Стаття присвячена аналізу методологічних аспектів дослідження релігійного, в тому числі й містичного досвіду. Автор зосереджує увагу на дискусії між конструктивістами і ессенціалістами: перші вважали, що релігійний досвід ґрунтується на певних соціокультурних традиціях, другі, що він є "чистою свідомістю", або подією; і доводить, що обидва підходи мають сенс для подальшого розвитку релігієзнавства.

Ключові слова: методологія, методи, релігія, свідомість, релігійний досвід, містичний досвід, когнітивна антропологія, ессенціалізм, філософія перенніалізму.

Статья посвящена анализу методологических аспектов исследования религиозного, в том числе и мистического опыта. Автор сосредоточивает внимание на дискуссии между конструктивистами и ессенциалистами; первые считали, что религиозный опыт основывается на определенных социокультурных традициях, вторые, что он является "чистым сознанием" или событием; и доказывает, что оба подхода имеют смысл для дальнейшего развития религиоведения.

Ключевые слова: методология, методы, религия, сознание, религиозный опыт, мистический опыт, когнитивная антропология, ессенциализм, философия перенниализма.

The article is devoted to the analysis of methodological aspects of the study of religious, including mystical experience. The author focuses on discussions between constructivists and essentialism, the first thought that religious experience is based on certain socio-cultural traditions, the second that he is "pure consciousness", or Event; and proves that both approaches have meaning for further development of religious studies.

Ґрунтом для будь-яких методів, гуманітарних або природознавчих, є такі мисленнєві операції як порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення. Релігієзнавство спирається на ці операції логічної форми мислення в таких методах, як типологічний аналіз, порівняльний аналіз, генетичний аналіз, каузальний аналіз, структурно-функціональний аналіз, системний аналіз. З точки зору предметних зв'язків релігієзнавство - це відносно молодий, міждисциплінарний напрям, який знаходиться на стику філософії й культурології. Релігієзнавство також активно взаємодіє з історією, психологією, соціологією, етнологією та ін. Природознавчий підхід вимагає емпіричного шару, теоретичного, а також експериментальної перевірки. У релігієзнавстві цей метод використовується для вирішення часткових питань і активізується він, зазвичай, через астрономію, археологію, геологію. Ці науки допомагають уточнити дату релігійних пам'яток, час існування тієї чи іншої культури.

Головним у релігієзнавстві є гуманітарний підхід. Він дозволяє відволіктися від фіксації існування релігійних об'єктів і дозволяє інтерпретувати релігійний досвід, релігійні переживання людини, оскільки вони мають ціннісне значення. При цьому головним критерієм істинності інтерпретації залишається перша вимога гуманітарного методу - наявність теоретичного шару. Теоретична побудова повинна бути без протиріч у логіці і пояснювати на своїй моделі якомога більшу кількість явищ з цієї галузі. При цьому обов'язково зберігається адогматичність дослідження.

Кінець ХХ - початок ХХІ століття характеризується новими підходами до дослідження релігії - мовним та культурологічним аналізом; структуралістським підходом; постмодерністським і деконструктивістським, який обґрунтував Ж. Дерріда та ін. Усталеним підходом до релігії є її розуміння як духовності і духовного досвіду, але на нашу думку, її можна розглядати як різновид технології, "механізмів" розвитку людини. Такий підхід пропонує нові підходи, які дозволять усвідомити сутність релігії й релігійного досвіду завдяки тим методам, якими користуються нейропсихологія, психологія розвитку, когнітивізм, філософія свідомості, антропологія та багато інших галузей та напрямів, які досліджують феномен свідомості людини. Саме свідомість відіграє головну роль у формуванні та розгортанні людського досвіду - в конструюванні дійсності й реальності, в генерації нових ідей, в ритуальному і медитативному житті.

Метою статті є аналіз методологічних підходів до релігійного, в тому числі містичного досвіду, які обґрунтовані представниками конструктивізму й ессенціалізму.

