Екосистемні засади постнекласичної переорієнтації філософії освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Екосистемні засади постнекласичної переорієнтації філософії освіти

У роботі на основі міждисциплінарного підходу з використанням системного аналізу та дискурсивного методу здійснено дослідження ролі екологічної освіти для набуття освітньою сферою постнекласичних характеристик у контексті становлення нової філософсько-освітньої парадигми. Дано узагальнюючий аналіз філософсько-методологічних та світоглядних характеристик екологічної освіти. Зроблено висновок, що досліджуваний феномен виступає в якості інтегрального механізму, який забезпечує глобальну трансформацію освітньої діяльності у напрямі реалізації засад сталого розвитку у відповідності з потребами сучасного суспільства. Показано, що основна системостворююча функція екологічної освіти реалізується через вплив на формування екологічної культури та екологічної етики. Акцентовано взаємозв'язок становлення і розвитку екологічної освіти та концептуальних змін освітньої діяльності постнекласичного характеру.

Постановка проблеми. Одним із аспектів філософського аналізу освіти у контексті становлення суспільства сталого розвитку є дослідження механізмів здійснення постнекласичної трансформації освітньої системи. З-поміж багатогранного потенціалу досліджуваного феномена найбільше практичне значення має складова, яка отримала назву екологічна освіта. Саме вона на сьогодні виступає дієвим практичним механізмом трансформації освітньої системи на засадах сталого розвитку, що і визначає необхідність її аналізу у контексті становлення постнекласичної філософії та відповідних освітніх практик.

Стан дослідження проблеми. У наявних дослідженнях в основу розвитку екологічної освіти фахівці, зокрема, Н. Анацька, Н. Пустовіт, А. Слепченко, Т. Чорноштан та інші, покладають аналіз взаємодії людини і природи у сукупності із значною кількістю наукових даних про деградацію навколишнього середовища. До середини ХХ була створена когнітивна основа становлення екологічної освіти у межах проблематики охорони довкілля. Відповідно сьогодні екологічна освіта є актуальною соціально-економічною, психолого-педагогічною і гуманітарно-етичною проблемою, змістом і сутністю якої дослідники вважають процес формування екологічної культури, основною ознакою якої виступає відповідальне ставлення до природи як універсальної цінності. Багатьма дослідниками підкреслюється, що ця проблема має суто міждисциплінарний характері, охоплює всі ланки освітньої системи. Разом з тим недостатнім є аналіз філософської, світоглядно-методологічної ролі екологічної освіти у процесі зміни парадигми розвитку освіти та суспільства на засадах сталого розвитку.

Мета дослідження. Визначення ролі екологічної освіти у постнекласичній трансформації освітньої сфери на засадах сталого розвитку.

Виклад основного матеріалу. Визнане світовим співтовариством право кожної людини на прийнятне середовище і розвиток, на нашу думку, можна вважати головною світоглядною основою філософії освіти для сталого розвитку. Відповідно екологічна освіта, яка це право транслює у вигляді норм, цінностей, знань, повинна стати однією з найважливіших підстав постнекластчної освіти: від навколишнього середовища залежить не лише здоров'я, а й загалом можливості існування суспільства та буття кожної людини [7, с. 12].

У межах філософських засад концепції сталого розвитку екологічна освіта набуває статус основного, стратегічного напряму в освітній системі. Головним завданням екологічної освіти стає виховання екологічної відповідальності як міри свободи людини в умовах екологічної кризи. Можна виділити наступні аспекти становлення аксіосфери людини у межах настанов екологічної освіти [1, с. 8]:

1. розвиток екологічної свідомості за допомогою багатостороннього знайомства з принципами організації та функціонування різних екосистем;

2. визначення місця і ролі людини в біосфері;

3. виховування потреби в екологічній діяльності;

4. формування менталітету на засадах сталого розвитку.

Таким чином, у світоглядному плані саме екологічна освіта забезпечує ціннісну переорієнтацію освітньої діяльності, формуючи сучасний погляд на навколишній світ. Під її впливом у системі освіти змінюються методи пізнання та ціннісні орієнтації: від традиційного «споживчого» характеру ставлення до природи до дбайливого, шанобливого, навіть благоговійного.

