Проблема українського національного характеру в науковій спадщині Григорія Ващенка та Івана Гончарука

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема українського національного характеру в науковій спадщині Григорія Ващенка та Івана Гончарука

Солов'ян В.С.,

аспірант кафедри історії філософії

Проаналізовано спроби описати і систематизувати риси українського національного характеру в студіях представників педагогічної думки української діаспори другої половини ХХ ст. Окреслено ключові аспекти характерологічних досліджень науковців діаспори. Встановлено значення концепції виховного ідеалу для розкриття змісту політико-філософських студій в науковому середовищі діаспори. В статті обґрунтовано значення доробку вчених-педагогів Г. Ващенка та І. Гончаренка в контексті з'ясування поглядів діаспорних мислителів щодо проблеми світогляду та ментальності українського народу.

Ключові слова: виховний ідеал, український ідеал, характерологія українського народу, Г. Ващенко, І. Гончаренко.

Attempts to describe and systematize features of Ukrainian national character were analyzed within pedagogical thought of representatives of the Ukrainian diaspora of the second half of the twentieth century. Key aspects of diaspora scientists ' characterological studies are outlined. The significance of the concept of educational ideal was established. Thus the main aspects ofpolitical-philosophical studies in the scientific environment of the diaspora are revealed. It is emphasized the importance of scientific researches of pedagogues G. Vashchenko and I. Goncharenko in the context of clarification diaspora thinker's views of on the problem of the outlook and mentality of the Ukrainian people.

Keywords: educational ideal, Ukrainian ideal, character of the Ukrainian people, G. Vashchenko, I. Goncharenko.

Постановка проблеми

Політико-філософський доробок західної української діаспори другої половини ХХ ст. є невід'ємним аспектом українського культурного простору. Помітне місце в межах політико-філософських студій вчених-емі- грантів зазначеного періоду належить спробі описати найважливіші компоненти національного характеру українців. Науковці української діаспори створили цілий пласт розвідок, присвячених впливу політико-економічних, історико-соціальних, географічних, кліматичних та інших чинників на формування світогляду і ментальних особливостей українського народу. Відповідні дослідження здійснювались через різну «оптику»: політичної філософії, соціальної антропології, гео- та етнопихології тощо. Множинність підходів до розв'язання дослідницьких питань обумовила міждисциплінарний характер політико-філософського доробку українських емігрантських мислителів і, як наслідок, взаємопроникнення проблематики характерології українського народу між різними галузями гуманітарних наук. Тому спроби описати і систематизувати характерні риси українця також здійснювались в межах педагогічної думки діаспори.

В умовах сучасного розвитку української філософії утвердилось усвідомлення необхідності розширення теоретичної основи для осмислення й дослідження національного світогляду, філософської думки в Україні та історії вітчизняної філософії. Понад те, важливого значення набуває повернення в українську наукову думку маловідомих діячів діаспорного політико-філософського простору. Це обумовлює актуальність історико-філософського аналізу змісту політико-філософських студій представників педагогічної думки української діаспори.

Визначною ознакою характерологічних пошуків діаспорних вчених-педагогів стало дослідження рис українця з позиції виховного ідеалу українського народу. З-поміж українських еміграційних мислителів другої половини ХХ ст. даній проблематиці присвятили ряд публікацій філософ О. Куль- чицький, етнопсихологи Б. Цимбалістий, В. Янів, І. Мірчук, педагоги-практики Г Ващенко, І. Голо- вінський, Е. Жарський, М. Семчишин, І. Гончаренко, І. Петрів, П. Савчук. Як відзначає дослідниця української педагогічної думки в діаспорі Оксана Джус, стрижневими у творчості цих науковців стали пошук виховного ідеалу українця в діаспорі з урахуванням перспективи асиміляційних процесів, питання збереження національної самоідентичнос- ті, визначення шляхів активної соціалізації україн- ців-емігрантів у новому соціокультурному просторі [6, с. 157]. Окремі аспекти проблеми виховного ідеалу в інтелектуальному середовищі діаспори перебувають у фокусі наукового інтересу сучасних дослідників. Ідеї вчених-педагогів діаспори щодо понять «український ідеал» та «виховний ідеал» стали предметом дослідження вітчизняних вчених: О. Глушко, Н. Калити, Ю. Недужка, Н. Локатир, О. Джус, В. Жулковського, Л. Божук, М. Шиловської.

Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить, що в переважній більшості сучасних розвідок поняття українського виховного ідеалу розглядається через призму історико-педагогічного дослідження освітньої системи, створеної представниками української діаспори. Однак такий підхід до вивчення філософсько-педагогічного виміру діаспорної думки залишає поза увагою уявлення про характерні риси українського народу. Отож в контексті висвітлення політично-філософського доробку української діаспори важливого методологічного значення набуває включення до поля нашого дослідження наукового доробку вчених-педа- гогів.

Метою даної статті є розкриття змісту характерологічних студій в педагогічній думці української діаспори другої половини ХХ ст.. Також серед завдань статті показати концептуалізацію поняття виховного ідеалу в науковому доробку вчених-пе- дагогів Г. Ващенка та І. Гончаренка.

Виклад матеріалу

Ідея про пріоритетність виховання на характеру засадах національного, світоглядних позицій народу зародилась в надрах української наукової традиції в середині-другій половині ХІХ ст. завдяки основоположнику наукової педагогіки Костянтину Ушинському. «Кожен народ має свій особливий ідеал людини і вимагає від свого виховання відтворення цього ідеалу в окремих особах. Ідеал цей у кожного народу відповідає його характерові, визначається його громадським життям, розвивається разом з його розвитком...» - писав К. Ушинський [13, с. 76].

Уявлення про концепцію виховного ідеалу українського народу утвердились в інтелектуальному середовищі діаспори під впливом робіт видатного українського педагога Софії Русової. В своїх працях, написаних в еміграційний період творчості в 1920-30-х рр., вона обґрунтувала положення про пріоритетність виховання молоді у відповідності до виховного ідеалу, який панує в суспільстві [12, с. 20-30]. Сучасна дослідниця Н. Мирончук зауважує: С. Русова обстоювала переконання, що національний виховний ідеал ґрунтується на віруваннях, звичаях, традиціях, які відображають ментальні риси українського народу. Здійснення процесу виховання, вважала педагог, неможливе поза контекстом соціальних умов, культурно-етнографічних особливостей середовища [11, с. 142-145].

В 1949 р. етнопсихолог В. Янів на сторінках буклету «До великої мети» констатував незадовільний стан розробленості теорії виховного ідеалу в науковому середовищі діаспори. Актуалізація проблематики національної освіти та педагогічної теорії, зокрема концепту «виховного ідеалу» обумовлювалась браком освітніх центрів в країнах перебування української еміграції а також зросійщенням освітнього та культурно-мистецького життя в Радянській Україні. У повоєнні роки в межах педагогічних студій науковців діаспори сформувався потужний запит на подолання виклику національно-культурного самозбереження українців. Він віддзеркалював консенсус в діаспорній науковій спільноті щодо ролі виховання молодого покоління як важливого засобу формування національної свідомості народу. Про увагу до вказаної проблематики в середовищі інтелектуалів української еміграції свідчить широкий пласт студій, присвячених проблемі національно свідомого виховання молодого покоління українців. Сучасна дослідниця політичної думки української діаспори Наталія Локатир відзначає, що на глибоке переконання діаспорної громади в часи бездержавності українці в еміграції ставали представниками всього українського народу, а відтак, мали бути, перш за все, справді освіченими людьми [10, с. 112]. До прикладу, у статті «Психодидактичні аспекти українознавчої освіти в діаспорі» О. Кульчицький виводить образ «ідеальної постаті» українця в діаспорі як «повноцінного громадянина своєї країни, пов'язаного із українським народом вузлами української мови й культури, якого особовість позна- чується християнсько-етичними вартостями і творчою дією для України» [9, с. 19].

Концептуалізація виховного ідеалу в межах педагогічних студій діаспори здійснювалась з позицій етнопсихології та етнопедагогіки. Цю особливість підкреслює інтерес основоположника української етнопсихології Володимира Яніва до проблем національної освіти. В. Янів в брошурі «До великої мети» зазначає, що бій за українську державу починається з бою за українську душу, національний світогляд та «обличчя» грядучих поколінь. Тому, з позиції мислителя, успіх визвольної політики залежить від реалізації основ українського виховного ідеалу. На думку В. Яніва, важливою причиною частих й основних змін світогляду, поруч зі складністю положення бездержавного народу, є «брак власного виховного ідеалу, який консеквентно випливав би з точно з'ясованої великої мети». Вихований на засадах виховного ідеалу громадянин має «злагіднювати непорозуміння, об'єднувати, дбати за чистоту національної ідеї» [14, с. 12].

