Мистецтво постмодернізму і філософія містицизму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровського університету внутрішніх справ

Мистецтво постмодернізму і філософія містицизму

Мурашкін М.Г.

Постановка проблеми зводиться до того, щоб знайти подібність у мистецтві (архітектурі) постмодернізму і філософії містицизму періоду постмодерну.

Аналіз досліджень і публікацій показав наявність матеріалів з цієї теми. Архітектурний постмодернізм і філософський містицизм збігаються в питаннях репрезентації утопічності [27, с. 3-196].

Мета дослідження - розкрити мистецтво постмодерну як своєрідний суб'єктивний фактор проектування і будівництва утопій в царині відношення до утопій філософського містицизму, містицизму як проектування і отримання вищих станів свідомості штучними методами.

Виклад основного матеріалу щодо мистецтва архітектури постмодернізму і філософського містицизму бажано почати з того, що ці предмети наших досліджень збігаються у розгляді парадоксальності і просторових метафор як способів передачі сутності подібного в предметах нашого дослідження.

Подібність і спільність простору мистецтва архітектури постмодернізму і філософського містицизму закладені в концептах постмодерністських інтенцій до простоти. Прикладом може бути процес «означування» Юлії Крістевої, процес, який штовхає на переоцінки цінностей, переосмислення вже збудованого в соціокультурному просторі в якому архітектура посідає певне місце поза простотою.

Прикладом також може бути постмодерніст- ський погляд на «метафізику присутності» як в архітектурі постмодерну, так і у філософському містицизмі, де «присутність» стає «присутністю відсутності». А це фактично демонстрація простоти.

Спільний простір архітектури постмодерну і філософського містицизму постмодерністської доби збігається на тому, як людина втілює свої вищі особливі суб'єктивні переживання в архітектурні споруди, намагаючись передати «нову свободу», яка відрізняється не тільки від класицизму, готики, а і від модерну. Постмодернізм навіть відходить від модернізму. За словами Террі Іглота, постмодернізм «пробуджується від кошмару модернізму». Але це пробудження не може оминути функціонування значень в архітектурі, смислоутворення в архітектурній практиці. Архітектурні практики сучасності так чи інакше мають позиції тієї чи іншої постмодерної думки. Ця думка інтенціональна до більшої свободи і простоти. Як і у філософському містицизмі періоду постмодерну, де теж є направленість до вищого стану людини, до більшої свободи і простоти. Але не до хаосу.

Вищий стан містика як відчуття свободи передає і архітектор в своїй творчості. Але це свобода не готичного стилю як направленості до вищо- го-небесного. Постмодерністська свобода в архітектурі намагається передати як висоту, так і простір свободи-простоти, торкаючись утопічності, не вдаючись до якої-небудь штучності у способах отримання бажаного вищого. Той вищий стан людини, про який говорить філософський містицизм і який відображає архітектура постмодернізму, не можна отримати штучно. Він не потребує якоїсь медитативної практики. Про це нарешті говорить і сам містицизм. Він займається розповідями про споглядання при відключенні розумової діяльності, про практику самоспостереження, про роздуми явищ зовнішнього світу і про інші медитативні практики, які приводять людину до певного вищого стану свідомості. Але сам містицизм каже, що подібний стан людина може отримати без усіляких підготовчих вправ, спонтанно, раптово [7, с. 190]. І якщо отримується не вищий стан свідомості людини як Божественне, як мета містика, тоді всі розумові споруди філософського містицизму перетворюються в утопії.

Архітектор, спонтанно і раптово переживаючи вищі стани своєї свідомості і втілюючи ці переживання у свої архітектурні задуми, також втілює утопічність містичної практики, втілює утопічність філософсько-містичних роздумів про методи отримання «Вищого», вищих станів свідомості. Адже «Вище», вищий стан свідомості з'являється в людині як компенсаторне осяяння, яке лежить у природі людини і прямого відношення до усілякого містичного не має.

