Роль та значення філософії у міждисциплінарному контенті медичної освіти, генезис філософії науки

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Справедливо зазначено, що людство придумало прикраси набагато раніше, ніж одяг. Первісні племена піддавали себе сильним фізичним стражданням заради того, щоб прикрасити своє тіло татуюванням. У той же час не робили що найменших спроб, аби зм'якшити вплив природного середовища на своє тіло. Чи мало інших народностей більше уваги приділяли різноманітним прикрасам -- кільцям, браслетам, намисту, ніж одягу?

І не лише в первісному суспільстві, але й надалі, у пізніші періоди розвитку цивілізації здебільшого турбувались про вишуканість і красу тканини, ніж про її міцність, більше думали про модне пошиття, ніж про зручність. Таким чином користь жертвували заради красивої зовнішності.

Все це зрозуміло і є свідченням того, що одяг з'явився у людей пізніше, ніж прикраси.

Отже, в турботах про тіло зовнішність домінує над користю. Дивною є та обставина, що стосовно розуму можна зробити такі ж висновки. Тому не тільки в попередні століття, а навіть сьогодні здебільшого надається перевага знанням таким, якими можна здивувати, вразити, виокремитись. Для прикладу, в стародавніх грецьких школах головними предметами для вивчення були музика, риторика, філософія тощо, а практичні заняття займали другорядне місце. Така тенденція спостерігалася і в період середньовічної схоластики. У чомусь подібна ситуація і сьогодні, зокрема, ми можемо підтвердити той факт, що четверо з п'яти молодих людей після закінчення того чи іншого університету не мають змоги застосувати знання іноземної мови та багато інших умінь як на практиці, так і в подальшому своєму житті.

На наш погляд, основна мета наукових досліджень і напрацювань полягає у тому, щоб кожна людина могла управляти своїми вчинками в усіх сферах діяльності у різноманітних життєвих обставинах. Вона повинна вміти керувати своїм тілом та емоціями, знати, як розвивати розум, над чим працювати, поглиблюючи знання і куди їх спрямовувати, як вести свої справи, як виховувати дітей, бути активним та свідомим громадянином своєї Батьківщини, як користуватися тими благами, які дала нам природа, де і як застосовувати свої здібності, щоб принести користь собі і суспільству -- словом знати, як скористатися повнотою життя.

Окреслені питання мають особливе значення, тому що їх вивчення повинно складати основну мету вдосконалення та розвитку науки.

Аналізуючи сьогодення, постає питання, чим зайнята основна маса людей? Більшість з них перебуває у процесі виробництва, займаючись виготовленням і розподіленням товарів продуктів тощо.

А від чого залежить успіх усього цього?

Насамперед від уміння користуватися і застосовувати ті чи інші продукти праці. По-друге, від знання їх фізичних, хімічних, технічних, життя забезпечувальних властивостей. І чим більше властивості певних продуктів обґрунтовані науково, фахово репрезентовані є доступними, тим більшою буде потреба в них у суспільстві. Іншими словами, рівень забезпечення суспільства буде значно вищим, ефективнішим, що сприятиме подальшому його розвитку та вдосконаленню.

Якщо навіть дрібний підприємець чи виробник у своїй професійній діяльності керуватиметься логікою, то позитив у його діяльності гарантовано. Так, приміром, головний напрямок математичних наук-обрахунки, новітні програми, передові технології; їх освоєння та застосування обов'язково принесе прибуток. Значення фізики і хімії у промисловості, у створенні нових енергоресурсів, енергозберігаючих технологій залишається домінуючим і виступає одним із гарантії конкурентоспроможності, надійності та ефективності існування. Комп'ютеризація усіх сфер життя робить його раціональнішим і мобільним. Знання з агрономії та геології сприяють виробленню найоптимальнішого варіанту співіснування та доцільному використанню природних багатств людством.

Вивчення біології, анатомії, та соціології потребує особливого осмислення, адже проблеми самозбереження і життя у сучасному світі актуальні як ніколи. Рівень медичного обслуговування та забезпечення суспільства є показником його розвитку та життя тривалості. Тому кожній людині, яка має будь-який стосунок до тієї чи іншої галузі виробництва чи діяльності, доводиться працювати з математичними обрахунками, фізичними і хімічними властивостями предметів тощо. Така людина може бути зацікавлена біологією, хімією, анатомією, соціологією, ї успіхи чи невдачі у професійній діяльності чи у приватному житті, тобто здобуття відповідних засобів для існування, головним чином, будуть залежати від рівня знань, всебічного її розвитку та наукового потенціалу.