Екологічна освіта у філософсько-парадигмаль- ному сенсі постає як складний когнітивний феномен, що включає такі понятійні складові як екосистема, екологічна взаємодія, екологічний розвиток, екологічна стійкість тощо. Вони дозволяють не просто послідовно описати освітні зміни у екосис- темному вимірі, а й забезпечити взаємозв'язок між теоретичним і практичним рівнем пізнання. Найбільш ґрунтовне поняття «екосистема» має містити інформацію про рівень організації, структуру і компоненти різних екосистем, «екологічна взаємодія» - розглядати динаміку екосистеми, умови її виживання і розвитку, динамічну рівновагу, саморегуляцію, притаманну екосистемам. Під поняттям «екологічний розвиток» повинно розумітися збільшення або зменшення різноманітності екосистем, етапи та швидкість їх перетворення. Поняття «екологічна стійкість» має включати вивчення умов виживання і тривалого розвитку центрального об'єкта екосистеми.

Філософсько-теоретичний вимір екологічної освіти визначається не лише складним понятійним апаратом, а й новою специфічною характеристикою яка дозволяє визначати її на основі упровадження проблемно-орієнтованого підходу до освітньої діяльності. В основі такого підходу, що дає підстави вважати екологічну освіту «випереджуючою», лежать настанови сталого розвитку та екологічної безпеки і орієнтація на забезпечення екологічної безпеки у процесі переходу суспільства до сталого розвитку.

Екологічна освіта є інструментом постнекла- сичної трансформації освіти загалом, і в цьому сенсі слід говорити про її процесуальний вимір - так звану «екологізацію системи освіти» [3, с. 7]. Екологізація системи освіти - це характеристика тенденції проникнення ідей, понять, принципів, підходів екологічної освіти в інші дисципліни, а також у процес підготовки екологічно грамотних фахівців різного профілю: інженерів, лікарів, економістів, соціологів тощо. Від рівня екологізації освіти залежить, в кінцевому рахунку, успішний перехід на модель екологічно безпечного, стабільного розвитку.

Вказана системостворююче-парадигмальна роль екологічної освіти принципово змінює її традиційне розуміння як просто галузі освтінти та пізнання. Під екологічною освітою сьогодні ми розуміємо процес засвоєння екологічних знань, стратегічною метою якої є зміна ставлення людини до навколишнього середовища, формування мислення, орієнтованого на гармонійну взаємодію природи і суспільства. В рамках традиційної системи освіти екологічний аспект був свого роду «придатком» до природно-наукового знання. Екологічна ж освіта, сформована на принципах та ідеях сталого розвитку, - це утворення, де упор робиться на екогуманістичних і ноосферних цінностях, націлене на системне вирішення екологічної проблеми [6, с. 178].

Система екологічної освіти не просто розширює спектр освітніх феноменів, а й формує принципово нові галузі знань. Останнім часом, наприклад, кристалізувалися такі напрями як глобальна екологія, покликана досліджувати вплив на біосферу антропогенних, космічних, геофізичних і інших впливів; соціальна екологія, орієнтована досліджувати питання збереження і здоров'я людей в існуючих екологічних і соціальних умовах; екологія людини, покликана враховувати інтереси людини, поліпшення умов її життєдіяльності, вплив її на навколишнє середовище, аналіз мотивів і за-кономірностей такої діяльності тощо.

Зміст екологічної освіти визначається ідеєю навчання від цілого до частин: біосфера - екосистеми - природні співтовариства, популяції, окремі організми, і має включати не тільки наукові знання, а й доповнюватися творами мистецтва і літератури. В процесі екологічної освіти повинна здійснюватися інтеграція наукових знань про взаємодію людства і природи і відповідних соціокультурних кодів, що призведе до гуманізації освіти. У цілому, сучасна екологічна освіта, що розуміється як певна філософсько-світоглядна основа освітніх трансформацій постнекласичного зразка, повинна бути націлена на майбутнє, спиратися на ідеї ко- еволюції природи і суспільства, сталого розвитку біосфери, спрямована на подолання сформованих у суспільстві стереотипів через формування духовно-моральної, екологічно грамотної особистості та створення умов для її розвитку, що стане запорукою соціальної стабільності.

Найбільш повно трансформуюча роль екологічної освіти на системно-соціальному та особис- тісному рівнях проявляється у її спрямованості на формування екологічної культури. Передумови для формування екологічної культури створюють усвідомлення гостроти й масштабності екологічних проблем, виявлення їх глобального і регіонального характеру, розвиток системи освіти. В її рамках взаємовідносини людини і природи постають як духовно-моральна проблема. Екологічна культура є такою сукупністю матеріальних і духовних цінностей, а також способів людської діяльності, яка обумовлює відповідності соціокультурного процесу збереженню природного середовища, тобто екологічну культуру можна розглядати як інтелектуально-духовну основу цивілізації сталого типу.

