Етика Еманюеля Левінаса як "перша філософія"
Аналіз ключових аспектів етичної концепції Е. Левінаса. Характер сприйняття Іншого французьким мислителем, обумовлений особливим статусом етики. Переосмислення та критика поглядів Е. Гуссерля та М. Гайддегера, побудова нової парадигми філософії Іншого.
| Рубрика | Философия |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 06.04.2019 |
| Размер файла | 38,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.Allbest.Ru/
Размещено на http://www.Allbest.Ru/
Размещено на http://www.Allbest.Ru/
Український гуманітарний інститут
Етика Еманюеля Левінаса як «перша філософія»
Я.І. Ношин, викладач
м. Буча
Анотація
Статтю присвячено аналізу ключових аспектів етичної концепції Е. Левінаса. У ході дослідження з'ясовано, що характер сприйняття Іншого Е. Левінасом обумовлює особливий статус етики, яку утверджує французький мислитель. Етика вводиться в діалогічний контекст і постає у Е. Левінаса як "перша філософія". Глибоко переосмислюючи та піддаючи критиці погляди Е. Гуссерля та М. Гайддегера, долаючи монологічний спосіб мислення, Левінас врешті-решт відважується на розрив з європейською філософською традицією і стає на шлях побудови нової філософської парадигми - філософії Іншого.
Ключові слова: етика, монологічне мислення, діалогічне мислення, філософія діалогу, феноменологія, Інший, асиметрична етика.
Ношин Я.И. Этика Эммануэля Левинаса как «первая философия»
Статья посвящена анализу ключевых аспектов этической концепции Э. Левинаса. В ходе исследования установлено, что характер восприятия Другого Э. Левинасом обуславливает особый статус этики, которую утверждает французский мыслитель. Этика вводится в диалогический контекст и предстает у Э. Левинаса как "первая философия". Глубоко переосмысливая и подвергая критике взгляды Э. Гуссерля и М. Гайддегера, преодолевая монологический способ мышления, Левинас в конце концов решается на разрыв с европейской философской традицией и становится на путь построения новой философской парадигмы - философии Другого.
Ключевые слова: этика, монологическое мышление, диалогическое мышление, философия диалога, феноменология, Другой, асимметрическая этика.
Noshyn Ya.I. Emmanuel Levinas' Ethics as the «First Philosophy»
The research deals with the ethical concept by Emmanuel Levinas. The nature of the perception of the Other by E. Levinas stipulates the special status of ethics that is being established by the French philosopher. In such way, ethics is introduced into the dialogical context and appears in E. Levinas as "the first philosophy." In the ethical-philosophical concept by Levinas the concept of the Other attains the paradigmatic significance. This gives all reasons to talk about the beginning of the creation by E. Levinas, a new philosophical paradigm - the philosophy of the Other. It is concluded that the theme of the Other by E. Levinas is revealed in the twofold ways. He states that the Other is the basis of ethics, the axis, around which everything spins. At the same time the Other is the one, everybody comes to aiming to get the lesson, learn from it. The relationship towards the Other is "non-allergic", ethical, and if it is accepted voluntarily, it becomes also studying. However this is not the return to the maieutics, as Socrates pointed out. "It comes from the outside and brings something, that I have not possessed", - the French philosopher reminds. Levinas ' ethics as the "first philosophy" is not the list of rules and norms, but is the certain "spiritual optics", through which we perceive the world.
Key words: ethics, monological thinking, dialogical thinking, philosophy of dialogue, phenomenology, Other,
asymmetrical ethics.
Постановка проблеми
По-справжньому оцінити значення етичної концепції Еманюеля Левінаса та з'ясувати її роль для сучасної європейської філософії - це завдання, над яким потрібно працювати ще не одне покоління. Однак із впевненістю можна сказати, що після Левінаса мислити етику як перелік норм або правил поведінки стало абсолютно неможливим.
Наше дослідження має на меті розглянути етичну концепцію Еманюеля Левінаса, виявивши її сутнісні риси, базові положення та основні теми.
Аналіз останніх досліджень і публікацій
Першим, хто ґрунтовно проаналізував та піддав критиці творчість Е. Левінаса, був Жак Дерріда. В есеї під назвою "Насильство та метафізика" Дерріда детально аналізує хід думки та спосіб викладу праць Левінаса, звертаючи увагу на спробу останнього описати розрив з традицією Е. Гуссерля та М. Гайдеггера. Спроба відійти від традиції своїх попередників і вчителів проходить через такі твори Е. Левінаса, як "Від існування до існуючого" (1947), "Час та Інше" (1947), а з особливою силою у праці "Тотальність та Безконечне" (1961), на що звертає увагу Дерріда [1: 137].
Виклад основного матеріалу. Серед представників західноєвропейської філософії, котрі вдавалися до аналізу та інтерпретації етико-філософької концепції Еманюеля Левінаса, варто зазначити М. Бланшо, М. Бубера, П. Девіса, Р. Коена, П. Рікера, Ж. Рюс, С. Крічлі, А. Пеперзак, Ж. Ансель.
Значну увагу вивченню філософських поглядів Е. Левінаса приділяють російські дослідники. Так, Б. Губман порівнює метафізичні підходи Е. Левінаса та Ж. Дерріди [2]. І. Вдовіна займається вивченням творчості Е. Левінаса як представника феноменологічного напряму сучасної філософії або, іншими словами, етичного варіанту феноменології [3]. Г. Ямпольська розглядає як феноменологічні студії французького мислителя, так і його етику (першу філософію) [4]. З. Сокулєр у своїй праці "Герман Коген і філософія діалогу" аналізує такі вузлові моменти етико-філософської концепції Левінаса як ідея безкінечності, проблема подолання філософії тотальності [5].
Серед українських дослідників до філософських поглядів Левінаса звертається К. Сігов, аналізуючи кенотичну етику мислителя [6]. К. Пашков розробляє тему "Дару" та тему "Дару смерті" у феноменологічній традиції загалом та й у творчості Левінаса зокрема [7]. М. Гіршман проводить порівняння між способом мислення М. Бубера та Е. Левінаса, зазначаючи відмінності філософів у погляді на характер зв'язку Я-Ти [8]. Р. Димерець вивчає проблему влади та відповідальності, а також характерні особливості концепції творіння у Е. Левінаса [9]. Л. Карачевцева порівнює етику відповідальності Ганса Йонаса та Еманюеля Левінаса [10].
Окрім цього, варто підкреслити, що найбільш ґрунтовний, на наш погляд, аналіз ідей Е. Левінаса зроблений В. А. Малаховим в одному з розділів книги "Етика спілкування" під назвою "Асиметрична" етика Е. Левінаса і проблеми сучасної етики спілкування" [11].
