Філософія техніки в сучасному гуманітарно-науковому дискурсі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПНУ ім. В. Стефаника

ЧНУ ім. Ю. Федьковича

Філософія техніки в сучасному гуманітарно-науковому дискурсі

О. Ф. Терешкун, канд. політ. наук, доц., Докторант

Чернівці 17.02.2014

Анотації

Послаблення впливу гуманітарних наук та розквіт технократизму призвели до системної кризи споживацького суспільства, продемонстрували духовну слабкість сучасного розвитку західної цивілізації. Гуманітарно-науковий дискурс у філософії техніки, який покликаний виявити вплив техніки на людину, її сутність, зміст, значення і роль у нових умовах глобального інформаційного простору, де панує диктат інструментального розуму, залишається не повною мірою дослідженим і методологічно розробленим.

Ключові слова: гуманітарно-науковий дискурс техніки, духовність, людина, науково-технічний розвиток, сингулярність, техніка, технологія.

О. Ф. Терешкун

ФИЛОСОФИЯ ТЕХНИКИ В СОВРЕМЕННОМ ГУМАНИТАРНО-НАУЧНОМ ДИСКУРСЕ

Ослабление влияния гуманитарных наук и расцвет технократизма привели к системному кризису потребительского общества, продемонстрировали духовную слабость современного развития западной цивилизации. Гуманитарно-научный дискурс в философии техники, который призван выявить влияние техники на человека, ее сущность, содержание, значение и роль в новых условиях глобального информационного пространства, где господствует диктат инструментального разума, остается не в полной мере исследованным и методологически разработанным.

Ключевые слова: гуманитарно-научный дискурс техники, духовность, человек, научно-техническое развитие, сингулярность, техника, технология.

O. F. Terechkun

PHILOSOPHY OF TECHNOLOGY IN MODERN HUMANITARIAN-SCIENTIFIC DISCOURSE

Reducing the impact of humanities and flowering technocracy led to a systemic crisis of consumer society, demonstrated the weakness of the spiritual development of modern Western civilization. Humanitarian-scientific discourse in the philosophy of technology, which is designed to identify the impact of technology on people, its nature, scope, significance and role in the new environment of global information space where there is dictatorship instrumental reason, is not fully explored and developed the methodology.

Keywords: humanitarian-scientific discourse of technology, spirituality, human, scientific and technological development, singularity, technique, technology.

Засновник структурної антропології К. Леві-Строс вважав, що ХХІ ст. буде століттям гуманітарних наук або його взагалі не буде. Видатні мислителі (філософи, науковці, митці, політичні та громадські діячі) ХХ ст. неодноразово висловлювали стурбованість з приводу науково-технічного розвитку та його наслідків, звертали увагу на суттєві масштаби можливих катастроф, які загрожують людству, покладали велику надію на розробку теоретичних засад і практичне застосування гуманітарних наук у подоланні численних проблем, тісно пов'язаних із техногенним розвитком цивілізації. У ХХІ ст. проблеми, спричинені науково-технічним і технологічним прогресом, ще більше загострилися. По-перше, стало зрозуміло, що розвиток техніки має свою внутрішню логіку, яка часто не збігається з гуманістичними цінностями; по-друге, ілюзорною виявилася думка, що людство здатне керувати і контролювати науково-технічний прогрес; по-третє, у світлі синергетичної теорії стало зрозуміло, що будь-які, на перший погляд, незначні флуктуації можуть призвести до глобальних катастроф або поставити під загрозу саме життя на Землі.

За таких обставин сучасні тенденції розвитку техногенної цивілізації актуалізують цілу низку екзистенційно важливих гуманітарних питань, які стосуються не тільки подальшої перспективи існування та розвитку західної цивілізації, а й перспективи глобального розвитку та існування всього людства, статусу природи, людини, техніки в сучасній науковій картині світу, подальшої долі людини в постісторії, можливостей зміни принципів техногенного цивілізаційного поступу.

Загублена у динамічному цивілізаційному розвитку людина стає елементом природничо-наукового і технократичного дискурсів, у яких її гуманітарна перспектива стає ілюзорною.

