого розвитку, зберігаючи вільним свій національний поступ. Ключовий теоретичний постулат панєвропеїзму твердження, що ідеологічною засадою масштабного континентального єднання повинна бути політична демократія, став рушійним чинником прогресу європейської цивілізації.

Література

європоцентризм філософський культурний цивілізація

1. Гнатюк Оля. Прощання з імперією. Українські дискусії про ідентичність / Оля Гнатюк. К.: Критика, 2005. 524 с.

2. Куденхове-Калерги Р. Пан-Европа.

3. Кундера Милан. Трагедия Центральной Европы / Милан Кундера / Пер. с англ. А. Пустогаров. Нью-Йорк, 1984. 15 с.

4. Мілош Чеслав. Родинна Європа / Чеслав Мілош / пер. з польської Лідія Стефановська та Юрій Іздрик. Львів: Літопис, 2007. 390 с.

5. Орлова Т.В. Історія сучасного світу. XV-XXI ст. / Т. В. Орлова. К.: Вікар, 2008. 554 с.

6. Пан-Европейское движение [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www eu-online/info/publ/1-1-0-3

7. Радь Т. Феномен Європи в контексті західного розуміння історії: цивілізаційний вимір / Т. Радь. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zgroup.com.ua/article.php?articleid=3761

8. Сич О. Феномен європоцентризму: про причини та умови виникнення / О. Сич / Історична панорама збірник наукових праць (частина 2): збірник праць. Чернівці, 2009.200 с. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://politics.ellib.org.ua/pages4767.html

9. Троян В.С. Проблема європейської ідентичності в основних концепціях пан'європеїзму / В.С. Троян. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum /slv/2011_11/st64.pdf

10. Thiriart Jean. Un Empire de quatre cents millions d'hommes, l'Europe / Jean Thiriart. Paris: Avatar Editions, 2007.

Размещено на Allbest.ru