Синергетичний погляд на трансформацію планетарного світу в контексті ХХІ століття

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Метою статті є прогнозування морфологічних змін планетарного світу протягом ХХІ століття, оскільки глобалізація й глокалізація докорінно видозмінюють його структурну матрицю з осередкового типу, тобто з локалізованих одиниць у вигляді національних держав, на мережевий тип, що не “прив'язується” до національних держав, а створює власні віртуальні локальні центри ділової активності.

Для того щоб створити образ планетарного світу, в кінці ХХІ століття, нам треба довести енергетичні витоки соціальних змін, назвати процеси, що є провідними, і подати продукти глобальних змін, які утворять принципово нову картину з мультиплікаційними ефектами в усіх інших сферах життєустрою людини. Для цього відтворення метаморфоз онтології планетарного світу протягом ХХІ ст. звернемося до принципу мінливості.

Специфіка прояву принципу мінливості в соціальній сфері полягає, на думку О.І. Авєріної, у низці характеристик явища. Вона має ціннісно-смислову природу [1]. Її сутність полягає в пристосуванні, оновленні та розвитку соціальних систем шляхом установлення позитивного зворотного зв'язку з внутрішнім і зовнішнім середовищем. Зміст розкривається через розкриття проявів мінливості як властивості, процесу, механізму та результату. Функції класифікуються залежно від ролі мінливості в розвитку соціальних систем, а саме: адаптивної, інновативної, дестабілізуючої; наявності форм її проявлення в соціальному житті, що класифіковані за декількома критеріями: за глибиною й темпом перетворень виокремлено глибинну й поверхову мінливість; за результатом - амбівалентну, негативну й позитивну відносно стану соціальної системи.

Динаміки мінливості як механізм саморозгортання соціального світу, іманентною метою якого є локалізація найактуальнішого для системи шляху еволюції, з одного боку, відповідає її внутрішньому змісту, з іншого - мінімізації затрат енергії на структурно-функціональні перебудови; складається із п'яти послідовних стадій: 1) тиск на систему імпульсів внутрішнього й зовнішнього середовища; 2) оцінка імпульсів, що мають загрозливу енергетику для цілісності системи; 3) реакція системи на імпульс (зворотний зв'язок); 4) вибір системою майбутнього стану (точка біфуркації); 5) реалізація одного із трьох сценаріїв: досягнення нової впорядкованості, відтворення дійсного порядку, входження в затяжний хаос із можливою руйнацією.

Джерелом еволюційного розвитку є людина, що нині утворює ноосферу й створює принципово нові умови для буття планетарної спільноти в третьому тисячолітті, оскільки автоматично формує соціальну потребу в розвитку біологічної людини від стадії розвиненої й гармонійної до планетарної особистості, а потім, майже не перериваючись, до Ноосферної особистості. Підстава й умови саморозгортання планетарної людини пов'язані між собою природними зв'язками, які неможливо розірвати.

Виходячи із закономірностей функціонування розумної живої речовини, В.П. Бех доводить, що в процесі спільного функціонування особистості та суспільства з'являється якісно нова надрозумна речовина, яку можна назвати найчистішою соціальною реальністю [2]. Для пояснення її носія треба освоїти якісно новий рівень соціальної реальності - надколективний. Життя надколективних соціальних утворень протікає у формі слабкої взаємодії, що породжується пульсацією - з безкровних і колективних соціальних конструкцій.

Як випливає з концепції ноосоціогенезу, запропонованої В.П. Бехом, життєдіяльність надколективних соціальних утворень -- це форма існування соціальної реальності на мегарівні. За іншою інтерпретацією це означає, що в теоретичному аналізі змісту соціального світу він вийшов на розуміння необхідності й об'єктивності існування особливого класу суб'єктів, що не володіють білково-нуклеїновими субстратами. Ця його думка збігається з думками інших дослідників, оскільки питання становлення в суспільстві безособової влади докладно розроблене французькими інституціалістами, наприклад О. Бюрдо і Ж. Веделем, пізніше його ґрунтовно досліджував і Д. Лєвін.

Отже вище, ми розглянули соціальні зміни в просторі людини, тобто в суб'єктивованій формі. З іншого боку, тобто в об'єктивованій формі соціальних змін, ми маємо справу з Світовим громадянським суспільством, Світовою державою та Світовим урядом. Коротко охарактеризуємо кожну із цих складових планетарного соціального простору кінця ХХІ століття.