Формулювання проблеми
Особливий статус етики, яку пропонує французький мислитель, обумовлюється характером сприйняття ним теми Іншого. Я бере на себе відповідальність за Іншого, обмежуючи свою волю перед волею Іншого. Так, етика вводиться в діалогічний контекст й постає у Левінаса як "перша філософія". Левінас стає на шлях ґрунтовного переосмислення провідних ідей західної європейської філософської традиції, кидаючи виклик феноменології Едмунда Гуссерля та проекту фундаментальної онтології Мартіна Гайдеггера.
Етика, яку утверджує Е. Левінас, пориває з уявленням про етику як певний канон. "Наріжним каменем левінасової етики є не законовідповідне правило поведінки, на що звертає увагу В. Малахов, а звернений до мене запит іншої особи, на який я маю дати принципову відповідь - у граничному випадку я можу подарувати цій особі своє власне буття та його можливості, або знищити саму цю особу, самого Іншого" [11: 296].
Подолання монологічної парадигми мислення
Розробляючи свою етичну концепцію, Левінас у певному розумінні є представником або продовжувачем філософії діалогу, розвиває він її досить радикальним чином, про що ми скажемо далі. Певним чином продовжуючи справу своїх попередників (Франца Розенцвайга (1888-1929), Мартіна Бубера (1878-1965), Ойгена Мориця Фрідріха Розеншток-Гюссі (1888-1973), Віктора фон Вайцзекера (1886-1957), Фрідріха Гогартена (1887-1967), Фердінінда Ебнера, Михайла Бахтіна (1895-1975) та інших), Левінас робить свій внесок у спробі підважити основи класичної філософської парадигми.
Річ у тім, що характерною особливістю представників філософії діалогу була спроба подолання монологічного способу мислення. Так, "починаючи з філософії Нового часу, гносеологічний суб'єкт, що конструювався від Декарта до Канта, унеможливлював існування іншого суб'єкта поруч із собою. Попри це, Інший реально існував в якості носія іншої релігії, культури, іншого способу мислення тощо" [5: 69].
Феномен новоєвропейського індивідуалізму вбачав у власному розумові гарант прогресу й запоруку небувалого поступу вперед порівняно з попередніми епохами. Самодостатність індивіда, захоплення власною величчю та досягненнями створювали відчуття колосального незбагненного потенціалу людського Я, його розуму, перед яким немає нічого неможливого. Таким чином, філософія свідомості, прикметною ознакою котрої є монологічний характер осягнення світу, посідає центральне місце в європейській філософії.
Класична філософська парадигма ще більш поглибила тенденцію до монологізації способу осягнення буття, виходячи зі свідомості як з єдиного центру. Мислення тотожне буттю, мислення визначає буття - ось кредо, яке звучить владно й непорушно в XVIII-ХІХ сторіччі.
На відміну від класичних філософських побудов, для пост-класичних такий спосіб мислення є неприйнятним. Завжди залишається драматичний розрив між тим, що є і тим, що має бути, між завданням і його виконанням. Існує щось таке, що постійно ставить перед тим, хто пізнає та етичним суб'єктом все нові і нові завдання.
Прихильники "нового" способу мислення, до яких безперечно належав Еманюель Левінас, намагалися відшукати особливий онтологічний досвід, який би зумів вийти за межі іманентного і надав можливість зрозуміти, що існує реальність, яка не конституюється суб'єктом. Характерною рисою такого досвіду мала стати зустріч суб'єкта з чимось неочікуваним, з тим, що перевищує всю можливість схоплення і розуміння [5: 52].
Отже, вододіл між класичною та пост-класичною філософською парадигмою полягав у спробі подолання монологічного способу мислення першої, прагненні виходу за межі суб'єктивно налаштованої свідомості. Залучення інтерсуб'єктивного досвіду в осмислення проблеми буття та способу осягнення світу, досвіду, якому була б властива діалогічна природа - ось що було характерною ознакою нової, посткласичної парадигми, що поступово набувала все виразнішого окреслення.
Вже наприкінці XIX - на початку XX сторіччя європейська філософська традиція дедалі гостріше починає відчувати настання кризи. На це звертають увагу провідні мислителі, зокрема й у назвах своїх філософських праць. Так, засновник феноменології Едмунд Гуссерль пише працю під назвою "Криза європейських наук і трансцендентальна феноменологія" (1936), в якій намагається переосмислити філософське надбання попередньої традиції, виявити її практичне значення та новий сенс. "Ясно, що нам варто докладно, історично й критично обміркувати минуле, - пише філософ, - для того, щоб, перш ніж приймати будь-які рішення, досягти цілковитого саморозуміння: отже запитаймо, чим була і чим хотіла бути філософія всіх часів, чи є щось, що наскрізною ниткою проходить крізь усі філософії..." [12: 48].
На думку Еманюеля Левінаса таким об'єднуючим началом і є ставлення Я до Іншого. В подальшому саме завдяки Левінасу проблема морально-етичного досвіду людства зазвучала з такою силою, що змусила привернути до себе увагу не тільки філософів, але й представників різних галузей науки, культури, релігії.
Філософські погляди Еманюеля Левінаса дуже тісно пов'язані з його життєвим досвідом. Увесь хід левінасової думки був просякнутий прагненням вийти за межі тотальності, не підкоритися їй, оскільки тотальність приховано або відверто спричиняє насильство. Коріння насильства Левінас вбачає у тій філософії, де всезагальне домінує над сущим, конкретним, беззахисним, словом, йдеться про монологічну філософію свідомості.
На думку Левінаса, домінування мислення над сущим несе в собі небезпеку. Це домінування відбувається під знаком тотальності, тому ставлення до тотальності у Левінаса забарвлене негативним відтінком. За будь-якої ціни Левінас прагне подолати монологічну парадигму європейської філософії, завершенням якої була філософська система Гегеля зокрема [5: 213].
На глибоке переконання Е. Левінаса, в європейській традиції домінував стереотип мислення, що тоталізує. Проблема такого способу мислення полягає у відсутності діалогу. Тоталізуюче мислення не здатне почути Іншого, прислухатися до нього, оскільки в Іншому вбачає негативний момент, котрий прагне подолати [5: 216]. Але навіть і ті філософські вчення, в котрих суб'єкт не ототожнювався з Абсолютним Духом також повинні бути на сторожі, адже й у них суб'єкт, Я, залишається абсолютом у сенсі того, що все є об'єктом для Я, все зводиться до змісту свідомості цього Я. З огляду на це, Я займає місце тотальності. У зв'язку з цим для філософського Я Левінас часто використовує поняття "Самототожний": "Я - це буття, існування якого полягає в самоідентифікації, в осягненні своєї ідентичності за будь-яких обставин. Я ідентичне собі навіть у своїх змінах, воно мислить їх" [13: 76].
