Феноменологічно-екзистенційне філософування ХХ ст. неодмінно залучає у свій обіг поняття "екзистенція", що акумулює в собі всі дотеперішні зрушення, пов'язані з критичним переосмисленням властивого класичній раціоналістичній традиції протиставлення суб'єкта та об'єкта і зневаги до всього чуттєво - почуттєвого й індивідуального, намагаючись знайти нові підстави людського існування. Нова онтологічна парадигма, що перебрала на себе усі рефлексивно-світоглядні функції, намагаючись вибудувати крізь призму онтологічної, антропологічної, комунікативної, феноменологічної, екзистенціальної та герменевтичної переорієнтації низку філософських проектів, невипадково наголошує на питаннях дослідження глибин внутрішнього світу людини у площині переживання смислу свого буття. Означений перехід до онтологічних підвалин розкриває феномен буття у тісному зв'язку з людським існуванням й характеризується таким фундаментальним питанням, як питання про людину і про її буття, бо". cаме буття людини виступає основним предметом і водночас методом філософського дослідження, адже тільки в ньому відбувається інтимне поєднання суб'єкта і об'єкта, де буття мовби дає себе "торкнутися", точніше - само себе знаходить як буття" [1, 9]. Людина, відтак, постає не ізольованою істотою, а завжди знаходиться у певному ставленні до людей, природи та буття. Вона не тільки має буття, а й формує своє відношення до нього, а тому є тим унікальним і єдино можливим сущим, яке шукає буття та свою вкоріненість у ньому. Саме в цьому контексті філософська спадщина М. Гайдеггера постає вагомою та актуальною.

Особливість людської буттєвості у фундаментальній онтології М. Гайдеггера в контексті осмислення проблем темпоральності, свободи, екзистенції, істини висвітлюється у наукових студіях В. Бімеля, П. Гайденко, Н. Мотрошолової, І. Михайлова, М. Позднякова, З. Зайцевої та ін. Тематизація естетичного контексту екзистенції з акцентуацією ролі поетичного мистецтва як найбільш адекватного способу звершення істини здійснюється такими філософами, як Г. Гадамер, Є. Фальов, С. Ставцев, Р. Сафранськи, В. Подорога, А. Вольський та ін. До питань компаративного аналізу філософських інтенцій М. Гайдеггера та М. Бахтіна зверталися такі дослідники, як В. Бібіхін, Е. Соловйов, Ю. Давидов та ін., наукові розвідки яких зосереджують увагу на подібності багатьох фундаментальних положень філософів, а саме: критичного переосмислення класичного стилю мислення з характерною для нього суб'єкт-об'єктною моделлю, проблемою вкоріненості людини в бутті, витлумаченні понять "Dasein" та "Я єзм", історизму, апеляції до процесів художньої творчості тощо.

Однак за наявності надзвичайно широкого діапазону науково-дослідницьких інтересів спадщини німецького мислителя саме трансформаційні зрушення в розумінні людської екзистенції, притаманні для праць пізнього М. Гайдеггера, достатнього висвітлення на даний час не набули. Відтак, мета запропонованої статті - дослідження феномена людського буття як буття людини-у-світі в контексті руху від екзистенційної аналітики Dasein до концептуалізації існування людини в істині буття, вслуховування, піклування та перебування у близькості і відкритості до неї.

Так, М. Гайдеггер, озброївшись феноменологічним методом, створив фундаментальну онтологію як феноменологію людського існування, "екзистенційний аналіз Dasein" і тим самим здійснив радикальний поворот у тогочасній філософській думці. Взявши за основу не класичну онтологію буття, а екзистенційну онтологію з наголосом на проблемі буття, яке у своїх глибинах потребує буття людини, він започаткував новий феноменологічно-екзистенційний напрям у філософії, що великою мірою вплинув на формування антропологічних, екзистенціальних, герменевтичних філософських розвідок.

