Принципи та етапи розвитку філософії науки та її вплив на підготовку медичних фахівців

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тернопільський національний медичний університет імені І. Я. Горбачевського

Принципи та етапи розвитку філософії науки та її вплив на підготовку медичних фахівців

Кадобний Т. Б., кандидат філософських наук, доцент

кафедри педагогіки вищої школи та суспільних дисциплін

Кравчук Л. В., кандидат історичних наук, доцент кафедри

педагогіки вищої школи та суспільних дисциплін

Анотація

У статті зроблена спроба висвітлення, становлення та розвитку філософії науки та її ролі в процесі пошуку наукової істини. Наголошено на взаємовідносинах філософії і науки у контексті пошуку об'єктивного й адекватного фундаменту наукового знання та роль цього чинника під час. реконструкції соціально-культурних умов і орієнтирів науково-пізнавальної діяльності на виконання «соціальних замовлень».

Ключові слова. філософія, наука, пізнання, раціональність, людина, освіта, етапи, знання, система, всесвіт, методологія, розвиток.

Annotation

The article studies the origin, formation of the philosophy of science and its role as an instrument in the pursuit of scientific truth. It is emphasized on the relationship between philosophy and science in the context of finding an objective and adequate foundation of scientific knowledge through the application of methods, system of standards and principles defining the directions and objectives of scientific research.

Keywords: Philosophy, science, cognition, rationalism, paradigm, analysis, knowledge, system, universe, methodology, development.

Виклад основного матеріалу

наука філософія істина знання

Підготовка медичних фахівців це тривалий і відповідальний процес, що потребує злагодженої взаємодії основних науково-освітніх програм що повинні відповідати вимогам часу. Успіх аудитор- ної і практичної діяльності грунтується не тільки в ефективності приміненя сучасних наукових підходів та принципів, а також розуміння їх природи та завдання. Питання генезису і виникнення науки вирішувалося на основі двох принципів:

- принцип екстерналізму (зовнішній): виникнення науки обумовлене зовнішніми обставинами (соціальними, економічними), що визначає головним завданням науки реконструкцію соціально- культурних умов і орієнтирів науково-пізнавальної діяльності на виконання «соціальних замовлень»,історичної епохи [1, с. 103].;

- принцип інтерналізму (внутрішній): рушійними факторами виникнення і розвитку науки є фактори внутрішні, що пов'язані із природою наукового знання, логікою виникнення і вирішення науково-пізнавальних проблем, співвідношенням науково-методичних традицій та інновацій.

В середовищі істориків науки існує чотири підходи до пояснення її виникнення. Згідно з першим підходом наука виникає на первинних стадіях ан- ропо- і соціогенезу як буденне знання про світ і на основі перших форм практичного досвіду (О. Конт, Г Спенсер, Ж. Гарньє). Другий підхід вказує, що перші наукові програми виникають в Античну епоху в культурному просторі грецької цивілізації (Дж. Бернал, Б. Рассел). За третім підходом основи науки закладені в епоху пізнього Середньовіччя, коли розпочалося поєднання абстрактно-теоретичного мислення людини з її експериментальною практичною діяльністю, спрямованою на зміну й освоєння предметів вивчення. Прихильники четвертого підходу стверджують, що наука як соціально-культурний феномен виникає в XVI - XVII ст. зі створенням теорії класичної механіки та формуванням особливого способу наукового мислення, що поєднував принципи математичного опису явищ із вимогами їх експериментальної перевірки. Примітка: Тобто тоді, коли практика набула статусу критерію істинності.

Таким чином, виникнення науки, як своєрідної форми пізнанавальної діяльності[5, с. 386], специфічного типу духовного виробництва та соціального інституту, відбулося у новочасовій Європі. В Античну і Середньовічну епоху існували тільки елементи, зачатки науки, але не сама наука; здійснювалося філософське пізнання світу, а елементи тріади «філософія - знання - наука» не були диференційованими і фактично співпадали між собою, знання існували в межах цього триєдиного цілого у вигляді окремих аспектів і сторін філософії.

При формуванні науки в XVI - XVII ст. тогочасні соціально-культурні передумови підсилились певним рівнем розвитку знання і масивом необхідної та достатньої кількості емпіричних фактів, які вимагали пояснення, систематизації та узагальнення. Тому першими виникають механіка, астрономія, математика, де таких фактів нагромадилося найбільше.

