Філософсько-освітня методологія дослідження мережевої парадигми управління освітою

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 130.122: 37.013

Філософсько-освітня методологія дослідження мережевої парадигми управління освітою

Колєснік Ольга,

здобувач Дніпропетровського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти

Стаття присвячена аналізу особливостей методології дослідження мережевої парадигми управління освітою. Автор робить висновок про необхідність адаптації існуючих методологій, таких як синергетична, системний аналіз, діяльнісний підхід, філософсько-герменев- тична методологія. їх використання вимагає врахування соціокультурних характеристик мережево-інформаційного суспільства та його освітньої сфери. Методології також потрібно поставити в контекст взаємодії соціокультурного змісту модерних та постмодерних управлінських практик для виявлення особливостей впливу останніх.

Ключові слова: мережеве управління; освітні мережі; філософія освіти; методологія. мережевий освіта синергетичний герменевтичний

Статья посвящена анализу особенностей методологии исследования сетевой парадигмы управления об-разованием. В процессе исследования автор приходит к выводу о необходимости адаптации существующих методологий, таких как синергетическая, системный анализ, деятельностный подход, философско-герменевтическая методология. Их использование требует учета социокультурных характеристик сетево-информационного общества и его образовательной сферы. Методологии также нужно поставить в контекст взаимодействия социокультурного содержания современных и постмодернистских управленческих практик для выявления особенностей влияния последних.

Ключевые слова: сетевое управление; образовательные сети; философия образования; методология.

Defining features of the research methodology of network management of education paradigm is the main subject of the article. First of all, we are talking about the need to adapt existing methodologies such as synergistic, systems analysis, activity approach, philosophical hermeneutic methodology. Their use requires consideration of social and cultural characteristics of network-information society and its education sector. The main reason for adaptation of methodologies is consideration of educational networking features, including horizontal interaction between actors in the educational process of combining resources for joint problem solving. Methodologies should also be put in the context of socio-cultural interaction between the content of modern and postmodern management practices to identify the peculiarities of the latter. Adapted methodologies make it possible to explore network management paradigm as polyarchical alternative of directive-administrative management of education.

Keywords: network management; network education; philosophy of science; methodology.

Постановка проблеми та стан її вивчення. У су-часній філософії управління мережевий підхід у широ-кому розумінні звичайно пов'язують із дослідженням різноманіття зв'язків, що об'єднують учасників управ-лінського процесу Методологічно цей підхід трансфор-мує традиційну схему системного аналізу (структурно- функціональний та особистісно-соціокультурний ком-поненти) у більш динамічні складові мережевої взаємодії - нормативне поле та комунікаційно-смисловий універсум. У зв'язку із цим постає ціла низка важливих проблем, пов'язаних із використанням традиційних та постмодерних методологій у процесі дослідження ме-режевої парадигми управління освітою. Насамперед ідеться про особливості аналізу мережевого управління в межах концепту самоуправління освітньою діяльністю з використанням синергетичної методології. Важливим аспектом методології є використання діяльніс- ного підходу в його мережево-комунікативній інтерпретації. Спеціального аналізу потребує дослідження можливостей використання системної методології в освітніх мережах. Нарешті, важливим є комунікативно- герменевтичний аспект методології дослідження ме-режевої парадигми управління освітою.

Аналіз методологічних підходів до дослідження ме-режевого управління здійснено в роботах Н. Давидової, Є. Дорожкіна, С. Каракозова, А. Чумакова та інших вітчизняних і зарубіжних фахівців [1-5]. При цьому об-ґрунтовано необхідність адаптації методологій для вра-хування особливостей мережевої освіти в управлінській діяльності. Однак напрями такої адаптації залишаються малодослідженим аспектом проблеми.

Метою роботи є обґрунтування необхідності та на-прямів адаптації наукової методології для дослідження мережевої парадигми управління освітою.