Крім того, наукові знання необхідні кожному для розуміння, як і для чого існують уже відомі предмети, технології, програми, до яких він має стосунок, та ті що в стані розробки, які допоможуть розвитку та діяльності людини.

Використання наукових досягнень сприяє вдосконаленню не тільки окремої сфери діяльності людини, прогресу однієї чи ряду галузей виробництва, а й визначає рівень розвитку суспільства загалом та формування в ньому людини вищого типу.

Коли лікар, не знаючи анатомії, здійснює хірургічне втручання, наслідки ніхто не може передбачити. Аналогічно, коли батьки беруться за таку важливу і відповідальну справу, як виховання дітей, не задумуючись про формування у них фізичних, моральних та розумових здібностей, то наслідки також важко передбачити.

Будь-який напрямок діяльності спрямований на результат, який для батьків і суспільства виражається у підготовці до ролі громадянина та здатності виконувати політичні та соціальні обов'язки. Провідне місце в усвідомленні завдань громадяни належить історії, знайомлячись з якою молода людина має змогу спостерігати зв'язок, що існує між подіями, і шляхом аналізу може дізнатися, які соціальні явища подібні між собою і чому стали причиною тих чи інших змін. Опис зміни століть повинен так подаватися, щоб відразу можна було збагнути, як приймалось кожне з вірувань, що породжували звичаї і традиції, як формувались організації та установи, відстежити зв'язок між ними та прослідкувати наслідки, збагнути роль особи та народу, нації в історичному розвитку. Певні історичні факти можуть бути позитивними або негативними прикладами для молодих людей при виконанні ними громадянських обов'язків.

Фактів і подій в історичному процесі розвитку є дуже багато, вони в основі своїй різноманітні, і щоб зрозуміти їх природу, нам потрібний ключ. Цим ключем є наука як сукупність відповідних знань, які дають можливість зрозуміти таке: суспільство складається з індивідів і все, що відбувається в ньому, є результатом спільних дій індивідів, тому індивідуальні дії служать ключем для вирішення всіх соціальних явищ. Але дії індивідів залежать від законів природи, а тому потрібно насамперед збагнути саме ці закони, які випливають із законів тіла і духу. Отже, розуміння соціології неможливе без попереднього вивчення біології, психології, тобто всіх соціальних явищ, життєвих явищ в широкому розумінні цього слова, що в кінцевому підсумку підпорядковуються законам життя.

Розглянемо, який напрямок діяльності найкраще задовольняє прагнення людини до самозбереження, накопичення засобів для життя, виконання батьківських обов'язків, участь у соціально політичній діяльності і, нарешті, насолодження природою, літературою і мистецтвом в усіх його формах.

Без живопису, скульптури, музики, поезії, які сповнені красою та витонченістю, життя втратило б свої найяскравіші барви. Щоб правильно все це розуміти, сприймати та насолоджуватися, нам необхідні відповідні знання.

Для самозбереження, тобто для збереження життя та здоров'я, найнеобхідніші знання-наукові. Для забезпечення первинних життєвих потреб найбільш корисні та ефективні наукові знання. Для виконання батьківських завдань найкращим помічником є наука педагогіка. Для усвідомлення змісту національного життя, попереднього і майбутнього, без чого жоден громадянин не може правильно орієнтуватися в життєвих ситуаціях, необхідна історична наука. Для підготовки і творення досконалих художніх творів і уміння насолоджуватись ними є мистецтво. Для дисципліни розумової, фізичної, моральної та релігійної, найсуттєвіші знання саме наукові.

Нам не потрібно оцінювати важливість різних сфер діяльності людини, і захоплення різноманітними галузями знань, які збагачують нас відповідним розумінням, адже ми переконались, що розвивати науку в широкому значенні - найкращий варіант для всіх видів діяльності.

Безперечним залишається твердження педагогів та психологів, що де б людина не працювала, що б вона не робила, й діяльність може бути продуктивною та ефективною тільки в тому випадку, якщо ця діяльність має наукове підґрунтя. Це дасть можливість виробити правильне ставлення людини до людини, людини до колективу, суспільства та людства загалом.

