Концепція міфу у працях К.Г. Юнга

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпровський національний університет ім. О. Гончара

Концепція міфу у працях К.Г. Юнга

Легеза О. С.,

аспірантка кафедри філософії

Анотація

юнг міф архетип несвідоме

Аналізується концепція міфу, запропонована К Г. Юнгом, одним із визначних представників міфологічного дискурсу ХХ ст. Підкреслюється, що Юнг критично ставиться до функціоналістського підходу до визначення сутності міфу, вбачаючи у міфі прояв внутрішніх ірраціональних сил людини. Виявлено, що міф у концепції Юнга тісно пов'язаний із юнгівськими концептами архетипу і колективного несвідомого, і є безпосередньою маніфестацією останнього. Показано, що за допомогою аналізу архаїчних міфологем, Юнг визначає, що архетип є «ядром» будь-якого міфу. До того ж, оскільки архетипи належать до вічних первообразів, вони продовжують утворювати нові міфологеми у сучасному світі, що робить концепцію міфу актуальною і для сучасної людини.

Ключові слова: Юнг, архетип, колективне несвідоме, міф, міфологічний дискурс, філософія.

Annotation

The paper examines the Jung's concept of myth. This study aims to analyze the essence of myth presented in Jung's works, and define its place in the mythological discourse of the 20th century. The author argues, that Jung rejects functionalistic approach, and determines myth as a manifestation of the unconscious mind. Thus, the presented research discusses the Jung's concept of myth, referring to Jung's concepts of archetypes and the collective unconscious. It is revealed, that Jung's analysis of the archaic mythologies led him to the conclusion that archetypes are the universal symbols, which can be found in every myth. In addition, the universality of the archetypes explains the emergence of modern mythological systems as well. The author comes to the conclusion that Jung's myth is a product of the irrational forces since it is one of the manifestations of the collective unconscious, and the archetypes are the core of every myth.

Keywords: Jung, archetype, collective unconscious, myth, mythological discourse, philosophy.

Постановка проблеми

Інтерес до проблеми міфу та спроби визначити його сутність зародився іще за часів німецьких романтиків, однак по- справжньому глибокий аналіз даної проблеми був здійснений лише у ХХ столітті. Величезна кількість концепцій та підходів, різноманіття трактовок того, чим є міф, і навіть спроби наділити дане поняття суттєво новим змістом, далеким від архаїчного - ось що являє собою міфологічний дискурс минулого століття. Велика кількість авторитетних мислителів розробляли свої концепції, розкриваючи нові і нові смислові грані поняття «міф». У міфологічному дискурсі ХХ століття виділяється постать відомого швейцарського психоаналітика Карла Густава Юнга, який запропонував доволі цікавий підхід до визначення сутності поняття «міф». У даній статті розглядаються ідеї стосовно поняття «міф», що були запропоновані Юнгом, і встановлюється специфіка концепту, розробленого цим дослідником. Зазначимо також, що ідеї Юнга є вельми цікавими ще й тому, що вони обґрунтовують актуальність міфу у житті сучасної людини, оскільки Юнг не фокусується виключно на вивченні світосприйняття тих представників роду людського, що жили за прадавніх часів. Враховуючи усі вищесказане, вивчення концепції міфу, що була розроблена Юнгом, є необхідним у контексті вивчення різноманітних підходів до осмислення сутності міфу у міфологічному дискурсі ХХ століття.

Огляд літератури

Безумовно, Юнг - один із найвідоміших представників напряму психоаналізу, а також один із визначних мислителів ХХ століття. Саме цим обумовлюється той факт, що вітчизняні і західні вчені і досі активно вивчають його роботи, приділяючи їм багато уваги під час своїх досліджень. Роботи, присвячені аналізу концепції міфу, яку розробив Юнг, можна умовно розділити на декілька окремих категорій.

До першої категорії можна віднести дослідників, що розглядають концепцію Юнга як частину цілісного міфологічного дискурсу ХХ століття. Вони не розбирають концепцію мислителя детально, але пропонують, натомість, аналітичний огляд (повний або частковий) проблеми міфу у філософському дискурсі ХХ століття. До таких дослідників можна віднести М. Ю. Вишину [3] і І. Фрис [9].

