Концепт громади: міждисциплінарний та соціально-філософський контекст

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернігівський державний інститут економіки та управління

Концепт громади: міждисциплінарний ТА СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ КОНТЕКСТ

Сила В.Г. аспірант кафедри

гуманітарних дисциплін

Анотація

громада соціальний філософський концепт

Висвітлено результати аналізу специфіки тлумачення поняття “громада" в сучасному суспільствознавстві, розкрито його методологічний потенціал як інструменту побудови соціально-філософських теоретичних конструктів. Феномен громади знаходить свій вияв на практичному рівні як соціально-історичне формування, сучасна форма соціального буття та самоорганізації людей, навколо якої вибудовується соціальне життя індивіда. На теоретичному рівні громада розглядається як семантико-символічний світоглядний конструкт, архетип ідеальної моделі взаємодії людей, що має духовно-екзистенційні засади. Концепт “громада" в сучасних умовах стає ефективним репрезентантом соціального в усій його складності, суперечливості і цілісності.

Ключові слова: громада, громадянське суспільство, соціальна спільнота.

Annotation

Syla V. Hr., PhD student of the Humanitarian Disciplines Department, Chernihiv State Institute of Economy and Management

The Concept of Community: an Interdisciplinary and Socio-Philosophical Context

The results of the analysis of the specific interpretation of the term “community” in contemporary social science are presented in the article. “Community” concept's potential as a methodological tool for building socio-philosophical theoretical constructs is revealed. Community phenomenon is manifested at a practical level as a socio-historical formation of the modern form of social life and self-organization of people, which is built around the social life of the individual. Theoretically community is seen as a semantic and symbolic ideological construct, the archetype of an ideal model of interaction between people is spiritual and existential principles. The concept of “community” in modern terms becomes an effective representative of the social in all its complexity, inconsistency and integrity.

Keywords: community, civil society, social community.

Аннотация

Сила В. Г., аспирант кафедры гуманитарных дисциплин, Черниговский государственный институт экономики и управления

Концепт сообщества: междисциплинарный и социально-философский контекст

Освещены результаты анализа специфики толкования понятия “сообщество” в современном обществознании, раскрыто его методологический потенциал как инструмента построения социально--философских теоретических конструктов. Феномен сообщества проявляется на практическом уровне как социально-историческая формация, современная форма социального бытия и самоорганизации людей, вокруг которой строится социальная жизнь индивида. На теоретическом уровне сообщество рассматривается как семантико-- символичный мировоззренческий конструкт, архетип идеальной модели взаимодействия людей, имеющий духовно--экзистенциальные основы. Концепт “сообщество” становится эффективным репрезентантом социального во всей его сложности, противоречивости и целостности.

Ключевые слова: сообщество, гражданское общество, социальная общность.

Виклад основного матеріалу

Початок другого десятиліття ХХІ ст. засвідчив, що актуальні питання суспільної трансформації України все ще залишаються невирішеними. Більше того, українське суспільство опинилося перед новими проблемами, від подолання яких залежить його подальша доля. Мова йде про невизначеність стратегій суспільного поступу, загрозу суспільного розколу, повільний розвиток громадянського суспільства та інші труднощі, які перешкоджають курсу України на демократизацію.

Аналіз характеру суспільних трансформацій сучасної України потребує розробки нових концептів, здатних здійснити їх всебічну теоретичну репрезентацію. До таких належить концепт громади, який визначає соціальну картину життя як у плані його конституювання, так і в аспекті його концептуалізації. Тема громади виступає новітнім ефективним епістемологічним полем відтворення та конструювання складних процесів соціальної реальності, “створює одну із важливих передумов для розуміння динаміки соціальності і побудови динамічних онтологій” [5, с. 15], водночас в Україні вона має давню традицію, врахування якої сприятиме ефективнішому осмисленню вітчизняної соціальної дійсності.