Дискусія щодо методологічних аспектів дослідження релігії розгорталася між конструктивістами - С. Кац, В. Праудфут, які вважали, що релігійний досвід фундується на вже існуючих "матеріалах" свідомості й тими психологами - Р. Форман, Ф. Брайнард, А. Рунехов та ін., які стверджували, що містичні переживання виникають незалежно від культурних традицій, що "чиста свідомість" повинна розглядатися як Подія. На початку 2000 р. відомі американські вчені Й. Андресен і Р. Форман охарактеризували ситуацію, що склалася в ХХІ ст. в процесі дослідження релігійного досвіду "методологічною війною". Фактично, ця війна відбувається між двома теоретичними моделями: по-перше, ессенціалі - стською моделлю, яка передбачає наявність загального "стрижня" для містичного досвіду і конструктивістською моделлю, яка наполягає на повній детермінованості цього досвіду самою концептуальною системою містика і, в такий спосіб, ставить питання щодо правомірності використання самих термінів "містичний досвід" і "містицизм". Ті розбіжності, що виникли в процесі дискусій, обумовлені низкою труднощів, які виникають при описуванні релігійного досвіду в цілому і містичного, зокрема. Справа полягає в тому, що ми маємо справу з досвідом "втіленим", тобто з текстами, а між текстами і самим релігійним переживанням завжди існує певна дистанція. Ця дистанція постає ще більш відчутною, оскільки "носії" цього досвіду наполягають на його унікальності та принциповій невербалізації. Отже, в результаті такої ситуації виявляється міцна залежність тих феноменів, що описуються в релігійних, містичних текстах, від теоретико-методологічної установки самого дослідника, що й призводить не тільки до протистояння між двома моделями, але й до невпинного розширення понять "релігійний досвід", "містичний досвід" і вигадування все більшої кількості понять, що можуть пояснити вищезазначені.

Ессенціалізм - це сукупність підходів, які передбачають, що існує універсальна сутність містичного досвіду, яка не піддається культурному, релігійному, лінгвістичному та ін. контекстам. Представники конструктивізму, навпаки, вважають, що і релігійний, і містичний досвід є визначеними і структурованими культурними, релігійними, лінгвістичними та ін. контекстами і не можуть розглядатися поза цими контекстами. Відомий американський психолог Д. Вульф у статті "Містичний досвід" зазначає, що кожний дослідник опиняється у ситуації вибору між цими двома альтернативами:". працювати в якості стороннього, чиї судження зазвичай оцінюються тими людьми, які пережили містичний досвід як такі, що не мають сенсу й тому не відповідають дійсності, або самому поставати містиком, при цьому ризикуючи не тільки втратити мінімальну критичну дистанцію, яка є необхідною для непристрасного наукового аналізу, але й свою надійність - власну "об'єктивність" - в очах інших дослідників" [12, с.398]. На нашу думку, плідні думки існують, як у представників першого напряму, так і другого, вони можуть розглядатися як взаємодоповнюючі, що надає змогу більш широко висвітлити взаємозв'язок між суб'єктивністю і об'єктивністю. Це те, що Л. Вілбер називає "правим і лівим квадрантом" [11, с.120-128], а Ф. Варела, Е. Томпсон і Е. Рош [10, с.41-78] вже запропонували в контексті онтології (як перед ними сформулювали буддійські філософи), що свідомість виступає як посередниця між досвідом суб'єктивності й жорстокою дійсністю, яку ми називаємо "зовнішній світ". Це й означає мовою повсякденності - "життя". Особливо важливим є процес динаміки свідомості, її ніколи неможливо зафіксувати, але свідомість впливає на розмаїття дійсності, робить її більш яскравою, навантаженою людськими смислами.

