Соціально-філософські імплікації антропологічних ідей Пантелеймона С

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціально-філософські імплікації антропологічних ідей Пантелеймона Куліша

Максюта М.Є.

доктор філософських наук, професор, Національний університет біоресурсів і природокористування України (Київ, Україна)

Соколова О. М.,

аспірантка, Національний університет біоресурсів і природокористування України (Київ, Україна)

Обстоюються положення, що сучасне, “-цивілізоване” людство потрапляє в усе більш суперечливі обставини, які з необхідністю обмежують (або й унеможливлюють) природний розвиток людини, роблять її невільною заручницею невідповідних “внутрішній ” природі здобутків. Пантелеймон Куліш наголошував, що людина розважлива повинна усвідомлювати існування також можливості віднаходження шляхів “пристосування” “розмоченого” людства до особливо несприятливих умов. Хутір же, плекання хутірного життя може й повинно убезпечити “природну”, “внутрішню” людину від негараздів сучасного бурхливого соціального розвитку

Ключові слова: зобов'язальність, національна людина, українська людина, український світ, проблема людини, творча особистість.

філософський куліш людство

The provisions are held that a modern, “civilized” humanity gets into increasingly contradictory circumstances necessarily limiting (or even denying) natural development of human, making them an involuntary hostage of achievements inconsistent with the “inner” nature. PanteleimonKulish emphasized that a reasonable human must be aware of the existence of the possibility of finding the ways of the “adoption” of the “lit” humanity to especially unfavorable conditions. While a khutir, upbringing of khutir life can and must protect a “natural”, “inner” human against the troubles of modern explosive social development.

Keywords: bindingness, national person, Ukrainian person, Ukrainian world, problem of human, creative personality.

Соціально-філософські ідеї П. О. Куліша тією чи іншою мірою репрезентують порушені ним проблеми у “Хутірській філософії”, “Листах з хутора”, а також в публіцистичних та поетичних творах стосовно суспільного життя, суспільства і людини, ролі особи в суспільно- історичних процесах, національної культури і особистості, свободи і недоторканості людини, її відповідальності й зобов'язальності, ролі освіти в гармонізації суспільного життя, зв'язку культури, мови та національної людини і т.д. Своєрідність філософського мислення П.О. Куліша, зокрема, висвітлення ним філософсько-антропологічної проблематики, відзначені складністю та неоднозначністю їх сприймання і розуміння. Адже, за виразом Д. Чижевського, він “пройшов довгий шлях змін світогляду ... аж до повного противенства вихідному його світоглядові” [12, с. 323].

Однак, внутрішньо синтезуючим феноменом громадської діяльності, філософської, художньо- публіцистичної, науково-дослідницької та педагогічної творчості П. Куліша завжди були українська людина [Див.: 12], Україна, її минуле, сучасне й майбутнє.

Соціально-філософські пошуки П. Куліша потребують ретельного переосмислення: вони покликані сприяти поглибленню національної самосвідомості завдяки розробленим ним ідеям соціального буття та національно-культурного розвитку, у їх внутрішній єдності - крізь створений українським мислителем неповторний світ української людини, її минулого, а особливо ж - її мрій та надій на більш щасливе майбутнє. Хоча, якраз визначення статусу людини, як ключового аспекта його соціально-філософських розмислів демонструє різнопланові, суперечливі підходи. Адже, «проблема людини у його філософії є надзвичайно багатогранною, іноді мінливою, іноді суперечливою», що актуалізувало подальші дослідження порушених ним таких аспектів людського життєздійснення, як: особистість «вільна» і «невільна», «творча» і «нетворча», «освічена» й «неосвічена» [10, с. 6].

