Знак, як основна семіотична категорія (модель знаку Ч. Пірса і Ф. де Соссюра, три види знаків за Ч. Пірсом)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національнийуніеерситет ім. Івана Франка

Знак, як основна семіотична категорія (Модель знаку ч. Пірса І.Ф. де Соссюра, три види знаків за Ч. Пірсом)

Ковальчук Ю.В.

Одним із перших мислителів, який висловив ідею знака (signum) як універсального інструмента або засобу, на основі якого здійснюється повідомлення будь-якого виду чи рівня, був Августин. Правда, ще задовго до нього, знак не лише досліджувався, але й розвивався, зокрема, стоїки, у дебатах з епікурейцями, розвинули найтривалішу теорію знаку в античному світі. На жаль, їхні думки вижили лише у фрагментах, переданих їхніми ворогами, в тому числі і Секстом Емпіриком. Як зазначає відомий семіотик сучасності Джон Ділі у свої книзі «Основи семіотики»: «Саме Августин уперше запропонував «загальну семіотику», тобто загальну «науку», або «доктрину» про знаки, де знаки стають родом (genus), у якому слова (onomata) і природні симптоми (semeia) є уподібненням, рівними видові» [2,165].

Перш за все, зупинимося на понятті знака в розумінні лінгвіста Ф. де Сосюра, який запропонував лінгвістичну модель конституювання знаку, або як її ще називають - дідичну (двобічну) чи білатеральну. За цією моделлю, знак становить собою поєднання концепта (поняття) і звукообразу. Ці два елементи умовної будови він назвав означуваним або сигніфікатом і означником або сигніфікатом. Структуру й обсяг означуваного (концепту) визначають через ситуацію, контекст. Взаємодія означника й означуваного в дискурсі властиво й породжує знак. Відношення між означуваним і означником реферується як сигніфікація - процес встановлення взаємозалежності між двома компонентами знака у семіології. У цьому відношенні одне існує через друге і це відношення є довільним, строго не фіксованим і морально не мотивованим, що й є засадничою тезою семіологічної теорії. Сигніфікація характеризує знак як динамічну мовленнєву сутність. «Лінгвістичний знак не є зв'язком між річчю і назвою (іменем), але між концептом і звуковим паттерном» [3,479].Довільність знака дає можливість витлумачити його природу через інтерпретацію і вагомість тексту. Знаки мають радше множинне, а не одиничне значення. Соссюр заявляє, що цілісна лінгвістична система заснована на ірраціональному принципі про те, що знак є довільним. «Сама ж концепція значення за Фердинандом де Соссюром, є структуральною і відностнісною, а не референційною: первинність надається відношенням скоріше, аніж речам» [1,143]. Відтак, генерування значення має за свою передумову саме те, як знаки первинно відносяться один до одного у лінгвістичній системі, на чому і наголошує вчений-лінґвіст.Не існує такого знаку, який генерував би значення з самого себе. Звідси визначається важливість синтаксичного рівня знакової системи у Фердинанта де Соссюра, оскільки значення ідуть від відношень між знаками.

Довільна природа знака, у даній концепції знака, є принципом мови. Довільність знака є радикальною концепцією тому, що вона пропонує автономію відносно реальності. Соссюрова модель мови, з наголосом на внутрішній структурі в межах знакової системи, може вважатися такою, що підтримує погляд, згідно з яким мова не відображає реальність, а конструює її. Але якщо значення генеруються із самої знакової системи, лінгвістичної структури, а не з реальності, то звідси виходить, що ми тоді перебуваємо в симуляційній реальності - коли терміни не відповідають реальності! Якщо ми допускаємо, що значення генеруються ззовні, то ми виходимо на проблему референції, про яку говорить Чарльз Пірс у своїй філософській концепції знаку. Знакова система і реальний світ існують паралельно, та первинність все ж знаковим системам: людина формує свій світ і дійсність.

