Роль та функції архітектури в філософських утопіях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль та функції архітектури в філософських утопіях

The role and functions of architecture in philosophical utopias

архітектура місто утопічний філософія

Гринько О. А.,

кандидат філософських наук, доцент кафедри

філософії, Київський національний університет

будівництва та архітектури (Київ, Україна)

Grinko О. А.,

PhD, Assistant Professor of philosophy, Kyiv National University of building and architecture (Kyiv, Ukraine)

Архітектура, як знаряддя організації простору - важливий структурний компонент більшості філософських утопій. Вона є предметним зримим вираженням соціального, тому автори філософських утопій намагаються використати архітектуру як наочно-символічне вираження досконалості соціуму.

Можна стверджувати, що архітектурна складова будь- якої філософської утопії - символічне віддзеркалення закладених в неї ідей. Символічне навантаження закладалось і в геометричну форму утопічного поселення.

Характерна ознака геометрії утопічних міст - їх ізольованість, статичність, відсутність можливості розвитку.

Крім того, архітектура у філософських утопіях виконувала виховну функцію. Остання полягала в такій організації простору, яка б сприяла виробленню правильної поведінки громадян ідеальної держави. У дидактичному аспекті цікавими були спроби використання архітектури для безпосереднього набуття знань та додаткового ідеологічного тиску на населення.

Загалом, архітектура у філософських утопіях є важливим інструментом реалізації тих соціальних завдань, які ставили перед собою їх автори.

Ключові слова: філософська утопія, архітектура, утопічні проекти, суспільство.

Architecture as an instrument of organizing living space is an important structural component of most philosophical utopias. Since it is a substantive visual expression of the social aspect, the authors of philosophical utopias try to use architecture as a visual and symbolic expression to show the perfection of society.

We can state that the architectural component of any philosophical utopia is a symbolic reflection of the ideas embedded in it. Geometrical shapes of the utopian settlements were not lacking symbolism either.

A characteristic feature of the geometry of utopian cities is them being isolated, static, with no signs of further development.

Besides that, architecture in the philosophical utopias served the purpose of education. The latter was an organization of space that would facilitate the production of correct behavior in the citizens of such ideal state. What is interesting from the didactic perspective, there were attempts to use architecture for direct acquisition of knowledge and to put additional ideological pressure on the citizens.

Architecture in philosophical utopias appears to be an important tool to perform social tasks which were set by their authors.

Keywords: philosophical utopia, architecture, utopian projects, society.

Прагнення ідеалу, досконалості завжди було в природі людини. Ще Ф. Бекон, описуючи похибки у процесі пізнання, а саме «ідоли роду», зазначав, що людський розум схильний надавати речам більшу структурованість і порядок, аніж це є насправді [1, с. 308]. До цих речей можна віднести і соціум. Від самого початку існування філософії мали місце два напрямки ставлення до соціальної реальності: умовно прагматичний та утопічний. Представники першого намагались виходити з реалій, враховуючи справжню природу людини, як вони її розуміли. Представники другого - прагнули ідеалу, якого зазвичай не існувало в дійсності, але якого можна було спробувати досягти певними методами задля щасливого майбутнього людства.

Сам термін «утопія» походить від назви загальновідомої праці Томаса Мора і етимологічно означає «місце, якого немає». Термін вживається в кількох значеннях: як проект найкращого соціального устрою, ідеального суспільства, чогось, що неможливо втілити в реальне життя.