Важливим для релігієзнавства завжди було те, що рух людства відбувається від минулого до сьогодення, від соціальності до інтерпретації моделей, від когнітивної установки до досвіду, з лінгвістики до досвіду. Когнітивний підхід надав наукам про людську свідомість і поведінку новий спосіб розуміння мислення і сприйняття. Але, водночас, слід зауважити, що когнітивних антропологів не особливо цікавили релігійні традиції, у більшій мірі, вони зосередили увагу на термінологіях спорідненості (Р. Андраде, М. Блок). Тільки порівняно недавно когнітивний підхід увійшов у компаративне релігієзнавство - завдяки працям П. Буайє, Т. Лоусона і Р. Макколі, Х. Вайтхауса. Так, П. Буайє, Т. Лоусон і Р. Макколі досліджують когнітивну проблематику на абстрактному рівні.П. Буайє проаналізував як когнітивні обмеження допомагають пояснити крос-культурну реккуренцію певних релігійних паттернів; а Т. Лоусон і Р. Макколі обґрунтували теорію репрезентації ритуальних структур. В цілому внесок когнітивізму в релігієзнавство виявляється в тому, що він забезпечує фундамент для емпіричних досліджень процесів засвоєння, репрезентації й трансмісії релігійних понять. Окрім того, й нейрофізіологія, яка іноді виключається з когнітивних наук, теж спроможна розкрити важливі аспекти релігійної віри. Особливої актуальності ця проблематика набуває й в зв'язку з такими феноменами, взаємозв'язок яких не є настільки очевидним - психоделічний досвід, магія, окультизм, аномальні явища. Російська дослідниця О. Романова в статті "Містичний простір Інтернету" зазначає, що прикладами подібних феноменів можуть бути поняття "беззмістовного досвіду" або стани "абсолютного єдиного буття", які використовуються в деяких ессенціалістських теоріях релігійного досвіду [1, с.179-201]. В науковій літературі проведено достатньо повний аналіз напрямів, що склалися в межах ессенціалістського підходу до дослідження містичного досвіду, але більш пізні теорії релігійного, містичного досвіду - наприклад, конструктивізм або психологічний перенніалізм залишилися поза дослідницькою увагою.

Особлива увага тим психологічним станам, які є ґрунтом для релігійних переживань, приділяється в працях представників психологічного перенніалізму, які обґрунтовують наявність у релігійному досвіді "чистої" свідомості, яка недетермінована культурними і релігійними факторами. Йдеться про дослідження А. Дейкмана, Р. Формана, а також про збірку робіт, що видана під загальною редакцією Р. Формана "Проблема чистої свідомості. Містицизм і філософія" [9].

Суттєву частину праць присвячено дослідженню проблеми співвідношення релігійного досвіду й інтерпретації. В межах цієї проблематики і склалися дві моделі релігійного, містичного досвіду, які є протилежними одна до іншої - ессенціалістська і конструктивістська. Що стосується конструктивістського підходу, то це праці У. Праудфута, А. Тейвса, а також С. Каца, який і видав збірники робіт під своєю редакцією. Фактично, ці видання й були ґрунтом для теоретико-методологічного оформлення конструктивізму в дослідженнях релігійного досвіду, містичного досвіду і містицизму. Серед представників помірного конструктивізму, які не ототожнювали себе з групою С. Каца [7, с.189-210] і розглядали релігійний досвід з соціально-психологічної точки зору, слід зазначити праці Ч. Бетсона, Л. Вентіса, Н. Хольма, Я. Сундена. Ессенціалістський аналіз релігійного досвіду з феноменологічної позиції проводиться у дослідженнях В. Вейнрайта.

В плані аналізу медитативного досвіду необхідно виділити два напрями. Перший з них, представлений М. Персінгером та ін., обґрунтовує позицію щодо того, що релігійні, в тому числі й містичні, досвіди можна повністю пояснити функціонуванням та структурою мозку людини. Більше того, досвіди такого типу є відхиленням у нормальному функціонуванні нервової системи людини [8, с.231-232]. На нашу думку, такий підхід, по суті, є поверненням до того "медичного матеріалізму", який заперечував В. Джеймс або до моделі містичного досвіду (Дж. Леуба).

