Джон Мілбанк: онтологія миру як альтернатива нігілізму сучасності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Джон Мілбанк: онтологія миру як альтернатива нігілізму сучасності

Видатний сучасний теолог Джон Мілбанк постає ідейним лідером руху Радикальної ортодоксії, праці якого займають помітне місце в західному теологічному дискурсі. Найвпливовішою працею професора Мілбанка є «Теологія та соціальна теорія: по той бік секулярного» (видана 1991 року), де розкрито проблему десакралізації світу та утворення автономного світського простору, який витісняє церкву та теологію на периферію публічного дискурсу. Він намагається проаналізувати цей процес, повертаючись в часи Середньовіччя, коли «нічого світського не існувало». Наголошуючи на тому, що поняття світської автономії було штучно сконструйовано мислителями Нового часу (такими як Гуго Гроцій, Томас Гоббс та Джон Локк), які намагались побудувати соціальну теорію в парадигмі «якби Бога не існувало» та віднайти так званий простір «чистої влади» або «чистого людства» [10, с. 10], що мав бути відмежованим від релігійної сфери. Однак Мілбанк доводить, що світський простір все-таки почав приватизовувати священне, обмежуючи релігію.

Джон Мілбанк, критикуючи попередні секуляр - ні теорії, наголошує на їх насильницькій онтології. Важливо відзначити проаналізовану Мілбанком книгу «Левіафан» Томаса Гоббса. В книзі Гоббс доводить, що всі люди шукають користі: перш за все для себе, нехтуючи інтересами інших. Це зумовлює постійні конфлікти та конкурентну боротьбу, яку автор називає «війною всіх проти всіх» [2, с. 21]. Таким чином, ненависть та схильність до насилля постають природніми якостями людини. Гоббс відстоює ідею сильної держави, яка буде обмежувати гріховність людини, стримуючи насилля за допомогою сили, у такий спосіб примушуючи людей до миру.

Джон Мілбанк зазначає, що політична філософія Ніколо Макіавеллі заклала фундаментальну основу для розуміння світського простору, який продукує онтологію насильства. Адже Макіавеллі вважав, що класовий конфлікт всередині республіки є більш функціонально вигідний для збереження політичної свободи та порядку. Хоч філософ жодним чином не заперечував значимість більш моральних суспільних чеснот, однак його вибір на користь постійного внутрішнього конфлікту призвів до переконання, що правлячі еліти можуть і навіть повинні використовувати маніпуляції задля досягнення власних цілей.

На думку Мілбанка, «філософія Макіавеллі - це відновлення язичницького політичного та філософського концепту, який постає цілісною системою з власними цілями та цінностями» [10, с. 15]. Іншими словами, саме виникнення такого альтернативного міфу на противагу християнству створило радикально іншу концепцію телосу історії. У своїх працях Макіавеллі зазначав: «Для організації республіки і встановлення в ній законів необхідно, щоб всі люди були поганими, а також використовували свою злісність кожного разу, коли матимуть таку можливість» [6, с. 23]. Розмірковуючи над постаттю правителя, Макіавеллі писав: «Набагато безпечніше бути тим, кого будуть боятися, аніж тим, кого любитимуть» [6, с. 17]. Обговорюючи методи правління, він зауважував, що цілі виправдовують засоби, а це означає, що, по суті, не існує морального блага, яке мало б обмежувати та регулювати їхню поведінку, а особливо політику правителя. Дійсно, «правитель не повинен мати іншої мети, окрім навчання мистецтву війни, вивчаючи її принципи, адже це єдине мистецтво, яким повинен володіти правитель» [6, с. 31]. Таким чином, політик не тільки не заохочує людей до творення добра (не кажучи вже про вплив на їх переконання), але він може діяти так, як забажає, виходячи за будь-які морально-етичні кордони, заради досягнення власних цілей. Таким чином, аналізуючи ідеї Макіавеллі, теолог Мілбанк визначає їх в категоріях етичного нігілізму, за якими війна і конфлікти постають первинними характеристиками суспільства та єдиним способом його регулювання.