Розглядаючи філософську модель знаку за Чарльзом Пірсом, слід зауважити, що він притримується такої думки, за якою «Ніщо не може бути знаком, якщо воно не піддається критиці, як знак» [2,32]. На відміну від Фердинанта де Соссюра, він дає трибічну модель. Варіанти Пірсової тріади часто подаються як «семіотичний трикутник», який побудований на гаслі: «Немає знака без інтерпретатора!» [6, 56]. Звідси і виходить, що одним із трьох елементів «семіотичного трикутника» є інтерпретатор (інтерпретант), а також об'єкт (референт) і звукообраз (represantamen). Репрезентамен за значенням подібний до Соссюрового означника, тоді як інтерпретант є подібний за значенням до означення. Та все ж слід зауважити, що інтерпретант має також якість неподібну до означення: він сам є знаком у розумінні інтерпретатора (сенс зроблений знаком). Референт - об'єкт до якого знак відсилає, реферує. Взаємодія між репрезентаментом, об'єктом та інтерпретантом виводиться Чарльзом Пірсом як семіоз - дія знаків.

Варто підкреслити, що коли з'являється знак, то він з'являється для когось - для живої істоти. Знак - це те, що в певному сенсі для когось замінює інший об'єкт. Бути знаком, за Чарльзом Пірсом - означає потребу репрезентувати когось іншого ніж себе. В ментальності цей знак як знак про інший знак. Саме другий знак є інтерпретантом. Тут не можна точно визначити що до ментальності, а що ні, бо знімається питання матеріального та ідеального: у Пірса одна єдина реальність. Знакова система і реальність взаємодоповнюють один одного. Звідси і референція, а не відношення, як у Фердинанта де Соссюра, оскільки значення не іде від відношення між знаками, а реферується з реальності, там де є об'єкти - об'єктна реальність. Об'єкти існують в ментальному просторі. За Пірсом навіть обмін між знаками є ментальним. знак спілкування мислення

Якщо ж говорити про знак в масовій комунікації, то слід підкреслити, що він безпосередньо пов'язаний із референцією, визначення якої дає саме Чарльз Пірс. Людська свідомість виділяє, виокремлює, сприймає через монітор чи екран невизначену кількість знаків у інформаційному потоці. Сприйняття та виокремлення залежить безпосередньо від людини, яка виступає не лише «приймачем» знаків, але й їхнім інтерпретатором, «носієм» і«породжувачем» інтерпретанти. Оскільки, сама інформація не дорівнює знанню, бо одна і та ж інформація може дати різне значення, то вона і немає жодного відношення до значення. Значення існує на рівні свідомості. Значенням наділяє щось сама людина, виводить із інформаційного потоку або не виводить, тому будь-яке значення пов'язане з референцією. Значення без знаку не можливе і з'являється там, де діє знак. Навіть більше, Чарльз Пірс наголошує, що мислення без знаку неможливе: первинним знаком є ідея, найширшим знаком, центральним знаком.

Річ існує не залежно від того, знаємо ми про неї чи ні, знаємо ми її чи ні. Річ позначена перетворюється в об'єкт. Позначення речі, її визначення, відбувається через наше сприйняття, тому органи чуттів і є певною “перепусткою” речей в другу частину буття, пройшовши певну трансформацію у своїй буттєвості. Як зауважує Джон Ділі, сприйняття є обумовлене відносинами, які складаються між індивідами одного виду. Об'єкти створюють наш видосвіт - Umwelt, поза яким не існують. Це поняття об'єктивного світу, об'єктної реальності, або «Umwelt», започаткував балтійський німець естонського походження Ойкскюлль. Розвиток виду передбачає розвиток середовища, видосвіту. Сьогодні розвиток семіотики, залишивши позаду всі недомовленості та суперечності розвивається в напрямку «Umwelt» шляхом семіозу, як перспективи цілісного досвіду.