Вже при першому наближенні до цього терміну та похідних від нього термінів “громадське”, “громадянин”, “громадянське суспільство” виявляється їх широкий вжиток в сучасних наукових студіях. Водночас велика увага суспільних наук до проблематики, пов'язаної з громадою та надзвичайно багатий аналітичний арсенал і широкий дослідницький діапазон розгляду породжують багатозначність цього поняття, яке потребує попереднього прояснення.

Так, в сучасному вітчизняному науковому дискурсі громада стає предметом політологічних (Л. Нагорна, Мальгіна, Ю. Панейко), соціологічних (Л. Овчиннікова, Н. Шматко), психологічних (В. Васютинський), історичних (М. Капраль, Кравченко, І. Козюра, В. Куйбіда), правових (М. Баймуратов, О. Батанов, Ю. Волошин, П. Гураль, В. Григорєв, А. Крусян та ін.), державно-управлінських (А. Коваленко, О. Лазор, Л. Михайлишин, О. Сушинський та ін.) розвідок.

Однак, комплексний аналіз громади можливий лише на рівні соціальної філософії, яка здійснює парадигмальну рефлексію над цілісністю цього феномену соціальної дійсності та осмислює його сутність і специфіку проявів у суспільному бутті. В цьому річищі особливою ваги набувають праці А. Карася, в яких висвітлено феномен “громадянського суспільства” та розкрито соцієтальний зміст громадянської ідентичності як чинника демократичного розвитку України; доробки А. Колодій з обгрунтуванням соціокультурних передумов громадянської трансформації України; соціально-філософські студії Ю. Бойка й Т. Бойко, присвячені розгляду динаміки історичних форм громад і стратегій їх філософського осягнення та ролі етнонаціонального чинника в процесі становлення громадянського суспільства. Водночас попри існування значного масиву наукових розвідок, в яких висвітлюються різні аспекти соціального функціонування громад, цілісне, концептуальне дослідження феномену відсутнє, а його глибинний світоглядний зміст та роль у суспільній трансформації вітчизняного суспільства ще не розкриті.

Відтак, надзвичайно багатий аналітичний арсенал і широкий дослідницький діапазон розгляду сутності громади породжує необхідність врахування багатозначності цього поняття. У цьому зв' язку метою публікації є висвітлення результатів дослідження специфіки тлумачення поняття “громада” в сучасному суспільствознавстві та розкриття його методологічного потенціалу як інструменту побудови соціально-філософських теоретичних конструктів.

Український етимологічний словник визначає термін “громада” як 1) “суспільство, групу, товариство; 2) великий предмет, купу”, і вказує на його походження від старословянского грамада - “купа, вогнище” [8].

Відомо, що культ вогнища у давніх словян, як і в інших народів світу, існував здавна. В житті наших предків вогнище виконувало роль не лише джерела тепла, центру оселі, а й символу роду, непорушності сімейних зв'язків, неперервності поколінь, що концентровано втілилося в метафорі “родинне вогнище”. Більше того, в українській мові вогнищем називається також “джерело, місце, звідки що-небудь поширюється; центр, зосередження чого-небудь” [16, с. 715]. Тому для давніх українців громада поставала не просто формою родової общинності, а джерелом суспільного життя, центром єднання роду на основі спільних для його представників цінностей.

Зі словом громадити - “згрібати, складати що-небудь в одне місце” - пов'язує поняття “громада” і тлумачний словник сучасної української мови, позначивши ним 1) групу людей, об'єднаних спільністю становища, інтересів і т. ін.; 2) об'єднання людей, які мають загальні інтереси, завдання [17]. Як бачимо, під громадою мається на увазі локалізоване в “одному місці” (спільному просторі та часі) соціальне формування, основою якого є спільність умов існування, інтересів, завдань та цілей його членів.

