Сутність феномену спільної справи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сутність феномену спільної справи

Проблема спільної справи досліджувалась у роботах таких мислителів як Конфуцій, Платон, Аристотель, Цицерон, Т. Аквінський, Х. Аренд, А. Росліні, П. Помпонаци, Л. Валла, Т. Гоббс, А. Моджевський, Д. Локк, Ш.Л. Монтеск'е, Ж.Ж. Руссо, І. Кант, Г.В.Ф. Гегель, А. Токвіль, А. Сен-Сімон, Д.С.Міл, М. Федоров, Е. Дюркгейм, К. Скінер,

І. Хонохан, О. Хархордін, С. Бенн, але потрібно зазначити, що серед них немає єдності у розумінні змісту феномену спільної справи. Так у поглядах Р. Штарка, який підкреслює що тенденція, яка привела до закріплення за res publica (спільна справа) фіксованого термінологічного значення «справа народу» для окремого індивідуума, стає вищою метою, відповідно до усвідомлення того, що від громади (res Romana) і її складових частин залежить благополуччя кожного окремого мешканця (privatus) [9, с. 47]. Це така форма держави, в якій найважливіші рішення приймає народ і яка тим самим гарантує йому свободу.

А В. Шюрбаум зазначає, що res publica - це словосполучення, що зазвичай переводиться словом «держава» та стосуються кожного члена товариства, і протиставляється, «справі окремої людини» (res private), [10, с. 171-173] і розуміється спільна справа, як сукупність справ та інтересів народу в цілому. Схожої точки зору дотримується Е. Майєр, який визначає res publica як «єдність справ і інтересів усього народу» та з теоретичної точки зору байдуже, хто входить у той чи іншій державний народ і наскільки він численний, та «яким чином здійснюється виявлення та реалізація інтересів і справ народу», таким чином, res publica не прив'язана спочатку до однієї певної «республіканської» форми правління, та немає значення, яка територія контролюється цим державним народом.

Отже поняття «спільна справа» часто пов'язують з латинським словосполученням res publica, що переводиться як спільна справа але позначає «дещо, що відноситься до держави чи суспільства», буквально - «суспільна чи державна справа», однак таке трактування, на нашу думку, є не зовсім виправданим, та звуженим.

А в академічному тлумачному словнику української мови термін «справа» розкривається як робота, заняття, які пов'язані з виробництвом, службою, громадськими обов'язками, а також як заходи, що стосуються якої-небудь галузі суспільного життя [7, с. 585]. Тобто справа відображається як робота та заняття, які пов'язані з виконанням професійних обов'язків та заходи у суспільному житті. Термін «спільний» має значення як право власності, та може належати двом або декільком особам, і призначається для колективного використання [7, с. 528].

У свою чергу, словосполучення «спільна справа» розкривається у академічному тлумачному словнику як те, що здійснюється всіма у суспільстві, колективі та має правові відносини, між деякими людьми стосовно власності. Але це визначення не може нас повністю задовольнити, оскільки не відображає сутності розглядуваного соціального феномену, та має обмеження у правовому визначенні.

Сутність же феномену спільної справи, постає у якості внутрішньої закономірності, що обумовлює становлення й розвиток досліджуваного явища.

З'ясування сутності феномену спільної справи, на нашу думку, доцільно почати з активної поведінки людини, направленої на задоволення тих чи інших потреб і яка має суспільний та усвідомлений характер, оскільки людина як соціальна істота живе саме в суспільстві, і тому її діяльність підпорядкована суспільству, та служить в тій чи іншій мірі задоволенню суспільних потреб.

Спільна справа постає як взаємозв'язок діяльності між різними суб'єктами, які об'єднані спільними для них цінностями, потребами та інтересами. Так до цінностей в конкретно - історичних умовах можуть бути зараховані потреби, ідеали, цілі та інтереси стосовно предметів, явищ і процесів природного, суспільного та духовного походження [4, с. 195]. Вищім проявом загальних інтересів є загальнолюдські, які пронизують життєдіяльність усіх людей працею. До особливих інтересів можливо віднести ті, які становлять цілісну єдність загальних і одиничних інтересів. [1, с. 208-209]. Гармонія, узгодженість цілей і інтересів спільної справи - це показник успішного цілепокладання спільної діяльності її учасників.