Другий напрям репрезентований такими відомими постатями, як Ю. д'Аквілі та Е. Ньюберг, які вважали, що релігійний і містичний досвід - це наслідки нормального функціонування мозку (свідомості) й що ці стани є більш цікавими з епістемологічної точки зору, ніж стани повсякденної свідомості.

Окрема група дослідників - це такі, які розглядають релігійний, в тому числі й містичний досвід з позиції когнітивного підходу, який для них виступає альтернативою тим теоретико-методологічним парадигмам, що склалися у вигляді конструктивізму і ессенціалізму. Це праці таких відомих вчених, як Р. Стадстілл, І. Пюсіайнен, Е. Тейвс.

Теорії релігійного досвіду, що розвиваються в межах ессенціалістського і конструктивістського підходів у його дослідженні, а саме - феноменологічний ессенціалізм, психологічний перенніалізм і конструктивізм містять у собі внутрішні протиріччя і обмежені евристичні можливості. На нашу думку, загальним теоретико-методологічним недоліком цих теорій є абсолютизація соціолінгвістичного розуміння опосередкованості досвіду, в той час, як лінгвістичне структурування досвіду не є єдиним механізмом його опосередкування. Окрім того, незважаючи на тези прибічників цих теорій, їх висновки фактично не спираються на відомості, що містяться у текстах релігійної, містичної спрямованості, оскільки інтерпретація феноменів, що описуються в цих текстах від початку обумовлена теоретичним підходом самого дослідника.

Також слід зазначити, що звертання до нейрофізіологічної основи релігійних, в тому числі й містичних переживань, як обґрунтування можливості існування та розгортання "чистої", "безоб'єктної" свідомості не є доказом безпосередності релігійного досвіду. І релігійний, і містичний досвід не є актами "чистої свідомості" або "порожньою" свідомістю, такий досвід виникає тільки при наявності релігійної системи референцій та містить "вбудовані" інтерпретації.

Феноменологічний ессенціалізм і психологічний перенніалізм (philosophia perennis) мають обмежену пояснювальну здатність, оскільки вони, по-перше, ігнорують гетерогенність описувань релігійних, містичних досвідів; по-друге, постулюють наявність категорії "чистої свідомості"; по-третє, роблять акцент на радикальній невиразності і релігійних, і містичних переживань, що не дозволяє їх розглядати як відомості про характеристики цих переживань; по-четверте, визнають існування неподоланної безодні між описуваннями релігійних, містичних досвідів й самими цими досвідами. На нашу думку, також теза, яку обґрунтували ранні ессенціалісти, щодо принципової невиразності й неконцептуальності релігійного, в тому числі й містичного досвіду, є не - обґрунтованою з психологічної та епістемологічної точок зору. Когнітивні феномени, що називаються "релігійним досвідом", "містичним досвідом" мають аналогії з повсякденними психічними станами людини, а тому виявляються доступними для концептуалізації та вербалізації завдяки принципу аналогій. Представники конструктивізму наполягають на тому, що твердження віруючої людини про неможливість виразити свої переживання є суто риторичним прийомом, що не дозволяє пояснювати психологічні процеси, які знаходяться за цими твердженнями. Таке пояснення постає можливим в атрибуційній теорії релігійного досвіду, яка використовує при розгляді проблеми вербалізації містичних станів когнітивну теорію метафори. З цієї позиції, невисвітлюваність релігійних, містичних переживань є наслідком не принципової неконцептуалізованості релігійного досвіду, а його взаємозв'язку з перебудовою смислових зв'язків у концептуальній системі самого суб'єкту.