Недарма в Гегелевій філософії акт пізнання перетворювався на акт самопізнання. Пізнання приводить суб'єкт до усвідомлення, що ніякого Іншого для нього не існує, що будь-яке Інше - це є "своє Інше", й "іншого Іншого" не буває [11: 57]. Визнати Іншого означає визнати етичний обов'язок по відношенню до нього. І навпаки, той, по відношенню до кого Самототожний визнає свій етичний обов'язок, вже не може бути витлумачений ні як продукт свідомості Самототожного, ні як момент його діалектичного самовідчуження, котрий підлягає зняттю й подоланню [5: 220].
Левінасів виклик західній європейській філософії. Намагання знайти відповіді на болючі та гострі питання, перед якими постало людство після Другої Світової війни, особливо після жахіть Голокосту, змушували Е. Левінаса працювати наполегливо й інтенсивно. Варто зазначити, що відповідь Левінас шукає саме в площині філософії засобами універсальної філософської мови. Про це свідчать такі його філософські праці, як "Від існування до існуючого" (1947), "Час та Інше" (1947), в яких можна віднайти перший начерк самобутнього способу мислення філософа. Значення та вагу левінасового доробку більш рельєфно можна простежити на прикладі його філософських праць "Важка свобода" (1963), "Гуманізм іншої людини" (1972) та двох найбільш важливих - "Тотальність та Безкінечне" (1961) й "Інакше ніж бути, або По той бік сутності" (1974). Одним із перших, хто по-справжньому зміг оцінити філософську міць думки Е. Левінаса, був Моріс Бланшо, який позитивно відгукнувся на докторську дисертацію Е. Левінаса "Тотальність і Безкінечне", зазначивши про те, що це один із найбільш значущих текстів століття [14].
Безумовно, будучи причетним до європейської філософської традиції, навчаючись у таких корифеїв, як Гуссерль та Гайдеггер, Еманюель Левінас не міг не захопитися феноменологією, повагу до якої проніс через усе своє життя, послуговуючись її методологією. Левінас зараховував працю М. Гайдеггера " Буття і час" до найбільш впливових і потужних філософських текстів.
Попри це, певні спірні моменти у побудовах попередників, з якими Левінас не міг погодитися, призвели до остаточного розриву з попередньою філософською традицією. Глибоке осмислення Левінасом ідей свого вчителя призводить до принципового рішення відійти від Гуссерлевої феноменології. Не маючи змоги детально висвітлити глибину всієї критики Е. Гуссерля Левінасом, зазначимо основні моменти незгоди.
По-перше, "Левінас не міг погодитися з проектом універсальної конкретної онтології, побудованої на феноменологічних засадах'', - зазначає В. Малахов, - ''оскільки чільне місце в ньому відводилося "соліпсистськи обмеженій егології". Навіть інтерсуб'єктивна феноменологія покликана зберегти незмінний принцип: "усе, що існує для мене, може черпати свій буттєвий сенс винятково з мене самого, зі сфери моєї свідомості". По-друге, щодо інтенційності людської свідомості у Едмунда Гуссерля, Еманюель Левінас, в свою чергу, розробляє так звану неінтенційну свідомість. По-третє, існує ще один важливий момент, який показує принципову розбіжність у поглядах обох філософів: Гуссерль мислить Іншого як "alter ego", з чим Левінас не може погодитися [11: 114].
Спроба осягнення Іншого як "alter ego", яку здійснила європейська філософія в особі Едмунда Гуссерля, категорично заперечується Левінасом. "Я" в якості Іншого не є Інший" [13: 76]. Накидання на Іншого якихось готових схем чи рамок є абсолютно неприйнятним для французького мислителя. Мислити Іншого як "alter ego" означає перебувати в контексті монологічної філософії. Це, на думку Е. Левінаса, є проявом прихованої егологічності філософування.
Розмірковуючи над траєкторією, якою рухалася західна філософія, Левінас звертає увагу на той факт, що найчастіше вона і виступала в якості онтології, зводячи Іншого до Самототожного. "Цей принцип перейшов до неї у спадок ще від Сократа, котрий наголошував на тому, що людина не в змозі взяти будь-що в Іншого, якщо цього вже не було у неї самої, так начебто людина вже володіла тим, що приходить до неї ззовні". Таким чином, пізнання відбувається як розгортання ідентичності. "Пізнати онтологічно - це помітити в сущому те, завдяки чому воно і є саме цим сущим. Тому пізнання це і є свобода" [13: 82].
На глибоке переконання Е. Левінаса, саме етика передує онтології. Однак це не просто голосні слова чи поверхнева критика. На думку Левінаса, онтологія являє собою спробу зняти шок від зіткнення з інакшістю і редукує Іншого до Самототожного. "Пізнати онтологічно - це помітити в сущому те, завдяки чому воно себе певним чином видає, віддає себе горизонту, де втрачає себе, і, дозволяючи оволодіти собою, знову стає поняттям. Пізнати буття - означає позбавити його інакшості" [13: 82].
В свою чергу, звернувши увагу на Гайдеггерову фундаментальну онтологію, ми бачимо, що в ній будь-який стосунок із сущим підпорядковується стосунку з буттям. Так, Левінас зазначає: "Ставлення до буття, яке виступає в якості онтології, полягає в тому, щоб нейтралізувати суще, маючи на меті зрозуміти його та "схопити". Фактично, якщо підставити в цей алгоритм Іншого, то бачимо, що оволодіння стверджує Іншого, проте робить це, заперечуючи його незалежність. Свобода з точки зору онтології - це безперешкодне самоутвердження. Як висновок, не людина володіє свободою, а свобода володіє людиною. Тим самим стверджується пріоритет свободи над етикою" [13: 84].
Висуваючи етику на передній план, Е. Левінас протиставляє її онтології. Подолання онтології - це не просто певний жест в бік свого колишнього "кумира", мова йде про М. Гайдеггера, а необхідний крок, оскільки саме в первинності онтології Левінас вбачає глибинний недолік всієї європейської філософії.
Так, вже з перших сторінок "Тотальності і Безкінечного" Е. Левінас вдається до опису ситуації, що склалася в європейській філософії. Філософ подає її як протистояння двох ідей: ідеї тотальності та ідеї безкінечності. Описуючи ситуацію війни, Е. Левінас вказує на жорстоку реальність насилля, яке полягає в тому, щоб "не стільки ранити та знищувати, скільки роз'єднати пов'язаних між собою людей, котрі вимушені грати чужі для них ролі, відмовлятися від зобов'язань і навіть власної субстанції. Війна створює такий порядок, який повністю поглинає людську особистість. Індивіди в умовах війни зводяться до простих носіїв сил, які керують ними без їхнього відома. Свій смисл індивіди черпають у цій тотальності, поза якою їх неможливо осягнути" [13: 66-67].
