Міжетнічна комунікація в умовах культурної глобалізації: міжнародний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Глобалізація як об'єктивний процес світового розвитку обумовлює разом з іншим і соціокультурну трансформацію на прикладі національної держави. В цьому світлі ведемо мову про культурну глобалізацію. Варто зазначити, що характерні ознаки даного явища є не до кінця визначеними, оскільки чимало питань постає навколо сценарію її розвитку. Зазвичай йде мова про становлення певної універсальної культури як транскультурного явища. Проте, в наш час не представлена такого типу монокультура, як неокультура. Більше того, відсутність чітко визначеного у духовно-культурному вимірі глобалізації космополітичного проекту, може призводити до виникнення соціокультурних бар'єрів в середовищі окремих націй-держав по відношенню до процесу культурної глобалізації загалом. Така невизначеність веде до появи тих чи інших застережень у сприйнятті культурної глобалізації. Занепокоєння з боку національних держав пов'язані із пересторогами втратити національно-культурне самовизначення. Виходячи із таких обставин актуальними постають дослідницькі розвідки, котрі мають на меті визначення характерних особливостей культурної глобалізації. Потребує подальших дослідницьких розвідок питання, що визначає сутність процесів етнокультурної трансформації національних держав. Зокрема постає необхідність визначення найбільш оптимальних, перспективних шляхів реалізації процесу культурної глобалізації у відношенні питань, що пов'язані із проблемою збереження самобутніх духовно-культурних здобутків.

Науковий дискурс з питань глобалізації в цілому та культурної глобалізації зокрема, достатньо представлений в зарубіжних та вітчизняних наукових колах. В даній роботі автор використовував праці таких західних вчених як У Бек, С. Гантінгтон, Е. Сміт. В роботах У Бека розкривається тематика пов'язана із доктриною космополітизму та перспективами її розвитку. При розгляді питань пов'язаних із процесом культурної глобалізації та універсалізації світу використовувались дослідження С. Гантінгтона, Е. Сміта.

З-поміж вітчизняних дослідників, що вивчають подібні процеси глобалізації та їх впливу на національну ідентичність, були використані праці: І. Бахова, В. Ляха та інших вчених.

Метою роботи є визначення оптимальної політики розвитку культурної глобалізації, за якої стає можливим збереження державою самобутньої духовно-культурної спадщини в процесі набуття нею поліетнічності. Для досягнення означеної мети сформовані наступні завдання:

- визначити характерні риси процесу культурної глобалізації;

- розглянути перспективу збереження етнокультурної ідентичності в умовах культурної глобалізації;

- висвітлити модель розвитку соціокультурного середовища в умовах становлення новітньої держави епохи глобалізації.