Водночас у своєму феноменологічно-онтологічному тлумаченні екзистенції як буття людини-у - світі М. Гайдеггер значною мірою відштовхується від герменевтичної філософії В. Дільтея, яка у пізніших дослідженнях трансформується в онтологічну герменевтику. Прикметно, що саме під впливом "філософії життя" та герменевтичної методології для "наук про дух" В. Дільтея М. Гайдеггер в основу своєї філософії покладає конкретне життя як вихідний феномен, про що свідчать його ранні лекції 1919-1923 рр. за назвою "Кассельські доповіді". Досить цікавим для нас є припущення дослідника філософської спадщини М. Гайдеггера І. Михайлова, котрий, аналізуючи низку трансформацій поняття життя в ранній творчості філософа, а саме "життя-фактичність-Dasein", говорить про те, що на певному етапі своєї буттєвості М. Гайдеггер міг би написати працю не "Буття і час", а саме "Життя і час" [5, 127].І. Михайлов вважає, що розуміння життя у Гайдеггера не може бути відокремленим від світу, бо життя людини є світом, у якому вона живе. Тому буття трактується саме як "буття-у-світі", Dasein, причому Dasein розглядається не з точки зору його сутності, а з позиції його буття, у якому "Dasein = в - і - через життя бути" [5, 207]. Відтак, гуссерлівський трансцендентальний суб'єкт модифікується в онтологічну структуру Dasein, для якої світ - єдина сфера буття та можливість самореалізації. Фундаментально-онтологічна інтерпретація феноменології суб'єкта постулює не логічний, споглядальний конструкт, а активного учасника буттєвого процесу в постійному екзистуванні та виявленні смислу буття. "Буття-у-світі" - головна характеристика існування Dasein. Це "загальний світ, в якому ми всі існуємо" [9, 64], "найближчий світ повсякденної присутності", "оточуючий світ" [9, 66], "світовість світу". Підкреслимо, що саме Dasein у М. Гайдеггера уможливлює розуміння життєвого світу, оскільки "тут-буття" передбачає обумовленість світу і людини й неможливість існування поза ними.

У зв'язку з цим людська екзистенція постає не замкненою, а відкритою світу й проявляється як "буття-у-світі". Ця відкритість до світу обумовлюється трьома базовими категоріями, якими є "налаш - тованість", "розуміння", "мова" як конститутивні екзистенціальні модуси. Розуміння у німецького філософа тотожне відкритості Dasein, бо існувати у світі і розуміти - це одне і те саме. Відтак, розуміння як "дорефлексивне і допредикативне здійснюється не на рівні свідомості, а є самим способом буття людини" [4, 372] і одним з конституючих, конструктивних елементів Dasein.

Так, на думку М. Гайдеггера, Е. Гуссерль, аналізуючи суб'єкта в зрізі послідовності актів свідомості та конституювання смислів, не вирішує питання щодо онтологічного статусу трансцендентального Ego, а тому в понятті Dasein "наявна вказівка щодо онтологічної інтерпретації цього сущого розгорнути проблематику його буття із екзистенціальності його екзистенції" [9, 43]. А тому інтенціональне байдуже відношення змінює онтологічно-екзистенційний характер турботливого споглядання. Інтенціональність зі способу відношення акту свідомості, думки перетворюється на спосіб відношення Dasein до буття. Так відбувається трансформація гуссерлівської редукції та інтенціональності у здатність Dasein постійно бути спрямованою до небуття, до смерті. Але якщо в Е. Гуссерля смисл похідний від всезагальних "логізо - ваних" структур чистої свідомості, то у М. Гайдеггера смисл постає причетним до екзистенції. А тому пізнати смисл буття полягає в дослідженні смислу людського існування як часового подієвого здійснення екзистенції, а згодом актуалізується крізь призму осмислення проблеми істини буття.

Однак навіть за наявності істотних відмінностей широкого семантичного діапазону раннього та пізнього М. Гайдеггера, вузлова проблематика праці "Буття і час" так і залишається провідним орієнтиром й предметом постійної філософської апеляції. Не випадково на запитання кореспондентів журналу "I'Exress" щодо специфіки гайдеггерівського мислення до і після повороту філософ відповів: "М. Гайдеггер ІІ можливий тільки з допомогою М. Гайдеггера І, а М. Гайдеггер І уже включає М. Гайдеггера ІІ" [8, 154].