Виклад основного матеріалу. Синергетична мето-дологія може розглядатися як найбільш важлива для аналізу мережевих процесів в освітній системі загалом та інновацій мережевого характеру в управлінні освітою зокрема. Як указує відомий російський фахівець Є. Дорожкін, "нова парадигма управління розглядає й окремі освітні установи, і локальні мережеві структури як відкриті системи, що самоорганізовуються й мають емерджентні властивості (тобто нові, унікальні власти-вості, яких немає в елементів цієї системи). Для управ-ління ними на основі продуктивного використання потенціалу самоорганізації необхідні знання та правильне застосування принципів синергетики. Тим часом питання розробки відповідних моделей управління ос-вітніми установами, що перебувають у позиції мережевої взаємодії, опрацьовані сьогодні явно недостатньо" [2, с. 11].

Мережева парадигма управління освітою характерна тим, що автократичне управління поступово замі-нюється адхократичним, яке характеризується м'яким розподілом функцій і відповідальності, вибудовуванням горизонтальних зв'язків організаційних структур, у межах яких здійснюється освітня діяльність. У найшир- шому управлінському сенсі мережева взаємодія в освітній царині - це діяльнісний простір, створюваний і підтримуваний вузлами (центрами) активності й кана-лами зв'язку - потоками активності між ними. Участь в освітній мережевій взаємодії ґрунтується на низці до-мовленостей між суб'єктами освітньої діяльності, які передбачають здійснення спільних дій, спільне вико-ристання ресурсів і компетенцій безлічі самостійних інституціональних учасників для спільного досягнення цілей кожного з учасників. Відтак, як указує С. Каракозов, "основним змістом поняття мережі є синхронізація процесів для одержання запланованих результатів, підсумків, станів. Причому така синхронізація, яка підви-щує швидкість і зв'язність цілого, що називається мере-жею. Це ж є й основним змістом робіт із мережами" [3, с. 181].

Набуття освітньою сферою характеру освітньої ме-режі вимагає, з одного боку парадигмальних змін в управлінні нею, а з іншого - застосування адекватної методології для дослідження вказаних змін. У найбільш загальному вигляді вказані зміни доцільно інтерпрету-вати в межах становлення мережевої парадигми уп-равління освітою, яка адаптує управлінську діяльність до потреб та характеру об'єкта управління, а також доз-воляє забезпечувати відповідність їм діяльності суб'єкта управління зокрема й стосовно упорядкування стохас- тичних процесів формування освітніх мереж.

Розуміння процесу формування освітніх мереж як самоорганізаційного за своєю суттю та синергетичного за принципами перебігу вимагає суттєвої корекції ще одного методологічного підходу який зазвичай вико-ристовується при аналізі управлінських парадигм, - си-стемного. Освітня сфера, безумовно, - це складно організований об'єкт дослідження, що вимагає застосування системних методів. З управлінського погляду вико-ристання вказаних методів приводить до конституюван-ня принципів системно орієнтованого управління. Сис-темно орієнтоване управління ґрунтується на інтеграції всіх складових освітньої сфери в певну цілісність, яка і є його об'єктом. У сучасному системному дослідженні освітньої царини та освітнього управління аналізований об'єкт розглядається як певна безліч елементів, взаємозв'язок яких обумовлює цілісні властивості цієї безлічі. Основний акцент робиться на виявленні різно-маніття зв'язків і відносин, що мають місце як усередині досліджуваного об'єкта, так і в його взаємовідносинах із зовнішнім оточенням, середовищем. І саме це дозволяє розглядати системне управління в сучасних умовах як мережеве управління за своєю суттю [7]. Істотне значення в пропонованому підході надається виявленню ймовірнісного характеру поведінки досліджуваних об'єктів. Важливою особливістю системного підходу в освіті, яка розглядається як мережевий феномен, є те, що не тільки об'єкт, але й сам процес дослідження виступає як складна система, завдання якої, зокрема, полягає в поєднанні в єдине ціле різних моделей об'єкта. Сутність системно орієнтованого мережевого управління освітою як системно-мережевим феноменом полягає в тому, що об'єкт управління розглядається як невизначена й мінлива сукупність інтеракцій взаємодіючих освітніх суб'єктів, широкий діапазон яких суттєво впливає на одержання результату. При такому підході й система управління залежно від характеру ситуацій може змінювати кожну зі своїх характеристик.