У межах процесу становлення екологічної культури відбувається еволюція людської свідомості у культурно-історичного плані. Формується поступове усвідомлення триєдності людської сутності як істоти біологічної, соціальної і духовної та еволюція людини від суб'єкта індивідуального і групового (соціального) розвитку до суб'єкта розвитку планети в цілому. Основою екологічної культури є екологічна моральність, яка полягає в усвідомленні необхідності узгоджувати свої дії з інтересами природи та суспільства. Слід сказати, що традиційна система освіти недостатньо ефек-тивна для формування екологічної культури. Адже акцент ставиться на екологічні знання, результатом чого виявляється екологічна ерудиція при низькому рівні природоохоронної активності, слабо вираженому суб'єктивному, етичному ставленню до природи. У той же час на передній план має висуватися ідея саморозвитку особистості, для якої визначальними стають морально-етичні принципи і закони духовного розвитку.

Відтак можна констатувати, що саме екологічна освіта найбільш повно відображає тенденцію постнекласичного раціоналізму загалом до утвердження пріоритетності духовного начала. Якщо відсторонитися від теоретичних та методологічних розбіжностей, котрі мають місце у розумінні духовності, і поглянути на цей феномен із метатеоретичної перспективи, то духовність можна ідентифікувати як ціннісно-смислову форму людини та її буття, форму, котра є способом самовизначення, самоактуалізації, самоздійснення, саморозвитку людини в бутті [2, с. 44]. Для забезпечення переходу цивілізації на шлях сталого розвитку необхідно переосмислити традиційні цінності, відмовитися від деяких «благ» цивілізації, від звички дивитися на природу, як на «невичерпну комору». Такий процес можна назвати «екологічної революцією». Її основною рушійною силою має стати сама людина, її новий погляд на навколишній світ. Екологічна революція є наслідком, похідною від системи моральних цінностей, сформованих екологічною освітою.

Разом з тим екологічний вимір постнекласич- ної трансформації системи освіти тісно пов'язаний з гуманістичним. І це цілком обґрунтовано, адже якщо не брати до уваги питання збереження біосфери, забезпечення людини сприятливими екологічними умовами, навряд чи можна говорити про безперервний розвиток людства. Таким чином, оцінюючи роль і місце екологічної освіти як механізму постнекласичної трансформації освітньої діяльності на засадах сталого розвитку, необхідно констатувати її предметну, ціннісну та концептуальну значущість для формування нової моделі освіти та її збагачення інноваційним соціальним, економічним і культурним контекстом [4, с. 26].

Центральною проблемою становлення екологічної освіти як своєрідної моделі освітніх трансформацій слід вважати перспективи становлення екологічної етики. Як науковий напрямок екологічна етика сформувалася в 80-х рр. минулого століття. Етичні думки стосовно живої природи висловлювалися основоположниками усіх світових релігій. В останні десятиліття ХХ століття проблеми екологічної етики активно обговорювалися в зарубіжній філософії. Засновниками еко-логічної етики як науки вважаються О. Леопольд і А. Швейцер. У визначенні поняття екологічної етики суттєвих розбіжностей немає. Взагалі, екологічну етику можна визначити як вчення та міждисциплінарну науку про моральні відносини людини з природою, заснованій на сприйнятті природи як морального партнера, рівноправності і рівноцінності всього живого, а також на обмеженні прав і потреб людини.

Наведемо кілька принципів екологічної етики, запропонованих Н. Н. Мойсеєвим:

1. Необхідно знати закони розвитку біосфери, і взаємодія людини з біосферою має будуватися на знанні цих законів.

2. Встановлення загальних правил відносин людини і Природи.

3. Людина повинна жити в умовах коеволюції біосфери і суспільства.

4. Людина повинна думати про майбутні покоління.

5. Право націй на витрачання ресурсів за кількістю населення.

6. Уникати впливу на природні цикли кругообігу речовин.

7. Квоти на витрачання ресурсів визначаються вченими і не залежать від політичних обставин [5].

