Проблема конфлікту у філософії Е. Фромма

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема конфлікту у філософії Е. Фромма

Фромівське розуміння конфлікту вирізняється впевненістю у його конструктивних наслідках і користі для суспільного розвитку. Проте така характеристика актуальна лише для істинних конфліктів, на противагу деструктивним, які породжені злоякісною агресією і ведуть до насильства та військових зіткнень. Концепція особистості Е. Фромма базується на розумінні внутрішнього конфлікту біофілії і некрофілії, де перевага того чи іншого визначає сутність людини. Конфлікт не патологія, а хвороба, яку можна вилікувати зниженням рівня агресії людини через творчу самореалі- зацію і конструктивні зміни. Людство має враховувати наявність такого потужного ресурсу задля викорінення деструктивних конфліктів із суспільної взаємодії.

Проблема конфлікту досліджується в різних галузях гуманітарного знання. Проте методологія розуміння сутності конфлікту та підходи до вивчення даної теми довгий час формувалися та розвивалися в межах філософії. Лише у ХХ столітті разом з виникненням окремих дисциплін - соціології, психології, політології та ін. - стає очевидною специфіка конфліктологічних досліджень.

Сучасні теорії конфлікту сформовані на основі західної філософської думки. Витоки філософії конфлікту і сутність основних теоретичних підходів до розуміння даного феномену наявні у працях відомих мислителів, таких як З. Фройд, Г Зіммель, Л. Козер, Р. Дарендорф, Е. Фромм, М. Хоркхаймер, Г Маркузе, К. Лоренц та ін. Всі вони аналізували сутність конфлікту, його розвиток і динаміку, особливості виникнення та можливі наслідки з метою розширення знань про даний феномен та його попередження в суспільстві. Таким чином на заході сформувалося певне уявлення про конфлікт, що дало поштовх розвитку конфліктології як науки.

Довгий час радянський простір був пострадянське суспільство виявилося не готовим до сприйняття конфлікту, як феномену суспільного розвитку. Такий перебіг подій мав переважно деструктивні наслідки як для кожної окремої особистості так і для людства в цілому, адже для вирішення проблеми слід її принаймні усвідомлювати.

Конфлікти пронизують все наше життя яке сповнене єдності протилежних начал, бінарних опозицій та антагонізмів. Стратегія уникнення конфліктів працює до певного часу, а потім провокує ескалацію та рух по колу затримуючи пошук шляхів вирішення суперечності.

Неможливість уникнення конфліктів показує єдиний вірний шлях у даному напрямку - їх ґрунтовне вивчення. Саме філософський підхід дозволяє осягнути і осмислити конфліктність буття, оскільки лише філософія продукує знання про різноманітні аспекти поведінки людини і функціонування суспільства, а також дає можливість методологічно і ґрунтовно аналізувати навколишню дійсність. Філософія дає можливість охопити людину в цілості з її реальністю, не висмикуючи окремі контексти. Це дозволяє глибоко, ґрунтовно і конструктивно аналізувати явище, виявляти закономірності та прогнозувати розгортання подій.

В історії філософської думки мислителі не завжди однозначно висловлювались на рахунок ролі та значення конфлікту для кожної окремої особи і для суспільства в цілому. З одного боку, підкреслюючи деструктивну роль конфлікту, слід зазначити, що будь-які протиріччя, зіткнення різних інтересів, цілей, прагнень та реалій, порушують стабільність та гармонію системи (як окремої особи, так і суспільства), ведуть до дестабілізації, хаосу. З іншого боку, конфлікт можна розглядати як конструктивні зрушення, що є запорукою розвитку людини і суспільства.

