Ареопаґітичний корпус як джерело філософії Ніколи Кузанського

Размещено на http://www.allbest.ru//

Ареопаґітичний корпус як джерело філософії Ніколи Кузанського

Верланов Д. С.,

аспірант кафедри філософії і соціально-політичних дисциплін

Окреслюючи головні філософсько-теологічні принципи таємничого автора Ареопаґітичного корпусу, проводиться порівняльний аналіз його спадщини з концепцією кардинала Ніколи Кузанського -- одного з найвидатнішихмислителів доби Відродження. Вплив Псевдо--Ареопаґіта на Кузанця простежується у всіх фундаментальних положеннях філософії останнього: вчене незнання, збіг протилежностей, сходження єдиного в множену, буття--можливість тощо. Проте ідеї, які у своїй основі були запозичені Ніколою Казанським у Діонісія Псевдо-- Ареопаґіта і переосмисленні, набули у філософа самостійного буття. Його безсумнівний внесок в історію філософської думки зіграв важливу роль у формуванні нових форм і методів мислення.

Ключові слова: ренесанс, богопізнання, апофатичне і

катафатичне богослов'я, вчене незнання, єдине, буття--можливість, збіг протилежностей. ареопаґітичний корпус кузанський

Among sources of Nicholas of Cusa's philosophy a particular place belongs to the mysterious author of Corpus Areopagiticum. As far as it is known today, the great philosophical synthesis of Cusanus could hardly become possible without this great predecessor. The purpose of the present study is to demonstrate, utilising the method of comparative analysis, how the central points of Nicholas of Cusa's philosophy are impacted and backed by the main ideas of Corpus Areopagiticum: the doctrine of learned ignorance, coincidence of opposites, individuation, etc. The study reveals, however, that in spite of the great impact of Corpus Areopagiticum on the thought of Cusanus, the conception of the later can hardly be denied originality. The author demonstrates how Nicholas of Cusa reinterprets the ideas borrowed from the Corpus Areopagiticum, and transforms them in order to make them fit to the purpose of his own design to create a new philosophical conception which, in its own turn, will give rise to new ways and discoveries in philosophy and science.

Keywords: Renaissance, knowledge of God, apophatic and cataphatic theology, the doctrine of ignorance, being--opportunity, the co-incidence of opposites.

Постановка проблеми. Філософська думка XV - XVI ст. відображає соціальні й ідейні зміни, які відбувалися на європейському просторі у ренесансний період. Криза схоластичної філософії стала передумовою появи нових форм і методів мислення. Унікальним явищем, у цьому сенсі, є філософія Ніколи Кузанського, одного з найбільших мислителів доби Відродження, який працював як над питаннями теології і філософії, так і над математичними та астрономічними дослідженнями. Характерною рисою його творчості є не стільки цікавість до середньовічної схоластики, знавцем якої Кузанець безумовно був, скільки орієнтація на античну традицію, зокрема філософію неоплатоніків.

Серед розмаїття авторів, на яких посилається Нікола Кузанський, найчастіше лунає ім'я

Діонісія Псевдо-Ареопагіта, загадкового автора Ареопагітичного корпусу, який здійснив спробу поєднання християнського вчення з філософською системою неоплатонізму, переробивши її термінологію, так би мовити, зсередини. Цей загадковий автор мав не аби який вплив на філософію Кузанця, особливо в питаннях онтології і гносеології. Для кращого розуміння спадщини останнього буде незайвим окреслити головні богословські принципи Діонісія Псевдо-Ареопагіта, які вплинули на становлення філософської концепції Ніколи Кузанського, творчість якого настільки ідейно-тематично багата, що ще й досі лишається у значній мірі неосмисленою.