Однією із характерних духовно-культурних основ розвитку людства на даному етапі історичного поступу є питання трансформації соціокультурного середовища національних держав. В світлі подібних впливів глобалізації на культурно-історичні засади держав-націй дедалі гострішими стають питання, пов'язані із проблемою збереження етнокультурної національної ідентичності. Культурна глобалізація породжує «кризу ідентичності», яка в свою чергу призводить до відродження духовно-культурних цінностей національних держав, що нерідко ускладнює міжкультурні комунікації. «У глобальному діалозі цивілізацій політичне партнерство споконвічно ускладнюється соціокультурною проблематикою, цілісність і унікальність кожної цивілізації ставлять природні бар'єри на шляху до діалогу» [1, с. 123]. Безумовно нації-держави впродовж свого історичного розвитку сформували духовну культуру, яка об'єднує людей в окремі етнічні спільноти. Національна держава сформована на основі території, де отримала розвиток самобутня історико-культурна спадщина. Однак, в наш час виникають питання стосовно подолання етнокультурних бар'єрів держав, що є одним із сценаріїв розвитку культурної глобалізації. В цьому відношенні йде мова про людину, яка в результаті трансформації духовно-культурного середовища викликаної культурною глобалізацією орієнтується на космополітичні засади при осягненні культурних смислів. Тобто, в даному випадку, йдеться про ймовірність становлення нового явища в результаті культурної глобалізації, а саме, певного сьогодні ще до кінця не сформованого універсально-культурного проекту. Подібну ситуацію пов'язуємо з можливістю утворення космополітичної держави, яку розглядаємо як результат розвитку глобалізації в цілому. На даному етапі цивілізаційного поступу, мова не йде про становлення повсюдного транскультурного простору, а про вірогідність космополітичного впливу на соціокультурні складові національної держави. Як зазначає У Бек: «Політичною відповіддю на глобалізацію є «космополітична держава». Вона заснована на принципі національної індиферентності, уможливлює існування національних ідентичностей за принципом конституційної толерантності» [2, с. 142]. Тобто у процесі міжкультурної взаємодії в соціокультурному середовищі держави, що розвивається в напрямку полікультурності необхідно постає розвиток міжкультурної толерантності за принципом «єдність в розмаїтті», як основа мультикультурного середовища космополітичної держави. На початку 70-х років минулого століття подібну модель мультикультурної практики розпочала впроваджувати Канада. «Як факт «мультикультуралізм» у Канаді означає присутність і тривале існування різноманітних расових та етнічних меншин, які вважають себе відмінними від інших і бажають такими залишатися» [3, с. 9]. В даному випадку практичною суттю культурної глобалізації стає мультикультуралізм, який здатен створювати умови для досягнення толерантності в складних міжетнічних комунікаційних процесах соціокультурного простору держав.

Безперечно космополітична держава є новою віхою в історичному розвитку людства доби глобалізації. Цілісну оцінку з реалізації даного явища дослідникам ще належить зробити, тим більше, що: «космополітизмові будуть властиві мінливість і еклектичність. Його форма повсякчас змінюватиметься. Отже, його можна описати тільки в дуже загальних рисах» [4, с. 164]. Між тим розвиток космополітичної держави утворює

відповідний тип культурної спільноти, що формує розмаїття культур. При цьому глобалізація як об'єктивний процес, наштовхує на важливість використання гуманістичного принципу в ситуації пов'язаній із питаннями міжетнічної комунікації та космополітизації. «Можливо, з ідеї космополітизації національних держав може вирости нова стратегія умиротворення хронічних національних конфліктів та імперських залежностей, оскільки завдяки цій стратегії можна розв'язати одразу дві задачі: компенсувати втрату національної автономії розширенням об'єднаного суверенітету урядів і країн, що беруть участь у цьому процесі, і в такий спосіб створити мости для вирівнювання добробуту та спільні для всіх юридичні умови для співіснування несумісних між собою культурних домагань, святинь і традицій» [2, с. 148]. В такому вигляді може поставати перед людством космополітична держава, але без асиміляції етнічно-культурних цінностей корінних мешканців. Міжетнічна комунікація на засадах толерантності має бути реалізована в конституційно-правовому відношенні. В такий спосіб встановлений культурний плюралізм може стати порятунком від різночинних фундаменталізмів коли: «Космополітизація виступає протиотрутою проти фундаменталізму (етнічної, релігійної чи націоналістичної орієнтації), що, як відомо, процвітає в умовах бідності, нерозвиненості й територіальної ексклюзивності» [2, с. 148]. Немає сумнівів стосовно того, що за умови розбудови подібного культурного розмаїття, культурний простір держави змінюватиметься в бік космополітизму. Формування космополітичної держави не означає відмежування індивіда від самобутніх культурних цінностей, оскільки говоримо про їх збереження та можливість подальшого існування в умовах поліетнічності. Будучи недостатньо орієнтованою, які саме зміни відбуваються, людина нерідко відмежовується від космополітичних проявів в духовній культурі, прагнучі до відродження національної ідентичності. Інше питання - чи можемо вважати, що ідентичності в цілому є раз і назавжди сформованим явищем: «Досвід людства свідчить, що ідентичності не є чимось раз і назавжди даними. Залежно від умов історичного періоду вони змінюються і змінюються саме в напрямку від більш сталих до менш тривких» [5, с. 105].