Особливості науки на етапі її становлення:

- завдання наукового знання - утвердження пріоритету людини у світі на основі вивчення законів природи;

- формування натуралістичної картини світу на основі механіки і математики («Книга Всесвіту написана мовою математики», Галілео Галілей);

- характерна риса наукового пізнання - мислен- ний експеримент, що спирається на кількісно-математичний опис, ідеалізацію, абстракцію та узагальнення;

- відношення до природи як до самодостатнього об'єкта, що доступний практичному освоєнню;

- перехід від принципу конкретності до принципу оцінки і причинно-наслідкової типологізації явищ дійсності;

- формування образу геометризованої гомогенно-унітарної дійсності, що управляється єдиними кількісними законами;

- зростання інтересу до загальнотеоретичних, методологічних і філософських проблем, як основи вирішення завдань конкретних наук;

- диференціація наукового знання по трьох напрямках: відокремлення науки від філософії; виокремлення в рамках науки спеціальних дисциплін (математика, астрономія, фізика, хімія, біологія тощо); виокремлення у філософії онтології, гносеології, філософії природи, філософії історії, логіки.

Базові характеристики науки, які вона набуває у процесі свого генезису:

- наявність особливого виду пізнавальної діяльності для продукування нових знань;

- наукове пізнання не зводиться до вивчення і задоволення утилітарних потреб суспільства, а спрямовується на реалізацію пізнавальних інтересів людини, досягнення й осягнення об'єктивної істини, яка не залежить ні від людини, ні від суспільства;

- наукове пізнання використовує можливості людського інтелекту,ставати кращим [2, с. 43].; є раціональним і виключає позараціональні підходи, що не піддаються перевірці інтелектуальними чи практичними засобами;

- наукове пізнання є доказовим, обґрунтованим логіко-методологічними засобами;

- сумарна сукупність емпіричних знань (досвід), що допомагають вирішувати безпосередні практичні проблеми людини, не становлять науки.

Основні етапи розвитку науки:

- етап рецептурної науки (традиційні цивілізації Давнього світу - Єгипет, Вавилон, Індія, Китай): практично орієнтоване знання, спрямоване на розробку рекомендацій і схем практичної діяльності. Фактично, це етап протонауки;

- етап Античної науки (серед. І тис. до н.е. - поч. І тис. н.е.): становлення пізнавальної діяльності у формах понятійно-раціональної інтерпретації об'єктів пізнання, застосування ідеалізацій; пізнання набуває статусу теоретичної діяльності, відмінної від діяльності предметно-практичної; розпочинається формування культури теоретичного мислення (Демокріт, Платон, Піфагор, Архімед, Аристотель, Евклід, Гіпократ, Геродот, Птоломей);

- етап дослідницьких наук як систематичного застосування експериментальних досліджень у процесі наукового пізнання з метою здобуття нового знання та перевірки його істинності (епоха Середньовіччя - Р. Бекон, У Оккам, Ж. Бурідан; епоха Відродження і Нового часу - М. Коперник, Й. Кеплер, Ф. Бекон. Р. Декарт, Т Гоббс, Дж. Локк);

- етап класичної науки (XVII - поч. ХХ ст.) як період домінування жорстко детермінованого стилю наукового дослідження, механістичної картини світу і виключення суб'єкта пізнання із сукупної системи знання (Г. Галілей, І. Ньютон, Г. Лейб- ніц, К. Лінней, Й. Кеплер). Основні риси етапу: фінілістичний підхід до істини в її завершеному виді, однозначний причинно-наслідковий опис подій, елімінація (виключення) з процесу пізнання суб'єктивних моментів, сприйняття складних об'єктів як сукупності простих;

XX етап некласичної науки (поч. ХХ ст. - серед. ст.) як етап формування квантово-релятивістської картини світу, концепції нестаціонарного Всесвіту, генетики, теорії систем, кібернетики; в науковому дослідженні врховуються суб'єктивні фактори, зв'язки між об'єктом і засобами його пізнання (М. Планк, Е. Резерфорд, Н. Бор, Л. де Бройль, А. Ейнштейн, В. Гейзенберг, П. Дірак);

