Філософське поняття сущого та його особливості

Skritskaya N. V.,

Lecturer in the Department of Social Sciences and

Ukrainian Studies, VDNZ "Bukovina State Medical University"(Chervintsy, Ukraine),

The goal is research of a problem of essence in philosophical ontology. Essence is the most general concept, so there is a need to determine its specificity for individual things. Recourse to late scholasticism gives a more detailed description the essence with its relation to things.

Research methods: historical, abstraction, methods of induction and deduction, synthesis method.

Conclusions of the study follow from the general characteristic of essence which relates to the subjects but not for being. The essence contains as a separate characteristic of thing. The essence has semantic, logical and ontological meaning. It may be in the form of a single or common one. On this basis, we conclude that essence is the most general vague concept with specific ancestral relation to things.

Keywords: essence, thing, ontology, metaphysics, concept, definition, “is”, “is-not”, the first reason, scholastics.

Виходячи з онтологічного розуміння сущого, ми можемо визначити його як “те, що є”. Поняття сущого в онтології (метафізиці) є найзагальнішим поняттям. Все, що є, становить суще, і не існує жодного поняття, яке б не належало до його сфери. Одначе ця сфера обмежена поняттям “є”. Протилежним до нього виступає “не-є” в його онтологічному чи семантичному значеннях. Отже, якби ми прийняли можливість речей, що не існують (наприклад, як лише можливих), то обсяг сущого не був би найзагальнішим.

Р. Інгарден наголошує на “багатовекторності” сущого, і, разом з тим, на його змістовній невизначеності. Поняття сущого неможливо визначити, принаймні згідно з критеріями теорії дефініції, що походить від Арістотеля. Сущим може виступати як предмет, що визначається ^е:йпіеМит), так і визначники, що його описують (definiens).

Найдавнішим визначенням для поняття сущого, яке йде ще від Арістотеля, є абстракція. Абстракція - це відокремлення більш суттєвих рис предмета від менш досліджуваних. Сократ і Платон застосовували метод абстракції з метою пізнання суті речей. В арістотелівській філософії розрізняють абстракції змісту й обсягу.

Іншим методом, який дає суто обсягове поняття сущого, є запропоноване учнем Плотина Порфирієм так зване “дерево Порфирія”, вихідною точкою якого є завжди індивідуальне, або так зване суще.

Суще не має однозначного тлумачення та й не мало в епоху Середньовіччя, незважаючи на богословську проблематику та тлумачення філософських термінів в релігійному руслі. По-різному визначали суще філософи пізньої схоластики - Д. Скот, В. Оккам, Суарес та ін. Однак всі мислителі дотримувались одностайності в тому, щоб надати цілісності цьому поняттю, чого й вимагало формування єдиної філософської системи. Вищезазначене поняття можна й логічно довести. Це намагався зробити Дунс Скот. “Припустимо, - пише філософ, - що це А; якщо А - абсолютне перше, то ми отримуємо наш висновок; якщо А - не перше, то воно являється вторинною причиною, яка має іншу причину. Припустимо, що ця попередня причина є В, і створимо відносно неї те ж судження, що відносне А: в цьому випадку ми або дійдемо в майбутнє, що абсурдно, оскільки тоді ніщо не буде володіти створеним із-за відсутності першопричини, або ж залишитись на абсолютному першому, що й слід було довести ” [6, с. 450].

Прикладом віднесення сущого до сфери логіки є також використання цього поняття Вільмом Оккамом. “Поняття [термін] “суще” співвідноситься з деяким поняттям, загальним для всіх речей і називається іщиМ в тому значенні, в якому називається іщиМ трансценденталія”, - писав В. Оккам. [13, с. 137]. Під таким загальним поняттям філософа можна розуміти поняття потенційної безкінечності. Сучасним прикладом безкінечності теорії В. Оккама може бути натуральний ряд чисел, у якого немає кінця, але є початковий нуль.

