Суб’єкт-суб’єкт-об’єктні відносини соціальної новації

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

У самому визначенні терміну “новація” синтезований етимологічний підхід - суттєві відносини між винахідниками (новаторами) та суспільством представлені як суб'єкт-суб'єкт-об'єктні зв'язки. Де суб'єкт-суб'єктні зв'язки віддзеркалюють комунікацію між винахідниками (новаторами та інноваторами), а об'єктні характеризують системи, елементи системи, елементи відношень, на які спрямована новація.

Суб'єкт-суб'єктні відносини між винахідниками представлені, по більшості, такою комунікаційною дією, як управління - у формі переконання, що апелює не до підсвідомих мотивів, як, наприклад, при навіюванні, а до розуму і здорового глузду за допомогою логічно збудованої аргументації.

Об'єктні ж відносини є у вивченні елементів системи чи відношень, на які спрямована новація, організованих на основі гнучких концептуальних структур, що виправдано діалектикою об'єктних для суб'єкта стосунків в рамках постнеокласичної пізнавальної моделі: людина (новатор) в процесі пізнання новації знаходиться не поза об'єктом, що вивчається, а усередині нього.

У суспільстві відповідність між елементами системи, на які спрямована новація і її винахідниками може досягатися як на “фізичному”, так і на теоретичному рівнях. “Теоретичне” пізнання відрізняється від “фізичного” (застосування на практиці) перш за все тим, що в його процесі об' єкт сприймається не лише відчуттями або їх комплексом, але і виробляється співвідношення відчуттів з поняттями (знаками, символами), якими в суспільстві прийнято оцінювати дані відчуття у всьому їх відомому різноманітті і глибині. Таким чином, відбувається, так зване “вживления” новації у суспільство. Ці положення обумовлюють актуальність даної наукової розвідки.

Соціальна новація може бути основою, як покращення, вдосконалення та, навіть, виникнення життя, так і руйнування, революційної перебудови. Метою дослідження є аналіз міри проникнення соціальних новацій в соціальне життя через поняття міри життя.

М. Лепський вважає, що міра життя “безпосередньо пов'язана із способом, рівнем та якістю життя. Спосіб життя як режим та конфігурація ліній життя означає організацію життєвого шляху, визначає специфіку суб'єктивного розвитку. Динаміка розвитку відображується у рівні життя, відносній кількісній характеристиці життя порівняно з іншими суб'єктами життя, та у якості життя. Ці характеристики дозволяють оцінювати стан та динаміку розвитку суб'єкта життя... тобто є своєрідним зворотнім зв'язком задоволення суб'єкта на об'єктивних основах, у відображенні об'єктивних умов життя” [4, с.98-99]. Згідно із даним спостереженням можна сказати, що суб'єкти новації виробляють спосіб життя та намагаються наблизити його до бажаного рівня та якості. Така діяльність може бути свідомою чи несвідомою.

До проблем, пов'язаних з осмисленням новаційних та інноваційних процесів у своїх працях звертаються як вітчизняні, так і зарубіжні представники соціогуманітарного. Варто зауважити на праці вітчизняних авторів О. Оленіної, О. Сергеєвої, В. Федотова, О. Балабанов, В. Носков, А. Кальянов, а також російських - І. Ніколаєвої, К. Лісіна та інших.

Тож, звернемось до суб'єкту новаційного процесу на індивідному (особистісному) рівні. Що за людина є суб'єктом новації? Яка вона, чим живе, що спонукає її на новацію, звідки бере свої ідеї тощо?

В першу чергу варто констатувати факт, що людина-новатор і людина-інноватор - це абсолютно різні постаті, як за своїми сутнісними характеристиками, так відповідно, за роллю та місцем в суспільстві. Доведемо цю тезу.

Коли мова йде про особистісний рівень прояву суб'єктності в новаційному процесі, в першу чергу доведеться погодитись з тим, що мова йде про творчість як атрибутивну ознаку людини, найбільш потужний спосіб її самовираження. У певному сенсі - це спосіб існування людини, реалізація її сутнісних характеристик, внутрішнього потенціалу, прояв якого спонукається більше внутрішніми потребами в самоактуалізації, а не зовнішніми умовами. В новаційності та творчості людина в першу чергу шукає ствердження самої себе, всього власне людського в собі. Так, не дивлячись, що творчість більшою мірою спрямована назовні, в решті решт вона завжди звернена до самого творця. В цьому процесі сам суб'єкт творить своє “Я”, генерує свою власну самозміну [5,с.54].

