Проблема відмінності бажань та потреб в дуалістичних концепціях

Размещено на http://www.allbest.ru//

Проблема відмінності бажань та потреб в дуалістичних концепціях

Алушкін С.,

аспірант кафедри філософії факультету соціології і права

В ході розробки концепції бажання перед дослідниками стоїть завдання визначити відмінність бажання від подібних йому феноменів, в першу чергу від потреб. В науковій та популярній літературі зустрічається точка зору, що відмінність між бажанням та потребою пов язана з їх належністю до різних субстанцій -- потреб до тілесної субстанції, а бажань до духовної субстанції. Така точка зору притаманна розумінню людини в дуалістичній філософії та у ході теоретичнго обґрунтування призводить до виникнення цілої низки суперечностей. В статті розглянуті методологічні вади дуалістичного підходу у дослідженні бажань та потреб, а також запропоновано матеріалістичний погляд на потреби та бажання як на моменти перетворення матеріального в ідеальне та ідеального в матеріальне в процесі суспільного виробництва.

Ключові слова: бажання, потреби, ідеальне, дуалізм, матеріалізм, суспільне виробництво. бажання потреба дуалістичний ідеальний

Conceptualization of desire sets the goal for scientists to distinguish desire from the variety of similar phenomena, needs, in particular. There is a viewpoint in scientific and popular literature that argues for attributing desires and needs to different substances -- needs to material substance and desires to spiritual substance. This viewpoint belongs to dualistic philosophy of mind and has numerous contradictions. This article investigates contradictions of dualistic philosophy concerning difference between needs and desires and propose materialistic approach on needs and desires as moments of transformation of material to ideal and ideal to material in the process of social production.

Keywords: desire, needs, ideal, dualism, materialism, social production.

У дослідженнях феномену бажання часто виникає проблема визначення бажання і визначення його відмінності від подібних феноменів - потреби, потягу, волі, цілі, мрії і т.п. Наприклад, американський філософ Джейкобсон [1] вважає, що вся відмінність між бажанням та потребою полягає в тому, що для виконання бажання необхідне усвідомлення факту його виконання, в той час як потреби задовольняються незалежно від усвідомлення. Як приклади він наводить потребу в їжі взагалі, що диктується потребами організму, і бажання з'їсти якусь певну їжу, яке не виповниться без того, щоб людина усвідомила, що вона з'їла саме те, що хотіла. Така точка зору на різницю між бажанням та потребою звична для буденної свідомості. Якщо її узагальнити, то вона зведеться до того, що потреба - це явище чисто біологічне, на кшталт потреби в повітрі, їжі та сні, а бажання - це потреба більш високого порядку, усвідомлена потреба. Розрізнення бажання та потреби на підставі біологічного та духовного в цілому притаманне дуалістичному світогляду, схильному, свідомо чи несвідомо, розділяти людину на тіло і душу, принципово протилежні між собою.

Бажання вважається «духовною надбудовою» над «матеріальною» потребою. Однак такий підхід нічого не говорить а ні про природу бажання, а ні про природу потреби. Більш того, послідовне проведення дуалістичної точки зору призводить до нерозв'язного протиріччя, яке свого часу було сформульовано ще в картезіанської філософії: як можлива взаємодія двох субстанцій, що мають принципово протилежну природу, враховуючи, що ця взаємодія виявляється реальним фактом людської природи? Те, що така взаємодія є фактом, очевидно якраз із існування потреб і бажань, навіть осмислених в термінах психології здорового глузду.