Загальні ж цілі та завдання виробляються в процесі спільної розумової діяльності. Вони виражають загальні потреби та інтереси учасників діяльності, при цьому визначальними є інтереси і потреби. Загальні цілі, завдання, вироблені в процесі взаємодії, стають основою для об'єднання зусиль в подальшій спільній діяльності. Визначивши загальну мету спільної справи, кожен суб'єкт конкретизує свою роль, індивідуальні цілі, які відображають загальну мету, з урахуванням можливостей кожного з учасників.

У такий спосіб загальна мета є важливою складовою спільної справи. Під нею розуміється ідеально представлений майбутній результат, який прагне досягти спільність індивідів. Загальна мета може бути представлена у вигляді системи приватних або спільних завдань, поетапне вирішення яких наближає колективний суб'єкт до досягнення спільної мети, оскільки найчастіше праця сучасної людини протікає в колективі, а сама поставлена загальна мета досягається спільними зусиллями. [3, с. 63-68]. Тільки сукупність дій, об'єднаних єдиною метою, можливо назвати діяльністю.

Важливою складовою спільної справи є її суб'єкт. Під суб'єктом спільної справи маємо розуміти сукупність індивідів, які вирішують одне спільне завдання у той же самий час, з відповідними мотивами, засобами та міжособистісними взаємодіями, а сам характер реалізації діяльності спільної справи змінюється залежно від того, хто виступає в якості суб'єкта - особистість, соціальна група або суспільство в цілому [5, с. 77-78].

Принципова відмінність спільної справи від індивідуальної діяльності полягає у залученні цільової взаємодії її суб'єктів у структуру діяльності, коли взаємодія змінює індивідуальні види діяльності (як окремі компоненти, так і виконуючу діяльність загалом), то індивідуальна стає визначеною частиною цілісної спільної діяльності.

Необхідною складовою спільної справи є загальний мотив. Це те, що спонукає спільність суб'єктів до виконання спільної діяльності, тобто безпосередня спонукальна сила.

Наступною складовою спільної справи є спільні дії, спрямовані на реалізацію поточних і перспективних завдань спільної справи. Вони виконуються за допомогою численних засобів здійснення спільної діяльності, причому як індивідуальних, так і групових засобів, способів та прийомів. Так взаємодія в колективній діяльності проявляється насамперед у формі її організації, тобто тих спільних діях, спрямованих на загальний предмет праці. Самі ж спільні дії викликають необхідність використання основних структурних складових діяльності (цілей, мотивів та ін.). Спільна діяльність об'єктивно має багатоцільовий характер, що обумовлено її внутрішніми та міжсистемними зв'язками.

Для організації спільної справи необхідно просторово-часове узгодження, яке створює можливість спільної присутності суб'єктів та безпосереднього міжособистісного контакту між ними, у тому числі обміну діями та інформацією.

Складовими компонентами спільної діяльності є взаємодії між учасниками цієї діяльності, але не будь-які, а саме детерміновані спрямованістю на загальний предмет, тобто предметно спрямовані взаємодії. При цьому під взаємодією розуміється така система дій учасників колективної діяльності, при якій вчинки однієї людини або групи осіб обумовлюють певні дії інших людей, а вчинки останніх, у свою чергу, викликають певні дії першої групи індивідів. Тому злагодженість індивідуальних дій, взаємодопомога, оптимальне управління являються успішною умовою реалізації спільної справи.

Останньою складовою спільної справи є загальний результат, отриманий групою учасників спільної діяльності. Тут важливе значення має не тільки загальний об'єктивний результат, але і його суб'єктивне відображення індивідуальними та колективними суб'єктами.

Можливо виділити три моделі спільної справи:

- спільно-індивідуальна (кожен учасник робить свою частину спільної справи незалежно від інших, взаємодія між ними мінімалізується, кожен суб'єкт виконує свій об'єм роботи відповідно до його позицій);

- спільно-послідовна (загальне завдання виконується послідовно кожним, та характеризується часовим розподілом та порядком участі кожного у роботі);

- спільновзаємопов'язана (має місце одночасна взаємодія кожного учасника з усіма іншими, і обов'язкова участь кожного суб'єкта у вирішенні спільних завдань). [2, с. 88].

Коли у процесі діяльності соціальних організмів окреслюється загальна мета з'являється спільна справа, яка може бути представлена в інтересах якого-небудь об'єднання людей, класу, націй, суспільної верстви, або народу.

Представляється можливим стверджувати, що сутністю спільної справи є взаємозв'язок діяльності суб'єктів, заснований на спільності їх інтересів, поставленої мети та очікуваних результатів.

Цей взаємозв'язок є об'єктивним, оскільки в основі його лежать певні потреби людей, незалежні ані від їх свідомості й волі, ані від волі й свідомості окремої людини та людства в цілому, та він постає як об'єктивний зв'язок.