Як відомо, про філософію Вільяма Оккама говорять як про філософію термінів. Термінологія Оккама є універсальною, оскільки належить як до логіки, так і до метафізики та теорії пізнання. Звісно, можна поставити під сумнів універсальність термінології як загального цілого для всіх наук, оскільки, наприклад, логіка не так має справу з термінами, як з поняттями, а ряд інших наук (природничих в тому числі) послуговуються спеціалізацією висловлювань. Щоб уникнути суперечностей В. Оккам використовує поняття “термін” в декількох значеннях. По-перше, воно може вживатися в широкому значенні і включати в себе наприклад, все, що може бути суб'єктом речення. В цьому випадку навіть висловлювання може бути назване терміном. По-друге, термінами можуть називатися будь-які висловлювання й навіть найкоротші слова. Наприклад, слова “будь- який”, “або”, “чи”, “не” теж є термінами.

Як може утворитись суще? Це питання поставив Дунс Скот та відповів на нього наступним чином: “Або ж нічим, або самим собою, або другим. Воно не може бути створене нічим, так ніщо не може бути причиною чогось; воно не може бути створене самим собою, бо не являється причиною самого себе; відповідно, воно повинно отримати буття від чогось” [6, с. 450].

Наступне питання, яке цікавило Д. Скота, звучало так: “Що таке суще як суще?” Філософ визнає, що воно не є річчю. Швидше за все, таке універсальне поняття сущого застосовується до безкінечного і кінечного сущого, духовного та матеріального, а також до наявного та можливого сущого. З цього випливає, що суще як суще є абстрактне із усіх понять, що передують визначенню та є протилежністю не-сущого.

З цього приводу професор Е. Жільсон навіть підкреслював відмінність щодо тлумачення сущого Ф. Аквінським та Д. Скотом. Якщо Ф. Аквінського цікавило суще в значенні існування (esse), і він завжди акцентував увагу на існуючих речах, то Д. Скот розуміє суще як абстрактне поняття, якому протистоїть чисте несуще або ніщо. З цього випливає приналежність Ф. Аквінського до екзистенціалізму, оскільки філософа цікавить існуюче суще. Д. Скот же ж вважає суще абстракцією та таким, що належить до трансцендентальної сфери, оскільки воно виходить за межі аристотелівських категорій (субстанції, кількості, якості, зміни та ін.). А оскільки суще належить до метафізики, то метафізику правомірно було б назвати наукою про трансценденталії.

В. Оккам, який критикував чимало ідей свого попередника, розділяв твердження Д. Скота щодо визначення поняття сущого. “По-перше, - суще, - пише схоласт, - це просте поняття; по-друге, - суще відноситься до всього того, припущення існування якого не містить в собі жодних суперечностей” [13, с. 42].

Вільям Оккам у філософії також відомий своєю “бритвою”, яка й ґрунтується на використанні термінів. Так, кожен термін повинен відповідати певній сутності. “Скільки термінів, стільки й сутностей!” - на цьому неодноразово наголошував філософ. Сам термін “бритва” означає “видалення” або заперечення певних сутностей, якщо вони є зайвими у використанні термінів. Наприклад, ми ведемо мову про речі, які існують у часі. Тому, мабуть, ми схильні вважати, що існує певна прихована сутність, яка називається “часом” і в якій відбуваються певні події. Проте слово “час”означає те ж саме, що й “рух”. Якщо говорити про те, що тіло рухається в просторі, - однозначне тому, що воно займає різні місця. Отже, немає сутності, яка називається “рухом”, а саме - сутності, окремої від речі. З цього випливає сутність самого принципу “бритви”: “Не слід примножувати сутності без необхідності”. “Було б дивно, якщо б моя рука стала б причиною якоїсь сили в камені, - пише В.

Оккам, - прийшовши в зіткнення з ним завдяки просторовому руху” [13, с. 152].

В доповнення до своєї термінології Оккам поділяє всі терміни на терміни “першої інтенції” та терміни “другої інтенції”. Відповідно, всі науки теж поділяються на “реальні” та “раціональні”. До “реальних” наук належать природничі науки. Схоласт зазначає, що, наприклад, фізик має справу із загальними поняттями, які безпосередньо розуміють речі. Іншими словами можна сказати, що фізик трактує про речі безпосередньо, але виходячи із загальних понять, під якими розуміються речі.

