Наукова раціональність та позараціональні способи пізнання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Наукова раціональність та позараціональні способи пізнання

Моравецький О.М.,

аспірант кафедри історії філософії, Львівський національний університет ім. Івана Франка (Львів, Україна), e-mail: moravosta@gmail.com

Визначення меж і умов раціональності як методологічної частини наукового дослідження пов'язане із з'ясуванням ролі позараціонального як суб'єктивного чинника процесу пізнання, що є також важливою складовою наукової діяльності. Вирішення проблеми взаємозв'язку раціонального та інтуїтивного в науковому пізнанні передбачає пошук його епістемологічних підстав. Розуміння раціональності як відкритої структури дозволяє розглядати прояв позараціонального в пізнанні як його конструктивний елемент.

Очевидно, що образно-символічне мислення можна характеризувати як предтечу та підставу дискурсивного, раціонального мислення. Раціональність є характерною рисою і переднаукового знання, вона поєднує в собі натурфілософське пояснення процесів спостережуваної дійсності з філософським розумінням сутності самих цих процесів.

Таким чином, процес наукового дослідження передбачає використання раціональних методів для обґрунтування знання, де інтуїція виявляється важливою складовою внутрішнього процесу наукової творчості, а передрозуміння виступає в якості феномена мислення, який знаходиться на межі опосередкованого знання і безпосереднього сприйняття. Часто передрозуміння виступає у вигляді наукового передбачення.

Ключові слова: наука, наукове пізнання, раціональність, передро- зуміння, інтуїція.

The definition of the boundaries and conditions of rationality as the methodological part of the research is involved with understanding the role non-rational as the subjective factor of the process of cognition, is also an important part of the scientific activity. The solution to the problem of the relationship of rational and intuitive in scientific knowledge involves a search for its epistemological grounds. The understanding of rationality as an open structure allows to consider the manifestation non-rational in cognition as its structural element. науковий раціональність пізнання

It is obvious that figurative and symbolic thinking can be characterized as the forerunner and basis of discursive, rational thought. Rationality is a characteristic unscientific knowledge, it combines naturphilosophical explain the processes of the perceived reality with a philosophical understanding of the nature of the processes themselves.

Thus, the process of scientific investigation involves the use rational methods to justify knowledge, where intuition is an important part of an internal process of scientific creativity, and «pre-understanding» acts as the phenomenon of thinking that is on the verge of mediated knowledge and direct perception. Often «pre-understanding» acts as a scientific prediction.

Keywords: science, scientific knowledge, rationality, «preunderstanding», intuition.

Аналіз останніх досліджень. Проблему раціональності в філософії науки піднімали як зарубіжні автори такі як Л. Вітгенштейн, Т Кун, І. Лакатос, Л. Лаудан, Н. Решер, Р. Сельє, Дж. Серль, Ф. де Соссюр та ін., зокрема російські - В. Візгін, А. Кравець, Л. Маркова, Н. Овчинніков, А. Ракітов, З. Сокулер та ін., так і вітчизняні вчені такі як І. Бичко, М. Бургін, В. Горський, Н. Депенчук, Г. Добров, І. Добронравова, Л. Дротянко, К. Жоль, Г. Заїченко, А. Ішмуратов, І. Огородник, Л. Озадовська, В. Окороков, Б. Парахонський, М. Парнюк, С. Повторева, В. Ратніков, В. Рижко, Т Суходуб, О. Терешкун, В. Чуйка та багатьох інших.

Логіко-методологічний розгляд раціональності міститься в роботах таких авторів, як Н. Автономова, В. Алексеєв, Ю. Івлєв, В. Касавін, В. Лекторський, М. Мудрагей, Е. Нікітін, К. Поппер, В. Порус, Р. Рузавін, М. Розов, К. Рутманіс, В. Швирьов. Проблема типологізації раціональності отримала висвітлення в працях В. Гайденко, П. Гайденко, Т. Ленка, О. Леонтьєвої, М. Мамардашвілі, Т. Романовської, Г. Смирнова, Н. Смирнової, В. Стьопіна. Аксіологічний аспект раціональності був досліджений А. Кравченко, А. Нікіфоровим, В. Порусом, Г. Л. Тульчинським та ін.

Проекти «нової» раціональності були в різний час запропоновані або проаналізовані такими авторами, як Р Башляр, П. Бурдьє, Р. Гачев, П. Гуревич, А. Новіков, В. Порус, П. Фейерабенд, К. Хюбнер.

Важливим елементом осмислення проблеми наукової раціональності є окреслення феномену позараціональних способів пізнання, які вимагають більш детального аналізу.