В історії філософії до ХХ сторіччя термін мав скоріше позитивне забарвлення, найбільш відомі філософські утопії розглядалися як своєрідний взірець, ідеал суспільних прагнень. У ХХ сторіччі відразу з двох позицій видатними філософами ведеться наступ на утопію. З одного боку, Герберт Маркузе в своїй програмній статті «Кінець утопії» проголошує принципову досяжність в сучасному світі тих цілей покращення суспільного устрою, які ставили перед собою філософи-утопісти, а отже відмирання утопії, як неможливого [2]. З іншого - Карл Поппер тісно пов'язує утопію з тоталітаризмом, фактично звужуючи її смислове поле до ідейного підгрунтя реально існуючих тоталітарних режимів. Подібні погляди висловлюють Йоахім Фест в роботі «Розвіяний сон. Кінець утопічного віку», Ральф Дарендорф в збірці праць «Тропи з утопії. Роботи з теорії та історії соціології», Ханна Арендт «Витоки тоталітаризму» та інші. Проголошується крах утопії, її безперспективність та потенційна небезпека. Термін «утопія» набуває відверто негативного змісту. Ця лінія стає практично домінуючою в 90-х рр. ХХ ст. після краху соціалістичного устрою в країнах Східної Європи та припинення існування СРСР. Крім того, проти утопії виступали прагматики: не варто витрачати час на нездійснені проекти, слід сприймати світ таким як він є та зосередитись на дійсності. Втім, з початком ХХІ сторіччя з'являється все більше праць, автори яких стають на захист утопій, як проектів, що спонукають людство до змін на краще. Утопіям відводиться роль якісних мрій, фантазій, що змальовують перед людством нові горизонти і спонукають рухатись вперед. В цьому руслі написана стаття Ріхарда Зааге «Виправдання утопії», праці Пітера Фіттінга, «Археологія майбутнього» Фредріка Джеймсона, «Утопія для реалістів. Як побудувати ідеальний світ» Брегмана Рутгера та інші.

Щодо розкриття зв'язків між архітектурою і утопією слід відзначити програмну роботу А.Іконнікова «Утопічне мислення та архітектура», дисертацію О. Ус «Архітектура в контексті утопічної свідомості», докладний розбір архітектурних проектів в класичних філософських утопіях міститься в «Архітектурі радянського авангарду» С. Хан-Магомєдова, статті І. Абеля «Архітектура літературних утопій Відродження». Деякі аспекти проблеми розглянуті в окремих працях О. Кудрявцева, І. Осіновського, Л. Фірпо, О. Свентоховського.

Сенс філософських утопій від античності до сучасності - зробити людину кращою, виправити її природу і, зрештою, зробити соціум досконалим. Задля досягнення цієї мети мислителі використовували всі сфери культури, як інструментарій творення людини ідеального соціуму.

Ще з часів Просвітництва з'являються теорії впливу зовнішнього фізичного середовища на формування характеру кожної конкретної людини і ментальності цілих народів. Перш за все, це вплив природнього середовища, зокрема ландшафту [3], по-друге, штучного - архітектури. В силу умоглядності, відірваності удаваних утопічних поселень від реальних географічних об'єктів особливу увагу приділяли саме останній. Архітектура як штучне рукотворне середовище виконувала відразу кілька функцій, в тому числі неспіцефічних.

В більшості утопій велика увага приділяється організації простору. Архітектура виступає знаряддям такої організації. Вона є предметним зримим вираженням соціального і тому не дивує прагненя авторів соціальних утопій використати архітектуру як наочно-символічне вираження досконалості соціуму.

В будь-якій філософській утопії домінують одна чи кілька основних ідей, реалізації яких підпорядковані всі компоненти соціальної структури. Архітектура візуалізує ці ідеї, є їх символічним віддзеркаленням. Так, якщо ідеалом утопічного суспільства є справедливість та рівність, простота та невибагливість, то й архітектура ідеальної держави підкреслює саме ці риси. Наприклад, ідентичністю міст, їх тотожною типовою забудовою, простою і утилітарно прагматичною водночас. «Хто пізнає одне місто утопійців, той пізнає всі, до такої міри вони схожі між собою» [4, с. 54]. Автор цих слів, Томас Мор, в архітектурному плані робить наголос на функціональності, практичності, однотиповос- ті. Кожне з 54 міст його «Утопії» ідентичичне іншим. На прямі вулиці суцільною лінією виходять фасади однакових трьохповерхових будинків з пологими дахами, задні двори яких облаштовані садами. Всі будівлі однотипові і однакові за декором. Філософ практично не звертає увагу на естетичну функцію архітектури. Мінімалізм, возведений в абсолют, і сувора функціональність в усьому - ось інструменти суспільного добробуту, на думку Мора. Архітектура підпорядкована цим потребам і водночас формує, репродукує їх. Та сама схема прослід- ковується у інших утопістів.

