Семіоз у формуванні життєсвіту

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК [111.12:164.02]: 141.7

Семіоз у формуванні життєсвіту

Коновал Володимир,

аспірант кафедри філософії Львівського національного університету ім. І. Франка

У статті розглянуто підходи до визначення семіозу, його функцій та ролі на різних рівнях існування сущого. Прояснена роль структури знака в семіозі. Проаналізовано підходи до розрізнення меж семіозу. Досліджено особливу роль мови в диференціації антропосеміозу щодо інших типів семіозу. Виявлено зв'язок UmweltV та життєсвіту, а також указано на їхні суттєві відмінності. Досліджено евристичний потенціал інтерпретації концепту "бриколажу" як ментального семіозу. Указано на зв'язок між семіозом, життєсвітом та суспільством. За-пропоновано погляд на суспільство як на "соціосеміоз". семіоз антропологічний ментальний

Ключові слова: семіоз; життєсвіт; Umwelt; семіосфера; бриколаж; соціосеміоз; соціальна семіотика.

В статье рассмотрены подходы к определению семиозиса, его функций и роли на различных уровнях бытия сущего. Прояснена роль структуры знака в семиозисе. Проанализированы подходы к различению границ семиозиса. Исследовано особую роль языка в дифференциации антропосемиозиса относительно других типов семиозиса. Выявлена связь Umwelt^ и жизненного мира, а также указано на их существенные различия. Исследованы эвристический потенциал интерпретации концепта "бриколажа" как ментального семиозиса. Указано на связь между семиозисом, жизненным миром и обществом. Предложено взгляд на общество как на " социосемиозис".

Ключевые слова: семиозис; жизненный мир; Umwelt; семиосфера; бриколаж; социосемиозис; социальная семиотика.

The article discovers approaches to definition of semiosis and determines its functions and role at different levels of being. Regarding this definitions author clarifies the role of sign structure in semiosis. A connection of Umwelt and lifeworld is revealed, as well as their significant differences are specified. It is also concluded that semiosis as action of sign has fundamental influence on lifeworld. Semiosis is a threshold between different levels of life, so author analyses the its boundaries. Also author considers the aspects of sign action through prism of sign structure. Thus the special role of interpretant in semiosis is defined. Author placed great emphasis on special role of language in differentiation of antroposemiosis and other kind of semiosis. The pre-verbal signs, which precede human understanding and thinking, are another sphere of investigation. Pre-verbal signs construct species-specific Umwelt which is transformed to lifeworld by virtue of language sign system. Therefore author discovers the heuristic potential of C.Levi-Strauss' "bricolage" concept as mental semiosis. Mental semiosis expands our understanding of semiosis as such. Semiosis as mental phenomenon has close connection with society as level of lif world. Author proposes the view on society as "sociosemiosis" and is concerned about modern semiotic situation of human lifeworld.

Keywords: semiosis; life-world; Umwelt; semiosphere; bricolage; sociosemiosis; social semiotics.

Постановка проблеми та стан її вивчення. Філософія ХХ століття значною мірою перебувала під знаком пошуку альтернативи метафізиці та метафізичним на- ративам. Ю. Габермас означив цей перехід від мета-фізичного мислення до постметафізичного як перехід від філософії свідомості до філософії мови. На базі ос-танньої виникають такі феномени, як структуралізм та постструктуралізм, теорія мовленнєвих актів, комуніка-тивна філософія та ін., покликані "духом часу" розв'язу-вати фундаментальні інтелектуальні й практичні про-блеми. Власне, цей мовний поворот знаменував собою новий "коперніканський поворот", коли дослідження мислення, свідомості, опосередковується дослідженням засобів їх вираження. Тому, якщо семіологія Ф. де Сосюра бачила аналогію функціонування мислення з мовою та шукала мовні структури у культурі, то семіоти-ка зорієнтувала свої потуги на знаковому принципі фун-кціонування мислення та ролі семіозу в живому як та-кому.

