Філософський аспект поняття стрес

concept

Rybakova K. M.,

Postgraduate student of the Department of Theory and Methods of Cognition, Faculty of History and Philosophy, Odessa National University 1.1. Mechnikov (Odessa, Ukraine), e-mail: Ketrybak@gmail.com, ORCID: 0000-0001-7218-357X

At the given author is the author of the feed with the relevance of the sunshine of the «stress» in the philosophical context. Robo focus on the role of phylosophy, as a matter of course, in psychotherapeutic practice. Expandable meaning the role of a different scientific look at the feeding of people to people from the old and negative negative stan. Shaped the shape of a philosophic context in a robot with pathological emoticons.

Keywords: philosophy, psychology, stress, phenomenon, psychotherapy, people, anthropology.

Актуальність. Сьогодні поняття стресу набуло особливої актуальності, а уміння справлятися з ним перетворюється на нагальну потребу для людини. Основною причиною такої популярності є те, що концепція стресу претендує на пояснення ряду явищ життя: реакцій людини на психотравмуючі ситуації, небезпечні роботи, різні конфлікти, захворювання і навіть іспити у студентів. Філософський вимір даного питання має під собою багаторічну історію досліджень та все ж не існує і досі єдиного погладжу на проблему. «Стрес» як поняття є одним з найвідоміших та дискусійних термінів. І в науковому образі і поза ним широко обговорюються шляхи позбавлення від стресу, причини його появи та про його сутність.

Мета роботи полягає в осмисленні однієї з найактуальніших філософських проблем, що стоять перед усім людством - проблеми людини, як соціальної істоти в умовах стресу та поза ним.

Виклад основного матеріалу. Глобальні соціальні, політичні, економічні зміни на теренах світового соціального простору, інтенсифікація у сфері виробництва й освіти, збільшення кількості природничих, екологічних, виробничих і техногенних катастроф неминуче відбиваються на психічному стані сучасної людини, актуальності захисту якої від несприятливих факторів середовища й обумовлює посилення наукового інтересу до проблеми стресу. Дослідження проблеми стресу здійснюється вже не один десяток років. Для позначення психічних станів людини у важких умовах вчені (В. О. Бодров, Л. В. Бороздіна, Л. А. Китаєв-Смик, Р. С. Лазарус, Н. І. Наєнко, Ю. А. Олександровський, Г Сельє, Ч. Д. Спілбергер, М. Франкенхойзер та ін.) використовують різні поняття (психічна напруга, емоційні переживання, емоційне збудження, нервово-психічна напруга, стрес, емоційна напруга, тривога тощо), серед яких найбільш розповсюджене поняття «стрес». Його застосовують для позначення широкого кола не тільки психічних, але й фізіологічних станів людини. Попри значну кількість досліджень, їх автори виходять з різного розуміння феномена стресу. У той же час певне розуміння стресу, його природи та протікання багато в чому визначає подальший напрямок вивчення даного емоційного стану. Узагальнено сутність проблеми розгляду поняття «стрес» полягає у природній суб'єктивізації як процесу, так і побудови систем розгляду даного питання. Ми розглянемо стрес, як психотерапевтичну проблему, з соціально філософського ракурсу.

На думку Хайдеггера, «багатозначність назви «стрес» вказує на багатогранність речі, так що якщо ми хочемо залишатися пропорційними цій речі, нам слід брати до уваги необхідну багатозначність висловлювань, а не розцінювати це як недолік» [8]. Філософ звертав увагу і на те, що слова і поняття в точних науках можуть мати інший характер, ніж в філософії.

Дійсно, якщо визначати стрес з точки зору природно-наукової парадигми, то це буде означати неспецифічну (загальну) реакцію організму на вплив (фізичний або психологічний), що порушує його гомеостаз, а також відповідний стан нервової системи організму (або організму в цілому). І відчуватися стрес буде, як напруга, тиск, навантаження. Отже, виникне потреба здійснити пристосувальні функції і, тим самим, відновити нормальний стан рівноваги організму, тобто гомеостаз.