З іншого боку, людина-інноватор - існує як та постать, що значною мірою взаємодіє з суспільством, не просто інтуїтивно вловлює потреби та тенденції суспільного розвитку, а оцінює конкретні потреби і дає новації широке соціальне життя і перспективу - активно її впроваджує. Інноватор - підприємець, який просуває та розповсюджує новації. Інноватор знаменує активний рівень взаємодії з суспільством. У взаємодії ж з новатором суспільство часто залишається стороннім, чужим, не відчуваючи допоки власного інтересу в новації.

Звернемось до аналізу суб'єкт-суб'єктної взаємодії новатора та інноватора як основної, первинної ланки новаційного процесу. Для успішного впровадження навіть найбільш геніального винаходу необхідною є узгоджена дія двох осіб: новатора та інноватора - тобто того, хто винаходить або відкриває, і того, хто комерціалізує, створює з новації ринковий продукт з метою отримання економічного ефекту. В рідких випадках одній особистості вдається поєднати в собі ці дві постаті, але це швидше випадковість, аніж закономірність.

Новатор та інноватор втілюють діалектичну єдність протилежностей: один генерує нові ідеї, а інший перетворює їх у нововведення. Новатор та інноватор нероздільні в межах соціальної взаємодії - для досягнення успіху винайти щось нове замало, необхідно проявити неординарні організаторські якості, силу волі та твердість характеру, бажання ризикувати, вміння брати на себе відповідальність інтуїтивне розуміння суспільних потреб та розуміння людської природи. Єдність обох цих постатей в новаційному процесі зовсім не гарантує паритету соціальних ролей при створенні нововведення - майже завжди інноватор є більш активним у своїй суб'єктності при взаємодії з суспільством оскільки володіє більшими соціальними навичками з часом витісняє новатора [9].

Щоб зробити наші роздуми більш предметними, відштовхнемось від прикладів взаємодії “новатор-інноватор” з реальної соціальної практики. Першим прикладом постане партнерство Стіва Джобса та Стіва Возняка в компанії Apple, що демонструє продуктивну взаємодію новатора та інноватора як окремих суб'єктів. Славу новатора Стіва Возняка неможливо порівняти зі славою інноватора Стіва Джобса, а ім'я Джефа-Раскіна (творця Macintosh) взагалі було нікому не відоме, в той час невідомо, як би склалась без його робіт доля найвідомішої компанії Apple.

Тут романтика творчості - новацій завершується і починається реальність інновацій - чисті закони бізнесу.

Ті новації, які можливо без С. Джобса так і залишились “німими” ідеями геніїв “заговорили” на зрозумілій для суспільства мові і назавжди змінили його обличчя, і спосіб життя, і спосіб мислення, тобто повністю трансформували соціальну сферу.

В історії можна навести багато феноменів суб'єкт-суб'єктного суміщення постаті новатора та інноватора в одній особистості. Так, до суттєвих світоглядних та соціальних трансформацій привела дизайнерська діяльність Коко Шанель ствердивши образ та, що значно важливіше, статус нової жінки ХХ століття. Всі зміни в сфері моди, які вона активно впроваджувала, здобуваючи і економічний ефект, соціальний вплив та успіх, кінцевим своїм результатом мали модернізацію соціальної ролі жінки через зміну її образу. суб'єктивний соціальний новація

Всі свої новації К. Шанель не просто висувала суспільству на спробу, вона використовувала безліч обхідних шляхів для того, щоб загал прийняв та оцінив її ідеї (від залучення кінозірок до дружби з політиками та відомим бізнесменами які своїм авторитетом, і своїми коштами постійно підтримували її ідеї). Вона постійно підкріплювала свою діяльність через залучення інших талановитих новаторів. Так, наприклад її найприбутковіший та найвідоміший витвір - парфуми Chanel № 5 не був створений особисто нею, але був нею обраний на свій смак, оформлений і запропонований з неперевершеним стилем. Активність, ініціативність, підприємливість її інноваторського таланту, вражала так само як нестандартність, креативність та яскравість її новацій них ідей [10, с.203].