XXI етап постнекласичної науки (II пол. XX - поч. ст.) як дослідження об'єктів у процесі їх становлення, розвитку та самоорганізації з урахуванням синергетичних ефектів і факторів їх співіснування та взаємодії. Проблемне поле постнекласич- ної науки: космічна еволюція; взаємодія людини і біосфери; сучасні технології (від наноелектроніки до нейрокомп'ютерів); ідеї коеволюції та глобального еволюціонізму. Основні ознаки постнекла- сичної науки: поширення міждисциплінарних досліджень і комплексних дослідних завдань; основний об'єкт дослідження - відкриті саморозвинуті системи; врахування аксіологічних факторів у науковому поясненні; використання методів со- ціогуманітарних наук у природознавстві (зокрема принцип історичної реконструкції); парадигмальна теорія і методологія - синергетика (К. Поппер, Т. Кун, I. Лакатос, Г Xакен, П. Фейєрабенд. I. При- гожин, I. Стенгерс).

Розвиток наукового знання: детермінована потребами суспільства наука розвивається за своїми законами, володіє відносною самостійністю та внутрішньою логікою розвитку, для чого характерні:

- принцип спадковості: об'єкти дійсності як об'єкти пізнання постійно розвиваються, взаємодіють у поступальному русі до вищого рівня, зберігаючи позитивні моменти попереднього рівня - все це обумовлює спадковість процесу наукового пізнання, що відображає явища і стани об'єктивного світу у їх взаємозв'язку. Образ: створення нової наукової теорії не є руйнуванням старої, а більше подібне до сходження на вершину гори, що відкриває нові горизонти і показує подоланий схил з усіма його елементами та відправну точку біля підніжжя гори як елемент гори і початок сходження на вершину (Альберт Ейнштейн, Леопольд Шфельд);

- принцип відповідності: нова теорія, що замінює стару, виявляє не лише відмінності, а й певний зв'язок, відповідність із принципами та положеннями старої. Квантова механіка «повертається» до класичної, коли ігнорується квант дії; релятивістська механіка (теорія відносності) переходить у класичну (ньютонівську) при малих швидкостях руху. Тобто теорія відносності не відмінила законів Ньютона, а лише вказала на межі, яким вони відповідають і за якими стають хибними (швидкість світла). Примітка: Однак науковий прогрес розпочинається там, де наукове пізнання виходить за межі відомого, пізнаного, а базою такого виходу за відоме є саме відоме знання;

- наукова традиція - це попередньо нагромаджені знання, що зберігаються окремими науковими школами в конкретних наукових дисциплінах та служать теоретичною базою для наукової практики і каталізатором наукових інновацій;

- наукова інновація - це наукові знання, що не мали місця в минулому та виникли в результаті «божевільних» ідей, тобто таких, які виходили за рамки відомого знання (квантова механіка, теорія відносності, синергетика та їх понятійний апарат і методологічний інструментарій);

- наукова революція - це корінна ломка традиційних фундаментальних концепцій, кардинальні якісні зміни у розвитку науки (геоцентрична система - геліоцентрична система - класична механіка - теорія відносності та квантова механіка - синер- гетика).Зокрема така революція відбулась у фізиці на початку ХХ ст [3, с. 95]. Заміна старих теорій новими відбувається як суттєве поглиблення наукового розуміння дійсності у формі наукової картини світу, що включає всі базові компоненти наукового знання в узагальнюючій формі. Фактори, що обумовлюють наукову революцію: зростання масиву фактів, яким чинна наукова картина світу не може надати ґрунтовного аргументованого тлумачення; необхідність формування нових теоретичних концептів для інтегрування масиву нових даних у систему наукового знання; кардинальна перебудова наукової картини світу; філософське обґрунтування наукових інновацій і синтезування їх із загальнокультурним фоном. Типи наукових революцій: глобальна - революційний переворот в основах усієї науки, що супроводжується переходом до нового типу наукової раціональності; комплексна - радикальна зміна в окремій науковій галузі; конкретна - кардинальний перехід до нового розуміння предметної області даної науки на основі створення нової фундаментальної теорії; науково-технічна - якісні перетворення продуктивних сил суспільства, умов, характеру і змісту праці на основі впровадження результатів наукового пізнання в усі сфери життя людини, поглибити світобачення [4, с. 113].