Естетика як наука мала хибну думку про те, що архітектура порівняно з іншими видами мистецтва далеко не завжди постає обов'язковим об'єктом уваги. Важливіша музика, лірика. Але архітектор, як і композитор, як і поет, так само переживає «Вище», тобто вищий стан свідомості, і намагається втілити свої переживання в об'єкти своєї творчості. І це стає зрозумілим, якщо показати, що «Вище» є загальнолюдським, а не вибірково музикальним, або поетично-ліричним. Тому слушно розглянути «Вище» в контексті трансцен- денції.

Трансцендентність - це переступання, вихід за межі станів звичайного повсякденного неспання людини, вихід за межі певного досвіду до вищого ступеня буття духу, до стану натхнення, осяяння, до «Вищого», де це «Вище», або містичне, є моментом руйнування колишніх, застарілих структур свідомості [1, с. 579-580] під час створення людиною нового. «Вище» має характеристики спокою, блаженства і позбавлення змісту [26, с. 150-162] як результат руйнування колишніх структур свідомості, як стан, за якого відсутня воля, прагнення. Трансцендентність і як його результат - трансцендентне мають волю, прагнення і стимул для виходу за межі повсякденного досвіду. Прагнення ж - це ще відсутність «Вищого», відсутність самонатиску цього «Вищого».

Ще в культурі античності самонатиск там, де немає прагнення [16, с. 449-503], а є незалежність, в тому числі й від прагнень та стимулів. У такому випадку «Вище» не повинне чимось конкретно актуалізуватися, стимулюватися. Людина має моменти виходу за межі повсякденного стану неспання. Ці моменти фіксуються в понятті «трансцендентне» і відображають особливі стани свідомості, стани натхнення, осяяння. «Вище» в такому разі є моментом трансцендентного, моментом натхнень і осяянь, коли руйнуються старі структури свідомості в креативному акті. Цим «Вище» присутнє і в містичному досвіді.

Містичне й естетичне містять в собі і трансцендентальне, і трансцендентне, і трансперсональне, і трансгресивне, і момент «Вищого». Вище - стан людини, за якого абсолютно немає страху ні перед чим [19, с. 127], а значить, страх не затемнює смерть [12, с. 112-114], і смерть видається не можливістю, видається не знищенням, а єдиним справжнім життям [8, с. 306]. Таке присутнє і в містичному, і в естетичному.

Зосередимось на естетичному.

Естетика - наука. Естетика - це філософська дисципліна, що вивчає природу виразних форм реальності, виразних форм, що одухотворяють можливостями майбутніх становлень.

Такому визначенню естетики можна висунути, принаймні, дві претензії. По-перше, в цьому визначенні йдеться про вивчення природи виразних форм реальності. Але чому не говориться про образотворче? Адже існують, наприклад, образотворчі мистецтва. Однак, будь-яке образотворче мистецтво все ж щось висловлює, має виразну складову.

Виразність є в будь-якому мистецтві [3, с. 203222]. По-друге, у визначенні говориться про натхнення можливостями майбутніх становлень. Виникає питання, чому саме на цьому загострюється увага? Адже естетичне має безліч й інших функцій. Так. Але без одухотворення, що трансформує людину, без породження в людині натхненності та окриленості ніякий витвір мистецтва для конкретної людини не існує, жодне естетичне не проявляє себе. Мистецтво, і в цілому естетичне, не повинне залишати людину байдужою, а має чіпляти людину за живе, має перевертати її духовну сферу і народжувати її знову, народжувати в людині нову особистість, натхненну й окрилену можливостями. Якщо витвір мистецтва не чіпає людину за живе, то він взагалі для неї не існує як естетичне. Результуюче - це натхненність. Натхненність приходить, якщо людина відкриває в собі нові можливості для свого майбутнього становлення. Те, що притаманне естетичному, притаманне і містичному.