Також В. Янів вперше висловлює думку про нівеляцію національних комплексів завдяки виховному ідеалу. «Вивчаючи наші інстинкти, ми досліджуємо які є позитиви, які негативи у вдачі українця.. І це є основа для майбутнього нарису українського виховного ідеалу, в якім повинно відбитися намагання закріпити наші прикмети і ви- корінити наші хиби. При тому найважливіше, щоб уміти мужньо правді глянути в вічі, а не намагатися применшувати зауважені хиби чи прибільшувати прикмети» [14, с.14]. Отже В. Янів наголошує на небезпеці заперечення негативних рис характеру українця, оскільки в такому випадку ми втрачаємо можливість перевиховання.

Значний вклад в обґрунтування концепції виховного ідеалу здійснив педагог та громадівський діяч Григорій Ващенко. Свою етнопедагогічну концепцію вчений обґрунтовує в праці «Виховний ідеал». Поняття виховного ідеалу вчений визначає як «образ ідеальної людини, на який має орієнтуватися педагог, виховуючи молоде покоління» [1, с. 12]. У відповідності до цього принципу вчений виокремлював різні виховні ідеали: християнський, загальноєвропейський, український національний, націонал-соціалістичний і більшовицький.

З позицій вивчення політико-філософських поглядів представників української діаспори особливий інтерес для нас становить опис українського національного виховного ідеалу, який Г. Ващенко здійснює через реконструкцію українського ідеалу людини. Ідеал людини, з погляду Г. Ващенка, - «це те найкраще, що створив народ в розумінні властивостей людської особовости та її призначення» [1, с. 18]. Тому з метою з'ясування сутності українського виховного ідеалу Г. Ващенко простежує розвиток уявлення про ідеал людини в українському ментальному просторі. На думку В. Яніва, численні приклади українського ідеалу людини, який наводить у своїй праці «Виховний ідеал» Г. Ващенко, мають велике етнопсихологічне значення. Так, В. Янів зауважує, що окрема вартість праці Г. Ва- щенка, як етнопсихологічного матеріалу полягає в тому, що вона в «більшій мірі, ніж будь-яка інша дотеперішня етнопсихологічна студія, звертає увагу на єдність національної психіки в часі - від передісторичних часів до наших днів» [16, с. 11].

Г. Ващенко реконструює український ідеал людини на широкому історичному матеріалі, простежуючи його з доісторичних часів. Також вчений виокремлює характерологічні риси українця в народній творчості і творах українських письменників ХІХ ст. Традиційний ідеал Г. Ващенко змальовує як такий, що витримав іспит історії, найбільш відповідає психології народу, увійшов у психіку народніх мас, відбитий у народній творчості і в творах кращих мистців і письменників, що стали духовними провідниками свого народу. На думку педагога, традиційний ідеал людини не втрачає своєї актуальності, незважаючи на плинність часу і зміну епох. Таким чином вчений вважав, що виховний ідеал певного народу твориться століттями, переходить від покоління до покоління, які його доповнюють і удосконалюють. Відтак Г. Ващенко відзначає важливу роль традицій в становленні національної свідомості.

На переконання Г. Ващенка, матріархат та екзогамія сприяли розвитку серед українців розпорошеності. Як відзначає вчений, після одруження наші предки зазвичай відділялися від батьків і жили своїм окремим господарством. З цією рисою пов'язана любов до волі, а разом з тим і взаємні непорозуміння і сварки, що часто призводили до внутрішньої боротьби. Тому українцям було не просто організувати державу з міцною владою. На думку Г. Ващенка, ця обставина на ранніх етапах становлення українського народу спричиняє мотив звернення до чужих володарів. Так в український ґрунт увійшли войовничість і хоробрість - риси, яким дослідник приписує варязьке походження. Однак згодом, під впливом слов'янської стихії, ці риси були ушляхетнені, позбавлені кривавої жорстокості [2, с. 85].