Формулювання мети та постановка завдання. Метою даного дослідження є розкриття змісту проблеми співвідношення наукової раціональності та позараціональних способів пізнання.

Реалізація цієї мети передбачає розв'язання таких завдань: з'ясувати основні характеристики позараціональних способів пізнання та їх роль в процесі становлення наукової раіональності; показати специфіку співвідношення перед- розуміння та інтуїції, визначити їх роль в процесі наукового пізнання.

Постановка проблеми. Пошук раціональних елементів наукового дослідження, виявлення типів наукової раціональності, побудова наукової картини світу - все це передбачає необхідність філософського обґрунтування найбільш ефективних способів пізнання. Разом з тим важливо з'ясувати прояв таких когнітивних механізмів інтелектуальної діяльності людини, які сприяють реалізації та розкриттю її творчого потенціалу. На цьому шляху особливе значення набуває аналіз співвідношення раціональних і позараціональних аспектів пізнання, їх роль у науковій діяльності. Особливу увагу в ситуації, пов'язаній з організацією сучасного наукового знання слід приділити суб'єктивній стороні наукової діяльності. Суб'єктивний характер наукової діяльності робить актуальним вивчення когнітивних здібностей, таких, як інтуїція, розуміння і передрозуміння тощо, поряд з раціональним мисленням. Це передбачає з'ясування фундаментальних підстав процесу наукової діяльності, де раціональне і позараціональне виявляються взаємообумовленими. Тим самим співвідношення раціонального та інтуїтивного набуває особливого значення у сфері наукового пізнання.

Вирішення проблеми взаємозв'язку раціонального та інтуїтивного в науковому пізнанні передбачає пошук його епістемологічних підстав. Поява раціонального обґрунтування на епістемологічному рівні може розглядатись як перехід від образно-символічного до дискурсивного, понятійного мислення, і цю тенденцію підтверджує історія становлення європейського раціоналізму. Вже давньогрецький міф містить раціональні елементи мислення, які виражаються всистемі образівбожествіїхатрибутів. При цьому для архаїчного мислення, в надрах якого виникає міф, домінуючими когнітивними здібностями є уява, образно-символічне мислення та інтуїція. Таким чином, вже давньогрецький міф являє собою зразок співвідношення раціонального та позараціонального аспектів пізнання.

Поява і подальше формування науки в її новоєвропейському вигляді передбачає зміну раціональності, яка визначається як класична або закрита раціональність. Реальний процес пізнання не може бути описаний повною мірою в рамках цієї раціональності, тому необхідний вихід за її межі. Розуміння раціональності як відкритої структури дозволяє розглядати прояв позараціонального в пізнанні як його конструктивний елемент.

У зв'язку з цим, введення категорії «перед розуміння» уточнює взаємодію інтуїції і раціональності на суб'єктивному рівні. Співвідношення феноменів передрозуміння та інтуїції характеризується як прояв досвіду герменевтичного аналізу на рівні схоплювання сенсу і надання йому раціонального пояснення. Так відбувається вихід (або стрибок) з герменевтичного кола до раціонального пояснення. Цей феноменолого- герменевтичний підхід доречний по відношенню до наукового пізнання в цілому, тенденція розвитку якого походить від образно-емоційного, холістичного світосприйняття до дискурсивного мислення.

Очевидно, що образно-символічне мислення можна характеризувати як предтечу та підставу дискурсивного, раціонального мислення. Раціональністьєхарактерноюрисоюіпереднаукового знання, вона поєднує в собі натурфілософське пояснення процесів спостережуваної дійсності з філософським розумінням сутності самих цих процесів.

Особливість початкового етапу становлення філософської думки полягає в поєднанні раціонального і релігійно-містичного пояснення світу, де цілісність архаїчного світобачення реконструюється на підставі інтерпретації змісту його окремих елементів.

Для архаїчного світобачення характерна множинність розуміння сенсу одного й того ж образу, ритуальної дії або сюжету того чи іншого міфу, діянь богів і героїв, інтерпретованих у залежності від контексту. Така множинність сенсу стимулювала пошук раціональних аргументів, що полегшують розуміння. Однак при цьому елементи архаїки зберігаються, проявляючись на буденному рівні, чому можна дати раціональне обґрунтування. Справа в тому, що звичайна свідомість (не наукова, не філософська) шукає істину почасти в сприйнятті, почасти в уявленні чи думці (doxa). При цьому практичний характер спрямованості пізнання виражається у становленні істин моралі, в етиці повсякденного життя людини, характерної для даної історичної епохи. Відшукуючи аргументи і раціональні підстави для утвердження цінності істинного знання і переваг такого роду знання перед буденним, філософи приходять до думки про необхідність розрізняти етапи пізнавальної діяльності і типи знання. Тому, очевидним є висновок, що еволюція раціональності пов'язана із розвитком форм і способів пізнання, де образно- символічне мислення передує становленню дискурсивного мислення, зберігаючи в пізнанні елементи цих типів мислення.