Також слід виділити ряд дослідників, які загострюють увагу саме на специфічному міфорозумінні, представленому виключно у творах Юнга. Вони пропонують огляд концепції швейцарського психоаналітика. До таких дослідників можна віднести О. А. Бутоліну [2], І. Блочан [11], та С. Вокера [16].

Зрештою, є ціла низка робіт, які присвячені розбору термінології (зокрема - юнгівської), яку використовують у міфологічному дискурсі ХХ століття. Такі дослідники зосереджуються на аналізі таких понять, як архетип, міфема, міфологема, символ та міф. До цих дослідників можна віднести В. О. Агаєву [1], О. Е. Галсанову [4], О. Донченко [5], Н. Овчаренко [7], І. Костюк [б], Т. Пуларію [8], та А. Брагу [12].

Разом з тим варто зазначити, що історико- філософська специфіка юнгівської концепції міфу та актуальність даної концепції для сучасної людини поки що не отримали достатньої уваги в працях вищезазначених дослідників, що й обумовлює актуальність нашого власного дослідження.

Мета статті - визначити специфіку поняття «міф» у роботах Карла Густава Юнга, як одного із важливих представників міфологічного дискурсу ХХ століття.

Виклад основного матеріалу

Концепція міфу, що була запропонована Карлом Густавом Юнгом видається досить важливою, якщо ми спробуємо прослідкувати процес трансформації поняття «міф» у ХХ столітті. Ідеї, що були запропоновані Юнгом, дуже відрізняються від попередніх спроб інтерпретації даного поняття, оскільки мислитель переніс сутність міфу із раціонально-пояснювальної площини у площину ірраціональну, а точніше - у царину несвідомого, яке все ще залишається величезною таємницею для людини. Дійсно, не можна не помітити, що попередники Юнга «витлумачували міф, головним чином, як спосіб пізнання і описання явищ природи, її персоніфікації, регуляції соціальних процесів, що грали важливу історичну роль» [2, с. 16]. Таким чином, підхід Юнга можна вважати новаторським, оскільки для нього міф є чимось більш значущим, ніж просто актуальна реальність, певним чином відображена і застигла у мові. Юнг також відмовляється інтерпретувати міф як спробу осмислити процеси оточуючого світу і впорядкувати природні явища, невідомі архаїчній людині.

Разом із тим, Юнг відштовхується від поняття міфу, взятого у його архаїчному значенні. Як представник напрямку психоаналізу, Юнг досліджує міф не ззовні, не з позиції його відношення до оточуючого світу, а зсередини людської свідомості. Він пропонує нову термінологію, що з часом зайняла своє місце у філософському та психоаналітичному дискурсах, і розглядає людину і її психіку у якості ключового елемента у проблемі розуміння сутності міфу. Тому, аби розібратись у тому, що таке міф у вченні Юнга, визначимо і розглянемо основні терміни, пов'язані із цією проблемою. До таких термінів належать «колективне несвідоме» та «архетип». Юнг ввів ці терміни у психоаналітичний дискурс, аби визначити специфіку того, чим насправді є міф, тому у даній статті ми будемо часто до них звертатись.

Тепер розглянемо докладніше, чим є колективне несвідоме та архетипи. Оскільки Юнг - представник психоаналізу, він приділяв багато уваги способам функціонування людської психіки. Так, досліджуючи людський розум, він дійшов висновків, що область несвідомого можна умовно поділити на дві сфери. До першої належить особисте несвідоме, суб'єктивне і індивідуальне для кожної людини. А от другу сферу складає колективне несвідоме, більше глибокий і складний за своєю структурою рівень несвідомого. У своїх нарисах з психології несвідомого, Юнг визначає цей феномен наступним чином: «воно відокремлено від особистого... його змісти можна віднайти скрізь, чого не можна сказати про особисті змісти» [переклад мій] [15, с. 75]. На думку Юнга, саме існування колективного несвідомого обґрунтовує різноманітні феномени, які до цього часу не розглядались належним чином. Наприклад, концепт колективного несвідомого «пояснює дивне явище: деякі міфологічні сюжети та мотиви повторюються в однакових формах по всьому світу» [переклад мій] [15, с. 74]. Дійсно, якщо розглянути міфологічні системи різних народів, у них можна віднайти схожі ідеї про космогонію, смерть і відродження, божество-немовля, и так далі.

