Ідея детермінізму у науково-філософській думці ХХ-ХХІ століть: систематизація суттєвих ознак

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ідея детермінізму у науково-філософській думці ХХ-ХХІ століть: систематизація суттєвих ознак

Розглянуто та систематизовано суттєві ознаки ідеї детермінізму на матеріалах науково-філософської думки ХХ -- початку ХХІ століття. Під час дослідження застосовано історико-філософський, герменевтичний та компаративний методи, а також методи системно-структурного та логічного аналізу. Уточнено зміст ідеї детермінізму через інваріантні ознаки (необхідності, причинності, обумовленості, визначеності, закономірності, взаємозв'язку), які умовно узагальнені висловлюванням: незалежних одне від одного явищ не існує. Об'єм поняття детермінація, за ознакою внутрішньої активності, поділено на автодетермінацію (самодетермінацію) і гетеродетермінацію (детермінацію ззовні).

Постановка проблеми. Термінологічна неоднозначність являється однією з найбільш вагомих проблем, з якою стикається дослідник детермінізму. Справа в тому, що в науковій і довідковій літературі термін детермінізм, поряд із загальноприйнятим значенням «жорсткого» або «лапласовського», зустрічається в самих різних варіантах, що викликано різноманітним розумінням суті самого детермінаційного відношення, а також співвідношення детермінації і причинності, детермінізму і індетермінізму, невизначеності і детермінованості явищ. Наприклад, відомий дослідник детермінізму М. Бунге лише в рамках однієї своєї роботи [4] виділяє безліч його аспектів: загальний, онтологічний, науковий, причинний, механістичний, ньютонівський, економічний, етичний, географічний, геополітичний, расовий. Крім зазначених аспектів термін детермінізм також зустрічається в різноманітних значеннях (інформаційний, космологічний, моністичний, м'який, слабкий, смисловий, соціальний, теологічний, технологічний та ін). Такий досить великий термінологічний «діапазон» і багатозначність поняття потребує уточнення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Розглянемо найбільш поширені спроби класифікацій і визначень детермінізму представлених дослідниками. Одну з перших класифікацій запропонував М. Бунге [4], проте вона не має чітких підстав поділу. У ній поряд з класичною причинною детермінацією (або причинністю) виділяються також кількісна, механічна, статистична, структурна (або холіс- тична), телеологічна, діалектична і інші форми детермінації.

Більш чіткі класифікації можна виділити у інших дослідників. За підставами зумовленості і передбачуваності К. Поппер [20] ділить детермінізм на релігійний, метафізичний і науковий, а також детермінізм здорового глузду. На підставі логічно можливих поєднань детермінізму і індетермінізму найбільш розгорнутою є класифікація болгарського філософа А. Полікарова [15]. Дослідник виділяє дев'ять основних значень поняття детермінізм і вісім значень поняття індетермінізм, акцентуючи увагу на тому, що дилема «детермінізм - індетермінізм» іноді часто зводиться до питання дефініції. За каузальною основою відзначимо класифікацію Ю. Молчанова [12], який вважає, що проблема детермінізму, все ж таки, зводиться до проблеми адекватного вживання термінів. Він формулює кілька різних логічно можливих концепцій співвідношення детермінізму й індетермінізму, каузальності й акаузальності. М. Парнюк [14] класифікує детермінізм з підстави становлення категорії матеріалістичної діалектики (абсолютне - відносне, можливе - дійсне і ін.). Дослідник виходить з того, що в даних категоріях відбивається один і той же об'єктивний і необхідний процес детермінації з різних сторін. Класифікація В. Бранського [3] носить феноменологічний характер і фіксує основні (спостерігаються в досвіді) фрагменти взаємодії, а також види детермінації, що характеризуються з точки зору категорій «можливість» і «дійсність». За онтологічної основою В. Огородніков виділяє матеріальне й ідеальне як основні форми детермінації з найбільшим ступенем узагальнення дійсності [13, с. 64-68]. По підставі часу найбільш розробленою є класифікація Я. Аскіна [2]. Він виділяє три типи детермінації: детермінацію минулим (з минулого), теперішнім (зараз) і майбутнім (з майбутнього). Класифікацію детермінації за підставою свободи, запропонував С. Аверинцев [1, с. 404-410]. На його думку, доля - поняття-міфологема, що виражає ідею детермінації як несвободи. Від поняття долі слід відрізняти два інших розуміння детермінації, що залишають місце свободі: наукове (каузальну детермінацію - причинність) і теологічне (смислову детермінацію - провидіння, приречення). Каузальне розуміння допускає можливість вийти за межі необхідності, проникнути в її механізм і оволодіти ним. При теологічному розумінні людині пропонується побачити буття як нескінченну глибину сенсу, як істину, що також пов'язана з ідеєю свободи.