Поняття семіозу набуло своєї виразності в другій половині ХХ століття завдяки працям Ч. Моріса, Т Се- беока, Ю. Лотмана, Дж. Ділі, К. Кула, Є. Гофмеєра, М. Холідея, Б. Ходжа, Ґ. Креса та ін. Т. Себеок, К. Кул, Є. Гофмеєр розглядають семіоз у контексті функціонування живих організмів та біосеміотики. Дж. Ділі розглядає також дію знаків в іншій формі поза живими організмами - на рівні неживої природи. У працях Б. Ходжа і Ґ Креса семіоз розглядається з точки зору його соціального здійснення. Ю. Лотман акцентує увагу на культурному вимірі семіозу.

Метою статті є дослідження аспектів семіозу в різних його проявах, а головно щодо його основотворчого впливу на життєсвіт.

Виклад основного матеріалу. Ч. Пірс та Ч. Моріс виділяють у семіотиці три рівні дослідження: семантику - відношення знака до об'єкта, синктатику - відношення знаків між собою та прагматику - відношення знака до суб'єкта. Ці три рівні семіозу, з одного боку, неминуче переплетені, а з іншого - мають свої особливості протікання. Тому при аналізі конкретної семіотичної ситуації можна акцентувати на різних рівнях одного й того самого процесу - на його формальній стороні, семантичній та прагматичній. Зважаючи на потребу аналізу семіозу щодо його видової, соціальної та життєсвітної функцій, зосередимо увагу на прагматичній стороні.

Семіоз зазвичай визначають як "чинність знаків" (action of signs), де знак виконує опосередковуючу роль. Наголос на дії знаків має щонайменше три наслідки: знаки постійно перебувають у процесі інтерпретації (мають наслідки й результати дії); знаки з необхідністю перебувають у відношеннях між собою; знака, відсто-роненого від семіозу, не може існувати. Ці три аспекти вказують на те, що семіоз є динамічним процесом. Він стосується взаємодії елементів структури знака. Через сигніфікацію (позначення) об'єкти вплітаються в досвід і стають предметом семіозу. Останній, отже, стосується того, що виступає як знак, і того, до чого цей знак відсилає. Третім найсуттєвішим елементом семіозу ви-ступає інтерпретант. Знак діє як знак, тобто опосеред-ковує, лише будучи інтерпретованим як знак [9, с. 222]. Інтерпретант виступає в семіозі концептуалізацією од-ного знака в іншому, а завдяки безконечності цього процесу сам семіоз є нескінченним. Ідея нескінченного семіозу стала продуктивною у філософії другої поло-вини ХХ ст. Зокрема, у семіотиці У. Еко, у комунікативній філософії К .-О. Апеля та Ю. Габермаса, де філософи ідентифікують безконечний семіоз з ідеальною "без-межною інтерпретативною спільнотою", та в деконст- руктивізмі Ж. Дерріда.

Дж. Ділі пропонує власну схему рівнів семіозу [2, с. 68]. Найзагальніші форми - біосеміоз та фізіосеміоз. Біосеміоз складається з антропосеміозу, зоосеміозу, фітосеміозу (дослідження дії знаків на рівні рослинного світу). Кожний із рівнів семіозу утворює відповідну галузь досліджень у межах загальної доктрини знаків, наприклад, зоосеміотику чи фітосеміотику. Подальше членування залежно від особливостей протікання се-міозу можливе, наприклад, на етносеміотику, семіотику архітектури чи навіть екзистенційну семіотику (Е. Та- расті) тощо.

Біосеміотика має свої підстави у виявленні біологічними науками різних типів комунікації у сфері живого: від ДНК до вигуків тварин (Є. Гофмеєр, К. Кул, М. Барб'єрі, П. Бюсак). Наприклад, Ю. С. Степанов пише про етологію, яка займається дослідженням поведінки тварин. Відомо, що для тварин властива вроджена здатність до розпізнавання об'єктів, важливих для існування їх самих та виду У модусах "небезпеки", "нейтральності" чи "потреби" тварини визначають ворога, їжу особину іншої статі та ін. [12, с. 312]. Т Себеок слідом за Я. фон Ойкскюлем пише: "ніщо не існує для жодного організму поза його бульбашкоподібним приватним видосвітом [Umwelt], невідчутного для спостерігача ззовні", але який виражає себе в знаках [14, с. 86]. Umwelt, за Т Се- беоком, - це здатність виду по-особливому створювати та схоплювати специфічні типи моделей, які вимагаються для опрацювання та кодування чуттєвих даних. Зв'язок організму із зовнішнім середовищем Я. фон Ойкскюль уважав найнижчим ступенем знаковості, без якого не може існувати жоден біологічний вид. Передумови фізіологічного плану особини певного виду належать до її когнітивної конституції. Зазначимо, що когні- тивні задатки розуміються в широкому сенсі, тобто включають усі форми чуттєвості, що беруть участь у пізнанні.