Основні ідеї концепції європейського раціоналізму сходять до давньогрецької філософської думки, яка поєднує в собі міфологічне і раціональне. Міфологічне мислення володіє власною раціональністю, розкриваючись через власні поняття досвіду систематичного впорядкування уявлень про світ і його гармонію. Це створює умову для реалізації логосу (раціональності) в якості нової форми упорядкування та осмислення світу. У філософських поглядах Геракліта, Парменіда, Платона, Аристотеля широко використовується мова образів, поряд з утвердженням переваг розуму, діяльність якого описується за допомогою натурфілософських категорій, метафор і парадоксів. Причому розуміння життя часто постає як осягнення руху. Так, Геракліт виходить з того, що життя, природа і суспільство пронизані рухом. Він мислить образами, у нього всюди використовується метафора, образ, і, на відміну від Парменіда, він слідує не стільки логіці, скільки інтуїції, передбачаючи справжню суть речей. Геракліт вперше говорить про безсвідоме, надаючи йому значення загальності.

Аналіз праць Арістотеля дозволяє виділити три підстави класифікації наук: теоретичне підґрунтя, практична основа, творча основа. Теоретичне підґрунтя походить з умоглядного, споглядального акту мислення і веде до сфери чистого розуму. Практична основа не може претендувати на всезагальність, оскільки є непередбачуваною, вона здебільшого не може бути вірною. З практичної основи випливає розум політиків, який, на відміну від розуму вчених, спирається тільки на досвід. Тому, науки, які спираються на цю основу, вимагають постійного тренування у своїй сфері діяльності (риторика, політика). Творча основа (пойетична) пов'язана з чуттєвим сприйняттям і спрямована на створення витворів мистецтва і на технологічні дії. Тут критерієм діяльності виступає праксіс, доведений до досконалості (techne). За Арістотелем, теоретичні науки мають ціннісну перевагу над практичними і пойетичними науками, а філософія, в свою чергу, над іншими теоретичними науками.

Таким чином, питання про раціональність в цьому контексті ставилося у зв'язку з продукуванням правильних рішень на підставі здорового глузду і буденного знання. При такому раціональному поясненні підстав наукового знання особливу роль мають надраціональні, інтуїтивні елементи пізнання.

У зв'язку з цим, очевидно, що образна мова не зникає повністю з наукового лексикону, а й надалі зберігає своє евристичне значення, виконуючи пояснювальну функцію. Понятійний апарат наукового та/або філософського знання відображає характер дискурсивного мислення. При цьому і образна, і понятійна мова виступають як необхідна умова розвитку науково-теоретичного знання. Раціональна пізнавальна діяльність як споглядальна і конструктивна діяльність реалізується шляхом послідовності певних дій. Споглядальна діяльність виражається в: концентрації на об'єкті пізнання; розпізнаванні раніше відомих і зіставленні невідомих елементів, що призводить до породження смислів. Конструктивна ж діяльність є більш складною, вона здійснюється природною мовою. Мова виробляє нові смисли і поняття, контролює творчу уяву, використовуючи те, що ми називаємо знаряддями психіки або знаряддями пізнання. Тим самим мова виступає як структуроутворюючий чинник формування дискурсивного мислення, допомагаючи систематизувати уявлення про дійсність у формі того чи іншого виду знання.

Автор терміну «європейський раціоналізм», польський філософ і логік Анджей Гжегорчик, першим з сучасних філософів проводить систематичний аналіз співвідношення форм мислення і пізнання в контексті генезису європейської культури, засновуючи цю концепцію на тих способах мислення, які характеризуються як поворотні у європейській філософській думці. Він характеризує феномен європейського раціоналізму як внутрішнє протікання інтелектуального життя цивілізації середземноморського ареалу, що стала колискою європейської культури. Основою його міркувань є раціональність, що розуміється як логічність, послідовність міркувань і обґрунтованість суджень.

Концепція європейського раціоналізму передбачає особливе співвідношення раціональних і позараціональних форм пізнавальної діяльності, яке яскраво проявляє себе на етапі становлення пререднаукового знання.