До проблеми класифікації детермінізму відноситься також і проблема його визначення. По- перше, звертає на себе увагу, поширене в західній філософії (наприклад, у А. Бергсона, Р. Карнапа, К. Поппера), механістичне (або лапласівське) розуміння детермінізму (в розумінні «жорсткої» обумовленості подій, яка виражається динамічними законами, що допускають можливість однозначної передбачуваності). По-друге, відзначимо істотну фізикалізацію трактування детермінізму під впливом позитивістської філософії (як точно заданого початкового фізичного стану, яке однозначно і точно визначає кінцевий стан). На неправомочність подібних спрощень в розумінні детермінізму, підміну загального поняття детермінізму приватним неодноразово звертали увагу дослідники [2, с. 35-44; 5, с. 81]. По-третє, вимагають перегляду [9, с. 16] визнані в рамках матеріалістичної філософії визначення детермінізму як відносної необхідності; загального детермінізму як онтологічної теорії, необхідними і достатніми компонентами, якої є: генетичний принцип (ніщо не може виникнути з нічого або перейти в ніщо) і принцип закономірності (ніщо не відбувається необумовлено, незакономірно, довільним чином) [4, с. 40]; детермінізму як доктрини, яка визнає загальний характер принципу причинності [18, с. 74]; детермінізму як взаємозумовленості і всебічного зв'язку явищ [6, с. 41; 18, с. 15].

З набуттям сталого розвитку синергетичних ідей ще більш актуалізується необхідність переосмислення визначень детермінізму. На формування «нового образу детермінізму», «детермінізму з розумінням неоднозначності майбутнього» наполягають Е. Князєва і С. Курдюмов [7]. М. Можейко теж звертає увагу на необхідність переходу від парадигми лінійного детермінізму, характерною для початкової стадії розвитку західної культури до парадигми детермінізму нелінійного типу («неодетермінізму») [11, с. 691-692]. З позицій синергетики дослідник Д. Чернавський [19] звертає увагу на необхідність «ревізії» самого поняття «причини», так як в нестійких системах має місце несумісність причин і наслідків. Дуже незначна величина причини (нестійкість) може призводити до дуже значної величини наслідку. Під впливом синергетичних ідей Г. Рузавін [18, с. 43-65] вводить поняття «циклічної причинності». Процеси самоорганізації показують, що дії, які виникли, також (циклічно) можуть впливати на причину, яка їх породила, що істотно при вивченні сладноорганізованих соціально-економічних і культурно-гуманітарних систем. Вітчизняна дослідниця І. Добронравова звертає увагу на те, що загальноприйнятої концепції детермінізму в філософських підставах синергетики поки ще не існує, хоча передумови для адекватного розуміння причин самоорганізації вже в наявності [18, с. 214].

Таким чином, констатуємо актуальність термінологічно-понятійного напрямку філософської розробки детермінізму, яка виражається, з одного боку, в необхідності перегляду існуючих визначень і класифікацій, а з іншого - відсутністю чіткого загальноприйнятого визначення поняття «детермінізм». Отже, мета статті - систематизувати суттєві ознаки ідеї детермінізму на матеріалах науково-філософської думки ХХ - початку ХХІ століття.

Виклад основного матеріалу. Перед початком дослідження, на сам перед звернемо увагу на ряд проблем методологічного характеру, що виникають при визначенні та класифікації поняття детермінізму.

