Інформаційне суспільство як транслятор інформаційної культури: філософський аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Досліджуючи сучасне суспільство, різні автори характеризують його нову стадію розвитку як перехід в світ "технологічної культури” А. Барцель [4]; точку "біфуркації” Е. Ласло [28], перед "третьою хвилею” - А. Тоффлер [44], "новий цикл цивілізаційного розвитку” людства В.С. Степін тощо, але найбільш поширеним є визначення сучасного суспільства як інформаційного суспільства. Філософами, соціологами, культурологами (Д. Белл, В.П. Зінченко, М. Кастельс, O.П. Кивлюк, Л.Ф. Кузнецова, Е. Ласло, P. Опенгеймер, І.Р. Пригожин, А.І. Ракитов, А. Тоффлер, А.Д. Урсул та ін.) детально розглядається сучасна соціокультурна ситуація, розкривається історія становлення суспільства нового типу, виділяються його особливості та основні риси.

При розгляді концепції інформаційного суспільства Д. Белл, В.Я. Інозємцев, Д. Рісмен та інші характеризують сучасне суспільство як інформаційне, в якому в економіці пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг; підвищення якості життя більшою мірою залежить від досягнень наукового знання, проведення наукових досліджень, підвищення якості системи освіти; інтелігенція і клас технічних фахівців "білих комірців” стали основною професійною групою; як пріоритетна цінність розглядається задоволення не матеріальних потреб (споживання товарів), а культурних і освітніх; визначальним компонентом структури економіки є не традиційні капіталомісткі і трудомісткі індустріальні галузі, а наукоємні, інформаційноємні інноваційні (high Тес); переважним чинником влади стає не матеріальна власність, а доступ до інформації, освіти, підвищення кваліфікації; пріоритетним джерелом прибутку є не індустріальне виробництво та енергетичні ресурси, а інформація, знання і наукоємкі технології тощо. А. Барцель, Зб. Бжесинський, Л.Ф. Кузнецова, М.А. Розов, В.С. Степін та ін. визначають сучасне суспільство як суспільство, характерною межею якого є швидка зміна техніки і технологій за рахунок систематичного використання наукових знань.

В.С. Степін і Л.Ф. Кузнецова відзначають, що успіхи техногенної цивілізації в розвитку науки, техніко-технологічних інноваціях, у поліпшенні якості життя людей, у її звитяжній ході по всій планеті породили уявлення, що саме вона є магістральним шляхом розвитку людства. Ще п'ятдесят років потому мало хто вважав, що сама лінія техногенного прогресу і її система цінностей призведуть людство до критичних рубежів, що резерви цивілізаційного розвитку цього типу можуть бути вичерпані. Це виявилося тільки в другій половині XX сторіччя, коли найглибші глобальні кризи змусили критично подивитися на колишні ідеали прогресу.

Розвиток глобальних криз в сучасному суспільстві пов'язаний з домінуванням в ньому технократичних поглядів, технократичного мислення. На думку В.П. Зінченка, технократичне мислення не є невід'ємною межею представників науки взагалі і технічного знання зокрема. Воно може бути властиве і політичному діячеві, і представникові мистецтва, і гуманітарію. Технократичне мислення це світогляд, істотними рисами якого є примат засобу над метою, цілі над сенсом і загальнолюдськими інтересами, сенсу над буттям і реальностями сучасного світу, техніки (у тому числі і психотехніки) над людиною і її цінностями. Технократичне мислення це Розум, якому чужі Розум і Мудрість. Для технократичного мислення не існує категорій моральності, совісті, людського переживання і гідності.

Людство тривалий час намагалося не гармонійно співіснувати з природою, а пристосувати природу до потреб технократичного суспільства, "поправити природу технікою”, що призвело до глобальної екологічної кризи на планеті. Серед безлічі планованих людством технічних рішень без продуманої гуманітарної експертизи (Р.М. Петрунева, В.М. Симонов та ін.) робляться і спроби "поправити” технікою людину (імплантація мікрочіпів у людський організм з метою його вдосконалення, заміна технічними пристроями хворих органів тощо), що може призвести до втрати людиною її людської суті.