Аналіз досліджень і публікацій. Історико- філософські дослідження творчості Ніколи Кузанського, так чи інакше торкалися питання впливу богослов'я Діонісія Псевдо-Ареопагіта на філософську думку Кузанця. У будь-якому разі цей факт згадує більшість дослідників його творчості. Ця проблематика привертала увагу й ставала предметом більш чи менш детальної розробки різних філософів, богословів та істориків, таких як Л. Баур [7], Е. Ванстінберг [21], Ватанабе Моримічі [22], П. П. Гайденко [1], Гіга Зіданія [23], В. Ю. Канаєва [2], Е. Кассірер [3], Е. Константину [24], Ф. Коплстон [4], Т. Степін [20], З. А. Тажуризіна [6], Н. Хадсон [13], У Ханкі [10], Я. Хопкінс [12], І. Хофф [11], Г. Шнайдер [19], К. Ясперс [14] та ін. Головним чином обговорення цієї проблематики здійснювалось у богословському та історико-філософському контекстах.

Мета дослідження. Метою дослідження є визначення головних богословських принципів Діонісія Псевдо-Ареопагіта, які вплинули на формування філософської концепції Ніколи Кузанського.

Виклад основного матеріалу. Відомо, що ні на кого так часто не посилається в своїх роботах Нікола Кузанський, як на Діонісія, автора Corpus Areopagiticum - низки філософсько-богословських творів. З праць останнього Кузанець бере багато ідей, пристосовуючи їх до потреб власної філософської системи: вчене незнання, збіг протилежностей, сходження єдиного в множину. Особливістю вчення Corpus Areopagiticum, є вчення про «прихованого Бога», який є понад усяке буття і всяку сутність, не тільки чуттєву, а й умосяжну. Шлях до Бога лежить через незнання або заперечення того, ким або чим він є або не є. Це вчення стає лейтмотивом творів Ніколи Кузанського. На цій підставі мислитель сформулював один із найважливіших принципів своєї філософії: «Nihil enim homini etiam

studiosissimo in doctrina perfectius adveniet quam in ipsa ignorantia, quae sibi propria est, doctissimum reperiri; et tanto quis doctior erit, quanto se sciverit magis ignorantem» - «Для найдопитливішої людини не буде досконалішого осягнення, ніж явити вищу досвідченість у власному незнанні, кожен виявиться тим мудріший, чим повніше побачить своє незнання» (De docta ign. h I, p. 4). Іншими словами, для Кузанця, корінь знаючого незнання, полягає в розумінні або в усвідомленості невловності істини: «Quidditas ergo rerum, quae est entium veritas, in sua puritate inattingibilis est et per omnes philosophos investigata, sed per neminem, uti est, reperta; et quanto in hac ignorantia profundius docti fuerimus, tanto magis ipsam accedimus veritatem» - «Недарма суть речей, істина сущого, незбагненна у своїй чистоті, й хоча філософи її розшукують, ніхто не знайшов її як вона є. І чим глибше буде наша вченість в цьому незнанні, тим ближче ми приступимо до істини» (De docta ign. h I, p. 10).

Незважаючи на те, що Нікола Кузанський був кардиналом Римо-Католицької Церкви, у своїх творах він залишає осторонь одну з основних проблем схоластики, проблему «раціональних» доказів буття Бога і в питаннях онтології і гносеології звертається до східнохристиянської містики, зокрема до Corpus Areopagiticum: «et hoc quidem quia verissimum, verius per remotionem et negationem de ipso loquimur, sicuti et maximus Dionysius, qui eum nec veritatem nec intellectum nec lucem nec quidquam eorum, quae dici possunt, esse voluit» - «ми ближче до істини, коли висловлюємося про Бога через відсторонення і заперечення, подібно великому Діонісію, який стверджував, що Бог не є ані істина, ані розум, ані світ, ані взагалі щось, що може бути висловлене» (De docta ign. h I, p. 87).

Слід зазначити, що ідея негативного богослов'я не є чимось новим в історії філософсько- богословської думки. Вона простежується ще до появи Corpus Areopagiticum і була присутня у концепціях багатьох інших мислителів, починаючи від Платоната Аристотеля й далі - у Плотіна, Філона Олександрійського, Климента Олександрійського, Орігена, св. Григорія Богослова, св. Василія Великого, св. Григорія Ниського та ін. Серед тих, на кого Діонісій Псевдо-Ареопаґіт справив особливий вплив, можна назвати імена св. Максима Сповідника, св. Іоанна Дамаскіна, св. Григорія Палами, Іоанна Скота Еріуґени і, звичайно, Ніколи Кузанського.