Тут не можна не погодитися з філософом, оскільки і до, і після повороту центром авторської рефлексії є питання "смислу буття", що у горизонті "Буття і часу" експлікується з допомогою екзистенційної аналітики Dasein, а уже "після повороту" осмислюється в якості істини буття та можливості наближення до неї через саме буття у його тісному зв'язку з людиною. Треба сказати, що у раннього М. Гайдеггера проблема смислу буття відстежується крізь призму буття екзистенції в її експериментах щодо власних варіантів свого здійснення. Це зумовлює динамічність Dasein, яке ніколи не є тим, чим воно є, а тому воно завжди проект, начерк, у зв'язку з чим екзистенція постає не як замкненість, а як відкритість. Передумовою відкритості виявляється часовість, витлумачена як історичність, позаяк "самість" Я - це екзистенція, сутність якої полягає в історичності, "екзистуючи вона (людина) відкрита долі буття. Екзистенція людини в статусі екзистенції історична" [10, 205]. Відтак, ранній М. Гайдеггер крізь призму феноменологічної аналітики виявляє глибинні сутнісні буттєві структури екзистенції, з допомогою яких осмислює Dasein в сенсі турботи, у зв'язку з чим виникає можливість прояснення буття як часовості. Так, М. Г айдеггер перетворює часовість як буттєву основу екзистенції в істотне поняття постметафізичної філософії. У німецького філософа часовість в її екзистенційних характеристиках є кінцевою часовістю. Кожний екзистенційний момент присутності як турботи засвідчує певні модуси часу: фактичність (минуле), закинутість, падіння (теперішнє) та проект (майбутнє), де минуле, що присутнє в теперішньому, визначає майбутнє. Взаємозв'язок трьох форм часу як єдність екстазів екзистенційної часовості постає історичністю в сенсі подієвого здійснення Dasein, що реалізується як вибір. Людина тут розглядається з позиції власного відношення до буття, для неї буття виступає завданням. Вона акумулює в собі "континуум можливостей", де кожна крапка і є "визначена подія, в якій Dasein могло б здійснитися" [7, 69].

Пізній М. Гайдеггер розробляє концепцію гуманізму існування людини в істині буття, запитуванні та пошуку сенсу особистісної присутності у світі, діалогу з буттям, вслуховування, піклування та перебування у близькості і відкритості до нього. Саме філософська рефлексія Декарта, стверджує мислитель, на відміну від досократичного "вчування" та "вслуховування" в істину буття, тематизує платонівсько-аристотелівську техніку та логіку мислення, що згодом призводить до утвердження гуманізму технічно організованої людської суб'єктивності. "Екзистенція", на думку М. Гайдеггера, є екстатичне перебування поблизу буття. Вона пастух, сторож, турбота про буття" [10, 208], - відзначає німецький філософ. Новий зміст гуманізму повинен полягати, вважає М. Гайдеггер, у запитуванні людини про істину буття й розуміння її як екзистенції не тільки в сенсі проектування себе у світ нової можливості, а й в стоянні у просвітку буття відкрито очевидної буттєвості. Відновлення істинного змісту гуманізму стає можливим тільки за умови осмислення його як пастуха істини буття, відповідно до чого рефлексія істини буття є одночасно рефлексією "homo humanus".

Намагаючись дистанціюватися від логічного схематизму та категорійності об'єктивуючої метафізичної традиції в її "неістинності" й "несправжності", М. Гайдеггер використовує надзвичайно широку варіативність мови. Відбувається відхід від традиційного для філософської рефлексії способу викладення думок, оскільки мова виступає домівкою буття, що промовляє через великих поетів. А місце загальноприйнятих морально-естетичних категорій займають міфопоетичні символи і такі своєрідні поняття як "подієвість", "проект", "часовість", "просвіт", "відкритість", "світ", "земля", "алетейя", "очевидність" та ін. Звідси вимога вслуховування у мову буття для отримання досвіду мови, звернення до герменевтичного витлумачення багатства смислів, закладених в коренях слів, інтерпретація поетичних творів, бо саме поезія виявляється найбільш наближеною до буття. Відповідно, має місце складний семантичний контекст мовних конструкцій філософських розмислів M. Гайдеггера, що постають в площині антиномічних та тавтологічних моделей, а саме: "безсмертні смертні", "в того смерть живе, а той живе вмираючи", "світ світує", "мова мовить", "буття буттює", тощо. Тут маємо взірець філософсько-поетичного способу мислення, досить неординарний і почасти несподіваний, адже поезія в статусі метамови постає можливістю висловлення істини буття.