Аналіз іншомовної літератури дає підстави твердити про семантичну близькість до даного терміну таких термінів, як “сошшипіїу” (англ.), “Commune” (фр.), “Gemeinschaft” (нім.), “сообщество” (рос.). Так, в англійській мові термін “громада” - “сотшип^” - утворено з двох слів “common” (спільний) та “unity” (об'єднання). Німецьке поняття “Gemeinschaft” може бути перекладене як “спільнота”, “громада”, “єдність” і складається з двох частин: gemein - спільний, schaft - стрижень, стовбур. Подібний зміст розкриває семантичний аналіз російського перекладу терміну - “сообщество”, “община” - “сообща”, “спільно”.

Водночас уважне вивчення дефініцій цього поняття в європейських та українській мовах дозволяє твердити про суттєву різницю у підходах до його тлумачення: якщо вищезгадані однокореневі іншомовні терміни пов'язані зі словом “спільне”, то в Україні “громада” означає насамперед “зібрання”, “нагромадження”, “скупчення”. Тобто громада в системі українського мовлення тлумачиться як єднання груп, людей тощо заради подолання розмежування між ними. Цей факт, на наш погляд, і пояснює корінний зв'язок українського терміну “громада” з поняттям “громадянське суспільство”, який відсутній в англійській (civil, civic society), німецькій (zivilgesellschaft, burgergesellschaft), російській (гражданское общество) мовах.

Більше того, обговорюється науковою спільнотою нині питання й про різницю між термінами “громада” і “спільнота”. Зокрема, В. Васютинський на підставі ступеня єдності членів групи в спільній життєдіяльності, першу розглядає як цілком реальну, кількісно, просторово і формально визначену соціальну групу (частіше велику, рідше середню), а другу - менш визначену групу, наявність якої більшою мірою спирається на суб'єктивні бажання й прагнення осіб, що до неї належать [4].

Загалом, в сучасній вітчизняній суспільствознавчій літературі представлені різноманітні погляди на сутність і зміст поняття “громада”. Причина полягає в тому, що громада - це складне, багатоаспектне, багаторівневе утворення, а кожна наука акцентує увагу на одній зі сторін досліджуваного феномена. Складність та багатовимірність феномену громади, отже, вимагає аналізу його сутності в площині перетину історичного, політологічного, соціологічного, правового, психологічного, культурологічного дискурсів.

Так, з позицій свого предмета і методології розглядає соціальну спільність (громаду) історична наука, інтерпретуючи її як суспільно-історичну форму людської дійсності, що утворилась на підставі спільності соціокультурного досвіду та історичного минулого. В сучасних історичних працях “громадою” нерідко визнають “самоврядну виробничу і соціальну групу”, основними формами якої є первісна і селянська (останню, зазвичай, ще називають сусідською, сільською або землеробською). Витоки такого тлумачення громади пов'язані з пануванням в радянському суспільствознавстві марксистського формаційного підходу, за яким історія уявлялася закономірною зміною одних соціальних формацій іншими. Все суспільне буття, вважали прихильники марксизму-ленінізму, започатковується і визначається тільки виробництвом засобів життя. В контексті такого підходу громада розглядається як архаїчне, найбільш раннє соціальне утворення, яке поступилося наступним, досконалішим за рівнем розвитку виробничих відносин і продуктивних сил суспільно-історичним формаціям - рабовласницькій, феодальній, капіталістичній і соціалістичній.

В соціально-політичній та правовій думці термін “громада” застосовується для позначення “самоврядної одиниці” - об'єднання людей на підставі територіальної, етнічної, соціальної спільності з метою реалізації їхніх інтересів та забезпечення прав. На законодавчому рівні і в переважній більшості юридичних та політико-правових досліджень громади визначаються формально як населення певної території. Згідно зі ст. 6 Закону України “Про місцеве самоврядування” (1997) “територіальна громада” - це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр [9]. Проте, в такому розумінні, на перший план виходить не соціальний чи духовно-моральний компонент належності людини до спільноти, а територіальний чинник її ідентичності. Невипадково у полі російського дискурсу нерідко вживається термін “територіальний колектив” як “сукупність фізичних осіб, які постійно мешкають на певній території та пов'язані територіально-особистісними зв'язками системного характеру” [1, с. 115] Таке спрощене тлумачення громади, по суті, не виходить за межі радянського підходу, за якого “прописка була визначною рисою людини” [14, с. 10] і не відображає соціальне буття людей у всій його повноті та багатоманітності.