Серед закордонних психологічних досліджень конфлікту у першій половині ХХ ст. слід виокремити психоаналітичний напрям, засновником якого вважають З. Фройда. Проте фройдівське розуміння конфлікту наче прирікає людину на вічну боротьбу суперечностей, як в ній самій, так і з її оточенням. У свою чергу Е. Фромм разом з іншими неофрейдистами розширили розуміння природи і поняття конфлікту та спробували включити в нього соціальний контекст. Вивчення конфлікту на основі фромівських робіт є актуальним, оскільки автор надзвичайно влучно описує і пояснює реалії сьогодення та їх можливі руйнівні наслідки для всього людства. Вивчення і розуміння динаміки цих процесів дозволить сформувати уявлення про основну ідею конфлікту сучасності та визначити шляхи руху в напрямку «конфлікт - феномен суспільного розвитку».

Отже, метою даної статті є дослідження проблеми конфлікту на основі філософського аналізу робіт Е. Фромма. Мета досягається шляхом постановки і вирішення наступних завдань:

1) розкрити вплив ідей З. Фройда на формування концепції соціального конфлікту Е. Фромма;

2) проаналізувати розуміння агресії Е. Фроммом як першопричини конфліктів та окреслити перспективу їх вирішення.

Основна частина.

Розуміння природи конфліктів у філософських текстах ХХ століття значною мірою ґрунтується на психоаналітичних концепціях уявлення про людину. Психоаналіз презентував людину як таку, що діє не лише під впливом свідомої мети. Відкриття реальності несвідомого належить З. Фройду і до теперішнього часу має неабиякий вплив на психологічну методологію та практику, на розуміння сутності людського у філософських ідеях і концепціях та на сприйняття людиною самої себе і свого оточення. Сьогодні психоаналіз розуміють і як метод вивчення психічних процесів, і як вчення про несвідому природу людської душі, і як психотерапевтичну практику.

Фройдівська ідея дослідити людину виключно з точки зору психології, відмовившись від біологічного та відкинувши будь-які спроби провести соціологічні аналогії, дала масив емпіричного матеріалу та можливість удосконалення методологічного підходу. Психодинамічна модель зв'язку психічних процесів дозволила пояснити динаміку впливу бажань і розуму, виховання і природних інстинктів. За допомогою опису свідомих і несвідомих механізмів психіки

З. Фройд створив одну із перших концепцій людської конфліктності. Більшою мірою він аналізував саме внутрішні конфлікти особистості, проте без уваги не залишилися і міжособистісні конфлікти (між батьками та дітьми, між чоловіками та жінками). Отож, за З. Фройдом протиріччя лежить в самій людській природі. Завжди всередині людини відбувається конфлікт між інстинктивним та культурним, що породжує агресію, яка спрямовується зовні (на суспільство) або на себе.

Е. Фромм - соціальний психолог, філософ, психоаналітик, один із засновників неофрейдизму - піддає критиці ідеї З. Фройда і розвиває їх. Мислитель вважає, що людина являє собою не лише результат психічних протиріч чи біологічно виправданих інстинктів, вона є і наслідком пристосування до соціальних умов. Тобто, за Е. Фроммом, індивідуальність людини знаходиться під впливом суспільних відносин, що втілюються у соціальному характері. Кожна епоха формує свій соціальний характер. Значна кількість праць Е. Фромма присвячена аналізу сучасного суспільства і трансформації людини під впливом зміни соціальних обставин. Особливу увагу слід звернути на вивчення конфлікту як соціального явища. Філософ розглядає і намагається пояснити причинно- наслідкові зв'язки конфліктів всіх рівнів.