Філософське осмислення техніки в цивілізаційному поступі тісно пов'язане з критичним аналізом антропологічної кризи, що зумовлена впливом фундаментальних трансформацій усіх сфер людської життєдіяльності та втратою духовності. Склалася ситуація гострої потреби у гуманітарно-науковому дискурсі техніки, в осмисленні пов'язаних з нею антропологічних, есхатологічних, екзистенційних, культурологічних та інших гуманітарних проблем глобального техногенного цивілізаційного процесу.

Актуальність гуманітарно-наукового дискурсу техніки пов'язана зі зміною становища людини у світі. Відхід від онтології, субстанційності та предметності з одночасною появою трансгуманізму, нігітології (вчення про небуття) і гуманології свідчить про кінець онтологічного, а також аксіологічного, антропоцентризму, кінець гуманізму, згідно з яким людина трактується як найвища мета і смисл буття.

Ідею пріоритетності гуманітарного підходу в осмисленні техніки можна помітити ще у стародавньому світі - у вченнях Сократа, Аристотеля та інших філософів. Більш чітке окреслення гуманітарної проблематики та її переваг щодо інженерно-технічної діяльності відбулось у філософії Відродження та Просвітництва. Активно розвивалися гуманістичні тенденції у німецькій класичній філософії, хоча сама техніка і технічна діяльність не були безпосереднім об'єктом філософської рефлексії. Проте в промислово-індустріальну добу роль і значення техніки і технічної діяльності різко зростають, а тому майже всі видатні мислителі ХХ ст. роблять їх предметом філософської рефлексії, створюючи теоретико-методологічну основу дослідження техніки в гуманітарному контексті. Технофілософські концепції сформували такі відомі мислителі минулого століття, як М. Бердяєв, Х. Ортега-і-Гассет, представники Франкфуртської школи (М. Горкгаймер, Г. Маркузе, Т. Адорно, Ю. Габермас та ін.), М. Гайдегґер, Л. Мамфорд, К. Ясперс, Е. Фромм, Х. Сколімовскі, К. Мітчем, Х. Ленк та ін. Наприклад, К. Мітчем у праці "Що таке філософія техніки?" зазначає: "Ми можемо сказати, що саме гуманітарні науки прагнули осягнути зміст і сутність техніки, а не техніка намагалася зрозуміти гуманітарне середовище суспільного життя" [6, с. 28].

Актуальним проблемам сьогодення та майбутнього людства присвячено колективну монографію філософів, соціологів, фізіологів, генетиків та ін. фахівців під назвою "Людина та її майбутнє: Нові технології та можливості людини" [13]. В ній акцентується увага на новітніх технологіях і загрозах, які вони несуть людству, а також перспективах людини, співвідношенні сучасних технологій і людських цінностей, відповідальності вченого в епоху високих технологій.

Значне місце в сучасній науковій літературі займають трансгуманістичні проекти "покращення" людини за допомогою нових технологій. У 2008 році вийшла друком книга "Нові технології і продовження еволюції людини? Трансгуманістичний проект майбутнього", в якій провідні вчені (І. Артюхов, А. Горєлов, О. Гусєва, А. Ко- ротаєв, Д. Медвєдєв, А. Назаретян, М. Сичов, І. Слєд- зєвський, В. Удалова та ін.) порушили питання конвергенції сучасних технологій та трансгуманізму в контексті розширення можливостей людини: фізичних, психологічних, інтелектуальних [10].

На рубежі ХХ-ХХІ ст., перебуваючи під впливом науково-технічного і технологічного поступу, розширили свої горизонти технократичний, природничо-науковий та соціокультурний дискурси техніки, які намагаються ідеологічно захистити техногенно-ліберальний шлях розвитку цивілізації, стверджуючи, що техніка створює людині блага, полегшує та продовжує їй життя. Насправді відбувається приховування негативних наслідків, техногенних катастроф і технологічних ризиків, які стають дедалі небезпечнішими. Як зазначає В. Рачков, "... техніка не є прямою і негайною причиною світового зла. Але саме вона уможливила розширення поля дії катастроф, а з іншого боку, індукувала такі, а не інші політичні рішення" [11, с. 123]. Очевидно, що в завуальованій, так званій "постформі" подаються новітні технологічні проекти під виглядом покращення, удосконалення природи, людини, суспільства і світу загалом.

