Зміст, значення, розуміння у комунікативному просторі

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Комунікація є природною потребою людини, невід'ємною частиною існування особистості. Тільки завдяки комунікації людина і може пізнавати світ, сприймати культурну спадщину людства. Словник трактує комунікацію як процес обміну смисловою інформацією між людьми (індивідами і групами) за допомогою знаків і символів, при якому інформація передається цілеспрямовано, приймається вибірково відповідно до визначених правил, незалежно від того, призводить цей процес до взаєморозуміння чи ні. Підкреслимо, що процес комунікації передбачає обмін смисловою інформацією. Якщо, інформація буде не належним чином інтерпретована, або не зрозуміла, то процес комунікації не виконає свого основного завдання - налагодження розуміння між членами соціуму. Однак, не рідкими є випадки, коли ми не зовсім вірно розуміємо сприйняте, так би мовити не правильно «вловлюємо смисл», або спотворюємо цей смисл наповнюючи невірним розумінням отриману інформацію.

Буває, що говорячи звичайними та звичними словами про мало зрозуміле, ми можемо створювати відчуття удаваного глибокого розуміння, однак, якщо починаємо намагатися надати більш чітку характеристику об'єкту, який став предметом нашої уваги, або співвіднести наше розуміння із іншими людьми, виникають серйозні утруднення. Виявляється, що відчуття щодо розуміння того або іншого явища, або правильної інтерпретації знака, який його позначає, можуть виникати й без реального розуміння. А невірне розуміння призводить до спотворення образу реальності.

Передавання смислів у міжособистісному спілкуванні є ключовим аспектом для розуміння людини людиною, сприйняття та правильна інтерпретація закладених смислів у об'єкти дійсності є необхідною складовою для освоєння реальності людською істотою. Помилки у розумінні та інтерпретації смислів ускладнюють комунікацію, обмежують пізнавальні можливості особистості, погіршують адаптацію до соціокультурного середовища. Прояснення деяких аспектів проблеми співвідношення смислу, значення та розуміння у комунікативному просторі сприятиме уникненню або вирішення хоча б деяких із означених питань.

Проблеми смислу, значення і розуміння цікавили дослідників різних областей знань завжди. Однак більш детального розвитку ці проблеми отримали у філософії, психології та лінгвістиці. В філософії питання прояснення смислу ставали предметом дослідження В. Дільтейя, Г. Шпета. Одним із перших розмежував поняття смисл та значення Г. Фреге. В роботах Е. Гуссерля проблема співвідношення значення і смислу немає однозначного вирішення, іноді ці два поняття використовуються як синоніми іноді ні. Значно збагатили цю проблематику дослідження Вітгенштейна Л. щодо співвідношення мови та світу, саме він поклав початок лінгвістичній філософії. В теорії комунікації В. Флюссера піднімаються питання спів-творіння смислу у процесі діалогу. Ця тематика цікавила таких філософів як Ч. Пирс, О. Лосєв, Ж. Дерріда, Р. Карнап, Г. Щедровицький та інші.

Серед психологів які приділяли увагу поняттям смислу та значення можна назвати такі відомі прізвища як: О. Леоньєв, Л. Виготський, Е. Шпрангер, В. Франкл, Ж. Лакан, М. Бахтін та багато інших. Не можна не згадати про відомих лінгвістів Ф. Соссюра, Р. Якобсона, У Моріса та інших.

Незважаючи на достатньо глибоку розробленість заявленої проблематики все ж таки, досі не можна із однозначною впевненістю сказати що собою представляє смисл для людини і яким чином він набувається, до того ж, дуже часто, розглядаючи феномени смислу та значення, дослідники переважно використовують образ абстрактного індивіда, виключеного із соціальних зв'язків з іншими людьми та взаємовідносин із оточуючим світом. Однак, всі елементи буття тісно переплетені, знаходяться у нерозривному зв'язку та впливають один на одного. Що зумовлює необхідність пізнання феноменів у взаємозв'язку із середою у лоні якої вони функціонують.

Мета статті. Проаналізувати особливості транслювання смислів та їх розуміння у комунікативному просторі.

Включаючись у комунікативний процес ми маємо на меті отримати або передати інформацію, і при цьому вважаємо цей процес вдалим, якщо щось зрозуміли або відчуваємо, що зрозуміли нас. Для спілкування із людьми ми використовуємо мову. Як зауважив Дж. Пирс: «Ми використовуємо слова, щоб дізнаватися про зв'язки між предметами і діями та запам'ятати їх, щоб навчити інших або навчитися у них, щоб так або інакше вплинути на оточуючих. Щоб словами можливо було користуватися, співрозмовники мають співвідносити їх із одними й тими ж самими, або практично із одними й тими ж самими предметами та діями» [3, с. 147]. Саме тому, що життєвий досвід, який відбивається у мові різниться можуть виникати певні непорозуміння у представників різних культур, національностей, соціальних прошарків.