Недоцільно також вирішувати питання першочерговості: які знання мають більшу чи умовну цінність, а які меншу, але суттєву цінність, адже знання за своєю суттю е як важливі, так і особливо важливі й життєво необхідні. Величина їх значимості не залежить від чиєїсь думки. Вона аналогічно визначається як ставлення людини до довкілля.

Оскільки базові науки необхідні і вічні, то всім зрозуміло, що наука нерозривно пов'язана з людством. Як і сьогодні, так і в минулому, і в майбутньому людство завжди було, є і буде, а для регулювання своїх дій йому необхідно вивчати науку фізичного, розумового, соціального життя і визнати, що життя є ключем до всіх наступних наук.

Щоб успішно пройти всі етапи людської діяльності, зокрема, здобути знання, професійні навички, збагатити життєвий досвід, створити хорошу сім'ю, брати активну участь у громадсько- політичному житті, бути в гармонії з природою, насолоджуватись мистецтвом, а також, наскільки це можливо, зробити свій внесок в загальну культуру, нам необхідно володіти науковими знаннями.

Інтенсивний розвиток наукових знань та посилення їх суспільної значимості стимулює наміри самоосмислення науки, з'ясування науковцями її сутності і можливостей. Вираження сучасного плину життя можливе багатьма способами. Щоб розставити правильні віхи і рухатись відповідно до вимог часу розвиваючись і вдосконалюючись потрібні наукові знання як інформація. На сьогоднішній день процес наукового руху без перебільшення потроївся. Науково-інформаційні технології стають доленосними. Правильні наукові знання дають можливість глибшого розуміння, усвідомлення і пізнання природного порядку, щоб змінити спосіб життя [1, с. 481]. Тільки наука здатна дати істинне позитивне знання [2, с. 267]. Філософія, яка також обгрунтовує нові знання ,виконує евристичні функції ,бере участь у побудові нових теорій удосконалює понятійний апарат [3, с. 482]. Наш всесвіт є дуже динамічним і відповідно наука перебуває у постійному русі. Генезис філософії науки як системно орієнтованої стратегії вивчення науки, в єдності її когнітивних, методологічних і соціокультурних характеристик включає такі етапи: традиційна, або класична гносеологія (теорія пізнання); сучасна епістемологія (теорія наукового пізнання), яка представляє інтерпретації пізнання і знання на принципах посткласичної (некласичної і постнекласичної) науки; філософсько-методологічний аналіз наукового пізнання і знання та форм їх конституювання в різних соціокультурних системах (пропедевтика філософії науки). Філософія науки формується як один із трьох напрямків дослідження науки: дисциплінарні дослідження (історія науки, соціологія науки, психологія науки), міждисциплінарні дослідження (наукознавство) та філософсько-методологічний аналіз наукового пізнання, на базі якого виникає і розвивається філософія науки як форма системного осмислення феномену науки в її історичній динаміці та функціонуванні в сучасному соціо- культурному просторі. Так оформилися дві сторони філософії науки: перша - як сукупність епістемологічних концепцій про природу, функції та динаміку наукового пізнання; друга - як форма системно організованої сукупності знань про логіко-когнітивні, методологічні та соціокультурні аспекти буття науки - специфічного й унікального компонента сучасної культури.

Довідка: Становлення філософії науки у філософських напрямках і персоналіях:

- перший позитивізм ХІХ ст. (О. Конт, Дж. Мілль, Г Спенсер);

- емпіріокритицизм (Е. Мах. Р. Авенаріус);

- конвенціоналізм (А. Пуанкаре, П. Дюгем);

- інструменталізм (Д. Дьюї, П. Бріджмен);

- неопозитивізм: логіцизм (Ф. Фреге. Б. Рассел), логічний позитивізм (М. Шлік. Р. Карнап, О. Ней- рат, Л. Вітгенштейн);

- критичний раціоналізм (К. Поппер, І. Лакатос), неораціоналізм(Г. Башляр), посткритицизм (М. Полані);

- постпозитивізм (Т. Кун, С. Тулмін, П. Фей- єрабенд, Д. Бон, Дж. Холтон, Л. Лаудан);

- аналітична і лінгвістична філософія (Н. Хом- ський, Д. Девідсон, П. Стросон. Дж. Серл);

- науковий реалізм (Х. Патмен, Р.Селларс, Б. ван Фрассен);

- радикальний конструктивізм (Г. Холмер, Х. Матурано, Ф. Варела, Н. Гудмен);

- структуралізм (К. Леві-Стросс, Ж. Лакан, М.Фуко, Р. Барт);

- постструктуралізм (Ж. Дельоз, Ф. Бодрійар, Ж. Дерріда);

- герменевтика (Г. Гадамер. П. Рікер, К.-О. Апель).