Знак, не залежно від того, де ми його використовуємо, яку функцію він виконує чи яка наука його інтерпретує, - є тим, що позначає щось інше. Потрібно наголосити на тому, що знаки використовуються довільно або не довільно, а це говорить про кардинальну зміну вектору у нашому розумінні знаку - він втрачає свою природність за не довільного використання. Звичайно, визначення не зміниться, але походження - так. Внаслідок не довільного використання,матимуть місце штучно створені, сконструйовані, майстерно підібрані не лише знакові ситуації, але й самий знак. Знак, втрачає свою властивість бути посередником між усією множиною реальних та потенційних значень і тими, хто ці значення прагнув би чи хотів осягнути. Сконструйований знак утримує в собі «настанову», що «скасовує» потенційність, утверджуючись, як єдино реальна. Знак, будучи тим чим він не є, - стає тим, і тільки тим, яким його робить «настанова». Хоч змінюється суть знаку в певному значенні, разом із зміною знакового походження, форма знаку залишається незмінною. Під формою маємо на увазі той критерій, за яким Чарльз Пірс розрізняє три види знаків. Форма несе у собі міру і спосіб вияву характеру об'єкта. Звідси виходить, що знак детермінований своїм об'єктом, змінюючи його для когось у певному сенсі або відношенні. Що ж до класифікацій, то їх існує чимало, але до сьогоднішнього дня найпопулярнішою з них є класифікація знаків за Чарльзом Сандерсом Пірсом. Філософ виділяє три види знаків -- ікони, індекси і символи, що передбачають різні способи абстрагування від зовнішньої форми предметів.

Іконічний знак або ікони, виступають зображенням, що зберігають певну подібність до реального об'єкта. Найбільш очевидними, такими яскравими прикладами іконічних знаків є віртуальні зображення, в тому числі і зображення. Такі зображення, хоч передають, ніби ідентичність об'єкта, зберігають стовідсоткову подібність до нього, а все ж, на відмінно від нього, піддаються таким операціям, як збільшення, зменшення, стилізації та спрощення, навіть ускладненню. Найкращим прикладом іконічних знаків у цьому випадку є фотографії, малюнки, портрети, деталізовані картини, скульптури, зліпки, відбитки, сліди, пам'ятники. Слідуючи за логікою визначення іконічних знаків, сюди можна віднести і книги, які передають ідентичний текст, що в рукописі.

Індексальні знаки, або знаки-індекси, ще називають знаками-прикметами. Цей вид знаків постійно знаходиться при об'єкті - втрачає свою цінність і потрібність без об'єкту. Індексальний знак виступає певною характеристикою об'єкта, вказуючи на спосіб його прояву, «стаючи способом його прояву». Найзагальнішими прикладами цього типу знаків, які наводять майже всі семіотичні джерела - це є дим, що «означає» вогонь, біль - симптом хвороби, сміх - вияв радості.

Символічний знак є головним перенесенням значення. Символ «не зберігає прямого предметного зв'язку із об'єктом, який репрезентує, і тому слугує узагальненню, відкриває логічний простір для метафізики у пірсеанському сенсі - думок про думки, мислення про мислення» [30, 9]. Символ діє через свідоме і підсвідоме. Ми не можемо його побачити і завчити чи вивчити як іконічний знак, ми засвоюємо його. Для того, щоб засвоїти, ми маємо спочатку його розтлумачити. Це тлумачення потребує певного правила, з чого виходить, що символ - це конвенційний знак, зазвичай асоційований до загальних ідей. Правило діє так, щоб символ був інтерпретований через відсилання до об'єкту. Правилом або законом, за яким тлумачать символ, є код. Код створює релевантність (відношення) від конвеції між людьми певної культури, або іншими словами - від узвичаєння релевантность Таким чином, код створює значимість внаслідок застосовності. З одного боку, символ стоїть за таких обставин найдальше від істини, до якої є найближчим іконічний знак (цілісно відтворює образ), оскільки символізм певних речей може бути поширеним і застосованим в одній культурі, а в іншій - ні. Тому з однієї сторони, символ - це знак, який утримує в собі часовість через історичну конвенційність, а звідси і очевидність свого змісту, з іншої - незрозумілість та непрочитаність через відсутність конвенції, і разом з нею, відсутність коду у своїй ментальності. Що ж до метефізичного або феноменологічного виміру символу, то він є не просто знаком, а вторинним знаком - знаком про знак, а разом з тим, і певним феноменом у людській свідомості, що утримує у собі таку інформацію, яка зумовлена не реальністю і не може бути завжди прочитана свідомістю, - є проявом колективного безсвідомого. За Карлом Гюставом Юнгом, символіка є мовою безсвідомого, його проявом, тому й потребує найвищого рівня абстрагування.