Хоча, при цьому, як видається, в якості синтезуючого чинника змісту зазначених феноменів все ж доцільним було б попереднє з'ясування розуміння «природності» індивідуально-особис- тісного буття в антропології П. Куліша [Див.: 7]. Мета його антропологічних пошуків - виявити, змістовно експлікуючи, максимально вагомі внутрішні чинники, особливості природного начала людини, того, завдяки чому вона досягає найбільш відповідного її внутрішнім потребам та запитам життєздійснення. Протиставлення “внутрішнього” “зовнішньому” у його світоглядово-філософських розмислах набуває фундаментального статусу [Див.: 1]. А з метою виявлення, відображення особистісних якостей людини П. Куліш, у руслі історичних традицій української духовності, й апелює до поняття “внутрішня людина”. Однією з визначальних якостей при цьому, скажімо, виокремлюється життєзорієнтовуюча роль вищих духовних потреб, що проявляються вагомістю відмежування від повсякдення цінностей “розуміння краси творчості”. І тому до певної міри якраз врахуванням останнього, на наш погляд, пояснюється, що наскрізними для філософської, художньої, публіцистичної, освітньо-педагогічної творчості та громадської діяльності П. Куліша, вочевидь, було обстоювання ідеалу української людини, активної культурної творчості. Бо ж успіх останньої, на його переконання, визначатиметься масштабністю й інтенсивністю засвоєння національних культурних цінностей, а в першу чергу - рідної мови, яка у вірші “До рідного народу” проголошується в статусі “життя міцної основи, // Певнішої над усі скарби й багатства”. Турбота й мета мислителя - формування в атмосфері національної культури і мови достойних українських людей, якими “убезпечується” буття кожного покоління. По суті, зманіфестовувався моральний імператив, нині синтезований в процесі аналізу Г. Заїченком морально-світоглядового потенціалу практичного розуму І. Канта та філософії вчинку М. Бахтіна: “Я визнаю такий розум, що не лише санкціонований приписом категоричного імперативу, - загальнолюдськими нормами добра, блага, обов'язку, - але й втілений у кожному індивідуально-відповідальному вчинку. Я безумовно протистоюсилі, потузі світу, буття, життя у тих вимірах, у яких вони є носіями неправди, зла, потворного” [3, с. 32].

Обґрунтування завдяки історичним, світогля- довим та національно-культурним пошукам свого розуміння “внутрішньої” людини є для П. Куліша змістовним засобом розвінчування та спростування як “зайвого” і “шкідливо” привнесеного у свідомість людини стихією сучасності - наукою та просвітою. Так, він переконаний, що якраз “нездатні ні до ремесла, ні до торгівлі й промислів, ні навіть до державної служби (яка повинна б бути найважчою, але часто буває найлегшою роботою)” звертаються до праці літературної і тому, цілком природно, результати їхньої праці не можуть бути більш-менш вагомими розумовими здобутками. “... Через те власне літераторські вправи читають майже виключно люди, розумово й морально неспроможні”. Але, застерігає мислитель: “Та цього не кажу задля літературної гречности. Все- таки я не зовсім хуторянин. Не хочу набувати нових ворогів у столичних . літературних гуртках” [8, с. 119]. Особливу стурбованість мислителя викликають чинники протиприродні, такі, що унеможливлюють вільні прояви людини, по суті, життя людини вільної, її формування та розвиток за обставин родинного життя. Адже, сучасні “сімейні люди . затиснуті необхідністю виховувати дітей у дрімучому й непрохідному лісі, що зветься літературою й наукою ...” [8, с. 119]. Тому на підвищену увагу заслуговує його прагнення постійно порівнювати освіченість природну - із книжною освітою, що у підсумку спонукає до “бентежних висновків” не на користь останньої і щонайперше через невідповідність науки й літератури природним потребам людини. П. Куліш демонструє позицію неоднозначного сприймання ролі науки й просвіти для сучасного суспільства, і що, отже, має бути донесене, переконаний він, до громадської думки, коли порушуються питання формування людини вільної та людини творчої. На його переконання, наука, просвіта, преса якраз спотворюють внутрішнє життя, позаяк і сприймання та розуміння дійсності, і відношення до світу узалежненої від науки людини існують у “вимірах” не природного її становлення, скажімо, на засадах засвоєних змістів “образу звичаїв”, традицій духовного життя суспільства, культурних цінностей і т. д., даних не природно від народження, а штучно створених та нав'язаних просвітою “мертвих” уявлень про дійсність. Як наслідок впливу зазначених суперечливих процесів формується і в цілому суспільство, в якому “люди перестають розуміти одне одного”, позбавлене стабільності та перспектив. Тому для сучасної людини й суспільства необхідна наука Христа, адже Він “знав, як сама природа, влаштована божественною мудрістю, підготовляє дітей до сприйняття одвічного слова, слова життя, науки наук” [8, с. 122]. Людська особистість у філософії П. Куліша - найвища суспільна цінність. А суспільний розвиток розглядається як тривале історичне спокутування “крові Авеля”, над “голосом крові” ніхто не владний і ніщо не владне”, “він пов'язав людство з його Творцем новими зв'язками” ... зв'язками великої совісті ... Він не змовкне, доки людство не засвоїть собі поняття про недоторканність особистих прав кожного” [8, с. 127]. Для нього характерне обстоювання “природного” розуму, як беззаперечно переважального щодо його позитивно стверджувальних потенцій, відповідного людині; і, отже, глибоко гуманістичні, з цього погляду, заклики захищати людину від “цивілізаторів; від засилля “міщанства” та розуму, порівняно із сформованим цивілізацією.