Як автором Ареопагітського корпусу так і Кузанцем, Бог розумівся традиційно по- християнські: як творець світу і першопричина усього сущого, той,хто бере участь в житті свого творіння, втім, залишається непричетним нічому зі створеного. При цьому Кузанський характеризує Бога як «maximum absolutum» - «абсолютний максимум» (De docta ign. h I, p. 5), використовуючи у своїй філософії математичну символіку. Цей «абсолютний максимум» є всезагальною межею, нічим в світі не визначеною, тому що «максимум» Кузанця не належить за своєю природою до речей, «quae excedens admittunt et excessum, super omne id est, quod per nos concipi potest» - «які можуть допустити перевищення і те що перевищується, він вище за все, що ми здатні собі уявити» (De docta ign. h I, p. 11), тобто це якісне поняття, а не кількісне. Сам філософ радить нам, щоб краще зрозуміти його «максимум», звільнити його від кількості (De docta ign. h I, p. 11). Використання Кузанцем математичної символіки для вирішення філософських проблем є невипадковим: по- перше філософ займався цією наукою, по-друге, він користується математичними знаками як символами - чуттєвими формами, за допомогою яких, ми можемо помислити те, що лежить поза межами нашого (чуттєвого) пізнання. У творі «De docta ignorantia» він пише: «Hac veterum via incedentes, cum ipsis concurrentes dicimus, cum ad divina non nisi per symbola accedendi nobis via pateat, quod tunc mathematicalibus signis propter ipsorum incorruptibilem certitudinem convenientius uti poterimus» - «Вступаючи на прокладений давніми шлях, скажемо разом з ними, що якщо наблизитись до божественного ми можемо тільки через символи, то зручніше за все скористуватися математичними знаками через їх неминущу достовірність» (De docta ign. h I, p. 32). Такий філософський підхід Кузанця пов'язаний безпосередньо з символізмом неоплатоніків і, зокрема, з символічним богослов'ям Псевдо-Ареопаґіта, яке, у свою чергу, є концептуальною складовою апофатичного богослов'я. Діонісієвський символ - це не просто алегорія чи схема, це, на відміну від вчення про вчене незнання, шлях твердження - зв'язок між створеним і нествореним.

У своїй книзі «Діалектика міфу» О. Ф. Лосєв пише: «В символе - все равно, с чего начать; и в нем нельзя узреть ни «идеи» без «образа», ни образа без идеи. Символ есть самостоятельная действительность» [5, c. 75]. Для автора Ареопа- ґітиків богослов'я має символічний характер, про що він неодноразово згадує у своїх творах, а також, таку назву носив один з його трактатів - «Символічне богослов'я» (наразі втрачений). Божественні імена й Божественне Об'явлення, ангельський світ, таїнства Церкви, священна ієрархія, відкриваються нам за допомогою символів, тобто чуттєвих форм, що огортають те, що не має форми і знаходиться за межами пізнання. Ось що говорить Діонісій про символ: «5iа xњv iepњv napanexaopаxњv xpз xњv Xoyiњv каі xњv iepapxiKњv napaSфoeњv 9ilav0pamaз, aio0pxoпз xа vopxа Kai xoпз oщoi xа raeponoia пєрікОАтхош^ Kai рорфш; Kai xnnonз xoпз аpop9њxpз xe Kai аxnnњroiз nepra0e^з, Kai xpv таерфпр Kai аoxnpаxioxov аnXфxpxa xfi niKiMa xњv gepioxњv onpPфXњv nXn0nvouonз xe Kai SianXaxxononз» - «за допомогою священних завіс що властиві Святому Письму і священноначальним переданням людинолюбства, огортається розумове чуттєвим, надсуще існуючим, обволікається формами і видами безформне і те, що не має виду, надприродна ж і позбавлена образу простота різноманітними окремими символами помножується і зображується» [8, c. 592].