На думку Левінаса, Гайдеггер сповна залишається в руслі традиції, про яку ми зазначали вище. Передусім, це стосується притаманного їй філософського насильства, яке має вираження в концептуальному усуненні Іншого. Гайдеггер і згадана традиція усуває Іншого, розчиняючи його в спеціальному нейтральному терміні, - стверджує Е. Левінас. Якщо раніше для цього застосовувалися поняття "ідея", "уявлення", то Гайдеггер застосовує для цього своє поняття "буття". Критикуючи Гайдеггера, Левінас намагається перевернути саму основу "фундаментальної онтології" [5: 222].
Не погоджуючись із Гайдеггером, Левінас виступає проти філософії, що визначає людське існування тільки у стосунку до безособового буття, котре людина покликана вислуховувати, бути його "пастухом", та, навіть, швидше провідником або медіатором. Ставлення Левінаса до такого роду онтології цілком можна порівняти зі ставленням Германа Когена до метафізики Гегеля, в котрій всезагальність Ідеї поглинала розрізнення між належним і сущим. У схожому напрямку, як зазначає З. Сокулєр, варто шукати Левінасові мотиви, відповідно до яких він відмовляється від Гайдеггерового вчення про пріоритет буття над конкретним сущим [5: 226].
Екзистенційний "розрив із порядком буття" як такого, здатність суб'єкта "інакше, ніж бути" - звісно не в розумінні зневаги до внутрішніх глибин навколишнього світу, а якраз навпаки - пріоритетно обраній нами поваги до іншого Я, іншого існування, чужого місця у світі, що обмежує експансію мого Я з його впертістю бути [15: 117].
Ключовим моментом Гайдеггерової онтології як епохи "Буття і часу", так і пізніх етапів творчості мислителя, є визнання за буттям найбільшої цінності. В свою чергу, головний зміст фундаментальної онтології - це конечність буття людини. Вирішення проблеми неминучої смерті полягає в усвідомленні цього факту. " Вхопити якомога більшу порцію буття й означає відбутися, здійснити себе. За Гайдеггером це стає можливим, коли людина збагне, що вона нікому нічого не винна окрім самої себе. Людина повинна відбутися, тобто, відшкодувати обмеженість свого існування в часі, оволодівши більш інтенсивною, концентрованою порцією справжнього свого буття" [15: 227]. етичний філософський концепція інший левінас
Однак, на думку Левінаса, трагічний досвід перебування в таборі для військовополонених є прикладом того, що смерть може бути ще не найстрашнішою для людини. Для в'язня концтабору є щось страшніше, ніж смерть. Не маючи жодних прав, а лише особистий номер, в'язень відчуває жах безособового анонімного існування. Для нього не тільки припинення існування, але й саме буття може вселяти жах.
Специфіка розуміння Левінасової етики полягає в тому, що етика у французького мислителя постає не як одна з галузей філософії, не як одна з філософських дисциплін, а, передусім, як така, що є фундаментом для всіх інших "філософій". Левінас пропонує таку етику, яка є "першою філософією". Асоціація, яка виникає з "Метефізикою" Аристотеля або "першою філософією", як він її називав, не є випадковою. Етика для Е. Левінаса і є метафізикою. Етика є точкою входу, тим коридором, з якого і уможливлюється перехід до побудови справжніх стосунків між особистостями.
Для етичної концепції Е. Левінаса тема Іншого є основним мотивом, ключовою темою, до якої він звертається впродовж усієї своєї творчості. Тема Іншого є тією віссю, навколо якої обертаються всі так чи інакше важливі елементи Левінасової концепції.
Тему Іншого французький мислитель розкриває багатогранно й досить оригінально. Це і зустріч з Іншим, відповідальність за Іншого, ставлення до Іншого як до абсолютно Іншого. Для розкриття поняття Іншого Левінас залучає феномен жіночості, ласки [16: 92-98]. Глибоким та цікавим є висвітлення поняття Іншого через тему батьківства [16: 99-100]. Від своїх перших самостійних спроб у таких працях, як "Від існування до існуючого" (1946) та "Час і Інше" (1947), до останньої праці під назвою "Між нами. Дослідження думки-про-іншого" (1991), будучи вже незалежним оригінальним мислителем, тема Іншого звучить як провідний лейтмотив усієї філософської партитури Левінаса.
Зустріч з Іншим, відповідальність за Іншого, ставлення до Іншого як до абсолютно Іншого, уникаючи накидання на нього якихось готових схем чи рамок, намагання почути Іншого, знайти з ним спільну мову, зрозуміти його так, як він сам себе являє - це те, до чого закликає Е. Левінас. Саме такий підхід дає можливість прокласти шлях до іншої особистості, не здійснюючи над нею насилля, тиску, а даруючи їй можливість відкрити саму себе.
Метафізичний спосіб мислення, на думку Левінаса, - це запорука, завдяки якій можливе подолання тотальності. Здійснити прорив крізь тотальність означає позбутися насильства, яке вона приховано чи відверто здійснює. Зазначивши, що метафізика є умовою виходу з ''лабіринту'' тотальності, Левінас вказує на метафізику як на шлях, що відкриває шлях до Іншого як абсолютно Іншого. Підтвердженням цього є наступні слова Е. Левінаса: "Метафізика насправді виникає як рух "від себе", в якому ми живемо, до чужого для нас "там", "поза нами". Мета руху - "інше місце", "інше" - в особливому розумінні цього слова. Метафізичне бажання спрямоване на кардинально інше, абсолютно інше. В основі звичайного бажання лежить потреба. Метафізичне ж бажання не ґрунтується на жодній попередній подібності чи схожості. Це - бажання, яке ніколи не задовольнити. Таке бажання є бажанням абсолютно Іншого. Метафізика бажає Іншого по той бік голоду чи спраги, які можна втамувати" [13: 73-74].
Отже, метафізичне бажання не можна втамувати за визначенням. Це "бажання, котре буквально своєю шкірою відчуває віддаленість Іншого, його інакшість і перебування ззовні... " [13: 74].
Таким чином, бачимо наголос, який ставить Левінас на розрізненні потреби і бажання, яке полягає у тому, що бажання і потреба відрізняються за своєю природою. Просуваючись далі та розкриваючи важливе значення метафізики, яка отримує своє натхнення від етики, Е. Левінас наголошує на тому, що етичне ставлення веде трансценденцію до її завершення. "Сутність етики полягає в спрямуванні, яке трансцендує, і, що дуже важливо підкреслити, не кожна трансцендентна інтенція має ноезо-ноематичну структуру", - зауважує Еманюель Левінас [13: 72].