Аналіз значної кількості сучасних публікацій свідчить про недостатню філософську рефлексію методологічних засад осмислення техніки. Залишається неструктурованим, аморфним поле дослідження техніки. Артикуляція запропонованих філософських концептів і підходів не пов'язується з конкретними дискурсами техніки. Доречність осмислення техніки в контексті конкретного дискурсу зумовлена самим його характером, який виражає в явній, або частіше завуальованій формі владні стосунки в сучасному суспільстві. технократизм філософія гуманітарний

Панувати сьогодні означає володіти не стільки апаратом примусу, скільки можливістю визначати й актуалізовувати процеси, тенденції та їх розвиток у суспільстві шляхом впливу на концептуальні структури сучасних систем знання, тобто можливістю експлікувати, описувати, прогнозувати, моделювати і конструювати навколишній світ (у тому числі й саму людину). При цьому формуються критерії істинності та правдивості, об'єктивності, незаангажованості та авторитетності. А глобалізований інформаційно-комунікативний простір дозволяє інформації миттєво поширюватися, охоплювати і залучати величезну кількість індивідів-користувачів, роблячи інформацію дієвим чинником влади. Інформація та знання формуються шляхом включення окремих індивідів, соціальних груп та інститутів в історично зумовлені гетерогенні дискурсивні практики. Саме у цьому середовищі розгортається гостра боротьба за свідомість людини, спрямованість та легітимізацію подальшого цивілізаційного розвитку.

Гуманітарно-науковий дискурс у філософії техніки, який покликаний виявити вплив техніки на людину, її сутність, смисл і значення, роль у формуванні глобального інформаційного простору, де панує диктат інструментального розуму, залишається не повною мірою дослідженим і методологічно розробленим.

Мета дослідження - виокремити з існуючих у філософії техніки підходів гуманітарно-науковий дискурс і проаналізувати його. Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань: обґрунтувати доцільність гуманітарно-наукового дискурсу техніки, виходячи з експоненціального розвитку сучасної техніки і високих технологій, проаналізувати сингулярність як завуальовану форму технократичного дискурсу техніки і техніко-гуманітарного дисбалансу в розвитку цивілізації.

Методологія роботи ґрунтується на гуманітарно-науковому дискурс-аналізі сучасної техніки і високих технологій (впливу сучасної техніки і новітніх технологій на людину, її тілесність, духовність, ідентичність), який дозволяє виявляти і посилювати науково-методологічну роль дослідження техніки у філософії техніки для розв'язання гострих проблем сучасності, визначати, аналізувати і критично осмислювати маніпулятивні ідеологічні (наприклад, технократичні, природничо-наукові та ін.) дискурси техніки, які систематично відтворюються на соціальному рівні: від повсякденних розмов до парламентських дебатів, популярних і наукових публікацій [див. 1].

Галузь досліджень, яка дістала назву "філософія техніки", сформувалась у ХХ ст. Це була реакція науково-технічної та гуманітарної спільнот (учених, філософів, культурологів, діячів мистецтва та ін.) на динамічний науково-технічний розвиток, який набув глобального характеру, перетворився на техногенний чинник впливу на життєдіяльність людини і суспільства. Дисциплінарне поле філософії техніки - актуальні проблеми сьогодення, довкола яких розгортаються дослідження. Провідними серед них є питання про відношення техніки і людини, суспільства, культури, природи, буття, про історичну роль і значення техніки у суспільному розвитку тощо. Єдність, цілісність і міждисциплінарність філософії техніки визначає сам феномен техніки, локалізований у зоні взаємодії природничих, технічних, соціальних і гуманітарних наук, для кожної з яких характерна інтенція оволодіння дискурсивним полем техніки, максимального охоплення соціального простору та свідомості найширшого загалу.

Внаслідок інтенсивного поширення науково-технічного прогресу формується наукова і технічна раціональність, яка зумовлює надання переваги технократичному та природничо-науковому характеру дискурсу. Гуманітарна ж компонента у такому випадку неминуче недооцінюється, виноситься на периферію. Саме тому основним завданням гуманітарно-наукового дискурсу техніки постає захист природного (біосфери) від експансії штучного (техносфери), людини і соціального від віртуального, культури від технологій, а гуманізму від трансгуманізму, гуманології, нігітології, танатології та ін. форм дегуманізму. Гуманітарний дискурс репрезентує людину не тільки як природну істоту, якою можна керувати, задаючи певний алгоритм поведінки та діяльності, а передусім як неповторну творчу особистість, найвищу цінність.