Представники антисцієнтичних течій, що покладають на науку і її технологічні застосування відповідальність за наростаючі глобальні проблеми, ставлять під сумнів традиційні для сучасного суспільства цінності науки, наукової раціональності, науково-технічного прогресу. Проте пошук вирішення глобальних проблем необхідно пов'язувати не з відходом від науки і її технологічних застосувань, а з відмовою від технократичного мислення, зміною типу наукової раціональності, виявленням нових форм взаємодії науки з сферою культури; необхідністю гуманізації науково-технічного розвитку, додання йому людського вимірювання; необхідністю єдності гуманітарного і природничонаукового пізнання; можливістю нового синтезу науки і моральності [19; 20; 31].

І. Прігожин вважає, що це призводить до встановлення інших форм взаємодії людини і навколишнього світу, відмінних від технократичних, коли на зміну панування монологу приходить діалог, починають формуватися аксіологічні й етичні принципи, які регулюють відносини не тільки між людьми, але й між ними і природними процесами, що раніше було характерне лише для гуманітарного знання.

В основі концепції інформаційного суспільства лежать уявлення про зміну в сучасному суспільстві значущості інформації, інформаційних процесів і знань. Цю зміну можна простежити при аналізі інформаційних революцій в суспільстві, під якими розуміється реформування суспільних відносин внаслідок появи сучасних технологій обробки інформації. Перша революція пов'язана з винаходом писемності можливістю передавати інформацію між людьми і знання від покоління до покоління; друга з винаходом книгодрукування і виникненням нової культури передачі інформації від покоління до покоління; третя з освоєнням електрики і розробкою кардинально нових технологій передачі інформації (телеграф, телефон, радіо), здатних оперативно передавати і нагромаджувати інформацію у великих обсягах; четверта з винаходом мікропроцесорної технології, з появою персонального комп'ютера, комп'ютерних мереж і електронних комунікацій. За своєю масштабністю і наслідками вона у багато разів перевершує промислову революцію XIX ст. і науковотехнічну революцію середини XX ст.

Низка вчених Р. Катц, М. Маклюен, Ф. Махлуп, Й. Масуда, М. Порат, Т. Стоуньер, Т. Умесао та інші визначають інформаційне суспільство як суспільство, в якому виробництво інформаційного, а не енерго і матеріального продукту стане рушійною силою розвитку суспільства; будь-який продукт стане більш “інформаційноємним” (тобто що містить у своїй вартості вищу частку інновацій, дизайну, маркетингу, телекомунікацій, обробки інформації тощо); використання інформаційно-комунікаційних технологій дасть людині доступ до надійних джерел інформації, позбавить її від рутинної роботи, забезпечить високий рівень автоматизації виробництва.

З кінця 60-х років XX ст. різко почала зростати частка тих галузей, які були безпосередньо пов'язані з виробництвом і використанням інформації і знань. Вони отримали назву “Knowledge industries”, що швидко поширилася, індустрії інформації і знань. Їхня бурхлива експансія, що продовжується і нині, радикально змінила структуру суспільного виробництва. Інформація і знання, що розуміються не як субстанція, втілена у виробничих процесах або засобах виробництва, а вже як безпосередня продуктивна сила, стали найважливішим чинником розвитку сучасного суспільства. Вже зараз в економічно розвинених країнах переважна більшість людей зайнята не у сфері “людина об'єкт” (промисловість), а у сфері “людина знак” (від фінансової сфери і юриспруденції до створення комп'ютерних програм) і “людина образ” (від оформлювача товарів, художника і актора до дизайнера веб-сайту в Інтернеті). Так, в США (за матеріалами щорічного звіту економічного розвитку за 1998 р.) більше 60% працездатного населення було зайнято в інформаційній сфері, в сільському господарстві тільки 3% і близько 13% в промисловості.

На думку дослідників (М. Кастельс, К.К. Колін, А.І. Ракитов, А.Д. Урсул та ін.), інформаційна революція, що продовжується з середини XX ст., охоплює сьогодні всі сфери не тільки виробничої, але й соціальної діяльності людини формується інформаційна єдність всієї людської цивілізації, реалізується вільний доступ кожної людини до всіх інформаційних ресурсів, превалюють гуманістичні принципи управління суспільством, засновані на прозорості влади, загальному доступі до інформації, демократичності ухвалення суспільних рішень.