Перш ніж перейти до питання транслювання смислів треба декілька слів сказати про комунікативний простір де відбуваються міжособистісні відношення. Під комунікативним простором розуміють соціально-психологічне середовище, де можливо побудувати адекватну комунікативну модель. Тобто це таке середовище у якому можливо реалізувати формувально-розвиваючу, змістовно-смислову, уточнюючо-результативну функції комунікації. У комунікативному просторі виокремлюють такі складові як: наміри та цілі учасників комунікативного процесу; відносини й позиції партнерів; взаємозв'язки, взаємозалежності, взаємовпливи, взаєморозуміння; зворотний зв'язок і загальне інформаційне поле; засоби інформації і канали передачі інформації; норми спілкування, мовні цінності; загальний смисл. У комунікативному просторі суб'єкти комунікації за допомогою вербальних і невербальних засобів передачі інформації здійснюють процес взаємозв'язку. За допомогою мови відбувається кодування і декодування інформації, тобто комунікатор у процесі говоріння кодує, а реципієнт у процесі слухання декодує цю інформацію. При цьому для комунікатора смисл інформації випереджає процес кодування в символи, оскільки, перш ніж передавати інформацію, необхідно спочатку мати певний задум. Для реципієнта смисл отриманого повідомлення розкривається майже одночасно з декодуванням, а далі настає процес інтерпретації інформації. Важливим елементом комунікативного процесу є зворотній зв'язок. Саме завдяки йому й можливо судити чи сприйняв реципієнт повідомлення комунікатора чи ні. Результатом успішної комунікації є створення загального смислу, налагодження діалогічних відносин, які ведуть до збільшення та прийняття (неприйняття) інформації.

Так, результатом комунікації має стати осягнення загального смислу всіма учасниками комунікативного процесу. Реципієнт має проникнути у смисл інформації переданої комунікатором. Однак, як свідчить досвід це відбувається не завжди. Бувають випадки, і доволі часто, коли люди навіть говорячи однією мовою не правильно розуміють один одного, або спотворюють сприйнятий смисл.

О. Леоньєв вважає, що таке можливе, оскільки поняття смислу виражає найбільш інтимні, індивідуальні, важко комунікаційні або взагалі некомунікаційні пласти досвіду. На думку автора, поняття смислу протиставляється поняттю значення, і саме останнє, сприймається реципієнтом. Значення це соціокультурні інваріанти, в яких закріплюється загальний, спільний досвід. Значення, стверджує відомий психолог, слугує однозначній фіксації і передачі досвіду в просторі й в часі... [4, с. 334].

Таким чином, непорозуміння у комунікативному процесі можуть статися з причин наповнення одних й тих самих значень різними смислами. Оскільки значення являє собою відображення дійсності незалежно від індивідуального особистого ставлення до неї людини. Значення слова існує реально і усвідомлюється людиною в певній діяльності, і в ній же слово набуває смислу, тобто суб'єктивне для людини значення. Життєвий досвід, здобуті знання, особистісні якості людини все це безпосередньо впливає на смисл яким вона наповнює слова або інші знаки які несуть інформацію.

Наприклад, двом жінкам у яких суттєва різниця у віці не завжди вдасться прийти до порозуміння чи є любов даром або карою, за умови, що молода дівчина має перші романтичні відносини, які захоплюють її приносять радість і задоволення, вона на цей час не має в своєму досвіді нічого, щоб порушувало позитивні настрої, а у літньої жінки за плечима два розлучення та купа діточок яких вона виховує одна. Для обох жінок які живуть у одному культурному середовищі значення слова «любов» є однаковим, а от смислове наповнення змінилося у відповідності до життєвого досвіду.

Смисл - особливий зміст, яким людина наділяє прояви своєї життєдіяльності, предмети та явища об'єктивного світу в процесі його духовнопрактичного освоєння, і внаслідок цього надає їм певного значення в системі людської культури, в ієрархії суспільних цінностей. Характеризуючи суспільні властивості речей, смисл наголошує їх місце у житті людини, вказує на їхнє суспільно-історичне призначення [6, с. 590].