Однак символ є тільки початок шляху. Говорячи і сприймаючи божественне, людина користується доступними їй символами, але має відмовитися і від них, і в міру сил спрямуватися, як каже автор Ареопаґітиків, «йni xpv аnXpv Kai pvњpйvpv xњv vopxњv 0eapаxњv аlp0eiav» - «до простої і з'єднаної істині розумових споглядань» [8, c. 592], тобто до зібраних воєдино знань, а потім і зовсім припинити розумову діяльність, по відношенню до божественної природи, оскільки ніщо щодо неї не може бути осягнуте рухом розуму.

Таким чином символ виступає проміжною ланкою на шляху до богопізнання, підводячи нас до теології заперечення, яка і набула своєї популярності завдяки Псевдо-Ареопаґіту, згідно з яким, пізнання здійснюється у подвійний спосіб: «каі 5ш yvфaeњз о 0eаз утюскетаї, каі 5іа аyvњmaз» - «і розумом Бог пізнається, і нерозумінням» [8, с.872]. З одного боку ми не можемо пізнати Бога з його божественної природи, оскільки вона непізнавана і перевершує будь-які людські можливості, з іншого - людина пізнає Бога з Об'явлення, засвідченого, насамперед, в Святому Письмі і в Церковній Традиції, а також з навколишнього світу, оскільки все існуюче походить від Бога і все Богом утримується і світ є образом його мудрості і слави, і навіть наші почуття можна назвати відлунням Премудрості. Однак такий шлях пізнання, або шлях твердження (катафатична або позитивна теологія), не є досконалим і веде лише до часткового знання про Бога. Тому хто пізнає, слід стати на шлях заперечення (богослов'я апофатичне або негативне) всього видимого і невидимого: ««Каі єстіу аmoщ каі vonaiз, каі Xoyoз, каі єпют^дп, каі єпаф^, каі oа'c0naiз, каі 5о^а, каі фavтaа^a, каі цvo^a, каі та alla navTa, каі orne vornan, ошє Хєуєтаї, ошє фvo^aZeTai' каі ойк єаті ті tцv ovTњv, oщ5и ev tivi tцv цvTrnv утюскетаї' каі ev пйаі паута есті, каі иv оі>5єуі oщSиv, каі єк navxњv пйаі утюскетаї, каі oщSevаз oщSevi» - «Йому властиві і розуміння, і сенс, і знання, і дотик, і почуття, і думка, і уява, і ім'я, і все інше, і водночас він неосяжний розумом, його неможливо усвідомити і назвати. І він не є щось з сущих, і ні в чому з сущих не пізнається. І він є «все у всьому» і ніщо ні в чому, і від всього усіма він пізнається, і ніким ні з чого» [8, с. 872].

Оскільки будь-яке пізнання має своїм об'єктом те, що існує, Бог же є поза межами усього, що існує, то Діонісій бере за основу як найнадійніший спосіб пізнання шлях заперечення: «Каі eaxTv aо>0iз ©єютатп той ©eoщ yvфaiз, 5і' аyvњaiaз

уп^ако^^, ката t^v йпєр voщv evњoiv, otov о voщз, tцv фvTњv navTњv аnoaTaз єпєіта каі иauTаv афєіз, evњ0fi Taiз ^перфо^^ актпаlv, икєп0єv каі єкєї тф аve^epeuv^Tњ Яa0ei t^з аофіа^ кamXaдп6дєvoз» - «Існує також найбожественне пізнання Бога, що здійснюється через незнання шляхом єднання, яке перевершує ум, коли ум, відступивши від усього сущого, залишивши потім і самого себе, з'єднавшись з пресвітлими променями, звідти і там висвітлюється недоступною дослідженню глибиною Премудрості» [8, с. 872]. Подібне сходження до Бога, шляхом заперечення, можна характеризувати більше як з'єднання з Ним, а не як пізнання. Саме з'єднання стає умовою пізнання Бога, а не навпаки. У цьому з'єднанні людина не розчиняється в Богові і не поглинається їм, але з'єднується з ним у його ласці без змішання чи розділення.