Як констатує О. Соболь, "істина у М. Гайдеггера існує як істинне буття, тобто як буття, що відкриває себе. І тому істина закорінена у спосіб буття людини, якому притаманна відкритість. Саме ж людське буття може і перебувати, і не перебувати в істині" [6, 117]. Хоча істина і прямує до свого оприявнення через Dasein як "буття-у-світі", все ж "присутність" повинна здійснити межовий вибір осо - бистісної можливості бути в екзистенційно поляризованому просторі "справжність"-"несправжність" людського існування. На нашу думку, залучення людини до істини буття є подією, що має глибокий моральний смисл, який відкриває можливість Dasein бути собою з перспективою особистісної свободи. Як ми уже констатували, після повороту екзистенція дефінується таким особливим буттям сущого, яке "стоїть відкрито для відкритості буття., уміючи в ньому стояти" [10, 31]. Вміння стояти у відкритості та непотаємності буття виповідає себе через екзистенційно-онтологічний модус турботи, що вказує на проблему цілісності існування, екстатичності та подієвості. Спроби витлумачення істини в якості "неприхованості" певного начала, що "висвітлює сокрите", мають місце у фокусі діалогу з грецькою традицією. Зокрема, на думку М. Гайдеггера, саме Парменід вперше виявив нерозривність буття та істини, яка у Платона та Аристотеля набуває характеристик пізнання сущого і закладає тенденції забуття буття для всієї західноєвропейської традиції.

В. Бімель, тематизуючи проблему істини у філософському дискурсі основоположника фундаментальної онтології, стверджує: "Перекладаючи алетейя як "несокритість", М. Гайдеггер не тільки хоче отримати більш точний, дослівний переклад, а й передусім зробити видимим той досвід переживання, який пов'язаний з цим феноменом" [2, 118]. Так, інтерпретація істини-алетейї відбувається на основі головного принципу "самовиявлення феномена". Як бачимо, акцент ставиться на досвіді переживання неприхованості істини у сенсі взаємозв'язку алетейї та Dasein, позаяк буття потребує Dasein для свого здійснення. Важливо підкреслити, що характеристика Dasein здійснюється не тільки шляхом аналітики фундаментальних екзистенційних структур, а й на основі проблеми істини буття та відкритості, осмисленої в якості свободи Dasein.

Свобода у цьому зрізі розкривається не як сутнісна властивість людини, а трактується з позицій нового гуманізму в сенсі особистісного перебування у близькості до буття. Ця онтологічно-екзистенційна фундаментальна структура обумовлює можливість співвіднесення з сущим й виникає за умови відкритості світу та людини. Свобода Dasein у такому ракурсі постає основою істини, силою, що керує людиною, засвідчуючи небайдужість до буття в цілому. Тому мислитель уводить поняття "відкрита поведінка", що констатує свободу людини в горизонті відкритого світу, закладаючи тим самим можливість для переосмислення класичного філософського розуміння свободи. Відтак, М. Гайдеггер стверджує: "Відкритість поведінки як внутрішня можливість для правильності має основу в свободі. Сутність істини є свобода" [11, 15]. Свобода, інтерпретована філософом таким специфічним чином, акумулює в собі своєрідні онтологічно-етичні принципи відмови від байдужості екзистенційного само - впускання себе у відкритість.

Отож, істина містить вектор подієвості й відповідно до нього відбувається утвердження свободи людини у її відкритості до світу. А сама свобода є подією здійснення буття, розкриття істини, смислу та проявлення несокритості. Адже річ спроможна показувати себе, досягати сфери несокритості при зустрічі відкрито-очевидного та Dasein у його відкритості до світу. Людина, перебуваючи в ситуації близькості до буття, визнаючи пріоритетність буття, до якого має прислуховуватись, здобуває свободу і власну самість. Свобода досягається нею шляхом підпорядкування себе істині буття та віддання у розпорядження її зобов'язуючих правил.

Досвідне переживання несокритості відбувається у зрізі випрошування істини та істинного буття людини. Коли "тут-буття" у відкритості входить в очевидне, то дозволяє приходити слову, давати міру правильності існування. І саме запитуюча філософія, вважає М. Гайдеггер, повинна здійснити перехід від метафізики до буттєвого мислення, пожертвувати вченням про суще задля актуалізації питання істини буття й здійснити поворот до буття. А ініціатива запитування смислу буття та істини переноситься від екзистенції до самого буття, до якого причетна людина. Особлива роль тут належить поету, тому що слухати поклик буття і нести істину буття у близині до нього, вважає німецький філософ, випадає на долю тільки мислителям і поетам.