Філософія науки Стівена Тулміна (праці: «Філософія науки», «Людське розуміння», «Пізнання та діяння»).

Наука - це особлива форма раціонального знання, форма культури [4, с. 146], яка є системою відповідей на специфічні дослідницькі запитання і вирішення специфічних дослідницьких завдань. Її особливість: закони, принципи і теорії є лише правилами наукового пошуку і не можуть бути ні істинними, ні хибними (Образ: їх відношення до дійсності - як географічної карти до ландшафту). Основні положення:

- концепція науки ґрунтується на принципі «розуміння», яке є відповідністю наукових узагальнень стандартам, що прийняті і визнані науковим товариством, тобто первинний принцип «розуміння» має статус «колективного розуміння»;

- наука є сукупністю «історичних популяцій» логічно незалежних понять і теорій з притаманними лише їм сенсом, структурою, особливостями розвитку;

- для науки характерна дуальність: її складові (сукупність інтелектуальних дисциплін і професійні інститути) пов'язані принципом доповнюваності, що виражає зв'язок внутрішнього і зовнішнього аспектів науки;

- розвиток науки аналогічний процесу біологічної еволюції: у наукових популяціях, як і в природі, мають місце консервативне збереження накопиченого знання (спадковість) та інноваційні зміни (мінливість);

- поступ наукових теорій спричинюється і стимулюється їх невідповідністю існуючим стандартам, що сприймається як аномалія, яка потребує виправлення.

Завдання філософії науки - дослідження загальної структури і функціонального призначення наукових понять і пізнавальних процедур в аспекті їх раціональності, бачити, щоб передбачати [5, с. 14]. Звідси - основна особливість філософії науки: раціональність і раціоналізація - не допоміжні чи регулятивні конструкції, а функціональні й основоположні структури, які цементують філософію науки і пов'язують її з філософією взагалі та розвитком суспільства в цілому.

Раціональність (від лат. розумний) [6, с. 564],

- це специфічна характеристика свідомості, що створює необхідні передумови для досягнення оптимальних і ефективних форм пізнання і перетворення дійсності. Це розумність людської діяльності як здатність впорядковувати сприйняття світу, давати світові визначення, формулювати правила і закони; діяльна раціональність (практична розумність) - це здатність діяти згідно із об'єктивними законами, правилами, визначеннями. Свідомість має когнітивний (раціонально-понятійне відношення до світу з метою досягнення об'єктивно-істинного знання про нього) і ментальний (суб'єктивні переживання, оцінки та регулятиви у формі віри, надії, симпатії, антипатії тощо) компоненти. Суть раціональності як здатності свідомості - у врахуванні взаємозв'язку та єдності обох компонентів. Отже, раціональність

- це здатність узагальненого, опосередкованого і сутнісного відображення дійсності у вербально- понятійній формі, чим забезпечується пізнання процесів дійсності й ефективна трансляція знання за допомогою знаково-семіотичних форм від одного суб'єкта пізнання до іншого.

У різні історичні періоди, діючи цілеспрямовано, людина по-різному відноситься до світу, як до об'єкта впорядкування засобами пізнання та практики. Тому різними були ідеали раціональності

- пізнавальні і соціокультурні цінності та норми.

Типи раціональності визначаються науковим простором, в якому конструюється знання в кожну епоху:

- класична наукова раціональність: дослідницький пріоритет об'єкта, при теоретичному описі та поясненні якого все, що стосується суб'єкта пізнання, засобів і способів його діяльності, елімінується (усувається);

- некласична наукова раціональність: врахування й експлікація (пояснення) зв'язків між знаннями про об'єкт і характером засобів і способів формування цих знань як умови досягнення істинного відображення та осягнення світу;

- постнекласична наукова раціональність: врахування не тільки співвідношення об'єкта дослідження та засобів дослідження, а й впливу на пізнавальний результат ціннісно-цільових установок дослідження, навіть соціально-етичних цінностей і цілей суб'єкта дослідження.