Так, у Кампанелли повне домінування колективного над індивідуальним в архітектурному плані підкреслюється відсутністю місць для усамітнення. Радіальні кільця однакових будинків-гуртожит- ків, будинків-інтернатів, майстерень, складських приміщень, широкі вулиці між колами будинків для колективних занять спортом, військових вправ, широка площа на верхівці пагорба з величезним храмом в центрі [4, с. 132-133]. Сам простір організований таким чином, що людина постійно перебуває в колективі. У навчанні, в праці, на відпочинку вона завжди серед інших, завжди на виду.

Те саме суворе підпорядкування коллективному, зокрема архітектурними засобами, прослідко- вується в соціальних проектах Р. Оуена. Створений ним у 1833 року проект комуни базувався на ідеях філософа про виховання людини зовнішнім середовищем. Отже, автору потрібно було змінити буття робітників, змінивши організацію простору навколо них. Поселення мало квадратну форму по периметру, сформовану суцільною лінією будівель, в яких розміщувалось все необхідне для спільного життя: гуртожитки, бібліотека, школа, танцювальні зали, вітальні для колективного відпочинку, обсерваторія, пивоварня, кухня, їдальня, музей тощо. Внутрішній простір симетрично поділявся алеями, в центрі - консерваторія і місця для відпочинку. За периметром знаходились сільськогосподарські угіддя [5, с. 280; 6]. Всі робітники, завдяки подібному плануванню, фактично весь час перебували у полі зору один у одного, працюючи, відпочиваючи і мешкаючи разом. Всі будівлі, поєднані в єдине ціле - свого роду надбудинок, подібно до того як і всі мешканці комуни мусили скласти єдиний колективний організм. Згідно з намірами Оуена, в комуні усувалась приватна власність, а розподіл мав відбуватися згідно з потребами. Архітектурний проект 1833 року сприяв цим планам, теоретично усуваючи можливості для індивідуального егоїстичного життя в коммуні. Ніяких індивідуальних будинків, фактично жодного місця для усамітнення.

Подібна реалізація основних ідей засобами архітектури прослідковується і в інших утопіях.

Філософські утопії глибоко символічні. Цій символіці підпорядковані всі їх складові. В архітектуру утопій також закладається чіткий символічний зміст, від задуму, композиції до матеріалів будівель, кольорових рішень інтер'єру і, звичайно, назви. Так, одна з найбільш еталонних філософських утопій має назву «Місто Сонця», що вже само по собі є символічним і повторюється неодноразово, як в менш відомих філософських творах, так і в спробах фактичної реалізації архітектурних проектів досконалих міст. Символічно-метафоричне значення сонця, як світла, причини будь-якого блага, неперевершеної досконалості та добра, знаходиться на поверхні. Подібне сприйняття ще більше підкреслюється білим кольором мурів і будівель. Місто, на думку Кампанелли, має бути побудовано на пагорбі, верхівку якого відведено під площу, в центрі якої знаходиться храм. Кордони поселення обмежені формою кола, вулиці поділяють його на сегменти і збігаються в центрі, як промені сонця. Все разом створює вражаючий образ досконалого міста, який є дуже привабливим для утопічної свідомості й досі.

Одна з останніх спроб реалізації подібного проекту була здійснена віссаріонівцями (Церква останнього завіту) в Сибіру. План екопоселення цієї релігійної громади з тотожною назвою дуже нагадує архітектурну складову утопії Кампанелли: той самий храм в центрі площі на верхівці гори, вулиці-промені, чітка ярусна забудова. Смислове навантаження цього «Міста Сонця» інше, а символічне майже збігається з оригіналом. Наразі міста в запланованому вигляді не існує, але концепція його забудови є і навіть потроху реалізується, нехай і в іншому, більш наближеному до реалій вигляді.

Так само привабливою залишається і назва - «Місто Сонця» та її похідні. Наприклад, ще одна сучасна утопія з спробою практичної реалізації має не менш символічну назву Ауровіль - «Місто Світанку».