Але він, разом з тим, не оминає й питання про роль суспільства в розумовому розвитку людини та людства, зокрема, порівнюючи цей розвиток з особливостями життя лісу. Без інтенсивного життя суспільства, творчої духовно-культурної атмосфери не спроможний вивищуватися та демонструвати свої унікальні, неповторні і, отже, значущі для загалу якості окремий людський індивідуум.

Філософія “вільної людини” П. Куліша - це філософія людини-творця, яка поступово підготовлюється, не оминаючи творчого “культурницького” шляху, внутрішніми процесами історичного розвитку. На що, зокрема, зорієнтовує наступна думка: “Жоден майстерний витвір мистецтва не з'являвся самотній серед потворних виробів несмаку. Несприймання потворного (в мистецтві, як і в житті), переживання загрозливо руйнівного для людини впливу несмаку, інтегровані збагаченням та утвердженням внутрішньої людини, для П. Куліша є рівнозначущимзманіфестуванням як національних, так і особистісних якостей моральності й поетичності - запоруки непіддатності впливам часу та життєвих катаклізмів і народу, і окремої людини - їх “незайманости”!

У руслі соціально-філософських і антропологічних прозрінь П. Куліша нині на часі є також порушені ним положення стосовно “аморального політичного суспільства” та “чужоїдних сусідів” - понять, що розглядаються ним у взаємозв'язку [Див.: 8].

Прикметно, що у романі «Чорна рада» П. Куліш прагне продемонструвати, що трагічна історія українців обмежувала можливості для вільного, щасливого розвитку людини. Але у підсумку увага все більшою мірою зосереджується на морально- смисложиттєвих питаннях життєбуття людини. Мала місце «романтична «втеча» автора в людську душу як останній притулок небуденної особистості в гріховному, невлаштованому світі» [9, с. 15]. Як «епіцентр» суспільного буття, людина не може й не повинна втрачати почуття відповідальності, покликана гідно проявляти свої аристократичні якості [Див.: 4]. Людина морально розвинена, людина-аристократ є гарантією світлого прийдешнього нації. І така людина має бути, а її «майбуттєвість» гарантує славне минуле, велична історія нації, але яка має постійно освоюватися, доноситися до глибин національного буття завдяки діяльності інтелектуально-духовно розвинених особистостей, характерних для української нації. «Благородство, шанолюбство, культура «серця», себто почування - те, що розуміємо під духовним аристократизмом, - здавна становили прикмету нашої національної вищості. Це та глибинна верства української емоційності з її найбільшими душевними скарбами, що її М. Шлемкевич визначив як невловиме велике «щось», в якому розвивається саме життя, в якому промовляє нашими словами і діями «рід у нас» [4, с. 127]. Гідна національна особистість спромагається, дослухаючись до своєї історії, почути «голос» національного буття. У творчості П. Куліша світоглядово-філософська позиція зреалізовується в ракурсі максимально виразного, правдиво-переконливого представлення української людини як носія вищих культурно-цивілізаційних цінностей, людини як особистості, постава якої у світі демонструє гідні якості творця, а життєдіяльність якої облагороджує цей світ. Бо й сама особистість П. Куліша, зрештою, є втіленням рис української людини-трудівника, що, синтезуючи засадничі принципи філософії національної культури, тим самим забезпечує подальший успішний національно-культурний розвиток. Творчість П. Куліша - це виправдана глибоко засвоєним національно-культурним розвитком представленим минулим, промова особистості як носія «роду у собі» до українців