Е. Гуссерль зауважував, що саме буття нашої свідомості наповнюють світ смислом. Тому чим краще ми узнаємо людину, чим більше знаємо про неї, тим легше нам проникати у смисл інформації яку отримуємо від неї.

Л. Виготський зазначає слово набуває свого смислу тільки у фразі, але сама фраза набуває смислу тільки в контексті абзацу, абзац - в контексті книги, книга - в контексті всієї творчості автора. Дійсний зміст кожного слова визначається в кінцевому рахунку всім багатством існуючих у свідомості моментів, що відносяться до того, що виражено даними словом [2, с. 285]. Л. Виготський наголошує, що смисл - це висловлюваний за допомогою слова (або слів) зміст думки. Він тісно пов'язаний із значенням слова, але не тотожний йому.

Так, іноді, образившись на свого знайомого за те, що той не слухає слушних, на нашу думку, порад щодо припинення ним якоїсь справи ми можемо сказати йому: «Ну, тоді удачі». Побажання удачі має певне постійне значення, однак в контексті нашого непорозуміння із знайомим воно окрім свого основного значення набуває додаткового, а саме «коли ти так вчиниш, то на тебе чекає невдача».

Значення можна співвіднести із сутністю предмету, з певним знаком в якому воно зафіксоване. Знак - матеріальний предмет (явище, подія), що в процесі спілкування людей виступає як представник якогось іншого предмета, властивості, відношення й використовується для придбання, зберігання, перетворення, передачі інформації [6, с. 228]. Значення, кожним учасником комунікативного процесу, може інтерпретуватися в залежності від власного досвіду і тоді воно набуває певного смислу.

Г. Фреге також вказує на те, що текст може мати тільки одне значення, але кілька смислів, або ж не мати значення (якщо в реальності йому ніщо не відповідає), але мати при цьому смисл.

Іншими словами в значеннях об'єкти дійсності відображуються об'єктивно, тобто, незалежно від мотивів і потреб індивіда, а в смислах відображується суб'єктивне ставлення індивіда до об'єктів дійсності.

Не можна не звернути увагу і на зворотну ситуацію, коли смисл стає зрозумілим, але значення не відоме. На наявність подібних ситуацій у своїй роботі вказує Г. Щедровицький. Смисл - це те, що ми схопили, щоб зрозуміти вираз, коли нам його сказали. З другого боку, значення виразу потрібно ще відкривати з допомогою емпіричного дослідження або яким-небудь іншим шляхом - і це потрібно, крім того, що в нас є знання мови; можна - і це вельми ймовірно - розуміти вираз, але не знати його значення [7, с. 31].

Так, наприклад, згадаємо добре відомий вислів який історія приписує Сократу, а саме «Я знаю, що нічого не знаю». Смисл вислову, який полягає у відсутності знання у того, хто говорить стає зрозумілим кожному хто це почув, а от дізнатися про значення цього виразу можуть лише ті хто більш глибоко зацікавиться філософією й ознайомитися із тлумаченням самого Сократа.

Ще один аспект на який автор статті хотів би звернути увагу, це співвідношення понять розуміння та смислу. Чи можна стверджувати, що під час комунікації ми осягнули смисл сказаного або лише зрозуміли комунікатора? А може це одне й те ж саме?

Ми находимо цікавими роздуми з цього приводу Г. Щедровицького. Смисл для Г. Щедровицького є елемент системи діяльності, який може бути заданий тільки через організацію відповідної системи діяльності, системи акту комунікацій. Автор звертає увагу, що буденне вживання слів «розуміння» та «смисл» наштовхує на те, щоб визначити «смисл», як те що розуміється нами при прочитанні тексту або в ситуації спілкування. Багато дослідників через це, як зауважує Г. Щедровицький, представляють «смисл» як предмет розуміння, або як його продукт. Проте таке визначення «смислу» є надуманим. Утруднення які виникають при спробах науково зафіксувати та описати «смисл», виходячи з актів розуміння, пояснюються щонайперше тим, що розуміння як таке не є продуктивною діяльністю і тому «смисл» не може розглядатися і трактуватися за схемою предметів і продуктів розуміння. І, автор, висуває припущення, що на рівні простої комунікації не існує ніякого смислу, відмінного від самих процесів розуміння, які співвідносять і пов'язують елементи тексту-повідомлення один з одним і з елементами відновлюваної ситуації [7, с. 32-33]. Підводячи підсумок сказаного сам автор наголошує на тому, що на рівні простої комунікації смислу не існує, а існують лише процеси розуміння. Смисл з'являється або повинен з'явитися у більш складних системах діяльності, таких як дослідницька діяльність.