Естетичний початок присутній в культурі. Коли в культурі виражений естетичний початок, то говорять про естетику поведінки, естетику людської діяльності, естетику науки. Естетика науки, наприклад, може говорити про гарне виконання завдання. Естетика спорту може говорити про гарний стрибок у воду. Релігійно-містичне життя говорить про естетику церковного ритуалу.

Останнє, церковний ритуал як церковний спів та інші його складові, у своїй суті являє собою естетичне, своєрідне мистецтво. Релігія, релігійна містика і позарелігійна містика у своїй сутності є певними видами мистецтва. Релігія і мистецтво розходяться досить пізно [9, с. 151-152]. Спочатку ж вони - одне. Коріння і сутність релігії та мистецтва злиті як одне ціле. Релігійна містика та містицизм у цілому - це акцент на вищих станах свідомості як ідеалах, акцент на піднесеному. Мистецтво передає психічні стани [11, с. 216], в тому числі й суперечливі поодинокі психічні стани [5, с. 226], серед яких ми можемо знайти піднесені стани, позначені категорією «піднесене».

Коли нас відвідує почуття подиву, почуття благоговіння, таке піднесене ми позначаємо і розуміємо не тільки як естетичну, а й як релігійну категорію [25, с. 100]. Корінь же будь-якого релігійного, всіляких теологічних пояснень полягає в містицизмі. Поняття естетичного виривається з теологічних кайданів [6, с. 478], з релігійно-містичних, а точніше з містичних кайданів, які говорять про форму, про особливі піднесені стани людини. Тобто естетичне проявляється в метафізичному розумінні [6, с. 478], трансцендентному, а точніше, трансовому, котре говорить про форму як про особливий тран- совий стан, трансовий стан творчого характеру, що супроводжується осяянням, за якого реалізується гармонія духу.

Ця гармонія духу як естетичне, як прикрашення, що має характеристику витонченості як форма, відображає гармонію буття, а як зміст відображає гармонію соціального буття, складовою якого є мораль. Тобто естетичне за формою містичне, а за змістом соціальне. Містичне - це, значить, передає певний стан людини, стан трансцендентний, або трансовий, стан творчий, стан, в якому створювався той чи інший витвір мистецтва, або не створювалося нічого опосередковано, а виражалося людиною максимально безпосередньо її поведінкою.

У стані трансу можуть активізуватися креатив- ні здібності інтуїції, виникати осяяння [10, с. 999]. Осяяння присутнє в самадхі [24, с. 165], в саторі, в нірвані, в мокші та в інших станах містиків.

Самадхі розуміється як певний трансовий стан. Здатність входити в самадхі, тобто в цей трансовий стан - це здатність на час знаходити творчий стан духу. Адже можна говорити про творчість у трансо- подібному стані [23, с. 268]. Людина здатна на час викликати в собі трансоподібні стани та спеціально займатися певним видом творчості. У процесі старіння організму така здатність поступово втрачається. Так, Шрі Рамана Махарші зазвичай входив у глибоке самадхі щодня до 1920 року, з 1930 року входив у нього два-три рази на тиждень, а постарівши, втративши здоров'я, він перестав входити в самадхі [20, с. 467]. Тобто щоб бути творчою особистістю, щоб впадати в трансові стани творчого характеру, знаходити натхнення й осяяння, треба мати певний рівень здоров'я. Так, до Уолта Уїтме- на після кризи, коли він захворів і був в очікуванні смерті, все ще приходило осяяння, поки, нарешті, в 1891 році воно не зникло назавжди, і в 1892 році він помер [2, с. 5-344].

У позасистемній естетиці естетичне розуміється як містичне, трансцендентне - як Бог, як Божественне. Бог є трансцендентним. Трансцендентне пов'язують з трансом, а значить, з особливими станами свідомості. Тобто позасистемна естетика акцентує увагу також і на внутрішньому світі людини, на його вищих станах духу. Тим самим позасистемна естетика часто перегукується з містикою, яка намагається описати гранично вищий стан людини, називаючи його Станом Бога, що в контексті естетичного розуміється як Вище Натхнення. Вище Натхнення значиться як Містичне Натхнення [21, с. 146-327], або одкровення, яке порівнюється в сучасній естетиці з даром художника, особливо музиканта [14, с. 176].