Полемізуючи з Е. Гуссерлем, що ми відчуваємо у рядках, процитованих вище, Е. Левінас відверто проголошує і декларує свій намір, який полягає у тому, аби представити особливе відношення або інтенційність іншого порядку (аніж ту, про яку йде мова у Е. Гуссерля) - про це Левінас твердить як про одне з пріоритетних завдань усієї своєї праці "Тотальність та Безконечне" [13: 68]. "Метафізик і інше не можуть разом скласти тотальність. Метафізик відокремлений радикальним чином". Як підсумок, метафізичне бажання можна визначити як бажання радикально Іншого. Описуючи метафізичне бажання, Левінас описує принципово іншого суб'єкта: не самодостатнього, відкритого, конечного [13: 75].
Попередник Левінаса Франц Розенцвайг зазначає, що людина може відбутися і здійснити себе, коли вона живе для інших. Цю думку Еманюель Левінас розвиватиме в своїй філософській творчості. Безумовно, основною інтенцією філософської думки Е. Левінаса є спроба вирватися із залізних лещат тотальності, вийти за її межі. Забезпечити прорив за межі цього зачарованого кола видається можливим лише за умови метафізичного мислення.
Асиметрична етика Левінаса. Незважаючи на те, що до попередників та надихачів Левінаса ми не можемо зарахувати Мартіна Бубера, оскільки обидва мислителі відображають відмінну специфіку світосприйняття, Левінас звертає увагу на те, що саме М. Бубер провів розрізнення між монологічним і діалогічним ставленням до об'єкта, яке осягає Іншого як Ти. І співбесідник, і друг відкриті назустріч одне одному як рівноправні партнери у спілкуванні. Незважаючи на те, що сам Бубер говорить про запозичення цієї ідеї у Людвіга Фейєрбаха, Левінас наполягає на тому, що саме завдяки М. Буберу ідея осягнення Іншого як Ти, що була центральною в його філософській творчості, відіграла важливу роль в європейській філософії [13: 102].
Філософську працю М. Бубера "Я і Ти" [17], в якій викладені його основні діалогічні ідеї, важко переоцінити. Й досі вона залишається яскравим прикладом глибокого аналізу людини, що здійснювався на діалогічних засадах.
Привернувши особливу увагу до відношення Я-Ти М. Бубер піддає критиці філософію, в основі якої лежить суб'єктно-об'єктний характер осягнення світу. Натомість саме міжособистісний простір постає для мислителя основою його філософської рефлексії. Для М. Бубера є важливим наголосити на тому, що зустріч здійснюється у міжособистісному просторі. Філософ звертає увагу, що подія зустрічі відбувається у сфері "поміж". На думку М. Бубера, справжня сутність людини розкривається у події зустрічі. Зустріч - це взаємність між партнерами. Справжнє взаєморозуміння може відбутися тільки тоді, коли партнери звільнені від бажання справити враження і відкрито висловлюються.
Поняття взаємності в діалогічній концепції М. Бубера відіграє важливу роль. Всяке відношення - це взаємність. Прикметною ознакою діалогу є взаємне спрямування, відкритість, зустрічний вектор. У такому ставленні один до одного можна обійтися без слів. "Діалог є синонімом взаємної творчості, взаємного збагачення людей та справжнім втіленням інтерсуб'єктивності, в якому люди творять один одного, не втрачаючи індивідуальності", - продовжуючи думку Бубера, зазначає Л. Ситниченко [18: 116].
В свою чергу, Еманюель Левінас звертає особливу увагу на те, що етичне як таке є асиметричним відношенням. Звідси одна з найбільш прикметних ознак етики Левінаса: асиметричний характер стосунку між Я та Іншим [19: 346].
Так, на відміну від поглядів М. Бубера, який говорить про взаємність і відкритість співрозмовників, зустрічний вектор партнерів по діалогу, Левінас стверджує асиметричність стосунків між Я та Іншим. Я не вправі вимагати до себе такого ж ставлення, як до Іншого. Відповідальність за Іншого лежить в основі етики. Страх за Іншого сильніший від страху за своє власне життя . Ось яким чином Е. Левінас зображає асиметричний характер цього зв'язку: "Те, що я дозволяю вимагати від себе незрівнянно з тим, що я вправі вимагати від Іншого. Цей вельми звичайний моральний досвід підкреслює метафізичну асиметрію, саме радикальну неможливість бачити себе ззовні і однаково говорити про себе та про інших, а отже, він свідчить про неможливість тоталізації". Я та Інший перебувають в асиметричних стосунках. Я відповідальний за Іншого, до мене звернений його заклик. Як при цьому налаштований Інший по відношенню до мене - це питання аж ніяк не першого порядку [13: 90].
Підкреслюючи асиметрію стосунку Я та Іншого, Левінас зазначає, що мова може йти тільки про мої обов'язки по відношенню до нього, але аж ніяк не про те, що я можу претендувати на відповідне ставлення з боку Іншого.
Звертаючи увагу на певний формалізм, який має місце у стосунку Я-Ти у М. Бубера, Е. Левінас вказує ще й на відсутність конкретної структури цього стосунку. Мова йде про те, що таке ставлення може поєднувати людину з людиною, з одного боку, а з іншого, - людину з річчю [13: 102].
Розробляючи етичну проблематику, Левінас продовжує онтологічні відкриття Розенцвайга. В досвіді етичного стосунку Левінас виявляє буття, яке розриває кордони мого досвіду, тому що саме свідчить про свою екстеріорність і незалежність. Це буття, котре Я не могло саме конституювати, оскільки Я несе відповідальність перед ним. "Це оскарження моєї спонтанності самим фактом присутності Іншого називається етикою" [13: 81].
Буття Іншого не залежить від мене і перевищує мене, тому що Інший - це буття, яке диктує мені етичний закон. В обличчі Іншого читається це м'яке, однак невмолиме насилля над моєю волею: імператив "Не вбий!". Як стверджує Левінас, "мене не стосується, як до мене ставиться інший, це його справа; для мене він є, передусім, тим, за кого я відповідаю". Таку асиметрію філософ вважає "однією із найважливіших речей" для себе [20: 121, 124].
У зв'язку з трагічним досвідом перебування у таборі для військовополонених, про який йшлося вище, Левінас неодноразово висловлював твердження, що "Я - заручник за Іншого", котре вартувало великих зусиль інтерпретаторам його філософії. Окрім інших значень і смислів, закладених у цьому висловлюванні, має право й наступне: " Той, хто зумів вижити, залишається заручником буття. Він змушений взяти на себе його важкість, щоби не дати перемогти тотальному знищенню" [5: 228].
Саме в роботі "Тотальність і Безкінечне" Еманюель Левінас визначає свою філософію як етику. Однак варто зазначити, що зміст, який він вкладає в це слово, далекий від загально прийнятого. Дерріда пропонував розглядати філософію Левінаса не як етику, а як "етику етики". Головне питання для Левінаса полягає не в тому, як стати доброчесним і навіть не чому потрібно бути доброчесним, а, насамперед, його цікавить наступне: "У чому сенс етичного як такого"?