А відтак, буття привідкриває себе, окликає людину, розкриваючи суще. Воно потребує мислителів та поетів, щоб надати слово, крізь призму якого звістка буття передається світу. Саме поет дає можливість слову промовляти його, тим самим нести світу послання буття. Як посередник між буттям та людьми, він повинен у поетичному сказанні пережити досвід мови і слова, осягнути відношення між словом і річчю, здійснити акт найменування, адже шляхом надання імені сущому поет створює світ. Він несе у собі поклик слова як дар, оскільки слово, зумовлюючи проявлення сущого, володіє великою силою. Але це не свавільне поетичне сказання, а послух поклику буття, що дає можливість піднести поета до буттєвого акту найменування сущого, бо тільки у просвіті буття, у сказанні, надається буття слову, яке висвітлює, підносить, звільняє. Тому так важливо почути поклик буття, що протистоїть поглинанню людини сущим і формує засади моральнісного існування.

Отже, у філософії М. Гайдеггера маємо своєрідне протиставлення метафізичного мислення та онтологічно морально-естетичної концепції близькості людини до буття, що у пізній період творчості набуває виміру поетичного вслуховування в істину буття та отримання слова-дару, яке дає міру правильності існування. Людське існування потребує певної етизації з метою запобігання деструктивно - руйнівним проявам реалізації Dasein в її екзистенційних модусах. А репрезентація "людини-у-світі" як "сторожа" та "пастуха буття", в якому істина оприявнюється за допомогою міфопоетичної мови великих поетів, окреслює нові перспективи морально-естетичних орієнтирів.

гайддегера dasein екзистенційний аналіз

Література

1. Аляєв Г. Є. Філософський універсум С.Л. Франка. Персоналістична метафізика всеєдності в горизонтах нової онтології ХХ століття: монографія / Г. Є. Аляєв. - К.: Парапан, 2002. - 368 с.

2. Бимель В. Мартин Хайдеггер сам свидетельствующий о себе и о своей жизни / Вальтер Бимель; [пер. с нем.А. Верникова]. - Челябинск: Урал, 1998. - 282 с.

3. Гайденко П.П. От исторической герменевтики к "герменевтики бытия": критич. анализ эволюции М. Хайдеггера / П.П. Гайденко // Вопросы философии. - 1987. - № 10. - С.124-133.

4. Гайденко П.П. Прорыв к трансцендентному: новая онтология ХХ века / П.П. Гайденко. - М.: Республика, 1997. - 495с. - (Философия на пороге нового тысячелетия).

5. Михайлов И.А. Ранний Хайдеггер: между феноменологией и философией жизни / И.А. Михайлов. - М.: Прогресс-Традиция, 1999. - 284 с. - (История идей ХіХ-ХХ вв. в современных условиях).

6. Соболь О.М. Постмодерн і майбутнє філософії / О.М. Соболь. - К.: Наук. думка, 1997. - 188 с.

7. Фалев Е.В. Герменевтика Хайдеггера / Е.В. Фалев. - СПб: Алетейя, 2008. - 224 с.

8. Хайдеггер М. Беседа с Хайдеггером // Разговор на проселочной дороге: избр. ст. позд. периода творчества / Мартин Хайдеггер. - М., 1991. - С.146-158.

9. Хайдеггер М. Бытие и время / Мартин Хайдеггер; [пер. с нем.В. В. Бибихина]. - Изд.3-е, испр. - СПб.: Наука, 2006. - 452 с.

10. Хайдеггер М. Время и бытие: ст. и выступления / Мартин Хайдеггер; [пер. с нем.В. В. Бибихина]. - М.: Республика, 1993. - 447 с. - (Слово о сущем).

11. Хайдеггер М. Разговор на проселочной дороге: избр. ст. позд. периода творчества / Мартин Хайдеггер; [пер. с нем. под ред. А.Л. Доброхотова]. - М.: Высш. шк., 1991. - 192 с.

Размещено на Allbest.ru