Постмодерні модифікації корпоративних культурних формоутворень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Постмодерні модифікації корпоративних культурних формоутворень

Postmodern modifications of corporate cultural formations

культура корпоративний постмодерний

Дмитренко М. Й.,

доктор філософських наук, профессор,

професор кафедри психології діяльності в

особливих умовах, Черкаський інститут пожежної

безпеки імені Героїв Чорнобиля

Національного університету цивільного захисту

України (Україна, Черкаси),

Dmytrenko M. Y.,

Doctor of Philosophy, Professor, Department

of Psychology of Activity in Special Situations,

Cherkasy Institute of Fire Safety named after Chornobyl

Heroes of National University of

Civil Defence of Ukraine (Ukraine, Cherkasy),

Мета дослідження полягає у обґрунтуванні впливу постмодернізму на розвиток корпоративних культурних формоутворень, що передбачає розв'язання таких завдань: а) проаналізувати процес становлення корпоративної культури у площині постмодерної парадигми; б) дослідити постмодерні модифікації корпоративної культури. Теоретичний базис. Автор виходить із нерозвиненості філософських концепцій величезного проблемного поля, що лежить між суспільною працею, її можливостями і дійсністю модернізму, з одного боку, і громадським мисленням з іншого, особливо в умовах ринкової економіки. Спираючись на критичну рефлексію щодо ставлення до філософського дискурсу Нового часу в XX ст., кризи гуманістичних ідей Просвітництва в реальності тоталітарнихрежи- мів, автор вбачає відчутне збіднення духовної сфери в корпоративній культурі модернізованого суспільства закономірним наслідком тотального панування ratio. Наукова новизна. Автор доводить, що корпоративна культура у постмарксистській парадигмі - це чинник емансипації людини, залученої до мережі виробничих відносин, а не лише інструмент її відчуження та ізоляції. Висновки. Автор доходить висновку, що корпоративна культура є феноменом пізнього Модерну і обернутою формою життєдіяльності організованого капіталізму, здатною продукуватись та репродукуватись як корпоративна або транскорпоративна традиція.

Ключові слова: корпоративна культура; постмодернізм; культурне формоутворення; індустріальне суспільство.

The purpose of the research is to substantiate the influence of postmodernism on the development of corporate cultural forms, which involves solving the following tasks: a) to analyze the process of corporate culture formation in the plane of the post-Marxist paradigm; b) to investigate postmodern modifications of corporate culture. Theoretical basis. The author proceeds from the undeveloped philosophical concepts of a huge problem field, which lies between social labour, its capabilities and reality, on the one hand, and public thinking on the other, especially in a market economy. Relying on a critical reflection on the attitude to the philosophical discourse of the New Times in the 20th century, the crisis of humanistic ideas of the Enlightenment in the reality of totalitarian regimes, the author sees a marked depletion of the spiritual sphere in the corporate culture of a modernized society as a natural consequence of the total domination of ratio. Originality. The author proves that corporate culture in post-Marxist paradigm is a factor in the emancipation of a person engaged in a network of industrial relations, and not only a tool for its alienation and isolation. Conclusions. The author concludes that corporate culture is a phenomenon of the late Modern and is a form of organized capitalism, capable of being produced and reproduced as a corporate or trans-corporate tradition.

Keywords: corporate culture, postmodernism, cultural formation, industrialized society.

Пріоритетним завданням сучасного урбанізо- ваного світу є ствердження відкритої і прозорої, гуманістичної і соціально відповідальної корпоративної культури, яка є культурно-антропологічною передумовою профілактики корпоративних схем корупції і репресивних практик у розробці стратегій професійного та особистісного розвитку людини. Наголошуючи на доцільності застосування комплексного підходу до аналізу такого багатовимірного феномену як корпоративна культура, слід зосередитися на розгляді цього культурного формоутворення з позицій постмодерної методології.

