Освітній простір в умовах глобалізації: трансформації, виклики, перспективи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Освітній простір в умовах глобалізації: трансформації, виклики, перспективи

Постановка проблеми

Аналіз публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми. Філософське осмислення генезису простору освіти у різні часи було здійснено Аристотелем, Платоном, Сенекою, Р. Декартом, Паскалем, Ж.-Ж. Руссо, М. Фуко, М. Монтенем, Я. А. Коменським та ін. До аналізу змісту, структурних особливостей та закономірностей структурування соціокультурного простору та почасти його освітнього інваріанту вдавалися М. Бахтін, П. Блонський, П. Бурдьє, Дж. Дьюї, Ю. Лотман, О. Конт, П. Соро- кін, М. Хайдеггер

Інтерес до категорії «освітній простір» помітно пожвавився в останні роки у зв'язку з інтеграцією національних освітніх систем. Це засвідчують праці В. Андрущен- ка, Д. Дзвінчука, Г. Костинського, М. Култаєвої, В. Лутая, І. Прокопенка, Л. Семашко та ін. Узагальнюючи результати дослідницьких пошуків в означеному напрямі відзначимо такі позитивні тенденції у філософському осмисленні вітчизняного простору освіти: активне використання міждисциплінарної методології для визначення предметності філософських досліджень проблем освіти; усвідомлення цілісності та системності змін в освітніх структурах різного рівня та різної територіальної приналежності, що в умовах глобалізованого суспільства утворюють єдиний відкритий культурно-освітній простір; утвердження простору освіти як просторово-часового континууму, в основі функціонування якого - процеси самоорганізації і самовідтворення.

Мета статті: виявити притаманні сучасному освітньому простору закономірності розвитку й на цій основі обгрунтувати найбільш перспективні напрями його удосконалення як у міжнародному, так і національному вимірах.

Виклад основного матеріалу

освіта реформаційний особистість мультикультуралізм

Простір освіти у своєму загальноцивілізаційному, глобальному вимірі, є вкрай неоднорідним утворенням. І у період інформаційно- технологічної революції, коли, за влучним виразом М. Кастельса, відбувається «смерть простору», комунікативні можливості і характер організації просторових структур у різних регіонах світу мають значні розбіжності, що значною мірою залежить від їх економічного розвитку. Якщо люди змушені присвячувати левову частку свого часу проблемі виживання, то природно, що отримання ними якісної освіти значно ускладнюється. Між тим, у країнах, де соціальні проблеми подолані, перед освітою постають інші виклики, пов'язані із необхідністю перманентної реструктуризації освітнього простору у відповідності із вимогами технологічного прогресу. Окрім того нові вимоги висуваються й до організації часу, адже об'єм знань невпинно зростає, і людина змушена більш раціонально підходити до планування роботи інформацією. Не втрачає своє актуальності і проблема непродуктивного «перебування» у соціальних мережах, якому сучасна людина приділяє надто багато часу.

Окрім того, перехід до «суспільства, заснованого на знаннях», що вимагає від людини постійного оновлення знанєвої бази й, відповідно, готовності до навчання впродовж життя, змушує замислитись над проблемою розриву, що утворився у прагматично орієнтованих соціокультурних традиціях, між освітою і вихованням. Його причини - у пріоритетах суспільства, що зосереджується на трансляції спеціального знання. За таких умов виховання, як одне із найважливіших завдань культури, відходить на другий план. Освітній простір, у якому недооцінюється значущість одного із цих компонентів, не виконує вповні своїх функцій і не здатний формувати повноцінну особистість. Недооцінка ролі виховання призводить до формування інтелектуала, позбавленого духовних орієнтирів. Знання стають інструментальними цінностями, що виявляються відокремленими від внутрішніх переконань та моральних категорій. Такий освітній простір продукує прагматичного, утилітарно орієнтованого спеціаліста. Одним із сучасних трендів в освіті є акцент на

спеціальних знаннях і виробленні вузько прагматичного підходу до інформації.

Між тим, мислителі різних епох і світоглядних орієнтацій застерігали від розриву між соціальними знаннями й універсальними цінностями. Так, В. Франкл у праці «Людина у пошуках смислу» наголошує: освіта не повинна обмежуватися і задовольнятися передачею традицій і знань, вона повинна удосконалювати здатність людини знаходити ті унікальні смисли, яких не торкнувся розпад універсальних цінностей. [1, с. 123]. Освіта, позбавлена духовної складової, формує не цілісну особистість, а вузького спеціаліста. Зауваження Ф. Бекона, що «держави занадто опікуються законами, до виховання ж громадян ставляться недбало» [2, с. 103], не втрачає своє актуальності і сьогодні.