Естетичне висловлює предметність, яка дана як самодостатня, споглядальна цінність, за поглядами А.Ф. Лосєва. Але самодостатнє людина бачить у природі предметів як естетичне згідно зі зразками самодостатніх станів, які нею пережиті, пережиті людиною особисто. Ці самодостатні стани як «Вище», «Божественне» трапляються в трансі певного виду, що у філософії значиться як трансцендентальне, трансцендентне, трансгресивне. Ці самодостатні стани добре передає музика. Тут музика до кінця проявляється, коли служить духовним автопортретом свого творця [22, с. 37], коли передає стан автора, передає стан самого творця музики. Одна з функцій музики - це передача психологічних станів [11, с. 216]. Передавати психічні стани людини здатне будь-яке мистецтво. А лірика взагалі стає все витонченішою в передачі суперечливих і одиничних психічних станів [5, с. 226].

З усіх видів і жанрів мистецтва особливо ясно передає психічні стани людини лірика, лірика в літературі, лірика в музиці. Вона висловлює духовний автопортрет свого творця [22, с. 37], висловлює ті стани душі, які переживає автор ліричного твору, висловлює стани автобіографічні, які реально мають місце в психічному житті людини.

У психічному житті людини мають місце і трансові стани. У наукових звітах говориться про творчість у трансоподібному стані [23, с. 268]. Тобто в процесі творчості людина відчуває особливі стани своєї психіки і тут же у своєму творчому акті намагається передати ці незвичайні, неповсякденні стани. Під час передачі вона має відгук у слухача, у глядача. Г.В.Ф. Гегель зазначав, що поет прагне розбудити і зберегти у слухача той же стан душі, що і у поета [4, с. 442]. Тобто людина, переживаючи у творчому трансі особливі стани свідомості, фіксує їх у своїх творах мистецтва. Глядач і слухач, сприймаючи ці твори мистецтва, відчувають подібні стани.

Такі твори мистецтва називають психоделіч- ними, роблячи деякі узагальнення. Психоделічне мистецтво створюється, і сприймається, за змінених станів свідомості художника, або описує наркотичний ефект [17, с. 307]. Тобто психоделічне мистецтво об'єднало все, що пов'язане зі зміненими станами свідомості. Це і природні стани, тобто творчість у трансоподібних станах, стан натхнення, стан містичного натхнення, осяяння, інтуїтивного прозріння. Але це і штучні стани, викликані тими чи іншими наркотичними речовинами. І всі ці стани підпадають під термін «змінені стани свідомості». Часто галюцинаційні ефекти ототожнюються з творчими осяяннями [17, с. 307].

У процесі творчості людина відчуває зміну стану свідомості. Вони різні, ці стани. Штучні стани, викликані наркотичними речовинами, зовсім інші. Штучно викликані стани мають специфіку впливу тієї речовини, якою спричинено змінений стан свідомості. Звичайно ж, виникаючі зміни стану свідомості не мають нальоту ззовні штучно введеної тієї чи іншої речовини, що спотворює реальність. Природно виникаючі змінені стани свідомості у процесі творчості - це коли мова йде про творчість у трансоподібному стані [23, с. 268], коли мова йде про натхнення, осяяння, інтуїтивне прозріння, інсайт, а не творчості за впливу тих чи інших наркотичних речовин.

