Проблеми війни і миру у філософії Канта, Геґеля, Фіхте

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми війни і миру у філософії Канта, Геґеля, Фіхте

Розглядаються проблеми війни і миру у німецькій класичній філософії, видатними представниками якої були І. Кант, Г. Геґель, І. Фіхте. Ці та інші мислителі у своїх теоретичних працях не тільки аналізували філософські проблеми суспільства, але значну увагу приділяли політиці, праву, моралі, а також сутності соціальних наслідків війни. Вони пропонували цікаві ідеї мирного співіснування людства. Філософсько-політичні, правові, соціальні концепції видатних німецьких мислителів не втратили своєї соціальної цінності, вони і у наш час вони є надзвичайно актуальними.

Проблема війни і миру постійно знаходилась у центрі уваги мислителів усіх часів і народів. В історії людської цивілізації не існує злободеннішої проблеми, яка б так хвилювала кожну людину, як проблема війни. Так, наприклад, якщо у війнах в XVII ст. загинуло 3 млн осіб, у війнах в XVIII ст. - більше 5 млн осіб, у війнах XIX століття - 6 млн осіб, то під час Першої світової війни кількість вбитих досягла 10 млн осіб, а в Другій світовій війні - більше як 50 млн осіб [1, c. 106].

І у наш час існують збройні конфлікти, які можуть перерости у широкомасштабні бойові дії. Яскравим прикладом є військовий агресивний напад на Україну з боку Російської Федерації, що являє собою реальну загрозу національній безпеці, незалежності і суверенітету України.

Війна як соціально-політичне явище знаходилась у центрі уваги мислителів усіх часів і народів. Особливу роль в її аналізі відіграли праці видатних німецьких філософів І. Канта, Г. Геґеля, І. Фіхте, які і сьогодні є надзвичайно актуальними.

історії філософської, політичної і правової думки видатні мислителі не могли обійти проблему війни і миру, особливо велику роль в аналізі цієї актуальної проблеми відіграла німецька класична філософія. Теоретико-філософська спадщина видатних представників німецької філософії була предметом аналізу багатьох зарубіжних та вітчизняних учених: філософсько-теоретичні праці І. Канта досліджували В. Асмус, А. Богомолов, М. Бур, А. Гулига, Д. Керимов, В. Лекторський, К. Люботин, І. Нарський, В. Нерсесянц, Т. Ойзерман, В. Шинкарук та ін.

Філософія І. Фіхте знаходилось у центрі уваги насамперед німецьких дослідників М. Бура, К. Фішера та ін. Проблеми війни і миру у творчості Г. Геґеля аналізував А. Піонтковський, фрагментно деякі аспекти розглядали В. Асмус, А. Гулига, В. Нерсесянц, Т. Ойзерман. Аналіз вітчизняної джерельної бази філософсько-правової проблематики свідчить про те, що багато важливих аспектів проблеми війни і миру не були досліджені ученими.

Аналіз філософсько-політичних, правових, етико-моральних концепцій війни і миру у творчості видатних теоретиків німецької класичної філософії І. Канта, І. Фіхте, Г. Геґеля.

Проблеми війни і миру вже знаходились у центрі уваги античних мислителів, над цими проблемами замислювались Демокріт, Сократ, Платон, Арістотель, Цицерон та ін. Так, старогрецький філософ Геракліт говорив, що «…війна є батько всього, цар всього» [2, с. 107]. Суспільство, заявляв мислитель, в процесі свого розвитку та існування знаходиться постійно у боротьбі за своє існування. «Треба знати, - вказував Геракліт, - що війна є всезагальна, і все відбувається через боротьбу і за необхідності» [3, с. 48].

Над проблемою війни і миру замислювались не тільки філософи античності, але і середньовіччя, епохи Відродження й Новітнього часу. Серед видатних представників, які розглядали проблеми війни і миру, важливу роль відігравали ідеї Е. Роттердамського, Я.А. Коменського, Ж.Ж. Руссо та інших мислителів. Активним противником війни був Е. Роттердамський.

Так, у своєму творі» Скарги світу» (1515 р.) видатний гуманіст Е. Роттердамський (14691536) зазначав, що в результаті війни «все прекрасне і корисне знищується» [4, c. 40]. Він закликав усі народи і їх правителів до миру і мирного співіснування, акцентуючи увагу, що наш Спаситель Ісус Христос прийшов до людей, щоб «спасти, а не позбавити їх життя, щоб дати й укріпити мир серед людей». На відміну від своїх попередників, Е. Роттердамський звертається не тільки до правителів, але й до простих людей, закликаючи кожну людину боротися й захищати мир [4, с. 98].