Українців Г. Ващенко визначає хліборобською нацією. Праця на землі обумовлює різноманітність вражень селянина. Втім супроводжуючі явища, які зазвичай спостерігає хлібороб (сонце, різні рослини й тварини, небо, різні ґрунти, зміна пір року), відбуваються повільно, в певній послідовності. «Все це сприяє розвиткові у хлібороба спостережливості, вдумливості, ґрунтовності» - розвиває свої міркування Г. Ващенко. «Звикши до певної правильної і повільної зміни в природі і своїй праці, типовий хлібороб не любить швидких змін ні в своєму власному, ні в суспільному житті» - вважає науковець. Він консерватор і якщо бере участь в революціях, то не в ім'я якихось радикальних змін в суспільному, економічному і політичному житті, а задля збереження чи зміцнення свого положення [2, с. 78].

Водночас на погляд вченого українцям притаманний «духовий аристократизм», який, за визначенням Г. Ващенка полягає в тому, що «людина ставить на перше місце не зовнішні ознаки гідності [....], а високі духові якості вдачі» [1, с. 117]. Аристократизм, як вважає Г. Ващенко, закладає тенденцію до індивідуалізму. За його визначенням, для українця найцінніше - воля, незалежність в житті особистому, родинному й господарському. Селянський індивідуалізм органічно зв'язаний з усвідомленням своєї гідності: «типовий селянин поважає себе і свою людську гідність» [2, с. 82].

Індивідуалізм і самоповага селянина - власника, з погляду Г. Ващенка, може набувати як здорових, так і хворобливих форм. Так, інколи індивідуалізм переходить у вузький егоїзм: замикання в рамці лише особистих інтересів, байдужість до суспільного життя («моя хата з краю»). За несприятливих умовах політичного і суспільного життя індивідуалізм українця перетворюється в егоїзм, що характеризується замиканням в коло вузьких особистих інтересів, нехтування інтересами суспільними. Цей егоїзм набуває різних форм, як наприклад, - ренегатство, кар'єризм, байдужність до всього, що виходить за рямки власних інтересів. Тому причиною невдач визвольних змагань і державотворчих проектів Г. Ващенко називає «хиби волі і чину». «Нерішучість, інертність, млявість в рухах і т. ін.

- це ті хиби, які спричиняють наші невдачі. Чи природні ці хиби вдачі, чи вони виникли внаслідок тяжких історичних умов життя народу» [2, с. 82].

Отож Г. Ващенко висновує виховний ідеал з характерологічного образу українця та вказує на чинники, що сформували ментальний ландшафт українства. Водночас вчений вважає головним завданням в царині освіти гармонійне виховання української молоді, основою якого є виховання волі й характеру під гаслом: «Служба Богові й Батьківщині». Така позиція Г. Ващенка ґрунтується на переконаннях науковця щодо релігійності як невід'ємної риси українського селянина. «Релігійність у типового селянина міцно зв'язана з вірністю традиціям. Фактично через традиції від старших до наступних поколінь в першу чергу передаються релігійні вірування та звичаї» - зазначає вчений [12, с. 183]. Релігія проникала в український народ відповідно до його психічних властивостей, історії й побуту, що відбилось на релігійних обрядах, моралі і на виховному ідеалі. Таким чином, за спостереженням Г. Ващенка, християнство в Україні набувало національних форм. Сучасна дослідниця Людмила Кулішенко вважає, що Г. Ващенко в основу національної педагогіки поклав християнський ідеал [8]. Утвердження християнської моралі повинно відбуватися шляхом перетворення віри в Бога у внутрішнє переконання людини: «Служба Богові і Батьківщині вимагає в першу чергу високих інтелектуальних властивостей. Щоб служити Богові й Батьківщині, треба мати відповідний світогляд, добру фахову підготовку і розвинені формальні здібності інтелекту» [1, с. 183].

Ідею В. Яніва щодо виховного ідеалу як способу нівеляції негативних рис національної психіки розвинув вчений-педагог Іван Гончаренко в працях «Основи українського національного виховання» та «Уваги до українського національного характеру». До негативних рис українського народу І. Гончаренко зараховує почуття «меншевартости» «комплекс, властивий поневоленим народам» [5, с. 18]. Не оминає І. Гончаренко і мотиву «анархічного руйнуючого чуття», яке трактує як некритичне ставлення і невміння розібратися в людях, відрізнити справжній патріотизм і його доцільність у даній ситуації від нездорових амбіцій. Також до руйнівних елементів національного характеру вчений відносить атеїзм та байдужість до церковно- релігійних справ в середовищі української інтелігенції.