Наступним важливим пунктом філософії Ніколи Кузанського, на який справила вплив творчість Псевдо-Ареопаґіта, є вчення про «буття- можливість» - «possest». Суть цього вчення полягає в тому, що Бог - це абсолютна актуальність всього що може існувати, тобто спочатку буття існує у згорнутому вигляді в Богові, а після, розгортається у акті створення - стає світом. Абсолютна можливість буття і дійсне буття тотожні тільки на початку (evapx^, in principio) у згорнутому вигляді. Коли ж творіння розгортається, то існує вже з відмінністю між можливимй дійсним буттям. «Я стверджую»,

пише Кузанець, - «що все це (творіння) у згорнутому вигляді в Богові - є Бог, подібно до того як в розгорнутому вигляді - у створінні - воно є світ» - «Volo dicere omnia illa complicite in deo esse deus sicut explicite in creatura mundi sunt mundus» (De poss. h XI/2, p. 9). Така філософська думка Кузанця викликала непорозуміння і звинувачення на його адресу. Як можна побачитиу його праці «Apologia doctae ignorantiae» - «Апологія знаючого незнання», Кузанцю доводилось ще за свого життя захищатися від звинувачень, що за своєю суттю були безпідставні, викликані поверховим сприйняттям його філософії: «Neque est verum, si Deus est omne, quod est, quod propterea non creaverit omnia de nihilo. Nam cum Deus solum sit complicatio omnis esse cuiuscumque existentis, hinc creando explicavit caelum et terram; immo, quia Deus est omnia complicite modo intellectualiter divino, hinc et omnium explicator, creator, factor et quidquid circa hoc dici potest; sic arguit magnus Dionysius» - «З того, що Бог є все, не слід виводити, що Він не породив все з нічого. Бог є згорнутість цілокупного буття будь-якої речі,й у акті творіння він розгорнув небо і землю; дійсно Бог є все - згорнуте, тобто у вигляді божественного інтелекту; тому він є той, хто все розгорта, творить, створює і все інше, що про це можливо сказати. Так і в Діонісія» (Apol. h II, p. 42). В іншому місті, філософ, відповідаючи на звинувачення, пише наступне: «Nam cum habeatur in Docta ignorantia, quomodo «Deus non istud quidem est et aliud non est, sed est omnia et nihil omnium quae sunt verba sancti Dionysii -dicit hoc contradictionem in se habere `esse omnia et nihil omnium' et non intelligit, quomodo est complicative omnia et nihil omnium explicative» - «З приводу слів у «Вченому незнанні»: «Бог... не такий, що він є це, а не інше. він як все, так і ніщо з всього» - а це слова святого Діонісія - він (опонент Ніколи Кузанського) говорить, що «бути всім і нічим з всього» - є протиріччям, і не розуміє, що «все» він

в згорнутому вигляді, а «ніщо» - у розгорнутому» (Apol. h II, p. 42). Таким чином Кузанець підкріпляє свої філософські позиції авторитетом Псевдо- Ареопаґіта і говорить, що вчення його не є чимось новим і узгоджуючись «з вченням святого Діонісія, не виходить за межі вчення святих» - «ut secundum doctrinam sancti Dionysii non exiret terminos sanctorum» (Apol. h II, p. 42).

Безумовно Діонісій не розвивав окремого вчення про «буття-можливість», це досягнення Кузанця, але у Corpus Areopagiticum ми знаходимо розсіяні в текстах такі поняття, на які посилається філософ, як Бог є «паута та оута, каі oщSиv tцv цvto)V» - «все суще і нічим з сущого» [8, с. 596] , «та паута ev пат» - «все у всьому» [Там само, с. 596], «Каї уар, о 0єо? [...] цXcv ev еаитф то eivai ашєіХрфю? каї проєїХрфю?» - «Оскільки Бог [...] усе буття утримуючи в собі і маючи його в собі ще до створення» [Там само, с. 817]. А також зустрічаємо такі богословські формулювання, як «tцv цvtmv [...] Хоуон?» - «логоси сущого» [Там само, с. 693], «0єїа каї ауа0а 0єХррата» - «божественні і благі побажання» чи «пaрa5є^yрaтa» - «первісні образи», які передіснують в Богові [Там само, с. 821].