Таким чином, основною умовою для застосування системної методології в процесі дослідження мережевої парадигми управління освітою є інтерпретація освітньої системи як цілісної освітньої мережі, а відповідно системного управління освітою - як системно-мере-жевого управління. За таких умов системна методологія може бути інтерпретована в межах синергетичного підходу концепції самоуправління та вірогіднісного ро-зуміння як освітньої діяльності, так й освітнього управ-ління.

Ураховуючи, що освітня мережа розуміється в першу чергу як взаємодія мережевих освітніх суб'єктів, дос-лідження мережевої парадигми управління освітою вимагає використання суб'єктно-діяльнісної методології. Однак при цьому і діяльнісний підхід вимагає певної корекції у зв'язку з принциповими змінами становища самого суб'єкта діяльності в умовах формування мережевих конструкцій соціального та освітнього про-стору.

Справа в тому що на початку XXI століття зароджу-ються передумови становлення інформаційно-мере-жевого технологічного укладу який принципово змінює сам характер діяльності в освітній системі. Як указують відомі дослідники Н. Давидова та В. Федоров, "важливою характеристикою освіти в сучасних умовах виступає перехід від рецептивно-відображаючого підходу до конструктивно-діяльнісного як в освітньому процесі зокрема, так і в педагогічній науці в цілому" [1, с. 15]. У наш час формується новий тип науковості в освіті - нау-ковість проектно-програмного типу Її ядро становлять діяльності проектування й програмування, основна ха-рактеристика яких полягає в тому що вони розробляють і створюють нові освітні практики, що не існували раніше. Відповідно і діяльність суб'єктів освітніх мереж формується все більше на основі побудови проектів і програм, що організовують дію для побудови відсутніх до цього елементів освітньої практики, і це орієнтує на комплексну самоорганізацію проектування, яка не зводиться до стандартного синтезу знань. Джерело по-дібного знання міститься не в існуючих класичних дос-лідженнях, а, головним чином, у реальному осмисленні й проектуванні того, що можливо й доцільно в конк-ретній соціокультурній ситуації.

Виходячи з вищевикладеного, ми вважаємо, що ос-вітню діяльність мережевих суб'єктів у сучасних умовах доцільно інтерпретувати перш за все як діяльність, спрямовану на проектування й конструювання затре-буваних видів освітньої практики й наукове управління ними. При такому підході доводиться не просто опису-вати те, що вже з'явилося в реальності, але й створювати на основі теоретичного передбачення те, чого до виконання проектної роботи не існувало [8]. Найбільш актуальний напрямок розвитку діяльності з проекту-вання й конструювання нових видів освітньої практики - це практична реалізація принципів мережевої взаємодії. Саме мережева взаємодія як важливий механізм інформаційного обміну дозволяє реалізувати синерге-тичні ефекти в освітній діяльності, дає можливість ви-користовувати переваги мережі для підвищення ефек-тивності роботи освітніх установ, оптимізації витрат, підвищення якості освітніх програм та академічної мо-більності.

У межах проектно-діяльнісного підходу мережева парадигма управління освітньою діяльністю набуває таких функціональних складових управління розвитком освітньої мережі, як самоорганізація, самоврядування, саморегуляція, системне цілепокладання в інтересах об'єкта тощо. Вони визначають гуманістичну сутність неформального, гнучкого управління, де однаково зат-ребувані потенціали особистісного розвитку всіх суб'єктів освітньої діяльності.

Також достатньо перспективною слід уважати ме-тодологію дослідження мережевої парадигми управління освітою, яка отримала назву системно-діяльніс- ного підходу Сутність системно-діяльнісного підходу полягає у використанні діяльності (взаємодії) як засобу становлення й розвитку всіх суб'єктів та освітніх систем у цілому Розглядаючи освіту як провідну соціальну діяльність суспільства, ми визначаємо управління ос-вітою як націленість на результат у вигляді системо- створюючого фактора діяльності всіх освітніх суб'єктів. Отже, у системно-діяльнісному підході виділяється ре-зультат діяльності як цілеспрямованої системи, який задається через управління нею. Суб'єкти освітніх сис-тем обирають ті види діяльності, які задовольняють їхні потреби в саморозвитку й самореалізації, і за до-помогою цієї діяльності трансформують як себе, так й освітню та соціальну системи.