Ще одним викликом для глобалізованого освітнього простору стала проблема міграції «мізків». Освіта ХХІ століття не передбачає, як це було раніше, закріплення за певним місцем. Швидкість пересування в освітньому просторі студентів, магістрів, здобувачів наукових ступенів зростає з кожним роком. При усіх позитивних аспектах такої освітньої міграції, гостро постає (особливо це стосується економічно неблагополучних країн) проблема «неповернення» освічених, талановитих, активних у своєму розвитку молодих людей на батьківщину [3].

Крім освітньої міграції окремо слід виділити наукову міграцію дослідників, вчених і видатних представників наукової спільноти. Прийнято виділяти дві форми такої міграції: етнічна і трудова (за контрактами). Відтік наукової еліти з країн Східної Європи, зокрема постсоціалістичних країн, став причиною відчутної диспропорції в науково- дослідницькому потенціалі держав. Показово, що кількість науковців, які виїжджають в інші країни за контрактами, у 3-5 разів перевищує кількість тих, хто залишає свою країну для постійного поживання в іншій. Все більшої актуальності набуває непряма трудова міграція провідних фахівців, що працюють в транснаціональних корпораціях.

Освітня міграція відіграє важливу роль в процесі інтеграції до світової спільноти і водночас є своєрідним маркером статусу держави на ринку освітніх послуг. Саме з цієї причини освітня міграція в останні десятиліття належить до сфери стратегічних інтересів більшості країн світу. Вона являє собою не тільки закономірний феномен в рамках глобалізації світового простору, а й суттєво впливає на освітню та загальнодержавну політику в цілому. Чисельність міграційних потоків до країни дозволяє їй демонструвати свій статус як привабливого освітнього, наукового, дослідницького центру. Окрім того, освітні мігранти роблять значний внесок у бюджет країни-реципієнта і, як наслідок, сприяють розвитку економіки. Правила ефективного маркетингу у сфері міжнародної освіти передбачають не лише залучення іноземних студентів, а й створення сприятливі умов для них з метою подальшого утримання як фахівця. У зв'язку з цим значна увага приділяється питанню організації процедури прийому молоді на навчання і подальшої адаптації у новому культурному і соціальному середовищі. І тут кожна країна має свій специфічний досвід і усталені практики реалізації механізмів адаптації іноземних студентів. На сьогоднішній день, за даними офіційної статистики, лідерами в прийомі іноземних студентів є США і Великобританія. Ці країни мають великий досвід щодо залучення іноземних студентів і чітку структуру інституцій, які ефективно працюють у цьому напрямі.

Щодо проблеми підготовленості студентів до навчання у зарубіжних університетах слід зазначити, що обов'язковою умовою для подання документів є наявність сертифікатів, які підтверджують належний рівень володіння мовою приймаючої країни. В будь-якому випадку знання англійської мови не лише на рівні побутового спілкування, а й сприйняття навчальних програм, є своєрідним «проїзним квитком» у закордонний академічний світ і дозволяє мінімізувати один із найголовніших ризиків адаптації - мовний бар'єр [4].

Найбільші освітні центри мають свої представництва у багатьох країнах, що полегшує не тільки процес інформування абітурієнтів, а й подальшу співпрацю із ними. Якщо США, Великобританія і Німеччина є прикладом країн із усталеними практиками роботи з іноземними студентами, що мають тривалий досвід і є досить консервативними в даному питанні, то країни азіатського регіону за останнє десятиліття стали також досить сильними «гравцями» на ринку міжнародних освітніх послуг. Особливо варто відзначити практику Китаю. Після вступу до Світової організації торгівлі Китай прийняв рішення розширювати транснаціональні освітні програми. Якщо до цього моменту його можна було назвати лідером серед країн-донорів: тисячі китайських студентів (особливо за технологічним і природничим профілем) виїжджали до університетів світу, то на сьогоднішній момент держава активно прагне перейти у даному питанні в категорію країн-реципієнтів. Уряд Китаю пропонує різноманітні варіанти стипендіального і грантового навчання для іноземних студентів, залучаючи тим самим найбільш активних, мотивованих і цілеспрямованих студентів, створює умови для проживання, можливість займатися науковою діяльністю. Керівництво великих ВНЗ активно сприяє адаптації іноземних студентів - це і вирішення побутових питань, і створення центрів підтримки, що діють на волонтерських засадах. Однією з особливостей входження в академічний простір є не лишень вивчення китайської мови і складання відповідних іспитів, але і освоєння китайської культури. Результатом такої ґрунтовної підготовчої роботи є суттєве зниження дискомфорту від перебування в інокультурному середовищі вже до моменту зарахування у заклад вищої освіти. Водночас фахівці вказують на нерівномірність освітнього простору Китаю, що негативно позначається на ступеню його затребуваності. Так, лише найбільшим закладам вищої освіти державою було виділено значні фінансові дотації, тоді як інші - залишаються, як і раніше, малопривабливими для абітурієнтів. Окремі експерти вказують на низький рівень якості освіти у китайських вишах, що також впливає на конкурентоздатність їх на ринку освітніх послуг.