Деякі напрямки сучасної психології та психотерапії пропонують різні способи подолання стресу. Це можуть бути тілесні практики (вправи на розслаблення, на дихання, на мобілізацію ресурсів організму, концентрацію енергії). А за допомогою поведінкових навичок може відбуватися навчання найбільш адекватним способам поведінки в стресовій ситуації. Ці способи можуть допомогти людині впоратися зі стресом. Але чи цього достатньо? Адже людину, при такій взаємодії в терапії, не питають: «хто вона є», а замість цього, за словами Хайдеггера, «людину з самого початку розуміють, виходячи з того, що світ піддається технічному маніпулюванню» [7; 8]. Якщо при бажанні допомоги психотерапевт весь час веде мову про функціонування чогось, а не про екзистенцію, то не надається ніякої допомоги. А мета, на думку Хайдеггера, складається саме в цьому. І тоді, який досвід для свого життя людина виносить з терапії? Лише досвід ефективного позбавлення від стресу? Управління собою - думками, почуттями, тілом в стресовій ситуації? Чи знаходить людина розуміння того, що і як в її житті сталося або відбувається?

Більшість з людей, значну частину часу проводить в світі роботи і соціуму, не усвідомлюючи можливостей власного буття. Нерідко заклопотаність людини своїм місцем в соціальній ієрархії і інтерес до свого соціального статусу обумовлюють його підпорядкування «іншим»: людина повинна робити те, що схвалюють і вимагають «вони». Люди часто потрапляють під вплив людської думки. Їм буває цікаво подивитися щось, але не для того, щоб зрозуміти побачене, а тільки щоб бачити. Причому, кожен раз щось нове, а потім «стрибнути» від нього знову до нового. І це, за словами Хайдеггера, дозволяє «забутися в світі» і «не перебувати при найближчому». Люди шукають «неспокою і збудження через вічно нове і через зміну». А також прагнуть до безтурботності. Людям дуже важливо «стежити один за одним, як вони себе поведуть, що на це скажуть».

Людині дійсно важко вміти бути, відкрито пред'являючи себе світу, борючись з собою і вистоюючи у власній тривозі. В глибині душі людина завжди знає, що - її, а що - ні, але нерідко боїться собі в цьому зізнатися, тікаючи від зустрічі з цим знанням. Тікає від самої себе, від вміння бути власне собою. І потрапляючи в стресову ситуацію, людина скоріше хоче позбутися від цієї важкості, від напруги, від тиску, які їй так складно переживати. Перебуваючи в терапії, людина очікує допомоги, поради, готова виконати рекомендації, щоб повернутися в комфортний стан.

Стикаючись з труднощами в роботі з клієнтами, відчуваючи тривогу, напругу, психотерапевт може ставити собі питання: «Що вимагає ця ситуація від мене зараз? Які емоції я не виявляю? Чи бачу реалістично наші відносини? Чи не нав'язую свої цінності і життєві установки? Як мені поводитися з сумнівами і невпевненістю? Чи є місце правді в наших відносинах? А що зараз з моїм вмінням- бути?». Відповіді на такі питання психотерапія може черпати, і робить це на протязі століть, в такому величезному резервуарі смислів, як філософія.

Наприклад, в «Цоліконовських семінарах» М. Хайдегера відкривається дуже важливе розуміння стресу як відповідь світу, в якому ми щоденно перебуваємо, у відносинах з іншими людьми і у відносинах із собою. Кожен раз, відповідаючи на власне бажання, ми або змінюємо щось у своєму житті, або усвідомлено змінюємо ставлення до ситуації, вміючи в ній бути. Не пригнічувати, не звикати, не терпіти, не намагатися забути або витіснити стресові переживання, але зважитися відповідати на вимогу, розуміючи її і, тим самим, вплітаючи її в життя. При цьому тривога не йде, перетворюється - це тривога людини, яка має можливість сама творити своє життя. Ми знаходимо досвід буття собою, знання про себе, як про автора свого життя, що має достатньо свободи, щоб відчувати себе «по-собі».