Він є внутрішнім, суттєвим для системи, яку утворює спільнота суб'єктів спільної справи, бо без його наявності неможливе існування та розвиток як спільної справи, так і спільноти суб'єктів, що займаються нею, забезпечуючи підґрунтя для розгортання феномену спільної справи, на всіх рівнях та у всіх сферах життєдіяльності.

Існування певної потреби, її усвідомлення потребує знов і знов повертатися до об'єкту спільної справи, що робить зазначений взаємозв'язок повторюваним і усталеним. Цей взаємозв'язок слугує джерелом розвитку спільної справи, а сам постає у якості суттєвого, оскільки відіграє роль внутрішнього механізму реалізації спільної справи, поза якої неможливо здійснити її загальне призначення, та маючи прояви у всіх формах спільної справи, і тих які спрямовані на відтворення усталених суспільних порядків і тих, які спрямовані на їх якісні перетворення. Також його стійкість і повторюваність у різні історичні епохи. Інакше кажучи, він відповідає усім рисам, яким характеризується закономірність.

З вищезазначеного можливо підкреслити необхідність взаємозв'язку, яка має прояв у знятті всіх різноманітних відхилень від вказаного взаємозв'язку діяльності суб'єктів спільної справи який представляється у активній сумісній діяльності багатьох суб'єктів, які активно взаємодіють між собою для задоволення своїх життєво необхідних потреб, у різних сферах. В результаті діяльності між цими суб'єктами складається своєрідна система відносин, яка ґрунтується на знаходженні засобів і способів задоволення їх потреб. Виходячи з суттєвих умов життя, з часом ці відносини набувають стійкий характер, оскільки виникають на основі суб'єктивних потреб і об'єктивних умов їх існування.

Щодо змісту феномену спільної справи, то зазвичай зміст будь-якого поняття складають сукупність структурних елементів, що складають систему, їх взаємозв'язок один з одним та зовнішнім середовищем. А отже, виходячи з вищезазначеного, можна визначити й зміст самого поняття «спільна справа», яке має розглядатися як соціально-філософська категорія для позначення сукупності соціальних проблем, що сформувалися на певному історичному етапі розвитку соціального організму, розв'язанням яких сумісно займаються групи суб'єктів, чия діяльність взаємозв'язана спільністю інтересів, поставленої мети і очікуваних результатів.

Дане визначення, звичайно, не є повністю вичерпним, але у ньому, на нашу думку, представлені загальні особливості, які властиві феномену спільної справи.

Джерела та література

спільний справа мислитель

1. Алексеенко В.И. Диалектика общего и особенного в формировании личности в условиях социализма / Алексеенко В.И. // Диалектика общего и особенного в историческом процессе / отв. ред. Х.М. Момджян. - СПб.: изд. Европейского университета в Санкт-Петербурге; 2009 - С. 208-215.

2. Андреева Г.М. Социальная психология / Андреева Г.М. - М.: Аспект Пресс, 2001. - 290 с.

3. Гоноблин Р.Ф. Психология / [ред. Н.Ф. Добрынина]. - М.: Просвещение, 1973. - 240 с.

4. Дубінін В.В. Інтереси народу плюралізм поглядів / Дубінін В.В. - К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2012. - 485 с.

5. Каган М.С. Человеческая деятельность (Опыт системного анализа) / Каган М.С. - М.: Политиздат, 1974. - 328 с

6. Общечеловеческие и национальные ценности в изменяющемся обществе / [отв. ред. Р.К. Кадыржанов]. - Алматы: Акыл кітабьі, 1997. - 220 с.

7. Словник української мови: [у 11 т.]. - 1970-1980 - Т. 9., 1978. - Режим доступу: http://sum.in.ua

8. Соціальна філософія. Монографія / Воловик В.І., Лепський М.А., Бутченко Т.І., Краснокутський О.В. - Запоріжжя: Просвіта, 2011. - 376с

9. Штарк Р. RES PUBLICA / Штарк Рудольф // Res publica: История понятия / науч. ред. О.В. Хархордин. - СПб.: изд. Европейского университета в Санкт-Петербурге; 2009 - С. 7-66.

10. Шюрбаум В. ЦИЦЕРОН: DE. RE PUBLICA / Шюрбаум Вернер // Res publica: История понятия / науч. ред. О.В. Хархордин. - СПб.: изд. Европейского университета в Санкт-Петербурге; 2009 - С. 171-246.

Размещено на Allbest.ru