На нашу думку, існують чотири дискретні, але взаємопов'язані аспекти, на яких ґрунтується методологія дослідження релігії. По-перше, йдеться про доктринальний аналіз, тобто розуміння Божественного розкривається завдяки мові та поняттям. Більша частина семітських релігій на Заході припускає, що Бог, у першу чергу, відкривається через Його посланців, пророків та оракулів. Така точка зору передбачає, перш за все, дослідження текстів та історичних фактів. По-друге, соціальний аналіз, який зосереджує увагу на релігійній, культурній та міжособистісній взаємодії. Методи соціального аналізу зорієнтовані, головним чином, на соціум, обряди, ритуали, соціологічні та міжособистісні поведінкові моделі. На жаль, у багатьох випадках, релігієзнавці, орієнтуються насамперед на такому підході, при цьому виключать всі інші підходи, що "зрізає" розуміння релігії в динаміці антропології та соціокультурних процесів у цілому. Такий підхід, взагалі, не враховує досвід релігійних та містичних практик, елімінується релігійне життя як таке та індивідуальні особливості релігійного досвіду. Так, наприклад, дослідження С. Кріппнером шаманізму, первісної культури як такої, демонструє його підхід як аналіз конкретних угрупувань з цілісними процесами культурної, релігійної та міжособистісної взаємодії.

По-третє, важливим є методологічний плюралізм у дослідженні релігії. Йдеться, про аналіз суб'єктивного досвіду, релігійних або містичних станів. Релігійний досвід можна розподілити на два види - дуалістичний і не дуалістичний, або апофатична і катафатична форми духовності. Окрім того, деякі переживання можна охарактеризувати як "складні" переживання, що містять у собі обидва види і, в такий спосіб, можна говорити про континуум релігійних переживань. Різнопланові суб'єктивні переживання можуть впливати на догму, багато релігійних проповідників промовляють те, що вони пережили. Суб'єктивний досвід також може вплинути на традиції, ритуал й, навіть, політику (видіння та переживання Жан - ни д'Арк). І ці переживання явно будуть мати свої біологічні кореляти. Верхній лівий квадрант моделі К. Вілбера [11, с.120-128] прямо показує присутність духовних переживань і одночасно праці Е. д'Аквіля і А. Ньюберга, А. Дейкмана теж включають суб'єктивний бік людського життя. Хоча деякі положення про не дуалістичну і "чисту свідомість" виключаються авторами із загальнокультурного фону і мови, а інші переживання формуються нібито на задньому плані. І тоді виникає питання: яким є взаємозв'язок між оформленим і неоформленим релігійним досвідом? В цьому аспекті необхідно звернутися до духовних і релігійних традицій світу, тому що і проповідники, і священики, і оракули замислювалися над цим питанням упродовж століть людської історії; свідоцтва, пам'ятки і священні писання окремих традицій теж демонструють неабиякий інтерес до цієї важливої проблеми. І тут теж існує свого роду континуум. Показовим у цьому плані є досвід російського старця Ніла Сорського, який повільно рухався від мирських турбот, для очищення думок, для звільнення від пристрастей до "чистої свідомості" як шляху для піднесення до Бога.

По-четверте, методологія дослідження релігії передбачає використання цілої низки методів для її аналізу у взаємопов'язаності з культурологічними, соціологічними, політичними та ін. процесами. Окрім того, дослідження релігійного досвіду взаємопов'язано з біологією, нейропсихологією, когнітивною наукою та ін. Це надає можливість проаналізувати й компоненти релігійного досвіду, який є крос-культурним і його можна охарактеризувати як крос-культурну "технологію" духовного досвіду. Не залишаючи поза дослідницькою увагою традиційні методи (історизм, інтерпретації священних текстів, філологічний аналіз та ін.), необхідно звернутися до смислів релігійного досвіду - до медитативних напрямів індуїзму, буддизму, даосизму, не кажучи вже про Кабалу і містичне християнство Я. Бьоме, М. Екхарта та ін.

релігійний містичний досвід чиста свідомість

Список використаних джерел