Мілбанк визначає сутність лібералізму, що полягає у відмові кожного члена суспільства від певних свобод для отримання деяких інструментальних переваг, таких як: «особиста безпека та невтручання в приватні справи, продаж, контракти, освіта, вибір житла» [10, с. 25]. Ці права забезпечуються політикою держави можливою лише для «штучної людини» (див. «Левіафан»), чия ідентичність забезпечується необмеженим «правом зберігати і контролювати своє власне штучне тіло» [2, с. 20].

Критикуючи ліберальний устрій, Мілбанк зазначає, що оскільки в контексті сучасної ліберальної держави, задля встановлення миру потрібно лише сильна держава, але не обов'язковий консенсус більшості населення, це підкреслює факт існування спорідненості абсолютизму із сучасним лібералізмом [10, с. 23]. Цей ліберальний зв'язок між політикою держави і егоїстичними членами суспільства є вираженням «онтології насильства». За Мілбанком, це є ключовою ідеєю деконструкції лібералізму. Він наголошує на тому, що насильство лежить в основі цього суспільного порядку. Прослідковуються паралелі зі злочинною організацією, що зберігає місцеві вуличні банди під своїм контролем, задля утвердження своєї влади. Богослов радикально протистоїть такій онтології, адже вона абсолютно суперечить християнській ідеї миру, спрямованій на практику примирення, а не лише на відсутність зовнішнього конфлікту [10, с. 25].

Мілбанк детально пояснює причини зародження та розвиток світських теорій та демонструє, що вони були побудовані на основі деформованих ідей християнської теології та практики. Він стверджує, що соціологічні теорії є нічим іншим як єретичними теологічними концептами. Насамперед поняття «світський» має безпосереднє християнське походження. В патристичній та середньовічній богословських традиціях даний термін означав період між гріхопадінням Адама та есхатоном. Все людське життя в цьому проміжку часу вважалося світським. Виходячи з августиніанського розуміння saeculum (століття), протягом даної епохи неможливо досягнути досконалого миру, тому постає потреба у вимушених інститутах примусу. Цей світ тимчасовий, де люди народжуються, живуть, страждають та зрештою помирають. Однак одного дня цей світ буде преображений в краще місце, яке Священне Писання називає «новим небом та новою землею» [1, с. 595].

Ретельно прослідковуючи генеалогічні витоки сучасної соціології, Мілбанк не розглядає її як дисципліну, а як світоглядну, філософську або теологічну точку зору. Він називає сучасну соціологію - квазібогослів'ям, маскуванням церкви, яка веде розповідь про суспільство та історію, виступаючи ворогом християнства. На його думку, соціологія виникла з питань про відношення особистості та суспільства, що залишилися без відповіді ранніми сучасними політичними економістами [10, с. 81].

Секулярний дискурс, як вважає Мілбанк, не просто замінює внутрішній спосіб самовираження релігії, але сам є викривленням справжнього християнства. Таким чином, автор оголошує секуля - ризм «християнською єрессю» [10, с. 91]. Він також піддає сумніву соціологію як науку, що вивчає процеси секуляризації. Соціальні науки, на його думку, самі працюють у контексті секулярного і, відповідно, керуються методами, що не формують об'єктивної картини. Для теолога це означає, що соціальні теорії обов'язково містять в собі помилкові положення. І християнська теологія повинна виправляти ці положення. Для цього Мілбанк пропонує розгорнуту критику соціології, яка водночас є критикою секуляризації. Він вважає, що секуля - ризм, запозичуючи христианські ідеї, позбавляє їх виняткової природи, вписуючи ідеї у сучасні раціональні схеми. Одним з таких прикладів постає ідея «Божественного проведіння», що замінюється нехристиянською ідеєю поступового прогресу. Також, завдяки подібному розумінню соціології, різні школи конструюють варіанти моделей реальності, роблячи їх універсальними для будь-якої епохи та суспільства (принаймні в тому, що стосується використання сучасних європейських моделей для аналізу попередніх епох та неєвропейських культур). Така універсальна нормативність, на думку богослова, не може бути вірною [10, с. 95].