Великий чеський педагог Я.А. Коменський (1643-1670), замислюючись над проблемою війни, вважав, що вона є антигуманим, антилюдським явищем, і потрібно боротися, щоб змінити жорстокість, яку несе війна гуманізму [5, а 69].

В епоху Нового часу над проблемою війни і миру розмірковували видатні мислителі Західної Європи Ф. Бекон (1561-1626), Т. Гоббс (1588-1679), Дж. Локк (1632-1704), Б. Спіноза (1632-1677), Вольтер (1694-1778), Ж.Ж. Руссо (1712-1778).

Так, видатний англійський філософ Т. Гоббс у трактаті «Левіафан» (1651) стверджував, що хоча війна і відповідає природі людини, але вона в той самий час є згубною для неї. Замислюючись над проблемою війни та її соціальними наслідками, Т. Гоббс вважав, що та країна, її армії і полководці, які грабують інші народи, є «ужаснейшим чудовищем» [6, с. 271]. Серйозною хворобою держави англійський філософ вважав «невтомиму жадобу розширення своїх володінь» [7, с. 259].

Важливу роль в аналізі проблеми війни і миру відіграли праці родоначальника німецької класичної філософії Іммануїла Канта (1724-1804).

Варто зауважити, що на формування у Канта ідеї «Вічного миру» великий вплив мала праця Ж.Ж. Руссо (1712-1778) «Судження про вічний мир», в якій французький мислитель виступав противником агресивних загарбницьких війн. Війна як соціально-політичне явище та шляхи досягнення вічного миру глибоко хвилювали німецького філософа І. Канта. Щоб не писав Кант про суспільство, його міркування неминуче закінчується питанням щодо усунення війни, зазначає А. Гулига [8, с. 7, 11].

Як оцінює війну німецький філософ? У трактаті «До вічного миру», який був опублікований у 1795 році, Кант підкреслюває, що: «Війна, по-перше, - зло; Вона здатна знищити варварськими спустошеннями… усі досягнуті успіхи культури [9, с. 17].

Війна лягає важким тягарем на плечі народу і її наслідки жахливі. вони призводить до «розорення кожної держави» [9, с. 20]. Розглядаючи взаємовідносини між державами, Кант заявляє: «Жодна держава не повинна шляхом насильства втручатися в політичне будівництво і управління інших держав. Мислитель вважає, що втручання посторонніх держав означає порушення прав незалежного народу. Ці ідеї німецького філософа у наш час є надзвичайно актуальними. Це передусім стосується України, яка зазнала агресивного нападу з боку Росії, що є фактичним втручанням в політико-державне будівництво і суверенітет України. Отже, Кант робить висновки, що «війна. і застосування засобів, які ведуть до неї, повинні бути безумовно заборонені» [9, с. 264]. Мислитель схиляється до думки, що добра організація держави здатна стримувати руйнівні ідеї іншої держав. Щоб запобігти цьому, Кант закликає створити політико-правовий інститут «публічно-державної безпеки» [10, с. 18].

Кант вважає, що з ростом культури, народи, незалежно від їхньої мови і релігії та інших відмінностей, все більше будуть «прагнути жити у мирі» [9, с. 287].

Німецький мислитель виступає за проведення політики, спрямованої на встановлення мирного союзу між державами. «Вічний мир, - заявляє Кант, - який буде закріплений мирними договорами. є не порожня ідея, а завдання, яке поступово буде реалізоване» [9, с. 308]. Великий філософ і гуманіст мріяв про те, щоб людство похоронило війни і стало жити у вічному мирі.

Філософсько-політичні, правові етико-моральні ідеї Канта мали великий вплив на формування світогляду Іогана Фіхте (1762-1814).

Німецький мислитель виступає активним противником війни, насильницького втручання в державне будівництво інших держав [11, с. 195]. Фіхте, як і Кант, вважав, що «Постійні армії з часом повинні повністю зникнути, оскільки вони постійно загрожують війною, а їх створення, збільшення і утримання часто самі по собі виявлялися причиною війн» [11, с. 194].

Фіхте твердо переконаний у тому, що «жодна держава не повинна насильницьким шляхом втручатися в питання правління і державного будівництва інших держав».

«Держава, яка є несправедливою за своєю внутрішньою побудовою, неминуче прагне до грабежу сусідів» [11, с. 202].

