Аксіологічний аспект давньоіндійської релігійної філософії (за сюжетами "Бхагавад-Гіта" і "Шримад-Бхагаватам")

Розкривається поняття давньоіндійської релігійної філософії, обґрунтовується аксіологічний аспект становлення людини як ціннісної істоти матеріального і духовного буття, розмірковується над тим, чому найбільшою ціннісною фігурою в давньоіндійській релігійній філософії сприймається Шрі Крішна-Творець всього сущого, Верховна Божественна Особа та Абсолютна Істина.

Ключові слова: давньоіндійська релігійна філософія, Верховна Божественна Особа, потреби, ідеали, цілі, цінності, інтереси.

Аннотация

Раскрывается понятие древнеиндийской религиозной философии, обосновывается аксиологический аспект становления человека как ценности природного, общественного и духовного бытия, рассуждается над тем, почему наивысшей ценностной фигурой в древнеиндийской философии воспринимается Шри Кришна--Творец всего сущего, Верховная Божественная Личность и Абсолютная Истина.

Ключевые слова: древнеиндийская религиозная философия, Верховная Божественная Личность, ценности, духовные и материальные ценности, потребности, идеалы, цели, интересы.

Annotation

Reveals the concept of the ancient Indian religious philosophy, grounded axiological aspect of human evolution as the value of the material, social and spiritual being, to argue over why the highest figure in the value of ancient Indian philosophy perceived Krishna--Creator of all things, Supreme Personality of Godhead and the Absolute Truth.

Keywords: ancient Indian religious philosophy, the Supreme Personality of Godhead, value, spiritual and material values, needs, ideals, goals, interests.

Нас цікавить, як доводиться в давньоіндійській релігійній філософії питання про те, чому аксіологічний аспект є у будь-якого предмета, явища чи процеса? Тут ми помічаємо, що поняття «цінність» неможливо розглядати окремо від понять «потреби», «ідеали», «цілі» та «інтерес». Ці поняття настільки взаємопов'язані, що говорячи про цінності, ми не можемо облишити питання про щойно згадані атрибутивні ознаки людини. Мета повідомлення полягає в обґрунтуванні гіпотези: сутність людського буття, за давньоіндійською релігійною філософією, полягає в самовідданому служінні Богу. релігійний філософія буття крішна

Розпочнемо з того, що в умовах, коли раціоналізм зазнав фіаско у намаганнях пояснити та перетворити все і вся на свій лад, людська душа все більше і більше уваги надає нераціональним та ірраціональним шляхам, формам, принципам, методам та засобам пізнання оточуючого середовища і врахування наднебесної знакової інформації в своїй життєдіяльності. У цих умовах ми звертаємо увагу на раціональні зерна, які містяться в різноманітних містичних вченнях. Зі свого боку, ми хочемо розгледіти повчальну картину світу і, зокрема, місце людини в індуїзмі, посилаючись на тексти «Бхагавад-гіта» і «Шримад-Бхагаватам».

Давньоіндійська релігійна філософія--це сукупність релігійно-філософських поглядів, уявлень і вчень VI--IV ст. до н. е., які знайшли найбільш повне і системне викладення у творах «Бхагавад-гіта» і «Шримад-Бхагаватам», на сторінках яких ми знаходимо чимало цікавих роздумів про сутність і значення людського життя. І серед них питання про те, чому у національних і світових релігіях акцентується увага на духовних цінностях? Мабуть, ми не помилимося коли скажемо, що гонитва за матеріальними цінностями викликає заздрість, безмежну жадібність, ворожнечу, хвороби, вбивства, насильство, страждання. Абсолютизація духовних цінностей робить людину сором'язливою, люб'язною, позбавленої заздрощів і страждань. Тому в індуїзмі визнається існування двох природ, або натур: матеріальної та духовної. Більше того, рушійною силою матеріальної природи визнається духовна природа, хоча вони обидві створені Господом, але домінує вища духовна природа, яка міститься в матеріальній і таким чином детермінує будь-яку діяльність.

Ні душа, ні параматма не втрачають свого буття і продовжують існувати вічно в різноманітних рухливих і нерухливих формах. Душа--хазяїн тіла і після знищення його вона переходить в іншу форму.

Аксіологічний аспект давньоіндійської релігійної філософії полягає в тому, що цінності не тільки визнаються існуючими, а й підрозділяються на духовні та матеріальні. найбільшою цінністю для людини є життя, яке поділяється на духовне та матеріальне. У свою чергу духовне і матеріальне життя поділяється на вищі та нижчі його форми. У цьому контексті можна сказати, що є природне, суспільне і духовне життя. До природного життя належить життя природних істот. Суспільне життя стосується становлення та розвитку суспільних явищ і процесів. Йдеться не просто про життя людей, а й людських спільнот, які поділяються на вищі та нижчі структури. Духовне життя також класифікується на вищі, середні та нижчі форми. Посилаючись на анімістичну традицію ми можемо констатувати, що душа є у кожного природного і суспільного явища та процесу. Тут ми спостерігаємо, що всі форми життя в світі взаємопов'язані, тобто знаходяться в гармонії та взаємовиключенні як протилежності. Це простежується в тому, що предмети природи і суспільства одухотворенні, а духовні явища проявляються через їх матеріалізацію в природних та суспільних предметах, явищах та процесах. Більш того, дух не поділяється на частини. Саме він є тою ланкою всього живого, що пов'язує його в ціле, єдине [1, с. 681].