Інформація в сучасному суспільстві “пронизує” не тільки державу, бізнес, безпосередньо виробництво, сферу послуг, але і побут, і стиль життя. Із зростанням ролі інформації, яка лежить в основі розвитку та існування інформаційного суспільства, пов'язано багато радикальних науково-технічних, економічних і соціальних змін, істотну модернізацію звичайних умов життя людей, їх інформаційно-педагогічну діяльність, побут і відпочинок тощо. Тенденції і темпи розвитку цих змін переконливо свідчать про те, що XXI ст. буде століттям інформації, якому властива взаємодія як з духовним, так і з матеріальним світом людини. З одного боку, інформація формує матеріальне середовище життя людини, виступаючи в ролі інноваційних технологій в різних сферах суспільства тощо; з другого вона виступає основним засобом міжособистісних взаємин, взаємодій, постійно виникаючи, видозмінюючись і трансформуючись у процесі переходу від однієї людини до іншої. Інакше кажучи, інформація одночасно визначає і соціально-культурне життя людини, і його матеріальне буття в інформаційному суспільстві.

Пріоритетність ролі інформації і інформаційних процесів розглядається дослідниками як важлива особливість у становленні сучасного суспільства, що обумовлене процесами глобальної комп'ютеризації та інформатизації різних сфер діяльності суспільства і людини. Під комп'ютеризацією суспільства розумітимемо процес розвитку комп'ютерної технічної бази суспільства, що забезпечує зберігання, передачу і переробку інформації, а під інформатизацією суспільства організований процес інтеграції інформаційних технологій у всі сфери діяльності суспільства і створення оптимальних умов для задоволення інформаційних потреб і реалізації на основі інформаційно-комунікаційних технологій прав громадян, організацій, органів державної влади тощо. Таким чином, ці два процеси тісно пов'язані один з одним, але “інформатизація суспільства” є ширшим поняттям, ніж “комп'ютеризація суспільства”.

Процеси комп'ютеризації й інформатизації відіграють основоположну роль у становленні інформаційного суспільства, коли головним об'єктом управління стають не матеріальні об'єкти, а символи, ідеї, образи, інтелект, знання; коли більшість тих, що працюють, зайняті виробництвом, зберіганням, переробкою і реалізацією інформації, особливо вищої її форми знань. З поняттям інформаційного суспільства пов'язані поняття інформаційних ресурсів суспільства та інформаційного середовища (інформаційного простору). Інформаційне середовище суспільства (або простір) розуміється нами як середовище створення, розповсюдження і використання інформаційних ресурсів суспільства (інформаційно-комунікаційних технологій, мереж, засобів масової інформації, довідково-пошукових систем, системи освіти загалом тощо).

Інформація, знання і кваліфікація суб'єкта стають головними чинниками влади та управління в інформаційному суспільстві, а інформаційні процеси однією з найважливіших складових життєдіяльності людини і суспільства.

Інформаційне суспільство характеризується глобалізацією процесів і явищ (А.П. Ліферов, З. Бауман, М. Кастельс та ін.), яка формує єдиний світ, єдиний інформаційний простір, сприяє взаємопроникненню культур. Формування глобальних інформаційних мереж і систем відкриває можливості об'єднати інформаційні ресурси людської цивілізації і забезпечити доступ до них будь-якій людині.

Формування глобальних інформаційних мереж визначає також зміну колишньої стратифікованої структури інформаційного суспільства мережевою структурою. Так, М. Кастельс підкреслює, що він йменує сучасне суспільство мережевим, оскільки воно створено мережами виробництва, влади і досвіду, які утворюють культуру віртуальності в глобальних потоках, що перетинає час і простір. Не всі соціальні вимірювання і інститути слідують логіці мережевого суспільства, подібно до того, як індустріальні суспільства протягом довгого часу включали численні передіндустріальні форми людського існування. Але всі суспільства інформаційної епохи з різною інтенсивністю пронизані повсюдною логікою мережевого суспільства, чия динамічна експансія поступово абсорбує і підпорядковує передіснуючі соціальні форми [23, с. 505].