Мислитель з великим ентузіазмом сприйняв велику Французьку революцію і з нетерпінням чекав зайняття усієї Німеччини французькими революційними військами. Зміна обстановки у Франції, перетворення революційних війн у загарбницькі не могли не вплинути на світогляд філософа. Фіхте - активний критик агресії з боку Франції - відкрито виступає за звільнення Німеччини. Варто при цьому зауважити, пише М. Бур, що Фіхте ніколи не був прусським казарменим «ура-патріотом» [12, с. 9].

Філософ був переконаний в тому, що вічний мир на землі може бути досягнений шляхом домовленостей між державами.

Війну Фіхте характеризував як суспільне явище, яке суперечить розуму. У рецензії на твір Канта «До вічного миру» він вважав кантівську ідею вічного миру такою, що «абсолютно реалізується, яка закладена в «сутності розуму», й реалізацію якої розум вимагає беззастережно та обов'язково реалізувати на практиці. За мир, говорив Фіхте, потрібно боротися» [11, с. 100]. Причиною війн своєї епохи мислитель вважав політико-суспільні структури феодально - абсолютистських держав. Абсолютні монархії, говорив філософ, є джерелом «постійних війн, оскільки кожна необмежена монархія постійно прагне стати універсальною» [11, с. 101].

Як уникнути війни, - ставить питання Фіхте. І відповідає: Для цього потрібно створити «законну, що ґрунтується на праві, державу», але треба пам'ятати, що мир повинен охоронятися зі зброєю в руках, і агресора обов'язково повинні силою змусити до дотримання миру [11, с. 101]. Війну мислитель поділяє на справедливу і несправедливу. Так, наприклад, війну 1813-1814 рр. проти Наполеона він вважав законною і справедливою.

Фіхте був противником агресивної політики і загарбницьких несправедливих війн. У кінці 1807 року, в період наполеонівської агресії проти Німеччини та інших європейських країн, Фіхте виступає з циклом лекцій під назвою «Промова до німецької нації».

У своїх знаменитих «Промовах до німецької нації» Фіхте, - зазначає Т. Ойзерман, - проявляє себе як полум'яний борець за свободу і національну незалежність свого народу, які відіграли велику роль в боротьбі німецького народу проти агресивного вторгнення Наполеона [13, с. 18]. Фіхте сміливо дивився у майбутнє, покладаючи свої сподівання на прогресивний розвиток суспільства. Він був переконаний у могутності людського розуму і вважав, що розвиток науки, культури - це той магічний шлях, за якого кожний член суспільства зможе жити у мирі і безпеці [13, с. 46-47].

Істотний внесок в аналіз проблеми війни і миру зробив геніальний німецький філософ Г.В.Ф. Геґель (1770-1831). Всесвітньо-історична заслуга Геґеля полягає у тому, що він продовжував і розвивав ідеї своїх великих попередників: Канта, Фіхте, Шиллінга. Замислюючись над історією війн, Геґель доходить висновку, що основною причиною, яка їх породжує, є суперечність. Він підкреслював, що суперечність існує як в природі, так і в суспільстві, вона є джерелом всякого руху і розвитку. Раз існують держави, - робить висновок Гегель, - об'єктивно між ними існують суперечності, які призводять до конфліктів і війн. Мислитель, як відомо, не сформулював свого визначення війни, це зробив німецький військовий теоретик К. Клаузевіц: «…війна є просто продовженням політики іншими [насильницькими] засобами» [14, с. 282].

Що є причиною війни? Ці питання Г еґель аналізує у багатьох своїх працях. Причиною війни, неодноразово підкреслював Геґель, є суперечності, які рухають світом. «Здоров'я держави, - зазначав він, - знаходиться не тільки в спокої мирного часу, скільки в русі війни» [15, с. 65].

Геґель переконався у тому, що ті держави і нації, які в мирний час не піклуються про свою безпеку і суверенітет, можуть стати легкою здобиччю агресора. Він з болем констатує, що у війні з Наполеоном Німеччина «на досвіді переконалась у тому, що вона більше не держава, вона втратила багато гарних земель, кілька мільйонів осіб; втрати, нанесені війною, будуть ще довго відчуватись і в мирний час, і ще багато держав Німеччини, окрім тих, які опинились під владою завойовників з їх законами і звичаями, втратять те, що для них найцінніше - свою незалежність як самостійні держави» [15, с. 66]. «Народи, на думку філософа, які не борються за свою державність і суверенітет, «підпадали під владу інших народів» [16, с. 360].