Прагнучи уникнути такого однобічного і вузького тлумачення громади, інші сучасні науковці підкреслюють, що інтеграція людей у територіальну громаду здійснюється не лише за територіальною приналежністю, а й “з метою спілкування, виховання, виробництва тощо, має природний характер, відбувається на добровільній, свідомій основі, із врахуванням уявлень, побажань, мотивів, прагнень кожної людини або більшості людей” [2, с. 52]. Складність цієї форми суспільної організації сучасна соціальна правова думка прагне розкрити через такі інтегральні характеристики громади, як традиції, наявність системи соціально обумовлених інтересів (територіальних та особистісних) тощо.

Підвищений інтерес до поняття “громада” спостерігається і в річищі соціальної роботи. Дискусії щодо сутності, чинників і механізмів функціонування громади знаходять відображення в неоднозначності тлумачення громади у короткому понятійно-термінологічному словнику з соціальної роботи (2001 р.), який наводить чотири різні трактування, за якими громада це 1) форма соціальної організації, яка виникла на основі родинних зв'язків і характеризується спільним володінням засобами виробництва, повним або частковим самоуправлінням; 2) за Ф. Тьоннісом - на відміну від суспільства, тип організації соціального життя з органічним зв'язком частин, що складають соціальне ціле; 3) сукупність людей, об'єднаних спільним інтересами, які володіють спільними правами, обов' язками і підпорядковуються одним і тим же законам; 4) організація, що самоуправляється, має публічно-правові функції (міські комуни, земляцтва і т.д.); низова адміністративно-територіальна одиниця в ряді країн - англ. commune/ community; нім. Gemeinde f=, -en; угор. kozosseg; рос. Община [13]. Однак, тлумачення громади як форми або типу соціальної організації чи сукупності людей, об'єднаних спільними інтересами, на наш погляд, є занадто вузьким, а почуття “спільності” охоплює не лише інтереси, а й проблеми, спільний соціокультурний досвід тощо.

Констатуючи в українській науковій літературі із соціальної роботи цілковитий термінологічний різнобій, Т. Семигіна висновує, що термін “громада” застосовують не лише до “конкретних людей та місця”, а також до “абстрактного досвіду, соціальних стосунків і прагнень”. Дослідниця підкреслює, що “поняття громада за інтересами в Україні ще належить відродити або радше прищепити це поняття, а головне - ідею взаємодопомоги членів громади, що є справою не одного дня з огляду на виплекану впродовж десятиріч звичку орієнтуватися на державу” [14, с. 10-11]. Тобто фахівці із соціальної роботи акцентують на відчутті солідарності, що об'єднує членів громади, на їх здатності до суспільної допомоги і взаємопідтримки. Громада в такому аспекті інтерпретується як корелят взаємопідтримки, взаєморозуміння людей, особлива форма поліпшення соціальних зв'язків через особисту активну участь індивіда в мережі суспільних відносин.

Комплексний розгляд світоглядних підтекстів поняття “громада” передбачає врахування його соціально-психологічного аспекту. Щоправда, міжособова взаємодія (у різних її вимірах) тривалий час не викликала багато уваги з боку психологів. У кращому разі - зазначає В. Васютинський - йшлося про активність особи в “колективі”, цим психологічно насиченим, але ідеологічно вихолощеним терміном називали майже будь-яку сталу групу радянських людей. Сучасні вітчизняні психологи розглядають громаду як певний колективний суб'єкт, існування якого ґрунтується на переживанні належними до нього індивідами своєї колективної спільності, єдності, психологічної близькості [4].