До “раціональних” наук належать всі інші науки, як наприклад, етика, естетика, політика, логіка тощо. Всі вони мають справу з поняттями, під якими розуміються всі інші поняття.

Вклад у логіку В. Оккама є величезним, оскільки створюючи учення про термінологію, він розрізняє різні види термінів. Це робиться для кращого пояснення використання сутностей. Так, наприклад, існує написаний термін.

Дунс Скот, продовжуючи традицію попередників, зокрема Фоми Аквінського, Авіценни, розглядає людський розум в якості здатності пізнання всього, що піддається пізнанню, та як таку річ, природнім об'єктом якого являється суще, оскільки воно суще, а все суще піддається пізнанню. Якщо б таке твердження було неістинним, то можна було б вважати метафізику не наукою або частиною природної філософії , чи фізики. Ми ж ведемо мову про можливості людського розуму не лише в цьому житті, але і в наступному. А тому в іншому вимірі розум в якості сущого зможе пізнавати духовні реальності безпосередньо, хоча природа розуму залишається такою ж, як і була. На підтвердження цьому схоласт пише наступне: “Я стверджую, що першим предметом нашого розуму є суще, бо у ньому бере участь двояка первинність (primitas), це універсальність і віртуальність (можливість), бо усе те, що є саме по собі інтелігібельним, або сутністю включає підставу сущого, або є змістом потенційно чи сутнісно у тому, що сутнісно включає підставу” [14, с. 64-65]. І далі, доводячи беззаперечну універсальність сущого, філософ продовжує: “По суті, усі роди, види та індивіди, і усі сутнісні частини родів і не-сотворене суще “субстанційно” (quid ditivamente) включають суще. Окрім того, усі остаточні відмінності є сутнісно включені у якісь із цих родів, тоді як усі трансцендентальні властивості сущого є включені віртуально у суще і йому підлегле. Як наслідок, ті властивості, у яких суще не промовляє однозначно (унівокативно) суттєво, є включені у інші (властивості), у яких буття сповіщається однозначно і сутнісно” [14, с. 67].

Таким чином, саме суще відкриває шлях до пізнання. Це означає, що суще як категорія метафізики переходить в гносеологічну площину. Як відзначав В. Оккам, суще є поняттям метафізичним, та, переходячи до іншої аналогії, воно лежить в розумі. Цієї думки притримувались Ф. Аквінський, Д. Скот, Суарес та ін. Той, хто створив та містить у собі все суще, є Бог, який, згідно середньовічних мислителів, сам являється нескінченим та абсолютним сущим.

Важливими десигнатами сущого (до цього апелював С. Аквінський, є “дає” і “що”. Вихідним пунктом визначення сущого тут виступають присутність його в теперішньому часі. У такому понятті міститься відношення до певного змісту сущого, яке має бути конкретним, хоч і невизначеним, і відношення до пов' язаного з ним і пристосованого до нього індивідуального поняття, яке визначається не як існування “взагалі”, а як існування чогось конкретного. Так, у формулі: “суще = те, що є”, “що” означає якийсь конкретний зміст, “є” означає індивідуальне існування.

Звернімося до десигнату “те”. Він означає та апелює до предмету, до якого скерована наша пізнавальна дія. Одначе цей предмет виступає запитуваним, невизначеним, навіть якщо спочатку ми його якимось чином визначали. “ Те” нейтралізує цей конкретний предмет, позбавляє всіх можливих рис, не стверджує нічого щодо способу його існування” [6, с. 51].

Десигнат “що” міститься в “що”, скеровується на нього, визначає його сутність. Для нас важливо визначити, що ці риси є, неважливо від того, якими вони є насправді. Для аналізу ми повинні абстрагуватись від їхнього існування. Достатньо, що вони дані та ми аналізуємо їх в in concreto, хоч для самого визначення їх як “що” сущого це не обов'язково.