Марта Геллхорн - американська письменниця, новеліст та кореспондент (ХХ століття) - розпочала традицію реалістичного висвітлення в пресі не світських скандалів, а реальних подій політичного та суспільного життя. Перші її доповіді торкались впливу Великої депресії на робітничі родини в США, пізніше вона їде до Іспанії з Е. Хемінгуеєм, щоб актуально висвітлювати останні події громадянської війни у 1937 році. Вона стала однією з найвидатніших світових військових кореспондентів практично відкривши цей напрям, була однією з перших, хто ввійшов у концтабір Дахау після звільнення. Вона, її діяльність та її принципи правдивого викладення подій світового значення стали еталоном для багатьох військових кореспондентів [1, с.26-27].

Рейчел Луїз Карсон (ХХ століття) стала засновником сучасного екологічного руху. Наприкінці 1950-х років вона написала книгу “Мовчазна весна”, в якій розкрила прямий зв'язок між пестицидами та масовою гибеллю птахів: потужна хімічна речовина стала причиною потоншання яєчної шкарлупи та збільшення смертності популяцій. Не дивлячись на численні переслідування Карсон, вона добилась введення Конгресом США загальнонаціональної заборони пестицидів [11,с.17].

Поза всяким сумнівом, суспільство було б інакшим без винаходів Томаса Едісона, який незрівнянним новаторським способом наповнив світ численними пристроями. Проте, навіть вони не всі дійшли до нас. Перший патент Т. Едісон отримав у віці 22 років, останній же патент Т. Едісона з'являється на його рахунку вже після його смерті у 1933 році. Всього Т. Едісон винайшов та запантував 1093 пристрої у США і 1200 в інших країнах. Біографи відмічають, що Т. Едісон реєстрував новий патент кожні два тижні протягом всього свого трудового життя. Така новаторська ініціативність та винахідницька активність не спостерігалась навіть у Apple. І хоч багато винаходів Т. Едісона не були унікальними і він постійно судився з іншими інженерами щодо авторського права, маркетингові та підприємницькі таланти та навички Т. Едісона, його вміння впливати на людей та розуміти їх були унікальними. Т. Едісона пам'ятають завдяки його основним винаходам, яким він зміг надати значного суспільного резонансу та власноруч перетворити на вигідні економічні проекти: електричні лампи, акумуляторні батареї, запис звуку, телеграфи та телефони тощо.

Тож, своєму часу - свої винаходи та свої винахідники.

Відповідно, третій варіант суб'єкт-суб'єктної взаємодії, коли новатори та новації, не були “розкриті” для суспільства іншими інноваторами, а самі новатори на це були неспроможні, і так і закінчили своє існування не розкривши свого потенціалу, не змінивши жодної сфери суспільної життєдіяльності. Можна навести приклади багатьох, які не отримали повного визнання сучасниками, і навіть сьогодні не всі їх ідеї повно сприйняті суспільством, а носять бирку “чудацтв”.

Ісидора Дункан - американська танцівниця-новатор, засновниця “вільного танцю”. Розробляла танцювальну систему і пластику, яку сама пов'язувала з давньогрецьким танцем. В професійній сфері її прагнення йшли набагато далі аніж просте вдосконалення виконавчого мистецтва. Вона, як і її однодумці, мріяла про створення “нової людини”, для якої танець буде більш ніж природною справою. Особливий вплив на новаторські ідеї І. Дункан справила філософія Ф. Ніцше, у відповідь на яку вона написала книгу “Танець майбутнього”. Як і Заратустра у Ф. Ніцше, люди, описані І. Дункан вбачали у собі пророків майбутнього. Дункан писала, що нова жінка вийде на новий інтелектуально-фізичний рівень, підкреслювала, що танець має бути природним продовженням людського руху, відображати емоції і характер виконавця, імпульсом для появи танцю має бут мова душі. Вона виступала проти конвенційності балетного театру, традиційного академічного балету, вважаючи його закріпаченим, кісним, повним умовностей не тільки по суті, але й ззовні - першою вона відмовилась від корсету та виступала у туніці на кшталт давньогрецької. Варто зауважити, що будучи за своїми світоглядними новаторськими настановами І. Дункан була хоч і яскравою, видатною, проте типовою представницею модерної богемної еліти з провідною для того часу ідеєю через створення масової культури у найкращому сенсі цього словосполучення піднести та розкріпачити сучасну людину.