Однак до того, як Юнг представив свою концепцію на розгляд публіки, домінував, здебільшого, раціональний спосіб обґрунтування сутності феномену міфу, коли початкові образи і паттерни уже закладені у людську психіку, ігнорувались науковою спільнотою. Юнг стверджує, що у колективному несвідомому «сплять споконвічні всезагальні образи» [переклад мій] [15, с. 75]. Цією своєю заявою він різко відмежовується від ідеї про те, що міфологічні сюжети - це лише примітивна спроба пояснити і осмислити реальність з позиції первісної людини, що мислить простими категоріями, оскільки наука їй іще невідома. Таким чином, поняття колективного несвідомого є одним із ключових термінів, запропонованих Юнгом, для розуміння феномена міфу. Для Юнга тут різноманітні міфологеми є безпосереднім доказом того, що феномен колективного несвідомого існує, оскільки в іншому випадку такого явища, як міф, не існувало б зовсім. Насправді, це відмічають і інші дослідники, зокрема, І. Блочан, стверджуючи, що міфи і є індикаторами колективного несвідомого, і, разом із тим «є кращим матеріалом для дослідження прихованої сфери, ніж сни, оскільки міфи є більш зрозумілими» [11, с. 218]. Обґрунтування існування колективного несвідомого Юнг виводить із того начебто простого спостереження, що «типові міфологеми були виявлені у людей, які не мали знань подібного роду» [10, с. 82]. Звідси можна зробити висновок, що у людську свідомість уже закладені певні зразки і уявлення, які вириваються на волю із уст перших представників роду людського, що почали розповідати міфи. А такі люди існували у кожній відомій нам культурі. За допомогою цієї концепції Юнг також пояснює різноманіття міфів та їх типологію, коли певний сюжет повторюється у різноманітних культурах (звичайно, з варіаціями), хоча між цими культурами не існувало ніяких зв'язків.

Другим ключовим терміном, який наразі потребує більш детального розгляду, є термін «архетип». Це поняття є надзвичайно важливим для розуміння юнгівської теорії, оскільки саме крізь призму архетипів мислитель проводить аналіз різноманітних міфологем. Ось що пише про це сам психоаналітик: «Архетип означає типос (відбиток), певне утворення архаїчного характеру, що включає у себе, як за формою, так і за змістом, міфологічні мотиви» [переклад мій] [14, с. 3738]. Як справедливо відмічає західна дослідниця Брага А., архетипи «автономні, незалежні, живуть власним життям, а відтак - репрезентують містичний, гностичний, або філософський тип мислення» [12, с. 223]. У іншій своїй роботі Юнг називає архетипи міфоутворюючими структурними елементами, що властиві людській свідомості. Як стверджує О. Донченко, «архетип сприймається як можливість людської поведінки, що визначається не батьком і матір'ю, а природою; як своєрідний психічний ген, що передається з покоління в покоління і не дає нам відірватися від прабатьків людства» [5, с. 174]. Архетипи, на думку Юнга, іще не є повністю сформованими міфами, але є їх своєрідним «ядром», навколо якого і формується міф. Іншими словами, «архетип - це тенденція формування уявлень навколо однієї ідеї, причому ці уявлення можуть великою мірою різнитись у деталях, а от основна ідея залишиться незмінною» [переклад мій] [13, с. 67]. Дослідники творчості Юнга, зокрема О. Е. Галсанова, відмічають, що архетипи Юнга мають багато спільного з ейдосами Платона, оскільки є сталими і незмінними [4, с. 224]. Насправді, одними із найбільш визначних властивостей архетипу є те, що його не можна вивчати безпосередньо [16, с. 13]. Інакше кажучи, ми можемо говорити лише про маніфестації архетипу, наприклад, через міфи або сновидіння. Таким чином, архетипи - це центральне ядро усіх міфів, а деталі уже залежать від природного, культурного і соціального середовища, у якому ці міфи були створені.