Постмодерна методологія дозволяє розглянути роль корпоративної свідомості у формуванні корпоративної культури, а також викрити ризики і небезпеки її інструментального застосування. Зауважу, що дослідження проблеми корпоративної культури у констеляціях пізнього модерну зумовлено необхідністю вирішення низки теоретико-ме- тодологічних завдань з оптимізації регулювання соціальних процесів у системі виробництва українського соціуму, інтеграції української економіки в єдину систему світового господарства, розвиток якого на сучасному етапі визначається пріоритетами інформаційно-інноваційної економіки ринкового типу. Такими пріоритетами слугують наука, освіта і культура управління, що забезпечують розробку та впровадження у виробництво високих технологій, а також створення соціально-економічних умов для їх успішного функціонування.

Актуальність проблеми корпоративної культури в нашій країні зумовлена реальними суспільними процесами, які сьогодні розгортаються і, зрозуміло, будуть мати місце у майбутньому. Низький рівень зростання продуктивності праці та обсягів виробництва викликали незадоволення більшості громадян працею. Усунення командно-адміністративних структур від виконання владних функцій виявило слабкість, а часом і безпорадність суспільних механізмів самоорганізації та самоврядування не тільки в політичній, соціальній, духовній сферах, але, що найважливіше, у економічній. Особиста свобода людини, особливо молодої, у виборі професії та можливість самовдосконалення в цікавій для неї професії у більшості випадків жорстоко заблокована економічною залежністю особистості, необхідністю задовольняти повсякденні потреби за рахунок роботи, що не сприяє творчій самореалізації особистості в праці. Знецінення, низький престиж таких властивостей працівника, як: професіоналізм, компетентність, професійна цікавість, виконання професійного обов'язку, професійна майстерність, творчість, талант та інші якості особистості, які є найбільш запитаними у цивілізованому суспільстві. Зауважу, що в епоху постмодернізму ми відзначаємо не просто апологію діалогової ситуації: корпоративна культура тепер постає як сукупність, з'єднання, найчастіше еклектичне, різних культурних шарів і утворень, які не представляють собою органічної єдності. Корпоративна культура як культура, відповідна імперативам інформаційного буму, виступає засобом здійснення цієї мозаїчної, динамічної мультикультурності і, одночасно, фактором її становлення. Важливо зазначити, що корпоративна культура стрімко поширюється в техногенному середовищі, що вступає у взаємодію з різними етнічними та історичними культурними пластами і на них спирається, незважаючи на універсальність своїх сутнісних рис, що зберігається в різних соціокультурних контекстах, не веде до повної культурної уніфікації.

Мета дослідження полягає у обґрунтуванні впливу постмодернізму на розвиток корпоративних культурних формоутворень, що передбачає розв'язання таких завдань: а) проаналізувати процес становлення корпоративної культури у площині постмодерної парадигми; б) дослідити постмо- дерні модифікації корпоративної культури.

Емансипаторська функція корпоративної культури полягає у тому. що вона цивілізує людину, яка, входячи до корпорації, не просто адаптується до її вимог, а й змушена займатись розробкою своєї власної стратегії кар'єрного зростання, просування по службових сходинках. Теоретично навіть можна припустити парадоксальну ситуацію, де розгортається ланцюг «відчуження-емансипація-відчуження». Людина, що залучається до життя корпорації, повинна відмовитись від частини свого здобутого життєвого досвіду, який включає у себе серед усього іншого упередження, стереотипи поведінки тощо. Особливо це торкається входження людини із сільської місцевості до урбаністичної корпоративної культури. Ідеал природовідповідного життя (Руссо) і цивілізованої людини (Кант) фіксують протилежні полюси такої «відчуженої емансипації», яка завершується або партикулярним відчуженням, або партикулярною емансипацією. Марксистська діагностика «ідіотизму сільського життя» торкалось обмеженості останнього наявними умовами життя, залежністю від природних циклів, зрештою - відсутністю перспектив особис- тісного розвитку. Корпоративна культура, на перший погляд, радикально змінювала життя людини, якщо вона не мала досвіду роботи у корпорації і життя у місті. Людина у даному випадку змінювала свою ідентичність, це був поворотний момент у її долі, пов'язаний зі сподіваннями на покращення умов свого життя. Корпоративна культура змінювала людину, особливо на початковій фазі, коли вона знаходилась у стані ейфорії. Разом із цим вона втрачала свою бут- тєву укоріненість, а нерідко була змушена змінювати свою ідентичність на її штучні форми, однією з яких є корпоративна ідентичність (corporative identity). Показово, що така ідентичність стає життєвою, коли вона виникає на основі певної національної або регіональної культури.