Усі види життя виникають із черева матеріальної природи, а батько, що дає сперму всьому існуючому -- Верховна Божественна Особа--Шрі Крішна.

Матеріальна природа складається із трьох гун: добродійства, пристрасті та пітьми. Вищою цінністю в давньоіндійській релігійній філософії вважається гуна добродійства. Вона частіше за всіх, просвітлює і звільнює живих істот від наслідків всіх гріхів. Ті, хто знаходяться під «впливом» цієї гуни отримують щастя і знання. Далі нижчою за якістю і, відповідно, цінністю розглядається гуна пристрасті. Вона народжується із необмежених бажань і хтивості. Продукти гуни пристрасті--прагнення почестей, щасливої сім'ї, хорошої дружини, дітей. Гуна пристрасті є критерієм розвитку людини, сім'ї, суспільства, цивілізації. Гуна пітьми виступає альтернативою гуни добродійства, в якій людина відчуває себе щасливою. Гуна пітьма штовхає людину на безглуздя: щоб людина не робила--все виходить погано. Вона несе в собі бездіяльність і божевілля.

Люди в гуні добродійства поклоняються напівбогам, в гуні пристрасті -- демонам, а ті, хто знаходяться в гуні пітьми шанують примари та духів [1, с. 731].

Навіть їжа залежить від трьох гун матеріальної природи. Їжа в гуні добродійства збільшує тривалість життя, дає силу, здоров'я, щастя та задоволення. Така їжа соковита, масляниста, здорова, приємна серцю [1, с. 735].

Ті, хто знаходяться в гуні пристрасті, вживають надто гірку, солону, кислу, пряну, гостру, суху та гарячу їжу. Вона викликає страждання, нещастя, лихо та хвороби. найбільш корисні для здоров'я і сприяють тривалості життя -- молочні продукти, цукор, рис, пшениця, фрукти, овочі [1, с. 735].

Їжа, яку приготували більше ніж за три години до споживання несмачна. Вона розклалася і втратила свої споживні якості. Їжа, яка готується із залишків і непридатних продуктів, припадає до смаку тим, хто знаходиться в гуні пітьми.

Між гунами точиться постійна боротьба за зверхність. Коли домінує гуна пристрасті, гуни добродіяльності та пітьми пригнічуються. Коли зростає вплив гуни добродійства, гуни пристрасті та пітьми відступають, зазнаючи поразки. Коли ж перемагає гуна пітьми, програють гуни пристрасті і добродійства. Коли люди знаходяться в гуні пристрасті, вони займаються кармічною діяльністю: сприяють відкриттю лікарень, благодійних закладів тощо. Люди, які знаходяться в лоні гуни пітьми, виглядають пригніченими, схильними до прийому одурманюючий речей і до сну.

Найвищою цінністю в житті людей є духовне сяяння Всевишнього Господа, який знаходиться в духовному небі. Від духовного сяяння розпочинається життя в матеріальному світі. Без сонця, місячного світла, вогню не може існувати жодна жива істота. Таким чином Вища божественна особа забезпечує життя у матеріальному світі [1, с. 692].

Цінності в давньоіндійській релігійній філософії мали плюралістичний характер, що не заперечувало й інших поглядів, уявлень і вчень. З позицій монізму першоосновою і рушійною силою всього сущого і, відповідно, найвищою ціннісною енергетичною силою є Бог і його олюднена особа--Шрі Крішна. Коли ж мова заходить про роль і значення в житті людства напівбогів та інших дійових осіб світової драми, ми поступово рухаємось у бік плюралістичної картини цінностей. По великому рахунку цінності поділяються на духовні і матеріальні. І тут ми маємо справу із дуалістичною картиною світу. Але давньоіндійські мислителі ніколи не втрачали із поля зору вищу цінність в житті людини і людства. Більше того, варто людині знехтувати владою Бога, як природні закони відразу покарають її. ніхто не може творити так досконало як Бог. Ніхто не рівня йому і ніхто не перевершує його. Людина досягає свободи у духовному світі, куди веде самовіданне служіння Господу. Кожен, хто мріє позбутися матеріальних пут, повинен віддатися Богу. Хто не віддається лотосним стопам Верховного Господа, без сумніву, впадає в оману.