Творчість у трансподібному стані [23, с. 268] - це природний процес. І враження від нього можуть висловлювати й описувати у своїх творах музикант, поет, художник. Це багато в чому суб'єктивні враження. Об'єктивність вони приймають, коли ми знаходимо подібні описи у багатьох музикантів, поетів, художників. Тоді ми класифікуємо групування ряду випадків за певними подібностями. Так, ми можемо згрупувати ряд випадків, що мають, по-перше, таку характеристику як «надзвичайна спонтанність», коли людина не може визначити причини виникнення в собі особливого стану [12, с. 112-114], по-друге - коли людина відчуває «абсолютну відсутність страху» і всякої більш- менш тривоги, коли абсолютно немає страху ні перед чим [19, с. 127], по-третє - коли людина має, спочатку має природний стан, що не стимульований не тільки тими чи іншими наркотичними речовинами, а й усякими стимулами, які бадьорять або заспокоюють, по-четверте - коли людина, що відчуває подібний стан свого духу, говорить сама собі, що вищого за це нічого немає, що вищого за це нічого не відчувалося, що це «Вище», і по-п'яте - людина відчуває спалах, що лежить з іншого боку часу і вище часу, коли почуття довжини втрачене і душу охоплює відчуття чистої нескінченності [13, с. 250], тобто людина відчуває стан «Вічного Життя», або «Стан Безсмертя», коли смерть є неможливістю, уявляється не знищенням, а єдиним справжнім життям [8, с. 306]. постмодернізм філософський містицизм утопія

Лірика, музична або поетична, певною мірою передає і виражає цей стан. Можливість описувати і висловлювати цей стан властива й іншим видам мистецтва. Цьому стану важко підібрати назву. Умовно його позначають як «Вище», «Високе», як «містичне натхнення», як «Стан Безсмертя», як «Стан Бога». Опис останнього як «Стан Бога» ріднить естетичне з релігійно-містичним. Це й стан як краса безмовності [12, с. 112-114] повсюдно зустрічається в містиці. Містика акцентує увагу на подібних станах. Але і мистецтво причетне до опису і вираження подібних станів, які є онтологічними, тобто існують у природі людини як об'єктивна реальність психічного життя. Це значиться як містичне натхнення [21, с. 146-327].

Прекрасне, піднесене, трагічне, комічне визначають як категорії естетичного пізнання, або категорії естетичної гносеології [18, с. 405] в силу того, що через них розкривається широта естетичного ставлення. До цього причетне і містичне ставлення як вид мистецтва.

Щоб розкрити таємницю авторської особистості, необхідно спіритуалізувати розуміння художньої форми і стилю [15, с. 383]. Спіритуалізацію можна розуміти як облік особливих станів свідомості, пережитих автором, і спробу їх опису в творі. Ця творчість притаманна і містику і митцю.

Архітектурне смислоутворення сучасного постмодерну відрізняється від смислоутворення часів Середньовіччя. Тому сучасні храми будуються зовсім інші. Але вони не поступаються своїми смислоутвореннями і репрезентують об'єкт свого поклоніння не гірше. Чому так трапляється, можна дізнатися, якщо познайомитися з психоаналіти- ком К.-Г. Юнга в Ж. Лакана, з думками засновника мистецького постмодернізму Жоржа Батаям. Тут можна побачити, що важливе місце у творчому процесі, а також сприйнятті архітектури і взагалі усілякого мистецтва мають компенсаторні процеси в людині. Від того також розвивалась і концептуальна база співвідношення філософії та архітектури взагалі. І тут не можна не згадати імена таких видатних філософів як М. Г айдеггер та Ж. Дерріда, не можна не прослідкувати співіснування архітектури і постмодерної думки, не побачити у Поля Ві- ріліо неможливості існування «місця» через втрату реальності. Це можна бачити також і у філософському містицизмі періоду постмодерну.

