Онтологічна проблема мови у філософії пізнього М. Гайдеггера

Profound German philosopher and acclaimed thinker of the XX-th century M. Heidegger rightly pointed out that «language is the house of being (Die Sprache ist das Haus des Seins). According to Martin Heidegger, a man lives (dwells) in a home of language». For this reason, we can see in M. Heidegger 's later thought the process of rethinking language and its interpretation as the «home of being». Acclaimed thinker notes that man as a person plunges into the space of being only through language. But in order to be in the space of a language one must learn to live in the «language of speech».

Keywords: language, «house of being», dwell, talk, literature, asking, dimension of being.

У роботі «Brief ьber den Humanismus» («Лист про гуманізм») М. Гайдеггер скаже одну із ключових виразів усієї його «пізньої» філософії, а саме: «...Die Sprache ist das Haus des Seins...». (Мова є дім буття). Цей вислів «породив» безліч інтерпретацій. Наприклад, Карл Ясперс у листуванні з М. Гайдег- гером писав: «Я не перестаю спотикатися об ваші вирази. Смисловий матеріал, в якому ви філософствуєте, я часто не можу сприйняти у безпосередності його вираження. Я не можу зрозуміти інших ваших центральних понять. Мова як «дім буття» - я противлюся, бо всяка мова здається мені тільки мостом. Адже у повідомленні мову можна привести до зняття в самій дійсності - за рахунок дії, присутності, любові. Я міг би сказати прямо протилежне: де є мова, там або ще немає, або вже немає самого буття. Але тим самим Я не скажу нічого, що мало б відношення до сенсу, в якому про це пишете ви [7, с. 251]. М. Гайдеггер відповів К. Ясперсу і усім «запитаючим» в «Листі про гуманізм».

У «Листі про гуманізм» М. Гайдеггер пише: «Але що перш за все» є, так це буття. Думкою здійснюється ставлення буття до людської істоти. Думка не створює і не розробляє це ставлення. Вона просто відносить до буття те, що дано їй самим буттям. Ставлення це полягає у тому, що думка дає буттю слово. Мова є дім буття. У житлі мови мешкає людина. Мислителі і поети-хранителі цього житла. Їх варта-здійснення відкритості буття, наскільки вони дають їй слово в своїй промові, тим самим зберігаючи її в мові». Даний вислів інтерпретується як те що «людина як особистість, що формується своєю причетністю до буття, вступає в простір буття тільки через мову.

Слід зазначити, що звернення М. Гайдеггера до проблем мови було пов'язане з його дослідженням питання про сенс буття. Мова розглядається як реальність, яка виявляє сутність людини як мовця істоти. Проблема мови була поставлена М. Гайдеггером «у центр всієї філософської проблематики, а сама мова в її природному вигляді була піддана осмисленню, переробці і трансформації» [5, с. 127].

М. Г айдеггер зазначав, що «мова є дім буття. У житлі мови мешкає людина. Представляючи мову в якості «дому буття», М. Гайдеггер зазначає, що людина як особистість вступає у простір буття тільки через мову. Але щоб опинитися всередині мови потрібно навчитися жити у «говорі мови» Традиційні уявлення про мову як про звукове вираження внутрішніх переживань, як форму людської діяльності задають, на думку М. Гайдеггера, спектр різноманітних наукових способів аналізу мови. Філософ не розглядає їх як помилкові характеристики мови, які повертають до вихідних традицій мови, але подібні уявлення, як мислить М. Гайдеггер, ніколи не зможуть привести до «мови як до мови», до усвідомлення того, що говорить мова, а не людина, в руках якої мова перетворюється в засіб, стає засобом комунікації з іншими людьми.

Слід зазначити, що «ранній» М. Гайдеггер принципово протилежний М. Гайдеггеру пізнього періоду в осмисленні зв'язку людини і буття. Як зазначає П. Гайденко, то у перший період він прагнув зрозуміти буття, йдучи від людського способу буття, а в другому періоді він хоче виходити з самого буття, щоб зрозуміти і людину і всяке інше суще [2, с. 354]. Тим не менш, загальним для двох періодів ключовим поняттям для Гайдеггера залишається Dasein.

Питання про мову поставлено М. Гайдеггером як питання про джерело мови, яке є в бутті «Dasein», як розуміє буття. М. Гайдеггер не пропонує розроблену теорію мови, але вказує своєрідний «шлях до мови» через розуміння «Dasein». Першим кроком на цьому шляху до мови можна вважати роботу «Буття і час». Проблема постановки питання про буття розгортається тут як пошук нових мовних виразів. Таким чином, можна говорити про три плани «Буття і часу»: 1) переосмислення Західної метафізики; 2) пошук початкового буття у зв'язку з його тимчасовістю; 3) Пошук засобів вираження і, таким чином, додавання мові тимчасовості.