Глобальні наукові революції як переворот в основах всієї науки: перша (XVI - XVII ст.; Г. Га- лілей, Р. Декарт, І. Ньютон) - завершення формування науки як соціального інституту, створення першої фундаментальної природничо-наукової теорії - механіки, яка стала ядром механістичної картини світу; друга (кін. XIX - поч. XX ст.; А. Ейнштейн, М. Планк, Н. Бор) - у процесі утвердження теорії відносності та квантової теорії сформувалася некласична квантово-релятивістська картина світу, що зняла протиріччя механістичної та електромагнітної картин світу задяки осягненню мікросвіту (квантово-хвильові властивості мікро- частин дозволили об'єднати дискретність кванта із неперервністю хвилі); третя (із 70-х рр. XX ст.; Г. Xакен, І. Пригожин, І. Стенгерс) - на основі утвердження принципів розвитку системності й самоорганізації формується еволюційно-синергетична картина світу, а наука вступає у постнекласичну стадію. Додаток: прикладом комплексної наукової революції є застосування квантової теорії в природничих науках, конкретної наукової революції - створення генетичної теорії в біології;

- диференціація та інтеграція наукового знання - характерна ознака розвитку науки, що вказує на постійну зміну алгоритму наукового процесу від виокремлення окремих наукових дисциплін (диференціація) до синтезу знання, об'єднання окремих наук (інтеграція). Диференціація наук - результат кількісного зростання й ускладнення знання, що неминуче веде до спеціалізації і поділу наукової праці (поділ філософії на власне філософію і науку; поділ філософії на онтологію, гносеологію, етику, логіку, а науки - на математику, фізику, механіку, астрономію; виникнення стикових наук - біофізики, біохімії, біогеохімії тощо). Інтеграція наук - об'єднання, синтез наук і наукових дисциплін як результат єдності глобального універсального об'єкта (природи, Землі, Всесвіту) і як своєрідне прагнення зберегти цілісність науки під тиском диференціації, тому що цілісний об'єкт дослідження вимагає цілісного підходу до його вивчення. Обидва підходи відіграють об'єктивну роль у розвитку науки, об'єкти якої множинно різноманітні (диференційовані) і взаємопов'язані у своїх виявах (інтегровані). Тобто розподіл науки на окремі дисципліни обумовлений розподілом світу на окремі об'єкти, а у зв'язку з тим, що всі об'єкти і процеси світу взаємопов'язані між собою, наука зберігає тенденцію до інтеграції, до забезпечення власної цілісності;

- теоретизація науки - це зростання складності й абстрактності знання, зміст якого не може бути представленим наочно, а тільки абстрактно, через логіко-математичні або знакові моделі, що виражають риси модельованого об'єкта абстрактними формулами. Наука все далі відходить від даних досвіду до абстракцій (Альберт Ейнштейн), а абстракції дозволяють відійти від несуттєвого, зосередитись на суттєвому і формувати істинне знання (Вернер Гейзенберг);

- темпи розвитку науки пропорційні масі знань, які залишились із попереднього етапу, і полягають у скороченні часу від виникнення задуму (ідеї) до його реалізації у практиці. Для цього потрібні творчі наукові кадри та продуктивні умови їх життєдіяльності;

- експотенційний закон розвитку науки як прискорення темпів її розвитку є загальною закономірністю наукового прогресу. Його ознаки: зростання кількості наукових працівників, установ і організацій; зростання масиву публікацій, виконаних наукових робіт, досліджених проблем; збільшення затрат на науку і ріст прибутків від її впровадження у виробництво; маса знань нинішнього покоління людей перевищує масу знань попереднього покоління (сума наукових знань подвоюється в кожні 5

- 7 років); скорочення часу від наукового відкриття до його реалізації; загострення проблеми орієнтації вченого в колосальній масі наукової літератури (проблему легше вирішити, ніж знайти наукове літературне джерело, де міститься готове рішення); зростання ролі комп'ютерних засобів пошуку й обробки інформації.

Список використаних джерел

1. В. М. Доній, Г М. Несен та ін. Психологія і педагогіка життєтворчості. К., 1996 - 792 с.

2. Л. Сенека. Моральні листи до Луція. Львів, 2018 354 с.

3. Л. А. Маленкова. В. В. Будько та ін. Філософія. Харків, 2004. 319 с.

4. Л. В. Кравчук, Т Б. Кадобний та ін. Філософія. Тернопіль, 2018. 163 с.

5. В. Л. Петрушенко. Філософія. Львів, 2018. 500 с.

Размещено на Allbest.ru