Сучасна технологізація всіх сфер життєдіяльності людини, її світогляду іманентна механіцизму, що не торкається ключових смисложиттєвих питань. Послаблення впливу гуманітарних наук і розквіт технократизму призвели до системної кризи споживацького суспільства, продемонстрували духовну слабкість сучасного розвитку західної цивілізації. Гуманітарно-науковий дискурс техніки зобов'язаний забезпечити людство правом знати, що з ним відбувається, застерегти від бездумного захоплення НТП. У цьому його головна критично-рефлексивна функція - не замовчувати гострі нагальні проблеми, пов'язані з техногенним розвитком сучасної цивілізації, а відверто пояснювати об'єктивний стан речей, перспективи подальшого розвитку, коли "сподіватися, що техногенні катастрофи самі собою навчать людство, щонайменше, непорядно" [3, с. 431].

Гуманітарно-науковий дискурс відповідає за ціннісно-цільові орієнтири людини та суспільства, які він продукує, за фахову гуманітарну експертизу та оцінку стану речей, перспективи техніко-технологічних трансформацій, образи майбутнього, захист і збереження духовності в техногенній цивілізації. Зрозуміло, що перешкодити окремим індивідам перейти у "світ інший" (у віртуальний світ), позбутися тілесності, "піддатися віртуальній евтаназії, якщо це усвідомлений вибір або нещастя, що впало на індивіда з його власної провини" ми не можемо [3, с. 397]. Але не допустити омани, вигнання індивідів із власного життя в результаті чужої волі, агресії чи маніпуляції свідомістю - це завдання, що стоїть перед гуманітарно-науковим дискурсом техніки.

Гуманітарно-науковий дискурс техніки пов'язаний з її антропологічною природою. Як зазначає В. Розін, "у техніці людина зустрічається сама з собою, зі своїми замислами й ідеями, але такими, які постають у формі відчуженої технічної реальності" [12, с. 9].

Якщо раніше вважалося, що людина створена за досконалим образом і подобою Бога, то тепер удосконалення людини без еталона, взірця, без обмежень загрожує втратою її сутності, переходом у якісно новий стан, у технологічну й антропологічну сингулярність. Започаткована модернізмом і розвинена постмодернізмом відмова від природи як натурального (природного) середовища існування людини і заміна його штучним середовищем - технічною реальністю - свідчить про зміну субстанції буття. Сучасною субстанцією стає не біосфера, а техносфера, а "людина-суб'єкт перетворюється в сингулярність" [4, с. 12].

Сингулярність означає експоненціальний технологічний розвиток у результаті здешевлення технологій. Такий розвиток дуже небезпечний і оманливий. Будучи у перших фазах малопомітним і нібито керованим, згодом він стрімко прискорюється, стає автономним, некерованим, і прогнози його подальшої трансформації стають практично неможливими [2]. Якщо враховувати стрімкий сучасний темп науково-технічного і технологічного розвитку, то технологічна сингулярність очікується в найближчому майбутньому людства (2030-2045 рр.). Тоді трансформації навколишнього світу, людини і суспільства будуть настільки фундаментальними, що кардинально змінять існування всього сутнього за дуже короткий проміжок часу. Судячи із сучасного перманентно кризового стану економічних, фінансових, енергетичних, сировинних, політико-правових, соціально-політичних, національно-етнічних, світоглядних, морально-етичних та ін. процесів, сучасний глобалізований світ, техногенна цивілізація не готові до сингулярності. Крім цього, відсутні дієві механізми захисту природи, людини, суспільства, життя загалом.

Американський футуролог, трансгуманіст, пристрасний апологет теорії сингулярності Раймонд Курцвел стверджує, що найближчим часом комп'ютери будуть значно розумнішими за людей. З'явиться небезпечна, тотальна залежність людства від штучного інтелекту. Понад те, сучасна цивілізація, людські розум і тіло зазнають абсолютних і незворотних трансформацій, за якими наступить кінець людської цивілізації і почнеться епоха машин. Поєднання мозку людини з небіологічними структурами підсилить їх, і з кожним новим поколінням технологій людський інтелект буде зростати на основі машинного інтелекту. Така тенденція, врешті-решт, приведе до того, що небіологічний (а точніше - машинний) складник у людині буде переважати над біологічним. А якщо до цього додати удосконалення людського тіла за допомогою штучних трансплантатів, то в результаті постане питання: що у людини залишилося людського? Чи можна таку істоту називати людиною? Сам Р. Курцвел розуміє, що штучний високоінтелектуальний розум не буде керований людьми, тож становитиме серйозну загрозу. Саме тому технологічна сингулярність - це величезна небезпека. І замість того, щоб призупинити експоненціальний розвиток, відтермінувати реалізацію небезпечної ідеї створення штучного інтелекту, проаналізувати можливі моделі і варіанти подальшого розвитку та ймовірні ризики і загрози (антропологічні, психологічні, соціальні, політичні та ін.), з ним пов'язані, вчені розмірковують над тим, щоб створений штучний розум був максимально інтелектуально потужнішим і дружньо налаштованим до людини.