Інформаційні ресурси надали можливість різко підсилити інструментальні, технологічні та інтелектуальні можливості людини в інформаційному суспільстві, проте вони містять у собі як нові переваги, так і нові загрози; “виявилася радикальна невідповідність людського буття і глобального характеру доступних людині і суспільству інструментальних засобів пізнання і перетворення світу” [24, с. 8]. В інформаційному суспільстві зростає роль окремої особистості, що обумовлює нове розуміння сутності людини, її місця у Всесвіті, її інтегральної природи: людина розглядається як “мікрокосм” [30], як цілісна особистість, що реалізовує свій творчий потенціал у взаємодії з природою, суспільством та іншими людьми. Визначальними в цій тезі починають виступати уявлення про органічну включеність людини в єдиний прогресуючий Всесвіт і відповідності людини як результату космічної еволюції, породжуючи її світу. На цій основі виникає ідея відповідальності людини за цілісний світ, в який вона включена як його невід'ємна частина, а також відбувається усвідомлення людиною можливості реалізувати свій потенціал в системі відносин з іншими елементами системи ідеї коеволюції космізму і ноосферного мислення [8; 8; 30; 32; 33; 40].

Пріоритетність інформаційних процесів в сучасному суспільстві визначає розширення поля культури; трансформуються риси традиційних видів культур, змінюється, наприклад, комунікативна культура: спілкування в інформаційному суспільстві може будуватися в принципово інших формах особистісних і професійних зв'язків за допомогою телекомунікацій, тобто без особистої присутності, але в режимі діалогу або полілогу. Виникають нові напрями культури, пов'язані з уміннями цілеспрямовано працювати з інформацією, використовувати її, обробляти, зберігати і передавати, оцінювати та інтерпретувати, наприклад, екранна, мережева, інформаційна культури тощо.

Інформаційне суспільство визначає нова зовнішність науки, змінює її статус [7; 8], що виявляється в інтенсивному використанні наукових знань в різних сферах людської діяльності; зміні характеру наукової діяльності, пов'язаного з революцією в засобах отримання, зберігання інформації і знань; розгляді науки як елемента культури, що взаємопов'язаний і взаємодіє зі всіма іншими її елементами, розвитку науки в культурно-історичному контексті; гуманітаризації науки, переосмисленні її ролі і місця в розвитку людства; у цілісності наукового знання (формування єдиної наукової картини світу, фундаменталізація, інтеграція наукового знання, відхід від вузької дисциплінарності тощо).

Розуміння єдності і цілісності інформаційних процесів у технічних системах, природі і суспільстві лежить в основі подальшого зближення природничонаукового і гуманітарного знання, природничонаукової і гуманітарної культур загалом. Підставою єдності цих знань є єдність світу, єдність процесу пізнання, єдність всіх форм людського досвіду; цілісність культури; принципова “проникність” форм і методів пізнання; міждисциплінарні і трансдисциплінарні зв'язки, що визначають специфіку культурних взаємозв'язків сучасного світу інформаційну культуру. Єднання природничонаукової і гуманітарної думки відображалося ще в ідеях російського космізму, російській філософській традиції [8; 40].

Наукова картина світу завжди “втілює світоглядний статус науки”. Л.В. Кузнецова відзначає, що наразі цей статус виявляється у зв'язку з включенням наукової картини світу у вирішення проблеми пошуку стратегій виживання людства в умовах кризи техногенної цивілізації і пошуку подальших шляхів її розвитку. Ці пошуки нових світоглядних орієнтації ведуться не тільки у філософії, але і в сферах культури (мистецтві, релігії та ін.). Їх взаємний вплив сприяє прискоренню процесу формування нових сенсів універсальної культури інформаційної, а відповідно і нової системи ціннісних пріоритетів, що припускають вироблення нестандартних стратегій людської життєдіяльності. Насамперед, нові ціннісні орієнтації активно включаються в систему філософсько-світоглядних підстав науки.

Окремі вчені (Белл Деніал І.І. Мазур, О.Н. Козлова, С.Н. Глазачев, А.Д. Урсул, [30; 45; 1]) виділяють тенденцію, що характеризує сучасний етап становлення інформаційного суспільства, зростання невизначеності, що виявляється в дисбалансі функціонування соціальних структур; відсутності чітко певних ідеалів і цілей людства; кризі раціональної свідомості; у ряді погроз, яким людству поки важко протистояти внаслідок їх несвідомості, фрагментації, прискореного темпу технологічних, виробничих і культурних змін складного нелінійного характеру.