Символічне навантаження закладалось і в геометричну форму утопічного поселення. Геометричним формам взагалі надавалось величезне значення, адже кожна форма має своє змістовне наповнення, символічний контекст, який достатньо легко зчитується. Змальовуючи план ідеального міста філософи-утопісти обирали для цього чіткі геометричні фігури: коло, квадрат, спіраль, зірку, рідше - подобу людського тіла.

Найчастіше використовувалось саме коло, яке ще з давнини вважалось досконалою фігурою. Коло як символ має багате смислове навантаження. Ще з часів давнього Египту це символ сонця. Поширеними тлумаченнями є також символ всесвіту, вічності та нескінченості (фігура замкнена, не має початку і кінця, кожна точка окружності рівновіддалена від центру). Відомі також й інші сакральні сенси, що вкладаються в цю форму різними релігіями та містичними течіями. У християнстві, наприклад, це абсолют, божественна сила. Популярним є тлумачення кола як оберега від злих сил. І ще десятки інших змістів від сакральних до прагматичних. Тобто коло в символічному сенсі легко використовувати для архітектурного впорядкування простору утопічних поселень. Загальновідома думка Платона, що коло є найкращою, найдосконалішою геометричною фігурою. Відповідно, саме її філософ вважав найбільш підходящою для ідеального міста. Згідно з його діалогом «Тімій», саме таку форму міської забудови мала легендарна Атлантида. Таку ж форму він пропонує для свого власного проекту ідеальної держави. «Все місто потрібно розмістити колами, що піднімаються до височини, заради доброї захищеності і чистоти» [7, с. 1133-1134].

Крім цих сенсів для архітектури утопічних поселень принциповою є обмеженість внутрішнього простору рамками геометричної фігури. Коло для таких цілей підходить найкраще. У формі кола планувалось ідеальне місто Платона, місто Сонця Кампанелли, Ікара Етьєна Кабе, проект міста-сада Ебінезера Говарда, «Проект Венера» Жака Фреско та інші. В центрі кола знаходиться будівля, що символізує напрямок утопії, або є виразом її основної ідеї. Так, наприклад, в центрі теократичного міста Сонця Т. Кампанелли - храм, у центрі проекту технологічного поселення Ж. Фреско - інформаційний центр в формі земної кулі.

Крім символізму, колу в архітектурних проектах соціальних утопій надаються і прагматичні пояснення: від кращої можливості оборони до економії часу і палива при пересуванні громадян по місту.

Другою за використанням формою утопічних міст є квадрат. Ця універсальна рівнобічна фігура символічно виступає як одна з основних моделей структурування світу. Асоціюється з міцністю і стійкістю. Квадрат також символізує впорядкованість і структурованість, що протистоїть хаосу. В архітектурі квадрат є однією з основних форм. В утопічних соціальних проектах використовується достатньо часто. Геометрична рівнобічність фігури дозволяє вживати її як архітектурний аналог філософської ідеї рівності. До того ж, квадратами легко маніпулювати, поділяючи їх на менші або об'єднуючи в більші просторові форми, що дозволяє підсилити елемент уніфікації засобами архітектури. Так в утопії Мора кожне квадратне місто поділялось на чотири квадратні частини повністю тотожні між собою. Однакові кварталі поділені однаковими прямими вулицями з однаковими будинками і однаковими ринковими площами акцентували основну авторську ідею рівності всіх громадян між собою. Квадрат також візуально замикає простір утопічного поселення, протиставляючи внутрішню впорядкованість зовнішній асиметрії. І трактуватися це також може метафорично як протиставлення гармонійного ідеального суспільства суспільству реальному недосконалому и несправедливому. Квадратну форму для своїх ідеальних поселень крім Мора обирають Й. В. Андреа (протестантська утопія «Християнополіс), Д. Ве- рас (соціалістична утопія «Історія северамбів»), Р. Оуен (проект комун).

Інші геометричні форми використовуються набагато рідше. Але вони не менш символічні і вбудовані в соціальний концепт проекту.