Для Левінаса роздум про етичне означає запитування " про людське в людині" і про сенс людської свободи. У зв'язку з цим етика - це не тільки і не стільки практична філософія, скільки шлях до іншої людини, яку розуміють не просто як подібну до мене "психофізичну єдність", а як нескінченно трансцендентну по відношенню до мене особистість. Таким чином, етика постає як відношення, яке зберігає трансцендентність Іншого. Так, виходячи з постановки питання про етичне, на перший план виходить наступна проблема: як мислити стосунки з трансцендентністю, не зводячи її самим цим актом мислення до іманентності?
Дослідники Левінасової спадщини звертають увагу на данину традиції, шану котрій віддає Левінас. Намагаючись відійти від феноменології Е. Гуссерля та фундаментальної онтології М. Гайдеггера, Еманюель Левінас все-таки не зміг зробити цього повною мірою, оскільки за манерою викладу залишався в межах традиції, яку критикував, передусім, маємо на увазі працю "Тотальність і безкінечність". Яскраво про це пише Жак Дерріда, який у свою книгу "Письмо і відмінність" включив есе про думку Е. Левінаса, аналізуючи всі праці останнього, які були надруковані до 1967 року.
Варто усе ж зазначити, що ступивши на шлях вироблення власного понятійного апарату, Е. Левінас досягає цього у своїй іншій праці під назвою "Інакше ніж бути або по той бік сутності" (1974).
Підсумовуючи виклад домінантних ідей етичної концепції Левінаса, ще раз звернемо увагу на той факт, що одна з основних інтенцій філософської думки мислителя, яка потужно стимулювала та надихала його творчість, полягає у подоланні тотальності, що змушує людину грати чужу роль. На шляху подолання насилля, яке тотальність приховано чи відкрито здійснює, Левінас робить крок у напрямку відмежування від європейської філософської традиції, зокрема від своїх учителів Е. Гуссерля та М. Гайдеггера, критикуючи недостатність морально-етичних аспектів їхнього вчення.
Привернувши особливу увагу до проблем етики, Е. Левінас змушує по-новому поглянути на попередню європейську філософську традицію, переосмислюючи її надбання. Таким чином, етика, яку пропонує Е. Левінас, протистоїть усій європейській філософській традиції від Досократиків аж до М. Гайдеггера.
Висновки
Підводячи умовну риску під усім зазначеним вище, хотілося б підкреслити, що тема Іншого у Е. Левінаса розгортається у подвійному ключі. Він наголошує на тому, що Інший - це підґрунтя етики, вісь, навколо якої все обертається. Однак Інший - це водночас ще й той, до котрого прямують, аби отримати від нього урок, навчитися від нього. Ставлення до Іншого є відношенням "неалергійним", етичним, і якщо воно прийняте добровільно, то є також і навчанням. Однак це не є поверненням до маєвтики, як навчав колись Сократ. "Воно приходить ззовні і приносить із собою те, чим я до цього часу не володів", - про це нагадує нам французький мислитель. Левінасова етика як "перша філософія" є не переліком правил чи норм, а певною "духовною оптикою", через яку сприймається і осягається світ [13: 88].
Спроби звести Інше до якоїсь ідеї, підвести під спільний знаменник, мислити його через інше "ЯЧ" приречені на невдачу. В праці "Час та Інше" Е. Левінас охарактеризував Інше як таємницю. Скажемо відверто, що з цим порівнянням важко не погодитися. Все ж досвід зустрічі з абсолютно Іншим можливий. Інший являє себе через зустріч обличчям-до-обличчя, через звертання, через слово.
Досвід безконечного, за Левінасом, - це досвід трансцендування, що полягає в прийнятті іншої людини як Іншого, або, як висловлюється Левінас, Іншого у всій його інакшості, коли в обличчі, в очах іншої людини ми читаємо заповідь "Не вбий" [5: 236].
Насамкінець, власне, хотілося б навести вислів Е. Левінаса з праці "Тотальність і Безкінечне", в якому він визначає мету написання цієї книги: "Мета книги - виявити в дискурсі "неалергійне" ставлення до інакшості, до Іншого. Коли можливість вбити Іншого повертається перед обличчям Іншого, наперекір "здоровому глузду", неможливістю убити, а повагою до Іншого, іншими словами справедливістю" [13: 85].
Список використаних джерел та літератури
1. Деррида Ж. Насилие и метафизика / Жак Деррида; [пер. А. Ямпольской] // Левинас Э. Избранное: Тотальность и бесконечность. - М.; СПб.: Университетская книга, 2000. - 407 с.
2. Губман Б.Э. Левинас и Ж. Деррида: два похода к судьбе метафизики / Б.Э. Левинас // Материалы ХІІІ ежегодной международной междисциплинарной конференции по иудаике. - М.: Сэфер, 2006. - С. 136-144.
3. Вдовина И. Левинас и Э. Гуссерль / И. Вдовина // История философии. - 2003. - №10. - С. 101-115.
4. Ямпольская А. Эмманюэль Левинас. Философия и биография / А. Ямпольская. - К.: Дух і літера, 2011. - 376 с.
5. Сокулер З.А. Герман Коген и философия диалога / З.А. Сокулер. - М.: Прогресс-Традиция, 2008. - 312 с.
6. Сігов К. "Між нами": Насильство? Розрив? Правда? Кенотична етика Еманюеля Левінаса / К. Сігов // Дух і літера. - 1999. - №5-6. - С. 275-286.
7. Пашков К. Дар и благодарение в контексте христианской и постмодернистской антропологий [Електронний ресурс] / К. Пашков.
8. Гиршман М. Полемика Э. Левинаса с М. Бубером в контексте развития диалогических идей в еврейской философии / М. Гиршман // Материалы университетской международной конференции по иудаике. - Ч. 2. - Москва, 2003. - С. 49-57.
9. Дымерец Р.И. К вопросу о соотношении понятий "власть" и "ответственность" в философии Э. Левинаса / Р.И. Дымерец // Вісник Міжнародного Соломонового університету. - 2002. - №8. - С. 64-71.
10. Карачевцева Л. Етика відповідальності Ганса Йонаса та Еманюеля Левінаса / Л. Карачевцева // Філософська думка. - 2006. - №4. - С. 90-111.
11. Малахов В.А. Етика спілкування: [навч. посіб.] / В. А. Малахов. - К.: Либідь, 2006. - 400 с.
12. Гуссерль Е. Криза європейських наук і трансцендентальна феноменологія. Вступ до феноменологічної філософії / Е. Гуссерль; [пер. з нім. Р. Скакуна] // Філософська думка. - 2002. - №3. - 100 с.
13. Левинас Э. Избранное: Тотальность и бесконечность / Э. Левинас. - М.; СПб.: Университетская книга, 2000. - 416 с.