Негативні характерологічні риси в українському середовищі, з погляду І. Гончаренка, є запозиченнями пануючих впродовж століть над Україною сусідніх народів. На погляд вченого, включення України до складу Російської держави спричинило зниження загального культурного рівня та прищеплення деяких негативних рис чужинницької («московської») психіки. Як приклад такого впливу, вчений наводить російську чорносотенну пропаганду, яка «місцями занесла на Україну насіння релігійної нетерпимости й фанатизму» [4, с. 30]. Ще більш грізною небезпекою для самого існування української нації стало «масове поширення притаманного росіянам максималізму», що виявляється в «хитанні між крайніми поглядами від атеїзму до «юродствующих», і нігілізму, який висушує «духовне коріння народу» [4, с. 31]. Дуже небезпечним І. Гончаренко вважає також проникнення в український ґрунт «монгольсько- московського холопства, хрунівського плазування і рабської чисто азіатської покори перед кожним паном», що, на думку дослідника, призводить до втрати почуття національного достоїнства. Прищеплення зовнішніх характерологічних віянь, з позицій науковця, супроводжується витісненням старих позитивних рис, в першу чергу толерантності й власної гідності.

Цікавим є міркування І. Гончаренка стосовно наслідків довголітнього перебування під управлінням чужих держав, внаслідок чого відбулось розділення ментальності українців Сходу й Заходу. Вчений вважає розбіжності настільки суттєвими, що говорить про два типи українців. Західноукраїнська інтелігенція формувалась під впливом унії і західного католицтва, ізольовано від «кореня українського національного організму на Сході» - висновує І. Гончаренко (Основою української духовності вчений вважає «україно-візантійське православ'я»). «Наші українці західних областей, особливо галичани, надто преклоняються перед Заходом і західною культурою, уважаючи все західне вищим, кращим. До Сходу, в тому числі й до українців східняків, ставляться як до чогось мен- шевартісного» - зауважує І. Гончаренко [4, с. 32]. Причиною такого ставлення, на погляд вченого, є з одного боку незнання «Сходу» і його культури, з іншого боку, розуміння «Сходу» через призму російської ментальності. «Цього не було б, коли б ми всі виховувались на одному матеріялі своєї національної педагогіки» - вважає І. Гончаренко [4, с. 33] Тому історичне завдання провідних верств українського суспільства І. Гончаренко формулює так: «...гармонійно поєднувати Схід і Захід, формуючи щось нове й оригінальне, бо то має бути синтеза позитивів того й другого, перетоплена в горн української духовости». Найважливішим аспектом І. Гончаренко вважає розвиток та зміцнення «шляхетних почувань, а в першу чергу релігійного чуття» українців [4, с. 33]. Релігія, на думку вченого, повинна відіграти роль «компенсатора» негативних рис характеру українця: «спричинитись до ліквідації анархії чуття діяння неврівноваженої української вдачі». В своїх роздумах І. Гончаренко приходить висновку, що «на сьогодні ми не маємо дійсного виробленого типу української людини». Мусимо такий тип нової людини створити, виховати - закликає І. Гончаренко.

національний науковий ващенко гончарук

Висновки

Характерологічний образ української людини став предметом жвавого інтересу з боку представників етнопедагогічної думки в середовищі української діаспори. Спроби описати ментальні риси та світогляд українського народу лягли в основу концепції українського виховного ідеалу, яка стала основоположним каменем теорії педагогіки в діаспорній науці повоєнної доби. Уявлення про виховний ідеал як мету виховання, в якій віддзеркалюються національний характер, знайшло сприятливий ґрунт в західній еміграції. Соціально-культурні умови проживання за межами батьківщини обумовлювали усвідомлення необхідності соціалізації та виховання молодого покоління засобами національної культури. Тому в рамках ет- нопедагогічних студій діаспори чинне місце належить проблематиці національного характеру українця та ідеалу української людини.

Підсумовуючи викладений матеріал можна стверджувати, що в рамках етнопедагогічної думки діаспори було обґрунтовано ряд важливих дослідницьких позицій щодо феномену українського національного характеру та світогляду. В ході нашого дослідження було встановлено, що найбільш репрезентативними можна вважати студії вчених-пе- дагогів Г. Ващенка та І. Гончаренка. Характерологічні пошуки вказаних мислителів здійснювались в рамках концептуалізації поняття українського виховного ідеалу.