- його сучасників та прийдешніх поколінь. Творчістю П. Куліша конституюється значущість смисложиттєвих рис української людини, зманіфестована при-сутність якої надає нового сучасного життєбуттійнісного сенсу українському світові. Бо ж, дійсно: «Необхідно було, щоб з'явився П. Куліш - художник-мислитель, людина вишуканої тонкої душевної організації - аби «рід у нас» заговорив мовою художніх образів

- виняткових, складних і водночас зрозумілих» [4, с. 127]. І тому доцільно повернутись до вже згадуваного роману «Чорна рада», що, на думку дослідників, є «не тільки історичним», але й «трансцендентальним, позначеним позаісторичним осмисленням людської екзистенції» [9, с. 15]. Історичні обставини й соціальні умови при цьому можуть розглядатися як необхідне «обрамлення» унікальності людського життєбуття, перебування в українському світі української людини, покликаної, переконаний П. Куліш, віднаходити можливості повноти життєздійснення. «Герої роману «Чорна рада» приходять до гармонії в особистому житті, в національній патріархально- сімейній ідилії [9, с. 15]. Буття українського світу сповнюється дійовістю проявів життєздійснення людської індивідуальності, зокрема, у сфері родинно-побутовій із відповідними їй багатющими історичними й національно-культурними традиціями. На переконання автора, людина отримує можливості не просто виживати, але жити якраз гармонійним життям. Це є визначенням пріоритетності напрямку у взаємодії соціального та індивідуального буття. «То вже вказівка не тільки на індивідуальну, а й на національну перспективу - патріархальна сім'я уявляється авторові запорукою збереження української самобутності, прадідівських звичаїв і традицій, народної моралі та й самого народу» [9, с. 15]. Більше того, при цьому артикулюється на чиннику зростання відповідальності людини за умови й перспективи свого життєздійснення - відповідальності й за себе і за наступні покоління, а відтак - і за перспективи національного поступу. Бути відповідальним - значить бути правдивим і гідним, а не очікувати «нагороди». Так, Божий Чоловік у «Чорній раді» наголошує: «... а праведному чоловікові якої треба в світі награди? Гетьманство, багатство або верх над ворогом? Діти тільки ганяються за такими цяцьками; а хто хоть раз заглянув через край світу, той іншого блага бажає ...» [5, с. 173]. Морально- філософські виміри людського буття увиразнюють межові засади життєздійснення людини, коли можливості «заглянути за межу» існування потребують поглибленого переосмислення життєвого смислу. «Немає, кажеш, награди! За що награди? За те, що в мене душа лучча од моїх ближніх? А се ж хіба мала милость Гоподня? Мала милость, що моя душа сміє і зможе таке, що іншому й не присниться?.. » [5, с. 172]. Життєстверджувальністьсамоздійснення людини визначається відповідними, тобто зорієнтованими на пошук душевної гармонії, спрямуваннями. І чи не в першу чергу - душевними спроможностями повноти проявів своєї присутності в світі: «гармонійне» життєздійснення розгортається на засадах освоєння продукованих душевною працею життєвих цінностей, коли «душа наважується і спромагається» бути відповідальною. Бо, зрештою: «Слави треба мирові, а не тому, хто славен. Мир нехай навчається добру, слухаючи, як оддавали жизнь за людське благо; а славному слава у Бога!» [5, с. 173]. “Хуторянсько-народницький утопізм” П. Куліша демонструє його нездатність “наважитися здійснити крок задля здобуття основи ... у досягненні жаданої мрії” [6, с. 126]. І тому вже М.П. Драгоманов, аналізуючи суспільні погляди П. Куліша, наголошував на необхідності широкого змістовного соціального переосмислення суспільного буття та життєдіяльності людини в суспільстві [Див.: 2].