Так, «Місто Світанку» Ауровіль заплановано в формі спіральної галактики. Навіть етапи будівництва цього поселення мали символічні назви: «Туманність», «Галактика, що проявляється», «Галактика». Спіраль тлумачиться в данному випадку як розвиток, спіралевидна галактика - символ всезагальності, гармонії, усвідомленості, незалежності від етнічного, майнового та соціального статусу. В центрі поселення - сферичний храм Матримандір (Храм Матері), що ніби виростає з дванадцяти пелюсток - символ Землі, яка, розкриваючись, дарує народження новій ері, «символ відповіді Божестве- ного на людське прагнення до досконалості» [8; 9]. За архітектурним планом, від храму розходяться спіральні рукави галактики, що поділяють місто на тематичні сектори: культурний, житловий, міжнародний, індустріальний. Звичайно такий символічний архітектурний проект має не менш значуще філософське наповнення. Ауровіль позиціонується як місто, що належить всьому людству, вільне від ворожнечі, етнічних, релігійних, класових забобонів та нетерпимості у будь-якому прояві, місто справжньої рівності, духовного зростання та саморозвитку, що єднає всіх хто прагне життя, позбавленого матеріальної меркантильності та інших вад нашого світу. Все майно, враховуючи житлові приміщення, належить міській громаді, на території міста немає обігу готівки; культурні заходи, освіта і медицина безкоштовні. Громадяни Ауровіля мають віддавати частину зароблених коштів на розвиток міста, а також залучаються до суспільних робіт. Структурно місто складається з громад, що носять символічні назви: «Милість», «Братерство», «Спрямованість» тощо, члени яких мешкають разом в будинках, оточених садами. Наразі, місто в запланованому вигляді недобудовано, проект розвивається набагато повільніше ніж задумувалось, а можливість стати мешканцем цього «мосту між минулим і майбутнім» дедалі ускладнюється.

Зустрічаються також варіанти використання геометричної форми зірок з різною кількістю променів. У період Відродження - це проекти ідеальних міст-фортець, на зразок реалізованого в дійсності італійського містечка Пальманова, побудованого в формі дев'ятипроменевої зірки. Така форма вважалась найкращою для оборони, а також досконалою в естетичному плані. Крім того, більшість проектів поселень у формі зірки символічно пов'язані з Ві- флеємською зіркою. Останню, як правило, зображують з вісьмома променями, але загалом кількість променів коливається від чотирьох до чотирнадцяти. Віфлеємська зірка, як загальновідомо, є символом Різдва, тобто народження Спасителя, початком нової ери в історії людства. Подібні архітектурні рішення в містобудуванні існують і зараз, наприклад, саме так в підсумку має виглядати місто Сонця (офіційна назва Обитель Світанкова), що будується громадою Церкви Останнього Завіту в Сибіру. Поселення на плані має вигляд віфлеємської зірки, ву- лиць-променів чотирнадцять. Крім канонічної трактовки чотирнадцяти променів Віфлеємської зірки як кількості зупинок хресного шляху Ісуса в Ієрусалі- мі, це ще і нагадування про дату народження нового втілення Христа, Віссаріона, що є засновником цієї неорелігії (народився 14 січня).

Якою б не була геометрична форма утопічних міст, вона чітко фіксує кордони поселення, уне- моживлюючі його розширення. Фактично кожне з міст соціально-філософських утопій, що містять опис архітектури поселення, обмежують максимальну кількість населення певною сталою цифрою. Наприклад, будь-яке місто «Утопії» Мора складається з 6000 родин, комуни Оуена розраховані на 2000 осіб, сучасний утопічний проект Ау- ровідь на 50 тисяч (реальних мешканців насьогодні приблизно 2,5 тисяч) тощо. В усіх проектах зазначено неможливість росту чисельності населення поза зазначеними цифрами.

Характерна ознака геометрії утопічних міст - їх ізольованість, статичність, відсутність можливості розвитку. В філософському плані це зрозуміло: досконале, ідеальне - найвищий рівень, що потребує тільки збереження і підтримки наявного. В плані практичної спроби реалізації архітектурних складових утопій завжди виникали труднощі внаслідок саме відсутності гнучких схем розвитку, необхідних для кожного живого реального міста. Таким, наприклад, є містечко Пальманова на північному сході Італії будівництво якого розпочалось наприкінці 16 сторіччя за проектом архітектора Вінчен- цо Скамоцці. Побудоване у формі дев'ятикутної зірки, місто-фортеця цікаве своєю досконалою геометричною формою, у повній відповідності з розумінням ідеального міста того часу. Але разом з тим, внаслідок своєї завершеності, вона застигла, позбавлена можливості «накопичувати відбитки часу, збагачуючись по мірі розвитку» [10, с. 33].