Геґель говорить про те, що якщо необхідно йти на жертви заради незалежності і суверенітету держави, у такій ситуації війна виступає важливим чинником збереження незалежності, і в цьому полягає її «моральний аспект» [16, с. 359]. Геґель добре розумів, що молох війни вимагає не тільки жертв, але й хоробрості. У чому полягає її сутність? На це питання філософ відповідає: «Істинна хоробрість культурних народів полягає у готовності жертвувати собою для держави» [16, с. 362].

Війну мислитель розглядає як важливий чинник збереження суверенітету держави, вона вимагає жертв і передусім високої організованості і дисципліни, «порядку і слухняності, і відмови від власного мислення і розмірковувань» [16, с. 363]. З іншого боку, у війні, яка є законною, справедливою, Геґель ввимагає проявляти рішучість. І «хоча право на життя є св'ященним, - заявляє Геґель, - і все таки доводиться від нього відмовлятися, якщо цього вимагає держава від своїх громадян. Право держави - вище право окремої людини» [16, с. 394].

Отже, війна, на думку мислителя, є невід'ємним атрибутом суспільства і держави, і несе розруху, втрати цінностей і людських життів, не може бути усунена черезу діалектичні суперечності, що існують в суспільстві. «Оскільки держава справді існує, - заявляє Геґель, - вона повинна мати реальну можливість вести війну, і тому повинна мати все необхідне для цього» [16, с. 464]. Геґель є прихильником сильної держави, яка здатна захистити себе від агресії інших держав. «Вища честь для народу, - говорить мислитель, - полягає у тому, щоб створити державу і бути незалежним» [16, с. 479].

Народ, на думку Геґеля, повинен довести своє право на свободу і незалежність, а тому держава повинна піклуватися про себе» [16, с. 481]. Геґель заявляє, що справедливу війну держава може вести, захищаючи свою свободу і незалежність. Геґель вказує на те, що світова історія - це рух світового духу, і кожний народ є особливою сходинкою до світового духу» [16, с. 82]. Що вища свідомість світового духу, то вищий соціально-культурний і економічний розвиток народу і держави. Отже, високий соціально-політичний, культурний і економічний рівень народів є свідченням того, що світовий дух досяг найвищих вершин у своєму розвитку.

Досконала держава, - заявляє Геґель, - є світ свободи. Отже, гарантією безпеки свободи народу і держави є збройні сили, тобто добре підготовлена, технічно і матеріально забезпечена армія.

Якщо держава наражається на небезпеку з боку агресора, то обов'язком усіх її громадян зі зброєю в руках захищати свою незалежність. Але для цього необхідна, на думку мислителя, постійна армія для захисту держави і суспільства.

Отже, видатні представники німецької класичної філософії І. Кант, І. Фіхте, Г. Геґель сформулювали багато цікавих ідей щодо сутності війни і миру та їх соціальних наслідків, які і в наш час не втратили своєї актуальності.

Проблеми війни і миру були і є актуальними до нашого часу. Над ними замислювались видатні філософи, починаючи з античності. В епоху пізнього середньовіччя і новітнього часу свій істотний внесок в аналіз проблеми війни і миру зробили Е. Роттердамський, Я.А. Коменський, Ж.Ж. Руссо, Т. Гоббс, Д. Локк, Б. Спіноза та інші мислителі.

Творчо продовжуючи ідеї античних середньовічних філософів і особливо мислителів новітнього часу, видатні представники німецької класичної філософії Кант, Фіхте, Геґель в нових історичних умовах дійшли висновку, що війна як соціально-політичне явище приносить не тільки розруху, втрату матеріальних і культурних цінностей, але й саме життя людини.

У своєму трактаті «До вічного миру» Кант вперше в історії політико-правової думки розглядає війну і мир як складні соціальні явища, що діалектично пов'язані між собою. Мислитель глибоко розкриває діалектичні взаємозв'язки політики, права і моралі щодо пізнання причин війни і встановлення миру між народами.

Видатний німецький мислитель формулює свою філософсько-політичну і правову концепцію вічного миру. Її прихильником виступає німецький мислитель Фіхте, який був активним противником агресивних загарбницьких війн і усіляко підтримував визвольні справедливі війни, які ведуть народи проти своїх поневолювачів. Видатний представник німецької класичної філософії Геґель, розвиваючи ідеї своїх попередників формулює своє бачення причин війни, він доходить висновку, що її причиною є об'єктивно існуючі суперечності між державами, оскільки вони притаманні суспільству, а війна є постійним супутником суспільства.