Звернімось знову до філософії Романа Інгардена, котрий відзначає, що сущим є щось, наділене рисами, завдяки яким воно є якимось чимось, точніше таким, а не чимось іншим. Верховним поняттям, до якого ми звертаємось, було б поняття щось. Зміст чисто формальний, тобто визначає, що є, але не твердить, ні як є, ані яким воно є. Отже, змістом поняття сущого є лише якийсь зміст, але його поява необхідна. Другою необхідною умовою є його існування. Констатуємо той факт, що суще складається з двох констант: зміст, що визначає його певну сутність, та пов'язане з цією сутністю існування. При цьому тут може включатися як одиничність сущого, так і його плюралізм. суще філософський онтологія буттєвий

У філософії Арістотеля сущим буде субстанція як самодостатнє та самостійне суще (буття), вторинними дефініціями виступатимуть акциденції, кожна з яких черпає свою буттєвість із субстанції. Субстанція наділена такими рисами, які визначають її сутність та приналежність до певного роду та виду. Також субстанція виступає індивідуальним сущим, що завдячує акту-формі тим, чим воно є. Якщо ведемо мову про матеріальну субстанцію, то принципом індивідуації виступає матерія, “чиста буттєвість”, яка вичерпується з можливості набрання різних форм.

Завжди, де розглядається екзистенційна сторона сущого, враховується його пропорційність. До неї відносяться такі риси, як існування, єдність, благо, краса тощо. Буттєва аналогія зводиться до того, що кожний акт існування “пропорційно” пристосований дот сутності сущого, існуванням якого він. Для прикладу, одиничність людини буде відноситись до сутності людини, одиничність каменя - до сутності каменя, і навіть Єдиність Бога до сутності Бога. Отже, кожна річ містить в собі одиничність (дефініцію) і в той же час є загальним (видовим чи родовим поняттям).

Переходом до концепції буттєвого плюралізму ми завдячуємо Платону. Філософ відкрив світ незмінних і тотожних у собі сущих та світ часово- просторових речей, які постійно виникають і зникають. Сущим у У своїй “Софістиці” Платон вирізняє математичні, духовні, матеріальні найбільш властивому значення цього слова є ідея - суще, яке бутіює: o ontos on. та духовно- тілесні ідеї, виражені сущими. Серед них філософ також вирізняє самостійні та несамостійні сущі, наприклад, артефакти, тіні тощо. Також мислитель наголошує на рухливості, змінності (dynamic) сущого. Відповідниками можуть виступати поняття міць, сила, потенція, стійкість.

На буттєвості сущого як такого наголошував німецький філософ Йоган Крістіан Вольф. Сущим є те, що може існувати. Оскільки існувати може те, що можливе, то можливим є суще: quod possible est, ens est. Отже, суще зводиться до можливості існування, однак суще завдяки можливості не належить існуванню, тобто не є тим, що існує. Воно ним може стати завдяки приєднанню до існування завдяки можливості, тобто як його доповнення: existentiam definio per complementum possibilitatis.

Й. Вольф визначає суще як можливість, адже в можливості лежить підстава його буттєвості. В такому розумінні проблему сущого розглядав і Авіценна: існування - це акциденція субстанції. Існування Й. Вольфа можна розглядати в сфері семантики як предикат.

Поняття суще, як і поняття буття належать царині метафізики та досліджується в метафізичній площині. Однак середньовічна філософія розглядала ці поняття в релігійному контексті, дотримуючись все ж одностайності в тому, щоб надати цілісності та взаємозв'язку цим поняттям.

Список використаних джерел

1. Аристотель. Метафизика / Аристотель [сост. и подгот. Текста С. И. Еремеева] . - СПб.: Алетейя, 2002; Киев: Эльга, 2002.- 832 с.

2. Аристотель Об истолковании: Соч. в 4 т - Т 2 / Аристотель. - М.: Мысль, 1978. - С. 91-117.

3. Аристотель. Первая аналитика / Аристотель // Аристотель: Сочинения в четырех томах, Т 2. - М.: Мысль, 1978. - С. 117-254.

4. Аристотель. Топика / Аристотель // Аристотель: Сочинения в четырех томах, Т 2. - М.: Мысль, 1978. - С. 347-533.