У «Бутті і часі» М. Гайдеггер зазначає, що екзистенціально-онтологічний фундамент мови є мова. Таким чином, ранній М. Гайдеггер стверджує, що мова - це «екзистенціальна мова», а не просто реалізація певної мовної системи. При зверненні до такого екзистенціалу Dasein як «мова», яка розглядається в якості говоріння, слід зазначити, що вона включає в себе дві категорії: слухання і мовчання. М. Гайдеггер пояснює це наступним чином: «до промовистої мови належать як можливості слухання і мовчання. На цих феноменах конститутивна функція мови для екзистенціальності екзистенції тільки й стає цілком зрозумілою [6, с. 161]. Крім конститутивної, мова виконує також роз'яснювальну функцію. Виходячи з того, що мова має слуханням і мовчанням, стає можливими пояснення і розуміння сказаного. У пізніх роботах М. Гайдеггер також особливу увагу приділяє проблемі мови. Пізній М. Гайдеггер - як і Гадамер - у якості базової форми і одиниці мови розглядає літературу, наділяючи її при цьому здатністю виробляти нове знання (розкривати «істину буття»). Як зазначає Олафсон, питання, яке М. Гайдеггер піднімає у своїх пізніх роботах про мову, наступне: «чи розуміємо ми дійсно, що таке мова?» М. Гайдеггер у роботі «Шлях до мови» скаже: «Ми існуємо, виходить, перш за все в мові і при мові. Шлях до неї, стало бути, не потрібен. Та шлях до неї притому ще й неможливий, якщо вже ми і без того там, куди він повинен би вести. Однак чи там ми? Чи так ми в мові, що торкаємося її сутності, розуміємо її як мову і, вслухаючись власне в неї, сприймаємо її? Чи опиняємося ми без всякого нашого старання в близькості з мовою? Або шлях до мови як мови найдовший з усіх, які можна помислити? Не тільки найдовший, але і оточений перешкодами, що йдуть від самої мови, як тільки ми намагаємося без оглядання на попутні обставини осмислити чисто її? Описати нашу мету можна наступним чином: дати слово мові як мові [6, с. 259].

Ф. Олафсон у статті «Цілісність гайдеггерівского мислення» зазначав, що ми припускаємо, що розуміємо, і що мова - свого роду задана величина, з якою кожен знайомиться із самого початку. Слова в західноєвропейських мовах показують, що розуміння, на яке ми претендуємо, асоціює мову головним чином з виробництвом мови, певними органами нашого тіла, і з спілкуванням, яке досягається таким чином. Зрозуміла, як певна форма людської діяльності, мова цілком природно постає як щось таке, що ми створюємо. Саме це уявлення про мову і прагне, у першу чергу, розвінчати М. Гайдеггер, і тому найважливішою для нього є демонстрація того, що мова має деякий особливий стан, відмінне від «вимови» бесіди або мови, як він стверджував у книзі «Буття і час». Це могло б навести на думку, ніби більш ранні погляди М. Гайдеггера про мову піддалися коригуванню, але це справедливо лише частково. Бесіда, і як похідне від неї - мова, були описані в «Бутті і часі» як модальність розкриття сутностей як сутностей. Уся стратегія тлумачення мови полягала в тому, щоб показати, що в кожній точці вона занурена в існування і передбачає існування як спосіб буття сутності - Dasein, який сам добре знайомий з буттям, що розуміється як розкриття або присутність сутностей як сутностей [4, с. 58].

Варто зазначити, що дослідження проблеми мови у філософії пізнього М. Гайдеггера вже давно артикулюється в колі численних західних дослідників. Так, канадський професор філософії і політології