Однак, намагаючись дати наукове обґрунтування необхідності існування архетипів, Юнг залишає своїм послідовникам низку питань, які у його роботах або були недостатньо розкриті, або так і залишились без відповіді. Наприклад, мислитель не каже, звідки цей феномен взагалі з'явився. До того ж, Юнг не відповідає на питання, що є тріггером для проявлення архетипів (тобто у який саме момент архетипи запускають формування міфологем або казок). Стосовно кількості архетипів також існують певні суперечності. Так, І. Костюк пише, що Юнг запропонував «виділяти усього шість архетипів» [6, с. 405], але «навіть побіжний перегляд культурологічних, філософських, мистецтвознавчих, літературознавчих досліджень кінця ХХ - початку ХХІ ст. доводить, що кількість усіляких архетипів уже вимірюється десятками» [6, с. 406]. Таким чином, Юнг розглядає існування архетипів як певну даність, яка була притаманна іще первісній людині, і надійно утримує свої позиції у несвідомому сучасної людини. Хоча архетипи і обґрунтовують існування міфу (як явища в цілому), їх сутність все ще досить складно піддається раціональному осмисленню.

Тепер розглянемо, як архетипи проявляють себе у міфотворчості на конкретних прикладах. У якості такого прикладу приведемо юнгівський аналіз архетипу героя, який трансформується у багатьох міфах та релігіях, і міститься у свідомості сучасної людини. За Юнгом, «фігура героя - це архетип, що існував з давніх-давен» [переклад мій] [13, с. 73]. Наприклад, аналізуючи образи у дитячій свідомості, Юнг робить висновок що вже у свідомості людини, яка ще не має багатого культурного і соціального досвіду (що робить її свідомість «чистою»), закладені ідеї, пов'язані із образом героя. І оскільки ці знання не могли бути закладені ззовні, Юнг доходить висновку, що вони уже містяться у психіці дитини під виглядом архетипів. Крім цього, Юнг навіть розглядає християнську ідею про Ісуса, як втілення архетипу героя. Мислитель стверджує: «загальна ідея про Христа-Спасителя належить до всесвітньої і дохристиянської теми героя-рятівника, який, не дивлячись на те, що був з'їдений чудовиськом, чудесним чином з'являється знову, перемагаючи чудовисько, що проковтнуло його» [переклад мій] [13, с. 72-73]. Таким чином, навіть така фундаментальна релігійна система, як християнство, глибоко вкорінена в архетипи, які уже виявлялись раніше в архаїчних релігіях.

Після того, як ми зазначили, що таке архетипи та колективне несвідоме, та визначили принципи їхньої роботи, розглянемо, що таке міф за Юнгом. На думку психоаналітика, міф - це щось прадавнє, архаїчне і глибоко вкорінене у нашій свідомості.

Саме тому він приділяє увагу людській психіці і продуктам її творчості. І, разом з тим, він критикує суто раціональний підхід, коли міфу приписувалась лише пояснювальна функція. Так він із жалем констатує, що вже у епоху Давньої Греції, «людський розум зайшов достатньо далеко, аби припустити, що казки про богів - це не більше ніж архаїчні і перебільшені перекази про давніх царів та вождів» [переклад мій] [13, с. 90]. Через це міф припинили сприймати серйозно, як прояв і рух людської душі, що ввібрала у себе досвід усього людства. Замість цього, на перший план вийшла раціонально обґрунтована теорія, а людям було набагато простіше повірити у те, що не існує незвіданої сили, яка підштовхує їх. На думку Юнга, тут впевненість людини у тому, що вона - хазяїн свого життя, зіграла із нею жорстокий жарт, перекривши істинне проблемне поле.

Міф - це прояв людської душі, яка містить у собі пам'ять і досвід людства, як такого. Якщо архетипи та колективне несвідоме - це те, що знаходиться всередині людської психіки, то міф

- це безпосередній продукт їхньої діяльності, що вирвався назовні. Міфологічні події, на думку Юнга, створюють «підґрунтя або фундамент світу, оскільки усе ґрунтується на них» [10, с. 12]. Міф

- це фактичне вираження тих первісних стихійних сил, що закладені у людині від самого початку її існування. Міф демонструє, наскільки усе людство підпорядковується впливу цієї надприродної сили.