Про ідею існування Світового громадянського суспільства нам відомо здавна. Ще І. Кант припускав виникнення права світового громадянства (jus cosmopoliticum), що з'єднує громадян і держави у вищу республіканську співдружність. Цей союз філософ називав універсальним громадянським суспільством. Подібно до І. Канта основоположник позитивізму О. Конт за бажане майбутнє людського роду розглядав людство як всесвітню Батьківщину, покликану “об'єднати... всіх мешканців планети” [6, с. 173].

Атрактором становлення онтологічної єдності планетарної спільноти є Світовий ринок, що завдяки своїм компонентам, а саме: ринку товарів, послуг, капіталу, технології, інформації та міжнародному пересуванню людей, у першу чергу робочої сили, сформує протягом ХХІ століття нові зони економічного розвитку. Параметрами управління онтологічним розвитком структури Світового громадянського суспільства є, на нашу думку, соціальні мережі Інтернет, Fасebook, LinkedIn, Твіттер, Vkontakte, нові форми радіозв'язку, від голосового повідомлення мобільного телефону до SMS, WiFi і WiMax тощо.

Міжнародний масштаб формування Світового громадянського суспільства розкрив О.Ю. Полтароков, який зазначив, що масштаби подібної (організаційної) активності стають дедалі глобальнішими [10]. Наведемо тут його аргументи, що розкривають планетарний масштаб перетворень громадянського сектору: “Вже можна стверджувати про остаточне закріплення достатньо “цілісного» (інтегрованого і структурно, і функціонально) глобального громадянського суспільства з системи транснаціональних співтовариств та неурядових організацій, колективних глобальних рухів, мережевих груп за інтересами, міжнародних професійних (наукових та ін.) асоціацій, через які індивіди досягають соціальних і політичних домовленостей на рівні всього світу” [10].

Влада Світового громадянського суспільства у планетарному просторі проявляє каталітичну функцію й тому сприяє породженню Світової держави шляхом поділу державної влади на законодавчу, виконавчу й судову, у ході якого відбувається “підйом” Світової недержавної влади до утворення разом зі Світовою державною владою системи саморегуляції планетарного соціального організму, у якому вона відіграє роль зворотного зв'язку, а сама отримує стимулюючий вплив для подальшого розвитку з боку політичної влади за принципом зовнішнього доповнення.

При цьому у сфері влади Світового громадянського суспільства сьогодні спостерігаються як мінімум дві провідні тенденції, а третя - присутня потенційно й має проявитися вже в просторі цілісної світосистеми. Перша з них пов'язана з тим, що зростає енергетичний потенціал і структурна зрілість влади Світового громадянського суспільства. Друга полягає в тому, що організаційні потреби Світового громадянського суспільства викликають породження в організаційному тілі Світової держави специфічних органів самоорганізації, що мають забезпечити виконання функцій законодавчої, виконавчої та судової гілки влади.

Процес формування Світової держави суперечливий і тривалий. Він має поетапний характер [12]. У сучасній політологічній та економічній літературі можливо вичленувати етапи інституалізації нової матриці життєустрою планетарної спільноти, у складі якої має відстежуватися формування Світової держави. Е.Г.Кочетов [8], услід за М.О. Чешковим [11], розглядає глобалізацію соціального світу як третій етап формування цілісності світової системи, який слідує за інтернаціоналізацією, що пов'язує відносно ізольовані національні господарства через світовий ринок, і мондіалізацією, що формує світову економіку як цілісність, засновану на інтеграційно-репродуктивних засадах. Сама ж глобалізація постає як створення економічних відносин, що забезпечують виживання й розвиток у руслі еволюції людини і природи.

Важливо, що елементна база Світової держави збігається з елементною базою національних держав. Тож вона і національна держава повинні мати такі однопорядкові елементи: а) механізм державного управління, б) апарат державного управління, в) орган державного управління, г) інститут державного управління, д) принципи організації та діяльності апаратів державного управління [4]. еволюційний планетарний соціальний

Тема Світового уряду розглядається навіть серед багатьох творів публіцистичного й художнього жанрів. “Світовому уряду”, серед інших, присвячена книга відомого в минулому депутата Державної Думи Росії, одного з вожаків Чорної сотні М.Є. Маркова “Войны тёмных сил” (2011) [11], книга колишнього співробітника британської розвідки Джона Коулмана “Комитет 300” (англ. The Conspirators' Hierarchy: The Committee of 300) (1992) [8]. У першій викладено передбачувану історію Світового уряду до початку XX століття. У другій книзі наводиться конспірологічна теорія про облаштування Світового уряду в XX столітті. Суспільна потреба планетарної спільноти в органі управління соціальним розвитком настільки гостра, що 2013 рік було оголошено роком Світового уряду.