Антропосеміоз характеризується наявністю вер-бальної мови, хоча й не обмежується нею. Він фор-мується через усю семіотичну павутину досвіду, прита-манну людському виду тобто включає специфікації сиг- ніфікацій через сприйняття, обумовлені когнітивною конституцією кожного елемента та суспільства в цілому. Усі живі істоти тією чи іншою мірою користуються знаками, але лише людина усвідомлює, що ці знаки існують. "...Весь без винятку людський досвід є інтер-претованою структурою, яка опосередковується й жи-виться знаками" [2, с. 41]. Тобто лише людина здатна зробити власні семіотичні продукти, власний життєсвіт предметом свого дослідження.

Мову та мовлення можна вважати апогеєм еволюції людського семіозу а їх використання є ключовим для існування суспільства. Мова, за Дж. Ділі, має "вражаючу характеристику" передавати інформацію про те, що існує та не існує, з однаковою досконалістю та хистом. У цьому контексті У. Еко зауважує, що семіотика досліджує "шляхи обману". "Здатність мати справу з правдою є унікальною властивістю раціональної тварини, збудованою на видо-специфічній людській обізнаності про об'єктивний світ під виглядом трансформування із зовнішніх для видосвіту (Umwelt) тварини підручних речей [ready-to-hand] в об'єктивний "життєсвіт" речей наявних [present-at-hand], природу яких можна досліджувати" [12, c. 313].

Мова є найрозвиненішим засобом комунікації, проте важливо зауважити, що в семіотиці комунікація відпо-відно до специфіки семіозу не зводиться до мови, але є такою, що повсюдно проявляється завдяки дії знаків. Т Себеок на противагу Ю. Лотману та Тартусько-Мос-ковській школі вважає, що вербальна мова не є пер-винною моделювальною системою, а філогенетично та онтогенетично вторинною щодо невербальних знаків [15, c. 144-145]. Аргументом виступає довербальна се-міотична взаємодія зі світом, адже людині, як і тварині, властива домовна когнітивна модель світу - Umwelt. [15, c. 147]. Мова, отже, виростає зі знаків невербального характеру, а тому її смислові корені лежать у репрезен-тативній символіці (С. Ланґер).

Дж. Ділі говорить про перетворення видосвіту (Umwelt) із його біологічними засадами, виявленими Я. фон Ойкскюлем, у життєсвіт (Lebenswelt) - семіоз мови, досвіду та мислення. Це трансформація видосвіту індивіда в життєсвіт персони. Автентичність кожної персони забезпечується специфікою її семіозу в досвіді, пам'яті, розумі, чуттєвості, творчості тощо. "Семіотична павутина" знаків довкілля не є нав'язаною, як і не зводиться тільки до діяльності логічного розуму - сукупність дискурсів, охоплених нею, залежить від змінної межі залежності й незалежності інтерпрета- тивних фіксацій (означувань) дійсності [7]. Ця теза підтверджується певною автономністю семіозу щодо особи, оскільки, як це показала С. Ланґер, семіоз вод-ночас формує не лише свідомість, але й підсвідомість. Тут проявляється дія колективного досвіду історії, пам-'яті, що виступають дійсним вмістилищем значень і сенсів та причиною вкоріненості особи в рідну культуру Т Себеок називає семіоз "критерієм життя", оскільки вважає, що лише живі істоти можуть використовувати знаки в тій чи іншій формі. Наголосимо, що Ч. Моріс визначав семіоз як "процес, у якому щось виступає зна-ком для певного організму". В. Ньот та У. Еко називають таку межу між світом знаків та онтологічним світом "семіотичним порогом" (semiotic threshold). Цей поріг також існує між видосвітом тварини та життєсвітом лю-дини. Із цього погляду випливає, що семіоз має певне обмеження у своїй функціональності й це стосується не лише антропосеміозу але всього живого. У цьому контексті оригінальною є пропозиція Дж. Ділі щодо функ- ціювання фізіосеміозу, навіяна ідеями Ч. Пірса. Філософ уводить поняття віртуального семіозу з віртуальними знаками. Ідеться про "буття і події" які зумовлюють інші буття та події і так далі, що у своїй тяглості дає можливість розрізнення одного від іншого на основі третього [2, с. 142]. Ця віртуальність актуалізується що-разу при взаємодії, наприклад, людини з геологічними явищами корозії ґрунту абощо. Віртуальність у семіотиці забезпечує перспективу для безмежного семіозу та його еволюцій. Такий семіоз діє так, що теперішні взаємодії завбачають майбутні умови, тобто теперішні явища є віртуальними знаками не лише ретроспективно, але також і перспективно [2, с. 146]. Семіоз закладає потенції, і завдяки такій можливості він "характеризується впливом майбутнього на сьогоднішній стан подій" [2, с. 63].