На думку Юнга, і сам оповідач, розповідаючи міф, повертається до своєї споконвічності. Можна сказати, що для Юнга міф, у певній мірі, є ключем до розкриття таємниць людської психіки, оскільки він заводить людину у нетрі її несвідомого, відкриваючи знання про архетипи та колективне несвідоме. Саме тому він різко відмежовується від традиції розглядати міфологеми у якості переосмислення реальних подій. Так, він пише: «Як може здатись на перший погляд, міфологія і є біографія богів. Однак, вважати так було б помилкою» [10, с. 31]. Сам принцип формування міфу від початку є ірраціональним і не піддається науковому осмисленню. У якості прикладу, Юнг приводить психологію дикуна: «дикун не мислить свідомо, його думки з'являються самі» [10, с. 84]. І далі: «дикун не може стверджувати, що він мислить: скоріше це щось мислить у ньому» [10, с. 84]. Таким чином, для Юнга міф завжди відбувається спонтанно, як втілення ірраціональної сили, що криється у глибині людської душі.

У міфах, які він досліджує, Юнг знаходить відбитки колективного несвідомого і сліди архетипів, що формують серцевину оповідей про героїв та богів. Виходячи з факту існування певної кількості ключових архетипів, Юнг намагається типологізувати найвизначніші міфологеми за цим критерієм. Кожен міф, взятий окремо, перестає бути для мислителя простим переліком божественних та героїчних діянь, і набуває нового змісту - він стає вираженням несвідомого у психіці людини, що вперше розповіла цей міф, ознаменувавши його народження. Слід відзначити, що Юнг докладає величезних зусиль, порівнюючи міфи різних народів, і від находячи у них спільні риси. Як ми вже задували раніше, біблейську ідею про Христа- Спасителя Юнг виводить із давніх героїчних міфів, визначаючи архетип як першоджерело усіх цих оповідей. Таким чином, міф визначає єдину для всього людства ірраціональну силу, яка виявляє себе в усі часи і в усіх точках земного шару.

Таким чином, згідно теорії, що була запропонована Юнгом, міф - це вже не спроба первісних людей осмислити цей світ, це і є конституювання зовнішнього світу, що виходить із глибини людської душі. Юнг відноситься до міфу із трепетом і благоговінням, і намагається осягнути його приховану сутність, виявити його серцевину (яку за Юнгом складають архетипи, породжені колективним несвідомим). Мислитель зовсім не схожий на дослідника-вченого, що намагається усе раціоналізувати. Було б помилкою стверджувати, що Юнг намагається пояснити міф, скоріше, він зосереджує усі зусилля на тому, аби зрозуміти його.

Хоча Юнг і каже про те, що міф - це щось давнє та глибинне, і що він є втіленням ірраціональної сили всередині людини, це ні в якому разі не применшує значимість міфу для сучасної людини. Хоча здається, що у вік розуму і науки такі пориви людської душі уже давно втратили свою значущість, Юнг демонструє дещо кардинально протилежне. У сучасної людини все ще можна дослідити прояви колективного несвідомого, яке продовжує грати основоположну роль у людській підсвідомості. Не дивлячись на те, що міф прийнято вважати пережитком архаїчного суспільства, з позиції Юнга, людство все ще глибоко занурене у міфологічний субстрат, і міф, що відтворюється на основі архетипів і діяльності колективного несвідомого, все ще грає фундаментальну роль у нашому житті. Звичайно, міф уже не відтворюється у його первісному вигляді, а трансформується, вбираючи у себе сучасні тенденції і установки. Таким чином, сучасний міф, у межах якого людство усе ще існує, продовжує відтворювати архетипічні сюжети, але вже перероблені по-новому.