Крім того, аналізуючи особливості висвітлення порушеної П. Кулішем у вірші “Компроміс ляхам” проблеми шляхів досягнення злагоди між українцями й поляками, І. Франко привертає увагу до принципово важливого положення, обстоюваного автором, що, “мовляв, правдива чоловічність забезпечить “і безпечне щастя панське, і простацьку долю” [11, с. 175]. Проблеми гуманізму, гуманних відносин, по суті, визначальна соціальна проблема, при вирішенні якої повинні віднаходитися практичні способи й шляхи утвердження соціальної рівності, справедливості, обстоювання самоцінності людини як неповторної істоти. Тому І. Франко також зазначав: “Адже ж нам здається, що чоловічність змагає не до того, щоб вбезпечити, з одного боку, “щастя панське”, а з другого боку, “простацьку недолю”, а противно, щоб зорівняти між ними пропасть, т.є. щоби з панів і простаків поробити розумних, розвитих робочих людей” [11, с. 175-176]. Як випливає, отже, у такий спосіб визначеної мети гуманного розвитку суспільства, вона ґрунтується на внутрішніх можливостях кардинальних змін суспільних сфер, які, визначені національними, культурними особливостями, демонструватимуть також повну відповідність гуманістичних здобутків соціуму сучасним потребам вільного життєздійснення людини. Тому, за І. Франком, “щоб дійти до такої “чоловічної” цілі, на те треба не таких компромісів, які нав'язує д. Куліш, на те треба дружньої розумної праці обох народів бодай на разі світліших і щиріших єдиниць між ними” [11, с. 176]. І, як на наш погляд, при цьому артикулюється на істотно важливій соціально-творчій ролі діяльності особистостей свідомих історичної ваги поставлених завдань. Не національні й культурні відмінності розвитку сусідніх народів, а внутрішні суспільно-економічні суперечності та обмеження вільного розвитку людини потребують свого вирішення та практичного подолання, а відтак - і добросусідського зближення народів, констатував І. Франко, з метою утвердження гуманістичних норм суспільного буття, гармонізації взаємовідносин людини й суспільства та гідного індивідуального буття.

Таким чином, хутір - витвір попередньої історії, найадекватніша людським потребам, перевірена часом форма буття. Але здійснений П. Кулішем вибір хуторянського способу буття, як максимально прийнятного, разом з тим, зманіфестовує в якості визначальної обмежувальність життєвої активності, непотрібність та шкідливість прагнень перебувати в руслі цивілізаційного поступу, прилучатися до наукових, освітніх, технічних і т. д. здобутків, тобто усього того, що могло би, за умови відповідних прогресивних соціальних перетворень, сприяти подоланню соціальних суперечностей та страждань трудящого люду, на “нестерпності” чого мислитель неодноразово і наголошував.

Список використаних джерел

1. Горський, В. С., 1996. `Історія української філософії', К.: Наук. думка, 287 с.

2. Драгоманов, М. П., 1991. `Чудацькі думки про українську національну справу', Драгоманов М. П. Вибране, К.: «Либідь», с.461-558.

3. Заїченко, Г., 2000. `Противостояние подлинной личности миру как экзистенциально-онтологическая проблема', Філософсько-антропологічні читання' 99: Антропологічні ідеали Київської школи та реалії постмодерну (До 70-річчя О. Яценка), К.: Стилос, с.27-33.

4. Ковальчук, Л., 1998. `Духовний аристократизм як складова української національної самосвідомості у творчості П. Куліша', Творчість Богдана Лепкого в контексті європейської культури ХХ століття, Тернопіль: ТДПУ, с. 127--130.

5. Куліш, П., 1998. `Чорна рада. Хроніка 1663 року', Куліш П. Твори, У 2-х т., Т.1, К.: Наук. думка, с.38-173.

6. Лютий, Т., 2000. `До визначення особливостей українського нігілізму', Філософсько-антропологічні читання'99: Антропологічні ідеали Київської школи та реалії постмодерну (До 70-річчя О. Яценка), К.: Стилос, с.114-133.

7. Максюта, М. Є., 2003. `Досвід філософії хліборобства: Соціально-філософські аспекти сільськогосподарського виробництва і селянського способу життя', К.: «Фенікс», 129 с.

8. `Науково-педагогічна спадщина Пантелеймона Куліша', 2008, Вибрані твори /Упорядн. О. О. Кравченко, Рец. Н. С. Побірченко, Н. М. Коляда, Умань: РВЦ «Софія», 208 с.