Для того, щоб повернути секулярний світ назад до церкви і підпорядкувати секулярний розум християнству, Мілбанк не тільки виступає проти конструкцій автономного секулярного розуму, але і деконструює сучасну соціологію, ліберальні та консервативні суспільні теорії, культуру постмодерну, тощо. На його думку, завдання суспільства полягає в демонстрації того, що секулярні соціальні й політичні теорії виросли з католицької теології через її викривлення або нерозуміння. Богослов доводить те, що теологія була і повинна знову постати метадискурсом (master discourse).

Соціологія дотримувалася названого Мілбанком «ліберального протестантського метанаратива» - розповіді про універсальну історію, яка простежує етапи релігійного розвитку: від міфу і магії через релігії спасіння до сучасної приватизованої релігії, етики та гуманізму [4, с. 285-290]. Замість того, щоб бачити розвиток західного християнства від патристики до Середньовіччя та сучасності як ряд умовних модифікацій християнського етосу і доктрини, Макс Вебер і Ернст Трьольч сформували цю історію як метанаратив поступового відкриття «загальної істини» самої релігії. Мілбанк виступає проти такої універсалізації й такого концепту історії, демонструючи, що ліберальна протестантська метанарація є причетною до світської.

На противагу світській соціології, Мілбанк наводить історичний приклад середньовічного міста, в якому створення гільдій та корпорацій були натх - нені християнськими принципами. Політичне життя було пронизане релігійними нормами, символами і ритуалами. Через механізми справедливої ціни, благодійності формувалася економіка тієї епохи. У цих умовах поняття «соціального» не було відокремлюваним суб'єктом. Як середньовічна релігія по своїй суті вже була соціальною, так і середньовічне суспільство наскрізь просічене релігійністю. Чим більше суспільний порядок існує всередині релігії, тим менше він здатний ізолювати соціальні чинники, щоб пояснити релігію.

Зауважимо, на відміну від багатьох релігійних критик соціології, критика Мілбанка не наполягає на тому, що соціологія є редукційною. Богослов вважає, що, крім соціальних факторів, існують також релігійні чинники та індивідуальні ініціативи, які необхідно враховувати. Він допускає, що «релігійні» і «соціальні» фактори можуть бути роз'єднані. Однак теолог висуває набагато радикальнішу думку про те, що «немає нічого суто «соціального», що можна виділити з комплексу культурних, політичних і релігійних реалій. Релігія може і, безперечно, повинна брати участь у формуванні соціальної структури» [10, с. 112].

Повертаючись до критики Мілбанком лібералізму, у більш пізній статті «Ліберальність проти ліберальзму» він стверджує, що основою даної теорії постає замаскована натуралізація первинного гріха. Лібералізм припускає, що всі людські істоти є за своєю природою егоїстичними, але також потребують захисту. Таким чином, поняття соціального договору визначає: погодження людини поступитися частиною своїх свобод і підкорення владі правителя, судді або приєднання до рішення більшості в обмін на захист своїх прав. Соціальний договір створюється для керування конкуруючими волями індивідів, для передачі усіх повноважень владі та суверенній державі. В основі цієї теорії лежить онтологічний примат зла та насильства, якій передбачає: людські суспільства є апріорі дисгармонійними і перебувають у постійному страху перед загрозою. Відповідно це призводить до «боротьби за співіснування». Але Мілбанк стверджує, що суспільний договір ніколи не може стати справжнім фундаментом для об'єднання людей та встановлення дійсної справедливості [8, с. 4-5]. В сучасних демократичних суспільствах саме думка більшості, а не трансцендентна істина, визначає соціальний порядок. Через це актуалізується питання маніпуляції - найефективніший спосіб керування та побудови суспільства. Згідно ліберальної теорії, за визначенням Мілбанка, ринкова економіка стає формою «божественного упорядкування» хаосу і будує загальну гармонію. «Прихована рука» ринку сприймається єдиною керуючою силою історії [10, с. 41, 45].