Беручи до уваги подібну природу культурно-історичної спадщини національних держав, говоримо про можливість акультураційної стратегії інтеграції у відношенні національно-культурної ідентичності, що утворює культурне розмаїття і відповідно умови для розвитку міжкультурної толерантності, яка на наш погляд є однією із оптимальних перспектив становлення культурної глобалізації. В міжнародному вимірі такий сценарій сприяє розвитку моделі новітньої держави космополітичного зразка. В наш час цей процес тільки набуває ваги, і набуття національною державою космополітичних рис розглядаємо як одну з перспектив розвитку соціальних систем майбутнього. Свідченням цього є непростий шлях який проходять зокрема країни Західної Європи в реалізації ідеї культурного розмаїття. Проте, маємо констатувати, що самобутня духовна культура має пройти певний шлях еволюції, коли держави, що глобалізуються в більшості своїй стануть космополітичними. Об'єктивні процеси глобалізації в цілому створюють передумови до становлення космополітичних ідей, але це не є гарантією безперешкодного формування космополітичної держави. З приводу цього Е. Сміт зазначає: «Нема жодного сумніву, що риси такої технічної глобальної культури вже можна розпізнати, хоча нині вона поширюється на планеті дуже нерівномірно. А чи може ця космополітична культура вижити й процвітати? Чи може вона пустити коріння серед населення земної кулі?» [4, с. 165]. Втім слід зауважити, що закритість, замкнутість культурного середовища нації- держави в умовах, коли наявні об'єктивні процеси глобалізації світу, не є безпечним явищем. Така ситуація може призвести до негативних наслідків, оскільки процес глобалізації скеровується певною мотивацією. Мова йде про міжнародну політику, яка формує відповідні інтереси у відношенні глобалізації. Це означає, що далеко не усі держави можуть бути залучені до глобалізації, адже це явище здебільшого спрямоване на політико- територіальні утворення, які є чимось корисними і перш за все в економічному сенсі. Відповідно маємо ситуацію, котра полягає у вибірковості процесів глобалізації, оскільки одного тільки прагнення глобалізуватися з боку окремих держав може виявитись недостатньо. Отже, нації-держави, котрі прагнуть йти у фарватері сучасності, і не лишатись осторонь подальшого цивілізаційного розвитку, мають тримати на контролі процеси культурної глобалізації. Необхідно докладати зусиль, щоб корінне населення держави було підготовлене до відповідного сприйняття суперечливих особливостей духовно-культурного наповнення глобалізації.

С. Гантінгтон зазначає про конфлікти між цивілізаціями на основі культурних відмінностей, які розвиваються або можуть бути розвиненими внаслідок певного впливу культурної глобалізації зокрема на самобутні культури [6]. Але чи може подібна ситуація зашкодити утворенню космополітичної держави? Це питання є досить складним, оскільки, процес видозміни ідентичності уже тривав в історичній минувшині, а отже і сьогоднішні впливи культурної глобалізації на окремі локальні етнічні культури у майбутньому ймовірно посиляться. Тому наукові дискусії ведуться навколо того, чи мають перспективу подібні перетворення. Безумовно, що в умовах комунікації самобутньої етнонаціональної ідентичності з іншими подібними ідентичностями можливі прояви та спалахи, в тому числі міжкультурних конфліктів. Проте, як відмічає У Бек: «Архітектура космополітичного союзу держав могла б також указати іншим регіонам вихід із політики хибних альтернатив, особливо регіонам з хронічними національно-етнічними конфліктами» [2, с. 147]. Безперечно, що рушієм подібного міжнародного поступу є Західний світ. Як стверджує У Бек: «Ключовим історичним прикладом космополітизації держави є боротьба за політичне оформлення Європейського Союзу, який долає звичну властиву національному поглядові альтернативу «федералісти проти прихильників міжурядових зв'язків» [2, с. 147]. В цьому відношенні слід підкреслити, що пошуки вирішення міжетнічних конфліктів, криються у перспективі розвитку глобалізації з визначеною стратегією акультураційної інтеграції на прикладі мультикультурного проекту. Міжкультурна толерантність за таких обставин при умові відповідної державної політики в сфері духовно-культурного розвитку, може бути реалізованою, а як наслідок таке соціокультурне середовище створює базис для формування космополітичної держави.