14. Ямпольская А. Творческая эволюция Эмманюэля Левинаса / А. Ямпольская // Эмманюэль Левинас: путь к другому: [сборник статей и переводов, посвященный 100-летию со дня рождения Э. Левинаса] / [ред. Н.В. Голик и др.]. - СПб.: Изд-во СПбГУ, 2006. - С. 7-21.
15. Малахов В. А. Право бути собою / В.А. Малахов. - К.: Дух і літера, 2008. - 336 с.
16. Левинас Э. Время и Другой. Гуманизм Другого Человека / Э. Левинас; [пер. с франц. А.В. Парибка]. - СПб.: Высшая религиозно-философская школа, 1998. - 265 с.
17. Бубер М.Я и Ты / М. Бубер // Два образа веры. - Москва, 1995. - С. 15-92.
18. Ситниченко Л.А. Першоджерела комунікативної філософії: [навч. посіб.] / Л.А. Ситниченко. - К.: Либідь, 1996. - 176 с.
19. Малахов В.А. Уязвимость любви / В.А. Малахов. - К.: Дух і Літера, 2005. - 560 с.
20. Левінас Е. Між нами. Дослідження думки-про-іншого / Е. Левінас; [пер. з франц. В. Куринського]. - К.: Дух і Літера, 1999. - 291 с.
References (translated & transliterated)
1. Derrida J. Nasiliye i Metafizika [Violence and Metaphysics] / J. Derrida // Levinas E. Izbrannoe: Total'nost' i beskonechnost' [Levinas E. Selected: Totality and Infinity]. - Мoskva; SPb.: Universitetskaya kniga, 2000. - 416 p.
2. Gubman B.E. Levinas i J. Derrida: dva podkhoda k sud'be metafiziki [E. Levinas and J. Derrida: Two Campaigns to the Metaphysics Destiny] / B.E. Gubman // Materialy ХІІІ ezhegodnoy mezhdunarodnoy mezhdistsiplinarnoy konferentsii po iudaike [Materials of the Xlllth Annual International Interdisciplinary Conference on Jewish Sciences]. - Москва: Sefer, 2006. - S. 136-144.
3. Vdovina I.E. Levinas i E. Gusserl' [E. Levinas and E. Gusserl] / I.E. Vdovina // Istoriya filosofii [The History of Philosophy]. - 2003. - №10. - P. 101-115.
4. Yampol'skaya A. Emmanuel Levinas. Filosofiya i biografiya [Emmanuel Levinas. Philosophy and Biography] / A. Yampol'skaya. - КуА: Dukh і litera, 2011. - 376 s.
5. Sokuler Z.A. German Kogen i filosofiya dialoga [German Kogen and Philosophy of Dialogue] / Z.A. Sokuler. - Мoskva: Progress-Traditsiya, 2008. - 312 s.
6. Sigov К. "Му namy": Nasyl'stvo? Rozryv? Pravda? Кеnotychna etyka Emmanuelya Levinasa ["Between Us": Violence? Gap? Truth? Kenotic Ethics by Emmanuel Levinas] // Dukh і litera [Spirit and Letter]. - 1999. - №5-6. S. 275-286.
7. Pashkov К. Dar i blagodarenie v kontekste khristianskoy i postmodernistskoy antropoligii [Gift and Gratitude in the Context of Christian and Post-Modernist Anthropology] [Elektronnyy resurs] / K. Pashkov.
8. Girshman M. Polemika E. Levinasa s M. Buberom v kontekste razvitiya dialogicheskikh idey v evreyskoy filosofii [E. Levinas's Polemics with M. Buber's in the Context of Dialogical Ideas Development in the Jewish Philosophy] / M. Girshman // Materialy ezhegodnoy mezhdunarodnoy mezhdistsiplinarnoy konferentsii po iudaike [Materials of the Annual International Interdisciplinary Conference on Jewish Sciences]. - Ch. 2. - Мoskva: Sefer, 2003. - S. 49-57.
9. Dymerets' R.I. K voprosu o sootnoshenii ponyatiy "vlast'" i "otvetstvennost'" v filosofii E. Levinasa [To the Question of the Ratio of Concepts "Power" and "Responsibility" in E. Levinas's Philosophy] / R.I. Dymerets' // Visnyk Mizhnarodnogo Solomonovogo universytetu [International Solomon University Bulletin]. - 2002. - №8. - S. 64-71.
10. Karachevtseva L. Etyka vidpovidal'nosti Hansa Jonasa ta Emmanuelya Levinasa [Hans Jonas and Emmanuel Levinas's Responsibility Ethics] // Filosofs'ka dumka [Philosophical Thought]. - 2006. - №4. - S. 90-111.
11. Malakhov V.A. Etyka spilkuvannya [Ethics of Communication]: [navch. posibnyk] / V.A. Malakhov. - КуА: Lybid', 2006. - 400 s.
12. Husserl E. Kryza evropeys'kykh nauk i transtsendental'na fenomenologiya. Vstup do fenomenologichnoyi filosofiyi [Crisis of the European Sciences and Transcendental Phenomenology. The Introduction to Phenomenological Philosophy] / E. Husserl; [perekl. z nim. R. Skakuna] // Filosofs'ka dumka [Philosophical Thought]. - 2002. - №3. 100 s.
13. Levinas E. Izbrannoe: Total'nost' i beskonechnost' [Levinas E. Selected: Totality and Infinity]. - Мoskva; SPb: Universitetskaya kniga, 2000. - 416 p.
14. Yampol'skaya A. Tvorcheskaya evolutsiya Emmanuelya Levinasa [Creative Evolution of Emmanuel Levinas] / A. Yampol'skaya // Emmanuel Levinas: put' k drugomu: [sbornik statey i perevodov, posvyashchennyy 100-letiyu so dnya rozhdeniya E. Levinasa [Emmanuel Levinas: the Way to the Other: the Collection of Articles and Translations Devoted to the 100th Anniversary since the E. Levinas's Birth]. - SPb: Izdatel'stvo SPbGU, 2006. - S. 7-21.
15. Malakhov V.A. Pravo buty soboyu [The Right to Be Yourself] / V.A. Malakhov. - КуА: Dukh і litera, 2008. - 336 s.
16. Levinas E. Vremya i Drugoy. Gummanizm Drugogo Cheloveka [Time and the Other. Humanity of Other Person] / E. Levinas; [per. s fran. А.V. Paribka]. - SPb: Vysshaya religiozno-filosofskaya shkola, 1998. - 265 s
17. Buber М. Ya i Ty [I and Thou] / M. Bubler // Dva obraza very [Two Types of Faith]. - Мoskva, 1995. - S. 15-92.
18. Sytnychenko L.A. Pershodzherela komunikatyvnoyi filosofiyi [Primary Sources of Communicative Philosophy]: [navch. posibnyk]. - КуА: Lybid', 1996. - 176 s.