Її рух вільного, ритмопластичного танцю був спрямований в першу чергу на зміну світогляду та трансформацію суспільства, зміну стану жінки: перетворення її на власницю найвеличнішого розуму у найвільнішому тілі. Цей рух мав послідовників і в його межах були створені школи танцю і Європі, і в США, і в Росії, проте танець такого роду не став новою філософією життя, не створив нової жінки, не трансформував суспільство, не тільки не витіснив балетний театр, а навіть альтернативою академічному балету зміг стати тільки наприкінці ХХ століття. Тож, жодний з представників цього руху не зміг належним чином піднести новацію суспільству, чи просто не вловив принципову неготовність суспільства до прийняття новації такого ґатунку [3,с.215].

З іншого боку можна звернутись до наукової сфери та роздивитись постать новатора в сфері педагогіки та виховання А. Макаренка. Його наукова творчість невіддільна від процесу створення нової педагогіки, а його педагогічний досвід справедливо називають новаторським. Разом зі своїми однодумцями А. Макаренка послідовно здійснював і шукав кращі методи розв'язання принципів народної освіти: о обов'язкова загальна середня освіта для всього молодого покоління (у комуні ім. Ф. Е. Дзержинського це завдання в основному було виконано на початку 30-х рр.); поєднання навчання з продуктивною працею (згадаємо завод ФЕД); всебічний розвиток самодіяльності учнів (практика загальних зборів, ради командирів, громадських організацій).

А. Макаренко пішов значно далі своїх сучасників, зробивши видатне відкриття головного методу виховання - відкриття ідеї виховуючого колективу. На його думку, колектив з об'єкта виховних зусиль педагога перетворюється в суб'єкт організації виховного процесу. Ця концепція стала ключем для розв'язання питання про механізм виховання колективом, показала реальність досягнення виховної мети і дозволила реалізувати програмування виховного процесу. Теорія виховуючого колективу забезпечила науковий підхід до проблеми педагогічної майстерності і методики виховання в цілому. Практична реалізація ідей виховуючого колективу сприяла вирішенню проблем теорії моралі, учнівського самоуправління, свідомої дисципліни, клубної творчої діяльності тощо. А. Макаренко при житті не отримав визнання з боку більшості науковців-педагогів. Потрібен був час для такого визнання, хоч можна сказати, що і сьогодні це відкриття досі не оцінене як слід [8,с.6].

Можна було б навести довгий і численний список новаторів різних історичних епох та різних сфер діяльності (Г. Галілей, Н. Копернік, В. Ван-Гог, К. Клодель, Б. Брехт, М.Л. Кінг, А. Модільяні, М. Гумільов та багато інших), їх долі складались більш чи менш вдало, проте всіх їх об'єднує одне: їх новації: ідеї, твори мистецтва, технічні винаходи - всі з тієї чи іншої причини не здобули повноцінного суспільного відгуку: не були належно представлені, розминулись з нагальним суспільним запитом або просто випередили його на кілька десятків років.

З наведеного аналізу історичних прикладів можна виділити такі типи новаційної взаємодії:

1) діяльність інноватора як соціальний запит на новацію;

2) двостороннє партнерство новатора та інноватора;

3) поєднання новаторства та інноваційності в одному суб'єкті;

4) діяльність новатора без інноватора.

Також проаналізовані історичні приклади суб'єкт-суб'єктної взаємодії новатора та інноватора дозволяють дійти наступних висновків.

Варто виокремлювати особливості даної взаємодії за сферами діяльності (художня, технічна, суспільна тощо). Так, новаторство саме по собі як оригінальна творча діяльність без активного, комерційного або просто цілеспрямованого впровадження чи розповсюдження є прерогативою сфери мистецтва та художньої сфери. І це природно, адже художній твір не передбачає і не потребує впровадження та популяризації, це його девальвує, а має бути сприйнятий сам по собі, адже в цьому проявляється міра цінності твору.