Якщо слідувати логіці Джейкобсона, то ми будемо змушені визнати, що будь-який біологічній потребі відповідає уявлення на рівні психіки, нехай навіть тільки неясне, без якого організм не матиме можливості упевнитися в її задоволенні. Однак перетворення специфічного подразнення у тілі при усвідомленні голоду не є вродженою людською здатністю, а розвивається виключно в соціальному середовищі у процесі цілепокладаючої людської діяльності. Всі батьки стикаються з тим, що дитину необхідно навчити вмінню висловлювати свої потреби адекватним чином, що в свою чергу вимагає адекватного розуміння своїх потреб самими батьками. Хоча біологічні потреби і є вродженими, спосіб їх задоволення формується культурою, яка в свою чергу видозмінює як самі потреби, так і створює суб'єкта, здатного цими потребами розпоряджатися за своїм бажанням. Голод став людським голодом, коли з'явилася людська їжа, вироблена людиною для людини, тобто коли виникла ціла система суспільних відносин, пов'язаних як з виробництвом їжі, так і з виробництвом потреб в ній. Чуттєва потреба людини в їжі вже є теоретичним ставленням людини до дійсності. Відповідно, ступінь задоволеності потреб людини буде говорити і про її чуттєвість і навіть про її моральний вигляд. Наприклад, «гурман», в силу пересичення вишуканою їжею, втрачає чутливість до звичайної їжі та опиняється в полоні своєї потреби. Але ця потреба вже перетворюється на своєрідну примху чи каприз, які неможливо задовольнити без очевидного факту пізнання та визнання цього задоволення з боку інших людей, тим самим стаючи практично ідентичною тому, що Джейкобсон називає бажанням. Таким чином, розрізнення потреб і бажань в концепції американського філософа носить чисто формальний характер та не дає підстав до дослідження поставання цих феноменів в соціальному середовищі.

У зв'язку з цим виникає необхідність розробки концепції бажання, в якій би вдалося розкрити логіку становлення бажання та усього комплексу пов'язаних з ним феноменів, в якій відбивається процес матеріального виробництва людини у конкретно-історичних умовах. Хоча відділення бажання від подібних до нього феноменів і вірно з точки зору наукової методології пізнання, але служить лише етапом абстрагування, необхідним для виділення (виокремлення) цього феномену з дійсності, руйнуючи реальні зв'язки з усім багатством та різноманітністю людського буття. Завдання пізнання полягає у встановленні конкретного змісту поняття бажання, яке цілком може в себе включати схожі феномени.

Методологічну установку для розуміння зв'язку психології та промисловості обґрунтував Маркс в «Економічно-філософських рукописах 1844»: «Історія промисловості та наявне буття промисловості є розгорнута книжка людських сутнісних сил, чуттєво існуюча перед нами людська психологія, яку досі не розглядали в її зв'язку з сутністю людини... Психологія, для якої ця книга, тобто чуттєво найбільш реальна та доступна частина історії, закрита, не може стати справжньою наукою. Що взагалі думати про таку науку, яка зарозуміло абстрагується від цієї величезної частини людської праці та не відчуває своєї власної неповноти, коли все це багатство людської діяльності їй не говорить нічого іншого, крім того, що можна висловити одним терміном «потреби», «буденна потреба»?» [2]. Психологія, зрозуміла таким чином, збігається з теорією пізнання, виходячи далеко за межі індивідуальних психічних процесів. Тому для вирішення питання про відмінність бажання від потреби необхідно розглянути реальний прояв цих феноменів в людській практиці.

Взагалі спроби встановити зв'язок психології і політичної економії простежуються ще у період становлення цих наук. Наприклад, в економічному нарисі Барбона, який перебував під сильним впливом філософії Локка, можна побачити класичне дуалістичне уявлення про потреби та бажання: «Товарами, які мають цінність тому, що задовольняють потреби духу, є всі ті речі, які задовольняють бажання. Бажання передбачає потребу. Це апетит душі, він є таким же природним для душі, як голод для тіла. Потреби духу нескінченні. Людина природно прагне вперед, і в міру того, як дух її підноситься, її почуття все більше тоншають і стають більш здатними до захоплення. Її бажання розширюються, а його потреби зростають з його бажаннями, спрямованими на будь-яку річ, яка рідкісна, яка може принести задоволення її почуттям, прикрасити її тіло та взагалі сприяти легкості, приємності та пишності життя» [3, с. 280].