Осмислення (з кінця XIX ст.) кризи раціональності та критична рефлексія щодо ставлення до філософського дискурсу Нового часу в XX ст. перебігають вже на тлі суспільно-політичних катаклізмів (революції та світових воєнних конфліктів), кризи гуманістичних ідей Просвітництва в реальності тоталітарних режимів, відчутному збідненні духовної сфери в корпоративній культурі модернізованого суспільства. Все це тлумачиться філософською думкою як закономірний наслідок тотального панування ratio.

Мислителі першої половини XX ст. занурені в пошук виходу з глухого кута, до якого потрапила культура європейської цивілізації, хоча при цьому вони спираються на той самий індивідуалізм, який був найбільш яскравим виразником світоглядного дискурсу модерна. Це ще раз підтверджує їх залучення до проекту модерна як цілісний наратив, оснований на суб'єктно-об'єктному баченні світу і прогресистських поглядів.

Однак із другої половини XX ст. почала накреслюватися певна зміна соціокультурних та філософських формацій. З одного боку, післявоєнний світ, що пережив жахи Другої світової війни, остаточно переконався у неспроможності концепцій раціонального влаштування суспільства та прогресивного розвитку людства, породжених епохою сучасності.

Європоцентристські погляди поступово замінюються множинністю самодостатніх культур, а потім і теоріями їх взаємодії та взаємовиявлення, діалогу культур, мультикультуралізму. З іншого боку, власне індустріальне масове суспільство виявляє здатність до розвитку і трансформації, подолання негативних рис, входить у стадію постіндустріального, коли на перше місце висуваються інноваційні критерії виробництва, індустріальний підхід до споживання. Сучасне бачення вище окресленої проблеми висвітлюється в останніх публікаціях видатного вченого Ю. Хабермаса, зокрема у праці «Криза Європейського Союзу у світлі конституціоналізації міжнародного права» [8, с. 38].

Почавшись з усвідомлення неспроможності та кризи, процес подолання раціоналістичних настанов та орієнтації, адаптації духовної діяльності до умов сучасного зрілого демократичного суспільства з притаманним йому плюралізмом в усіх сферах поступово призводить до напрацювання нових постмодерних настанов. Здійснюється певне переосмислення модерну та його догм раціоналізму, панлогізму, технологізму, прогресистського історизму, суб'єктно-об'єктного пізнання. Не можемо не погодитись із думкою сучасного дослідника Б. Боудена про існування істотних відмінностей у розумінні постмодернізму [2]. Немалу роль у становленні постмодерністської проблематики відіграло глибоке і різнобічне осмислення ніцшеанства, марксизму, фрейдизму. Сильним був вплив пост- структуралізму, який часто трактують як власне постмодернізм.

Такі видатні західні мислителі, як Д. Белл, Д. Рісмен, Р. Арон, З. Бжезінський, О. Тоффлер, Г Маркузе визначили принципово новий зміст суспільства, яке формується, у термінах «суперінду- стріальна цивілізація», «наукове», «технотронне», «інформаційне», «телекомунікаційне» суспільство і т.д. Його головні риси почали розглядати як якісно новий щабель розвитку не тільки Заходу, але і всього людства. У суспільстві несподівано виявився потяг культурної свідомості до цінностей та норм класичної епохи.

Сучасний американський учений-теолог Томас К. Оден у книзі з показовою назвою «Після модерну. Що попереду?...» відзначає, що людина постмодерністської епохи вже відчула всі «принади» модернізму. Тому вона починає пошуки істини поза епохою модернізму, не задовольняючись, природно, й ціннісною шкалою запропонованою новім часом. Загрузнувши у трясовинних пісках модернізму, постмодерністська свідомість намагається вибратися на твердий грунт [6, с. 58].