Розглядаючи подібність архітектури і філософії реконструкції [28, р. 3-278] можна побачити основи подібності, а через праці М. Фуко вийти на виразність потойбічного в архітектурі. Тут потойбіч- ність і надприродність простежуються не тільки в деконструктивізмі постмодерну, а і до нього. Наприклад, у романтизмі. Те саме можна прослідко- вувати як в архітектурі, так і у філософському містицизмі. Але в філософському містицизмі періоду постмодерну все ж залишається багато утопічного в зв'язку з тим, що вищі стани людської свідомості, які значаться як Божественне, можуть виникати без усілякої містичної практики. Від того сам містицизм втрачає сенс. Та сама утопічність присутня і в архітектурній діяльності. В архітектора «Вище» може виникати чисто спонтанно. Але воно має значення. Репрезентуючи, архітектура передає ці значення через своєрідне проектування і будівництво утопій [27, р. 3-196]. Але в архітектурі утопії - це не утопії такі, як у містицизмі. Архітектор занепокоєний долею суспільства [27, р. 3-196]. Він творить для людей. Тому постмодерністські утопії в архітектурі так напружують.

Архітектура - це мистецтво репрезентації. Вона творить репрезентативні системи. Філософія також творить репрезентації, структуруючи знання, упорядковуючи їх. Створюючи теоретичні побудови, філософія, як і архітектура, інтер'єризує світ.

Створюються структури як смислові аспекти й архітектурою, і філософією. Але архітектура постмодерну на перший погляд не існує як мистецтво структури, не існує як утворення репрезентативних ціннісних систем. Тут просто ціннісні системи, утворюючи простір, максимально вдаються до простоти.

Висновки

Мистецтво архітектури постмодернізму і філософський містицизм періоду постмодерну збігаються на тому, що утворюють структурний простір вдаючись до максимальної свободи і простоти, демонструючи тілесність людської свідомості, свідомості, не обтяженої спеціальними практичними методами, методами, що продукують «Вище», вищі стани.

Список використаних джерел

1. Аверинцев С. С. Мистика // Новая философская энциклопедия. - В 4т. - Т.2. - М.: Мысль, 2010. - С. 579-580;

2. Бёкк Р. М. Космическое сознание // Космическое сознание. - М.: НИК, Одиссей, 1995. - С. 5-344;

3. Вейдле В. В. Умирание искусства. Размышление о судьбе литературного и художественного творчества // Эстетика и теория искусства ХХ века. - М.: ПрогрессТрадиция, 2007. - С. 203-222;

4. Гегель Г В. Ф. Эстетика. - В 2-х т - Т 2. - СПб.: Наука, 2001. - С. 442;

5. Гинзбург Л. Я. О лирике. - М.: Интрада, 1997. - 407 с.;

6. Губанов О. А. От триалога к «эстетической касталии», к виртуальному полилогу // Бычков В.В., Маньков- ская Н.Б., Иванов В.В. Триалог plus. - М.: Прогресс-Традиция, 2013. - С. 475-486;

7. Давид-Неэль А. Мистики и маги Тибета. - М.: Дягилев Центр, ЦДЛ, 1991. - 216 с.;

8. Джемс В. Многообразие религиозного опыта. - СПб.: Андреев и сыновья, 1993. - 318 с.;

9. Дюфрен М. Вклад эстетики в философию // Эстетика и теория искусства ХХ века. - М.: Прогресс-Традиция, 2007. - С. 152;

10. ЗабиякоА. П. Транс // Энциклопедия эпистемологии и философии науки. - М.: Канон РООИ Реабилитация, 2009. - С. 999;

11. Коломиец Г. Г. Философия музыки как область эстетического знания: гносеологический аспект // Границы современной эстетики и новые стратегии интерпретации искусства: сб. науч. докл. IV Овсянниковской междунар. эстетической конф. (Москва, 23-24.11.2010) / МГУ им. М.В. Ломоносова. - М.: МИЭЭ, 2010. - С. 216;

12. Кришнамурти Д. Записные книжки. - М.: Разум, 1999. - С. 112-114;

13. Ламонт К. Иллюзия бессмертия. - М.: Политиздат, 1984. - 286 с.;

14. ЛатьенсМ. Жизнь и смерть Кришнамурти. - М.: КМК, Лтд, 1993. - 176 с.;