Розглянемо вищевказане твердження, спираючись на ідеї Юнга, викладені у його роботі «Людина та її символи». Мислитель обирає у якості яскравого прикладу популярну на початку ХХ століття ідею комуністичної системи. Не дивлячись на, здавалося б, актуальність і новаторство (для часів Юнга, звичайно), подібна ідея глибоко вкорінена у міфі про Золотий Вік. Так, Юнг пише: «Треба відзначити, що у комуністичному світі панує один великий міф (який ми називаємо ілюзією, марно сподіваючись на його зникнення під тиском нашої точки зору). Це освячена часом архетипічна мрія про «Золотий вік» (або про Рай), де кожен насолоджується достатком, а наглядає за цим людським дитсадком великий, справедливий і мудрий правитель» [переклад мій] [13, с. 85]. За допомогою цього прикладу Юнг демонструє, наскільки архетипи вкорінені у свідомості людей, і, разом із тим, наскільки актуальним є міф, як такий, для сучасної людини. І це не дивно, адже бажання жити «у кращому світі» здавна керує людиною, яка дотримується (або навіть створює) тієї чи іншої політичної установки. Але це бажання, за своєю природою, є лише відтворенням міфу, продуктом діяльності колективного несвідомого у психіці людини, тобто є тим, чого прагнуть усі люди, свідомо чи несвідомо.

Цей приклад, із нашої точки зору, є достатньо репрезентативним, аби дійти висновку, що міф продовжує володіти людським розумом і є визначальним у житті сучасної людини. Роль міфу, на думку Юнга, є фундаментальною для людства в цілому, оскільки саме завдяки діяльності колективного несвідомого, що маніфестується у міфі, ми отримуємо нові політичні та релігійні системи, а також визначальні принципи, на основі яких людина вибудовує своє життя. Люди, самі того не помічаючи, керуються наперед заданими міфологемами, і несвідомо тяжіють до втілення первинних міфологічних сюжетів у своєму житті. Цим і обумовлюється фундаментальне значення міфу для сучасної людини, за Юнгом.

Зважаючи на все вищесказане, запропоновані раніше концепції, які спрощують міф і зводять його до простого пояснення невідомих природних процесів, відкидаються Юнгом, як неправильні. Насправді, така раціоналізаторська трактовка нівелює усю глибинну сутність міфу і зводить його значущість у житті сучасної людини нанівець. Крім того, такій підхід робить міф просто примітивним поясненням явищ або переказом історичних подій. За нагромадженням раціональних доводів просто не уявляється можливим розгледіти усю глибину феномену міфу, оскільки, захопившись тим, як працює функціональний підхід, дослідник просто перестає помічати дещо більше, глибинну сутність проблеми.

Важко зробити однозначні висновки стосовно того, чи є концепція Юнга правдивою. Як справедливо відзначає дослідниця В. О. Агєєва, «суперечливість теорії колективного несвідомого, як і всієї психоаналітичної концепції, полягає у неможливості практично або її довести, або спростувати» [1, с. 20]. Безсумнівним лишається тільки одне - у міфологічному дискурсі ХХ століття ця теорія займає важливе місце, оскільки відрізняється від інших підходів, запропонованих дослідниками. Окрім того, Юнг врахував не лише значимість міфу у житті первісної людини, але і обґрунтував окремі аспекти людського життя крізь призму цього феномена. Виходячи з того, що міф глибоко вкорінений у людському єстві, Юнг пояснює і нераціональну поведінку людину, і несвідомий потяг до певних міфологічних сюжетів, які втілюються у реальному житті. Адже якщо погодитись із ідеями, що функція міфу - не більше, ніж пояснювальна, то із розвитком науки і техніки сама потреба у продукуванні нових міфів зникає, щоб він, як і належить пережиткам минулого, зник із людського життя. Натомість, міф не лише не зник, але і досі залишається фундаментальною частиною життя людини. Все це можна пояснити за допомогою юнгівської концепції колективного несвідомого.

До того ж, увесь свій шлях до міфу Юнг долає, досліджуючи таємниці людської психіки. Це робить його концепцію самобутньою і вирізняє її з- поміж інших підходів, що складають міфологічний дискурс ХХ століття. Усі вищевказані фактори роблять концепцію міфу, запропоновану Юнгом, цікавим явищем, яке має повне право посісти належне місце у пантеоні різноманітних підходів до визначення сутності міфу, розроблених визначними мислителями ХХ століття.