Саме в цей час виникають нові течії у мистецтві, які виявляються додатковими індикаторами зміни епох. Особливо яскраво постмодерністські трансформації західного суспільства відносно форм і підходів у сфері художньої діяльності від- стежуються в галузі літератури. Такі автори, як В. Набоков, А. Роб-Гріє, Дж. Барт, Х. Кортасар, Т Пінчон, В. Барроуз, К. Воннеґут та ін., незалежно один від одного створювали літературні твори, достатньо близькі за своїм духом.

С. Коннор у праці «Постмодерністська культура» запропонував повний огляд досліджень з проблеми постмодернізму та класифікував їх у каталозі, наводячи достатньо широкий список праць з цієї теми до 1990-го року. Його заслуга полягає не тільки у каталогізації усіх робіт, але і у виявленні головних мотивів та ідей власне бібліотеки по- стмодерністської культури.

Проявляючи себе практично в усіх сферах сучасної корпоративної культури, постмодернізм виявися не просто новою інтелектуальною течією, але і відтворив зміни у широкому соціокультурному контексті. За висловом сучасного західного дослідника Ф. Вебстера: «Постмодернізм це одночасно інтелектуальний рух і наша повсякденність: те, з чим ми стикаємося, коли дивимося телевізор, вибираємо, в чому нам вийти на вулицю, або слухаємо музику. Те, що об'єднує ці абсолютно різні прояви, наше заперечення сформованого у новий час ставлення до цих актів поводження» [7, с. 312]. У найзагальніших рисах сутність цього ставлення можна назвати запереченням «готових істин», або у термінології самих постмодерністів - «великих сказань», непогодження із редукцією явищ, які спостерігаються, до будь- яких раціональних причин.

Подібні погляди проникли навіть у науку, завдання якої саме і полягає у виявленні єдиної та абсолютної істини. Якщо класична наука вважала однозначність своїм ідеалом, то у сучасній науці цей ідеал дещо потьмянів: багатозначність та неоднозначність (наприклад, у вигляді індетермінізму) нерідко виявляється цілком припустимим логічно, сповна вписується у сучасну картину світу. Прикладом може слугувати діалектичне протиріччя, антиномія, додатковість і т.п.

Щодо корпоративної культури постсучасності, то замість догм вона пропонує необмежену кількість рішень, різноманіття вибору, що забезпечується високим рівнем розвитку інформаційних технологій та виробництва. Разом із цим опції по- стмодерної корпоративної культури обмежуються потребами корпоративної організації.

Нагадаємо, що Постмодерн та постмодернізм як його ідеологічна версія асоціюється з широким колом явищ у різних галузях культури ХХ століття: мистецтві, філософії, науці, політиці, що надає визначенню обшир, багатогранність, еклектичність.

Проте в цілому така поліфонія визначень призводить до етимологічної невизначеності. Підкреслюючи проблемність цього поняття, О.Б. Вайнштейн частково з іронією зауважує, що «під вивіскою постмодернізму можна не тільки робити вистави та писати вірші, але і пекти млинці, носити екстравагантні костюми, займатися любов'ю, сваритися, а також зараховувати себе до попередників будь- яких уподобаних авторів із пантеону світової культури» [3, с. 3].

У контексті завдань, поставлених у нашому дослідженні дуже важливо підкреслити, що постмодернізм знаменує зміну світогляду, переоцінку цінностей, а також новий спосіб культурно-історичної та філософської рефлексії. Один із теоретиків Ж.- Ф. Ліотар визначає його як особливе світовідчуття сучасної епохи у культурній ситуації, що склалася [5, р. 10-11].

Філософія постмодернізму персоніфікується у таких іменах, як Ж. Дерріда, Ж. Ф. Ліотар, Ж. Ба- тай, М. Бланшо, Ж. Бодрійяр, М. Постер, Д. Ватті- мо, Р. Рорті та ін. У жорсткому сенсі можливо казати про те, що філософії постмодернізму взагалі не існує: постмодерністська рефлексія спрямована на доведення неспроможності філософії як такої, неможливості вироблення нового філософського стилю мислення, який розуміють як створення цілісної пояснюючої світоглядно-теоретичної системи. Проте, його принципово відмінні властивості можливо збагнути: перехід від дослідження «того, що зроблено» до дослідження «того, як це зроблено», що висунуло на перший план проблеми символу, знаку, мови та структуропороджуючої діяльності; перехід від знання до розуміння, тобто від розуміння світу до «розуміючого мікроаналізу» його численних явищ, що трактується як єдність чуттєвого та раціонального і враховуючого контекстуальні трансформації; відмова від пошуку універсальної, загальної засади та захоплення грою частковим; розпад суб'єкта пізнання, розчинення його у колективі, ототожнення самосвідомості суб'єкта із сумою текстів.