Продовженням ідеї «буття-можливість» є ідея «сходження єдиного в множину». У Діонісія Бог - єдине суще, що створює світ і всі сутності. Такі божественні дії, Псевдо-Ареопаїіт називає «зовнішніми виявами Божественної влади». Ці творчі прояви і дарування є своєрідними розділеннями і помноженнями, при яких, одночасно, Бог залишається єдиним: «поХХапХата^єа0аї

Хеуєтаї то ev ov ernvo тр eЈ антон парауюур tцv noьцv цvtmv ^evovTO? oo5ev prrov єкє^он каї evц? ev тф пХр0шрф каї ^vra^evou ката Tpv npooSov каї пХррон? ev тр 5іа^аєі тф navTrav єival tцv цvtmv таєрот^ю? e^^pn^evov» - «Суще єдине, з якого виводиться множина сущого, перебуває незмінним. Решта ж - і єдине у множинності, і об'єднане у поступуванні, і сповнене відмінностей - знаходиться поза надсутнісним сущим» [8, с. 649]. Цю ідею Кузанець підхоплює і продовжує. Він вчить, що розмаїття речей є продуктом божественного розуму, в якому воно перебуває не в множині, а у згорнутій єдності. Бог ще від вічності мислить речі, які відрізняються одна від одної. Із цього розрізнення й бере свій початок множинність, втім, у Богові вона зберігає свою єдність. Розгортаючись творіння переходить у стан множинності, втім, цей процес не додає нічого до Божественної сутності - Бог залишається єдиним й нетотожним ні з чим тим, що було створене (De docta ign. h I, p. 112-114).

Ще один філософський принцип Кузанця, який своїм корінням сягає концепції Псевдо-Ареопаїіта, є принцип «збігу протилежностей»: «онтє арі0ро? eaTiv, онтє та^і?, онтє реує0о?, онтє арікротр?, онтє іаотр?, онтє ауіабтр?, онтє ороіотр? р ауороіотр?' онтє єатркєу, онтє к^єітаї, онтє рт^ау ауєі, онтє єхєі &оуарп', онтє 5нvaр^? ea-riv, онтє ф0?' онтє Zfl, онтє Zwp eaTiv» - «(Бог) не число і не лад, не величина і не мализна, не рівність і не нерівність, не подоба і не відмінність; не стоїть, не рухається, не дарує заспокоєння; не має сили і не є ні силою, ні світлом; не живе і не є життям» [9, с. 1045-1048]. Кузанец запозичує цей діалектичний момент апофатичного богослов'я Діонісія і робить його методологічним принципом власної діалектики. Для Бога всі створені речі тотожні, але в чуттєвому світі вони протилежні одна одній. Протилежність речей має допоміжну функцію в процесі пізнання, тому що чуттєвий спосіб пізнання є слабким і має потребу у розрізнені об'єктів задля їхнього розпізнавання. «Всі об'єкти», - каже Кузанець, - «у чуттєвому світі влаштовані так, щоб служити пізнанню» - «tu reperies omnia obiecta in mundo sensibili et ad servitium cognoscitivae ordinate» (De beryl. h XI/1, p. 66). Однак дві речі, ще до того як вони починають розрізнятися, з самого початку збігаються. Наприклад, мінімальні ступені протилежних речей, таких як найменший жар і найменший холод, найменша повільність і найменша швидкість (De beryl. h XI/1, p. 41). Цей діалектичний принцип застосовує Кузанець і щодо абсолютного максимуму, який співпадає із абсолютним мінімумом, тому що абсолютний максимум є усім тим, чим він може максимально бути. З тієї ж причини, що він не може бути більше ніж він є, він не може бути і менше, а тому він співпадає із мінімумом (De docta ign. h I, p. 11).