Системно-діяльнісний підхід, таким чином, безпо-середньо опирається на уявлення про освітню взає-модію мережевого характеру Системно-діяльнісний підхід дослідження мережевої парадигми управління освітою є найбільш змістовним з погляду виявлення та аналізу її педагогічної суті. Відмітною рисою освітньої мережі в цьому разі є особливий тип взаємодії різно- рівневих освітніх підсистем, що ґрунтується на однаковому положенні різних суб'єктів в освітній системі відносно один одного і на різноманітті горизонтальних (неієрар- хічних, а поліархічних за сутністю) зв'язків. Оскільки мережева взаємодія спрямована на вирішення проблем, пов'язаних із професійно-педагогічною діяльністю, то за своєю сутністю така взаємодія буде педагогічною.

Таким чином, системно-діяльнісний підхід найбільш повно на сьогодні описує можливості організації ме- режної взаємодії різнорівневих освітніх систем (установ) з погляду його змістовно-педагогічної наповненості і, відповідно, дозволяє розкрити педагогічно-організаційні та управлінсько-педагогічні умови й механізми реалізації педагогічно-професійної діяльності, адекватні сучасним пріоритетам вітчизняної освіти, що мо-дернізується, в умовах формування освітніх мереж та переходу до мережевої парадигми управління цим про-цесом.

Вище вже говорилося, що формування освітніх ме-реж здійснюється на базі розвитку електронних кому-нікаційних технологій, які значною мірою визначають і необхідність, і зміст освітньої діяльності мережевого характеру. Як указує відомий дослідник А. Чумаков, "удосконалення управління інформаційно-освітніми комплексами у сфері освіти вимагає концептуалізації й поєднання стихійних процесів розвитку ІКТ-інфраструкту- ри й, особливо, процесів розвитку інформаційного освітнього середовища з ... системами й компонентами освітніх організацій" [5, c. 416]. Одним з аспектів формування освітніх мереж в умовах становлення віртуального медіа-освітнього простору є висування на чільні місця в наукових розвідках проблематики комунікацій- но-герменевтичного характеру.

Герменевтична методологія необхідна для дослід-ження мережевої парадигми управління освітою пе-редусім як основа аналізу ефективної комунікації в межах освітніх мереж на практичному рівні, а на теоре-тичному рівні - як механізм розуміння сутності дослід-жуваної управлінської парадигми в контексті соціокуль- турно-ціннісних змін постмодерного характеру. Відомий фахівець Н. Петров у зв'язку із цим пише про "не-обхідність застосування герменевтичного підходу, по-в'язаного з урахуванням масштабу й горизонту того, що відбувається. Сучасна постсоціальність прямо пов'язана з ліберальною ідеологією, на якій і будується не- класична стратегія управління. У мережевому сус-пільстві стає очевидно, що вона не універсальна. ... Необхідно переосмислити не тільки співвідношення різних теоретичних підходів, але й радикально пере-глянути застосовність управлінських стратегій" [4, с. 194].

Мається на увазі, що мережева парадигма управ-ління, яка зараз усе більше конституюється як найбільш адекватна в умовах становлення мережно-інформа- ційного суспільства, є одним із напрямів подальшої трансформації різноманітних форм так званих постнек- ласичних теорій управління [6]. При значній різнома-нітності моделей вони єдині в принциповому протис-тавленні традиційного й некласичного підходів. Але по- стсучасні зрушення змушують побачити управлінські стратегії і в іншій перспективі. У контекстах соціокуль- турного постмодерну змінюються акценти й ці зміни є основою для розуміння процесу формування нових уп-равлінських парадигм та стратегій. Відсутність цілісного горизонту робить управлінські стратегії XX ст. лише "перехідними", що вимагають конкретної герменевтики. При цьому потрібно мати на увазі, що у філософській герменевтиці не застосовні підходи, які оцінюють ситуацію через призму гносеологічного ставлення. Інший вигляд має не тільки співвідношення різних теоретичних підходів, але й співвідношення знання та застосування. Традиційні уявлення про застосовність управлінських стратегій в умовах мережевих форм організації соціального життя потребують істотного доповнення у вигляді герменевтичної методології екзистенціального розуміння управлінських парадигм.