Крім інших завдань на архітектуру в філософських утопіях покладається неспецифічна для неї виховна функція. Перш за все, це стосується морального виховання. Вважалося, що досконала геометрична форма утопічних міст буде найкращим чином впливати на мешканців, виховуючи в них необхідні чесноти. Адже, якщо навкруги все ідеально, то і люди будуть прагнути досконалості.

Крім того виховна функція архітектури у філософських утопіях полягала в такій організації простору, яка б сприяла виробленню правильної поведінки в громадянах ідеальної держави. Відповідно до того які ідеї домінували в тій чи іншій утопії змінювався і ідеал такої поведінки. Так, якщо, на думку автора утопії, домінувати мало колективне над індивідуальним, простір організовувався таким чином, аби всі громадяни постійно перебували на виду один у одного. У подібних проектах підкреслено немає місць для усамітнення, індивідуального відпочинку: гуртожитки, їдальні, концертні зали, стадіони, бібліотеки, зали для колективного дозвілля - все життя має проходити під взаємним контролем і наглядом.

І, навпаки, утопічні проекти, спрямовані на саморозвиток людини, її духовне зростання містять значну кількість інтимних місць де можна залишитись наодинці з собою - зали для медитацій, сади, парки...

Те ж саме стосується конкретних архітектурних споруд. Будівлі (прекрасні, чи навпаки прості в залежності від символіки утопії) своїм виглядом мали сприяти вихованню в громадянах відповідних чеснот. «Приємно б було бачити місто, що має вигляд єдиного будинку», - писав Платон щодо бажаного архітектурного вигляду ідеальної держави [7, с. 1133-1134]. Зрозуміло, що це відповідає його ж твердженню: «Мають бути здійснені всі можливі міри задля викорінення з нашого життя будь-якої риси індивідуалізму» [7, с. 739]. Вихованню переваги колективного над індивідуальним, відчуття рівності та взаємодоповнюваності сприяє і одноти- пова забудова, повна тотожність житлових будинків в утопії Мора. У більш пізній колективиській утопії «Подорож до Ікарії» Етьєна Кабе на вулицях також однакові будинки, але вулиці не тотожні одна одній, кожна має свою неповторною забудову. Підкреслюється водночас рівність (будинки на кожній вулиці однакові) і відсутність тотальної уніфікації (ця однаковість на кожній вулиці своя).

У дидактичному аспекті цікавими є також спроби використання архітектури для безпосереднього набуття знань та додаткового ідеологічного тиску на населення. В даному контексті особливо цікавими є ідеї Кампанели. Стіни будинків його удаваного міста мали бути розмальовані тематично і візуалізувати інформацію з астрономії, природознавства, історії, суспільного життя та інших наук. Такий собі глобальний принцип наочності - місто, як величезний навчальний посібник. Вихованню патріотизму сприяли статуї героїв, винахідників та видатних громадян розміщені на вулицях і площах. Тобто, все місто в архітектурному плані виступало величезним освітнім та виховним полігоном з формування ідеальних громадян. Цікаво, що саме ця концепція використання архітектурних споруд в якості своєрідних освітньо-виховних стендів у свій час сподобалась В. І. Леніну. За словами першого радянського наркома культури А. В. Луначарсько- го, Ленін запропонував замість фресок і малюнків на стінах будівель «.. .розкидати стислі, але виразні написи, що відображають найбільш тривалі корінні принципи і лозунги марксизму, також, можуть бути міцно збиті формули, що надають оцінку тій чи іншій видатній історичній події» [11, с. 171]. А також широко розміщувати скльптури, пам'ятники, барельєфи філософам, науковцям, діячам мистецтва діяльність яких є важливою для соціалістичної держави. Ленін називав це монументальною пропагандою і в подальшому подібні наочні засоби, включаючи плакати та мозаїчні панно, широко використовувались в СРСР як один з важливих елементів виховання радянської людини.