Висновки

По-перше, Нікола Кузанський запровадив нові форми і методи мислення, синтезувавши в своїй філософії ідеї багатьох своїх попередників, таких як Пітагор, Демокрит, Платон, Аристотель, Плотін, Прокл, Діонісій Псевдо- Ареопаїіт, кападокійці, Боецій, Іоан Скот Еріугена, Іоан Солсберійський та ін. Серед тих, на кого Нікола Кузанський посилається безпосередньо, найчастіше лунає ім'я Діонісія - таємничого автора Corpus Areopagiticum. Вибудовуючи свою філософську систему, Кузанець приділяє особливу увагу Псевдо-Ареопаїіту, який у своєму вченні, залишаючись прихильником кападокійського богослов'я, поєднав перероблену зсередини неоплатонічну термінологію з традиційною патристичною тематикою: богопізнання, вчення про єдине, створення світу, христологія, ієрархія буття, Трійця.

По-друге, аналізуючи філософську спадщину Кузанця, ми бачимо, що такі фундаментальні положення його філософії: вчене незнання, збіг протилежностей, сходження єдиного в множену, буття-можливість та ін., мають своїм першоджерелом праці Діонісія Псевдо-Ареопагіта, на авторитет якого Кузанець неодноразово посилається.

По-третє, незважаючи на вплив мислителів Античності та Середньовіччя на думку Ніколи Кузанського, його світогляд відрізняється новим свіжим подихом. Ідеї, які в своїй основі були запозичені Кузанцем з теології Псевдо- Ареопаїітай переосмислені, набули у нього самостійного буття. Наприклад, вчення про трансцендентність і непізнаванність Бога стало серцевиною його філософської системи, а не просто незначним містичним аспектом, як це було раніше. Принцип збігу протилежностей, який існував як діалектичний момент в апофатичній теології Діонісія, був розвинутий Кузанцем і став важливою складовою його умоглядної філософії - її методологічним принципом.

Слід зазначити, що серед мислителів які вплинули на філософські погляди Ніколи Кузанського, автор Corpus Areopagiticum займає важливе місце. Його вчення, мало неабиякий вплив на побудову філософської системи Кузанця, яка зі свого боку відігравала важливу роль у формуванні ментального простору доби Відродження, а також в пошуку нових шляхів у філософії і науці.

Список використаних джерел

Гайденко, ПП., 2003. `Научная рациональность и философский разум', М.: Прогресс-Традиция, 528 с. // Gajdenko, PP., 2003. `Nauchnaja racional'nost' i filosofskij razum (Scientific Rationality and Philosophical Mind)', M.: Progress-- Tradicija, 528 s.

Канаева, ВЮ., 2009. `Возможность богопознания у Ареопагита и Николая Кузанского', Вестник Нижегородского университета им. Н. И. Лобачевского. Серия Социальные науки, №4 (16), с.184-188. // Kanaeva, VJu., 2009. `Vozmozhnost' bogopoznanija u Areopagita i Nikolaja Kuzanskogo (Possibility of God knowledge in creativity of Dionisiy Areopagit & Nicolaus Cusanus)', Vestnik Nizhegorodskogo universiteta im. N. I. Lobachevskogo. Serija Social'nye nauki, №4 (16), s.184-188.

Кассирер, Эрнст, 2000. `Избранное: Индивид и космос', СПб.: Университетская книга, 654 с. // Kassirer, Jernst, 2000. `Izbrannoe: Individ i kosmos (Anthology: The Individual and the Cosmos)', SPb.: Universitetskaja kniga, 654 s.

Коплстон, Фредерик, 2003. `История философии. Средние века', Пер. с англ. Ю. А. Алакина, М.: ЗАО Центрполиграф, 494 с. // Koplston, Frederik, 2003. `Istorija filosofii. Srednie veka (The history of philosophy. Middle Ages)', Per. s angl. Ju. A. Alakina, M.: ZAO Centrpoligraf, 494 s.

Лосев, АФ., 2014. `Диалектика мифа', СПб.: Азбука, Азбука--Аттикус, 320 с. // Losev, AF., 2014. `Dialektika mifa (Dialectic of myth)', SPb.: Azbuka, Azbuka-Attikus, 320 s.

Размещено на Allbest.ru