9. Нахлік, Є. К., `Пантелеймон Куліш', Куліш П. Твори, У 2-х т., Т.1, с.5-36.

10. Тютюнник, О. М., 2009. `Особа і суспільство у філософії Пантелеймона Куліша', К.: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. філос. наук. 18 с.

11. Франко, І. Я., 1980. `Хуторна поезія П. А. Куліша', Франко І. Зібр. Тв., У 50-ти т., Т.26, К.: Наук. думка, с. 161-179.

12. Чижевський, Д., 1993. `Пантелеймон Куліш', Історія філософії України: Хрестоматія, К.: Либідь, с.322-327.

References

1. Gors'kyj, V S., 1996. `Istorija. ukrai'ns'koi' filosofii' (History of Ukrainian Philosophy)', K.: Nauk. dumka, 287 s.

2. Dragomanov, M. P., 1991. `Chudac'kidumky pro ukrai'ns'kunacional'nuspravu (Wonderful thoughts about the Ukrainian national affair)', Dragomanov M. P. Vybrane, K.: «Lybid'», s.461-558.

3. Zaichenko, G. A., 2000. `Protivostojaniepodlinnojlichnostimirukak ekzystencyal'no-ontologicheskajaprobljema (Confronting the true identity of the world as an existential-ontological problem)', Filosofs'ko- antropologichnichytannja '99,AntropologichniidealyKyi'vs'koi' shkoly ta realii' postmodernu (Do 70-richchja O. Jacenka), K.: «Stylos», s.27-33.

4. Kovalchuk, L., 1998. `Duhovnyjarystokratyzmjakskladovaukrai'ns'koi' nacional'noi' samosvidomosti u tvorchosti P. Kulisha (Spiritual aristocracy as a component of the Ukrainian national self-awareness in the work of P. Kulish)', Tvorchist' BogdanaLepkogo v kontekstijevropejs'koi' kul'tury XX stolittja, Ternopil': TDPU,

s. 127-130.

5. Kulish, P., 1998. `Chornarada. Hronika 1663 roku (Black board. Chronicle 1663 Year)', Kulish P. Tvory, U 2-h

t. , T.1, K.: Nauk. dumka, s.38-173.

6. Ljutyj, T., 2000. `Do vyznachennjaosoblyvostejukrai'ns'kogonigilizmu (To the definition of peculiarities of Ukrainian nihilism)', Filosofs'ko- antropologichni chytannja'99, AntropologichniidealyKyi'vs'koi' shkoly ta realii' postmodernu (Do 70-richchja O. Jacenka), K.: «Stylos», s.114-133.

7. Maksjuta, M. Je., 2003. `Dosvidfilosofii' hliborobstva:

Social'no-filosofs'ki aspekty sil's'kogospodars'kogo

vyrobnyctvaiseljans'kogosposobuzhyttja (Experience in the philosophy of farming: Socio-philosophical aspects of agricultural production and peasant way of life)', K.: «Feniks», 129 s.

8. `Naukovo-pedagogichnaspadshynaPantelejmonaKulisha (The scientific and pedagogical heritage of

9.

PanteleimonKulish)', 2008, Vybranitvory / Uporjadn.O. O. Kravchenko, Rec. NS.Pobirchenko, N. M. Koljada, Uman': RVC «Sofija», 208 s.

10. Nahlik, Je. K., `PantelejmonKulish (PanteleimonKulish)', Kulish P. Tvory, U 2-h t., T.1, s.5-36.

11. Tjutjunnyk, O. M., 2009. `Osobaisuspil'stvo u filosofii' PantelejmonaKulisha (The person and society in the philosophy of PanteleimonKulish)', K.: Avtoref. dys. nazdob. nauk. stup. kand. filos. nauk.18 s.

12. Franko, I. Ja., 1980. `Hutornapoezija P.A. Kulisha (Khutorna Poetry of P. Kulish)', Franko I. Zibr. Tv., U 50-ty t., T.26, K.: Nauk. dumka, s.161--179.

13. Chyzhevs'kyj, D., 1993. `PantelejmonKulish (PanteleimonKulish)', Istorijafilosofii' Ukrai'ny: Hrestomatija, K.: Lybid', s.322-327.

Размещено на Allbest.ru