Маючи значні досягнення в сучасних технологіях, техногенна цивілізація випустила з уваги розвиток духовності. Це призвело до різноманітних криз. Причина всіх криз в історії людства - "порушена відповідність між зростанням операціонально-енергетичного потенціалу суспільства і вдосконаленням обмежуючих агресію культурних регуляторів" [8, с. 91].

Людина виявилася не готовою до духовної інтенції у своєму розвитку, співвіднесення своєї діяльності, власних вчинків з Абсолютом. Значний дисбаланс між науково-технічним, технологічним розвитком людства та величезним відставанням у розвитку духовності продукує різноманітні кризові явища, техногенні катастрофи. Очевидно, що людство духовно ще не готове до таких докорінних змін. На думку прихильника трансгуманізму і постлюдини, члена наукової ради суспільного руху "Росія-2045" А. Назаретяна, людство завжди опинялось у стані історичного глухого кута, коли виникала диспропорція в розвитку інструментального і гуманітарного інтелекту, проте нині, "з розвитком технологій, внутрішня усталеність суспільства дедалі більше залежить від індивідуальних дій і ... ймовірність незворотних глобальних наслідків злого наміру, недалекоглядності чи банальної дурості зростає з інструментальними можливостями" [9, с. 329]. Це означає, що коли інструментальні можливості людської агресії перевищують культурні механізми її обмеження, то запускається механізм перш за все антропологічної кризи, а далі і глобальної. І якщо цивілізація на нашій планеті загине під уламками техносфери, то "причина буде полягати в тому, що цього разу культура не впоралася з диспропорціями розвитку" [7, с. 147]. Людство черговий раз порушило техногуманітарний баланс. Упродовж ХХ ст. і на початку третього тисячоліття технології зробили гігантський стрибок у своєму розвитку, а культура зосталася майже незмінною. Зростання диспропорції між інструментальними можливостями та соціально-гуманітарними регуляторами щоразу спричиняє появу на горизонті цілої низки спровокованих НТП різноманітних криз і техногенних, антропогенних та ін. катастроф.

Людство, ставши техніко-технологічно сильнішим, не виробило більш досконалого морального, гуманного ставлення до світу. Саме ця диспропорція ставить людство на межу самознищення. Як справедливо зазначає В. Кутирьов, "людей усе менше цікавлять цілі, смисли і цінності, віддалені наслідки власної діяльності. Головне - діяти. Щоб обчислювати. І обчислювати, щоб діяти" [3, с. 394] Слід зауважити, що крім проблем суто техніко-технологічного характеру (надійність, ефективність, точність, продуктивність та ін.), людству належить розв'язувати цілу низку гуманітарних і філософських проблем. Це, зокрема, існування з технікою, зміст техніки, її подальший розвиток, звільнення від технічної детермінації тощо.

Попередні кризи не були такими масштабними. Сучасна криза має глобальний характер. Черговий дисбаланс виник у результаті моральної незрілості людського інтелекту та високого техніко-технологічного розвитку. Входження людини у "світ технократичного буття" та її подальше існування і розвиток ґрунтуються на цінностях технократичного суспільства, "де інтелектуально-духовні можливості втрачають самодостатнє існування" [5, с. 4].

Швидкість технологічних трансформацій не повинна перевищувати швидкість адаптації людини, суспільства, культури до цих змін. Йдеться не про відмову від науково-технічних досягнень, повернення у доіндустріальний стан, адже, спрямовуючи всі зусилля на розвиток гуманітарної сфери з метою збалансування розвитку духовного і техніко-технологічного, людство підготується до більш виваженого подальшого науково-технічного розвитку. Це дасть можливість уникнути багатьох ризиків і загроз, дозволить чіткіше усвідомити мету, засоби та форми подальшого розвитку, відкриє нові можливості на більш досконалому ґрунті духовності.