По-перше, в теоретичному плані складність визначення детермінізму полягає у встановленні міри детермінації. В. Іванов звертає увагу на те, що міра жорсткості детермінізму може бути представлена в логічній формі, але сам вибір універсальної міри жорсткості утруднений, а завдання її знаходження неминуче суперечливе. Будь-яке м'яке формулювання детермінізму або двозначне (допускаючи в принципі або більш жорстке визначення, або індетермінізм), або внутрішньо суперечливе (детермінізм, який визнає «клинамен», тотожний індетермінізму). Будь-яке жорстке формулювання дискримінаційна по відношенню до де-яких розділів науки (наприклад, до квантової фізики), стверджуючи їх неповноцінність в формі, що висуває вимоги які неможливо виконати [5, с. 180].

По-друге, при аналізі детермінізму, існує проблема врахування мовних нюансів [2, с. 7]. Так, в романських мовах детермінація (determination) в безпосередньому лексичному значенні пов'язується з визначеністю. Тому не випадково західні філософи детермінацію часто зводять до визначеності і передбачуваності (Р. Карнап та ін.). Крім того, невизначеність передається в англійській мові як індетермінірованість (наприклад, принцип невизначеності - indeterminancy principle). Ця обставина, що виникла при становленні квантової механіки, сприяла, на думку Л. Баженова, плутанині в розумінні детермінізму [18, с. 74]. Тому самоідентифікація ряду західних філософів (К. Поппера та ін.) як індетерміністів, на відміну від їхніх українських колег вимагає більш зваженого осмислення. Якщо в англійській мові категорії детермінізму і індетермінізму фундовані словами природної мови, то в українській мові дані категорії утворені за допомогою термінів, запозичених з романських мов, що природно відбивається на відмінності їх сприйняття. Ґрунтовний аналіз зазначених проблем не входить в цілі даної статті, але представляє істотний інтерес для подальших досліджень детермінізму.

Для уточнення змісту поняття детермінізм виділимо систему істотних інваріантних ознак.

Перша ознака розкривається через категорію необхідності. Це первинна і найбільш базова ознака ідеї детермінізму з глибокої давнини. Так, ще за Левкіпом, все відбувається в силу необхідності. Поняттю необхідності близьке поняття-міфологема долі, що виражає ідею детермінації як несвободи [1, с. 404]. Відзначимо, що ознака необхідності не може бути узагальнююча, вона зазвичай вживається в сполученні з іншими ознаками. Так, наприклад, К. Маркс міркував про детермінізм «відносної необхідності».

Друга ознака розкривається через категорію причинності, особливість якої складають ознаки активності, впливу і породження [2, с. 28-29]. Існує ряд підстав для виділення причинності як узагальнюючого ознаки ідеї детермінізму. По-перше, причинність - значно більш раннє поняття, ніж детермінізм, введене в філософський обіг ще з античності [5, с. 11]. По-друге, вчення про причинність виступає ядром принципу детермінізму, так як має універсальний, загальний характер [14, с. 195]. По-третє, деякі дослідники ототожнюють причинність і детермінізм [18, с. 74]. З іншого боку, причинність не слід приймати узагальнюючим ознакою ідеї детермінізму. По-перше, деякі дослідники доводять більш загальний характер детермінізму щодо причинності [13, с. 77-81]. По-друге, розгляд зв'язків як причинно-наслідкових неповно відображає, спрощує, погубляє зв'язок речей навколишньої реальності [14, с. 178]. По-третє, традиційне розуміння причинності потребує суттєвого коригування в сфері розвитку сучасної філософії та науки [16, с. 41-42].

Третя ознака розкривається через поняття обумовленості. Доцільність використання понять «обумовленість», «умова» в якості узагальнюючого ознаки для визначення детермінізму оцінюється дослідниками неоднозначно. З одного боку, умова є більш загальним і первинним по відношенню до причини, так як причинний процес починається і відбувається лише при наявності достатніх умов [14, с. 94, 207]. Термін «детермінація» з ХУ-ХУІ ст. починає наближатися за змістом до поняття обумовленість, хоча і висловлює ще обумовленість логічну [5, с. 22]. У вченні кондиціоналізму (М. Ферворн) була навіть зроблена спроба замінити поняття причини (через надмірну антропоморфність і псевдонауковість) поняттям сукупності умов. З іншого боку, змісту понять «умова», «обумовленість» недостатньо, щоб розкрити зміст ідеї детермінізму. Умови являють лише пасивний фактор, «будівельний матеріал» [14, с. 205]. Найчастіше потрібно додавати додаткові ознаки до поняття обумовленість, наприклад, «випереджаюча обумовленість» [5, с. 177]. Крім того, в обсяг даного поняття не входять такі різновиди детермінації, як функціональна і системна [13, с. 89, 98].