Наукова раціональність (зміст поняття):

- характер і рівень впорядкування досліджуваних наукових систем, які фіксуються у формі ідеальних об'єктів різних ступенів узагальнення;

- спосіб понятійно-дискурсивного опису і пояснення досліджуваної реальності;

- сукупність норм і методів наукового дослідження, що фіксуються певним типом методологічної рефлексії або стилем наукового мислення.

Філософія науки Томаса Куна (праці: «Коперніканська революція», «Структура наукових революцій») [7].

Становлення науки як парадигми мислення проходить такі стадії:

- допарадигмальна стадія: наявність розмаїття точок зору, відсутність фундаментальних теорії і загальновизнаних методів;

- створення єдиної парадигми через досягнення членами наукової спільноти консенсусу в застосуванні методів і принципів, у сприйнятті цінностей;

- розвиток і вдосконалення даної наукової парадигми через нагромадження фактів, удосконалення методів і принципів;

- занепад даної наукової парадигми з причини появи аномальних фактів, що не пояснюються наявним знанням і призводять до кризи цієї парадигми, а згодом - до наукової революції;

- формування нової парадигми і т.д.

Наукова парадигма - це характеристика науки

як єдності знання і пізнавальної діяльності:

- сукупність фундаментальних теорій і система цінностей, а також комплекс експериментів, що сприяють удосконаленню методів дослідження і взірців наукової діяльності;

- система поглядів, настанов, цінностей, які визнаються і сприймаються всіма членами даного наукового товариства.

Епістемологічні цінності наукової парадигми:

здатність передбачати явища, що були недоступними для вивчення на основі інших (попередніх) парадигм;

спрямування наукового пошуку на проблеми, яких інші (попередні) парадигми навіть не фіксували.

Еволюціянауковихпарадигм:

- механістична (XVIII - кінець ХІХ ст.): розвиток природи і суспільства пояснюється механічними формами руху (на ґрунті видатних досягнень класичної механіки, яка тлумачила рух, простір, час і причинність в окремій частині природи, без електромагнітних, хімічних, біологічних і соціальних явищ);

- фізична (кін. ХІХ - кінець XX ст.): розвиток природи і суспільства пояснюється за допомогою методів фізичної науки, що їх дали новітні досягнення у галузі фізики (теорія відносності, квантова механіка, мікрофізика). Стан системи пояснюється в даний час, а її наступна еволюція поза залежністю від минулого стану, чим ігноруються процеси пам'яті і досліджувані системи локалізуються в часі. Мірою руху виступає енергія, а опис систем здійснюється диференціальними рівняннями;

- інформаційна (кін. ХХ - початок ХХІ ст.):

розвиток природи і суспільства пояснюється на основі теорії процесів із пам'яттю, в чому до енергії (як міри руху) додається негентропія (як міра впорядкування та складності структури), що передбачає пам'ять як інформацію про її минулий стан. У визначенні еволюції системи застосовуються інтегрально-диференціальні рівняння, що забезпечують вихід на минуле системи. В теоретичній основі парадигми - Nonlinearscience нелінійні науки), синергетика.

Примітка: Основою взаєморозуміння в науці виступають спільні парадигмальні установки щодо наукової діяльності, які включають в себе: концептуальний рівень, як спосіб формулювання проблем і засобів їх вирішення, й аксіологічну систему (систему цінностей), яка перебуває в латентному (прихованому) стані. Взаємозв'язок концептуального рівня й аксіологічної системи утворює парадигму науки певного періоду і стає основою історично зумовленого типу наукового дискурсу.

Взаємозв'язокфілософського і науковогознанняформувався у таких світоглядних парадигмах:

- космоцентризм(Античний світ): наукова проблематика «розчинена» в космологічних і космогонічних вченнях;

геоцентризм (Середньовіччя): християнський світогляд виступає методологічним принципом тогочасного процесу пізнання;

- антропоцентризм (епоха Відродження): основний напрям досліджень - апологія людини та її креаціоністського призначення;

- біоцентризм (Новий час): обґрунтування ідеї вільного громадянського суспільства на основі принципу наукової пізнаваності світу емпіричним та раціональними методами;

- соціоцентризм (Новітній час): акцентування уваги на соціальних проблемах у контексті соціальної обумовленості і природничо-наукових або соціогуманітарних досліджень;

- поліцентризм (ХХІ ст.): підхід до наукової проблематики через призму багатовекторності глобальних процесів.