Таким чином, аналіз низки традиційних методологій - системного аналізу діяльнісного підходу філософсь-кої герменевтики та інших - показує необхідність їх адап-тації для потреб дослідження мережевої парадигми управління освітою. Основною підставою такої адаптації є необхідність урахування системостворюючих для освітніх мереж характеристик, зокрема, горизонтальної взаємодії освітніх суб'єктів у процесі поєднання ресурсів для спільного вирішення проблем. Відтак адаптовані методології дають можливість у подальшому досліджувати мережеву парадигму управління як по- ліархічну альтернативу директивно-адміністративного управління освітою.

Література

1. Давыдова Н. Н. Управление развитием образователь-ных учреждений на основе сетевого подхода / Н. Н. Давыдова, В. А. Федоров // Педагогический журнал Башкортостана.

- 2012. - № 4. - С. 15-23.

2. Дорожкин Е. М. Развитие образовательных учреждений в ходе сетевого взаимодействия / Е. М. Дорожкин, Н. Н. Да-выдова // Высшее образование в России. - 2013. - № 11. - С. 1117.

3. Каракозов С. Д. Сетевая организация образования: тенденции и перспективы / С. Д. Каракозов, К. Г. Митрофанов // Мир науки, культуры, образования. - 2011. - № 4. - С. 180182.

4. Петров Н. И. Управленческие стратегии в ситуации постлиберализации культуры / Н. И. Петров // Вестник Сара-товского государственного социально-экономического уни-верситета. - 2012. - № 1 (40). - С. 194-197.

5. Чумаков А. С. Управление информационно-образова-тельными комплексами в сфере образования / А. С. Чумаков // Современные проблемы науки и образования. - 2013. - № 6. - С. 411-417.

6. Шевчук О. Інформаційне суспільство: бути чи не бути / О. Шевчук, О. Голобуцький. - К. : Атлант UMS, 2001. - 104 с.

7. Barabasi A.-L. LINKED: The New Science of Networks // A.-L. Barabasi. - Cambridge : Perseus Publishing, 2002. - 186 р.

8. Castels M. The Rise of the Network Society (The Information Age: Economy, Society and Culture. Vol. I) / M. Castels. - Cambridge, MA ; Oxford, UK : Blackwell, 1996. - 348 р.

1. Davydova N. N., Fedorov V. A. (2012), Managing the development of educational institutions on the basis of a network approach, Journal of Education of Bashkortostan, № 4, рр. 15-23 (rus).

2. Dorozhkin Ye. M., Davydova N. N. (2013), Development of educational institutions in the networking, Higher Education in Russia, № 11, рр. 11-17 (rus).

3. Karakozov S. D., Mitrofanov K. G. (2011), Network organization of education: trends and prospects, The world of science, culture and education, № 4, рp. 180-182 (rus).

4. Petrov N. I. (2012), Management strategies in a situation of culture post liberalization, Bulletin of the Saratov State SocioEconomic University, № 1 (40), рр. 194-197 (rus).

5. Chumakov A. S. (2013), Management of Information-educational complex in education sphere, Modern problems of science and education, № 6, рр. 411-417 (rus).

6. Shevchuk O., Holobutsky O. (2001), Information Society: to be or not to be, Atlas UMS, Kyiv, 104 p. (ukr).

7. Barabasi A.-L. (2002), LINKED: The New Science of Networks, Perseus Publishing, Cambridge, Massachusets, 186 р. (engl).

8. Castels M. (1996), The Rise of the Network Society (The Information Age: Economy, Society and Culture. Vol. I), Blackwell Publishing, Cambridge, MA; Oxford, UK, 348 р. (engl).

Размещено на Allbest.ru