Володимир Вернадський: системність світоглядних засад

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний медичний університет

імені Данила Галицького

Володимир Вернадський: системність світоглядних засад

Берко П.Г.

Постать Володимира Івановича Вернадського (1863-1945 рр.) у всій багатогранності духовних обширів, з усім багатством його величезного, як на одну людину, доробку вченого-натураліста і мислителя-енциклопедиста - недостатньо усвідомлена українськими науковцями. Народився в Санкт- Петербурзі в українській родині, виховувався в атмосфері відданості українським національним традиціям. Рано познайомився з Українською історією та літературою. 1885 року закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Санкт-Петербурзького університету. Володимир Вернадський був надзвичайно талановитим вченим, викладав у Московському і Сан-Петербурзькому університетах, читав лекції у Празі, Парижі, був обраним членом Чеської академії наук. Залишив близько 400-ох сот наукових праць, і які були перекладані і відомі у Західній Європі. Від 1918 року - перший президент Української Академії Наук.

Володимир Вернадський - передусім учений, життя якого підпорядковувалось науковій діяльності та “творчому шуканню істини, правди”. Один з творців антрокосмізму, вчений наголошував, що “мисляча людина є мірою всього”.

Наука про природу є у Володимира Вернадського водночас наукою про людину (і навпаки). Відмежовувався від матеріалістів, від ідеалістів і від філософії взагалі - як такої, що абсолютизує розум Homo Sapiens. (він розглядає цей вид як проміжний, перехідний). В умовах організаційно-ідеалогічного панування над наукою стверджував примат науки над філософією. Усвідомлював себе космістом і реалістом, філософом скептиком. Покладався на науковий світогляд, філософський і релігійний оцінював як меншовартісні. В тім атеїстом не був, вважав себе глибоко релігійною людиною і розглядав релігію як найглибший вияв людської особистості.

В основі світогляду Володимира Вернадського - ідея переходу біосфери в ноосферу. Досліджуючи феномен “живої речовини, як сукупності живих організмів, Володимир Вернадський показав, що жива речовина є носієм і продуцентом “біогеохімічної енергії”, що з появою в біосфері Homo sapiens і суспільства виникла нова, вища форма зазначеної енергії - “енергія людської культури”, або “культурна біогеохімічна енергія” - як в геологічній історії планети; що ця космічно-біологічна і суціальна енергія розуму (насамперед наукової думки) і серця людини є рушієм перетворення біосфери у ноосферу, “царства живої речовини” - на “царство розуму”, стихійно-природничого процесу на свідомий, біологічно залежного виду homo sapiens - на вільно- автотрофний, який вийде в інші світи. Ноосферне людство Володимира Вернадського - це природничий аналог Марксового комуністичного об'єднаного і свідомо контролюючого суспільно-історичного процесу людства. Тобто на думку вченого, людство вже увійшло в стан ноосфери, отож остаточне його розбудова займе небагато часу. Оскільки такі сподівання несправдились, то послідовники Володимира Вернадського відсунули ноосферу “у більш далеке майбутнє”, і поняття “екоха ноосфери”, замінили на поняття “епоха розвитку ноосфери”.

Крім цього, оскільки замість глобальної гармонії, що розвивається, були відкриті і усвідомлені глобальні проблеми. Українські вчені дійшли до висновку, що теорія ноосфери і теорія глобальних проблем - це одна й та сама теорія, але на різних стадіях свого розвитку, і що стан ноосфери дійсно існує і вже склався на Землі, позаяк людська діяльність перетворилася на планетарну силу; але сутність, або ядро цього стану не гармонія, яку розумів Володимир Вернадський, а сукупність глобальних проблем, які разом розкривають так звану “проблему людини”. На думку вченого людина шукає такого сенсу життя, в якому скінченне не поглиналось би нескінченним, а навпаки переходило в нього. Вона шукає непереривності існування, прагне особистої вічності' і безсмертя. Без особистої вічності вічність Бога та всесвіту не складає для людини ніякої ціни. На ньому ґрунтується така істотніша сторона релігії як віра в особисте безсмертя, що може бути зреалізованою й через віру в Бога.