У зв'язку з цим, питання про співвідношення раціонального та позараціонального в науковому пізнанні і мисленні є закономірним. Важливу роль у цьому відношенні має інтуїція як когнітивна здатність, яку можна розглядати в контексті інтелектуальної наукової діяльності, спрямованої на пізнання предмета дослідження. Підставою для визначення інтуїції є контекст вживання цього поняття. Спираючись на герменевтичний метод можна вибрати з різноманіття характеристик визначення інтуїції, де вона розкривається повною мірою. Поняття наукової інтуїції - надбання новітнього часу, проте про неї як про феномен міркували представники різних філософських шкіл і напрямів. Сучасні дослідники ^. ВопГош, W. Lycan, Дж. Лерер, Е. Кандела та ін.) характеризують інтуїцію як «безпосереднє знання», «вид знання», «пряме вбачання істини», «безпосереднє бачення», «асоціацію відчуттів», як «одну з форм неусвідомленого відображення, момент пізнання» і т.д. Всі ці визначення об'єднує розуміння інтуїції як того, що виникає у свідомості в якості думки, ідеї, здогадки та передує розгортанню раціонального (дискурсивного) мислення. Роль наукової інтуїції полягає в тому, що в ній досягається повнота розуміння, реалізована в досвіді інтуїтивного пізнання, тобто, простіше кажучи, знання здобувається, минаючи докази, виступаючи як осяяння.

Осяяння є проявом когнітивних здібностей мислення, продуктом інтелектуальної роботи і одним з етапів пізнання. Нарешті, інтуїція у науковій діяльності проявляє себе як ефективний спосіб пізнання тільки за умови опори на знання, у сфері якого ведеться дослідження. При цьому весь попередній досвід пізнання (якого-небудь процесу, явища, об'єкта) є ґрунтом, підставою для виникнення нових ідей. Ці нові ідеї, тим не менш, повинні бути добре аргументовані та обґрунтовані, що робить актуальним аналіз співвідношення раціонального та позараціонального у науковому дослідженні. У зв'язку з цим, визначення меж і умов раціональності як методологічної частини наукового дослідження пов'язане із з'ясуванням ролі позараціонального як суб'єктивного чинника процесу пізнання, без якого не обходиться наукова діяльність. Позараціональне у цьому випадку не виступає антиподом раціональному науковому пошуку, але зумовлює ефективність раціонального наукового дослідження і при цьому виходить за його межі. Тим самим позараціональне (інтуїтивне) виступає як феномен.

Таким чином, процес наукового дослідження передбачає використання раціональних методів для обґрунтування знання, де інтуїція виявляється важливою складовою внутрішнього процесу наукової творчості, а передрозуміння виступає в якості феномена мислення, який знаходиться на межі опосередкованого знання і безпосереднього сприйняття. Часто передрозуміння виступає у вигляді наукового передбачення.

Проблематика передрозуміння являє собою один з актуальних напрямків сучасної епістемології і герменевтики. Вперше феномен передрозуміння став розглядатися як елемент пізнання у зв'язку з проблемою розуміння та інтерпретації - центральною темою філософської герменевтики. Це дає підставу використовувати результати філософської герменевтики у відношенні прояву змісту фундаментальних понять гносеології і філософії науки.

Початковий етап пізнавальної діяльності пов'язаний з конкретними положеннями відносно вихідного припущення, яке опирається на знання предмета вивчення. На цьому етапі якраз і розкривається сутність передрозуміння як феномену, який спрямовує до розуміння, що передбачає наявність знання у того, хто здатний висунути ті чи інші «вихідні» припущення. Тим самим передрозуміння виступає і як процес і як результат, і як здатність зрозуміти суть питання, і як здатність артикулювати саме питання, надаючи йому очевидний і зрозумілий сенс.

Передрозуміння в науці виступає у якості ймовірного знання. В феноменологічному сенсі передрозуміння є індивідуальним і суб'єктивним, однак, в соціальному сенсі воно загальне. На рівні наукового дослідження передрозуміння виступає як важливий елемент процесу наукового відкриття, виявлення нового, тому воно характеризується і як важлива епістемологічна складова процесу пізнання в цілому.

У зв'язку з цим, можна припустити про необхідність розглядати інтуїцію не тільки як феномен мислення або як когнітивну здатність людини, але й вагомість включення «інтуїтивного» у загальну методологію наукового дослідження. В історії філософії найбільш послідовно цю ідею висловлює А. Бергсон, коли розглядає методологію наукової творчості. Вихідним моментом творчості в науці є з'ясування тих аспектів проблематики, які потребують додаткового обґрунтування, або недостатньо аргументовані з точки зору їх актуальності. На цьому шляху дослідження здійснюється попередній відбір і селекція тих питань, які становлять проблемне поле дослідження.