Також актуальним в сучасній психотерапевтичній практиці є питання бажань, або мотивів. «Я не знаю чого хочу», «Я хочу всього відразу», «Кому саме належить моє бажання» - такими є запити. Один з варіантів відповідей на це питання можна представити в філософському контексті. Бажання - це фундаментальне поняття людського досвіду. Воно формує індивідуальне і соціальне буття індивіда. Бажання визначає почуття, емоції, ідеї, рішення, вчинки людини. Воно задає вектор самопізнання особистості. Розшифровуючи своє бажання, суб'єкт знаходить своє Я, здійснює свій проект буття в світі.

Бажання - це не тільки спосіб конституювання Я. Будучи інвестованим в мистецтво, літературу, бізнес, політику, науку, освіту, медицину і т.д. бажання створює символічний капітал культури. Художні твори, норми етики, закони права, суспільні інститути, форми комунікації, нові технології - це продукти реалізації нашого бажання.

Бажання унікальне і, в той же час, універсальне. Висловлюючи різні грані людської екзистенції, воно багатолике і поліморфне. Тому поняття бажання цікавить філософію, культурологію, соціологію, психологію, естетику.

Значний внесок у дослідження проблематики бажання вніс французький психоаналітик і філософ Жак Лакан [6]. Світ людини, зазначає Лакан, «не є ні світом речей, ні світом буття. Він є світом бажання як такого» [2]. Саме бажання визначає розвиток особистості, її цінності, стратегії, орієнтири.

«Бажання - це центральна функція в будь-якому людському досвіді» [2]. Воно мотивує наше слово, дію, жест. Бажання є внутрішньою проекцію Я. бажання репрезентує те, що ми бачимо, розуміємо, творимо. «Бажання - це метонімія нашого буття» [4].

Вивчаючи природу бажання, Лакан пропонує нову теорію суб'єкта. Підкреслюючи, що «людський досвід визначається структурою бажання» [2], Лакан стверджує, що суб'єкт не вичерпується cogito. У 11 книзі «Семінарів» Лакан вводить поняття desidero і пояснює суб'єкта в термінах бажання [12].

Тезу Декарта cogitoergosum Лакан трансформує в desideroergosum. Він не просто змінює пріоритет, а створює іншу підставу для побудови моделі суб'єкта. Якщо суб'єкт Декарта є мислячим, хто сумнівається і, тому, існує, то суб'єкт Лакана є бажаючим, пульсуючим, визначаючим своє Я за допомогою іншого.

Бажання - це вихідна умова буття індивіда. Світ людини конституюється як світ його бажання. Самоідентифікація особистості здійснюється не тільки в актах свідомості, а й у процесі розшифровки себе в якості суб'єкта бажання. Герменевтика бажання - це головний ключ до розуміння людини і суспільства для психотерапевта.

Альфред Ленглі, екзистенційний терапевт пише що, «Той, хто звертається до психотерапевта, шукає специфічну пропозицію: рішення психологічної проблеми, допомогу у вирішенні конфліктної ситуації', позбавлення від душевних або психосоматичних страждань... Психотерапія - це створене людиною ремесло ... Як ремеслу їй можна навчитися, і вона може застосовуватися по відношенню до будь-якого пацієнта, незалежно від його світогляду. Відмінності стосуються лише методик, здібностей і досвіду терапевта, а також здібностей самого пацієнта. Психотерапія може рівно стільки, скільки пацієнт в стані привнести в терапевтичну ситуацію із своїх ресурсів, і рівно настільки, наскільки глибоко він може відчувати і проживати в цих умовах свою проблему.

Психотерапія включає в себе два фактори: надання пацієнту допомоги в подоланні проблеми і керівництво в розумінні себе» [3].