Загалом слід зазначити, що архітектура в філософських утопіях є важливим інструментом реалізації тих соціальних завдань, які ставили перед собою їх автори. І на взаємин, філософські утопії сприяли розвитку архітектурних утопічних проектів, які несли символіку філософських першоджерел, що викликали їх до життя. Певні елементи цих проектів стали візитною карткою цілком реальних міст.

Список використаних джерел

1. Бэкон Ф. Великое Восстановление Наук. Сочинения в 2-х томах - Том I.- М.: Мысль, 1977 - 567 с.

2. Маркузе Г. Конец утопии //Логос - 2004 - №6. - С. 18-23.

3. Лакуша Н. М. Ландшафт як чинник формування національної ментальності і культури //Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць. - 2019.- Вип. 149 (№10), Ч.2. Філософські науки.- С. 62-66.

4. Мор Т. Утопія, Кампанелла Т. Місто Сонця/Т. Мор, Т. Кампанелла - К.: Дніпро, 1988 - 207 с.

5. Оуэн Р. Избранные сочинения. Том 1- М.-Л.: Издательство Академии наук СССР, 1950 - 416 с.

6. Хан-Магомедов С. Архитектура советского авангарда. Книга 2. Социальные проблемы.- М.: Стройиздат, 2001.- 712 с.

7. Платон. Полное собрание починений в одном томе - М.: Альфа-книга, 2013 - 1311 с.

8. Ауровиль: современная утопия на берегу Индийского океана [Електронний ресурс] Режим доступу: https://matveychev-oleg.livejoumal.com/3805423.html

9. Architecture [Електронний ресурс]/ Auroville. The City of Down.- Режим доступу: https://www.auroville.org/ contents/3344

10. Иконников А. В. Утопическое мышление и архитектура - М.: Архитектура-С, 2004 - 400 с.

11. Луначарский А. В. Человек Нового Мира// Ленин о монументальной пропаганде,- М.: Издательство Агентства печати Новости, 1980 - 404 с.

References

1. Bacon F., 1977. `Velikoe Vosstanovlenie Nauk. So- chineniya v 2-h tomah. Tom 1 (Novum Organum)', M., 567 p.

2. Marcuse H., 2004, `Konets utopii (The End of Utopia)'. Logos, №6, pp.18-23.

3. Lakusha N. M, 2019, `Landshaft yak chynnyk formu- vannya nacionalnoyi mentalnosti i kultury (The landscape as a factor for formation of national mentality and culture)'. Hyleya: naukovyj visnyk. Zbirnyk naukovyx prac', V 149 (№10), pp. 62-66.

4. More T., Campanella T., 1988, `Utopija. Misto Soncja (Utopia. The City of the Sun)'. K., Dnipro, 207 p.

5. Owen R., 1950, `Izbrannyie sochineniya. Tom 1 (The Selected Works. Volume 1)', M - L., 416 p.

6. Han-Magomedov S., 2001, `Arhitektura sovetskogo avangarda. Kniga 2. Sotsialnyie problemyi (The architecture of the Soviet avant-garde. Book 2. The Social problems)', M. 712 p.

7. Platon, 2013, `Polnoye sobraniye sochineniy v odnom tome (The Complete collection of fixes in one volume)', M., 1311 p.

8. `Aurovil': sovremennaya utopiya na beregu Indiyskogo okeana (Auroville: The modern utopia on the shores of the Indian Ocean)' [Electronic resource]. - Mode of access URL: https://matveychev-oleg.livejournal.com/3805423.html

9. `Architecture' [Electronic resource]/ Auroville. The City of Down/- Mode of access URL: https://www.auroville. org/contents/3344

10. Ikonnikov A., 2004, `Utopicheskoye myshleniye i arkhitektura (Utopian thinking and architecture)', M., 400 p.

11. Lunacharsky, A., 1980, `Chelovek Novogo Mira (New World Man)', M., 404 p.

Размещено на Allbest.ru