Саме екологічна етика забезпечує руйнування старого, споживчо-негуманного ставлення до природи, заснованого на антропоцентричному міфі, що людина - центр і цар природи. Натомість вона здійснює вироблення нового екологічного світогляду, заснованого на припущенні, що не все робиться в ім'я і на благо людини. Слушним є твердження, що природа є нашим моральним партнером в силу володіння внутрішньої цінністю. Частина моральних партнерів, здатних до моральних роздумів і вчинків, є моральними агентами, тобто мають свої обов'язки перед вами. Природа моральним агентом не є, тобто має тільки права, але не має обов'язків. Під внутрішньою цінністю розуміємо цінність, яка полягає в прагненні будь-якого живого організму до життя, до продовження існування, до розмноження. Той, хто має внутрішню цінність, має моральний статус, власне благо, моральні права, гідність і повинен вважатися моральним партнером. Внутрішня цінність всіх живих істот однакова, тоді як зовнішні цінності можуть розрізнятися [8, с. 11].

Підґрунтям екологічної етики, на якій базується екологічна культура, є в рівних частинах наука і релігія. У будь-якому випадку філософське знання має вирішальне значення у процесі формування екологічної етики. Зважаючи на накопичені уявлення про формування моральних норм у суспільстві та моральність особистості, філософії під силу за-пропонувати стратегію впровадження екологічної етики у свідомість суспільства та кожної людини.

У цілому екологічні імперативи освітнього розвитку в сучасних умовах орієнтують на оптиміза- цію відносин людини і суспільства з навколишнім середовищем, які знаходять конкретизацію в концепції сталого розвитку суспільства. Екологізація освіти передбачає істотну зміну освіти в методологічному і змістовому плані на основі концептуального наукового екологічного знання. Проблеми екологізації необхідно вирішувати шляхом послідовної зміни соціальної організації суспільства в рамках екологічного (у тому числі морального) імперативу, що вимагає формування світогляду людей, його повороту до загальнолюдських цінностей.

Висновки

Таким чином, екологічна освіта на сьогодні є найбільш дієвим механізмом постнекласичної трансформації системи освіти у контексті концепту сталого розвитку. Вона представляє собою складну систему міждисциплінарного знання, морально-етичних цінностей, методів та методологій побудови освітньої діяльності. Результатом екологічної освіти є формування екологічної культури та екологічної свідомості як основи практичного ціле покладання в діяльності окремих людей та соціуму в цілому. Актуалізація проблематики екологічних цінностей привела до виникнення екологічної етики, що є основою упровадження нових морально-ціннісних відносин між людиною та природою. Нова етична проблематика та онтологічна структура побудови екологічного знання вимагають серйозного філософсько-освітнього осмислення досліджуваної складової системи освіти для сталого розвитку.

Список використаних джерел

освіта філософський екологічний

1.Анацька Н. В. Екологічна освіта: знання і життєво-ціннісні орієнтації сучасної людини: автореф. дис. ... канд. філос. наук: 09.00.10 / Н. В. Анацька; Нац. акад. пед. наук України, Ін-т вищ. освіти. - Київ, 2016. - 20 с.

2.Братаніч Б. В. Освіта та культура: взаємодія у постсучасному просторі / Б. В. Братаніч //Філософські проблеми освіти. Зб. Наук. праць. - Дніпропетровськ: Ін- фодніпро, 2011. - №1. - С. 40-49.

3.Екологізація освітнього простору сучасної загальноосвітньої школи: монографія / [Н. Пустовіт та ін.] - Харків: Точка, 2016. - 153 с.

4.Задубрівська О. М. Філософські проблеми екології: методологічний аспект / О. М. Задубрівська. - Чернівці: Рута, 2007. - 42 с.

5.Лебедев Д. В. Концепция экологической этики Н. Н. Моисеева / Д. Б. Лебедев // София: Рукописный журнал Общества ревнителей русской философии. - 2001.

- № 1. http://www.eunnet.net/sofia/01-2000/text/0108.html (дата звернення 02.06.2017).

6.Матвійчук А.В. Екологічна деонтологія: філософсько-методологічне осмислення наукових перспектив: монографія / А. В. Матвійчук - Рівне: О. Зень, 2014. - 399 с.

7.Слепченко А. А. Забезпечення права на екологічну освіту громадян в Україні: монографія / А. А. Слепченко.

8.Чорноштан Т. М. Філософсько-етичні засади екологічної освіти: автореф. дис... канд. філос. наук:

09.0. 10 / Т. М. Чорноштан; АПН України, Ін-т вищ. освіти. - К., 2008. - 19 с.

7.Slepchenko A. A. Zabezpechennia prava na ekolohichnu osvitu hromadian v Ukraini: monohrafiia (Ensuring the right to environmental education of citizens in Ukraine: a monograph), Kondratiev A. V, Kyiv, Chernivtsi; 2017, 188 p.

Размещено на Allbest.ru