Висновки

Підводячи підсумки всьому вищезазначеному, резюмуємо, що концепція міфу, яку розробив відомий швейцарський психоаналітик Карл Густав Юнг, є однією із найбільш цікавих у міфологічному дискурсі ХХ століття. Юнг досліджує процеси людської психіки, аби знайти відповідь на питання, чому люди усе ще живуть під владою міфологічного, навіть у сучасний вік технічних революцій і просвітництва, коли природничі науки знаходяться на піку своєї популярності. Він розглядає міф як продукт діяльності глибинних сил людської психіки, які він визначає за допомогою терміну «колективне несвідоме». Останнє є феноменом наявності і відтворювання певних паттернів, властивих усьому людському роду. Найяскравішим свідоцтвом того, що колективне несвідоме існує, за Юнгом, є архетипи, на основі яких у подальшому формується міф. Під терміном «архетип» Юнг розуміє певні первообрази, які від самого початку закладені у психіку кожної людини, і можуть проявлятись у створенні різноманітних міфологем, казок, народної творчості, тощо. Слід також зазначити, що дана концепція пояснює той факт, що у різних народів, не пов'язаних один з одним жодним чином, виникають схожі міфологічні сюжети. Окрім цього, теорія обґрунтовує і те, що людина досі живе під владою міфу, але вже видозміненого і підпорядкованого сучасним законам. Таким чином, згідно ідеям Юнга, міф - це вираження ірраціонального начала людської психіки, який не можна просто звести до «біографії» богів та героїв, чи пояснення природних процесів. Міф - це фундамент людського життя, адже він є прямою маніфестацією тих несвідомих сил, які є істинними володарями людської психіки.

Список використаних джерел

1. Агєєва, ВО., 2013. `Архетип та його витлумачення. Від К. Г. Юнга - психоаналітика до лінгвокогнітивної сучасності', Сучасні дослідження з іноземної філології, №11, с.18-26.

2. Бутолина, ОА., 2014. `Место Юнга в философской рефлексии мифа', Вестник Томского государственного университета, №1 (13), с.10-17.

3. Вишина, МЮ., 2010. `Парадигма ключових понять міфологічного аналізу художнього тексту', Вісник Житомирського державного університету, №55, с.140-143.

4. Г алсанова, ОЭ., 2011. `Интерпретация понятия «архетип»: от античной культуры до культурологических мыслей начала ХХ в.', Вестник Бурятского государственного университета. Педагогика. Филология. Философия, №6, с.223-226.

5. Донченко, О., 2011. `Архетипи - спільне в нашому житті (розпізнавання архетипів як шлях до унікальності)', Психологія особистості, №1 (2), с.170-181.

6. Костюк, І., 2011. `Міфологема: історія поняття в науковому дискурсі', Вісник Львівської національної академії мистецтв, №22, с.405-416.

7. Овчаренко, Н., 2018. `Міф як елемент культурної традиції', Наукові записки Національного університету «Острозька академія», №19, с.101-106.

8. Пуларія, Т., 2015. `Архетип, міф, символ: до співвідношень понять', Аркадія, №1 (42), с.19-25.

9. Фрис, І., 2012. `Міфологічні концепції XX ст.: огляд проблеми', Київські полоністичні студії, №19, с.377-382.

10. Юнг, КГ, 2004. Душа и миф. Шесть архетипов, пер. А. Спектор, Харвест, Минск.

11. Btocian, I., 2015. `Philosophical and Psychological Aspects in Jung's Conception of Myth. The Schellingian Influence', Studia Religiologica, vol.48, no.3, p.217-227.

12. Braga, A., 2016. `Mind as Medium: Jung, McLuhan and the Archetype', Philosophies, vol.1, p.220-227.

13. Jung, CG., 1964. Man and His Symbols, Aldus Books, London.

14. Jung, CG., 2014. The Symbolic Life: Miscellaneous Writings, Routledge, London.

15. Jung, CG., 1943. Ьber die Psychologie des Unbewussten, Rascher Verlag, Zьrich.

16. Walker, S., 2014. Jung and the Jungians on Myth, Routledge, London.

Размещено на Allbest.ru