Поділяючи критику модернізму постмодер - ністами, Мілбанк використовує постмодерністські епістемологічні передумови для побудови свого альтернативного християнського наративу. В той же час, він звинувачує світський постмодернізм у причетності до використання онтології «насильства». Постмодернізм не може уникнути даної онтології, адже побудований на основі онтологічного пріоритету «первинного хаосу», який, на думку по-стмодерних мислителів, можна впорядковувати [12, с. 134].

На противагу світській соціальній теорії, яка є «насильницької» за своїм характером, Мілбанк пропонує звернутися до християнської онтології миру. Він відкидає твердження постмодернізму про те, що ми можемо уникнути поняття метанаративу, оскільки головний метанаратив неоліберального капіталізму сьогодні є домінуючим в західному світі. А також будь-який опір існуючому наративу, на його думку, можна розуміти як метанаратив [5, с. 1]. Теолог погоджується з такими мислителями, як Ліотар і Дерріда, що метанаратив не повинен бути метафізично обґрунтований. Він стверджує: християнський наратив, як і всі описи, по-суті є «вигадкою», не більш метафізично обґрунтований, ніж інші наративи. Теологічна мова не повинна претендувати на пряме пояснення реальності, тому що мова й дійсність тісно переплетені між собою [5, с. 3]. Таким чином, призначення християнського наративу полягає в тому, щоб забезпечити кращу історію, більш переконливий міф, який постає альтернативою нігілізму нашого часу.

Тоді як світська соціальна теорія, на погляд Міл - банка, ґрунтується на міфі природнього насильства та хаотичного конфлікту, який повинен бути «приручений розумом». Християнство у свою чергу не визнає онтології насильства, протистоячи хаосу, однак проповідує гармонію та мир. На його думку, будь-який політичний проект повинен створювати відчуття, що ми живемо в реальності, де реалізація добра і справедливості може бути принаймні можливою. Насамперед, ми повинні вважати, що добро є більшим за людську ілюзію, і воно постає кінцевою реальністю.

Мілбанк засновує свою онтологію миру на християнській ідеї «творення з нічого» (сгеаіїо ех піШІо). Творіння - це дар від Бога, створене Ним різноманіття є безкінечним відображенням Божественної багатогранності. Відповідно, існуюча гармонія в світі є втіленням Божественної гармонії [10, с. 431]. В той час як насильство та зло є вторинними вторгненнями до реальності. Саме тому повинні розглядатися як порушення Божественного порядку [7, с. 17].

Християнство, як стверджує Мілбанк, не намагається стерти відмінності, а скоріше підпорядкувати їх. Він наголошує, що християнство відкрите до нескінченно нових доповнень і прозрінь, воно прагне перетворити диференційовані елементи в гармонію всередині Тіла Христового [9, с. 227]. Для теолога розуміння «участі в Бозі» є ключовою концепцією онтології миру. Він використовує цю томістичну концепцію, щоб уявити відмінності як частину гармонійного порядку. Таким чином, християнське життя має розумітися як поєзія (poesis), покликане постійно переосмислювати та пояснювати історію у світлі Голгофського Хреста. Наше поетичне існування зрештою веде до зустрічі з Богом [11, с. 124].

У такий спосіб Мілбанк здійснює спробу замінити конструкт насильницької онтології - наративом миру та гармонії, яку він вважає можливо втілити в сучасних реаліях. В даному контексті постає питання: чи така зміна наративу, яка повинна перемінити уявлення про природу суспільства, зможе змінити саму природу суспільства та людини зокрема? Чи зможе це суттєво вплинути на зменшення насилля?