Розгляд поняття «знаку» генерує такий висновок: знак є невід'ємним елементом репрезентації дійсності. Знаковий простір сьогодні ще потребує детального вивчення та дослідження, але перші кроки пізнання цього простору вже зроблені, зокрема у лінгвістиці та філософії. Завдяки лінґвоцентричній теорії знакової системи Фердинанта де Соссюра та «англо-саксонській», логічній теорії знака Чарльза Пірса, відомої під назвою «прагматизм» у галузі філософії, ми сьогодні можемо говорити про знак як про певне «злиття» цих двох теорій. Знак повстає повноправним «володарем» як безсвідомих, так і свідомих течій людської мислиннєвої діяльності, а це потребує не лише глибинного наукового дослідження феномену любові, але й відповідальності від того, хто використовує знак. Звідси, особливого значення набуває інтенція, яку несе у собі знак, що зумовлює нові дослідження у напрямку прагматичного виміру мови.

Література

1. Бацевич Ф.С. Філософія мови / Ф.С. Бацевич. - К., 2008. - 239 с.

2. Ділі Д. Основи семіотики / Д. Ділі. - Львів: Арсенал, 2000. - 232 с.

3. Карась А. Реальність і філософія у семіотичному аспекті / А.Карась // Записки наукового Товариства імені Шевченка. Праці історично-філософічної секції. - Том 256. - Львів, 2008. - С. 469-484.

4. Карась А. Семіотична перспектива інтерпретації реальності як дійсності / А.Карась // Філософська думка. - 2008. - № 5. - С. 38-46.

5. Кісь Р. Мова, думка і культурна реальність (Від О. Потебні до гіпотези мовного релятивізму) / Р.Кісь. - Львів: Літопис, 2002. - С.97-179.

6. Соссюр Ф. Труды по языкознанию; пер. А.А. Холодовича. / Ф.Соссюр. - М., 1977. - 386 с.

Анотація

Сьогодні, в час, коли той, хто володіє інформацією - володіє світом, стає актуальною й проблема семіотики: про неї говорять ЗМІ, проводяться різноманітні дослідження у її сфері, використовуються її категорії у різних сферах суспільства. Семіотика, яка розглядає весь, без винятку, людський досвід як інтерпретовану структуру, що опосередковується і живиться знаками, стає основою будь-яких інформаційних полів, пронизуючи світ інформації, відкриваючи його через його ж прихованість. Центральною семіотичною категорією є знак. Категорія «знаку» походить від грецького слова «sema» - елементарний смисловий компонент. У семіотичному дискурсі існує і таке визначення знаку - як певного емпіричного матеріального об'єкту, який сприймається на чуттєвому рівні і виступає у процесі спілкування та мислення людей. Слід зауважити, що існують деякі відмінності у трактуванні знаку, наприклад філософією - знак як одиниця мислення, та лінгвістикою - знак як поєднання поняття (концепту) і звукообразу. У даній статті знак визначатиметься як те, що використовується для позначення чогось іншого. Саме це визначення знаку, що буде показано нижче, і уникає суперечностей у розумінні, і надає найповніше уявлення про те «що є знак», і утримує в собі певну нерозкритість та втаємниченість цього феномену. Варто зазначити, що наука і культура, які є основними сферами людського життя, неможливі без знаків і знакових систем, так як XXI століття не мыслиться без своєї гіпертекстуальності, в основі якої лежить знак. Людина оперує знаками, перетворюючи їх у значення, а значення створюють інформаційне поле. Оскільки за Г Фреге, значення без знаку не можливе, то це унеможливлює і саму інформацію, що підкреслює вагомість дослідження феномену знаку та знакових систем. Ключові слова: семіотика, знак, дискурс, репрезентація, інтерпретанта, концепт, інформація, сигніфікація, семіологія, семіоз, лінгвістика, інтенція, конвенція, Umwelt.