Парадигмальна взаємодія філософії науки та методології у просторі філософії науки:

- філософія виступає як найзагальніша форма самопізнання культури і цивілізації, ґрунтується на досвіді історичної практики людства, культурних універсаліях і соціогуманітарних цінностях; готує для спеціальних наук попередню систему понятійного апарату та напрями наукового пошуку;

- наука виступає як сукупність теоретичних знань про реальність, як особливий вид суспільного духовного виробництва - виробництва істинного, систематизованого, теоретично і практично обґрунтованого знання. Вона - єдність пізнання та його результату (наукового знання);

- методологія виступає як форма самосвідомості науки, виясняє співвідношення знання і діяльності, структури й організації, способів одержання та обґрунтування знань; ґрунтується на загально-філософських принципах і законах; виникла і розвивається на основі гносеології (теорія пізнання), епістемології (теорія знання) та логіки (закони істинного мислення), а також історії, соціології, психології, культурології, філософських вчень про мову. Задіяні у науковому пізнані філософсько-світоглядні принципи трансформуються у певні взаємопов'язані дослідницькі норми, регулятиви, вимоги, тобто в ту чи іншу програму [8, с. 14]. Філософія і наука тісно взаємодіють, хоча роль філософії у науковому пізнанні вирішувалась двояко - метафізично (через абсолютизацію однієї зі сторін) і діалектично (у взаємозв'язку обох сторін).

Метафізичне тлумачення: слід розуміти як:

- спекулятивна модель (споглядання): побудова «абсолютної моделі» світу без огляду на окремі науки, без урахування досвіду і фактів. Результат - натурфілософія як споглядальне тлумачення природи в її цілісності. Продуктивні ідеї натурфілософії: атомістика Демокріта, ідеї розвитку і цілісності природи (Шеллінг, Гегель), єдність матерії, руху, простору, часу, ієрархія форм руху (Гегель), а також філософія історії (схематичне, ідеалістичне тлумачення історичного процесу та історичного пізнання). Раціональні ідеї філософії історії: закономірність ходу історії як процесу, критерії прогресу в історії, єдність історичного процесу через різноманіття його форм, взаємозв'язок свободи і необхідності в життєдіяльності суспільства (Вольтер, Віко, Гердер, Сен-Сімон, Гегель);

- позитивістська модель: справжнє, істинне, позитивне знання історичних процесів можливе тільки як синтезований цілісний результат досліджень окремих спеціальних наук. Негативний момент: «Наука сама собі філософія» (Огюст Конт)

- спроба розриву з філософським тлумаченням історії. Предметом філософії має бути мова науки (мова історії у висвітленні, аналізі історичного процесу), а не предмет самої науки: єдино можливим знанням є тільки спеціальне, конкретне наукове знання. Позитив: критика споглядального філософствування, актуалізація ролі знаково- символічних засобів наукового пізнання, математизація і формалізація знання, вияснення співвідношення теоретичного апарату до емпіричної бази наукового дослідження. Конкретно: критика Ернестом Махом ідеї атомів, механіки Ньютона розхитала віру в догмати класичної механіки і відкрила двері для теорії відносності (Макс Борн, Альберт Ейнштейн). Окрім цього, «кожен охоче приєднується до вимог прагматиків і позитивістів

- старанність, ретельність і точність в деталях, максимальна ясність мови» (Вернер Гейзенберг). Не можемо осторонь лишити

Діалектичне тлумачення:

- діалектико-ідеалістична модель: необхідність філософського осмислення нових природничо-наукових досягнень, насамперед в галузі теорії електрики. На цій основі діалектична натурфілософія Фрідриха Шеллінга дає ідею цілісності і розвитку природи, загального зв'язку її явищ, її полярності (наповнення протиріччями); ідеалістична логіка Георга Гегеля вимагає узгодження філософії з науковим досвідом, бо діалектика, як логіка і теорія пізнання, не заперечує емпіричного змісту окремих наук, а перетворює його у власний зміст, а «всяка наука є прикладна логіка». Тобто механізм взаємозв'язку філософії й окремих наук полягає в наступному: філософія своїм розвитком зобов'язана розвиткові емпіричних наук, які не зупиняються на спостереженні одиничних явищ, а йдуть назустріч філософії в аналізі, тлумаченні отриманого матеріалу і цим самим спонукають філософське мислення до інтерпретації конкретного матеріалу окремих наук;

- діалектико-матеріалістична модель: у природі крізь хаоспостійних і нескінченних змін проявляються діалектичні закони розвитку, що підтверджені трьома великими науковими відкриттями (законом збереження і перетворення енергії, теорією клітинної будови живих організмів, еволюційною теорією), які вимагають застосування у природничих науках діалектичних, а не метафізичних підходів і методів. Без діалектики факти природи взаємопов'язати й усвідомити неможливо (Фрідріх Енгельс);

- співвідношення філософії і науки за Володимиром Вернадським: філософія у структурі культури різноманітно пов'язана з усіма сферами життя, тобто і з науками, що їх відображають; філософія без практики неможлива, чим підтверджується її невідривність від конкретики; існує багато наук, концепцій, теорій, яких не можна поєднати на основі істинності чи законів однієї з них, а це доступне тільки філософії, як загальному світорозумінню; основа філософії - примат людського розуму, який є началом і вершиною знання в кожній окремій науці, тому зв'язок філософії з науками здійснюється тільки через розум; розум як основа філософії має своїм грунтом емпіричну базу, більш потужну, ніж згадана база філософії; вчений зобов'язаний враховувати принципи і методи філософії, але насамперед він зобов'язаний віддавати перевагу своєму спеціальному знанню - аналізу фактів, емпіричним узагальненням, науковим гіпотезам і теоріям; філософія і наука мають спільний предмет - реальність, тому межа між ними зникає в загальних питаннях природознавства; необхідний синтез філософських учень Заходу і Сходу, що сприятиме прогресу наукової думки. І найважливіше на наш погляд це.

Функції філософії в науковому пізнанні:

- онтологічний аспект: філософія розробляє певні «моделі реальності», з урахуванням яких наука здійснює дослідження свого предмету. Тобто філософія дає загальну картину світу в універсально об'єктивних характеристиках, де реальність виступає в єдності всіх її атрибутів, форм руху і фундаментальних законів. Така філософська картина світу служить основою та першоумовою для розробки фізичної, біологічної та інших наукових картин світу як універсальна онтологічна установка. Філософія дає загальне бачення світу, на основі якого структурується конкретнонаукове бачення дійсності, причому філософська картина світу не лише висвітлює минуле й окреслює теперішнє, а й проектує майбутнє на основі аналізу загальних закономірностей розвитку світу;

- гносеологічний аспект: філософія збагачує науку загальними закономірностями пізнавального процесу, вченням про істину та шляхи і форми її досягнення. Хоча всі окремі науки мають власний теоретичний понятійний апарат і методологічний інструментарій дослідження власного предмету як фрагмента дійсності, вони не володіють методологією і принципами осягнення світу в цілому, до якого належить їх предмет дослідження, а таке володіння необхідне для використання даних дотичних наук, особливо при переході до вищого рівня пізнання, до вивчення нових об'єктів, які виникають у процесі еволюції світу і розвитку пізнання. Інформаційно-технологічний процес не тільки породжує нові проблеми та завдання, а й формує інноваційні засоби та форми пізнання, що вимагають інноваційного осмислення та модерних підходів до їх використання (біотехнологія, інформатика, генетика, логістика), що можливе на основі загальнотеоретичних філософських установок і принципів;

- методологічний аспект: філософія дає найбільш загальні принципи, що функціонують в науці у формі універсальних регулятивів, вимог і норм, обов'язкових для суб'єкта пізнання в його дослідницькій роботі. Філософія виступає найбільш загальним методом наукового дослідження, що задає програму дослідження, але не заперечує і не підміняє спеціальних методів конкретних наук. Філософська сторона програми наукового дослідження є не жорсткою схемою чи стереотипом для організації наукових пошуків, а загальним керівництвом, необхідним для визначення стратегічного напряму досліджень;