Поширеним в радянські часи в Україні було й російське тлумачення громади як общини. У Великій Радянській енциклопедії зазначається, що громада - це сільська община на Україні і в Білорусі до початку ХХ ст. [18]. Подібне розуміння виявляємо і в системі сучасного вітчизняного мовлення, адже нерідко вищезгадані поняття розглядаються як синоніми. Деякі сучасні автори також вважають за доцільне ототожнювати поняття “громада” і “община”. Однак, на нашу думку, такий підхід є сумнівним, оскільки різниця між цими термінами суттєва. На неї ще в ХІХ ст. звернув увагу М. Костомаров, який переконливо довів, що в громади незалежні індивіди об'єднуються з метою вазємної безпеки та вигоди, а община є “абстрактним виразом загальної волі, що поглинає персональну самобутність кожного” [10, с. 63]. Концепт “община” неспроможний нині відтворити параметри постсучасних суспільних трансформацій, ключовими характеристиками яких стає ускладнення соціальних структур, домінування індивідуалістичних мотивів над колективістськими. Тому погоджуємося з думкою російського філософа П. Гречко про те, що община має закритий характер і “належить минулому, тобто доіндустріальному (домодерному) етапу в розвитку людства” [6, с. 51].

В українському науковому дискурсі поряд зі словом “громада”, вживається й інший термін - “соціальна спільнота”. Він означає різноманітну сукупність людей, для яких характерні деякі однакові риси життєдіяльності і свідомості [15, с. 193]. В такому разі під визначення соціальних спільнот потрапляють різні форми соціальних взаємодій та прагнень людей - місто, село, трудовий колектив, сім'я тощо. Отож, соціальна спільнота - поняття більш широке, ніж громада. Разом з тим, суттєвою відмінністю громад від інших соціальних спільнот, на думку сучасних дослідників, є те, що об'єднуються в них люди з метою покращання себе та світу, в якому вони живуть [15, с. 193]. Таким чином, громада постає складною формою об'єднання людей заради реалізації спільної для них мети.

На тлі множини різнопредметних та різновекторних підходів до інтерпретації поняття “громада”, особливої ваги набуває соціально-філософський підхід. Соціальна філософія, як вчення про засади мудрого життя і сприйняття суспільства, вивчає громаду в цілому, як цілісну систему у взаємодії всіх сторін, досліджує її місце в суспільній організації. З позицій соціально-філософського підходу важливими виявляються питання про онтологічну сутність громади, її екзистенційні підстави та аксіологічний потенціал, характер зв'язку між членами тощо. Водночас у відповідях на них сучасна соціально-філософська думка також не виявляє одностайності.

Щодо змісту цього терміну, то визначеність у його тлумаченні також відсутня. Зокрема, “Філософський словник соціальних термінів” (2005) поняття “громада” не розглядає, натомість соціальну спільноту визначає як сукупність людей, об'єднаних спільними утворюючими ознаками (чинниками), наприклад, поселення, мова, релігія, професія, розмір прибутку, єдність мети та завдань діяльності тощо [19]. Тобто особливістю соціально-філософського підходу до громади є розгляд її як особливої форми взаємодії, цілеспрямованого об' єднання людей з метою вирішення проблем власного життєзабезпечення.

Ще більше ситуація ускладнюється постмодерністською філософською рефлексією, яка іноді загалом ставить під сумнів спроможність соціально-філософських понять організовувати соціальну практику та соціальні дослідження. Так, З. Бауман, описуючи суспільні трансформації інформаційної доби, фіксує перехід від суспільства структурованого, визначеного до пластичної, текучої, позбавленої кордонів і меж соціальної дійсності. Формою такої дійсності філософ вважає “гардеробну” або “карнавальну” спільноту, характерними ознаками якої стають тимчасовість існування, відсутність стійких спільних інтересів та слабко виражена ідентичність її членів [3, с. 215-216].