У наявних публікаціях мова йде про становлення двох видів Світового уряду, що переслідують діаметрально протилежні цілі: організаційна структура першого типу - Таємний Світовий уряд і його присутність, вплив на світові процеси віддзеркалені в багатьох тривожних за долю планетарної спільноти публікаціях; другого типу - Легітимний Світовий уряд, тобто той, що формується еволюційним або природним шляхом у ході організаційної взаємодії національних держав і міжнародних організацій, налаштованих на створення позитивних умов для життєдіяльності планетарної спільноти в нових умовах планетарного буття.

Спочатку декілька позицій щодо Світового уряду деструктивного типу. На Таємний Світовий уряд можна було б і не звертати багато уваги, якби його вплив не був значним на формування цілісної світосистеми. Різні теорії заколоту наділяють функціями Світового уряду різні реальні й вигадані структури [13], наприклад ООН, Велику вісімку (G8), Групу двадцяти (G20), масонство, жидомасонство, Більдерберзь- кий клуб, Комітет 300, ілюмінатів та ін. Але сьогодні найбільш впливовим є, виходячи з публікацій та активності, “Комітет 300” [7], що виступає як верховний контролюючий орган, який, на думку Д. Коулмена, править світом із 1897 року.

Під Легітимним Світовим урядом більшість дослідників, не заангажованих імперськими ідеями всесвітньої влади над планетарною спільнотою, розуміє певну наднаціональну функціональну мегаструктуру, що еволюційним шляхом виростає з інститутів сьогоднішньої ООН, доповнюючи їх елементами глобального соціального управління, самоорганізації й саморегуляції, що притаманні відкритим соціальним системам, наприклад, сталим зворотним зв'язком у виконанні Світового громадянського суспільства.

На думку Зб. Бжезинського, “сьогодні єдиним можливим “світовим урядом» може бути тільки американська глобальна диктатура, але це буде дуже нестабільна і врешті-решт затія, яка сама себе згубить. Світовий уряд може або залишитися прекраснодушною мрією, або стати кошмаром, але ще протягом життя декількох поколінь це не стане серйозним проектом” [3, с. 272-273]. Деякі дослідники в ролі головного суб'єкта Легітимного Світового уряду розглядають співдружність транснаціональних корпорацій (ТНК). На думку О. Зіновьєва, “існує не світовий уряд, на кшталт урядів окремих країн, а світове надсуспільство” [5].

М.Ф. Магадієв указує на низку багатофункціональних організації, що вже фактично виконують окремі функції Світового уряду: Рада Безпеки ООН, Євросоюз, ОБСЄ, Рада Європи, Міжнародний суд, Міжнародний кримінальний суд у Гаазі, Міжнародний трибунал для колишньої Югославії, Всесвітня організація охорони здоров'я, Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), Світова організація торгівлі, Міжнародна організація праці, Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол) та ін. [9, с. 39].

Легітимний Світовий уряд має контролювати провідні процеси планетарного життєустрою людей, а національні держави - відповідати за стан і розвиток території, тобто за локальний соціальний розвиток територіальних громад і свого народу загалом, оскільки міграція й міжетнічні шлюби поступово нівелюють етнічні межі, протистояння може зберегтися на кінець ХХІ століття скоріше тільки по лінії релігійних розломів.

Технологічним вирішенням цієї проблеми є створення системи управління світосистемою на основі Електронного уряду. За визначенням, запропонованим Європейським Союзом, це є використання інформаційних і комунікаційних технологій у державному управлінні, поєднане з організаційною зміною та новими навичками для впровадження державних послуг і демократичних процесів, а також для зміцнення підтримки публічних політик.