Варто зауважити, що до появи зазначеного міфу Нового часу насильство існувало в різних формах як в часи Середньовіччя, так і в попередні епохи. Тобто ми повертаємось до проблеми схильності людей до насилля як психологічного, так і фізичного. Християнська традиція визначає це в термінах загальної гріховності. Таку схильність підтверджують історії постійних воєн, що були зумовлені як політичними інтересами владних еліт, так і прагненням звичайних людей до збагачення шляхом пограбування сусідніх племен, міст або держав. Мілбанк, в свою чергу, висуває ідею можливості досягнення гармонії поміж людьми за відсутності будь-якого примусу. На наш погляд, це можна визначити в категоріях перебільшено позитивної антропології.

Постає ще одна проблема: даний наратив може бути несприйнятим людьми, які не розділяють християнський світогляд. Хоч Мілбанк і наголошує на універсальності онтології миру, яка може бути переконливішою за нігілістичний проект сучасності, однак залишається відкритим питання: що саме мотивуватиме людей до мирного та гармонійного співжиття, якщо ми виключаємо такі фактори як страх перед державою та її правоохоронною системою, а також релігійну вмотивованість, яка не може бути всеохоплюючою? На наш погляд, даний дискурс наразі можливий лише в контексті християнської теології, адже постає цілий ряд питань щодо його практичної реалізації, якщо мислити геополі - тично.

Однак потрібно віддати належне тому, що Джон Мілбанк здійснює варту уваги спробу переосмислення філософії Нового часу, наголошуючи на штучності концепту автономії світського простору. Він намагається довести присутність в ній елементів насильницької онтології, що вплинуло на побудову ліберального наративу. Його пропозиція заміни цього наративу хрисистиянською онологією миру є актуальною спробою виправити вади сучасного суспільного устрою. Не дивлячись на наш скептицизм стосовно його оптимістичної антопології, його, можливо, ідеалістичні концепти можуть позитивно вплинути на побудову нової системи людських взаємовідносин та нової суспільно-політичної парадигми.

Список використаних джерел

мілбанк соціальний секулятивний політичний

1. Августин А. О Граде Божием. / Августин Аврелий. - Киев: УЦИММ-Пресс, 1998. - С. 595.

2. Гоббс Т. Левіафан. / Томас Гоббс. - Київ: Дух і літера, 2000. - 20 с.

3. Кырлежев А. Джон Милбанк: разум по ту сторону секулярного / Александр Кырлежев. // 2008.

- №4. - С. 29.

4. Милбанк Д. «Христианство возродится только в том случае, если будет стараться все заново переосмыслить по-христиански…». / Дж. Милбанк. // Государство, религия, церковь в России и за рубежом. - 2013. - №3. - С. 285-290.

5. Jacobs T., «Flirting with premodernity: John Milbank and the return of the (Christian) masternarrative» / Tom Jacobs. // The Journal of the Faculty of Religious Studies. - 2006. - №34. - С. 1.

6. Machiavelli N. Machiavelli: the prince. / N. Machiavelli, Q. Skinner, R. Price. - Cambridge: Cambridge University Press, 1988. - 17, 23, 31 с.

7. Milbank J., Being Reconciled. Ontology and pardon / John Milbank. - London: Routledge, 2003.

- 17 с.

8. Milbank, J. Liberality versus Liberalism / John Milbank. // Telos. - 2006. - №3 - С. 4-5.

9. Milbank, J. «Postmodern critical Augustinian: a short summa in forty-two responses to unasked questions» / John Milbank. // Modern Theology. - 1991. - №7. - С. 227.

10. Milbank J. Theology and social theory. Beyond secular reason / John Milbank. - Oxford: Blackwell, 2000. - 10 с.

11. Milbank J. The word made strange: Theology, language, culture / John Milbank. - Oxford: Blackwell, 1997. - 124 с.

Murphy D. Power, politics and difference: A feminist response to John Milbank / Debra Dean Murphy. // Modern theology. - 1994. - №10. - С. 134.

Размещено на Allbest.ru