Найбільш яскраво суб'єкт-суб'єктна взаємодія новатора та інноватора проявляється в сфері комерціалізації винаходів (не обов'язково технічного характеру), пристроїв, способів дій, що мають перенести людське життя (роботу, дозвілля тощо) на якісно інший рівень. Метою їх впровадження та масового розповсюдження є отримання прибутку - тобто ці новації за своєю спрямованістю безпосереднє відношення мають до сфери бізнесу.

До цього в якості коментаря варто зазначити, що будь-яка новація врешті решт створює соціальний ефект того чи іншого масштабу.

Можна сказати, що інноватор - це екстравертований тип винахідника-творця, на відміну від новатора - інтравертованого типу винахідника-творця. В такому випадку сполучення новатора-інноватора в одній особі з точки зору особистісних якостей демонструє нам випадки амброверсії.

Тож, інноватор як суб'єкт - це голос новатора, його явлення, його “контакт” із соціальним середовищем, його презентація. У поодиноких випадках новатор здатний до само презентації - тоді ці постаті поєднуються.

Підсумуємо нашу наукову розвідку та зазначимо на подальші перспективи досліджень. Новатор виконує наступні функції: створює нове, прибирає віджиле, виводить традицію на якісно новий рівень, репрезентує об'єктивні закони та закономірності, діє з метою задоволення об'єктивних і соціальних потреб, покращення міри життя.

Інноватор завжди орієнтований на соціальні новації та виконує наступні функції: може здійснювати соціальний запит на вироблення новації, вводить новацію в соціальне життя, обмінює новації, розподіляє новації, впроваджує їх в широке виробництво та продає.

Тож, перспективою подальших досліджень є аналіз діалектичної єдності протилежностей, яку втілюють новатор та інноватор втілюють: один генерує нові ідеї, а інший перетворює їх у нововведення. Новатор та інноватор нероздільні в межах соціальної взаємодії. Їх взаємодія також може бути позитивною або негативною, що також має підлягати додатковому аналізу для розуміння та практичного вдосконалення процесів соціального розвитку.

Література

1. Вульф В. Великие женщины ХХ века / Вульф В. , Чеботарь С. - М.: Яуза, Эксмо, 2009. - 752 с.

2. Герасимов Г.И. Инновации в образовании: сущность и социальные механизмы / Г.И. Герасимов, Илюхина Л.В. - Ростов-на-Дону: НМД “Логос”, 1999. - 136 с.

3. Курт П. Айседора. Неистовый танец жизни [Isadora. A SensationalLife] / П. Курт. - М.: Изд-воЭксмо, 2002. - 768 с.

4. Лепський М.А. Взаємозв'язок оптимізму та песимізму: проблема соціальної перспективи.

5. Новикова Н.В. Инновации как субъекивировання форма изменений / Н.В. Новикова, А.И. Фесенко // Личность как субъект инноваций: сборник научных трудов. - Чебоксары: НИИ педагогики и психологи, 2010. - 200 с.

6. Проценко А.А. Новации и инновации как ценностные приоритеты современной предпринимательской деятельности.

7. Роджерс К.Р. Становление человека / К.Р. Роджерс; Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1994. - 478 с.

8. Русские писатели. XX век. Биобиблиографический словарь. В двух частях. Часть 2: М-Я / Сост. Николаев П. - М.: Просвещение, 1998.

9. Черняк Л. Новатор и инноватор: две стороны медали [Електронний ресурс] / Л. Черняк // Открытые системы. - 2012. - №» 3. - Режим доступу:http://www.osp.ru/os/2012/03/13015162/

10. Шанель Коко Шанель. Жизнь, рассказанная ею самой / пер. с фр. Н. Павлищевой. - М.: Яуза-пресс, 2011. - 312 с.

11. Walsh B. How Silent Spring Became the First Shot in the War

12. Over the Environment // TIME. - Режим доступу: http://science.time.com/2012/09/25/how-silent-spring-became-the-first-shot-in-the-war-over-the-environment/