5. Баумейстер А. О. Біля джерел мислення і буття. - К.: Дух і Літера, 2012. - 480 с.

6. Жильсон Э. Философия в средние века: От истоков патристики до конца XIV века / Э. Жильсон. - М.: Республика, 2004. - 678 с.

7. Кобяков А. В. Вступ до метафізики / А. В. Кобяков. - М.: ЧеРо, 2002. - 320 с.

8. Корет Эмерих. Основы метафизики / Под. ред. В. А. Демьянова, пер. с нем. В. Терлецкого. - К.: Тандем, 1998. - 248с.

9. Курантов А. П., Стяжкин Н. И. Уильям Оккам / А. П. Курантов, Н. И. Стяжкин. - М.: Мысль, 1978. - 191 с.

10. Лакс Майкл. Метафізика: сучасний вступний курс / М. Лакс [пер. з англ. М. Симчич, Є. Поляков]. - К.:

ДУХ І ЛІТЕРА. - 2016. - 584 с.

11. Майоров Г Г Формирование средневековой философии / Г Г. Майоров. - М.: Мысль, 1979. - 476 с.

12. Неретина С., Огурцов А. Пути к универсалиям /

С. Неретина, А. Огурцов. - СПб.: РХГА, 2006. - 1000 с.

13. Оккам У Избранное / У Оккам. - М.: Эдиториал УРСС, 2002. - 272 с.

14. Оккам У. Избранные диспуты / У. Оккам //

Антология средневековой мысли (Теология и философия европейского Средневековья): Т 2. \ под ред. С. С.

Неретиной, Л. В. Бурлака. - СПб.: РХГИ, 2002. - 635 с.

15. Райл Г Категории / Г. Райл. - М., 2000. - С. 323338.

References

1. Aristotle. Metaphysics / Aristotle [comp. and prepare. Text by SI Eremeeva]. - St. Petersburg: Aletheia, 2002; Kiev: Elga, 2002.- 832 p.

2. Aristotle On interpretation: Op. in 4 vols - Vol. 2 / Aristotle. - M .: Thought, 1978. - P. 91-117.

3. Aristotle. The first analyst / Aristotle // Aristotle: Writings in four volumes, T. 2. - M .: Mysl, 1978. - P. 117254.

4. Aristotle. Topeka / Aristotle // Aristotle: Works in Four Volumes, T. 2. - M .: Thought, 1978. - P. 347-533.

5. Baumeister AA Near the sources of thinking and being. - K .: Spirit and Letter, 2012. - 480 p.

6. Gilson E. Philosophy in the Middle Ages: From the Origins of Patristics to the End of the Fourteenth Century / E. Gilson. - M .: Republic, 2004. - 678 p.

7. Kobyakov AV Introduction to metaphysics / AV Kobyakov. - M .: CheRo, 2002. - 320 p.

8. Coret Emerich. Fundamentals of Metaphysics / Under. ed. VA Demyanova, trans. with him. V. Terletsky. - K .: Tandem, 1998. - 248p.

9. AP Kurantov, NI Styazhkin, William Ockham / AP Kurantov, NI Styazhkin. - M .: Thought, 1978. - 191 p.

10. Lax Michael. Metaphysics: A Modern Introductory Course / M. Lax [trans. from English. M. Simchich, E. Polyakov]. - K .: SPIRIT AND LETTER. - 2016. - 584 p.

11. GG Maiorov Formation of Medieval Philosophy / GG Maiorov. - M .: Thought, 1979. - 476 p.

12. Neretina S., Ogurtsov A. Ways to universals / S. Neretina, A. Ogurtsov. - St. Petersburg: RchA, 2006. - 1000 p.

13. Occam W. Favorites / W. Occam. - M .: Editorial URSSS, 2002. - 272 p.

14. Okkam U. Selected Disputes / W. Okkam // Anthology of Medieval Thought (Theology and Philosophy of the European Middle Ages): T. 2. \ ed. S. S. Neretina, L. V Burlak. - St. Petersburg: RChI, 2002. - 635 p.

15. Ryle G. Categories / G. Ryle. - M., 2000. - P. 323 -338.

Размещено на Allbest.ru