Отже, говорячи про філософію і психотерапію та їх перетин в антропологічному гензі треба звернути увагу і на елліністичну «культуру себе», що виникла як вид філософського праксису.

З науки про перші причини і засади філософія перетворилася у стоїків в «лікування душі», яке має різноманітними засобами втішати страждання людини.

Сенс її існування елліністичні філософи бачили в тому, щоб вести «на щастя, до несхильності пристрастям і до благоденства» кожного, хто звернувся до неї. У рамках стоїчної «культури себе» були створені різноманітні соціокультурні практики, що дозволяють людині змінювати свій емоційний стан і всю систему поведінки.

У практиках самовдосконалення широко використовувалися етичні і метафізичні вчення, логіка, діалектика, Сократичний діалог, риторичні техніки, життєписи великих філософів, тілесні і аскетичні вправи і т.п.

Найважливіший принцип «мистецтва існування» був сформульований Епіктетом: «Людей турбують не події, а те, як вони їх сприймають».

Пристрасті, або хворобливі емоції, виникають на ґрунті помилкових уявлень, переконань і цінностей людини, заломлюючих життєві обставини таким чином, що вони стають приводом для страждань та стресів.

Пристрасті - а стоїки розробили одну з найбільш повних класифікацій невротичних емоцій - результат помилок розуму. А значить будь-яка людина, скорегувати свій світогляд за допомогою роздумів, занять філософією і інших «практик себе», здатний гідно приймати як дари, так і удари долі».

Висновки

В роботі виокремлено та проаналізовано низку наукових підходів, у межах яких проводиться визначення та робота над розробкою поняття стрес та філософське підґрунтя психотерапевтичної роботи з даного питання.

Ступінь виразності, прояви та протікання стресу у кожної конкретної людини залежить від особливостей емоційно-особистісної сфери, індивідуального досвіду, та соціуму в межах якого людина здійснює діяльність. Філософський контекст проявляється актуальним та невід'ємним для розуміння сутності поняття.

Список використаних джерел

1. Василюк, ФЕ., 2003. `Методологический анализ в психологии', М.: МГППУ, Смысл.

2. Ромек, Е., 2011. `Что может дать философия психотерапевту? (Неокантианцы, «принцип дополнительности» Н. Бора и античные «практики себя»)', Экзистенциальная традиция: философия, психология, психотерапия, №2, с.147-163.

3. Золотухина-Аболина, ЕВ., 2003. `Философия как психотерапия', Экзистенциальная традиция: философия, психология, психотерапия, №1, с.4-13.

4. Максимов, А., 2014. `Психофилософия', СПб.: Питер. Мамардашвили, М., 2010. `Очерк современной европейской философии', М.: Прогресс-Традиция.

5. Мамардашвили, М., 1990. `Как я понимаю философию', М.: Прогресс.

6. Выготский, ЛС., 1982. `Исторический смысл психологического кризиса', Собр. соч. М., Т. I.

7. Воробьева, ЛИ., 2009. `Философия гуманитарной практики', Труды по психологическому консультированию и психотерапии, 2, с.105-143.

8. Лэнгле, А. `Психотерапия - научный метод или духовная практика?'

9. Лакан, Ж., 1999. `Семінари. Книга 2. «Я» в теорії Фрейда і техніці психоаналізу', М.: Логос.

10. Лакан, Ж., 2006. `Семінари. Книга 7. Етика психоаналізу', М.: Логос.

11. Лакан, Ж., 2004. `Семінари. Книга 11. Чотири основних поняття психоаналізу', М.: Логос.

12. Мей, Р, 2013. `Людина в пошуках себе', М.: Інститут загальногуманітарних досліджень.

13. Старовойтов, ВВ., 2009. `Проблема Я, особистості, самості в творчості Поля Рікера', Журнал практичної психології і психоаналізу.

14. Фуко, М., 1997. `Історія безумства в класичну епоху', СПб.: Вид. Університетська книга.