В історії людської думки, на переконання В. Вернадського, філософія відіграла і відіграє величезну роль: вона виходила з сили людського розуму і людської особистості і протиставила їх релігійній вірі та авторитету.

Таким чином, із двох сторін мислячий і свідомо працюючий натураліст підходить до вічних філософських питань (добра і зла, блага і шкоди тощо). По суті, свідомо вони не можуть вирішуватись однією наукою, ще менше природознавством, і тому перед вченим неминуче постає проблема ознайомлення з філософськими вченнями. Звичайно, таке ознайомлення можливе і мислиме лише при систематичній роботі, а не за допомогою вибору того чи іншого вчення, тієї чи іншої філософської доктрини.

Сковородинський ідеал - шукання істини - був основою життя В. Вернадського, який завше намагався висловити її без жодних поступок. Це, на думку вченого, і є найважливішим запереченням всякого лицемірства і фарисейства, що складає основну силу його вчення. Тут у найбільшій мірі виявляється соціальна спрямованість особистості в Вернадського, який зазначав: “Я впевнений, що все вирішує людська особистість, а не колектив, Elite країни, а не демос, і в значній мірі її відродження залежить від невідомих нам законів появи великих особистостей... Звичайно, що нічого не зробить з цим соціалістична схоластика, як не зробимо царське самодержавство і православний синод. В силу вільної думки я вірю як в єдину реальну силу, більш могутню, ніж це думаємо в наших політичних розрахунках...”.

Учений добре розумів варваризацію, які вносив соціалізм у життя. На його очах відбулося нищення вищих закладів на так звані робфакти. Вони набирали непідготовлену молодь, яка основний свій час проводила в комуністичних клубах, де місце загальної освіти займала партійна пропаганда, що видавалася за істину. Рівень вимог надзвичайно знизився - університети перетворилися в прикладну школу. Такі процеси називались “демократизацією”. Моральний рівень нового студенства нечувано знизився, процвітало донощиство. Як на професорів, так і на товаришів по навчанню. В. Вернадський вважав, що головною силою, яка, зрештою, подолає цей гнітючий стан, є вільна думка і розумова творчість при спів дії науки, філософії, релігії, мистецтва.

Він поважав і визнавав цінності людської особистості. Суспільний розквіт внаслідок революції, а особливо такої, як комуністина, є, на думку Вернадського, неможливим.

В. Вернадський був лібералом і навіть відігравав у ліберальному русі у дореволюційний період значну роль. Лібералізм покликав до дії таких людей, які ненавиділи імперське минули і не вірили в життєздатність фантазій і схем далекого майбутнього. мислитель вернадський всесвіт біосфера

На його думку, загальною ідеєю лібералізму є те, що народ повинен розуміти свою силу і права, прийти до усвідомлення, що йому самому потрібно керувати собою. Це означає, що, по-перше, держава існує для громадян, а не громадяни для держави. Головним мотивом діяльності держави може бути лише основна вимога людської особистості. Такою основною вимогою є права людини, які по суті, зазначає Вернадський, - всі можуть бути зведені до одного - визначення невіддільним і основним у людині - свідомості і розуму її, які повинні розвиватися і підсилюватись у державі. По-друге, держави є з'єднанням людей, яким надана найширша можливість усвідомлювати все, що нас оточує, розвивати свій розум і діяти у відповідності зі своїм розумом. Уряд, яким би він не був..., є лише ставлеником громадян і повинен, постійно діяти за їх участю і контролем. Отже, свобода полягає в тому, щоб державу, як інститут, який стоїть над народом, перетворити в орган, який цілковито підпорядкований народу.

Автономістські погляди Вернадського грунтувалися на тому, що Російську імперію заселяють близько сотні народів і племен, місцеві умови життя, культура і історична традиція яких докорінно відрізняються. Тому неможливо завжди здалеку, з столиці скерувати все це різнобарвне життя. Це неможливо навіть і тоді, коли в цій далекій столиці будуть засідати обрані представники з місць. Він, як і всі автономісти, вважав, що запровадження місцевої автономії докорінно змінить місцеве життя, адже земська губернія не мала права видавати місцеві закони. Він сподівався що автономія буде міцнішати і межі місцевого самоврядування будуть розширюватися, вплив сейму на управління автономної області буде зростати - автономна область може майже непомітно перейти в штат, а держава з широкою місцевою автономією перерости у федерацію. Тільки завдяки виразно окресленій етнографічній індивідуальності, своїй національній самосвідомості українці не дозволили себе обернути в простий етнографічний матеріал для підсилення панівної народності та її централізованої влади. Індивідуалізм і самосвідомість завжди були тими наріжними каменями, на яких підносилась будівля національного відродження і визвольних змагань українського народу.