19. Malakhov V.A. Uyazvimost' lyubvi [Love Vulnerability] / V.A. Malakhov. - КуА: Dukh і litera, 2005. - 560 s.
20. Levinas E. Mizh namy. Doslidzhennya dumky-pro-inshogo [Between Us. Research of the Thought-of-the-Other] / E. Levinas; [per. z frants. V. Kuryns'kogo]. - КуА: Dukh і litera, 1999. - 291 s.
Размещено на allbest.ru
...Подобные документы
Особливості філософії Нового часу. Формування нової парадигми філософствування. Філософські ідеї Ф. Бекона: обґрунтування емпіричного методу і нової моделі науки. Раціоналізм французького філософа Рене Декарта. Проблема людини у філософії Нового часу.
реферат [30,8 K], добавлен 18.09.2010Захист П. Юркевича самобутності філософії, її відмінності від емпіричної науки. Філософські погляди М. Драгоманова, І. Франка, Лесі Українки. Шевченко та його внесок у розробку філософії української ідеї. Формування нової парадигми світосприйняття.
курсовая работа [23,0 K], добавлен 28.01.2009Зародки філософського мислення в Індії. Ведична література. Побудова соціальної філософії на принципах етики страждань і щастя. Становлення філософської думки у Стародавньому Китаї. Філософія стародавніх греків і римлян. Мілетська та Піфагорійська школи.
реферат [28,8 K], добавлен 28.02.2009Поняття і загальна характеристика соціальної психології. Філософія психології як світогляд, пізнання. Що визначає характер суспільного устрою. Взаємозв’язок соціальної філософії та філософії психології. Основні проблеми становлення філософії як науки.
реферат [35,0 K], добавлен 26.04.2016Предмет історії філософії. Історія філософії та філософія історії. Філософський процес. Методи історико-філософського аналізу. Аристотель. Концепція історії філософії, історичного коловороту. Герменевтика. Західна та східна моделі (парадигми) філософії.
реферат [24,1 K], добавлен 09.10.2008Загальні особливості духовних процесів у ХХ ст. Сцієнтистські, антропологічні, культурологічні та історіософські напрями у філософії. Концепції неотомізму, протестантській теології, теософії. Тенденції розвитку світової філософії на межі тисячоліть.
реферат [59,4 K], добавлен 19.03.2015Становлення та розвиток політичної філософії. Зв'язок філософії епохи Просвітництва з її політичними наслідками: реформацією, лібералізмом, марксизом. Ленін і філософія. Етика, фундаментальний дуалізм і метафізика політики: позитивний і природний закони.
реферат [32,5 K], добавлен 24.09.2014Виникнення філософського мислення на початку VI ст. до н.е. Представники класичного періоду філософії. Особливості філософії еллінно-римської епохи. Вчення софістів, характер діяльності. Суть тверджень Сократа. Погляди Демокріта, його теорія пізнання.
презентация [133,1 K], добавлен 29.09.2014Проблеми філософії, специфіка філософського знання. Історичні типи світогляду: міфологія, релігія, філософія. Українська філософія XIX - початку XX століть. Філософське розуміння суспільства. Діалектика та її альтернативи. Проблема людини в філософії.
шпаргалка [179,5 K], добавлен 01.07.2009Філософія історії як складова системи філософського знання, її сутність та розвиток. Шляхи трансформації поняття "філософія історії" від його Вольтерівського розуміння до сучасного трактування за допомогою теоретичної спадщини Гегеля, Шпенглера, Ясперса.
реферат [32,2 K], добавлен 23.10.2009Причини виникнення антитехнократичних тенденцій у сучасній європейській філософії. Проблема "людина-техніка" в сучасних філософсько-соціологічних теоріях. Концепції нової раціональності як спосіб подолання кризових явищ в філософії техніки.
реферат [35,4 K], добавлен 23.10.2003Некласична філософія кінця XIX-початку XX ст. Психоаналіз і неофрейдизм як одна з найвпливовіших ідейних течій XX ст. Екзистенціальна філософія та її різновиди. Еволюція релігійної філософії XX ст. Проблема знання, мови і розуміння у філософії XX ст.
реферат [85,4 K], добавлен 25.02.2015Особливості філософської парадигми та матеріалістична філософія. Вчення Ш. Монтеск’є про природні і юридичні закони. Соціально-філософські погляди Вольтера. Теорія суспільного договору Ж.-Ж. Руссо. Проблема свободи в філософії французьких матеріалістів.
курсовая работа [37,7 K], добавлен 09.10.2009Розвиток філософської думки України. Становлення українського неоплатонізму XIX–XX ст. Академічна філософія України в XIX ст.: Куліш, Шевченко, Юркевич. Філософія обґрунтування нової картини світу: Ф. Бекон, Р. Декарт, Кант, Гегель, Гегель, Фейєрбах.
дипломная работа [38,4 K], добавлен 18.12.2007Дослідження представників основних етапів середньовічної філософії: патристики і схоластики. Характеристика суті таких учень як номіналізм і реалізм. Аналіз внеску Аврелія Августина Блаженного, П’єра Абеляра та Фоми Аквінського в середньовічну філософію.
реферат [37,8 K], добавлен 15.10.2012Аналіз перетворень у Я-концепції українського суспільства в умовах генерації в інформаційному просторі фреймів екзотизації Іншого. Дослідження механізмів реалізації монологічної і діалогічної відповідальності з огляду на масмедійні та літературні тексти.
статья [42,7 K], добавлен 31.08.2017Предмет філософії. Функції філософії. Широкі світоглядні проблеми і водночас проблеми практичних дій, життя людини у світі завжди складали зміст головних філософських пошуків. Філософія - форма суспільної свідомості.
реферат [18,9 K], добавлен 28.02.2007Зародження, особливості та періодизація античної філософії. Сутність філософського плюралізму. Філософські концепції природи релігії. Філософські погляди К. Ясперса. Платон як родоначальник послідовної філософської системи об'єктивного ідеалізму.
контрольная работа [50,8 K], добавлен 25.08.2010Аналіз спадщини яскравого представника стоїцизму М. Аврелія. Його дефініювання філософії як науки та практики. Засади стоїчної філософії: цілісність, узгодженість з природою, скромність, апатія, що розкриваються у праці "Наодинці з собою. Роздуми".
статья [31,2 K], добавлен 27.08.2017Вивчення життєвого шляху українського філософа і письменника Г. Сковороди. Узагальнення різних підходів й аспектів до тлумачення серця особистості. Проблема антропології людини. Серце, як божественна сутність та сфера підсвідомого. Витоки філософії серця.
реферат [23,3 K], добавлен 16.03.2011