Подолання невизначеності можливе з перебудовою пізнання в інформаційному суспільстві, зміною характеру пізнавальної діяльності нової типології наукової раціональності, заснованої на відмінності в інтерпретації відносин суб'єкта, що пізнає, і досліджуваного об'єкта (системи): класичний, неокласичний, постнеокласичний типи наукової раціональності і нова еволюційно-синергетична парадигма, що визначає стиль мислення. Л.А. Бордонська відзначає, що для процесу наукового пізнання на сучасному етапі розвитку суспільства характерні: “...

а) єдність процесів пізнання, єдність методів наукового пізнання: б) гнучкість і багатогранність мислення; в) співвідношення емоційно-плотського, наочно-образного, формально-логічного і інтуїтивного мислення на різних етапах пізнання; г) взаємодія і взаємозв'язок лівої і правої півкуль в пізнанні і осмисленні світу; д) нові підходи до проблеми розуміння; е) осмислення різних типів наукової раціональності і перехід від класичного до неокласичного і постнеокласичного типу; ж) інтеграційно-проблемний підхід в пізнанні і реалізації всіх напрямів діяльності людини і людства; з) еволюційно-синергетична парадигма як новий стиль мислення, що розглядає світ і процеси в світі з позицій розвитку (самоорганізації) відкритих диспативних систем; еволюційно-синергетичний підхід, що дає змогу з інших позицій подивитися на розвиток живих і неживих систем, людини і суспільства (нелінійні процеси, альтернативні шляхи розвитку тощо)” [7, с. 35]. інформаційний соціальний світоглядний

Руйнування колишніх стереотипів мислення, “інтелектуальних табу” (страх перед складним; негативне ставлення до нестабільності, невизначеності, хаосу тощо) вчені пов'язують із становленням системно-інформаційного, еволюційно-синергетичного підходів. Кібернетика, інформатика і системний аналіз наразі передають естафету синергетиці, яка “намагається асоціювати методологію всіх попередніх течій”. Основи синергетичного бачення світу закладені в роботах таких дослідників, як Ю. Клімонтовіч, С. Курдюмов, Б. Мандельброт, Л. Мандельштам, І. Пригожин, А. Пумнкаре, Г. Хакен та інші. Синергетика має справу з особливими складними, так званими відкритими дисипативними системами, які пропускають через себе енергію, речовину, інформацію, знаходяться в стані, далекому від рівноваги, за рахунок внутрішніх сил здібні до самоорганізації.

Сфера використання синергетики вибуховим чином розширюється, проникаючи у всі галузі науки, культури, освіти, радикально змінює наше бачення світу і є основою нової методології пізнання. Синергетика може бути використана як основа міждисциплінарного синтезу знань, як основа для діалогу представників природничонаукової і гуманітарної сфер, для крос-дисциплінарної комунікації, діалогу і синтезу науки і мистецтва, діалогу науки і релігії, Заходу і Сходу (західного і східного світобачення).

Зміна статусу науки в інформаційному суспільстві обумовлена також розвитком методології міждисциплінарних досліджень, яка орієнтована на горизонтальний трансдисциплінарний зв'язок реальності (Е. Ласло) на відміну від вертикального причинно-наслідкового зв'язку дисциплінарної методології. Дисциплінарний підхід, вирішуючи конкретну задачу, що виникла в історичному контексті розвитку предмета, добирає методи із сталого інструментарію ... прямо протиставлений міждисциплінарний підхід, коли під даний універсальний метод шукаються завдання, що ефективно вирішуються їм в найрізноманітніших сферах людської діяльності.

В інформаційному суспільстві змінюється роль освіти (рис. 1), вона стає пріоритетною цінністю суспільства, що обумовлене зростанням інформаційних потоків, постійним оновленням знань, необхідністю безперервної освіти впродовж всього життя людини.

Рис. 1. Специфіка сучасного етапу розвитку інформаційного суспільства