Ч.Тейлор (Charles Taylor), характеризуючи учення пізнього М. Гайдеггера про мову, зазначає, що воно характеризується рішучим антисуб'єктивістським характером. З точки зору дослідника, німецький мислитель перевертає звичне відношення, в якому мова розглядається як інструмент, і більше говорить про мову, а не про людину. Такий підхід М. Гайдеггер, вважає канадський вчений, виразив у своїй відомій формулі «denn eigentlich spricht die Sprache» (говорить лише мова). Ця форма навряд чи зрозуміла і очевидна при першому прочитанні, вважає Ч. Тейлор. Цікаво, що дослідник, розглядає зазначене вище висловлювання М. Гайдеггера в контексті традиції європейської філософії мови (the background of the tradition of thought about language), а потім намагається визначити його оригінальність на її фоні (to define his originality in relation to this tradition) [4, с. 433]. Варто зазначити, що канадський вчений визначає європейську традицію філософії мови як «expressive-constitutive» (виразно-конститутивною). Вона виникає наприкінці ХУЛІ століття як реакція на мейнстрімне вчення про мову, що розвивається в межах сучасної епістемології, сформульованої Т Гоббсом, Дж. Локком і Е. Кондільяком. Ця точка зору вважає і артикулює розуміння мови як інструменту. Конститутивна теорія реагує проти такого розуміння мови, і саме тому, вказує Ч. Тейлор, М. Гайдеггер виходить за межі такої реакції на сутність і значення мови. Різницю між двома поглядами, вважає дослідник, можна зрозуміти таким чином. Основою інструментального значення мови була «enframing» theory. Дослідник, використовуючи поняття «enframing» тут має на увазі переклад з німецької Gestell (конструкція, опора та ін.). Філософський же контекст значення Gestell розкриває технологічний характер буття ХХ століття. Enframing, таким чином, виражає сутність антропологічної взаємодії з світом технології. Канадський дослідник, на наш погляд, більш глибоко тлумачить поняття «Enframing». Він вказує, що: «...Я хочу використовувати цей термін для опису спроб зрозуміти мову в межах картини людського життя, її поведінки, цілей або розумового функціонування, яка сама описується і визначається без будь-яких посилань. Мова може розглядатися як така, що виникає в межах цієї картини, і виконує якусь функцію всередині неї, але сама структура передує або, принаймні, може бути охарактеризована незалежно від мови...» [9, с. 433]. Конститутивна теорія мови (Constitutive theory), звертає увагу Ч. Тейлор, дає нам уявлення про мову як формування нових цілей, нових рівні поведінки, нових смислів. Їх, справедливо зазначає дослідник, неможливо зрозуміти відокремлено. Картина людського життя, таким чином, органічно і плідно переплітається з мовою [9, с. 434]. З точки зору Ч. Тейлора, М. Гайдеггер належить до конститутивно-експресивної теорії мови (constitutive-expressive theory). На думку вченого, погляди німецького мислителя органічно артикулюються в контексті цієї теорії. Дослідник пише: «М. Гайдеггер - конституційний теоретик. Під цим я маю на увазі не лише те, що він має таку теорію мови, але і те, що вона відіграє істотну роль у його мисленні. Така точка зору, здається, може викликати певні зауваження, особливо якщо враховуючи його ранні твори, але його мислення після повороту «Kehre», формулює центральні поняття конституційного погляду [9, с. 441]. На думку, Ч. Тейлора, М. Гайдеггер належить до традиції Й. Гердера. Він, разом з тим, переносить цей спосіб мислення у свою площину. Хоча Й. Гердер у відкритті конститутивного погляду все ще виступає з точки зору «рефлексії», що звучить як форма свідомості, М. Гайдеггер чітко переформульовує питання і починає розглядати мову як те, що відкриває доступ до смислів. У німецького мислителя, робить висновок дослідник, мова розглядається як умова розкриття людського світу. Розкриття не є внутрішньо- психічною операцією, але відбувається в просторі між людьми [9, с. 442].

Осмислення значення і сутності мови в період творчості пізнього М. Гайдеггера нерідко характеризується дослідниками як прагнення до її онтологізації німецьким мислителем. Разом з тим, варто зазначити, що в літературі такий поворот філософа знаходить й іншу оцінку. Так, наприклад, один з найбільш відомих і плідних американських критиків творчості М. Гайдеггера Р. Рорті (R. Rorty), розглядає його філософію мови як спробу остаточно вийти за контекст її метафізичних конотацій, що було так характерно для європейської інтелектуальної думки багатьох століть.

У статті «Wittgenstein, Heidegger, and the rйification of language» (Вітгенштайн, Гайдеггер та уречевлення мови) американський дослідник вказує, що уречевлення мови в творчості пізнього М. Гайдеггера - це просто етап іпостатизації самого М. Гайдеггера. На думку Р. Рорті, тут мова йде про перетворення М. Гайдеггера як персоналії свого часу і як особистості, сформованої соціальними практиками на першого пост-метафізичного мислителя. Зрозуміло, що слідуючи загальним антиметафізичним тенденціям ХХ століття американський мислитель намагається контекстуалізувати М. Гайдеггера, показати його соціальну залежність від викликів часу та його інтелектуальної атмосфери. Це все цілком зрозуміло. Однак, на наш погляд постає питання: Р. Рорті говорячи пізнього М. Гайдеггера, справді вважає його вчення про мову прикладом її матеріалізації, уречевлення та об'єктивації? Чи мова все ж таки йде про її онтологізацію. Американський дослідник вказує, що перетворення і зрушення у думці пізнього М. Гайдеггера свідчать про надію на те, що після завершення філософії все ще існує можливість існування того, що буде називатися мисленням. Р. Рорті вважає, що мислитель може уникнути занурення у «завжди вже розкрите» (always already disclosed), уникати реляційності, дотримуючись єдиного і думаючи про єдину думку. Антиметафізичний бунт у дискурсі філософії ХХ століття і філософії мови як її частини, з необхідністю формує наступну проблему: щоб звільнитися від метафізики, звільнитись від світу, який створила метафізика, знадобилося б, щоб сам М. Гайдеггер зміг би піднятися вище свого часу. Це означало б, вважає Р. Рорті, що його творчість була не просто ще одним Selbstaufassung (самосприйняття), ще однією формою людської концепції за рахунок якої він міг би урятувався від себе. Іншими словами, рятуючись за рахунок свого часу [8, с. 352].