Четверта ознака пов'язана з поняттям визначеність, яка має одну етимологію зі словом «детермінізм» (від лат. determmatю - обмеження, визначення). Детермінізм - це раціональна реконструкція визначеності, взятої в її підставах та діючих механізмах здійснення (формування) [9, с. 15]. Про використання визначеності як можливої узагальнюючої ознаки детермінізму свідчать наступні аргументи. Так як всі події відбуваються цілком певним, а не довільним шляхом, то детермінація означає те, що виникнення явищ визначається іншими явищами [14, с. 42]. Детермінізм, що ототожнюється з визначеністю, виступає як теорія світу, згідно з якою все, що відбувається в сьогоденні однозначно визначається минулим, так само як і майбутнє визначається теперішнім [18, с. 75]. Протилежну позицію можна підкріпити аргументами, що виникли при побудові некласичної картини світу. Співвідношення невизначеностей Гейзенберга представляється законом, що обмежує точність визначення стану, а таке розуміння, як зазначає В. Іванов, вражає детермінізм як ідеал і як норму [5, с. 74].

П'ята ознака розкривається через категорію закономірності, згідно з якою ніщо не відбувається повністю нерегулярним шляхом - інакше кажучи, незакономірним, довільним чином [4, с. 40]. На користь прийняття закономірності в якості узагальнюючої ознаки детермінізму наведемо кілька аргументів. Номологічна детермінація як найбільш загальне поняття включає як причинний тип, так і непричинні (функціональні, системні) типи детермінацій. На підставі закономірності знімається протиставлення динамічних і статистичних законів і статистична теорія залишається детерміністською [14, с. 304-306]. З іншого боку дослідники застерігають від ототожнення закономірності і детермінованості [4, с. 36-37]. Абсолютизація номологічної детермінації звужує поняття детермінізму або навіть призводить до заперечення детермінізму там, де має місце «унікальне», разове причинно-наслідкове відношення [13, с. 71]. Таким чином, закон, хоча і виступає категорією, що фіксує детермінізм світових явищ [8, с. 85], все ж представляє лише одну із форм детермінуючих зв'язків.

Шоста ознака розкривається через категорію пов'язаності, яка також претендує на роль узагальнюючої ознаки детермінізму. Так, існує поширене визначення детермінізму як загального вчення, що визнає існування всеосяжного та всеохоплюючого зв'язку явищ і заперечує існування будь-яких явищ і речей за межами цього зв'язку [6, с. 41]. В даному аспекті розуміння детермінізму розкривається його глибинна спорідненість з діалектичним баченням світу. Зокрема, Ф. Енгельс визначав діалектику як науку про загальний зв'язок. Відповідно діалектико-матеріалістичний детермінізм виходить з множинності форм і типів зв'язків [8, с. 106]. З іншого боку, в рамках тієї ж традиції було висловлено аргументоване твердження про те, що визначення детермінізму як вчення про загальну, універсальну закономірність зв'язку всіх речей (явищ) світу не вичерпує змісту цього поняття. Так як в категоріях детермінізму відбивається не тільки загальність і універсальність взаємодії, але й виробляюча, результативна сторона взаємодії [14, с. 42].

Таким чином, усі зазначені ознаки детермінізму (необхідність, причинність, обумовленість, визначеність, закономірність, взаємозв'язок) є істотними для його визначення, але жодна з них не може бути єдиною узагальнюючою ознакою. Виходячи з того, що для абстрактних об'єктів доцільніше говорити про сукупність основних ознак, в якості змісту ідеї детермінізму приймемо сукупність (систему) ознак, висхідних до категорій: необхідності, причинності, обумовленості, визначеності, закономірності, взаємозв'язку.