Надзвичайно актуальні є роздуми В.Вернадського щодо “українського сепаратизму”. Спрямована Росією велико-державна політика почалася з гоніння на вільну думку, продовжилась репресіями проти еліти нації і завершилась фізичним знищенням значної частини народу. Творення України нині йде у зворотньому порядку: зародилося з вільної думки, продовжується через відновлення структури еліти і завершиться у державницьких структурах українського народу.

В.Вернадський переконував, що безпека для Росії полягає не в українському рухові як такому, а в упередженому і притому привнесеного в державний і національний організм. За такого погляду український рух, природний за своєю суттю і такий, що має рівне право на існування поряд з іншими, відсувається в ряд безправних, а тому ворожих державному устрою. В. Вернадський як реаліст зазначив, що продовження антиукраїнської політики зберігає у державному організмі безправ'я і свавілля, які паралізують всякий успіх прогресивних починань. Він вважав, що надати свободу українській культурі вимагають саме інтереси російської справи.Прикро, що так звана нинішня російська еліта не цікавиться розумами вчених, типу В.Вернадського і не хоче поступитися своїми протиприродніми амбіціями.

В.Вернадський, як вчений, мислитель, громадянин і, нарешті, як українець, був переконаний, що український рух є природній і живиться коріннями народного життя, тому ніколи не згасне. Вважав доконечним захистити інтереси національної культури, яка здатна проникнути в народні маси набагато глибше і ширше, ніж та загальноросійська культура, ім'ям якої оперують вороги українського руху.

Висновки

Таким чином, Володимир Вернадський створив цілісну філософію всесвіту та висловив оригінальні думки про супільне життя взагалі і про українську справу - зокрема, як і нині мають неабияке значення. Українська філософська і громадянсько-політична думка лише підходить до досягнення дійсних масштабів цієї небуденної особистості.

Література

1. Вибрані наукові праці академіка В.І. Вернадського. - Т.1.: Володимир Іванович Вернадський і Україна. - Кн.2.: Вибрані праці. / Ред. кол. тому А.Г. Загородній [та ін.]; НАН України, Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. - К.: Друкарня НБУВ, 2011. - 584 с.

Анотація

У статті аналізується світогляд видатного українського вченого, мислителя, основоположника вчення, про біосферу та ноосферу. Вчений розглядав Всесвіт як сукупність живої речовини, біосфери і людства, виникнення яких, на його думку, започатковує якісно новий етап розвитку Всесвіту, якому сприяє людський розум та результати його втілення у практичній діяльності. Проявом усього є перетворення біосфери на нове середовище життя-ноосферу (сферу розуму), 3 розвитком ноосфери В. Вернадський пов'язував необхідність охоплення світовою наукоюусієїпланети, створення вселенської науки як могутньоїісторичної та геологічної сили, в якій природно-історична, природа (космічна) і соціально-гуманістична тенденції зіллються в єдине ціле.

Ключові слова: світогляд, системність, ноосфера, соціально-гуманістична тенденція.

В статте анализируется мировоззрение выдающиюся украинского ученого мыслителя основоположника учения о живом веществе, работавший на геологии, биологии, химии. Огромное значение придавал роли философии, логики и методологии для исследованиия в области естественных наук. Совершенно поновому подошел и развил понятие “Биосфера” и ноосфера. С появлением человека розумного и развитием человеческого общества біосфера постепенно переходит в ноосферу. В.Вернадський - один из создателей антропокосмизма - системы, в которой природная (космическая) и человеческая тенденции развития науки сливаются в единое целое. Остаивая научное мироззрение у формировании мироззрения, согласно его мнению, задействованы все аспекты человеческой деятельности. Важное значение привадал религиозному сознанию. Выступал за внестороннее развитие украинской культуры, сохранения самобытности нашого народа.