Таким чином, розуміння являє собою дію виявлення та засвоєння смислу. Тобто саме розуміння не може бути смислом, вони не є тотожні одне одному. До того ж розуміння може розширюватися, доповнюватися. І, якщо, наповнюючи значення певним змістом ми надаємо йому смисл, то кажучи про розширення розуміння ми маємо на увазі наповнення значення ще якимись смислами, окрім основного.

Яскравий і простий приклад, що пояснює сказане наводить російський філософ О. В. Болдачев. Коли ми читаємо слово «яблуко», ми говоримо про поняття «Яблуко» (яке є його значенням), а коли написано «заборонений плід», то ми згадуючи біблійну історію, розуміємо: а ... мовляв, це в смислі «Яблуко». Тобто про смисл ми говоримо тоді, коли поняття («Яблуко»), що виникає у нас в голові при прочитанні тексту, безпосередньо не випливає зі слів, зі знання слів, а лише мається на увазі. Ми так і говоримо: «я знаю значення всіх слів [тобто у мене в голові є всі поняття, які означають ці слова], але не розумію смисл фрази». Знаю, і що таке «заборонений», і «плід», а смисл в чому не розумію? А смисл - це поняття «Яблуко», для сприйняття, розуміння якого необхідне знання контексту, знаходження в культурно-понятійному полі християнської цивілізації [1].

Так і в процесі комунікації ми можемо сприймати інформацію знаючи значення слів, розуміти сказане але смислу при цьому не «вловлювати». Іноді, таки прикрощі трапляються на заняттях із учнями. Коли викладач говорить із ними на рідній їм мові, використовує слова значення яких вони добре розуміють, але смисл «вислизає» від них. Оскільки для наповнення значень смислом необхідно більше ніж просто правильно інтерпретувати знаку або слова. Смисл існує тільки в індивідуальній свідомості, але виникати він може лише в контексті культури.

Сумуючи все вище зазначене ми можемо сказати наступне. Під час комунікативного процесу комунікатор не завжди може донести до реципієнта смисл інформації, що передається. Це пов'язане із тим, що в процесі соціалізації та навчанні ми засвоюємо лише значення слів і знаків, знання цих значень дозволяє нам розуміти один одного, однак смисл почутого або сприйнятого є індивідуальним надбання кожної людини, це є результатом її досвіду, пізнання та самопізнання. Тому так складно, іноді, представникам різних соціальних прошарків, вікових груп, навіть різних статей знайти «точки перетину». Вони говорять на одній мові й, здавалося б, мають на увазі одні й ті ж самі явища, але наповнюють ці явища різним смислом. Людям які перебувають або перебували у схожих життєвих обставинах, мають схожий досвід та об'єм знань, простіше донести смисл своїх думок під час комунікації, однак, все ж таки повністю проникнути у смисл іншої особи неможливо. Оскільки передати та сприйняти смисл повністю це б означало злитися із іншою особою.

Не зважаючи на те, що проблеми змісту, значення та розуміння є ключовими ідеями багатьох філософських напрямів, все ж таки, досі ці проблеми не мають однозначного вирішення. Не стихають дискусії з приводу співвідношення значення та змісту. Дослідники не мають чіткого розуміння яким чином формується смисл і звідки він береться в індивідуальній свідомості. Поняття розуміння у різних дослідників також має різні інтерпретації. А, відтак, ці проблеми досі залишаються актуальними і потребують подальшого вивчення.

Література

філософський комунікація культурний

1. Болдачев, В.Б., 2015. `Пояснение про смысл, значение, понятие и понимание'. Доступно: https://boldachev.livejournal. com/147245.html [Дата звернення 11 Січня 2019].

2. Выготский, Л.С., 1934. `Мышление и речь. Психологические исследования', М.: Гос. соц. эконом. издательство, 325 с.

3. Пирс, Дж., 1967. `Символы, сигналы, шумы. Закономерности и процессы передачи информации', М.: «Мир», 333 с.

4. Леонтьев, Д.А., 2003. `Психология смысла: природа, строение и динамика смысловой реальности', М.: Смысл, 488 с.

5. Сакун, А.В., 2015. `Евристика сучасності: знання, інновація, творчість: монографія', К.: Книга, 352 с.

6. Шинкарук, В.І., ред., 2002. `Філософський енциклопедичний словник', К.: «Арбис», 742 с.

7. Щедровицький, Г.П., 2016. `Смисл і значення', Психологія і суспільство, №3, с.24-45.

Размещено на Allbest.ru