Оцінюючи пізні положення філософії мови німецького мислителя, з точки зору вітгенштайнівського натуралізму та прагматизму, Р. Рорті робить висновок, що ми повинні бути вдячними М. Гайдеггеру за нову «мову-гру». Але ми не повинні бачити таку мовну гру, як це робив М. Гайдеггер, закликає нас американський мислитель. Саме пізня філософія мови М. Гайдеггера, на його переконання - це спосіб віддалення від Заходу та підведення підсумків його буття [8, с. 353]. Разом з тим, на наш погляд, такий висновок Р. Рорті не є в повній мірі повним відображенням гайдеггірівської пізньої думки. Її сутнісною характеристикою є артикуляція Dasein, екзистенціалом якого є «мова». Сама сутність мови походить із його взаємозв'язку з буттям. М. Гайдеггер скаже, що «мова є дім буття, живучи в якому людина екзистує, оскільки, оберігаючи істину буття, належить їй. М. Гайдеггер вказує, що «мова є мова буття, як хмари - хмари в небі.

Проблема реконструкції філософських засад мови у філософії пізнього М. Гайдеггера становить важку і важливу історику-філософську задачу. Це пов'язано з самим стилем філософування німецького мислителя і комплексом тих проблем, які він намагався вирішити.

мова філософія гайдеггер переживання

Список використаних джерел

1. Артеменко Н. 2002, Хайдеггеровская «потерянная» рукопись: на пути к «Бытию и времени», «Гуманитарная Академия», СПб.

2. Гайденко П. 1997 Прорыв к трансцендентному: Новая онтопотя ХХ века Республика, М.

3. Дугин А. 2010, Мартин Хайдеггер: философия другого Начала, Академический проект, М.

4. Олафсон Ф. 2004 Целостность хайдеггеровского мышления, Дорофеев Д. Ю. Мартин Хайдеггер, Сб. статей, РХГИ, СПб, с. 56 - 82.

5. Фалёв Е. 2008 Герменевтика Мартина Хайдеггера, Алетейя, СПб.

6. Хайдеггер М. 1997 Бытие и время, Ad Marginem, М.

7. Хайдеггер М. 2001, Переписка, 1920-1963, Ad Marginem, М.

8. RortyR. 1993, `Wittgenstein,Heidegger, andthereificationof language'm The Cambridge companionHeidegger, eds Charles B. Guignon Cambridge University Press, Cambridge, pp. 337358.

9. Taylor C. 2005, `Heidegger on language 'in The Blackwell companion to Heidegger, eds HubertL. Dreyfus, Mark A. Wrathall, Blackwell publishing, Malden, pp. 433-455.

References

1. Artemenko N. 2002, Hajdeggerovskaja «poterjannaja» rukopis': na puti k «Bytiju i vremeni», «Gumanitarnaja Akademija», SPb.

2. Gajdenko P. 1997 Proryv k transcendentnomu: Novaja ontolorija HH veka Respublika, M.

3. Dugin A. 2010, Martin Hajdegger: filosofija drugogo Nachala, Akademicheskij proekt, M.

4. Olafson F. 2004 Celostnost' hajdeggerovskogo myshlenija, Dorofeev D. Ju. Martin Hajdegger, Sb. statej,

5. Faljov E. 2008 Germenevtika Martina Hajdeggera, Aletejja, SPb.

6. Hajdegger M. 1997 Bytie i vremja, Ad Marginem, M.

7. Hajdegger M. 2001, Perepiska, 1920-1963, Ad Marginem, M.

8. Rorty R. 1993, `Wittgenstein, Heidegger, and the reification of language' in The Cambridge companion Heidegger, eds Charles B. Guignon. Cambridge University Press, Cambridge,™. 337-358.

9. Taylor C. 2005, `Heidegger on language 'in The Blackwell companion to Heidegger, eds HubertL. Dreyfus, Mark A. Wrathall, Blackwell publishing, Malden, pp. 433-455.

Размещено на Allbest.ru