У розумінні філософів Просвітництва мова - це засіб опису об'єктивної дійсності, слова не заступають дійсність, а репрезентують її. Літературні критики сучасності виходили з передумови, що крізь призму мови твору можливо наблизитися до реалій історичного періоду, до поглядів та споглядань. На їх думку, «ясність викладення» дозволяла побачити приховану за текстом дійсність. Але постмодерністи стверджують, що це лиш міф про «прозорість» мови.

Французький філософ Жак Дерріда, відстоюючи постмодерністську установку на імпровізацію, ігровий початок, контекстуальний аналіз, виступив розробником нового методу - деконструкції, суть якого він виклав у книзі «О грамматологии». «Деконструкція» була спрямована на руйнування впевненості в тому, що текст має єдине і фіксоване значення. Запропонований метод досить складний для стислого опису, але суть його можна викласти таким чином. Деконструкція розкриває множинність смислів, закладених у текст і не пов'язаних з його автором. Деконструкція - це спроба пояснення, використовуючи виявлення різних дискурсів всередині тексту. При цьому вона не ставить цілі виявлення остаточного позначуваного. Приймається висновок про те, що кінець кінцем неможливо створити абсолютно деконструктивний текст, очищений від будь-якої метафізики [4].

Ідеї постструктуралізму були розвинені в працях Мішеля Фуко, Ролана Барта, Жиля Дельоза та ін., які також як і Дерріда, виходили з того, що поняття структури впорядковує і фіксує дійсність, тим самим вписуючи її в жорсткі рамки і позбавля- ючи можливості зміни.

З точки зору знаковості підійшов до аналізу дійсності і корпоративної культури інший французький філософ Жан Бодрійяр. Простежуючи еволюцію знака, він показує як знак втрачає зв'язок з дійсністю і перетворюється на «симулякр». Він виділяє три основних типи симулякрів в корпоративній культурі: симулякри-підробки, симулякри виробництва і симулякри кодів. Говорячи про симулякри третього порядку, що характерні для сучасного інформаційного суспільства, Бодрійяр зазначає «реальність випаровується, стає алегорією смерті, але самим цим руйнуванням вона і зміцнюється, перетворюється на реальність для реальності, у фетишизм втраченого об'єкта; замість об'єкта репрезентації екстаз його заперечення і ритуального знищення: гіперреальність» [1, а 28]. Таким чином, постмодернізм заперечує класичне розуміння репрезентації як цілеспрямованого і осмисленого відшукання споконвічного, первинного сенсу у вторинних похідних формах, що передбачає поєднання з цілим, співвідношення із загальним, зіставлення з «джерелом». Виняткову роль у цьому процесі зіграло зростання кількості і міри «тира- жованості» культурних корпоративних феноменів.

Із зростанням об'єму і зміною характеру інформації в суспільстві зв'язують перехід від сучасності до постсучасності такі філософи нинішньої епохи, як Дж. Ваттімо і М. Постер. Безоцінність, філософська маргінальність, дескриптивність, зведені в принцип, підтверджують відмову постмодернізму від класичних філософських і дидактичних оцінок, що веде до апофеозу толерантності відносно предмета розуміння. Така орієнтація в поєднанні із специфічним трактуванням творчості як «відтворюючої діяльності» призвела до свідомої відмови постмодернізму від пізнання і переходу його до маніпулювання артефактами.