Незважаючи на те, що «апетит душі» є лише аналогією «голоду тіла», Барбон слушно відмічає взаємозв'язок бажання та потреби, їх єдність у процесі товарного виробництва, яке необхідно передбачає зростання вартості, що веде до розширення людських потреб. Однак самі потреби є чинником виробництва, в тому сенсі, що будь- який акт споживання відбувається внаслідок певної потреби, а потреба саме в такому вигляді товару надає йому дійсність - машина, яка не працює або чию функцію ніхто не потребує (що по суті одне і те саме), є самою собою лише в можливості, а не в дійсності. У свою чергу будь- яке виробництво передбачає певну потребу, товар, у виробництві якого не передбачена ніяка потреба, ніколи не буде реалізований. Таким чином дозволяється протиріччя між суб'єктом та об'єктом бажання або потреби - немає сенсу шукати діючу причину в суб'єкті або об'єкті, оскільки суб'єкт і об'єкт представляють єдність в акті виробництва- споживання. Більш того, саме ця єдність суб'єкта та об'єкта є причиною того, чому Маркс вважає виробництво і споживання моментами одного і того ж процесу, опосередкованого потребою:

«... споживання створює потребу у новому виробництві, стало бути, воно є ідеальним, внутрішньо спонукаючим мотивом виробництва, є його передумовою. Споживання створює потяг до виробництва; воно створює також і той предмет, який, в якості мети, визначальним чином діє в процесі виробництва. І якщо ясно, що виробництво доставляє споживанню предмет в його зовнішній формі, то настільки ж ясно, що споживання визначає предмет виробництва ідеально, як внутрішній образ, як потребу, як потяг і як мету. Воно створює предмети виробництва в їх суб'єктивній формі. Без потреби немає виробництва. Але саме споживання відтворює потребу» [4]. Маркс не випадково використовує категорію ідеального для пояснення взаємозв'язку виробництва споживанням. Реальне ставлення між речами постає у свідомості окремої людини як її особисте ставлення до цієї речі, яке в свою чергу розпадається на різноманітні форми психічних явищ та афектів: суб'єктивний образ, потреба, потяг, мета, бажання, мрія і т.п. Оскільки ці явища мають загальну природу - ідеальну природу - ми можемо стверджувати, що відмінності між ними яскраво виступають лише як моменти загального руху по перетворенню матеріального в ідеальне і ідеального в матеріальне. Тут важливо знайти ту клітинку, в якій відбувається перетворення матеріального в ідеальне, та досліджувати подальшу логіку цього руху. На думку Ільєнкова, такою першою клітинкою виявляється включення зовнішнього предмета до складу діяльності по задоволенню потреби, тобто такого предмета, який був пристосований людиною для задоволення потреби саме людським способом:

«Нужда стає потребою тіла тільки разом з появою в складі діяльності відповідного потребі ПРЕДМЕТУ, і не раніше. Потреба («установка») у людини стає МЕТОЮ і виникає ОБРАЗ як компонент цілеспрямованої діяльності. Дитина не володіє а ні образом, а ні психікою по тій простій причині, що, володіючи органічною потребою (в материнському молоці), не володіє потребою в ньому - так, як і рослина... При цьому нас цікавить тут не те, як немовля «переживає» цей свій власний «внутрішній стан», а об'єктивний склад цього самого «внутрішнього стану». А це - «ідеальне», присутність реально відсутнього предмета, даного через реальну наявність схеми дій, необхідних для його досягнення» [5].

Ільєнков навмисно вводить категорію потреби для виділення специфіки саме людських потреб. Нуждою в воді, світлі, мінеральних речовинах володіє і рослина, так само, як нужду в їжі мають люди і тварини, однак потреба передбачає наявність психіки взагалі, якої немає у рослин. Тваринна психіка обмежується лише специфічними видовими проявами «мислення» за Спінозою, тобто рухом по зовнішньому контору предметів, на який здатне органічне тіло тієї або іншої тварини. Поява людської психіки нерозривно пов'язана з універсальною предметнопрактичною діяльністю по задоволенню потреби - з перетворенням матеріального в ідеальне та навпаки. Рушієм перетворення матеріального в ідеальний суб'єктивний образ та потребу є відсутність деякого об'єкта, який добудовується психікою спочатку в схему дій для досягнення цього об'єкта, а потім в реальні дії по перетворенню навколишнього середовища на таке, в якому цей об'єкт буде присутній.