Отже, існуючі дискурси техніки (технократичний, природничо-науковий і соціокультурний) з їхніми вихідними принципами дозволяють здійснювати дослідження в окремих напрямах, проте без гуманітарно-наукового дискурсу техніки жоден з них не здатний відобразити цілісну картину антропо-соціотехнічної реальності, а відповідно не спроможний передбачити подальший розвиток не тільки техносфери, а й людської цивілізації.

У межах гуманітарно-наукового дискурсу техніки перед ученими постало важливе завдання - визначити світоглядні основи та базові цінності подальшого науково-технічного і технологічного розвитку цивілізації, встановити межі, до яких можна дозволити застосовувати біотехнологічні, генно-інженерні, нано- і когнітивні інтервенції щодо людського організму, щоб не завдати непоправної шкоди унікальності, неповторності, гідності та свободі індивіда.

У так звані перехідні епохи, коли людству доводиться визначатися з подальшим напрямом свого розвитку, обирати його стратегію зі спектру можливостей, значущість філософських досліджень, дискурсів стосовно гострих проблем сучасності істотно зростає. Тільки гуманістична спрямованість розвитку і гуманістичне застосування досягнень науки і техніки дозволять обмежити або й цілком виключити інструментальні, маніпуляційні підходи до людини, з повагою ставитися до природної людської унікальності, до свободи особистості.

Серйозного наукового дослідження та критичного аналізу вимагають соціогуманітарні технології (Hi- Hume), їх сутність, застосування та наслідки, особливо у сфері маніпуляцій свідомістю.

Список використаних джерел

1. Ван Дейк Т. А. (Тён А.) Дискурс и власть: Репрезентация доминирования в языке и коммуникации / Т. А. Ван Дейк; Пер. с англ. Е. А. Кожемякина, Е. В. Переверзева, А. М. Аматова. - M.: Либриком, 2013. - 337 с.

2. Каку М. Физика будущего / М. Каку; Пер. с англ. Н. Лисова - 2-е изд. - М.: Альпина нон-фикшн, 2013. - 584 с.

3. Кутырев В. А. Бытие или ничто / В. А. Кутырев. - СПб.: Алетейя, 2009. 496 с.

4. Кутырев В. А. Философский образ нашего времени (безжизненное пространство постчеловечества) / В. А. Кутырев. - Смоленск: Смоленский гос. ун-т, 2006. - 301 с.

5. Мельник В. П. Філософія. Наука. Техніка: Методолого-світоглядний аналіз / В. П. Мельник: монографія. Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2010. - 592 с.

6. Митчем К. Что такое философия техники? / К. Митчем; Пер. с англ. Под ред. В. Г. Горохова. - М.: Аспект Пресс, 1995. - 149 с.

7. Назаретян А. П. Демографическая утопия "устойчивого развития" // Общественные науки и современность. - 1996. - № 2. - С. 145-152.

8. Назаретян А. П. Историческая эволюция морали: прогресс или регресс? // Вопросы философии. - 1992. - № 3. - С. 82-94.

9. Назаретян А. П. Нелинейное будущее. Мегаисторические, синергетические и культурнопсихологические предпосылки глобального прогнозирования / А. П. Назаретян. - М.: МБА, 2013. - 440 с.

10. Новые технологии и продолжение эволюции человека? Трансгуманистический проект будущего / [Отв. ред. Валерия Прайд, А. В. Коротаев]. - М.: Издательство ЛКИ, 2008. 320 с.

11. Рачков В. П. Техника и ее роль в судьбах человечества / В. П. Рачков. - Свердловск: Упринформпечать, 1991. - 328 с.

12. Розин В. М. Понятие и современные концепции техники / В. М. Розин. - М.: ИФРАН, 2006. - 255 с.

13. Человек и его будущее: Новые технологии и возможности человека / [Отв. ред. Г. Л. Белкина; Ред.-сост. М. И. Фролова; Предисл. Г. Л. Белкиной, С. Н. Косакова]. - М.: ЛЕНАНД, 2012. - 496 с.

Размещено на Allbest.ru