У семіозі актуалізується розрізнення реальності та дійсності, запропоноване А. Карасем [3; 4]. Дійсність у семіотиці сформована з позначених об'єктів, яким не обов'язково бути речами. На цьому ґрунтується розріз-нення різних дійсностей у тварини та людини. Сигніфі- кація є "видоособливою", тобто має справу із взаємові-дношенням у межах біологічного виду як умови сприй-няття індивідом сущого. У такому комплексі переплетень знаходимо спільні засади ментальності та "онтології розуміння", за Р Рорті, на шляху до інтерпретації, де розуміння є способом буття, а не пізнання. Шведський семіотик Ґ. Сонессон в есе "Семіоз та невловимий фінальний інтерпретант розуміння" також відстоює думку про наявність у людського виду загалом здатностей до сприйняття як "певного наперед даного розуміння" [16, с. 88].

У семіологічній традиції семіоз як "бриколаж" у життєсвіті й мисленні "перших" людей зустрічаємо в К. Леві-Стросса. У праці "Первісне мислення" філософ пропонує поглянути на міфологічну та наукову свідомості не як на цілковито відмінні, а як на структурно подібні. К. Леві-Стросс вводить поняття "бриколажу" (brucolage), який полягає в певній непередбачуваності дії, її "синер- гетизмі" (як приклад К. Леві-Стросс наводить гру у футбол, де м'яч може повести себе непередбачувано). "Бри- колер - це той, хто творить сам, самостійно, використовуючи підручні засоби на відміну від засобів, які вико-ристовує спеціаліст" [6, с. 126], ставлячи перед собою мету й конкретні значення засобів досягнення мети.

Для первісного мислення, стверджує К. Леві-Стросс, властивим було міфо-поетичне самовираження через обмежене коло засобів, тобто відбувався такий собі "ментальний" бриколаж із "підручних" знаків та образів. При чому підручне постійно потребувало інтерпретації, через "запитування" про можливе застосування. "По-дібно до бриколажу в технічному плані, міфологічна рефлексія може досягати в плані інтелектуальному блискучих і непередбачуваних результатів" [6, с. 126].

Предметом бриколажу часто виступають непоєдну- вані за звичайних умов символи та знаки. Це завжди погляд на підручність як на альтернативність. "Хоча "не- приручена думка" позбавлена проективно-інтенціо - нального характеру в її сучасному розумінні, вона по-вніше й ширше апробує різні комбінації образів і сим-волів, що накопичилися в процесі минулої діяльності" [1]. Бриколаж, отже, виступає генеративним структуру- ючим принципом.

Для бриколера, за К. Леві-Строссом, процес схоп- лення й задіяння творчості відбувається через посе-редництво "комунікації" з попереднім досвідом. Така комунікація спрямована на виявлення значень кожної речі чи функції, які для нього існують спочатку через потенцію мовної структури.