У побудові своєї системи метафізичних категорій Аристотель використовує категорію відсутності як всеосяжну абстракцію для ілюстрації логіки розвитку матерії через єдність протилежно стей:

«А первинна протилежність - це наявність та відсутність, але не всяка відсутність (адже про відсутність йдеться в різних сенсах), а закінчена... Так ось, якщо різного роду виникнення для матерії відбувається з протилежного і початком служить або форма і наявність форми, або деяка відсутність форми, або образу, то ясно, що будь- яке протиставлення є деякого роду відсутність, але навряд чи будь-яка відсутність є протиставлення (і це тому, що річ, позбавлена чогось, може бути позбавлена його ще не однаковим чином): адже протилежно [тільки] те, від чого зміни виходять як від крайнього» [6].

Відсутність якоїсь властивості або об'єкта сама виявляється властивістю матерії і є моментом її становлення, оскільки «природа не терпить порожнечі». Передбачення відсутності об'єктивною властивістю матерії допомагає вирішити проблему існування світу ідей, оскільки для пояснення виникнення нових властивостей або сутностей не потрібно вдаватися до окремого світу, в якому вони існували до матеріалізації в світі нашому. Дослідження доцільності та цілеспрямованості існування речей розкриває логіку внутрішньої необхідності в їх розвитку, таким чином викорінюючи розуміння свободи як свавілля, оскільки будь-яка творчість обумовлена як логікою творця, так і матеріалу, який в ній використовується. Об'єктивний зміст вільної творчості, як і бажання, виводиться виходячи з конкретно-історичного моменту буття людини. Стародавні греки, якою би свободою та силою уяви вони не володіли, не могли навіть побажати того, щоб колонізувати інші планети, хоча діяльність по колонізації була їм добре знайома.

Без встановлення історичного змісту та доцільності в творчості, а також логіки перетворення матеріального в ідеальне в питанні розрізнення потреб та бажань дослідник змушений вставати на позицію Платона та припускати існування світу ідей, стикаючись з відсутністю як властивістю матерії. Так, наприклад, Мальцева визнає потребу реальною діяльністю суб'єкта в зв'язку з якоюсь необхідністю, але в прагненні відрізнити потребу від бажання автор приходить до висновку про існування бажання як сутності, що є абсолютно окремою від людської практики:

«Бажання є агентом реальних практичних дій людей поряд з упевненістю та наміром; воно пов'язане з практичною діяльністю, але не може бути визначено через неї, як то у випадку з потребою, яка є ні що інше, як реальна діяльність суб'єкта в зв'язку з будь-якої потребою. Бажання - ідеальне. Якщо потреба може бути визначена з того, що існує, але у нас (зараз) відсутнє, то бажання вже має те, до чого прагне, але що не існує (в цьому світі). В потребі ми діємо з несвободи, знімаючи (лише на час) її актуальність, бажанням ми створюємо (актуалізуємо) свободу» [7].

На наш погляд, причина такого розрізнення бажання та потреби полягає в вузькому розумінні понять діяльності та ідеального. Практична діяльність людини з необхідністю містить у собі ідеальний момент, як мінімум, тому, що люди спочатку думають, створюють плани, а потім діють. У цьому сенсі, визначення чого-небудь як ідеального не розкриває поняття, адже і бажання ідеальне, і потреба ідеальна, і діяльність ідеальна. Однак категорія ідеального сама по собі не має сенсу без контексту її перетворення в матеріальне, так само, як будь-яке розуміння матеріального без розкриття його логіки перетворення в ідеальне не буде повноцінним. Інший підхід призводить до точки зору дуалізму матеріального та ідеального, в якому передбачається самостійність та незалежність матеріального від ідеального. Однак в питанні про розрізнення бажань і потреб такий дуалізм проявляє свою непослідовність - діяльність по задоволенню потреб не може бути виключно матеріальною, бажання без свого матеріального втілення залишається лише порожнім образом, яку б свободу творчості воно не постулювало.