Поширеним в контексті філософії постмодернізму є підхід, за яким спільноти розглядаються як відносно невеликі (локальні) кластери, що складаються навколо сім' ї, домоволодіння, району проживання (іноді і місця роботи) і базуються на повсякденних паттернах соціальної взаємодії [6, с. 63].

В такій ситуації термінологічних різночитань і різноманіття версій суспільної організації, надзвичайно цінним при визначенні сутності громади та її ролі в трансформаціях українського суспільства, на наш погляд, є вітчизняний соціально-філософський досвід. В українській філософській традиції поняття “громада” застовувалось до різних явних форм життя людей та їх взаємодій, котрі мають спільне культурно-історичне коріння. Такими історичними типами об' єднань людей були первісні, сільські (землеробські) громади, спілки, братства, цехи тощо. Найпоширенішою і однією з перших форм гуртування давніх українців була сільська (землеробська) громада. Для українців, як народу з давніми і міцними землеробськими традиціями, громада була не просто об'єднанням людей для виконання виробничих функцій і громадських справ, а, насамперед, втіленням таких традиційних українській хліборобській культурі цінностей, як дім, мир, любов до рідної землі тощо.

Акцент на локальності, буденності та репрезентації громади в життєвих світах її членів розкриває, на нашу думку, суттєві перспективи в соціально-філософських дослідженнях. Саме в місцевій спільноті розміщено топоси дійсного буття людини, що визначають горизонти її вкоріненості - екзистенціали Дому, Поля, Храму. “Дім” означає не лише домівку, а місце зустрічі поколінь, місце родинно-родової вкоріненості. “Поле” - це не просто довкілля, природне середовище, а “поле життя”, той світ, у якому розгортається екзистенція людини у просторі часоприроди. “Храм” - це топос Сакруму, місце зберігання духовних цінностей, присутність Неба на Землі [11].

Це означає, що поняття “громада” в українській філософській традиції застосовувалось до різних явних форм життя людей та їх взаємодій, котрі мають спільне культурно-історичне коріння. Важливою функцією громади вважалось культуротворення, що добре можемо спостерігати на прикладі однієї з перших форм гуртування давніх українців - сільської (землеробської) громади. Їі найголовніше призначення полягало у відтворенні таких традиційних українській хліборобській культурі цінностей як дім, мир, любов до рідної землі тощо. М. Драгоманов також визначає громаду як “надприродну” культурно-історичну реальність, що існує як “жива” і переміняється усякими способами й волею не одного гурту і що ні один гурт не може завше вживати безпремінно одних способів” [7, с. 307-308]. Тобто громада, на думку філософа, - це спонтана, поліцентрична взаємодія індивідуальних світів, яка утворюється в результаті спільного життя людей та набуває форми культуротворення.

Зазначимо, що вироблене в системі українського світорозуміння тлумачення громади як системи взаємозв'язків і взаємовідносин людей, які ґрунтуються на культурі, співзвучне сучасним західним комунітаристським концепціям, кульмінаційним акцентом яких є “розгляд спільнот як осередків моральності” [12, с. 126]. В контексті комунітаризму (А. Етціоні, М. Сендел, Ч. Тейлор та ін.) основною метою кооперації людей визнається досягнення морального консенсусу, а онтологічна сутність громади вбачається насамперед у комунікації.

Будучи поліморфною, поліструктурною формою соціального буття, в сучасних умовах громада стає ефективним репрезентантом соціального у всій його складності і цілісності. Разом з тим, сутність цього поняття розкривається і на духовно-екзистенційному рівні, адже “громада” - це ще й світоглядний конструкт, який концетрує соціокультурний досвід народу, втілює ідеали взаємопідтримки, спілкування, взаємної злагоди, громадської активності. У теоретичних та емпіричних дослідженнях громада виконує функцію архетипу чи “ідеального” типу, тобто такої логіко-теоретичної структури, котра виступає базовою, або суспільним кодом для всіх тлумачень людських спільнот.