Список використаних джерел

1. Ващенко Г. Виховний ідеал: Підручник для ви- ховників, учителів і українських родин /проф. Г Ващенко. - 2 вид. - Брюссель: Видання Центральної Управи Спілки Української Молоді, 1976. - 208 с.

2. Ващенко Г. Виховний ідеал / Ващенко Григорій // Мюнхен: вид-во Центральний Комітет Спілки Української Молоді, 1950. - 94с.

3. Глушко О. З. «Виховний ідеал » як система виховання національних цінностей в української молоді США / Оксана Глушко // Нові тенденції і явища у дитячому та молодіжному середовищі в Україні: цивілізацій- ний, культурологічний, інформаційний виміри: зб. наук. праць. - Київ: ТОВ «Видавниче підприємство «Едельвейс», 2017 р. - С. 38- 46

4. Гончаренко І. Основи українського національного виховання / І. Гончаренко. - Новий Ульм: вид-во «Українські вісті», 1959. - 123 с.

5. Гончаренко І. Уваги до українсьного національного характеру Гончаренко І. «Уваги до українсьного національного характеру». - Новий Ульм: вид-во «Українські вісті», 1961. - 29 с.

6. Джус О. Розвиток української педагогічної думки другої половини ХХ ст. в західній українській діаспорі / О. Джус // Наукові записки [Національного університету «Острозька академія»]. Історичні науки. - 2013. - Вип. 21. - С. 156-161.

7. Єршова Л.М Виховний ідеал К. Ушинського в контексті української та російської педагогічної думки другої половини ХІХ - початку ХХ ст. [online] Доступно: http://eprints.zu.edu.Ua/16765/1/6.pdf

8. Кулішенко Л. Ідеал національного виховання: сучасне бачення проблеми / Л. Кулішенко // Світогляд - Філософія - Релігія: Зб. наук. пр. -- Суми: ДВНЗ «УАБС НБУ», 2011. -- № 2(2).

9. Кульчицький О. Психодидактичні аспекти українознавчої освіти в діаспорі. Педагогічні проблеми та дидактичні поради (матеріали Вишкільного Курсу для учителів Суботніх шкіл) / О. Кульчицький. - Мюнхен.

- Вид-во: Українського Вільного Університету. - 1969.

- С.18-39.

10. Локатир Н. Громадсько-політична та наукова діяльність Миколи Шлемкевича (1894-1966 рр.). - На правах рукопису. Івано-Франківськ - 2018. - 249с.

11. Мирончук Н. Софія Русова про роль у національно-громадському вихованні особистості / Н. Мирончук // Психолого-педагогічні науки: наукові записи НДУ ім.. М.Гоголя. - 2009. - № 4. - С. 14-15.

12. Приходько В., Приходько М. Педагогічні погляди Софії Русової / В. Приходько, М. Приходько // Просвітницька діяльність Софії Русової: збірник наук. Праць Кам'янець-Подільського державного університету. - Кам'янецьПодільський: “Аніома”. - 2007. - Випуск V

- Том ІІ. - С. 20-30.

13. Ушинський К. Про народність у громадському вихованні / К. Ушинський // Вибрані педагогічні твори у 2-х т. - К.: Радянська школа, 1983. - Т. 1. - С. 43 - 104.

14. Янів В. До великої мети / Володимир Янів // Молоде Життя. -- 1948. -- Ч. 1

15. Янів В. Українська вдача і наш виховний ідеал. Педагогічні проблеми та дидактичні поради (матеріали Вишкільного Курсу для учителів Суботніх шкіл) / Володимир Янів // Мюнхен. - Вид-во: Українського Вільного Університету. - 1969. - С.1-17.

16. Янів В. Вдача українця в світлі «виховного ідеалу» ГВащенка / Наукові Записки УВУ - 1963. - ч. 7.

References

1. Vashchenko H. Vykhovnyy ideal: Pidruchnyk dlya vykhovnykiv, uchyteliv i ukrayins'kykh rodyn /prof. H. Vashchenko. - 2 vyd. - Bryussel': Vydannya Tsentral'noyi Upravy Spilky Ukrayins'koyi Molodi, 1976. - 208 s.

2. Vashchenko H. Vykhovnyy ideal / Vashchenko Hry- horiy // Myunkhen: vyd-vo Tsentralnyy Komitet Spilky Ukrayins'koyi Molodi, 1950. - 94s.