Україна також практикує залучення іноземних студентів на навчання до закладів вищої освіти. Особливим попитом серед них користуються заклади медичного і технологічного профілю. І якщо система мовної підготовки більш-менш співвідносна із аналогічними європейськими системами, то забезпечення фінансування, достатнього для проживання, вирішення побутових питань, оформлення необхідної документації лягає, як правило, на плечі самого абітурієнта або установи, яка його направляє на навчання. Значну роль у процесі соціокультурної адаптації іноземних студентів відіграє студентська спільнота як осередок, в якому акумулюються ціннісні пріоритети, мотиви і моделі поведінки приймаючої сторони.

Висновки

Аналіз сучасних трендів в розвитку освітнього простору, у кінцевому підсумку, переконує у важливості особистісного начала в освітньому процесі. У постін- дустріальному світі, де індивід є активним учасником формування загальнолюдських смислоутворюючих цінностей, закономірно зростає роль особистості й тих, хто має безпосереднє відношення до її освіти і виховання. А професійні знання визначаються, у першу чергу, особистісними якостями суб'єкта. Отже, зростає і вагомість праксеологіч- ного аспекту знань, у відповідності з яким формується взаємозалежність знання і дії.

Від моральності й відповідальності людини «знаючої» залежить наше майбутнє. Ось чому незмінно значущими для еволюції освітнього простору залишаються питання виховання особистості і культивування «людського фактору», який слід розуміти, перш за все, у моральному аспекті. Свого часу А. Ейнштейн наголошував, що найважливіше із людських зусиль - це прагнення до моральності. Від нього залежить наша внутрішня стійкість і саме наше існування. Тільки моральність у наших вчинках надає краси і гідності нашому життю. У сучасних умовах це висловлювання великого ученого набуває все більшої актуальності. Адже пріоритетним завданням освітньої галузі завжди залишатиметься вироблення ціннісно-нормативних уявлень молоді, які включають в себе, поряд з іншими, цінність творчої діяльності як важливої моральної категорії, що покликана стати основою для конструювання особистістю власних життєвих стратегій.

Бібліографічні посилання

1. Frankl, Victor E.(1985). Man's Search for Meaning. Washington Square Press.

2. Бэкон Ф. (1971). Сочинения: В 2-х т./ А. Л. Субботна (пер., сост.). - М. : Мысль. - Т. 1. 590 с.

3. Biondo, A. E., Pluchino, A., and Rapisarda, A. (2013). Return migration after brain drain: A simulation approach. Journal of Artificial Societies and Social Simulation, 16(2).

4. Hammer, K (2017) Sociocultural integration and second language proficiency following migration. In: Beacco, J-C and Krumm, H-J and Little, D and Thalgott, P, (eds.) The Linguistic Integration of Adult Migrants / L'intйgration Linguistique Des Migrants Adultes: Some Lessons from Research / Les Enseignements de la Recherche. (pp. 91-96).

References

1. Frankl, Victor E.(1985). Man's Search for Meaning. Washington Square Press. [in Eng.]

2. Bekon Ф. (1971). Sochineniya: V 2-kh т./ А. L. Subbotina (per., sost.). - М. : Mysl. - Т. 1. 590 s. [in Russ.]

3. Biondo, A. E., Pluchino, A., and Rapisarda, A. (2013). Return migration after brain drain: A simulation approach. Journal of Artificial Societies and Social Simulation, 16(2). [in Eng.]

Размещено на Allbest.ru