Е. Фромм акцентує увагу на конструктивних функціях конфлікту. Мислитель вважає, що конфлікт веде до катарсису, просвітлення та являється запорукою розвитку, проте не всі конфлікти є конструктивними. Оскільки людина являє собою єдність двох протилежних прагнень - біофілії і некрофілії, то в кінцевому результаті все залежить від переваги того чи іншого в ній. У випадку якщо людина більшою мірою підвладна перевазі некрофілії вона прагне до володіння і перетворює у мертве все, що стає об'єктом її власності. Людина тією ж мірою спроможна розвивати в собі і любов до життя, яка не може, на думку автора, повністю витіснити некрофілію, але здатна її мінімізувати. Людство має враховувати наявність такого потужного ресурсу задля викорінення деструктивних конфліктів із суспільної взаємодії. Аби розвивати і зрощувати у собі цей ресурс людині слід бути терплячою, дисциплінованою, критично мислити, постійно навчатися, відмовитися від власного нарцисизму та боротися зі своїми сумнівними бажаннями [5, с. 210]. Е. Фромм підкреслює: «Истинные конфликты между двумя людьми, цель которых - не проекция и не прикрытие, конфликты, происходящие на глубинных уровнях внутренней реальности, где они и зарождаются, не деструктивны по своей сути. Они ведут к просветлению, к катарсису, из которого оба партнера выходят более сильными и понимающими» [8, с. 177]. Тобто, істинні конфлікти дійсно конструктивні і є необхідними для оновлення, вони відбуваються стихійно, але їм притаманна повнота і цілісність.

Останнім часом конфліктність в суспільстві посилюється та характеризується своєю деструктивністю. Зростає внутрішня напруга особистості і розвивається внутрішній конфлікт. Людина сприймає себе крізь призму своєї затребуваності в системі виробництва і намагається зрощувати у собі такі якості, що допоможуть вигідніше «продати» себе. В той же час вона не прагне бачити себе творчою і різносторонньою особистістю, адже система ринкових відносин не передбачає цього. Е. Фромм підкреслює, що результат творчості (наприклад, картина) має цінність сама по собі. Коли ж на неї встановлюють ціну вона втрачає цінність і ми можемо говорити лише про вартість.

Людина сама для себе окреслює межі, обираючи не справжній спосіб існування в таких ринкових умовах і ставить грати, за якими унеможливлюється реальне і конструктивне життя. Це породжує агресію і нестабільний емоційний стан, що сіє ворожнечу між індивідами. У праці «Анатомія людської деструктивності» Е. Фромм детально досліджує зародження і прояв агресії у людини, як основну передумову конфліктної поведінки. Прояви агресії у сучасному суспільстві мають тенденцію до збільшення їх частоти. Аналізуючи дане явище автор наголошує, що агресія має два види, які суттєво відрізняються один від одного:

1) доброякісна агресія - виникає у ситуаціях загрози життю і спрямована на захист і оборону, активізується завдяки імпульсам, що спрямовуються на втечу або напад (в залежності від ситуації); така агресія має біологічні форми прояву і «згасає» коли зникає загроза; доброякісна агресія притаманна людині і тваринам;

2) злоякісна агресія - це деструктивність і жорстокість, притаманна лише людині, не служить біологічному пристосуванню, не має мети і філогенетичної програми.

Е. Фромм також вказує на три важливі відмінності від тварин у сприйнятті агресії людиною:

1. Людині притаманне прогностичне мислення, тому вона може сформувати уявлення не тільки про реальну загрозу, а й передбачити її в майбутньому.

2. Особа здатна зробити припущення щодо певної загрози у своїх думках, тобто людині можна «навіяти» наявність небезпеки, якої насправді немає.

3. Людина здатна сприймати загрозу не лише своїм вітальним цінностям, а й інтересам (патріотизм, визнані нею ідеали, релігійні переконання тощо).

Таким чином, Е. Фромм аналізує низку особливостей людської агресії і приходить до висновку, що вона перевищує тваринну агресивність в декілька разів і має низку специфічних рис, які підкреслюють її небезпечність для нашого технократичного суспільства. Слід зауважити, що на думку мислителя важливим чинником, що впливає на агресивність, є відсутність освіти, через що люди не вмотивовані до нової діяльності і розвитку інтересів. Якщо ж вони не задіяні і на виробництві, то накопичення агресивності зростає не маючи можливості її вивільнення. Так формуються прошарки населення, які можуть використати будь-який привід щоб проявити свою агресію. Це формує підґрунтя для соціальних конфліктів, політичних маніпуляцій та пригнічення одними інших.