3. Hlushko O. Z. «Vykhovnyy ideal» yak systema vyk- hovannya natsionalnyh tsinnostey v ukrayinskoyi molodi SSHA / Oksana Hlushko // Novi tendentsiyi i yavyshcha u dytyachomu ta molodizhnomu seredovyshchi v Ukrayini: tsyvilizatsiynyy, kulturolohichnyy, informatsiynyy vymiry: zb. nauk. prats'. - Kyyiv: TOV «Vydavnyche pidpryyem- stvo «Edel'veys», 2017 r. - S. 38- 46

4. Honcharenko I. Osnovy ukrayinskoho natsionalno- ho vykhovannya / I. Honcharenko. - Novyy Ulm: vyd-vo «Ukrayins'ki visti», 1959. - 123 s.

5. Honcharenko I. Uvahy do ukrayins'noro natsion- alnoro kharakteru Honcharenko I. «Uvahy do ukrayins- noro natsional'noro kharakteru». - Novyy Ul'm: vyd-vo «Ukrayins'ki visti», 1961. - 29 s.

6. Dzhus O. Rozvytok ukrayinskoyi pedahohichnoyi dumky druhoyi polovyny KHKH st. v zakhidniy ukrayinskiy diaspori / O. Dzhus // Naukovi zapysky [Natsional'noho uni- versytetu «Ostrozka akademiya»]. Istorychni nauky. - 2013.Vyp. 21. - S. 156-161.

7. Yershova L.M Vykhovnyy ideal K. Ushynskoho v konteksti ukrayins'koyi ta rosiys'koyi pedahohichnoyi dum- ky druhoyi polovyny KHIKH - pochatku KHKH st. [online] Dostupno: http://eprints.zu.edu.ua/16765/1/6.pdf

8. Kulishenko L. Ideal natsionalnoho vykhovannya: su- chasne bachennya problemy / L. Kulishenko // Svitohlyad - Filosofiya - Relihiya: Zb. nauk. pr. -- Sumy: DVNZ “UABS NBU”, 2011. -- № 2(2).

9. Kul'chyts'kyy O. Psykhodydaktychni aspekty ukrayi- noznavchoyi osvity v diaspori. Pedahohichni problemy ta dydaktychni porady (materialy Vyshkil'noho Kursu dlya uchyteliv Subotnikh shkil) / O. Kul'chyts'kyy. - Myunkhen. - Vyd-vo: Ukrayins'koho Vil'noho Universytetu. - 1969. - S.18-39.

10. Lokatyr N. Hromadsko-politychna ta naukova diyal'nist' Mykoly Shlemkevycha (1894-1966 rr.). - Na pra- vakh rukopysu. Ivano-Frankivs'k - 2018. - 249s.

11. Myronchuk N. Sofiya Rusova pro rol' u natsional'no- hromads'komu vykhovanni osobystosti / N. Myronchuk // Psykholoho-pedahohichni nauky: naukovi zapysy NDU im.. M.Hoholya. - 2009. - № 4. - S. 14-15.

12. Prykhod'ko V., Prykhod'ko M. Pedahohichni pohly- ady Sofiyi Rusovoyi / V. Prykhod'ko, M. Prykhod'ko // Prosvitnyts'ka diyal'nist' Sofiyi Rusovoyi: zbirnyk nauk. Prats Kamyanets-Podilskoho derzhavnoho universytetu. - Kam"yanets'Podil's'kyy: “Anioma”. - 2007. - Vypusk V - Tom II. - S. 20-30

13. Ushyns'kyy K. Pro narodnist u hromads'komu vyk- hovanni / K. Ushyns'kyy // Vybrani pedahohichni tvory u 2-kh t. - K.: Radyans'ka shkola, 1983. - T. 1. - S. 43 - 104.

14. Yaniv V. Do velykoyi mety / Volodymyr Yaniv // Molode Zhyttya. -- 1948. -- CH.1.

15. Yaniv V. Ukrayinska vdacha i nash vykhovnyy ideal. Pedahohichni problemy ta dydaktychni porady (ma- terialy Vyshkil'noho Kursu dlya uchyteliv Subotnikh shkil) / Volodymyr Yaniv // Myunkhen. - Vyd-vo: Ukrayinskoho Vilnoho Universytetu. - 1969. - S.1-17.

16. Yaniv V. Vdacha ukrayintsya v svitli «vykhovnoho idealu» H.Vashchenka / Naukovi Zapysky UVU. - 1963. - ch. 7.

Размещено на Allbest.ru