Для зручності зазначених безліччю ознак приймемо узагальнююча ознака - залежність. Зазначимо приклади застосування даної ознаки щодо поняття детермінізм. Так, згідно з Я. Аскіним, детермінізм є філософське вчення про залежність речей, подій, процесів, станів від тих факторів, якими вони визначені в своєму існуванні і зміні, що відповідать за характерні їх ознаки [2, с. 33]. Аналогічно Л. Мікешина визначає детермінізм через залежність: «...детермінація є реально існуюча система залежностей явища від будь-яких факторів об'єктивного або суб'єктивного порядку» [10, с. 13].

Отже, сформулюємо уточнене визначення принципу детермінізму, під яким будемо розуміти одне з перерахованих тверджень або їх комбінацію:

1) кожне явище відбувається за необхідністю;

2) кожне явище має причину; 3) кожне явище обумовлено; 4) кожне явище відбувається певним чином; 5) кожне явище відбувається закономірно; 6) кожне явище взаємопов'язане з іншими явищами. Дану сукупність тверджень умовно узагальнимо висловлюванням: незалежних одне від одного явищ не існує.

Для уточнення обсягу і більш чіткого визначення структури ідеї детермінізму розділимо використане в дослідженні поняття «детермінація» за підставою внутрішньої активності на автодетермінацію (самодетермінацію, від грец. аитос - сам) і гетеродетермінацію (детермінацію іншим або ззовні, від грец. єтєрос - інший). Прикладом автодетермінації (внутрішньої детермінації, самодетермінації) є субстанціальний діяч як причина своїх вчинків в системі світу М. Лоського. Прикладами гетеродетермінації (зовнішньої детермінації) є приречення універсуму буття долею або Богом. Ні людська добра воля (Ж. Кальвін), ні «мертва матерія» (Р. Декарт), не можуть існувати без постійної підтримки Бога, який керує всім створеним по Його волі світом, як всемогутній владика своїми рабами (І. Ньютон). Суттєвою для історії філософії виступає проблема синтезу двох зазначених типів детермінації.

Висновки

детермінізм філософський думка

Уточнено зміст ідеї детермінізму через інваріантні ознаки (необхідності, причинності, обумовленості, визначеності, закономірності, взаємозв'язку), які умовно узагальнені висловлюванням: незалежних одне від одного явищ не існує. В ході дослідження були також запропоновані і включені в понятійний апарат терміни, що дозволяють більш чітко виявити еволюційні трансформації ідеї детермінізму: гетеродетермінація (детермінація ззовні або зовнішня детермінація) і автодетермінація (самодетермінація або внутрішня детермінація).

Виявлено, що істотною виступає проблема синтезу цих двох типів детермінації. Зазначені члени поділу дозволяють, на нашу думку, виявити і припинити протиставлення детермінізму й індетермінізму в історії західної філософії, що вимагає подальшого історико-філософського дослідження.

Список використаних джерел

1.Аверинцев, С. 2006. София-Логос. Словарь. Киев: Дух і Літера.

2.Аскин, Я.Ф. 1977. Философский детерминизм и научное познание. Москва: Мысль.

3.Бранский, В.П., 1973. Проблема взаимосвязи причинности и случайности и ее значение для естествознания. Некоторые философские вопросы современного естествознания, 1. с. 5-41.

4.Бунге, М. 1962. Причинность. Место принципа причинности в современной науке. Москва: Иностранная литература.

5.Иванов, В.Г 1974. Детерминизм в философии и физике. Ленинград: Наука.

6.Кедров, Б.М., 1968. О детерминизме. Философские науки, 1. с. 41-48.

7.Князева, Е.Н., Курдюмов, С.П., 1992. Синергетика как новое мировидение: диалог с И. Пригожиным. Вопросы философии, 12. с. 3-20.

8.Материалистическая диалектика: Краткий очерк теории, 1985. 2-е изд. Москва: Политиздат.

9.Мещерякова, Н.А. 1998. Детерминизм в философском рационализме: от Фалеса до Маркса. Воронеж: Воронежский гос. университет.

Размещено на Allbest.ru