Вищезазначене дозволяє зробити висновки про те, що сутність громади в контексті соціальної філософії виявляється на двох рівнях: практичному (форма суспільного буття) та теоретичному, духовно-екзистенційному рівні (світоглядний конструкт, символ, архетип ідеальної моделі взаємодії людей). У цьому плані громада виступає не лише як особлива форма соціальної самоорганізації, яка не знає ієрархії та домінування, а і як семантико-символічний конструкт, що втілює уявлення людей про форми організації соціальності. Подальша соціально-філософська концептуалізація громади, на наш погляд, сприятиме ефективному вивченню засад суспільного функціонування та характеру суспільних перетворень в Україні.

Список використаних джерел

1. Баймуратов М. А. Муниципальная власть: актуальные проблемы становления и развития в Украине: моногр. / Баймуратов М. А., Григорьев В. А. ; Одес. нац. юрид. акад. О.: Юрид. л-ра, 2003. 245 с.

2. Батанов О. Територіальна громада - первинний суб'єкт муніципальної влади в Україні: поняття та ознаки / О. Батанов // Вісн. Центр. виборч. комісії. 2008. № 2. С. 51-57.

3. Бауман З. Текучая современность / Бауман З. ; пер. с англ. под ред. Ю. В. Асочакова. СПб.: Питер, 2008. 240 с.

4. Васютинський В. Психологічні виміри спільноти: монографія / Вадим Васютинський. K.: Золоті ворота, 2010. 120 с.

5. Герменевтика сообщества: материалы конференции / С. И. Голенков (отв. ред.) [и др.]. Самара: Изд-во “Самарский университет”, 2011. 316 с.

6. Гречко П. К. Понятие местных сообществ в современной социальной теории. Местные сообщества: проблемы социокультурного развития: сб. науч. ст. / под ред. Ю. М. Резника, Н. И. Мироновой. М., 2010. 192 с.

7. Драгоманов М. П. Вибране / М. Драгоманов. К.: Либідь, 1991. 685 с.

8. Етимологічний словник української мови. К.: Наукова думка. 1982. Т. 1. 600 с.

9. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР: зі змінами та доповненнями за станом на 17.09.2013 [Електронний ресурс]: Вісник Верховної Ради України - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/280/97.

10. Костомаров Н. И. Две русские народности / Н. И. Костомаров. Ред. А. П. Ковалева. Харьков: Майдан, 1991. 72 с.

11. Личковах В. А. Філософія етнокультури. Теоретикометодологічні та естетичні аспекти історії української культури / В. А. Личковах. К.: Вид. ПАРАПАН, 2011.196 с.

12. Ліщинська О. Моральні цінності спільноти в комунітаристських концепціях / О. Ліщинська // Соціогуманітарні проблеми людини. 2012. № 6. С. 121-128.

13. Понятійно-термінологічний словник з соціальної роботи / за ред. І. В. Козубовської, І. І. Миговича. Ужгород: Мистецька лінія, 2001. 152 с.

14. Семигіна Т. Робота в громаді: практика й політика / Семигіна Т. К.: Видавничий дім “КМ Академія”, 2004. 180 с.

15. Словарь по обществознанию: учеб. пособие для абитуриентов вузов / Ю. Ю. Петрункин, М. И. Панов, Л. Б. Логунова и др. ; под ред. Ю. Ю. Петрунина. М.: КДУ, 2012. 512 с.

16. Словник української мови: в 11 томах / Білодід І. К. та ін. K. : Наукова думка - 1970. Т. 1.

17. Тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. Л. П. Коврига, Т. В. Ковальова, В. Д. Пономаренко] / за ред. В. С. Калашника. Харків: Прапор, 2005. 992 с.

18. Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / за ред. М. Бажана. 2-ге вид. К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.

19. Філософський словник соціальних термінів / В.П. Андрущенко, М. І. Бойченко, М. І. Михальченко, Т. В. Андрущенко. 3-є вид., доп. Харків: Р.И.Ф., 2005. 670 с.

Размещено на Allbest.ru