У поглядах антрополога бачимо також можливість продуктивної інтерпретації введеного ним поняття "бри-колажу" на основі ментального семіозу: "...в безпе-рервній реконструкції за допомогою тих же матеріалів саме колишні цілі грають роль засобів: означуюче пе-ретворюється на означуване й навпаки". Також філософ зазначає, що "бриколаж "говорить" не лише з речами, але й за допомогою речей, розповідаючи через посередництво здійсненого вибору про характер і життя свого автора. Ніколи не завершуючи свій проект, бри- колер завжди вкладає туди щось від себе" [6, с. 130]. Ця думка вказує на подібність бриколажу як принципу до символічно-трансформаційної функції мозку в семіотиці С. Ланґер [5], де підкреслюється природна активність особи щодо символічного перетворення навколишнього середовища в життєсвіт значень та сенсів.

Бриколаж є концептом, через який можна поглянути на особливості життєсвіту людини, спільноти, етносу нації тощо. Принцип бриколажу крізь призму знаків ука-зує на апріорну для ментальності кожної живої істоти інтерпретативність, але лише для людини ця інтерпре- тативність виходить за межі обумовленого природою та стає синонімом свободи творчості.

Важливим моментом усіх типів семіозу є те, що вони є віртуально й актуально взаємопов'язані в тотальний семіотичний простір - "семіосферу". За Ю. Лотманом, семіосфера є певним "семіотичним континуумом", який включає всі семіотичні системи й практики, які існували чи існують. Вона виступає інтегральною системою щодо семіозу різних рівнів. Семіосфера є результатом семіозу й водночас його джерелом. Концепт семіосфе- ри, за Ю. Лотманом, є відмінним від поняття "ноосфери" В. Вернадського. Ноосфера трактувалась як етап розвитку біосфери, пов'язаний із розумною діяльністю. "Якщо ноосфера має матеріально-просторове буття, що охоплює частину планети, то простір семіосфери носить абстрактний характер" [8, с. 14]. Власне, у кон-тексті попередніх міркувань семіосфера лежить на перетині множини видосвітів та життєвих світів. Вона розвивається в просторі та часі, еволюціонує та має структурний характер, який виходить за межі еволюції людського суспільства та живих організмів у цілому Тому Ю. Лотман запитує, "чи не є весь універсум повідом-ленням, що входить у ще більш загальну семіосферу Чи не підлягає всесвіт прочитанню?" [8, с. 20].

Важливим аспектом у функціонуванні життєсвіту є привнесення зовнішніх не властивих певній особі, куль-турі чи спільноті семіотичних конструктів. А. Соломо- ник наводить приклади географічних відкриттів, поши-рення християнства, науково-технічну революцію [10, с. 154], які докорінно змінювали життєсвіт людини. Проте, сьогодні такі привнесення все менше відбуваються явним, очевидним шляхом.

П. Бюссак у роздумах про те, чи можуть знаки бути "токсичними", торкається проблеми фізіологічної обме-женості людського мозку: "... багатозадачний [multitasking] мозок є обмежений і не може бути завантаженим безмежно. Він вибирає та фільтрує потрібну інфор-мацію. Коли релевантна інформація зростає по експо-ненті завдяки штучним значенням чи коли ця інформація взагалі протікає безконтрольно, семіоз може стати назвою невиліковної хвороби" [11]. Дійсно, порівняно із безмежністю семіозу здатності людини часово й про-сторово скуті, а тому постає питання про сенс і зна-чущість вибору семіотичних практик та конструктів, які пропонуються суспільством, а водночас і того, що особа створює самостійно у своєму житті. Відповідно, питання переорієнтовується в площину цінностей - засад зв'язку між семіозом життєсвіту людини та суспільства.