- аксіологічний аспект: філософія сприяє визначенню і формулюванню певних світоглядних ціннісних установок і смисложиттєвих орієнтирів, які обумовлюють значення кінцевих результатів наукового дослідження. Аналізуючи, виявляючи і систематизуючи інтелектуальні, морально-емоційні, естетичні та інші загальнолюдські цінності, філософія транспортує в науку теоретичний матеріал для формування наукового світогляду в гуманітарному контексті для вибору життєвої позиції переконань, ідеалів і ціннісних орієнтацій членів наукової спільноти (суб'єктів пізнавальної діяльності) на гуманістичних принципах, основний зміст яких - збереження життя на планеті, інтереси всього людства;

- селекційний аспект: філософія впливає на наукове пізнання пр. побудові наукових теорій, насамперед фундаментальних, і особливо в період «ломки» понять, методів і принципів під час наукових революцій, що обумовлює характер підходу наукової спільноти до вибору нових методів і форм дослідження. Тобто при переході спеціального наукового дослідження до нового етапу, в тому числі до побудови нової теорії, насамперед при завершенні споглядального та при вході на фундаментальний теоретичний етап дослідження, принципи, категорії і методи філософського дослідження стають важливим інструментом розробки тактики і стратегії пізнавального процесу, вибору та застосування нових засобів і методів пізнання. Особливість: науковець вибирає те, що відповідає його світогляду, сформованому на філософських принципах. Вернер Гейзенберг застерігав: «Погана філософія мимоволі губить гарну фізику». Філософські принципи виступають в якості селекторів при наявності множини варіантів вирішення науково-пізнавальної проблеми з метою вибору найефективнішого з них;

- прогностичний аспект: вказуючи на загальні тенденції розвитку світу, філософські принципи прогнозують напрямки розвитку пізнання (філософський принцип саморозвитку передбачив появу синергетики). «Все, про що думає фізика, передбачила філософія» (Макс Борн);

- аспект модальності (істинності):філософсько-методологічні принципи виступають в якості допоміжних, вихідних із практики критеріїв істинності наукового знання, результатів пізнавального процесу;

- міждисциплінарний аспект: вплив філософських принципів на процес наукового дослідження завжди опосередкований через методи, форми і концепції нижчих методологічних рівнів (зокрема, принцип єдності необхідності і випадковості - через відповідні інструменти інформатики, кібернетики, синергетики);

- тактичний аспект: філософські методи застосовуються свідомо або можуть працювати стихійно, за об'єктивною логікою наукового дослідження. Високий ефект досягається при їх свідомому і цілеспрямованому використанні;

- коеволюційний аспект: реалізація фахових принципів у науковому пізнанні призводить до їх переосмислення, оновлення і поглиблення, бо філософські узагальнення ґрунтуються на наукових результатах, на які вони, оновлюючись, поглиблюючись і вдосконалюючись, знову ж таки ефективно впливають.

Отже, філософія науки - галузь гносеологічних, логіко-методологічних і соціально-філософських досліджень науки як особливої форми пізнавальної діяльності, соціального інституту, продукту і фактора економічного, технічного і соціально-культурного розвитку. Це результат двох напрямків мислення: від філософії до науки та від науки до філософії. Філософія науки є їх своєрідним перетином, філософською рефлексією над наукою з метою визначення основ наукового методу, закономірностей її історичного розвитку, специфіки професійної наукової праці, психології наукового відкриття, а також класифікації та періодизації наук.

Література

1. Кирунчик В. Таємниця матриці укрів-русів. - Київ, 2013. - 543 с.

2. Малєнкова Л.А., Будко В.В. та інші. Філософія. - Харків, 2004. - 317 с.

3. Кремень В.Г, Горлич М.І. Філософія. - Харків, 2004. - 734 с.

4. Хамітов Н., Крилова С. Філософський словник. - Київ, 2007. - 259 с.

5. Зотов А.Ф., Мельвыль Ю.К. Буржуазная философия средины XIX начала XX столетия. - М.: 1988, Логос. - 520 с.

6. Шинкарук В.І. Філософський словник. - Київ, 1986. - 796 с.

7. Кун Т. Структура научных революций. - М., 2001. - 608 с.

8. Самардак М.М. Філософія науки. - Київ, 2011. - 203 с.

Размещено на Allbest.ru