Занурюючись у контекст проблематики, вчений часто змушений використовувати такий прийом як заперечення попереднього досвіду і попередніх результатів дослідження проблеми, які не підтвердили свою ефективність або не були прийняті науковим співтовариством. Цей момент творчості пов'язаний з так званою інтуїтивною здатністю заперечення (Бергсон). Таким чином, наукова інтуїція характеризується як евристично значущий спосіб отримання нового знання, набуття якого неможливе без опори на попередній досвід пізнання і на матеріал тієї конкретної дисципліни або міждисциплінарного дослідження, на підставі якого розкривається роль і ефективність наукової інтуїції.

Науковці виділяють конкретні етапи наукового пізнання: стадія критики, з'ясування найбільш актуальної проблематики; дотримання певної дослідницької програми (парадигми); визначення практичної спрямованості майбутніх результатів дослідження; введення нових понять, нових проблем і обґрунтування нових підходів і методів, адекватних досліджуваному об'єкту. Все це відповідає методології наукового дослідження, яка склалася і підтвердила свою ефективність. Так, Б. В. Пружинін характеризує еволюцію наукового знання як пізнавальні ситуації, які послідовно змінюють одна одну. При цьому він підкреслює, що «немає ніякого іншого способу зробити це, крім виявлення тих змістовних передумов пізнавальної діяльності, які лежать поза методологічною свідомістю цієї науки, тому не потрапляють під дію її нормативної структури, але які все ж впливають на зміст знання, обумовлюючи його конкретний вид» [5, с. 18].

Важливе значення тут має розгляд елементів нового у вже наявному знанні. Цей аспект рефлексії науки над власними підставами веде до перегляду або створення бази передумов. Тут інтуїтивне співвідноситься з передумовленим знанням і передрозумінням. На рівні осмислення цього складного процесу пізнання розкривається сутність інтуїтивного як такого, що виходить за межі суто методологічного обґрунтування.

Отже, предрозуміння можна характеризувати як феномен пізнання, що включає в себе інтуїцію і обидва ці феномени постають як фундаментальна єдність творчого процесу пізнання.

Список використаних джерел

1. Кримський, СБ., 2003. `Запити філософських смислів', К.: ПАРАЛАН, 240 с.

2. Мельник, ВП., 2013. `Наукове пізнання: когнітивний та соціокультурний аспекти', Записки наукового товариства ім. Шевченка, Том CCLXV, Львів, с.295-311.

3. Полани, М., 1985. `Личностное знание. На пути к посткритической философии', Пер. с англ., Под ред. В. А. Лекторского и В. И. Аршинова, М.: Прогресс, 343 с.

4. Поппер, К., 1983. `Логика и рост научного знания', Избранные работы, М.: Прогресс, 605 с.

5. Пружинин, БВ., 2007. `Проблемы методологии естественных наук. Методологическое исследование науки: историко-типологический очерк', Философия науки. Методология и история конкретних наук, М.: Канон РООИ «Реабілітація», с.10-31.

6. Розин, ВМ., 2000. `Типы и дискурсы научного мышления',М.: Едиториал УРСС, 246 с.

References

1. Kryms'kyj, SB., 2003. `Zapyty filosofs'kyh smysliv (Requests the philosophical meanings)', K.: PARAPAN, 240 s.

2. Mel'nyk, VP., 2013. `Naukove piznannya: kognityvnyj ta sociokul'turnyj aspekty (Scientific knowledge: cognitive and sociocultural aspects)', Zapysky naukovogo tovarystva im. Shevchenka, Tom SSLXV, L'viv, s.295-311.

3. Polany, M., 1985. `Lichnostnoe znanie. Na puti k postkrytycheskoj filosofiji (Personal knowledge. Towards a post critical philosophy) `, Per. s angl., Pod red. V A. Lektorskogo i V. I. Arshynova, M.: Progress, 343 s.

4. Popper, K., 1983. `Logika i rost naychnogo znanija, Izbrannye rabotu (Logic and growth of scientific knowledge)', M.: Progress, 605 s.

5. Pryzhunin, BV, 2007. `Problemu metodologiji estestvennux nauk. Metodologicheskoe iossledovanie nauky': istoriko-tipologicheskyij ocherk (Problems of methodology of natural Sciences. Methodological study of science: historical and typological essay)', Filosofia nauky'. Metodologia i istoriya konkretnyh nauk, M.: Kanon ROOY'«Reabilitaciya», s.10-31.

6. Rozin, VM., 2000. `Tipu i diskyrsu nauchnogo mushleniya (Types and discourses of scientific thinking)', M.: Editoryial URSS, 246 s.

Размещено на Allbest.ru