15. Ялом, И., 1999. `Экзистенциальная психотерапия', Пер. с англ., М.: Класс, 576 с.

16. Хайдеггер, М., 2001. `Основные проблемы феноменологии', Санкт-Петербург.

17. Хайдеггер, М., 1996. `Феноменология и трансцендентальная философия ценности', К.

References

1. Vasiljuk, FE., 2003. `Metodologicheskij analiz v psihologii (Methodological analysis in psychology)', M.: MGPPU, Smysl.

2. Romek, E., 2011. `Chto mozhet dat' filosofija psihoterapevtu? (Neokantiancy, «princip dopolnitel'nosti» N. Bora i antichnye «praktiki sebja») (What can philosophy give to a psychotherapist? (Neokantians, the «complementarity principle» by N. Bohr and the ancient «practices of the self»))', Jekzistencial'naja tradicija: filosofija, psihologija, psihoterapija, №2, s.147-163.

3. Zolotuhina-Abolina, EV., 2003. `Filosofija kak psihoterapija (Philosophy as psychotherapy)', Jekzistencial'naja tradicija: filosofija, psihologija, psihoterapija, №1, s.4-13.

4. Maksimov, A., 2014. `Psihofilosofija (Psychophilosophy)', SPb.: Piter.

5. Mamardashvili, M., 2010. `Ocherk sovremennoj evropejskoj filosofii (Essay on modern European philosophy)', M.: Progress-- Tradicija.

6. Mamardashvili, M., 1990. `Kak ja ponimaju filosofiju (How do I understand the philosophy)', M.: Progress.

7. Vygotskij, LS., 1982. `Istoricheskij smysl psihologicheskogo krizisa (The historical meaning of the psychological crisis)', Sobr. soch. M., T. I.

8. Vorob'eva, LI., 2009. `Filosofija gumanitarnoj praktiki (Philosophy of humanitarian practice)', Trudy po psihologicheskomu konsultirovaniju ipsihoterapii, 2, s.105-143.

9. Ljengle, A. `Psihoterapija - nauchnyj metod ili duhovnaja praktika? (Is psychotherapy a scientific method or spiritual practice?)'

10. Lakan, Zh., 1999. `Seminary. Knyga 2. «Ja» v teorii' Frejda i tehnici psyhoanalizu (Seminars Book 2. «I» in the theory of Freud and the technique of psychoanalysis)', M.: Logos.

11. Lakan, Zh., 2006. `Seminary. Knyga 7. Etyka psyhoanalizu (Seminars Book 7. Ethics of psychoanalysis)', M.: Logos.

12. Lakan, Zh., 2004. `Seminary. Knyga 11. Chotyry osnovnyh ponjattja psyhoanalizu (Seminars Book 11. Four basic concepts of psychoanalysis)', M.: Logos.

13. Mej, R., 2013. `Ljudyna v poshukah sebe (A man in search of himself)', M.: Instytut zagal'nogumanitarnyh doslidzhen'.

14. Starovojtov, VV., 2009. `Problema Ja, osobystosti, samosti v tvorchosti Polja Rikera (Problem I, personality, self in the work of Paul Ricker)', Zhurnalpraktychnoi ' psyhologii'ipsyhoanalizu.

15. Fuko, M., 1997. `Istorija bezumstva v klasychnu epohu (History of madness in the classical era)', SPb.: Vyd. Universytets'ka knyga.

16. Jalom, I., 1999. `Jekzistencial'naja psihoterapija (Existential psychotherapy)', Per. s angl., M.: Klass, 576 s.

17. Hajdegger, M., 2001. `Osnovnye problemy fenomenologii (The main problems of phenomenology)', Sankt-Peterburg.

18. Hajdegger, M., 1996. `Fenomenologija i transcendental'naja filosofija cennosti (Phenomenology and transcendental philosophy of value)', K.

Размещено на Allbest.ru