В організаційній сфері тенденція до кратологічної єдності планетарної спільноти полягає в переході від нині діючих національних систем державного управління й місцевого самоврядування до становлення органічної системи Світової влади, що включає чотири складові: недержавну владу Світового громадянського суспільства, Світову законодавчу владу, Світову виконавчу владу та Світову судову владу; на демократичних засадах породжує Світову державу з головним виконавчим органом - Світовим урядом, єдиною нормативно-правовою системою у формі загальноцивілізаційної системи цінностей, планетарної моралі та Світового права.

Зрозуміло, що всі вищерозглянуті процеси, які відбуваються в площині людини, структури, функціональних можливостей та організаційної взаємодії, зливаються в єдиний процес трансформаційних перетворень світосистеми, в основі якої знаходиться процес соціального метаболізму. Саме метаболізм утворює момент її життєдіяльності.

Якщо ж розкласти цей мегапроцес на складові, то картина прояву в планетарному бутті чотирьох провідних тенденцій глобалізаційного походження буде мати чотири специфічні виміри: 1) антропологічний з кінцевим продуктом, що інтегрує світове співтовариство в органічну цілісність, яка живе за принципом сингулярності, - Планетарну особистість; 2) онтологічний (структурний, генетичний) з кінцевим продуктом - мережевим суспільством (за М. Кастельсом); 3) функціональний з кінцевим продуктом - інформаційним метаболізмом і суспільством знань (за П. Дракером і Р. Лейном); 4) кратологічний з кінцевим продуктом - організованим суспільством (за В. Андрущенком).

Соціальну реальність у її визначеностях, як вона була розглянута вище, у вигляді сукупності суспільних процесів, що протікають одночасно, тепер вже не можна уявити без специфічної соціальної структури, яка формалізує й зберігає в цілісності потоки речовини, енергії та інформації, доки вони знаходяться в соціальному просторі й здійснюються у вимірі соціального часу.

Такою організаційною формою є планетарний соціальний організм, що розглядається як специфічна форма життя, що виникла в межах нашої планетарної системи. Тут ми поділяємо точку зору В. Беха про те, що існує більш тонка форма реальності (духовна, розумна, інформаційна), яка охоплює все існуюче як його субстанція. Вона ґрунтується на інформаційному типі взаємодії, який мусить бути п'ятим серед фундаментальних типів взаємодії, що зумовлюють життєдіяльність Всесвіту.

Живить планетарний соціальний організм, що являє собою протиріччя між Планетарною особистістю й Світовим суспільством, інформаційний потік, складений з генотипної й фенотипної інформації. Її життєдіяльність полягає в органічній взаємодії генотипу й фенотипу: генотип - інтеграція окремих особистостей у Планетарну особистість, а фенотип уже сьогодні представлений у вигляді інформаційної сфери планети, що піднімає світову спільноту до використання семантичного потенціалу ноосфери й Всесвіту.

Однак на планетарний соціальний організм треба дивитися не просто як на систему в тому вигляді, про який мова вже йшла вище, а як на живе органічне утворення або “соціальне тіло”, що визначено нами як диспозитив, тобто інтегратор усіх учасників соціальної взаємодії в органічну цілісність. Соціальне тіло набуває зрілої організаційної форми й перетворюється в планетарний соціальний організм з усіма притаманними цьому видові функціональних систем атрибутивними характеристиками: активність, реактивність, стабільність, емерджентність, алгоритм, дисфункція (дисфункціональність), гомеостаз (гомеостазис), гомеорез, гомеоклаз, адаптивність, інтегративність, доцільність, сумісність, стійкість, керованість, динамічність, самоорганізація, саморегуляція та ін.

Механізмом життєзабезпечення визначено соціальний метаболізм, у структурі якого відповідно виокремлено інформаційний обмін або інформаційний метаболізм, що реалізується у двох площинах: горизонтальній і вертикальній. Інформаційний обмін у горизонтальній площині отримав у літературі назву соціальної взаємодії, і до його змісту віднесено працю й спілкування. Взаємодія у вертикальній площині має організаційний характер і ґрунтується на обміні смислами й цінностями на основі норм суспільної моралі та Світового міжнародного права. У своїй сукупності вони обидва утворюють те, що ми називаємо виробництвом матеріального й духовного призначення.