Таким чином культурна глобалізація спричиняючи трансформацію етнокультурного середовища держави, зумовлює становлення культурного розмаїття. Такий сценарій на основі міжетнічної інтеграції дозволяє уникати міжкультурних конфліктів, а також сприяє збереженню етнокультурної самобутності корінного населення держави, яке обирає толерантні взаємини на теренах поліетнічності. Така модель розвитку космополітичної держави унеможливлює будь-які процеси декультурації самобутньої етнокультурної спадщини в цілому. Космополітична держава здатна розвиватися в умовах культурної глобалізації на основі мультикультурної практики, що містить принцип - «єдність в розмаїтті». У такий спосіб представники різних етнічних спільнот утворюють злагоджений міжкультурний простір, в межах кордонів однієї держави на основі міжкультурної толерантності.

В умовах глобалізації як транснаціонального поступу світу, рух до новітньої космополітичної держави здійснений шляхом культурної глобалізації, є на наш погляд оптимальним для виникнення усталеного полікультурного майбутнього держав, котрі розвивають мультикультурну практику. В цьому відношенні варто наголосити, що міжетнічні комунікації прийдешнього часу мають налагоджуватись на відповідній конституційно-правовій основі.

В подальшому дослідницькі розвідки стосовно вище означених питань доцільно проводити з метою фіксації, уточнення тенденцій та змісту культурної складової в розвитку глобалізації.

Література

культурний глобалізація ідентичність

1. Афонін, Є.А., Бандурка, О.М., Мартинов, АЮ., 2002. `Велика розтока (глобальні проблеми сучасності: соціально- історичний аналіз)', Укр. тов--во сприяння соц. інноваціям, Від. інф. -- бібл. забезпечення Апарату Верховної Ради України, К.: Видавець ПАРАПАН, 352 с. (Сер. «Відкрита дослідницька концепція», Вип.2).

2. Бек, Ульрих, 2011. `Влада і контрвлада у добу глобалізації. Нова світова політична економія', пер. з нім. О. Юдіна, К.: Ніка--Центр, 408 с. (Серія «Зміна парадигми»; Вип.14).

3. Бахов, ІС., 2016. `Канадський мультикультуралізм: від схвалення до критики і фобії. [текст] монографія', Київ: Центр учбової літератури, 174 с.

4. Сміт, Ентоні Д., 2004. `Націоналізм: теорія, ідеологія, історія', пер. с англ., К.: Вид--во «К.І.С.», 170 с.

5. Лях, В., 2009. `Нові форми ідентичності в добу глобалізації', Інформаційне суспільство у соціально-філософській ретроспективі та перспективі, ВВ. Лях, В.С. Пазенюк, Я.В. Любивий, К.Ю. Райда, В.К. Федорченко, О.М. Йосипенко, О.М. Соболь, Н.А. Фоменко, О.П. Будя, Ю.О. Безукладніков, К.: ТОВ «ХХІ століття: діалог культур», с.94-110.

6. Гантингтон, С., 2005. `Столкновение цивилизаций', пер. с англ. Т. Велимеева, Ю. Новикова, М.: АСТ, 603, [5] с.

Размещено на Allbest.ru