У дослідженні бажання, слід розуміти, що словесне уявлення не може бути абсолютно відірваним від образного та чуттєвого уявлення, на відміну від прикладів Джейкобсона. Людина не може бажати спробувати якесь вино, не маючи уявлення про те, який у нього може бути смак, не може бажати побачити Ейфелеву вежу, не маючи уявлення про те, як вона може виглядати. Яким би фантастичним і невідповідним дійсності це уявлення не було, для людини воно буде фактом її фантазії та керувати її діяльністю. Як потреба є продуктом суспільного виробництва, так само і людська фантазія з усіма її продуктами-образами формується виключно шляхом залучення окремої людини до вселюдської культури. Тому фантазія культурної людини не містить в собі довільні образи, а відтворює певне відношення до дійсних предметів, відображених свідомістю. Як не можна уявити колір, який ніхто ніколи не бачив, так само не можна бажати якоїсь речі, з якою ні ти, ні будь- хто інший ніколи не стикався у своїй діяльності. У свою чергу, бажання висловлює певну ступінь зацікавленості людини в предметі, тобто говорить про прояв небайдужості, вираженого в чуттєвій практиці, але в той же час і вказує на певну нестачу, відсутність цього об'єкта в своїй практиці. Радянський психолог Лурія, орієнтуючись на роботи Фройда, відзначає здатність дітей і дорослих до фантазійного заповнення нестачі:

«Не здатна до організованих дій, вона (дитина, прим. С.А.) йде своєрідним шляхом мінімального опору: якщо зовнішній світ не дає їй чогось у реальності, вона відшкодовує цю нестачу в фантазії. Вона не здатна адекватно реагувати на будь-яку затримку у задоволенні потреб і реагує неадекватно, створюючи собі ілюзорний світ, де її бажання здійснені, де вона повний господар та центр створеного нею всесвіту; вона створює світ ілюзорного егоцентричного мислення.

Такий «світ виконаних бажань» у дорослого залишається хіба що в його сновидінні, іноді в мріях; для дитини це «жива дійсність»; вона, як ми вказали, цілком задовольняється тим, що замінює реальну діяльність грою або фантазією» [8, с. 141142].

Тут слід додати, що доросла людина може замінювати реальну дійсність на свою фантазію, що нерідко трапляється в разі невротичних або психотичних розладів. Нестерпність неможливості заповнити нестачу, визнати її існування або визначити її як своє бажання призводить до того, що людина втрачає здатність до перетворення світу, оскільки знаходиться у владі власних фантазій про світ та саму себе. Тому фантазія має суперечливу природу: вона одночасно допомагає людині бачити світ таким, яким він є, і приховує від неї реальний стан справ, лише побічно вказуючи на об'єктивну нестачу в ньому. Ні бажання, ні потреба не можуть бути задоволені за допомогою однієї лише фантазії, але без фантазії ніяке їх задоволення неможливе.

Підсумовуючи дослідження розрізнення потреб і бажань, ми приходимо до висновку, що це розрізнення виявляється лише моментом в логіці суспільного виробництва, коли потреби сприймаються як загальна і необхідна відсутність, а бажання як прояв одиничності та особистого свавілля. Однак і потреби, і бажання мають загальну природу, яка полягає в процесі перетворення матеріального в ідеальне і ідеального в матеріальне. Так само, бажання здатні перетворюватися в потреби, коли одиничність висловлює загальний зміст суспільного буття, так і потреби стають бажаннями в процесі залучення окремої людини до людської культури в конкретно- історичній епосі.

Список використаних джерел

Jacobsen, R., 1993. `Arousal and the Ends of Desire', Philosophy and Phenomenological Research, №. 3, c.617- 632.

Маркс, К., Энгельс, Ф., 1974. `Сочинения том 42', Москва: Издательство политической литературы, 570 с.

`Меркантилизм', 1953. Под ред. и со вступительной статьей И. С. Плотникова, Л.: СОЦЭКГИЗ, Ленинградское отделение, С. 273-292.

Маркс, К., Энгельс, Ф., 1974. `Сочинения том 46, часть 1', Москва: Издательство политической литературы, 585 с.

Ильенков, Э., 2009. `Психология', Читая Ильенкова, Режим доступа: http://caute.tk/ilyenkov/texts/psychol. html. (25.08.2019).

Аристотель, 2016. `Метафизика', Москва: Издательство «Э», 448 с.

Мальцева, А., 2014. `Введение в философию желания. Критический анализ опыта концептуализации феномена желания', [Электронный ресурс]. Издательство «ФЛИНТА, Режим доступа: http://e-libra. su/read/385092-vvedenie-v-filosofiyu-zhelaniya.html

Размещено на Allbest.ru