15. Лозинская Е. В. Стилистическая критика // Западное литературоведение ХХ века: Энциклопедия. - М.: Intrada, 2004. - С. 383-385;

16. Лосев А. Ф. История античной философии. Поздний эллинизм. - М.: Искусство, 1980. - 766 с.;

17. Маньковская Н. Б. Феномен постмодернизма. Художественно-эстетический ракурс. - М.-СПб.: Центр гуманитарных инициатив. Университетская книга, 2009. 495 с.;

18. Мовчан В. Естетика: історія і теорія. - Жовква: Місіонер, 2010. - 736 с.;

19. Мурашкин М. Г. Записи 2000 года. - Дніпропетровськ: СІЧ, 2006. - 208 с.;

20. Пападжи. День, когда я уйду, никогда не настанет. - М.: Ганга, 2014. - 560 с.;

21. Рибо Т. Болезни личности. Опыт исследования творческого воображения. Психология чувств. - Мн.: Харвест, 2002. - 783 с.;

22. Сохор А. Эстетическая природа жанра в музыке. М.: Музыка, 1968. - 103 с.;

23. Теплов Б. М. Конспекты и комментарии к книге А.Анастази «Дифференциальная психология» // Избранные труды. - В 2т. - Т.2. - М.: Педагогика, 1985. - С. 247-279;

24. Чжан Чжень-Цзы. Практика Дзэн. - Красноярск: Белый остров, 1993. - 165 с.;

25. Шестаков В. П. Эстетические категории: Опыт систематического и исторического исследования. - М.: Искусство, 1983. - 358 с.;

26. Ясперс К. Общая психопатология. - М.: Практика, 1997. - 1056 с.;

27. Tafuri Manfredo. Architecture and Utopia: Design and Capitalist Development. - Cambridge, Massachusetts: The MIT Press, 1976. - P. 3 - 196;

28. Wigly Mark. The Architecture of Deconstruction: Derrida's Haunt. - Cambridge, Massachusetts: The MIT Press, 1993. - P. 3 - 278.

Анотація

Стаття присвячена вирішенню тої задачі щоб знайти подібність у мистецтві постмодернізму і філософії містицизму періоду постмодерна. Аналіз досліджень і публікацій показав наявність матеріалів з цього приводу. Архітектурний постмодернізм і філософський містицизм збігаються з приводу репрезентації утопічності. Мета дослідження -- розкрити мистецтво (архітектуру) постмодерна як своєрідний суб'єктивний фактор проектування і будівництва утопій в царині відношення до утопій філософського містицизму, містицизму як проектування і отримання вищих станів свідомості штучними методами. Висновки. Мистецтво постмодернізму і філософський містицизм періоду постмодерна збігаються на тому, що утворюють структурний простір вдаючись до максимальної свободи і простоти, демонструючи тілесність людської свідомості, свідомості не обтяженої спеціальними практичними методами, методами продукуючими «.Вище», вищі стани.

Ключові слова: мистецтво; постмодернізм; філософський містицизм.

Formulation of the problem. The article is devoted to solving that problem in order to find similarities in the art ofpostmodernism and the philosophy of mysticism of the postmodern period. Analysis of studies and publications is showed the availability of materials in this regard. Architectural postmodernism and philosophical mysticism coincide in the representation of utopianism. The purpose of the study is to reveal the postmodern art (architecture) as a peculiar subjective factor in the designing and construction of utopias in the district of attitudes towards utopias of philosophical mysticism, mysticism as the designing and obtaining higher states of consciousness by artificial methods. Conclusions. The art of postmodernism and the philosophical mysticism of the postmodern period converge on the fact that they create structural space by striking to the maximum freedom and simplicity demonstrating the embodiment of human consciousness, consciousness not weighted by special practical methods, methods producing the «Highest», highest state.

Keywords: art; postmodernism; philosophical mysticism.

Размещено на Allbest.ru