Як практичний висновок із цієї тези слід вважати те, що протягом ХХІ століття буде сформована принципово інша культура планетарної спільноти, яка буде спрямована на створення позитивних зовнішніх і внутрішніх умов для процесу формування Ноосферної особистості. Штучний інтелект і штучне тіло, на кшталт японського чуда “ASIMO”, - це тільки перші кроки на цьому шляху, що мають бути реалізовані вже в першій половині ХХІ століття.

Ноосоціогенез таким чином переростає в ноокосмогенез, створює космічний рівень соціального буття світової спільноти і пов'язаний з тим, що життя людини не обмежується межами планетарної системи. Планетарний соціальний світ виходить за свої межі й починає поширюватись у космічному просторі. Цю ситуацію пояснює кібернетика другого порядку, що пропонує нову інтерпретацію поняття самоорганізації, властивої автопоетичним системам. Ф. Варела формулює два її основні принципи: 1) кожна операціонально замкнута система має власну поведінку; 2) кожна операціонально замкнута система змінюється шляхом природного дрейфу [14, с. 2532]. Тож друга природа дрейфує природним шляхом й отримує своє продовження в третій природі поза межами планетарної системи. Це означає, що в соціальному світі родове життя планетарного людства породжує якісно новий вид життя - космічний, що можна назвати, услід за Тейяром де Шарденом, неожиттям.

У теоретичному вимірі процес перетворення планетарного соціального процесу на космічний містить у собі протиріччя, розрішення якого й спричиняє виникнення якісно нової форми руху універсуму, що пояснюється закономірностями уже не ноосоціогенезу, а ноокосмогенезу. Таким ми бачимо планетарний устрій кінця ХХІ століття, і вивчати його властивості є прямим обов'язком науковців-теоретиків.

Література

1. Авєріна О.І. Соціальна мінливість: когнітивний аналіз: монографія / за наук. ред. проф. В.П. Беха; Мін-во освіти і науки, молоді і спорту України, Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова. - К.: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2011. - 202 с

2. Бех В. П. Человек и Вселенная: когнитивный анализ: монография / В.П. Бех. - 2-е изд. доп. - Запорожье: Просвіта, 2004. - 148 с.

3. Бжезинский З. Мировое господство или глобальное лидерство / З. Бжезинский; пер. с англ. - М.: Междунар. отношения, 2006. - 288 с.

4. Громадські організації у дискурсі демократизації суспільства: монографія / Мін-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова; за наук. ред. В.П. Беха; редкол.: П. Бех (голова), Г.О. Нестеренко (заст. голови) [та ін.]. - К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2011. - 680 с.

5. Зиновьев А. Интервью журналу “Российская Федерация сегодня”, № 18, 2000. - Режим доступу: http://zinoviev. nfo/wps/archives/114.

6. Ковалевский М.М. Социология / М.М. Ковалевский // Сочинения: в 2 т. / М.М. Ковалевский; отв. ред. А.О. Бороноев. - С. Пб.: Алетейя, 1997. - Т. 1. - 1997. - 287 с.

7. Колеман Дж. Комитет 300: Тайны мирового правительства / Дж. Колеман. - М.: ИД “Витязь”, 2005. - 320 с.

8. Кочетов Э.Г. Глобальная трансформация: ее реальные проявления и новые возможности / Э.Г. Кочетов // Проблемы глобализации: реальность, тенденции, прогнозы: материалы постоянно действующего междисциплинарного семинара Клуба ученых “Глобальный мир”. - М.: Новый век, 2001. - 67-100.

9. Магадиев М.Ф. Роль институтов в глобальном управлении / М.Ф. Магадиев // Евразийский союз. Вопросы международных отношений. Вып. 2 (3). - 2013. - С. 38-44.

10. Полтораков О.Ю. Глобальне громадянське суспільство в системі міжнародних відносин.

11. Чешков М. Уточним рамочную концепцию: от экономики мировой к экономике глобальной / М. Чеш- ков // МЭ и МО. - 1997. - №12. - С. 63-71.

12. Шепєлєв М.А. Глобалізація управління як мегатенденція сучасного світового розвитку: монографія / М.А. Шепєлєв. - К.: Генеза, 2004. - 512 с. Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/Мировое_правительство.

13. Varela F. Two principles of self-organization / F. Varela // Self-organization and management of social system / Ulrich H. (ed.) // Springer Series in Synergetics: Springer-Verlag. Vol. 26. Berlin, 1984 . - Рр. 25-32.

Размещено на Allbest.ru