Одним із аксіологічних аспектів матеріального світу і рушійних сил його розвитку в давноіндійській релігійній філософії проголошується секс [2, с. 46]. У «Шримад-Бхагаватам» говориться, що у сучасній цивілізації -- секс є віссю, навколо якої рухається вся діяльність людей. Статеві відносини панують повсюдно, тому їх не можна не визнавати нереальними. Їх реальність можна відчути в духовному світі, а матеріальні статеві відносини являють собою спотворене відображення первісної споконвічної реальності. Плюралістичний підхід до цінностей в людському житті дозволяє надавати ціннісного значення такому явищу як задоволення і визнавати його одною із рушійних сил розвитку матеріального світу. При цьому задоволення знаходяться у безпосередньому зв'язку з іншими атрибутивними якостями людей. Нічого не діється без потреби, без ідеалу, без мети, без інтересу і, звичайно, без ціннісного сприйняття світу. Наука, філософія, міфологія та релігія можуть принести задоволення, якщо вони йдуть в руслі дійсно відданого служіння

Творцю всього сущого. Розглядаючи аксіологічний аспект давньоіндійської релігійної філософії, ми помічаємо, що мислителі тої доби не зупинялися виключно на одній філософській системі. Вони помічали недосконалість і моністичної, і дуалістичної філософської позиції [2, с. 50].

Найвищою цінністю в людському житті є свідомість Шрі Крішни, оскільки вона є початок і кінець, альфа й омега всього матеріального і духовного буття людини і людства. Знання про Крішну є свобода, а незнання--кайдани. Земля, вода, вогонь, повітря і будь які інші енергоресурси детермінуються Крішною. Всі стани буття--добродіяння, пристрасті та прояви пітьми--породжуються Крішною. Верховна Божественна Особа володіє численними енергіями і всі вони божественного походження. Шрі Крішна здатний перелицьовуватися в людину. набуваючи людського образу, Верховна Божественна Особа є Абсолютною Істиною. Закони природи детермінуються свідомістю Крішни. Вони не дозволяють живим істотам насолоджуватися життям ні на секунду більше відведеного часу [1, с. 447-451, 715].

Ієрархія цінностей у відповідності зі свідомістю Шрі Крішни має таку послідовність: свідомість Шрі Крішни--розум, --ум--почуття --тіло. Найнебезпечніший ворог людини--хтивість. Людина має укріплювати ум за допомогою зрілого духовного розуму і духовною силою перемагати ненажерливого ворога--хтивість. Своєрідність Бога полягає в тому, що він--ненароджений. Його тіло--нетлінне. Він--першоос- нова і рушійна сила всього сущого. Він-вічне блаженство і знання. Його ніколи не торкається матеріальна скверна [1, с. 220-221].

Найвища цінність людського буття, його щастя і блаженство полягає у перебуванні в духовному світі. Ознаками цього є те, що людина не радіє коли трапилось щось добре, і не журиться, коли трапилось щось погане, яка знає, що вона не є це тіло, не розгубилася і пізнала науку про Бога. Така людина перебуває у духовному світі. Вона знаходиться в трансі і черпає блаженство. Той, хто черпає в собі щастя, активність і насолоду в самому собі, хто звернений в самого себе є воістину досконалим містиком. Людина яка досягає досконалості у справі керування собою, повернеться додому, до Бога [1, с. 290].

Ум слугує звільненню, а не деградації. Ум--друг і ворог душі. Ум треба виховувати так, щоб він не захоплювався блиском матеріальної природи. Не варто перебільшувати цінність почуттів. Треба прагнути контролювати і почуття, і розум, і хтивість, і злобу, і зажерливість, і ілюзії тощо [1, с. 303].

Отже, аксіологічний аспект давньоіндійської релігійної філософії в теоретичному вимірі стосується як субстаційних, так і атрибутивних якостей всього сущого і, насамперед, людини. Він також надихає на певні роздуми. Так, ми звернули увагу на те, що ціннісними властивостями володіють літосферні, гідросферні, атмосферні, біосферні, соціосферні та ноосферні предмети, явища і процеси. І в кожній конкретній ситуації певні предмети, явища і процеси мають вирішальне значення.

У методологічному аспекті проблема цінностей в «Бхагавад-гіта» і «Шримад-Бхагаватам» розглядається всебічно: і у моністичному, і у дуалістичному, і у пантеїстичному і у плюралістичному вимірах. Це переконливо свідчить, що в давньоіндійській релігійній філософії вся методологічна палітра має право на існування.

Вчення про Шрі Крішну, як Вищу Божественну Особу не заперечує людині вбачати вищі цінності в духовних чи матеріальних предметах, явищах, процесах, оскільки вони породжені Богом-Творцем. Але істина завжди конкретна. Разом з тим давньоіндійські мислителі надавали переваги духовним цінностям, духовному факторові, який є креативним та домінуючим, подібно до того, як людина керується своїми почуттями, розумом, власною волею, душею. Ціннісний аспект давньоіндійської релігійної філософії свідчить про діалектичний характер існування матеріального і духовного світу.

Список використаних джерел