Глобалізаційні процеси в цьому контексті спрово-кували численні дискусії щодо втрати автентичності культур та їхньої "вестернізації" (Т Фрідман, Е. Гіденс, З. Бауман). Цей аспект додає гостроти питанню про життєсвіт, адже, зважаючи на засміченість особистого простору непотрібними знаками та сенсами, неважко простежити екзистенційну загрозу особистості. Особ-ливої уваги потребують діти, у яких символічний фон життєсвіту лише кристалізується, а "інформаційні фільтри" нерозвинені. Імплементація семіотичних кон-структів сучасного глобалізованого суспільства неми-нуче залишає свій слід у життєсвіті людини. Відтак постає потреба в засобах ідентифікації трансформацій семіотики життєсвіту з метою прояснення привнесених потенціалів, адже поза розумінням семіотичного фону життєдіяльності людини повноцінна інтерпретація минулого, теперішнього та майбутнього не матиме шансів.

Людина є "семіотичною твариною", а тому всю со-ціальну дійсність можна розглядати крізь призму інди-відуального семіозу а персональний світ крізь призму соціального семіозу. Під останнім мається на увазі семіоз знаків, текстів, дискурсів, тобто семіотичні конст- рукти, які створені поза конкретним персональним життєсвітом та носять надперсональний характер (соціальні інститути, ідеологія). Такий розгляд носить потенційний та динамічний характери, оскільки персональна та соціальна семіотичні активності зазнають змін у часі та просторі. Отже, предметом такого пошуку буде виявлення шляхів узвичаєння семіотичних конструктів , способи їх зміни та механізми імплементації нових. Соціосеміоз як об'єкт вивчення соціальної семіотики повинен засновуватись на дослідженні життєсвіту й міжперсональної комунікації як допредикатив- ного досвіду та предикативного.

Отже, бачимо, що життєсвіт наповнений семіотич-ними конструктами й конституюється до появи свідо-мості та мови, а отже, наше майбутнє потребує турботи щодо чистоти від оманливих символів та сенсів, знаків та значень. Ті семіотичні конструкти, які сьогодні формують (або, іноді важливіше, не формують) порядок денний (питання свободи, моралі, автентичності, толе-рантності, ідентичності, культури та ін.), потребують ак-тивного дослідження на предмет істинності, гуманності, цінності. Це, по суті, проектування одних конструктів на інші з метою виявлення їхньої суміжності, адекватності, субсидіарності та комплементарності. Цінності, які не виступають основотворчими, потребують детальнішого розгляду в контексті легітимності їх відсторонення чи елімінації. Контраст між унормованими семіотичними конструктами та неунормованими, по-перше, потребує чіткої дескрипції, а по-друге, указуватиме на духовний стан суспільства. Динаміка семіотичних побудов щодо життєсвіту визначає не лише сьогодення, але й май-бутнє, а отже, варто докласти всіх зусиль, аби не допус-тити перверзій людського як такого.

Література

1. Автономова Н. С. К. Леви-Стросс - in memoriam: уроки структурной антропологии и гуманизм XXI века / Н. С. Авто-номова // Вопросы философии [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://goo.gl/fOSfo (14.01.2014).

2. Ділі Дж. Основи семіотики / Дж. Ділі ; [перекл. з англ. та наук. ред. А. Карась]. - К. : Арсенал, 2000. - 231 с.

3. Карась А. Реальність і філософія: спроба семіотичного підходу / А. Карась // Філософія науки : зб. наук. статей Львівсько-Варшавського семінару "Філософія науки". 14-21 листопада 2004 р. - Львів, 2006. - С. 98-113.

4. Карась А. Семіотична перспектива інтерпретації ре-альності як дійсності / А. Карась // Філософська думка. - 2008. - № 5. - С. 16-29.

5. Лангер С. Философия в новом ключе: Исследование символики разума, ритуала и искусства [Електронний ресурс] / С. Лангер. - М. : Республика, 2000. - 287 с. - Режим доступу : http://tinyurl.com/kadrmzm (14.01.2014).

6. Леви-Стросс К. Первобытное мышление / К. Леви- Стросс. - М. : Республика, 1994. - 384 с.

7. Лосик О. Філософська артикуляція "дискурсу" та "сво-боди дискурсування" в постмодерністському світі / О. Лосик // Вісник Нац. ун-ту "Львівівська політехніка". - 2002. - № 453. - С. 321-327.

8. Лотман Ю. М. О семиосфере / Ю. М. Лотман // Статьи по семиотике и типологии культуры. - Таллин : Александра, 1992. - С. 11-25.