Мислитель особливу увагу звертає на те, що ті держави і нації, які в мирний час не піклуються про свою безпеку і суверенітет, можуть стати легкою здобиччю агресора, а тому їм потрібно піклуватись про свою безпеку, і обов'язком усіх громадян є зі зброєю в руках захищати свою незалежність. Ці ідеї Геґеля є особливо актуальними для нашої держави.

Особливу увагу Геґель звертає на дотримання міжнародного права під час війни. Він визнавав принцип міжнародного права дотримання кожною державою підписаних угод, які дають можливість уникнути конфліктів і війн.

Отже, проблеми війни і миру, сформульовані видатними представниками німецької класичної філософії Кантом, Фіхте і Геґелем, не втратили своєї актуальності і сьогодні, вони збагатили філософсько-політичну, правову та військово-теоретичну думку.

Цінність їх ідей полягає у тому, що в умовах російсько-української війни вони виступають важливим орієнтиром в проведенні зовнішньої і внутрішньої політики держави, спрямованої на мобілізацію усіх своїх сил в боротьбі з агресором, захисті національної безпеки, суверенітету і незалежності України.

Література

1. Энгельс и военная история / Ф. Энгельс. - М.: Воениздат, 1972. - 275 с.

2. Асмус В.Ф. История античной философии / В.Ф. Асмус. - М.: Высш. шк., 1965. - 320 с.

3. Статті і матеріали, присвячені Гараклітові. - Львів: Вид-во Львівського держ. ун-ту імені Івана Франка, 1963. - 58 с.

4. Роттердамский Э. Жалобы мира / Э. Роттердамский // Трактаты о вечном мире; предисл. Ф.В. Константинова; вводная статья и прим. И.С. Андреевой. - М.: Соцэкгиз, 1963. - С. 39-65.

5. Коменский Я.А. Всеобщий совет об исправлении человеческих дел / Я.А. Коменский // Трактаты о вечном мире; предисл. Ф.В. Константинова; вводная статья и прим. И.С. Андреевой. - М.: Соцэкгиз, 1963. - С. 66-81

6. Гоббс Т. Сочинения: в 2 т. / Томас Гоббс / сост., ред., авт. примеч. В.В. Соколов; пер. с лат. и англ. - М.: Мысль, 1991. - Т.2. - 731 с.

7. Гоббс Т. Сочинения: в 2 т. / Т. Гоббс / пер. с лат. и англ.; сост.; ред. изд., авт. вступ. ст. и примеч. В.В. Соколов; - М.: Мысль, 1989. - Т.1. - 622 с. В.В. Соколов. - М.: Мысль, 1989. - Т. 1. - 622 с.

8. Гулыга А.В. Кант - теоретик мира. - М.: Московский рабочий, 1989. -120 с.

9. Иммануил Кант. К вечному миру / И. Кант. Сочинения: в 6-ти т.; под. общ. ред. В.Ф. Асмуса и др. - М.: Мысль, 1996. - Т. 6. - 743 с.

10. Кант Иммануил. Идея всеобщей истории во всемирном - гражданском плане /И. Кант. Сочинения: в 6-ти т; под. общ. ред. В.Ф. Асмуса и др. - М.: Мысль, 1996. - Т.6. - С. 7-23.

11. Фихте И.Г. К вечному миру. Философский проект Иммануила Канта 1796 / И.Г. Фихте // Трактаты о вечном мире; предисл. Ф.В. Константинова; вводная статья и прим. И.С. Андреевой. - М: Соцэкгиз, 1963. - С. 193-202

12. Бур М. Фихте /М. Бур; пер. с нем. Я. Фогелера; общ. ред. и предисл. А. Гулыги. - М.: Мысль, 1965. - 166 с.

13. Ойзерман Т.И. Философия Фихте / Т.И. Ойзерман. - М.: Знание, 1962. - 48 с.

14. Большая Советская Энциклопедия: в 30-ти т. / гл. ред. А.М. Прохоров. - М.: Советская Энциклопедия, 1971. - Т.5. - 640 с.

15. Гегель. Политические произведения / Гегель. - М.: Наука, 1978. - 438 с.

16. Гегель Г.В.Ф. Философия права / Г.В.Ф. Гегель; пер. с нем.; ред. и сост. Д.А. Керимов и В.С. Нерсесянц. - М.: Мысль, 1990. - 534 с.