Деструктивний характер зорієнтований на агресію, на думку Е. Фромма, - є садизм, тобто бажання одного повністю контролювати іншого. Тобто прояв орієнтиру на володіння одного іншим є садизмом, побічним ефектом ринкових відносин та не має нічого спільного з буттям, любов'ю, творчістю. Прикладом садизму може бути і тотальний контроль життя дитини батьками [9, с. 159].

Проте мислитель полемізує з К. Лоренцом і З. Фройдом, які надають агресії статус неминучої вродженої якості людини, оскільки тоді людина спрямована або на самогубство, коли агресує на саму себе, або на вбивство інших. Е. Фромм протестує проти такої безнадійної ідеї, яка прирікає людство на агресію, що потрапляє у число інстинктів. Він наголошує на тому, що воля до життя завжди сильніша за інстинкти смерті. Природна агресивність має свої прояви лише за певних обставин і не може бути постійним чинником небезпеки. Більше того, переважання в людині конструктивних, життєздатних установок на творення знижують ступінь її агресії, що свідчить про небезнадійність людини і людського в ній.

Висновки

соціальний конфлікт концепція

Отже, на основі аналізу низки філософських робіт Е. Фромма слід зазначити, що фундаментальною детермінантою конфліктів є агресія. Як захисний механізм агресія вважається цілком нормальним явищем і допомагає особистості окреслити власні кордони, захистити та зберегти свою індивідуальність «Я». Проте злоякісна агресія спрямована на вбивство і насильство (характерна лише для людини), породжує соціальні антагонізми - експлуатацію одними інших та війни. Розвиток злоякісної агресії притаманний таким прошаркам соціуму, які не вмотивовані на саморозвиток і творчість, не задіяні у процесі виробництва та мають низький рівень освіти. Агресію можна і слід долати кожному члену соціуму щоденною кропіткою працею: тренуванням сили волі, розвитком творчості, орієнтиром на «буття» на противагу «володінню». На відміну від поглядів З. Фройда та К. Лоренца, які вважають агресію в людині природною та нездоланною, філософ вважає, що гуманістичний потенціал західного суспільства не вичерпано. Е. Фромм ставить перед суспільством в цілому, і перед кожною людиною зокрема, глобальне завдання: змінити соціальні умови, що породжують некрофілію і створюють основи для війн та інших соціальних конфліктів. У кожної людини є природний ресурс для зрощення у собі любові до життя, що має стати метою розвитку суспільства в цілому. Конфлікт у теорії Е. Фромма не патологія, а хвороба яку можна вилікувати.

Подальшу дослідницьку перспективу має проведення структурного історико-філософського аналізу феномена конфлікту в історії філософської думки. В перспективі подальшого дослідження конфліктологічної проблематики передбачається розробка програми профілактики соціальних конфліктів на основі філософських ідей західноєвропейських мислителів.

Бібліографічні посилання

1.Дарендорф, Р. Элементы теории социального конфликта. Социс. 1994, №5 С. 142-147.

2.Фрейд, З. Введение в психоанализ: Лекции. СПб.: Питер, 2002. 384 с.

3.Фрейд, З. Мы и смерть. Рязанцев С. Танатология (учение о смерти). СПб.: Восточно-Европейский Институт Психоанализа, 1994. С. 13-25.

4.Фрейд, З. Я и ОНО. З. Фрейд. Я и оно: Сочинения. М.: ЭКСМО; Харьков: ФОЛИО, 2002. С. 839¬860.

5.Фромм, Э. Анатомия человеческой деструктивности. М.: Республика, 1994. 315 с.

6.Фромм, Э. Бегство от свободы; общ. Ред. П. Гуревича; пер. с англ. Г Швейника. М.: Флинта; МПСИ; Прогресс, 2006. 248 с.

7.Фромм, Э. Иметь или быть? Фромм Э. Иметь или быть? Ради любви к жизни. М.: Айрис-Пресс, 2004. 133 с.

8.Фромм, Э. Искусство любить. СПб.: Азбука-классика, 2005. 189 с.

9.Черепанова, Е. С. Философия конфликта: [учеб. пособие]. Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та, 2016. 196 с.

Размещено на Allbest.ru