9. Пирс Ч. С. Избранные философские произведения / Ч. С. Пирс. - М. : Логос, 2000. - 448 с.

10. Соломоник А. Несоответствие между онтологией и семиотической реальностью (к философским основам се-миотики) [Електронний ресурс] / А. Соломоник. - Режим доступу : http://goo.gl/X816b (14.01.2014).

11. Bouissac Paul. Semiotox / P. Bouissac // Semiotix XN-4 (2011) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://goo.gl/ Kgx0Rk (14.01.2014).

12. Deely John. The Quo/Quod Fallacy in the Discussion of Realism / J. Deely // "Cz t owiek w Kulturze. W obronie realizmu" 19 (2007) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http:// tinyurl.com/kjzo6qj (14.01.2014).

13. Randviir A. Socisemiotics / A. Randviir, P. Cobley // The Routledge companion to semiotics. - New York : Routledge, 2010.

- Pр. 118-134.

14. Sebeok Thomas А. A Sign Is Just a Sign / T А. Sebeok. - Indiana University Press, 1991. - 178 р.

15. Sebeok Thomas А. Signs: an introduction to semiotics / T А. Sebeok. - University of Toronto Press, 2001. - 193 р.

16. Sonesson Go ran. Semiosis and the elusive final interpretant of understanding / G. Sonesson // Semiotica. - April 2010. - Volume 179. - Number 1-4, [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://goo.gl/bsry7 (14.01.2014).

REFERENCES

1. Avtonomova N. (2010), “C. Levi-Strauss - in memoriam: the lessons of structural anthropology and humanism in the XXI century, The Problems of Philosophy, available at: http://goo.gl/fOSfo (rus).

2. Deely J. (2000), Basics of semiotics, Arsenal, Kyiv, 231 p. (ukr).

3. Karas A. (2006), Reality and philosophy: an attempt of semiotic approach, Philosophy of science. Collected articles of Lviv- Warsaw seminar “Philosophy of Science” 14-21 November 2004 year, Lviv, pp. 98-113 (ukr).

4. Karas A. (2008), Semiotic perspective of interpretation of reality as actuality, Philosophical though, Vol.5, pp. 16-29 (ukr).

5. Langer S. (2000), Philosophy in a New Key: А study in the symbolism of reason, rite and art, Republic, Moscow, 287 p., available at: http://tinyurl.com/kadrmzm (rus).

6. Levi-Strauss C. (1994), The Savage mind, Republic, Moscow, 384 p. (rus).

7. Losyk O. (2002), The philosophical articulation of “discourse” and “freedom of discoursivity” in postmodern world, Journal of National university “Lviv polytechnic”, vol. 453, pp. 321-327 (ukr).

8. Lotman Y. (1992), About semiosphere, Articles on semiotics and cultural typology, Alexander, Tallinn, pp. 11 -25 (rus).

9. Peirce Ch. (2000), Selected philosophical works, Logos, Moscow, 448 p. (rus)

10. Solomonik A. (2005), Inconsistency between ontology and semiotic reality (to philosophical basics of semiotics), available at: http://goo.gl/X816b (rus).

11. Bouissac P. (2011), Semiotox, Semiotix, Vol.-4, available at: http://goo.gl/Kgx0Rk (engl).

12. Deely J. (2007), The Quo/Quod Fallacy in the Discussion of Realism, Czlowiek w Kulturze. W obronie realizmu, vol.19, available at: http://tinyurl.com/kjzo6qj (engl).

13. Randviir A., Cobley P. (2010), Socisemiotics, The Routledge companion to semiotics, Routledge, New York, pp.118-134 (engl).

14. Sebeok T (1991), A Sign Is Just a Sign. Bloomington, Indiana University Press, 178 p. (engl).

15. Sebeok T (2001), Signs: An introduction to semiotics. Toronto, University of Toronto Press, 193 p. (engl).

16. Sonesson G. (2010), Semiosis and the elusive final interpretant of understanding. Semiotica, vol. 179, Number 1-4, available at: http://goo.gl/bsry7 (engl).

Размещено на Allbest.ru