Чи є постмодернізм абсолютно новою епохою, наступною після модернізму Нового часу, або ж він - її завершення, пік, вінець модерну? Самі представники філософії постмодернізму відносять себе до радикальної точки зору, відсторонюючись від усього, що пов'язано з модерністю. На противагу їм німецький філософ Ю. Габермас, роблячи аналіз сучасних світоглядних концепцій, доходить висновку про «незавершений проект модерну» [9, а 7-31]. Він зазначає, що раціоналізовані життєві світи разом із інституціоналізацією дискурсів отримують можливість мати в розпорядженні власний механізм виробництва нових зв'язків і нормативних угод. У сфері життєвого світу «раціоналізація» не закупорює джерел солідарності, але відкриває нові, коли вичерпуються старі.

Таким чином, простеживши тенденції становлення корпоративної культури індустріального зразка, можна зробити висновок, що корпоративна культура є феноменом пізнього Модерну і обернутою формою життєдіяльності організованого капіталізму, здатною продукуватись та репродукуватись як корпоративна або транскорпоративна традиція. Діалектика модерну і постмодерну надає стійкість і динамізм усій системі сучасної культури, тому що дозволяє співіснувати різним культурним утворенням і гетерогенним традиціям, відкриває перспективу трансформації культури на основі з'єднання раціоналізму модерну, тотальної плюральності постмодерну і релігійної свідомості традиційної культури. Постмодернізм знаменує собою нову світоглядну парадигму, що виходить за межі протистояння раціоналізму і ірраціоналізму епохи модерну, яка замінює систему суб'єктно-об'єктних відносин, діалоговими, комунікативними дискурсами.

Список використаних джерел

1. Бодрийяр Ж. Символический обмен и смерть. М, 2000. С. 28-128.

2. Bowden B. The Foundations of Postmodernism. In: Work, Wealth, and Postmodernism. Palgrave Macmillan, Cham, 2018. 341 p.

3. Вайнштейн О. Б. Постмодернизм: история или язык? Постмодернизм и культура: материалы круглого стола. Вопросы философии. 1993. № 3. С.

4. Деррида Ж. О грамматологии. [Текст] М, 2000. 512с.

5. Лиотар Ж. Ф. Состояние постмодерна М., СПб., 1998. С. 10-31.

6. Оден Т. К. После модернизма. Что впереди? Минск, 2003. С. 58.

7. Уэбстер Ф. Теории информационного общества. [Текст] М., 2004. С. 312-345.

8. Хабермас Ю. Кризис Европейского Союза в свете конституционализации международного права (Эссе к вопросу о конституции Европы): [web site]. 2013. Retrieved from http://dpp.mpil.de/02_2013/02_2013_1_55.pdf

9. Хабермас Ю. Модерн - незавершенный проект. Политические работы. М., 2005. С. 7-31.

References

1. Bodriiar Zh. Simvolocheski obmen i smert М, 2000. S. 28-128. (Baudrillard, J. Symbolic Exchange and Death)

2. Bowden B. The Foundations of Postmodernism. In: Work, Wealth, and Postmodernism. Palgrave Macmillan, Cham, 2018. 341 рр.

3. Vainshtein O. B. Postmodernizm: istoria ili yazyk? Postmodernizm i kultura: materialy kruglogo stola Voprosy filisifii. 1993. № 3. S. 3.

4. Derrida Zh. O grammatologii М, 2000. 512 s. (Derrida, J. Of ^ Grammatology)

5. Liotar Zh-F. Sostoianie postmoderna M., SPb., 1998. S. 10-31. (Lyotard, J. F. The Postmodern Condition)

6. Oden T. K. Posle modernizma. Chto vperedi? Minsk, 2003. S. 58. (Oden, Th.C. After Modernity... What?)

7. Webster F. Teorii informatsionnogo obshchestva. М., 2004. S. 312-345 (Webster, F. Theories of the Information Society)

8. Habermas Ju. Krizis Yevropeiskogo Soyuza v svete konstitutsionalizatsii mezhdunarodnogo prava (Esse k vo- prosu o konstitutsii Yevropy): [web site]. 2013. Retrieved from http://dpp.mpil.de/02_2013/02_2013_1_55.pdf (Habermas, J The Crisis of the European Union in the Light of a Constitutionalization of International Law)

9. Habermas Ju. Modern - nezavershennyi proekt Politicheskie raboty. М., 2005. S. 7-31 (Habermas, J. Modernity: An Unfinished Project)

Размещено на Allbest.ru